Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Національно-визвольна революція початку ХХ ст. (лютий 1917 – 1921 рр.)

Тема “Національно-визвольна революція початку ХХ ст.” являється ключовою для подальшого розуміння історичної долі України, осмислення її місця і ролі в світовій спільноті

Студент повинен знати:

· умови виникнення та перші кроки Центральної Ради. Боротьба за досягнення автономії України. І-ІІ Універсали Центральної Ради;

· скликання в Києві з’їзду народів Росії та значення його рішень;

· проголошення Української Народної республіки. ІІІ – Універсал Центральної Ради;

· війна УНР з радянською Росією. Проголошення незалежності УНР;

· німецькі та австро-угорські війська в Україні. Гетьманський переворот та режим;

· Директорія. Відновлення УНР. Спроби створення соборної української держави;

· більшовицька агресія. Причини поразки Директорії і тріумфу більшовиків;

· утвердження нової державності та її декларативна суть.

Перемога Лютневої демократичної революції поклала край багатовіковому монархічному режимові династії Романових і висунула на передній план завдання:

Питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби майже одразу після революції.

Тимчасовий уряд та керовані есеро-меншовиками Ради, обстоюючи унітарну форму російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію.

Це не відповідало вимогам часу. Тепер на порядок денний постало питання виборення національно-територіальної автономії. Воно було програмною установкою більшості політичних партій України.

Забезпечити втілення цієї підвалини національного розвитку була покликана Центральна Рада, утворена українською національною демократією 4 березня 1917 р. В її створені брали участь майже всі демократично налаштовані сили України: інженери, вчителі, кооператори, науковці, студенти, робітники, православне духовенство.

Ключову роль в становлені та зміцненні Центральної Ради відіграли 3 провідні українські партії:

Саме на основі програмних документів цих партій були визначені головні напрямки діяльності Центральної Ради в галузі економіки, політики, культури, національних відносин.

Обраний головою Центральної Ради історик М.С.Грушевський цілеспрямовано відстоював національно-територіальну автономію, як базовий принцип державотворення. Його позицію підтримали 1500 делегатів Всеукраїнського національного Конгресу, який проходив 5-7 квітня в м. Києві. В рішеннях Конгресу наголошувалось: “…тільки національно-територіальна автономія України в змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі”.

Враховуючи такі думки українського населення Центральна Рада звернулася до Тимчасового уряду з проханням схвалення автономістського курсу. З цією метою у травні 1917 року до Петрограду виїхала представницька делегація на чолі з В.Винниченком, М.Ковалевським, С.Єфремовим – керівниками найвпливовіших українських партій. Але Тимчасовий уряд відкинув прохання українців, що загострило українсько-російські відносини.

Зверніть увагу

Підтримавши політичний курс Центральної Ради та ввівши до її складу своїх представників, національний Конгрес, військовий селянський і робітничий з’їзд перетворили її з партійного клубу в законний (легітимний) представницький орган, який виражав інтереси всіх верств населення України.

Справа ускладнювалася тим, що в самій Україні знаходилися сили, які виступали проти територіально-національної автономії. До них належали:

· Частина етнічних росіян, що проживали в Україні;

· Зрусифіковані верстви українського населення;

· Панівні прошарки та чиновництво;

· Частина православного духівництва;

· Значна частина євреїв.

Після тримісячних марних спроб порозумітися з Тимчасовим урядом Центральна Рада в червні 1917 р. видала І Універсал – програмний документ в якому закликана всіх українців в час вседержавного безладдя самоорганізуватися і приступили до негайного закладення підвалин автономного ладу.

Документ підбивав підсумок обговорення проблем самовизначення України на Першому селянському з’їзді, Четвертих зборах УЦР, Робітничому з’їзді, Першому і Другому військових.

Універсал в стислій формі викладав вимоги Української Центральної Ради до Тимчасового уряду. Наголос робився на вирішенні земельного питання, самостійному порядкуванні на своїй землі. Центральна Рада проголосила себе виразником всенародної волі і брала на себе за це тягар відповідальності.

Запам’ятайте

Всі російські партії негативно поставились до І Універсалу. Лише В.Ленін підтримав його і назвав позицію Тимчасового Уряду проявом великодержавного шовінізму. Згадайте про це, коли мова йтиме про Ультиматум Рад наркому до Центральної Ради. Поясніть таку зміну позиції більшовиків.

