Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

До уточнення місцезнаходження містечка Самари (Старої Самари)

Вивчення історії України XVII – XVIII ст.. неможливе без локалізації об`єктів дослідження на географічній карті та узгодження з ними відомих за письменними джерелами топонімів. Зокрема це стосується походження, та локалізації російських військових поселень і фортець як кінця XVII, так і XVIII ст. Одним з нез`ясованих та гостро дискусійних питань є визначення місцезнаходження запорозького “містечка” Самари (Старої Самари), і його відношення до походження сучасного м. Новомосковська Дніпропетровської області.

До початку 1990-х рр.. історики, описуючи той чи інший блок подій, пов`язаний з територією Вольностей Війська Запорозького низового, простували шляхом Д.І.Яворницького (а також багатьох його сучасників), який в покажчику власних імен об`єднав в одне ціле Нову Самару, Новомосковськ, Новоселицю, Новоселівку, Самару, Самарчик, Самарь, Стару Самару (місто) [1]; в іншому місці припускав, що центр Самарської паланки – місто Самар, інакше Новоселиця й Новоселівка, сучасний Новомосковськ [2], що Стара Самара – це Новобогородицька фортеця і Усть – Самарський ретраншемент [3]; писав, що Новобогородицьку фортецю збудовано поблизу монастиря у Старій Самарі [4]. Дану точку зору традиційно поділяє більшість дослідників історії Запорожжя, зокрема Ю.А.Мицик, котрий стверджує, що слобода Новоселиця – це м. Самара, а нині Новомосковськ [5].

Як зазначається дослідниками, в першу чергу Г.К.Швидько, існує плутанина з визначенням Богородицької і Новобогородицької фортець [6]. У 1998 році Г.К.Швидько на підставі аналізу картографічних матеріалів – карт, планів і атласів Дніпра в цілому та окремих його дільниць чи не першою з істориків надає аргументований висновок про співвідношення Богородицької і Новобогородицької фортець. На її думку, Богородицька і Новобогородицька фортеці є одним об`єктом, збудованим у 1688 р. поблизу козацького містечка Самар та монастиря на правому березі р. Самара. Залишки укріплень в селище Шевченко (межі м. Дніпропетровську) не можуть бути ідентифіковані ні з Новобогородицькою фортецею, ні Усть – Самарським ретраншементом, бо останній знаходився на лівому березі р. Самари, а не на правому. Вона вважає, що ця пам`ятка фортифікації є рештками Миколаївського форпосту, спорудженого в період між російсько – турецькими війнами 1735 – 1739 рр. та 1768 – 1774 рр. [7] Крім того, що Г.К.Швидко локалізувала Богородицьку фортецю на правому березі р. Самари, дослідниця підкреслює, що в жодному документі назви фортець не вживаються одночасно, навіть в тих, в котрих перераховуються всі існуючі фортеці, ретраншементи і редути [8].

В.В.Бінкевича і В.Ф.Камеко локалізують містечко Самарь кін. XVI – поч. XVII ст., місто Самару 1688 – 1711 рр., м. Стару Самару (Богородичне) після 1731 р. і Новобогородицьку (Богородицьку) фортецю на правому березі р. Самари на околиці сучасного с. Шевченко (м. Дніпропетровськ) [9]. Крім того, ними приділено увагу і Новосергіївській фортеці, як невід`ємній частині укріплень досліджуваного періоду, збудованій 1689 року в урочищі Сорок Байраків біля Вольного броду (сучасна околиця с. Вільне Новомосковського району Дніпропетровської області) [10].

