Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

КНЯГИНЯ АННА

Походження другої дружини Романа Мстиславича повите таємницею. Протягом півтора століття у науковому середовищі точаться суперечки навколо її родоводу. Варто наголосити на тому, що мати Данила й Василька згадується лише в одному джерелі — Галицько-волинському літописі ХІІI ст. Перша частина цієї пам'ятки — Галицький літопис — створювалась сучасником Романової княгині. Тому його свідоцтвам слід довіряти.

Матір синів Романа була його другою дружиною. Зі своєю першою жоною, дочкою київського князя Рюрика Ростиславича Предславою, він розлучився 1197 р., а 1203 р. примусив постригтись її в черниці. Не пізніше 1199—1200 рр. галицько-волинський володар одружився вдруге, бо 1201 р. народився його старший син Данило. Та якщо перший шлюб Романа Мстиславича (хай коротко) згаданий у літописі, то другий джерела замовчали. Мабуть, існували якісь причини.

Не раз вже згадувалось, що літописці мало й якось неохоче писали про жінок Давньої Русі. Але у випадку з Романовою княгинею мало б бути інакше. Адже Галицько-Волинський літопис є апологією Романа та його родини. Сам великий князь постійно згадується і звеличується в перебігу розповіді про його нащадків Данила й Василька, їхніх дітей та онуків. Тому виглядає дивним явно свідоме умовчання джерела про другий шлюб Романа, тим більше що сама княгиня постійно виступає в тому літописі як одна з активно діючих осіб.

Головну й, мабуть, універсальну причину замовчання галицьким літописцем другого шлюбу Романа Мстиславича історики вбачали в тому, що Галицько-Волинський літопис не зберігся за перші п'ять років XIII ст. Хоча його перша стаття датується на берегах одного з списків рукопису (Іпатіївського) 1201 р., насправді у ній йдеться про події 1205 р. Однак у літописця, як нам здається, існував також інший мотив для того, щоб «забути» про шлюб князя Романа. Та про це йтиметься далі.

При всьому тому, що Романова княгиня неодноразово згадана в Галицькому літописі, вона жодного разу не названа на ім'я. Лише з побіжної репліки волинського літописця 90-х рр. ХІІІ ст. довідуємось, що її звали Анною:

«Вклав Бог до серця князя Мстислава благу думку, і створив він кам’яну каплицю над могилою своєї бабусі княгині Романової у монастирі святого. Висвятив він її на честь праведних Іоакима й Анни й відслужив у ній службу».

Коли Роман загинув у Польщів в червні 1205 р., княгиня Анна стала регентшею при своїх малолітніх синах, їй одразу ж довелося наштовхнутись на сильний і запеклий опір боярських олігархів, що воліли позбавитись дружини й синів владного князя, який стримував, а то й жорстоко придушував їхню сваволю.

Анна мала мужність не відступити перед могутнім ворогом — боярством. Хоча, тверезо зваживши сили, княгиня залишила Галич, а далі добровільно пішла з Володимира. Протягом перших двадцяти років XIII ст. вона веде боротьбу за повернення дітям Романового спадку, за відновлення Галицько-Волинського великого князівства, що, здавалося, назавжди загрузло в болоті боярської анархії й свавілля. Ця боротьба велася від імені наступників, «отчичів» Романа — Данила й Василька, тому ми розповімо про її перипетії у життєписі старшого Романовича. Тут же відзначимо, що княгиня Анна виховала своїх синів мужніми рицарями, свідомими політиками й патріотами, борцями за об'єднання Галицької й Волинської земель. Зупинимось головним чином на походженні княгині, її оточенні, бо розкриття таємниці її родинної приналежності дозволяє по-новому глянути на події та явища історії Галицько-Волинської Русі кінця XII — першого двадцятиріччя ХІІІ ст.

Дивна річ: галицький літописець, уникаючи називати Романову княгиню на ім'я, охоче пише про її взаємини з угорським королем і польськими князями. Незабаром по загибелі Романа угорський король зустрівся з Анною в галицькому місті Сянику. В літописі сказано, що король побачився з ятрівкою своєю й прийняв Данила як милого сина. Ці слова літописця дали привід деяким ученим вважати Анну угоркою. Та трохи далі той же галицький книжник зауважує, що коли Анна з Васильком, рятуючись від Ігоревичів, котрі вокняжились у Галицько-волинській Русі, приїхала до Польщі, князь Лєшко з великою честю Прийняв свою ятрівку з дитиною! 3 цього зауваження дехто з істориків зробив поквапливий висновок, що княгиня була полькою.

