Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Життя і діяльність Костянтина і Мефодія

ПЛАН

І. Поява і розвиток старослов’янської мови.

1. Передумови створення моравської місії.

2. Дитячі та юнацькі роки братів Костянтина і Мефодія.

ІІ. Подорожування братів із своїми учнями.

1. Розробка ними багатьох праць.

2. Створення першої слов’янської абетки.

3. Смерть Костянтина.

ІІІ. Переслідування німецькою владою старослов’янської мови.

1. Арешт князя Ростислава.

2. Його смерть.

3. Ув’язнення і визволення Мефодія.

4. Смерть відомого просвітителя.

ІV. Найвідоміші кирилицькі і глаголицькі пам’ятки, досліджувані вченими.

Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилась слов’янська писемність, слов’янська абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки? Не така то вже проста справа знайти відповідь на ці питання. Тривалий час побутувала думка, ніби наші далекі пращури завели писемність лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні християнські книги.

Чи так це? Адже писемність і книга – не те ж саме. Проти цього ніхто не заперечує, поза як у Болгарії і у Візантії було розвинуте книжкове мистецтво. Але інша річ писемність. Вона, як відомо, народжується тоді, коли виникає потреба в народу, що створює її. А слов’янські племені ще до Хрещення Русі досягли того рівня суспільного розвитку, коли писемність стає необхідністю. Цього вимагало зародження державності, торгівлі, дипломатичних відносин. Які ж були перші слов’янські письмена? У Багатьох місцях, де колись селились наші пращура, особливо у Північному Причорномор’ї, археологи не раз знаходили та й досі знаходять – на кам’яних плитах, надгробках, амфорах – таємничі, незрозумілі знаки. Можливо, то знаки власності, тамги. А може знаки примітивної, а тому давно вже н придатної і цілком забутої найстародавнішої писемності. Пізніше, після розкопок археологів, було розкопано ще багато різних могильників, договорів, духівниць, грамот, на яких були також своєрідні знаки писемності, якими користувались давні слов’яни. Проте, все це – ще не так слов’янська писемність, що її з певністю можна було б вважати попередницею сучасного алфавіту. Прямий його попередник – алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм, про яких буде згадуватись далі: Тому можна сказати що виникнення старослов’янської мови і відомої нам слов’янської писемності тісно пов’язано з історичними умовами життя слов’ян в ІХ ст. і в тому числі з боротьбою західних слов’ян проти загарбницької політики Священної Римської імперії та латино-німецького духовенства, Велико морське князівство, яке виникло в 830 р., вело інтенсивну боротьбу з германськими імператорами. ВА ході цієї боротьби один зі германських князів, князь Ростислав, вирішив оперись на союз з Візантією, у якій він намагався найти майбутнього союзника, З цією метою князь Ростислав згодився прийняти християнство з його східно візантійською різноманітністю, яке відрізнялось від католицького (римського) тим, що Візантія дозволяла відправляти релігійні обряди й богослужіння на рідній мові того народу, що сповідував християнство, а римська церква визнавала богослужіння лише на латинській і грецькій мовах. У 862 чи 863 рр. у Константинополь прибуло посольство від князя Ростислава з проханням прислати в Маравію проповідників, які змогли б навчити слов’ян християнства на їхній рідній мові. На сході Візантії на той час складалася тяжка політична ситуація. І тому союз Моравії з Візантією був вигідний обом сторонам. Тому імператор Візантії Михайло ІІІ позитивно віднісся до прохання князя Ростислава і вирішив відправити в Моравію місію, на чолі якої виступали два брати – Костянтин і Мефодій. Головна роль цієї місії належала молодшому братові Костянтину, який і започаткував старослов’янську азбуку і став першим перекладачем грецьких церковних текстів на мову слов’ян. Візантійські літописці намагались не розголошувати про діяльність Костянтина і Мефодія, проте це пояснюється тим, що місія “солунських братів” мала велике історичне значення для слов’янського світу, а не для Відстоювання інтересів Візантії. Офіційна Візантія, відрядивши місію, перестає цікавитись роботою слов’янських просвітителів, не підтримувала з ними ніяких зв’язків.