У Малій енциклопедії Українського козацтва окремі статті якої, на наш погляд недостатньо аргументовані, Богородицька фортеця (початок будівництва 12 (22).07.1687; закінчення – 1688 р.) “зведена у нижній течії р. Самари біля запорозького містечка Самари; 1691 р. нею оволоділи повстанці Петрика; Старосамарська фортеця увійшла до складу Української укріпленої лінії, а з 1744 року Самара (Стара Самара) стала паланковим центром Самарської паланки; залишки Богородицьком фортеці не збереглися” [11]. Новобогородицька фортеця (Усть – Самарська фортеця) – збудована “в урочищі Сорок Байраків на правому березі Самари при її впадінні в Дніпро ... у 1688 році ... У 1691 р. фортецею оволоділи повстанці Петрика ... Нині від неї залишилася чітка лінія валів, які швидко руйнуються разом з культурним шаром внаслідок розростання житломасиву Північний м. Дніпропетровська” [12]. Жодного разу не згадано про Новосергіївську фортецю, яку дійсно було збудовано над Вільним бродом в урочищі Сорок Байраків і яку дійсно захоплювали повстанці Петрика.

Новосергіївська фортеця знаходилася там, де це і описано Д.І.Яворницьким [13] – на північній околиці с. Вільне, рештки її валів значно пошкоджені колишньою тракторною бригадою, але і зараз там існує система глибоких круч – байраків, а на березі р. Самари знаходять численні фрагменти полив`яного посуду переважно XVIII ст., за інформацією місцевих жителів, під час поступової руйнації території фортеці були зібрані досить значні нумізматичні колекції середини XVII – першої половини XVIII ст.

Стосовно поєднання в одному місці Старосамарської (Богородицької) фортеці і центра Самарської паланки в 1740-х рр.., слід зауважити, що навряд чи це було можливо, бо ще Феодосій (Макаревський) відзначив майже одномоментне з побудуванням в м. Самарі московської фортеці виникнення запорозьких слобод Підгородньої і Спаської [14], куди переселилася запорозька старшина, яка не мала ані найменшого бажання жити поруч з московітами. До речі, досі ще не ставилося питання про місце розташування Самарського монастиря до 1700-х років, адже після 1654 р. було спалено Самар і монастир [15], а 1689 р. Голіцин дав дозвіл своїм воякам пограбувати обитель [16]. Навряд чи ченцям – запорожцям хотілося б і далі існувати поряд з такими захисниками. Тому вони цілком спокійно могли перенести свій монастир в глиб Самарської товщі за допомогою козацтва...

При локалізації на сучасній місцевості місць історичних подій чи населених пунктів надзвичайно важко користуватися вказівками джерел або тогочасним картографічним матеріалом. Так і досі чітко не визначені місця табору Потоцького і Жовтоводської битви (1648 р.), незважаючи на неодноразові експедиції І.С.Стороженка із залученням археологів й фахівців з металодетекторами. Аналогічна ситуація має місце із визначенням за допомогою картографічних матеріалів Богородицьком фортеці і міста Самари.

На карті Якова Бруса і Мандена 1699 р. (написи латиною) зображення “Новогородис.” й “Сергіївськой” фортеці орієнтовно розміщено в тих місцях, де їх локалізують дослідники В.В.Бінкевич і В.Ф.Камеко [17]. На карті де Бексета, видрукуваній А.О.Скальковським (доповненій копії Генеральної карти 1751 р.), Стара Самара знаходиться там, де вищеназвані дослідники і розташовують Новобогородицьку (Богородицьку) фортецю; далі, по правому ж березі р. Самари, за Кільченню, показано укріплення Піщаної Самари, а на лівому березі, в гирлі – Усть – Самару [18] (на нашу думку саме ця карта найнаближеніша до реального стану речей – В.В.). На карті Південної Польщі 1769 р. Новобогородицька фортеця (напис латиною “Новоградіцка”) розміщена на правобережжі Самари на рівній відстані як від самарських берега і гирла, так і від Дніпра [19] (ми вважаємо, що написи латиною “Новогородіс.” і тому подібна є назвою для новозбудованого тогочасного містечка, а не топонімом). На карті Новоросійської губернії 1778 р. Стара Самара поставлена на самарському лівобережжі, неподалік від її гирла, а Піщана Самара – на тому ж березі, вгору по течії [20].

