Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Духовний розвиток учнів на уроках історії

Навчальний предмет – історія – переживає сьогодні один з найцікавіших етапі у своєму розвитку, бо формується концепція історичної освіти в Україні. Метою державної Національної програми “Освіта” (“Україна ХХІ ст.. “) є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу. А вирішити дану проблему можна лише тоді, коли серед важливих завдань школи пріоритетним буде виховання духовно-моральної особистості.

Саме в нинішніх умовах є дуже важливим становлення нової системи духовно-моральних цінностей, нового світогляду, який би базувався на глибоких культурно-духовних традиціях нашого народу.

Духовні, моральні цінності – основа суспільства, його живе коріння. Якщо вони є, якщо вони наповнюють душі людей – ніякі кризи не страшні, люди можуть впевнено дивитись у майбутнє. Неможливо подолати соціально-економічну кризу доти, доки не зайдемо спасіння від спустошення в умовах і серцях.

Економіка і політика вторинні стосовно культури, духовності та моралі.

Сьогодні в нашій країні все частіше лунають заклики до пошуку нової моделі стабільності. Але не слід забувати. Що стабільність – явище тимчасове. А для того, щоб поліпшити життя людини, необхідно, щоб вона стала досконалішою. Ось тоді і вдосконалиться все навкруги. Отже, головним є духовних світ людини. Кожна людина, кожна особистість – це неповторний всесвіт, і цінність її полягає саме в її неповторності та самобутності. Автентичність кожної людини робить суто індивідуальними її потреби як матеріальні, так і духовні, тому й задовольнити їх спроможна виключно сама особистість за сприяння суспільства, яке має створити належні умови.

Поняття “духовність” – багатогранне за своєю суттю і поєднує релігійне і світське розуміння. С.Кримський дає таке визначення духовності людини: “Духовність – це здатність створювати той внутрішній світ, завдяки якому реалізується собі тотожність людини, її свобода від жорстокої залежності від ситуацій, які постійно змінюються”.

Антиподом духовності в релігійних настановах є поняття “гріха”. У світському ж розумінні – це все краще, що інтегрує духовно-моральна діяльність і духовно-моральна особистість. Тому я завжди дуже уважно ставлюсь до індивідуальних духовних святинь кожного учня. ніколи не втручаюсь в його духовний світ, прагну створити умови для духовно-морального самоствердження учня.

Проблема духовного розвитку особистості вічні. Скільки існує людина, стільки вона намагається вдосконалити свій внутрішній світ. Особливу роль у цьому відіграють релігії і, зокрема, християнство як релігія особистості.

Я.А.Коменський – глибоко релігійна людина, переконаний християнин, щиро вірив у існування загробного життя, у вічність людської душі. Стратегічна мета виховання реалізується, на думку Я.А.Коменського. внаслідок: розумового виховання – пізнання себе і навколишнього світу; морального – керування собою і речами; релігійного виховання – прагнення до Бога.

У творчі “Велика дидактика” Я.А.Коменський стверджує, що основи доброчесності і благочестя, освіти закладені в людині від природи. Інакше кажучи, людська здатність оволодівати знаннями, набувати моральні якості, вірити в Бога є вродженою. Природа – це Галане Боже провидіння ... безперестанне діянні Божественної благодаті”. Сила Божественної мудрості проявляється в доцільності кожного створенні і ніколи не спрямовується на створіння має своє призначення й одержує всі необхідні органи й допоміжні засоби та відповідну спрямованість до мети.

Кожна людина народилася здатною до розуміння речей, для доброчесності, для необмеженої любові до Бога, бо для цього вона й призначена. Коріння цих трьох здатностей є в ній так само, як і коріння в кожного дерева.

Те, що коріння релігійності, здатність вірити в Бога дані людині від природи, підтверджується насамперед тим, що вона є образ Божий. Кожен образ, яке відомо, обов’язково містить подібність, а подібне здатне радіти подібному. Оскільки людина не має нічого собі подібного, окрім Бога, подібно до якого вона створена, то немає нікого, до кого б вона прагнула своїми бажаннями, окрім Того, від кого вона вийшла. Тому важливо, щоб кожна людина добре пізнавала Бога.

