Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Діяльність ОУН у 1939-1941 рр.

ПЛАН

1. Умови, в яких відбувалась діяльність ОУН

2. Створення Революційного Провіду ОУН

3. Гуртування членів ОУН у боротьбі проти Росії за незалежність України

4. Виступ ОУН проти фашистських окупантів. Створення УПА

Використана література

1. Умови, в яких відбувалась діяльність ОУН

Друга світова війна повністю змінила українську політичну ситуацію як в Україні так і поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії. Керівники цих партій, які перебували в еміграції не могли вести ніякої політичної діяльності. У Німеччині рух Скоропадського скоро втратив популярність. Тільки ОУН утвердилась скрізь, як вирішальна сила. Але в 1940 в ОУН відбувся розкол. Члени центрального керівництва ОУН (Провід Українських Націоналістів, ПУН) довгий час перебували за кордоном і здійснювали управління через зв'язкових.

Радикальна зміна політичного контексту у Східній Європі і можливість німецько-радянського конфлікту сприяли тому, що серед керівництва ОУН появилися глибокі розходження і, зокрема, між членами ПУН (Мельник, Капустянський, Сушко та ін.) та молодими революціонерами, що недавно прибули з України або перебували там (Бандера, Стецько, Шухевич).

Лідер молодих революціонерів Степан Бандера вже раніше виконував важливі завдання організації на Україні. Як крайовий провідник ОУН та крайовий комендант УВО у 1933-34 рр., він був засуджений до смертної кари за віддання наказу вчинити замах на міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, яка потім була замінена на пожиттєве ув'язнення. Після утечі тюремної адміністрації він був звільнений групою українських політичних в'язнів і повернувся до Львова.

На початку 1940 р. голова Крайової Екзекутиви в Україні Юрій Тимчій-Лопатинський, таємно перейшовши кордон, прибув до Бандери у Відні. Вони зразу вирушили до Риму, де в цей час перебував голова Проводу ОУН полковник А. Мельник. Вони хотіли усунути розходження у поглядах, що виникли між ними і Мельником.

Розходження були різного роду. Так зокрема молоді революціонери хотіли встановити нову політику і стратегію ПУН, встановити контакти з іншими державами. Крім того молоді активісти висловлювали недовіру деяким членам ПУН і вимагали змін у його складі. Розмова з А. Мельником в Римі не дала ніякого результату. Це був розкол.

2. Створення Революційного Провіду ОУН

Молоді лідери зібралися у Кракові й вирішили створити інше керівництво націоналістичного руху. 10 лютого 1940 р. було сформовано Революційний Провід ОУН, керівництво якого було довірено Степану Бандері. З того дня існували вже дві різні українські націоналістичні організації, які мали одну і ту саму назву, але дуже часто протистояли одна одній.

Революційне керівництво ОУН (Б), окрім постійного зв'язку з рухом у країні встановило контакт з іншими опозиційними рухами на території СРСР. ОУН (Б) мала намір залучити до боротьби всі поневолені нації.

Програма ОУН (Б) була викладена у грудні 1940 р. в маніфесті. Політична програма нового керівництва була надзвичайно широкою і амбітною, вона зверталася не лише до українського народу. А й до інших народів СРСР.

Упреамбулі даного документу проголошувалося, що світ, заснований на насиллі скоро зникне. СРСР, будучи частиною цього світу приречена на загибель. ОУН (Б) закликала вставати на боротьбу проти цієї "Тюрми народів".

Що стосується соціальної програми то ОУН (Б) підкреслювала: українські націоналісти борються проти "приниження людини", збіднення громадян, терору, депортацій, економічного грабунку України та інших пригноблених країн.

Скликавши у 1941р. 2-й Великий збір ОУН, революційне керівництво ОУН (Б) пішло на остаточний розрив. Серед резолюцій, прийнятих другим Великим Збором, є одна резолюція, яка характеризує загальну тенденцію ОУН (Б). У ній зокрема сказано, що ОУН продовжуватиме боротьбу за незалежність українського народу, "…незважаючи на територіальні і політичні зміни, які можуть статися у Східній Європі".

3. Гуртування членів ОУН у боротьбі проти Росії

за незалежність України

Українці зовсім не знали намірів Німеччини. Обидві націоналістичні організації вирішили прийняти участь у війні проти Росії - відкритого ворога української незалежності.