Головним джерелом для вивчення життєвого і творчого шляху братів є “Житіє” - літературні твори про діяльність Костянтина і Мефодія, які були написано на початковому етапі формування старослов’янської мови тими, хто був добре обізнаний з обставинами, що виникли тоді у слов’янській писемності і діяльністю слов’янських просвітителів. Списків “Житія Кирила” налічується більше трьох десятків, а “Житія Мефодія” – вісім. “Житія” називаються “Паннонськими” том, що О.Горський, який відкрив їх, вважав, що вони написані у Паннонії, хоча інші вчені цього не підтверджують. Серед дослідників немає єдиної думки щодо авторства житій: В.Ундольський вважав їх автором Климента – одного з учнів Костянтина й Мефодія; П.Шафарик “Житія Кирила” приписував Клименту; а “Житія Мефодія” – Гораздові, учню Мефодія. Всі ці матеріали, разом узяті дають нам можливість представити собі особистості, які винайшли старослов’янські азбуки і про обставини зв’язані з виникненням і розвитком старослов’янської писемності та старослов’янської мови. Костянтин і Мефодій народились в грецькому місті Солінь (Фессалоніки, Салоніки) – великому портовому промисловому і торговому центрі. Населення міста складали переважно греки і слов’яни, тому брати могли знати слов’янську мову з дитинства. Національність Костянтина і Мефодія в літописних джерелах прямо не вказується, тому одні дослідники вважають їх греками, фншф болгарами. Їхній батько, за афонською легендою, був болгарином, а мати – грекинею. Родина належала до вищих кіл тодішнього суспільства. Батько Лев обіймав посаду друнгарія–стратига – другої людини у найвищій військовій ієрархії Візантії. У родині Лева було сім синів, найстаршим з яких був Мефодій (815-885рр.) високий та дужий юнак, а найменшим – Костянтин (827-869 рр.). Мефодій у вісімнадцятирічному віці у 833 р. почав військову службу в імператора Феофіла, де виявив виняткові здібності. Коли йому виповнилось 20 років, його призначили воєводою у слов’янській області. Обіймаючи цю посаду близько 10 років, Мефодій досконало вивчив слов’янську мову і набув великого життєвого досвіду. Раптово він залишає військову адміністративну службу і згодом постригається в монахи. Ставши настоятелем невеликого Монастиря Поліхрон на Азіатському березі Мармурового моря біля гори Олімп, він веде тихе і скромне життя, заглибившись у вивчення книжок. Є свідчення про те, що саме він зумів переконати болгарського князя Бориса прийняти християнство і охрестив його. За заслуги Мефодія у поширенні християнства в Болгарії партіях запропонував йому сан архієпископа. Та він відмовився і обрав посаду настоятеля монастиря поліхрон. Костянтин молодший брат, був блідим, худорлявим, мав великі темні очі. З дитинства виявляв виняткові здібності до науки. Як розповідається у “Житті”, хлопчиком він бачив сон, ніби його батько зібрав усіх дівчат Солуні і запропонував йому обрати собі дружину. Оглянувши всіх він вибрав найпрекраснішу на ім’я Софія. “Софія” у перекладі з грецької означає мудрість. Після смерті батько, коли Костянтину виповнилось 14 років, один з найближчих до імператора людей – Логофет, почувши про визначні здібності й розум юнака забирає його до столиці. Логофет, після смерті імператора Реафіла у 842 р. став регентом малолітнього імператора Михайла ІІІ, а фактично – правителем Візантії. Про виняткові здібності хлопчика Логофет дізнався від відомого візантійського вченого-математика Лева і відправив Костянтина до Константинополя, де той навчався разом із майбутнім імператором Михайлом. Одним із учителів Костянтина був знаменитий Фотій, який пізніше став візантійським патріархом. За короткий час, юнак вивчив граматику, діалектику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, проте, відмовився від блискучої кар’єри, яку йому пропонували при дворі, і посів скромне, але почесне місце патріаршого бібліотекаря при найбільшішій у Константинополі церкві святої Софії. Невдовзі він кидає це місце, їде на півроку в один із монастирів у Малій Азії. Після повернення очолив кафедру філософії у Константинопольському університеті, де прославився своїми лекціями і публічними виступами, хоч був ще дуже молодий. Завдяки своїм ораторським здібностям, отримує перемогу у публічному диспуті з колишнім патріархом Іоаном VІІ Граматиком. Після цього його призначають керівником візантійських дипломатичних місій у Сірії. Хазарії, та Арабському Халіфаті, де він виступає публічним захисником православ’я, здобуваючи перемогу над опонентами. Дорогою до Візантії до хазар Констант зупиняється в грецькому місті Херсонес (слов’янська назва Корсунь). Там він вивчає єврейську мову, якою користувались вищі кола хазар після прийняття іудейства. Швидко оволодівши цією мовою, він навіть складає граматику єврейської мови, яка на жаль не збереглась. Під час перебування у Херсонесі він розшукує мощі римського єпископа Климента (між І та ІІ ст. н.е. язичники втопили його з якорем на шиї) і забирає їх із собою до Візантії. До середини ІХ ст. серед східних слов’ян було багато тих, хто вже прийняв християнство. Так за свідченням Фотія, на початку 60-х років було охрещено багато “россів” у тому числі цілу князівську дружину. В деяких джерелах знаходимо свідчення місіонерської діяльності Костянтина серед слов’янських племен на річці Берегальниці за 7-8 років до моравської місії. Після завершення Хазарської місії Костянтин знову відходить від активного політичного та наукового життя й оселяється у монастирі на горі Олімп, де жив і Мефодій. Там у Монастирській бібліотеці, близько 5 років він вів бесіди з книжками” і, за гіпотезами вчених, уперше почав роботу над створенням слов’янської азбуки.