Не одне десятиліття дослідники шукали родичів княгині Анни в Угорщині. Та не знайшли. Так само марними виявилися пошуки її польських коренів. Ще на початку нашого століття знаменитий київський генеалог М. Баумгартен довів, що Анна не могла бути ні угоркою, ні полькою.

Складніше стоїть справа з гіпотезою про візантійське походження великої княгині Романової. Поважні історики наводили чимало, здавалось би, серйозних доказів на користь такої думки. Тому вважаємо за доцільне коротко розглянути найважливіші серед них. Прихильники версії, за якою Анна була візантійкою, звертають увагу на низку історичних фактів. У травні 1200 р. у Константинополі побувало посольство Романа — чи не сватало воно якусь дівчину для князя? Ми вже розповіли про три походи Романа проти половців, перший з яких відбувся 1197-го чи 1198 р., а останній — 1204 р. Чи не була шлюбна угода наслідком укладеного в кінці XII ст. русько-візантійського союзу? Адже відомо, що династичні шлюби були найбільш надійною печаткою для скріплення міждержавних угод. У підвалинах «візантійської» версії походження Романової княгині лежить, таким чином, упевненість у близькості між галицько-волинським князем і візантійським імператором — упевненість, що бере початок у XIII ст.

На жаль — звичайно, для прихильників «візантійської» версії, — не існує жодних не те що свідчень, а й натяків у візантійських джерелах про шлюб якоїсь дівчини з імператорської родини з руським князем Романом. А посольство 1200 р. не варто пов'язувати з другим одруженням Романа. Повинен був минути якийсь час, перш ніж молода прибула до Галича. А Данило народився 1201 р. Тому шлюбне посольство мало завітати до Константинополя не 1200-го, а принаймні 1199 р.

Здається, думка про візантійське походження матері Данила Галицького народилася в скромній книжці Й. Майлата «Історія Угорщини», виданій у Відні 1828 р. Автор без посилання на джерело згадав «удову Романа, родичку візантійського дому». Ці слова справили враження на кількох істориків наступних поколінь, незважаючи на те що Й. Майлат був слабким вченим, припустився у своїй книжці безлічі помилок, навіть назвав Данила... Давидом.

Мабуть, під впливом твердження Й. Майлата опинився поважний вчений М. Баумгартен, коли почав обгрунтовувати версію візантійського походження Романової княгині. Він спочатку дійшов висновку, що за Романа видали дочку скинутого з візантійського трону Ісаака Ангела. Щоправда, через 20 років потому в головній праці свого життя «Генеалогія Рюриковичів» М. Баумгартен обережно назвав дружину Романа вже не принцесою, а просто родичкою Ісаака ІІ Ангела. Авторитетна думка цього вченого справила враження на пізніших дослідників і увійшла до наукової літератури. Нещодавно в коментарі до польської хроніки Кадлубка ми прочитали таке: «Роман одружився з візантійською аристократкою».

При всьому тому історики не могли не відчувати штучності й деякої натягнутості аргументів М. Баумгартена на : користь того, що друга дружина Романа приїхала з Візантії; Польський вчений І. Граля, звернувшись до критичного розгляду праць М. Баумгартена, спростував думку вченого про те, нібито Анна була дочкою Ісаака Ангела; візантійці знають лише двох дочок того Імператора. Одну він видав за короля Сіцілії Танкреда, друга вступила до спеціально для неї заснованого монастиря в Константинополі. Третьої дочки Ісаак Ангел просто не мав. І все ж таки І. Гралі було, очевидно, шкода відмовитися від спокусливої думки, що Роман одружився з дівчиною з Візантії. Польський історик висунув власну гіпотезу:

За руського князя видали не принцесу, а знатну патриціанку Марію з вельможного сімейства Каматеросів, яке стояло близько до імператорського престолу. Його не збентежило свідчення волинського літописця, за яким матір Данила звали Анною. І. Граля припускає, що коли вдова Романа близько 1219 р. постриглась у черниці, вона прийняла ім'я Анни. Однак таке припущення виглядає штучним. Набагато природнішою є версія про те, що Мстислав Данилович пам’ятав світське, родинне ім'я своєї бабусі.

Досі історики не оцінили належним чином той факт, що один з попередників Романа на галицькому престолі Ярослав (1152—1187) зв'язав свою долю з представницею одного з найбільших боярських родів Чагрів. Підтримка Ярослава з боку цього та, ймовірно, й інших великих боярських сімейств забезпечила політичну стабільність у князівстві. Такої стабільності не вистачало його синові й наступникові Володимиру.