Благочестя як дар Божий дається людям з неба. Учителем наставником благочестя є дух Божий, який випливає через природні засоби, вибираючи собі в помічники батьків, родичів, учителів, які б відповідально і старанно формували його, глибоко розуміючи характер своїх обов’язків, самовіддано виконуючи їх.

Суть благочестя полягає в тому, що після правильного сприйняття поняття про благотворний вплив віри й релігій, людське серце вміло всюди шукати Бога, якого Біблія називає таємним і невидимим царем, тобто таким, який покрив себе одіянням добрих справ і в усьому видимому невидимо присутній, усім невидимо управляє, керує. Тому всюди знаходячи Його, треба слідувати за ним, досягати Його і радіти в Ньому.

Прищеплення учням духовності повинно починатися в дитинстві, відкладання на пізніше є не лише небажаним, некорисним, а й небезпечним. Немає нічого першоряднішого ніж благочестя, без якого інші людські якості мало корисні. Небезпечність відкладання виховання духовності полягає в тому, що, коли в ранньому віці душа дитини не проймається любов’ю до Бога, то в процесі життя без такого почуття непомітно проникає в її свідомість неповага до Божества, яка згодом долається з великими труднощами, а в деяких не викорінюється ніколи. Такій людині важко виправитися, щоб чинити добро, бо звикла робити зло.

Необхідно. Щоб діти з раннього віку навчалися займатися тим, що безпосередньо веде до Бога: читанням Святого письма, участь у верховних богослужіннях, посильним здійсненням добрих справ. Адже читання Святого письма збуджує й зігріває в дітей спомин про Бога. Участь у Святій Літургії ставить їх перед лицем Господнім і з’єднує з Ним. Здійснення дітьми добрих справ зміцнює цей зв’язок, бо підтверджує виконання ними заповідей Божих. Ці три вимоги є обов’язковими засадами формування благочестя в наших учнів.

Святе Письмо в школах повинно стати альфою і омегою, тобто найважливішою книгою, бо Господні діти народжуються з нетлінного зерна слова Божого живого. Вивчення Святого Письма має підносити учнів до віри, любові, надії, бо це три головні цілі, яких стосується все, що було вгодно Господу явити людини своїм словом. Адже одне Він відкриває, щоб людина знала, друге наповідає, щоб вона вионуала, третє обіцяє, що від Його благосні вона чекала в цьому і майбутньому житті.

Учні на уроках засвоюють віру, любов надію для застосування їх у житті. Духовність – справа жива, а не видумана, свою життєвість вона виражає подібно до того, як живе насіння. Висіяне в добру землю, швидко пропростає. Святе Письмо вимагає від учня дієво віри, тобто здійснення добрих справ, бо без цього віра стає мертвою; щирої любов до Господа і ближніх, а також живої непохитної надії.

Так, вивчаючи в 6-му класі темв “Ізраільско-Іудейське царств”, продовжую ознайомлювати учнів з Біблією як історичним джерелом вивчення стародавньої історії Близького Сходу, значенням Біблії в культурі людства. Виховувати почуття поваги, шани до своїх батьків, старших.

Особливу увагу звертаю на актуалізацію опорних знань, учнів, запитуючи:

- Що таке історичне джерело?

- Назвіть види історичних джерел?

- З яки письмовим історичним джерелом ви вже ознайомилися в курсі історії стародавнього світу?

Учні розповідають, що бібліотека в Ніневії не згоріла і у глиняних “книжках” учені прочитали легенди і пророцтва, накази царів, господарські документи. А ще на цих глиняних табличках учені прочитали розповідь про всесвітній потоп. Від стародавніх шумерів ця легенда перейшла до Біблії – святої книги іудеїв та християн.

Ось, зараз, методом “Мозкового штурму” ми з’ясуємо суть поняття ”Біблія”. (Учні висловлюють свої думки). Роблю висновок:

Отже, Біблія – це найбільше, найцінніше джерело з історії Стародавнього Сходу, релігійна святиня, грандіозна пам’ятка художньої літератури.

Моя розповідь про біблію.

Біблія – Книга книг, походить від назви міста Бібл, звідки привозили папірус.