Життєвий шлях Костянтина і Мефодія – це зразок служіння переконанням та ідеям, суспільним інтересам. Усе своє життя вони боролися за втілення власних ідеалів, не прагнучи слави, багатства, кар’єри. Обоє братів ніколи не мали дружин, дітей, власного пристановища, усе своє життя мандруючи різними країнами, і навіть померли на чужині. До нас не дійшов жоден із літературних творів Костянтина і Мефодія, хоча відомо, що вони написали і переклали багато наукових і літературних праць. Ми навіть точно не знаємо, яку азбуку створив Костянтин.

Молодшого брата називали філософом, він увесь час тікав від мирської суєти до монастиря, де багато читав, набирався знань, якими потім щедро ділився під час просвітницьких місій. Він писав, а Мефодій перекладав його роботи. Молодший брат створив слов’янську азбуку, а старший зумів впровадити її в слов’янському світі, домогтися визнання її навіть Римом, організувати школи, де продовжувались традиції “солунських братів”. Освіченістю та науковістю молодший брат переважав старшого, який зарекомендував себе здібним організатором і талановитим керівником.

Старший, досвідченіший, фізично загартований Мефодій турбувався та опікувався Костянтином, який був хворобливим, він супроводжував його у поїздках, місіях. Є свідчення. Що Костянтин працював над створенням слов’янської азбуки ще до Моравської місії у Константинополі та Монастриі Поліхрон за активної участі Мефодія. Це письмо згодом стало називатись глаголицею. Точного уявлення про первинний вигляд глаголиці ми не має, бо найдавніші тексти, які збереглися, молодші за новостворені на 150 років, а за цей час азбука могла зазнати великих змін, що підтверджується долею глаголиці у хорватів. Створення алфавіту стало лише першим кроком у підготовці моравської місії. Треба було здійснити переклад на слов’янську мову, богослужебних книжок, насамперед Євангелія – найважливішої книги церковної служби.