На початку 1941 р. Ріко Ярий отримав доручення від ОУН (Б) встановити контакт з представниками ОКВ, аби обговорити створення української військової частини.

Але ОУН (Б) бачила й іншу важливу причину йти на угоду з Вермахтом. В умовах суворої заборони діяльності емігрантських товариств у Німеччині, угода з Вермахтом забезпечила б людям Бандери прикриття, за яким вони могли б здійснювати певну політичну діяльність. Переговори між Р. Ярим та німецьким командуванням завершились у квітні 1941 р.. Німці погодились підготувати близько 700 бойовиків, які мали бути поділені на два батальони: "Нахтігаль" і "Роланд".

Але ОУН (М) пішли навіть дальше ніж ОУН (Б). ОУН (М) думала про створення справжньої української національної армії, яка б складалася з українських емігрантів.

У травні 1941 р. Провід ОУН (Б) розіслав своїм представникам секретні інструкції, в яких розглядається дві можливості в разі збройного конфлікту на території України: загальне повстання зразу після оголошення війни і просто окупація країни німецькими військами. Дальше в інструкціях вказувалось, що створення Української держави здійснюватиметься "нашими власними засобами і з нашої вланої ініціативи". ОУН (Б) вважала, що Україна є частиною Східної Європи. Україна, сказано у меморандумі, повинна створити на європейському економічному просторі власну незалежну економічну зону із центром в Берліні.

Українська держава повинна бути справді незалежною. Це означає, що українське питання не може бути вирішено, як у випадку з Словаччиною чи Хорватією.

ОУН (Б), вважаючи, що німецько-радянська війна неминуча, вирішила поєднати всі українські політичні течії, щоб підготуватися до грядущих подій. Після попередніх переговорів 22 червня вона скликала нараду українських політичних діячів, що належали до усіх політичних течій, за винятком ОУН (М), яка відмовилася брати участь у цій акції.

Нарада завершилась створенням координаційного центру - Українського національного комітету, керівництво яким було довірено генералові Всеволодові Петріву.

23 червня представник ОУН (Б) в Берліні передав німецькому урядові меморандум від 15 червня. Зокрема разом із меморандумом була передана і резолюція Другого великого Збору руху Бандери. Як резюме цих двох документів можна було констатувати, що автори не лише докоряють за невдалу окупацію 1918 р., а ще й дозволяють собі давати поради щодо нйкращого устрою Східної Європи, основним елементом якої повинна була б стати не залежна Україна. Україна повинна мати суверенну економіку, власні збройні сили та інші гаранти незалежності.

Створені і таємно підготовлені напередодні війни похідні групи ОУН Бандери поступово проникали на територію України слідом за німецькою армією. В цих загонах налічувалося від трьох до п'яти тисяч осіб, які були розділені на три великі групи: "Південь", "Північ", "Центр". "Північ" повинна була дістатися Києва та області. "Центр" мала на меті Харків і область, а "Південь" повинна була досягти Одеси та Криму.

Радянська армія покинула Львів увечері 29 червня після багатогодинних боїв з українськими повстанцями.

Похідна група С. Бандери прибула після обіду і були проведені збори, на яких було проголошено відновлення Української Держави. 2 липня новина про проголошення незалежності дійшла до Берліна, а вже 3 липня Ярослав Стецько спробував повідомити Гітлера про створення українського уряду.

Донесення про події 4 липня, містить неповний список українського уряду. Його склад було фактично доповнено наступного дня.

Після цих акцій було проведено ряд арештів, зокрема арешт С.Бандери, Я.Стецька, і його співробітника Романа Ільницького.

"Німецькі війська були зустрінуті з ентузіазмом",- писав в своєму донесенні Ганс Кох. Інші донесення також підтвердили доброзичливий прийом українського і білоруського населення. Але атмосфера змінилася дуже швидко.

Зокрема з одного з таких донесень німці дізналися, що ОУН (Б) отримала завдання проникнути на територію Києва і створити там як і у Львові національний уряд. "Прагнення до незалежності проявилося серед усіх верств населення, особливо серед міського.",- констатувалося в одному з донесень. У цьому ж донесенні вказувалося, що ОУН (М) "Все більше втрачає почву як в Україні, так і в еміграції". Група Мельника в основному має характер емігрантської організації й мало пов'язана з етнографічною українською територією". Незважаючи на каральні заходи поліції цілі загони ОУН (Б) вторгуються на територію України, щоб розгортати там агітацію на користь Великої України.

