Реферат на тему

Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ - в першій половині ХІХ ст.

Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис. кв. км з населенням 2,5 млн осіб (у тому числі 2 млн українців) стали колонією Австрійської імперії, їхнє населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-абсолютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті — мадяризації, на Буковині — румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний національний та соціальний гніт. Східна Галичина разом із частиною польських земель входила до складу «королівства Галіції та Лодомерії» з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів. Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславівський, Стрийський, Самбірський, частина Сяноцького та Перемишлянського округів входили до складу Східної Галичини. На чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем.

У цілому перша половина XIX ст. стала для Західної України останнім етапом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарювання. Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Перші дві парові машини в Галичині з'явилися лише в 1843 р. На західноукраїнських землях розвивалися головним чином винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфоро-фаянсова, цукрова, лісова, добувна галузі. Кріпосництво заважало розвиткові як промисловості, так і сільського господарства, яке відігравало основну роль в економіці.

Західної України. Велике феодальне землеволодіння було домінуючим на Закарпатті та в Галичині.

Ситуація, в якій опинилися мешканці українських земель в Австрійській імперії, серйозно гальмувала й духовний поступ українців, розвиток національного руху. І все ж ці процеси і тут набирали сили. Активну участь у них брало уніатське духовенство. У 1816 р. І. Могильницький, каноник із Перемишля, створив так зване «Клерикальне товариство», що ставило за мету поширення релігійної літератури українською мовою. У 1820-ті роки в Перемишлі виник новий гурток, який об'єднав навколо себе єпископ І. Снігурський. Члени гуртка збирали й пропагували український фольклор, історичні матеріали.

Нової якості український національний рух набуває у 1830-х роках, коли у Львові виникає гурток «Руська трійця». Його фундаторами стали вихованці Львівської семінарії М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У 1832 р. група студентів — членів гуртка проголошує своїм завданням переведення місцевих народних говірок на літературну мову. Молодь підтримали відомі вчені з Наддніпрянської України І. Срезневський, Й. Бодянський, М. Максимович. «Руська трійця» намагалася поширювати українські історичні традиції, фольклор, ідеї об'єднання українських земель. З цією метою у 1834 р. був підготовлений до друку альманах «Зоря». Його видання, однак, заборонила цензура. Перероблений варіант цього альманаху під назвою «Русалка Дністрова» у 1837 р. все ж удалося опублікувати в Будапешті.

Піднесення національного руху в Західній Україні відбувалося в період європейських революцій 1848 р. 13 березня цього року у Відні внаслідок народного повстання було повалено уряд Меттерніха, і до влади прийшли ліберали. Були проголошені політичні свободи й запроваджено парламентський устрій.

Одним з найважливіших результатів революції 1848— 1849 рр. було скасування кріпосництва. Це сталося 23 квітня 1848 р., тобто на п'ять місяців раніше скасування панщини в усій імперії.

2 травня 1848 р. у Львові українське духовенство створило «Головну Руську Раду» на чолі з єпископом Г. Яхимовичем. Рада займалася освітою, фінансами, селянськими справами. Свої відділки вона мала по всій Східній Галичині. 15 травня 1848 р. вперше вийшов український тижневик «Зоря Галицька». Влітку 1848 р. вперше проводилися вибори до австрійського парламенту, в якому українцям удалося здобути 39 депутатських місць.

Найбільші досягнення в 1848—1849 рр. український національний рух мав на ниві культури та освіти. Було засновано українську культурно-освітню організацію «Галицько-руська матиця», яка займалася видавничою справою, впровадженням у школах української мови. При Львівському університеті відкрилася кафедра української мови. В Галичині вперше почали перевидаватися твори українських письменників.

У найбільш гострій формі національний рух спротиву виявився в селянських виступах. Особливо активними вони були протягом 1815—1825 рр. у Галичині. Своєрідною формою протесту був рух опришків, що поширився на Прикарпатті. Сотні селян озброювалися і втікали у важкодоступні райони Карпат, стаючи на шлях збройної боротьби проти влади. Опришки нападали на панські й державні маєтки, відбирали або нищили майно, руйнували панські двори, розправлялися з феодалами та адміністрацією. Постійною і найбільш масовою формою селянських протестів була відмова від виконання феодальних повинностей.

Яскравою сторінкою в історії українського народу було повстання в Північній Буковині під проводом Л. Кобилиці, який на той час був депутатом парламенту. 16 листопада 1848 р. він зібрав у Вижниці 2600 селян і закликав їх до боротьби з поміщиками. Повстанський рух охопив гірські села Вижницького і Сторожинецького округів. Загін під проводом Л. Кобилиці до літа 1849 р. вів боротьбу з урядовими військами. Відважного ватажка повсталих було схоплено в 1850 р.

Після придушення національних рухів австрійська монархія влітку 1851 р. ліквідувала «Головну Руську Раду». У 1867 р. Австрія під тиском Пруссії змушена була визнати Угорщини на самоврядування і віддати їй Закарпаття. Українські національні здобутки тут знову були втрачені.