На реконструкціях другої половини XIX – початку XX ст. плутанина збільшується. Богородицька фортеця зображується на лівому березі р. Самари, недалеко від її гирла; Самарський монастир – на правому березі, між Дніпром і Новоселицею; р. Кільчень впадає в Дніпро напроти Нового Кодака [21]. Самарський монастир знаходиться на лівому березі р. Самари, трохи вище по течії за Усть – Самарський Богородищанський ретраншемент, а р. Кільчень знову впадає в Дніпро [22].

Не менш цікаві і сучасні реконструкції. Правобережжя р. Самари: неподалік від її гирла розміщено Новобогородицьк, трохи далі – Самарський монастир, на місці м. Ново московська – Новоселиця [23]. На карті “Вольностей Війська Запорозького низового у XVI – 1-й пол. XVII ст.” існують і Самара (на правому березі р. Кільчені при впадінні її впадінні її в р. Самару), і Нова Самара (на місце розташуванні сучасного м. Новомосковська) [24].

Існує лише одна можливість підтвердити чи спростувати ту чи іншу спробу реконструкції, локалізувати орієнтовно визначеної за археологічними джерелами місцезнаходження, які дають змогу також досить чітко встановити хронологічні межі функціонування пам`яток, про що наголошувалося на III Міжнародному конгресі україністів у 1996 р. [25]

На жаль, значну частину пам`яток дослідити вже просто неможливо [26]. Зруйновано кар`єрами Старокодацьку фортецю і Усть – Самарський ретраншемент, розгорнуто під парк ім.. Леніна рештки укріплень Нового Кодака, а його культурний шар щонайменше на 0,5 м. перемішано з сучасним сміттям. Більшість Січей затоплена, на сучасній території Самарського монастиря археологічних досліджень не проводилося ніколи як і на території м. Новомосковська.

Проте, в 2001 – 2002 рр. на місці Богородицької фортеці і можливого місце розташування м. Самарь на околиці вище згадуваного селища Шевченко проводилися дослідження співробітниками науково – дослідної лабораторії археології Подніпров`я Дніпропетровського університету. На підставі плідних розвідок В.М.Шалобудова було визначено наявність артефактів XVI – першої половини XVIII ст. Під час проведення археологічної практики (керівники доц.. З.П.Маріна та В.О.Ромашко) було здійснено невеликі за обсягом розкопки з метою встановлення наявності та датування культурних шарів як на площі фортеці, так і на так званому “нижньому місті” або посаді. Отримані матеріали дозволяють впевнено стверджувати про передування будівництву Богородицьком фортеці досить значного за розмірами поселення міського типу, в якому вважаємо неодноразово згадуване у документах та історичній традиції “містечко старовинне козацьке” Самарь. Підтвердження цьому знаходимо у надзвичайній насиченості культурного шару нумізматичними та сфрагістичними знахідками, які вважаємо пов`язаними із місцезнаходженням Самарі при найбільшому перевозі через однойменну річку на важливому торгівельному шляху, який сполучав Придніпров`я з південними та східними районами сучасної України. На сьогодні працями В.М.Шалобудова введено до наукового обігу нумізматичну колекцію з більш ніж 300 монет, серед яких пули ординського чекану 80-х рр. XIV ст., польські і взагалі європейські гроші XVII – початку XVIII ст., російські від часів Михайла Романова до Катерини II [27]; отримано інформацію про знахідки на навколишній території срібної копійки Івана IV Грізного, мідних грошей Петра I, п`ятаків 1723 – 1730 рр. (що свідчить про продовження грошового і товарного обігу на цьому місці і після Прутського миру).

