Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Діяльність Івана Виговського

60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком до­би Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницько­го від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот.

Формальним приводом для цих дій були молоді хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького.

Реальними ж причинами — погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо. Подальша гра амбіцій та численні помилки лідерів, втрата українською державою підтримки народу, посилення агресивних втручань з боку сусідніх держав призвели до катастрофи — поразки Української національної революції.

Після того, як у жовтні 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада визнала гетьманом І. Виговського, він роз­горнув активну державну діяльність. Кредо своєї зовніш­ньої політики новообраний гетьман висловив під час пере­говорів зі Швецією: «Визнати і оголосити Запорозьке Вій­сько з підвладними, йому провінціями за вільний і нікому не підданий нарід» (на жаль, він не завжди дотримувався цього постулату). І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозу­міння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Україн­ської держави, а головне — втриматися при владі.

Порівняно з добою Хмельницького значних змін зазна­ла внутрішня політика держави. Усунувши від влади Ю. Хмельницького, І. Виговський відкинув ідею спадко­ємного гетьманату, тобто монархічну модель управління. В основу свого державотворчого курсу він поклав принци­пи олігархічної республіки. Зокрема, ще на Корсунській раді під час свого обрання Д. Виговський запевняв старши­ну: «Без вашої військової ради жодних справ не буду роби­ти». З ідеї олігархічної республіки логічно випливала став­ка ^гетьмана на шляхетство та козацьку старшину, які у Цей час намагалися відмежуватися від решти козацтва, сконцентрувати у своїх руках велике землеволодіння та консолідуватися в окремий привілейований клас. Саме ці верстви підштовхували І. Виговського до відновлення ста­рої моделі соціально-економічних відносин, насамперед кріпацтва. Така внутрішня політика гетьмана вела до по­слаблення центральної влади, посилення позиції козаць­кі старшини та шляхти, порушення соціальної рівноваги суспільстві, зростання масового невдоволення і до вибуху соціальної боротьби.

Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського активно виступили народні маси. Боротьба велася під гаслом повернення козацьких вольностей — права вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно переходити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана «Чорною радою ».^ Повстання швидко охопило насамперед Полтавський полк і Запорожжя. Під час виступу з'явилися й нові претенден­ти на булаву — полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні пе­реговори з Москвою, звинувачуючи Виговського в пропольській орієнтації. Тому боротьба поступово переросла в громадянську війну. Зібравши 20-тисячне військо та най­нявши волохів, німців і татар, І. Виговський зумів пере­могти військо повстанців у вирішальній битві під Полта­вою (травень 1658 р.). Проте це була надзвичайно дорога перемога, адже у братовбивчому протистоянні загинуло майже 50 тис. українців.

Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський іде на рішуче зближення з Польщею 16 вересня 1658 року він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умо­вами, Україна, як формально незалежна держава під наз­вою Велике Князівство Руське, на рівних правах з Поль­щею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та затвер­джувався королем. Українська армія мала нараховувати 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.

Водночас Гадяцький договір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 р.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей україн­ського селянства. Крім того, Українська держава позбав­лялася права на міжнародні відносини.

Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видав гра­моту до українського народу, у якій Виговського було на­звано зрадником та містився заклик до народу чинити не­покору гетьманові. У листопаді 1658 р. російське військо на чолі з Г. Ромодановським перейшло кордон України-Після того, як навесні наступного року під Путивлем Д° нього приєдналися князі О. Трубецькой та С. Пожарськии, чисельність армії вторгнення сягала 100 тис. осіб. Розпо­чалися активні дії. Початок агресії був вдалим для росіян-Козацькі загони зазнали поразки під Ромнами та Лохвицею. Вирішальна битва відбулася в червні 1659 р. під Конотопом. Вона тривала три дні й закінчилася цілковитою перемогою І. Виговського. Москву охопила паніка, цар­ський двір збирався втікати до Ярославля.

Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. Обставини ускладнювалися збереженням у Києві москов­ської залоги на чолі з В. Шереметьєвим та нападом запо­розького кошового Сірка на Крим, що змусило татар — со­юзників гетьмана — повернутися додому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікається булави та виїж­джає до Польщі.