Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Президент малоросійської колегії та генералгубернатор П. Румянцев

Третя Малоросійська Колегія складалася з восьми членів: чотирьох українців і чотирьох росіян. Згідно з загальною інструкцією Румянцев мусів пильнувати, щоб не відчувалося різниці між росіянами та українцями, і взагалі вживати всіх заходів, щоб затерти між ними національну різницю. Румянцев одержав від цариці таємну інструкцію, в якій наказано обережно, але систематично нищити українські національні права та зольності і поступово підготовляти населення до загальноросійського ладу. Фактично вся влада була зосереджена в руках президента Колегії.

Румянцев був цікавою постаттю XVIII століття. Народня оігігія вперто вважала його за нешлюбного сина Петра 1. Офіційним батьком його був комендант одної з українських фортець. Румянцев мав добру освіту і великі маєтки. Він добре знав умови життя в Україні і мав широкі зв'язки серед старшини.

Здійснити таємну інструкцію Катерини II було тяжко. Економічний і соціяльний стан України був хаотичний. Протягом останніх років, за гетьманування Розумовського, з надзвичайною швидкістю величезні обшири державних земель, на яких мешкали вільні посполиті, переходили до старшини, а це створювало з неї упривілейований заможний стан людности; одночасно з тим вільні посполиті оберталися на залежних від землевласників селян. Це був уже великий крок до закріпачення селянства. Мобілізація земельної власности провадилася так швидко, що кадастри, укладені 1729 року — «Генеральні слідства про маєтності в полках» — вже не відповідали дійсному станові, внаслідок чого доводилося укладати час від часу додаткові.

Року 1765 Румянцев наказав перевести генеральний опис усієї Гетьманщини: кількосте землі, людности, худоби, підприємств і т. д. Протягом трьох років переводили опис, викликаючи загальне хвилювання селян, які побоювались, що це погіршить їхнє становище. 1767 року ревізію закінчено. Наслідком й були кілька тисяч грубих томів, не використаних на практиці. Проте, цей «Румянцевський опис» має велике наукове значення, він дає докладні статистичні відомості про стан України. Лише в середині XIX ст. дослідник О. М. Лазаревський випадково натрапив на цей опис в одному з чернігівських архівів. Виявилось, що окремі його томи розкидані були по різних архівах Чернігова, Києва, Харкова, Полтави, Петербургу, Москви. Багатющий матеріял опису не був цілком досліджений до другої світової війни, під час якої частина матеріялів, треба гадати, загинула. Опис укладено дуже докладно, і він являє собою надзвичайно цінне наукове джерело, з яким не можуть рівнятися найкращі кадастри Західньої Европи.'**

Обмеження свободи селян цілком відповідало бажанням старшини. На це вказує, між іншим, адрес, з яким у 1775 році звернулося до Румянцева шляхетство Миргородського, Прилуцького, Полтавського і Стародубського полків. В цьому адресі воно просило зрівняти його в усіх правах з російським дворянством і заборонити селянські переходи. Однак, треба сказати, що не вся українська старшина була солідарна в "цьому питанні.

Надзвичайно важливою подією в історії не тільки України, але й цілої Російської імперії після скасування гетьманства було скликання Катериною II Комісії для укладення нових законів. Походження цієї Комісії було таке: цариця Катерина в перші роки правління утримувала тісні зв'язки з видатними письменниками та ученими Франції, т. зв. енциклопедистами, особливо з Дідро. Під впливом «просвітної філософії» XVIII ст. вона проголошувала в маніфестах, що ставить метою свого правління встановити в імперії лад, який забезпечував би добробут, свободу та щастя всіх підданих. Отже, одним із перших кроків для встановлення нового ладу і було скликання Комісії 1767 року.

Наперед Катерина видала «Наказ» Комісії, який надіслала для ознайомлення представникам просвітної філософії. «Наказ» викликав захоплення і Катерину Н прославляли, як високоосвічену, ліберальну, гуманну монархиню, як друга свободи. З такими авспйцями скликалося Комісію, до якої населення мусіло відрядити своїх депутатів, що мали виявляти недоліки, хиби сучасного ладу та побажання майбутніх реформ. Депутатів до Комісії обирала уся вільна людність, крім, звичайно, кріпаків, отже шляхта, духовенство, міщани та козаки. Це мав бути свого роду парлямент із законодатними функціями. Населення України поставилося до справи з зацікавленням, сподіваючися довести урядові про свої бажання. Відбувалися станові збори, на яких обирали депутатів та обговорювали давані їм «накази».

Виборчі права не були однакові для всіх: шляхетство, духовенство, міщани, козаки обирали депутатів безпосередньо, а військові обивателі переводили триступневі вибори."* В Гетьманщині вибори позначилися кількома несподіваними інцидентами. Так, на зборах ніженського та батуринського шляхетства ухвалено просити про дозвіл обрати гетьмана. Лідером шляхетства був підкоморій Григорій Долинський.

Румянцев ужив різних заходів, щоб вплинути на автономістів, але не мав успіху. Тоді він відрядив бунчукового товариша (в майбутньому канцлера Російської імперії і князя) Олександра Безбородька та секретаря Малоросійської Колегії (в майбутньому міністра освіти, військового канцеляриста Петра Завадовського), які привезли інший наказ, нібито укладений цим шляхетством. Шляхетство одноголосно ухвалило стояти при старому наказі, і обрало депутатом Г. Долинського. Це викликало гнів Румянцева. Він скасував обрання Долинського, а на виборців наклав грошову кару в сумі 550 карбованців. Всіх виборців позбавлено урядових посад, наказано надалі не призначати їх на жадні посади. Крім того всіх обраних депутатів віддано ігід суд, який провадився найбрутальнішим способом. Вирок був жорстокий: II осіб присуджено до смертної кари, решту — на довічне ув'язнення. Катерина П помилувала всіх засуджених, бо ці кари зовсім яе пасували до її ліберального «Наказу».