3 липня 1917 р. Центральна Рада видала свій ІІ – Універсал. Він став наслідком переговорів керівництва ЦР з Міністрами Тимчасового уряду – О.Керенським, Г.Церетелі та М.Некрасовим у м. Києві. В двосторонній угоді центр пішов на визнання, створеного Центральною Радою Генерального Секретаріату, як носія найвищої краєвої влади в Україні.

На основі вироблених в Києві домовленостей Центральна Рада поповнює себе 30% представників від національних меншин і 16 липня 1917 року приймає “Статут вищого управління Україною”. Цей документ фактично був основою конституції, що базувалася на автономізмі.

Але Тимчасовий уряд не затвердив її, а сам 4 серпня видав “Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату”, яка суттєво обмежувала права України.

Цей, за висловом В.Винниченка “миршавий клаптик паперу”:

8 – 15вересня. КиївЗ’їзд народівРосії

Шляхи перетворення Російської централізованої держави на федерацію демократичних республік

Присутні представники: литовців, естонців, білорусів, молдаван, грузинів, бурятів, донських козаків.

З’їзд утворив нову громадську організацію – Раду народів. Їй доручалося теоретично обґрунтувати створення Російської федерації. Головною Ради обрано М.С.Грушевського.

Після з’їзду народів Центральна Рада розпочала підготовку до скликання Українських Установчих Зборів, що привело до чергового витка протистояння. Масла в вогонь добавила вітальна промова М.С.Грушевського на ІІІ Всеукраїнському військовому з’їзді, який проходив в кінці жовтня 1917 р.

В промові Голова Центральної Ради висловив впевненість в тому, що боротьба українського народу закінчиться створенням власної держави. Тимчасовий уряд відповів наказом прокуророві київської судової палати про негайне слідство і притягнення до кримінальної відповідальності В.Винниченка та інших генеральних секретарів.

Проте розпочати слідство невдалося. В Петрограді відбулася революція. Утворився новий російський уряд – Рада народних комісарів на чолі з Леніним.

Прихід нового уряду неоднозначно відбився на україно-російських відносинах. З одного боку Жовтневий переворот зняв частину старих проблем і конфліктів, з іншого – став причиною нових. Зокрема, українські більшовики, продовжуючи розпочату в Петрограді справу підняли повстання в Києві, захопили владу в Вінниці, Кам’янці-Подільському, Проскурові, Рівному, Луцьку, Староконстантинові інших прифронтових містах. Вони ліквідували зародки української влади, інтерпретуючи її, як дрібнобуржуазну, націоналістичну, ворожу власному народу.

Більшовики, в тому числі українські, не бачили іншого виходу для України, як тільки бути частиною “єдиної” і “неподільної Росії”, правда, тепер під зміненим кольором прапора.

Центральна Рада розцінила дії більшовиків, як контрреволюційні і створила Комітет для охорони революції. Відповідно до постанови Малої Ради Комітет мав право розпоряджатися всіма силами революційної демократії і йому підлягали, в порядку охорони революції, всі органи влади…

В свою чергу новостворений Комітет заявив, що перешкодить будь-яким виступам проти інтересів революції, не зупиняючись перед вжиттям збройної сили. Насправді у Центральної Ради виявилось достатньо сил, щоб узяти під свій контроль ситуацію в Україні і продовжувати свою державотворчу лінію.

7 листопада 1917 року вона ухвалює ІІІ Універсал, яким проголосила утворення Української Народної Республіки в складі Росії.

ІІІ Універсал проголошував широку програму майбутніх перетворень в Україні:

· скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські кабінетські та церковні землі і проголошення їх власністю трудового народу;

· встановлення 8 годинного робочого дня;

· запровадження державного контролю в промисловості;

· якнайшвидше досягнення миру;

· скасування смертної кари та амністія політв’язням;

· зміцнення і розширення прав місцевого самоврядування;

· закріплення загальнолюдських свобод: слова, друку, віри, зібрань, союзів, недоторканості особи й помешкання, можливості вживання мов;

· розв’язання національного питання і т.п.