До Старого Завіту належать книги, написані в дохристиянські часи давньоєврейською мовою і визнані святими як у євреїв, так у християн. До Нового Завіту належать книги, написані грецькою мовою апостолами.

Старий Завіт складається з 39 книг, які поділяють три цикли. Перший – Закон (Тора); другий – Пророки; третій – Святе Письмо.

За характером змісту книги Старого Завіту можна поділити на 4 групи: 1) книги законоположення; 2) історичні; 3) учительні; 4) пророчі.

Тепер є підтвердження того. що багато подій з історії Стародавнього Сходу, які згадуються в Біблії, мали місце в дійсності. Це було доведено під час розкопок, що проходили в ХІХ-ХХ ст. Були знайдені стародавні міста, наприклад Ур, який у Біблії названий як батьківщина Авраама, Ніневія, де були знайдені цілі бібліотеки з книг на глиняних табличках, у тому числі й “Епос про Гільгамеша”, що містить історію всесвітнього потому і поеми про створення світу; Єрихон, Вавилон. А ряд держав, які згадуються в Старому Завіті – Хетська держава, невеликі царства Палестини, Вавилонське царство. Ассирія – до археологічних розкопок ХІХ-ХХ сит були відомі лише з тексту Біблії.

На закріплення поняття ”Біблія” розв’язуємо кросворд “прочитайте назву книги”. (По вертикалі перші букви)

б

і

б

л

і

с

т

о

р

и

к

и

б

і

б

л

і

о

т

е

к

а

Л

а

г

а

ш

і

с

у

с

я

к

і

в

По горизонталі:

1. Місто в Фінікії, звідки привозили папірус.

2. Вчені, які вивчають важливі події в житті людства.

3. Що було знайдено під час розкопок міста Ніневія?

4. Одне з найважливіших міст жителів Месопотамії – шумерів.

5. Ім’я хлопчика, що народився у Вифлиємі.

6. Один з 12-ти учнів Ісуса Христа.

Отже, по вертикалі ми отримали слово “Біблія”

Друге та третє питання з’ясовуємо в процесі роботи в групах.

Підсумовуючи вивчене на уроці, запитую в учнів, чому розпалося Ізраїльсько-Іудейське царство?

Серед причин (ці і постійні міжусобиці, роздробленість держави) учні підкреслюють і те, що на старості років цар Соломон та його наступники вже не виконували Божі Заповіді і в 588 р. до н.е. цар Новуходуносор ІІ зруйнував Єрусалим і остаточно знищив єврейську державу.

Тисячі жителів Єрусалиму були полонені, їх розселили в різних містах Месопотамії, і це поклало початок історії життя євреїв в інших країнах.

Та щоб не вивчали учні після Святого Письма – науки, мистецтво, мови ті ні. – усе повинно бути підпорядковане Біблії, щоб учні змогли пересвідчитися. Що все є перехідним, суєтою, якщо воно не стосується Бога і майбутнього життя.

Сьогодні важливо, щоб учні усвідомили, що найправедніший шлях у житті – це шлях хреста. Цей шлях показав людям Ісус Христос, на нього запросив їх і веде своїм шляхом насамперед тих, кого особливо любить. Таємниця людського спасіння, здійснена Ісусом Христом, полягає в хресті. Тому необхідно, щоб всі розуміли, що учнем Ісуса Христа може стати лише ой, хто відрікся від самого себе, взяв на плечі Його хрест і готовий протягом життя прямувати туди, куди веде його Ісус.

Під час проведення позакласних заходів стараюсь переконувати учнів, що Ісус Христос є вершиною досконалості на небі і на землі, без допомоги якого благородні людські правагнен6ня й добрі діла не досягають свої цілей, що Він є єдиним провідником і виконавцем християнської віри, любові, надії і спасіння. Зійшовши з небес і прийнявши людський образ, Він з’єднав людей з Господом своїм божественним життям дав людям яскравий приклад праведності.

Найважливіше покликання школи – виховувати духовно-моральну особистість. Успіху в цій нелегкій праці сприятиме, на думку Я.А.Коменського. дотримання учнями законів благочестя, поданих у 6-и вагомих положеннях.