Під час майже тридцятилітнього князювання у Володимирі-Волинському Романові довелося мати тісні стосунки з місцевим боярством. Шлюб з дочкою Рюрика київського не виправдав надій: тесть відмовився підтримувати Романа, побоюючись його надмірного посилення. Справа закінчилася розривом шлюбу волинського князя з Предславою. Гадаємо, не випадково час другого шлюбу Романа Мстиславича збігся з об'єднанням ним Галичини й Волині у єдине князівство. Природно гадати, що, вокняжуючись у Галичі й розпочинаючи боротьбу з місцевим могутнім боярством, князь повинен був забезпечити собі підтримку боярства іншого — волинського. В такому випадку шлюб з волинською бояринею був би розумним і логічним політичним кроком.

Якщо прийняти думку про волинське походження Романової княгині (вперше висунуту, хоч і не обгрунтовано, відомим істориком В. Пашутом), стане зрозумілим уперт» мовчання літописця про її родовід, його послідовне небажання називати її на ім'я. Галицький книжник, напевне, розумів необхідність і політичну доцільність такого шлюбу, але не міг пишатися ним: адже Анна походила не з князівського роду. Хоча він ставився до княгині з великою повагою, відзначаючи її розум, волю, рішучість.

Читаючи Галицько-волинський літопис за перші 15 років — до того часу, коли 1219 р. Романова княгиня пішла до монастиря, бо Данило досяг повноліття і став правити самостійно, — переконуємось, що Анна користувалась постійною й беззастережною підтримкою волинського боярства, принаймні тих голів великих родів, котрі названі на сторінках джерела. На її боці стояли й громади багатих волинських міст. Наведемо лише один, зате красномовний приклад. Близько 1209 р., коли княгиня з молодшим сином Васильком перебувала в Польщі, а Данило жив в Угорщині, «приїхали берестяни до Лєшка і прохали Романової з дітьми, бо були вони (діти. — Авт.) юні». Ці слова галицького літописця свідчать, що Анну вважали повноправною спадкоємицею Романа й регентшею при неповнолітніх синах. Таким чином, громада багатого торговельного міста Берестя на півночі Волинської землі підтримала княгиню й Романовичів у їхніх змаганнях до повернення волинської отчини.

Ми спробували гіпотетично визначити боярський рід, з якого могла походити княгиня Анна. Згідно наших спостережень, серед волинських великих бояр літопис набагато частіше від інших називав Мирослава. Джерело створює враження, що то був найближчий до Анни та її дітей волинський боярин, якому доручалися важливі й делікатні справи дипломатичного й воєнного характеру. Мирослав допоміг Анні вибратися з небезпечного для неї та її дітей Володимира. Через п'ять років потому вона пошле боярина з важливою дипломатичною місією до польського князя Лєшка: вимагати для Василька волинське місто Белз. Мирослав повів справу так розумно, що Лєшко був змушений передати молодшому Романовичу Белзьке удільне князівство. Будучи найближчим до родини Романа боярином, Мирослав виконував і роль радника й фактичного правителя при малому Василькові. Саме йому Анна доручила правити з восьмирічним Васильком у Белзі.

Мирослав брав участь у тій довгій боротьбі, яку вів Данило за Галич. Він завжди був поруч з князем — і в бою, і в поході, і в обложених ворогом фортецях. Супроводжував обох молодих князів і в урочистих подіях. Коли Василька запросили на весілля до Суздаля, з ним поїхав Мирослав. Літописець постійно підкреслює особливе становище Мирослава при родині Романовичів. Ось чому ми вважаємо найприроднішим, що Анна була родичкою, може навіть сестрою того волинського боярина.

Як мовилось, близько 1219 р., коли Данило виріс і не потребував вже материнської опіки, Анна пішла до монастиря. Не знати скільки ще вона прожила. Відомо лише, що довго. Принаймні 1254 р. вона брала участь у державній раді, скликаній старшим сином. Тоді римський папа запропонував королівську корону Данилові. Князь у ті роки покладав надії на папу в справі організації хрестового походу проти монголо-татарських поневолювачів. Але вагався приймати корону, бо прагнув дійової допомоги від країв Заходу, а не регалій. Тоді, підкреслює літописець, мати, а також дружні йому польські князі Болеслав і Земовит переконали Данила в необхідності коронуватися. Такою була остання державна дія Романової княгині. Більше її вже не згадує Галицько-волинський літопис.