Ця справа набула широкого розголосу по Україні, а протест Долинського та його товаришів проти поводження з ними російської адміністрації розходився у відписах по всій Україні. Зберігся він у багатьох рукописних збірниках XVIII століття.

Гучна історія з ніженським та батуринським шляхетством не була вийнятком. У місті Погарі Стародубського полку війт Григорій Покас виступив на чолі місцевої старшини проти частини міщанства, умовляючи не погоджуватися на «новину» і триматися «старовини». Його заарештували, і хоч пізніше звільнили, він утратив війтівство. Козаки Прилуцького полку домагалися виборів нового гетьмана.

1767 року, коли в Москві почалися засідання «Комисии для составления нового Уложения», сталася несподіванка; замість із захопленням сприймати обіцянки цариці про створення нового ладу, українські депутати вимагали поновлення того козацького ладу, який нищила Катерина, і обрання гетьмана, саме ім'я якого хотіла вона пустити в непам'ять. Радником українських автономістів виступив депутат від шляхетства Лубенського полку Григорій Полетика, один із найбільш освічених людей свого часу.** Українські депутати від Гетьманщини не були самітні в опозиції урядові: треба згадати депутата від Кременчука та Власівки, значкового товариша Павла Денисова (Денисенка), зв'язаного з канцеляристом Військової канцелярії Павлом Корабчевським, про що буде мова далі.

Серед російських депутатів знайшлися палкі противники кріпацтва, як тульський депутат Поленов та інші.

Звичайно, не можна уявляти собі цей «всеросійський парлямент», як зібрання ліберальних діячів. Поруч них було багато депутатів, які виступали з егоістично^тановими наказами; багато було таких, що вимагали поглиблення кріпацтва, серед них українські депутата від шляхетства Гетьманщини, Слобожанщини, які просили заборонити селянам переходити з місця на місце.

Наслідком протиріч у Комісії виникали бурхливі дискусії. Це було несподіванкою для цариці, яка була певна, що і'ї плянами всі захоплюватимуться. Вона охолола до Комісії, і під претекстом війни з Туреччиною, Комісію «тимчасово» — нібито до закінчення війни — розлущено. Але більше ії вже не скликали."*

Війна з Туреччиною почалася 1769 року. На головнокомандувача російсько-української армії був призначений Румянцев. Україна знову примушена була давати козаків, погоничів, волів, коней і провіянт. Війна велася з більшим успіхом, ніж війни часів Анни. Рунявцев здобув Крим, Молдавію, Волощину. Російські війська перейшли за Дунай, до Болгарії, і Туреччина погодилась на мир.

1774 року укладено в Кучук-Кайнарджі мировий договір, на підставі якого Російська імперія одержала два трикутники землі: не південному заході, між Богом та Дніпром, і на південному сході — між східнім берегом Озівського моря, течією Єї та течією Єгорлика і Манича. Дуже важливим було те, що Кучук-Кайнарджіський мир занулював заборону Російській імперії мати фльоту на Чорному морі (така заборона діяла після Білгородського миру 1740 року) і давав їй право відновити укріплення Озова і Таганрогу.

Почалося будування фортець по лінії Кінські Води та Берда. У зв'язку з тим втратили своє значення фортеці Бахмут, Тор, Ізюм, Самарський ретраншемент та Переволочна. Найбільше значення мало те, що Кримське ханство було проголошене незалежним від Туреччини і перестало служити для неї пляцдармом у війнах з Росією.

Для України найгіршим було те, що Запоріжжя опинилося в оточені російських володінь і втратило своє мілітарне значення. Оскільки ж Запоріжжя перешкоджало і в торговельних плянах Росії, які виникали в зв'язку з опануванням частини чорноморського узбережжя, року 1775 Запорізьку Січ знищено, а належні їй землі включено в межі нових губерній.

Знищення Запоріжжя було для України страшною катастрофою, яка поклала нову межу в її соціяльній та економічній історії спричинила глибоку травму в психології народу: Запоріжжя було останньою твердинею українських традицій, української державности, з його загибіллю Україну зрівняно з іншими частинами Російської імперії.

Після Кучук-Кайнарджірського миру поглиблювався процес нищення України. Року 1781 Гетьманщину поділено на три губернії, або намісництва — Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, що разом становили Малоросійське генерал-губернаторство, на чолі якого стояв Румянцев. Глухів перестав бути столицею Гетьманщини. В кожній губернії введено загальноросійські адміністраційні та судові установи. Українська Держава була інкорпорована Росією. 1783 року остаточно скасовано козацький військовий устрій: 10 полків замінено 10-ма регулярними карабінерними полками з 6-річним реченцем служби. Того ж року заборонено селянам переходити з того місця, до якого вони були приписані під час останньої ревізії. Цим санкціоновано на Україні кріпацтво.

Протягом всього свого існування Гетьманщина фактично охоплювала тільки частину України — Лівобережжя. Поруч неї жили своїм окремим життям Слобідська Україна, Запоріжжя, Правобережна і Закарпатська Україна.