1. Всі школярі під страхом вічного осудження. Згідно з учнями Ісуса Христа, повинні остерігатися спокусити кого-небудь поганим прикладом і, навпаки, мають бути для всіх зразком благочестя.

2. Всі школярі повинні навчитися звертати до Бога всі бажання свого серця і свої помисли, щоб усюди, де б вони не були, пам’ятати про те, що вони ходять перед очима Божими, живуть перед Його лицем.

3. Необхідно, щоб усі школярі, приходячи в школу і виходячи з неї, перед сном і після сну старались виконувати Божі Заповіді.

4. Вчитель повинне сприяти, щоб учні знали якнайбільше молитов.

5. Всі школярі повинні вести праведне життя, гідне Бога.

6. Проводячи позакласні виховні заходи. Вчитель повинен сприяти інтелектуальному розвитку особистості, дати учням все те, що може зробити їх мудрими. І єдиним живим джерелом мудрості є Слово Бога.

Формування духовно багатої особистості можливо, якщо учні постійно й уважно вдивлятимуться в Ісусове обличчя, зацікавлено і зосереджено вслухатимуться в Його уста, щиросердно сприйматимуть і засвоюватимуть Його слова.

В історії християнства були перемоги і поразки. Це стосується будь-якої християнської держави, отож і України. Так уже сталося, що нині ми дійсно “сліпі без очей з вождя”, “полонені диявола”. Багато людей в Україні втратили орієнтири християнської моралі і, як наслідок, загубили свою християнську віру, що й привело до занепаду їхнього духовного світу. Чи не перетворилися ми в ту аморальну, байдужість, цинічну людину, яка прагне виключно матеріального збагачення і тілесного задоволення, кар’єри та безмежного споживання. А це ж ознаки людини бездуховної!

Як же сталося, що український народ – нащадки Н.Скороводи, П.Куліша, М.Грушевського, В.Винниченка, М.Хвильового, Т.Шевченка Л.Костенко (перелік видатних постатей в духовному просторі України міг би бути нескінченним) – втратив духовну спадщину та відвернувся від мудрості минулого і сучасного?

Маючи глибоке духовне коріння і традиції, ми як ідолам вклоняємося заокеанським місіонерам, нехтуємо глибинами свого духовного скарбу, захоплюємося всі чужим, яке дуже часто не варте будь-якої уваги. Пам’ятаймо, що Україна завжди була багатою на великих і славних людей. Один з них, козацький полковник Іван Богун, казав: “Скидаю шапку лише перед Богом, та й то за власним бажанням!” Протягом віків Україна боролася за свою незалежність, а всі, хто хотів панувати на нашій землі, нав’язували нам думки про те, що ми меншовартісні, що ніби й чеснот у нас не досить і гідності не вистачає, щоб бути вільними і незалежними на своїй землі.

Немає сумніву, що кожна особистість в Україні обере високу духовність, мораль, віру, надію та любов. Саме на цих засадах ми й примножимо велич своєї держави. А для цього кожний має постійно самовдосконалюватись духовно. “Наше християнське життя – це військова служба. Але якщо я сам не Геркулес, то Христос є для нас зразком багатьох героїв. Під його знаменами ми боремося”, - повчав Г.Сковорода.

Нинішній варіант виховання в школі базується на гуманістичній педагогіці й психології, глибокої поваги та симпатії до кожного учня. В основі педагогічного процесу лежить гуманістична філософія Г.Сковороди та “Повчання дітям” Володимира Мономаха.

Так, мною було проведено нетрадиційний урок на тему: “Повчання дітям” В.Мономаха, метою якого було ознайомлення учнів із містом уривку; розкриття ідеї гуманізму, справедливості, високої моралі, виховання працьовитості, прилучення школярів до загальнолюдських цінностей. Особливо підкреслюю зв’язок між повчанням Мономаха і сучасними настановами учням. Ось кілька рядочків із “Повчання дітям”.

“Страж майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру”, “шануйте старого чоловіка, як батька, а молодого, як брата”, “будьте справедливими, присяги не ламайте”, “не забувайте того, що знаєте, а чого не знаєте, того научайтесь”.