Надзвичайно важливою також є знахідка значної – 7 екземплярів – колекції товарних пломб, які прямо пов`язані з торгівельними операціями, в першу чергу – текстилем, зокрема сукном [28]. Сьогодні вже ідентифіковано торговельні пломби міста Гданська (Польща), Гельдерна (Голландська республіка), міст Північної Німеччини. Знахідка торговельної польської пломби із позначенням на бандеролі дати – 1524 рік – на сьогодні є найбільш вагомим доказом існування містечка Самарь як торговельного центру задовго до будівництва Богородицької фортеці [29]. Автором здійснена публікація колекції натільних хрестів з посаду та території Богородицьком фортеці, серед яких присутні і досить ранні екземпляри, які можна віднести до XVI – початку XVII ст. Основна ж маса знахідок належить до середини XVII – кінця XVIII ст. [30], переважна більшість знахідок має російське походження. Разом із раніш згадуваними знахідками вони не тільки свідчать про передування часу будівництва Богородицьком фортеці, а й підтверджують присутність україно – козацького й російського населення, а також іноземців. Таким чином, за характером знахідок, їх масовістю, вже на даному етапі археологічних досліджень можемо констатувати існування на території північної околиці м. Дніпропетровська, на правому березі р. Самари, старовинного запорозького міста Самара – Стара Самара і Богородицької фортеці (пізніше – Старосамарського ретраншементу), рештки укріплень якого перебувають, незважаючи на значну засміченість і діяльність місцевих мешканців, в досить гарному стані збереженості.

Література

1. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т.1. – К., 1990. – С. 286

2. Там само, с. 161

3. Там само, с. 286

4. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т. 2. К., 1990. – С. 52

5. Мицик Ю.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини XV – XVIII ст.. – Д., 1997. – С. 156; Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М. Місто на Самарі. – Д., 1994. – С. 38,45

6. Швидько Г.К. Картографічні матеріали РДВІД як джерело до історії Південної України // Наддніпрянський історико – краєзнавчий збірник. – Вип..1.: Матеріали Першої міжрегіональної історико – краєзнавчої конференції. – Д., 1998. – С.92

7. Там само, с.96

8. Там само, с. 93 – 94

9. Бінкевич В.В., Камеко В.Ф. Містечко старовинне запорозьке Самарь з перевозом: Краєзнавчий нарис. – Д., 2000

10. Там само, с. 86 – 87, 89, 93

11. Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К.– Запоріжжя, 2002. – С. 42 – 43

12. Там само, с. 350 – 351

13. Яворницький Д.І. Історія..., т.3. – К., 1993. – С.63

14. Феодосій (Макаревський) Матеріали для історико – статистичного опису Катеринославської єпархії: Церкви та приходи минулого XVIII століття. – Д., 2000. – С. 519, 535

15. Там само, с. 60

16. Кащенко А.Ф. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове. – Д., 1991. – С. 213; Яворницький Д.І. Історія..., т.1, с.

17. Бінкевич В.В., Камеко В.Ф., с.54

18. Там само, с. 113

19. Там само, с.55

20. Там само, с. 56

21. Костомаров М.І. Богдан Хмельницький. – К., 1992. – С. 16

22. Аркас М.М. Історія України – Русі. – К., 1990

23. Стороженко І.С. Степовий кордон України (XV – XVIII ст.) // Дніпро-петровськ: Віхи історії. – Д., 2001. – С. 44

24. Українське козацтво: Мала енциклопедія. – С. 84

25. Козловський А. Роль археологічних пам`яток у вивченні історії запорозького козацтва // Історія. Матеріали III Міжнародного конгресу україністів. – Ч. I. – Харків 1996. – С. 43 – 48

26. Мицик Ю.А. Феномен Українського козацтва і перспективні напрямки його дослідження// Історія. Матеріали III Міжнародного конгресу україністів. – Ч. I. – Харків 1996. – С. 62

27. Шалобудов В.Н. Находки монет на территории Богородицкой крепости //Проблеми археології Подніпров`я. – Д., 2002. – С. 123 – 134

28. Ковальова І.Ф. Свідчення польської торговлі з Присамар`я // Україна і Польща у світовій історії: політика, економіка, культура. Матеріали Міжнародної наукової конференції. – Острог, 2002. – С. 43 – 49

29. Ковальова І.Ф. Свідчення міжнародної торгівлі з Присамар`я // Археологічний літопис Лівобережної України. – Полтава, 2003. – №1. – С. 52 – 57

30. Векленко В.О. Колекція натільних хрестів з території Богородицьком фортеці //Проблеми археології Подніпров`я. – Д., 2002. – С. 135 – 150