4. Виступ ОУН проти фашистських окупантів. Створення УПА

Арешти членів ОУН (Б) тривали. 9 серпня 1941 р. було заарештовано Степана Ленкавського, відповідального за службу агітації Центрального Проводу. 12 серпня німці констатували надзвичайно велику активнисть ОУН (Б) на Волині. Вона агітувала українців, що працювали для Вермахту використовувати своє службове положення для ведення партійної чи національної роботи. Ця організація робила все, щоб взяти під контроль українську міліцію. Діяльність ОУН (Б) поширювалась аж до Брест-Литовська та на Полісся.

У Львові ОУН (Б) збирала гроші на боротьбу з німецькими окупантами і поширювала плакати з закликом про створення незалежної України за принципом "Україна - українцям".

Пропаганда за незалежність ширилась у багатьох містах Галичини і Волині. Багато хто з пропагандистів були заарештовані.

І українське населення, яке врешті решт спочатку доброзичливо ставилося до німців поступово змінило своє ставлення. Політична воля почала поступово набирати силу на всіх землях України.

Проте німці сподівалися, що двадцять років російсько-радянського панування, наслідки русифікації, "інтернаціоналного" виховання, репресій призвели нарешті до зменшення, а може й до зникнення національної свідомості.

Багато німців, які здійснювали поїздки в Райхскомісарат Україна і в Галичину, добре запримітили різницю в національних почуттях серед українців з обох боків радянсько-польського коридору. Тому вони висловлювали задоволення тим, що Радянська частина України відділена від Галичини.

Німці справді боялися поширення національного руху у райхскомісаріаті. Інші німецькі спостерігачі розуміли прагнення українців до незалежності, правда навіть якщо і не підтимували їх.

У своєму донесенні гауптман Блюнк зазначав, що українська інтелігенція. Яка спочатку вітали "визволення" України з-під радянської Росії, тепер вважає, що німцям час забиратися з цієї країни. І так довго, як цього не буде німців, так само як і поляків, росіян, будуть вважати ворогами, з якими треба боротися усіма доступними способами.

Німці дедалі більше заплутувалися у власних протиріччях. А численні донесення повідомляли, що населення України з радістю приймає молодих націоналістів з Галичини.

Німці розуміли, що рух ОУН (Б) був активний в Західній і центральній Україні та що її діяльність поступово поширюється і на решту території України.

Головний уряд безпеки Райху підкреслював, що "…групу Бандери треба розглядати як найбільш радикальну незалежницький рух…". Цей рух виступав проти виїзду української молоді в Німеччину і закликав молодь не піддаватися примусу. Листівки руху Бандери поширювалися в Харкові, Дніпропетровську, Києві.

У німецьких повідомленнях того періоду (вересень-початок жовтня 1942 р.) згадується інша велика банда, яку помітили в райні Сарн, якою керує активіст Бандери - Боровець.

Наспрвді ж мова йшла про відділ, яким керував Остап, а не про загін Тараса Бульби-Боровця. Німці помилялися, приписуючи руху Бандери діяльність цілком самостійного угрупування Бульби-Боровця.

У жовтні 1942 р. німці нотували у своїх повідомленнях, що ОУН (Б) продовжує "проводити інтенсивну вербовку серед населення."

Органи безпеки Райху змушені були визнати, що рух Бандери все більше переходить до активної боротьби. За травень 1942 р. цей рух серйозно займався створенням банд, зокрема в Західній Україні.

Нарешті був виданий наказ про об'єднання малих груп. Упродовж вересня-жовтня 1942 р. в районі Сарн зібралося перше значне формування українських бійців-націоналістів.

Мова йшла про формування на чолі з відомим членом ОУН (Б) "Остапом" - Сергієм Качинським. Інше формування вояків зібралося декількома днями пізніше під командуванням іншого відомого члена ОУН (Б) сотника "Довбешка-Коробки" - І. Берегійника.

Дальші великі формування створювались упродовж наступних тижнів у районах Колків, Кремінця, Пустолиті. Саме ці загони повстанців-націоналістів прийняли для себе назву Українська Повстанська Армія (УПА).

Використана література

1. Косик В. "Україна і Німеччина у другій світовій війні”. – К., 1992.

2. Книш З. "Становлення ОУН". – Львів, 1994.

3. Шаповал "Україна 20-50-х років: сторінки неписаної історії”. – К., 1996.