Наприкінці 863 р. після довгої підготовки моравська місія на чолі з Костянтином філософом вирушає до Великої Моравії Костянтин веде князеві Ростиславу послання від імператора Михайла, в якому той вітає моравський народ із входженням до числа великих народів. Солунські брати з учнями починають активно працювати у Моравії. На богослужінні у Велеграді вони читають слов’янською мовою релігійні книжки, організовують школи, де навчають учнів слов’янської азбуки. Проб4вши у Моравії 40 місяців до середини 866 р. Костянтин і Мефодій вирушають до Риму. За гіпотезою В.О.Істріна, головною причиною поїздки до Риму. За гіпотезою В.О. Істріна, головною причиною поїздки до Риму було бажання домогтись у папи дозволу на проведення богослужіння слов’янською мовою, проте папа Микола І, дізнавшись про успіхи солунських братів на слов’янських землях, змінив ставлення до проведення церковного обряду слов’янською мовою і запросив Костянтина і Мефодія з місією до Риму. Оскільки до Константинополя повертатись вони не малу сенсу, тому що там відбулись значні зміни і було вбито імператора Михайла, вони вирушають до Риму. Дорогою вони зробили тривалу зупинку у Блатнограді – столиці панонського князівства у князя Коцеля і навчили слов’янської грамоти 50 учнів. Наприкінці 867 або на початку 868 р. група на чолі з Костянтином філософом прибула до Риму. Пара Адріан ІІ, який зайняв престол, урочисто приймав його, у церквах проводились богослужіння слов’янською мовою. У кінці 868 р. під час перебування у Римі Костянтин тяжко захворів. Передчуваючи свою смерть, він у середині грудня, під Різдво, прийняв схиму, із дозволу папи прибрав слов’янське ім’я Кирило. 14 лютого 896 р. основоположник слов’янської писемності помер. Його поховали з усіма можливими почестями в церкві Климента, поряд з мощами святого, хоча Мефодій просив Адріана відправити небіжчика на батьківщину. Мефодій, призначений архієпископом Моравії і Паннонії, повертається до Моравії. Таке призначення колишнього монаха викликало заздрість німецьких єпископів. Тис був направлений і проти Ростислава. Людовик Німецький за допомогою племінника Ростислава-Святополка – беруть Ростислава у полон. Його було засуджено до жахливої смерті. Йому випалили очі, потім кинули до в’язниці, де невдовзі і помер Ростислав. Та історія не забула керівника боротьби проти німець5их феодалів, і організатора ви хрещення слов’янських народів і тому 29 жовтня 1994 р. Прешеві рішенням Священного Синоду, Ростилвав канонізовано, тобто залучено до лику святих. Стративши Ростислава, німці організовують судилище над Мефодієм, знущаються з нього і кидають до в’язниці. Майже два з половиною роки провів Мефодій у холодній темниці у Швабії, і лише під час повстання селян, під проводом учня Мефодія, священика Славомира, стає вільним. Змучений але нескорений, він продовжував активно працювати і пропагувати слов’янське письмо, проповідувати слов’янською мовою. З двома учнями Мефодій завершує переклад більшості біблійних текстів, та книжок. Невдовзі хвороби та напружена праця зовсім знесилила Мефодія. Він зібрав учнів призначив своїм спадкоємцем Горазда і звернувся з останнім словом до морського народу. Того ж дня 19 квітня 885 р. у Велеграді він помер. Після смерті Мефодія Святополк дав свободу німецьким священикам на чолі з лютим ворогом слов’янства єпископом Вікінгом. Згодом були заборонені слов’янські богослужіння. Вікінг організовує гоніння на все що було пов’язано з Костянтином і Мефодієм: книги спалювали на вогнищах, учнів та прихильників солунських братів, кидали до в’язниць, продавали у рабство, виганяли з Маравії. Вигнання учнів Мефодія прийшло у 886 р. але справа їх продовжувала жити. Так трагічно закінчився початковий етап становлення слов’янської писемності у західних слов’ян – у Маравії та Панонії. Частина учнів переселились до Болгарії, де за часів правління царя Симона, їм було створено сприятливі умови для праці. Разом з болгарськими вченими Іонаром Екзархом Болгарським, Чорноризцем Храбром вони продовжують перекладати з грецької на слов’янську, навчають грамоти багатьох учнів. Але напевно слід повернутись назад, і більше згадати про азбуки які були, створені за життя Костянтина і Мефодія. Усі старослов’янські тексти на той час писалися двома азбуками, одна з яких називалась глаголицею, а друга кирилицею. Але яка із цих азбук більш давніша, і яку саме азбуку створив Костянтин, ще й досі науковцям не відомо, над цим вони сперечаються уже не перший рік. Ніхто не може дати на це питання точної відповіді, оскільки досі не знайдено жодного рукопису, - не те що книги, навіть клаптики пергаменту, написаного за життя братів.

Одні дослідники вважають, що брати створили кирилицю. Побічники цієї теорії посилаються на описану в багатьох “Житіях” поїздку Кирила до Херсонеса. Науковці вважають, що книги, побачені Кирилом у Херсонесі, були написані східнослов’янською мовою, але грецькими літерами, запровадженими у Візантії. Слов’яни здавна підтримували торговельні та дипломатичні стосунки з Константинополем. І запозичили там новогрецьке письмо. Адже Чорноризець Храбр також говорив, що слов’яни охрестившись, користувались “грецькими та римськими письмами”. Про книги, бачені в Херсоні, Костянтин, найпевніше згадав, заходжуючись коло слов’янської абетки: кирилиця – то де в чому змінений візантійський устав. А оскільки в грецькому лафіті бракувало знаків, що передавали б усі звуки слов’янської мови, наприклад шиплячих і свистячих приголосних, от він їх і придумав надавши форми, близької до Візантійських. Нові літери не були схожі на ненависну Ватиканові. І переписавши глаголицею слов’янські книги, учні славнозвісних просвітителів зберегли наслідки великої праці своїх учителів. Але є й друга гіпотезі, не менш доказова. Більшість науковців вважає, що Костянтин все-таки створив глаголицю. Те що кирилицю названо його ім’ям, ще нічого не доводить. Назву могли дати і пізніше, з поваги до пам’яті першонавчителя слов’ян. Лід брати до уваги те, що найдавніше слов’янські документи писані глаголицею, тобто у часи найближчі до життя Костянтина і Мефодія.