В. Мономах вірить у торжество справедливості, а досягається це покаянням, слізьми і милостиню. Він звертається до Бога, просить порятунку від ворогів, які вторять беззаконня, живуть неправдою.

“Повчання дітям” – моральні заповіді для молоді, які можуть бут викладені так: не забувати бідних, убогих. Не дозволяти сильним запанувати над людьми; бути працьовитими, творити добро; не забувати добрих справ; не дозволяти собі лінощів; поважати старих і молодих, своїх батьків; оберігати природу рідної землі; не опускатись до пияцтва, розпусти, брехні, обману.

Проводячи в 9-му класі бінарний урок на тему: “українське національне відродження в західноукраїнських землях наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ століття, стараюсь вказати роль української національної ідеї в середовищі греко-католицьких священиків; виховувати почуття любові до рідного краю, до його історії. Епіграфом даного уроку є слава з Біблії:

“немає більшої любові,

Хто своє життя кладе

За своїх ближніх (Ів. 15:13).

На ІІ етапі уроку учням необхідно уважно вислухати мою розповідь вказати позитивні і негативні риси тогочасного духовенства, зробити записи в зошити.

Позитивні риси:

а) піднесення освіти – Львів, Відень;

б) 1816 р. “Товариство священиків” – Перемишль;

дяковчительський інститут;

відкриття шкіл;

випуск літератури. Шкільних підручників;

в) гуртки вчених західноукраїнських земель;

г) ідеї Гардера;

д) митрополія у Львові;

е) “Катехізис” – 1830 р.

Негативні риси:

а) консерватизм (прив’язаність до церковнослов’янської мови і старого письма);

б) церковна ієрархія неприхильно ставилась до нових культурних течій, розвитку літератури народною мовою;

в) аристократизм – використання польської мови.

Ідея національної свідомості стає панівною.

Починає набирати значення національна мова, етнічна спільність, історія, література, фольклор.

ІІІ етап. Самостійність.

Учні опрацьовують матеріал підручника, доповнюють. Які снували ще нові шляхи пробудження національної свідомості на західноукраїнських землях.

1. Створення шкіл для місцевого населення (парафіяльні школи, 1000 початкових шкіл 40-50 рр. ХІХ століття).

2. Українські букварі.

3. Церковна література.

4. Лекції з агрономії.

5. Календарі.

Виступи рецензентів з даного етапу уроку, їхні висновки.

V етап уроку. Занурення в історію глибше.

1. Поширення ідей Просвітництва. “Руська трійця”

Альманах “Русалка Дністрова”.

Виступ нової групи галицького громадянства –

Мета: внести зміни в культурне життя.

“Будителі нації” 1833-1834 рр.

Гурток “Руська трійця” 20-й семінар.

1832-1834 рр.

Маркіян Шашкевич

Іван Вагилевич

Яків Головацький

Революційні зміни в тогочасній літературі шляхом впровадження народної мови

Демократично-просвітницький гурток.

(Перетворення народної мови на літературну)

Для здійснення задумів – публікація альманаху “русалка Дністрова”, що охоплював пісні, вірші, історичні статті політичний маніфест українського національного руху.

ІХ етап. Фантазії.

Учні розповідають вірші, прозу про національне відродження сьогодні.

Етап. Оцінювання та підсумок.

Виступи рецензентів, консультантів, виставлення оцінок.

Що ж таке національна ідея?

Усвідомлення народом самобутності, прагнення нації до соціально-економічного, культурного і духовного самовлаштування з відображенням мислення народу, політичної мети і національно свідомості.

(Довідник з історії України, т. 2, стор. 274)

Просвіти - Українське культурно-освітнє товариство, засноване у Львові групою народовців 1868 р.

Молитва (записана на дошці).

Ісусе, світло наших сердець. Ти знаєш, як важко нашому українському народові. Ти дав нам без крові і зброї здобути незалежність, дай нам мудрості і сили витримати її. Зглянься на той такий бідний матеріально, але на той, так багатий духовно український народ і захисти його, не дай зневіритись і знову бути під чиїмось пануванням. Пречиста Діво