У глаголицьких текстах частіше згадуються найаркаїчніші висловлювання, а це доказує те, що глаголиця старша від кирилиці. Крім того, у гаголицьких текстах трапляються слова властиві мові тільки західних слов’ян, що жили колись у Моравії. І попри все є ще й ряд пергаментів, на яких кирилицькі тексти написано поверх зітертих або змитих давніших глаголицьких. Та й форма кирилицьких літер, доволі не простих, наводить на думку що це письмо створювалось штучно. То коли ж народилась Кирилиця? А розквітла вона у Х сторіччі при дворі болгарського царя Сімеона. У країні розвивається писемність, створюються болгарські, переписуються Візантійські книги за допомогою “книжного” письма, тобто уставу. Його квадратні, чітко окреслені літери набагато простіші від глаголицьких. Ними легше користуватись, легше писати і читати. Саме тоді, напевно, під впливом візантійського уставу входить у життя кирилиця. А люди, що творили її, додали до алфавіту літери, яких не було у візантійському установчому письмі.

Можливо, запозичені ці літери з глаголиці. Чи так це? Обидві гіпотези висунули поважні вчені. І тих, хто вважає Костянтина творцем глаголиці, стає дедалі більше. Джерел для вивчення глаголиці і кирилиці було дуже багато. Важливі пам’ятки знаходились під час археологічних розкопок та досліджень. Ось наприклад декілька пам’яток глаголицьких:

1. Київські листки, що являли собою шматки католицької месси, це вказує на їх моравське походження. На західнослов’янське походження свідчить також ряд деяких приголосних.

2. За графічне Євангеліє, яке зберігалось великий проміжок часу у Загрофському монастирі, на острові Афон. У ньому були пізніші вставки і приписки, написані кирилицею.

Написано це Євангеліє було на 304-ох листках. У Євангелію зберігалась архаїчна особливість в граматичному порядку. Воно відбиває ряд пізніших фонетичних змін, які змушують віднести час його написання до ХІХ ст. а не до Х як думали деякі вчені.

3. Маріїнське Євангеліє, яке було знайдено 1842 р. у монастирі св. богородиці Марії, де і зберігалось протягом багатьох років.

4. .Зірник Клоца, який складався із 14-ти сторінок.

5. Синайський Псалтир, який зберігався в монастирі свят. Катерини на горі Синай, звідси і получив свою назву.

Ученим відомий ряд і інших невеликих за об’ємом глаголицьких пам’яток, час написання яких ще встановлюється.

До кирилицьких пам’яток можна віднести стародавній слов’янський текст, що становив собою надпис на могильних плитах, на стінах церков, написані кирилицькими буквами. Найдавніший надпис – це Добруджанський 943 р. найдений в 1950 р. при побудові каналу Дунай – Чорне море, вчений що знайшов це надпис, твердить, що його походження болгарське. Також був знайдений у 1952 р. в Болгарії надпис на могилі чергубиля Мостича. Цей надпис був без дати, та судячи по всьому, написаний не пізніше 60-х років Х ст. Та найбільш цікавим для лінгвістів залишається надпис царя Самуїла датований 993 р. Із кириличних пам’яток виділяють також Савина книга - збірник Євангелій. Рукопис відноситься до ХІ ст. і особливості орфографії показують що це ранні кириличні пам’ятки. Ще відома Супральський рукопис, який складається з церковних книг, відноситься до ХІ ст. і складається з 260-ти листків. Рукопис був найдений в монастирі в Супраслі біля Білостока.

Всі ці письмові пам’ятки становлять особливу цінність, незважаючи на невеликий об’єм деяких рукописів. Всі вони представляють датовані надписи, і служать початковими пунктами для визначення часу написання, тих що не мають дати, і служать порівняння букв. Отже, аналізуючи життя і творчість двох братів просвітителів Костянтина і Мефодія, можна сказати, що їх праці є неабиякою цінністю для всіх поколінь. Адже завдяки їм у наших далеких пращурів з’явилось своє письмо, яким могли користуватись у свій час і передавати нам, своїм попередникам все важливе, історичне, що відбувалось у той час.

Використана література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова: Підручник. – К: Вища школа, 2001 р. ст. 27-45.

2. Хабургаєв Г.А. Старославянський язык. Учебное пособие для студентов пед. Ин-та “Русский язык и литература” М., “Просвещение”, 1974 р. ст. 20-55.

3. Утевська П.В Невмирущі знаки: Нариси. – К.: Веселка, 1981 р. – ст. 209-215.