Авторитет Центральної Ради в цей час в наслідок шаленої агітації більшовиків та нерішучості у розв’язанні основних соціально-економічних проблем дещо підупадає, але вона ще має міцну підтримку народних мас. Переконливим підтвердженням цього стали вибори до Всеросійських Установчих Зборів, які відбулися в кінці листопада 1917 р. Більшовики одержали 10% усіх голосів, а українські есери й українські соціал-демократи – понад 50%.

В цій ситуації більшовики зробили спробу здобути владу через скликання Всеукраїнського З’їзду рад. Він розпочав роботу 4 (17) грудня 1917 р. в Києві. Але виявилося, що на 2,5 тисячі учасників більшовиків було 150. Із 300 діючих в Україні рад на з’їзді було представлено лише 49.

Розуміючи, що ніякої перемоги вони не доб’ються більшовицькі делегати виїхали до Харкова і там, об’єднавшись з делегатами обласного з’їзду, проголосили утворення Української Соціалістичної Республіки. Уряд цієї республіки негайно поширив в Україні чинність декретів Петербурзького Раднаркому і скасував усі закони і розпорядження Центральної Ради.

Тобто повністю підпорядкував Україну новій російській адміністрації. Практично на території України утворилося 2 уряди, які наполегливо переконували населення, що вони українські і робітничо-селянські. Швидко між ними розгорнулася боротьба і словесна, і силова. Цьому сприяла Рада Народних Комісарів Росії, яка відшукала привід і пред’явила за підписами В.Леніна і Л.Троцького ультиматум українському національному уряду.

В “Ультиматумі” ставився ряд вимог, які завідомо не могли бути виконані і носили характер втручання у внутрішні справи України. Уряд України 1/18 грудня відхилив ультиматум. Це привело в кінці грудня 1917 р. до українсько-російської війни.

Вирішальні події розпочалися 25 грудня наказом В.Антонова-Овсієнко про наступ. Протягом січня більшовицькі війська під керівництвом колишнього царського полковника М.Муравйова зайняли майже все Лівобережжя і підійшли до Києва. В боях за Київ 29 січня 1918 р. під станцією Крути загинуло близько 300 студентів та учнів старших класів київських шкіл.

Прагнучи полегшити наступ радянських військ на столицю, київські більшовики 16 січня підняли на збройне повстання завод “Арсенал” на що В.Ленін виділив 18,5 млн. крб. золотом. Повстання було жорстоко придушене, але втримати столицю в своїх руках Центральній Раді не вдалося.

В цей час Центральна Рада робила все можливе, щоб на міжнародні арені відмежуватися від більшовицької Росії та її українських сателітів, створити умови для самостійних переговорів з воюючими сторонами і на цій підставі перебороти несприятливу для України ситуацію.

Реальним засобом реалізації цього завдання стало прийняття 11 січня 1918 року IV Універсалу, який проголосив УНР “самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”.

Проголошення незалежності давало можливість вдатися до міжнародного захисту держави за допомогою:

З такими пропозиціями уряд Центральної Ради спочатку звернувся до країн Антанти. З ними велися переговори про визнання, позику, технічну допомогу тощо. Але ніяких угод підписано не було. Антанта вимагала:

· провадження війни з німцями;

· відмови від нейтралітету;

· зміцнення Росії, як противаги Німеччині.

Центральна Рада змушена була йти на дипломатичні переговори з Німеччиною і її союзниками, які відчували гостру потребу в хоч частковому замирені та продовольчих товарах. На цій підставі між урядом Центральної Ради і четвертним союзом був підписаний Берестейський мирний договір.

На його основі:

Україна поставляла Німеччині(до кінця липня):

· 1 мільйон тон хліба,

· 400 млн. яєць,

· 50 тис. т. живої ваги великої рогатої худоби та інше

Німеччина і союзники надавали Україні:

· військову допомогу проти більшовиків;

· позику в сумі 1 млрд. карб.;

· озброювали 2 українські дивізії, що формувалися з військовополонених;

Договір передбачав:

· встановлення дипломатичних відносин;

· обмін полоненими;

· повернення інтернованих;

· створення у Східній Галичині автономної української області.

В березні 1918 року німецькі та австро-угорські війська зайняли Україну.

Союз з німцями і їх прихід в Україну викликали розчарування в усіх верствах населення:

“Неукраїнці засуджували розрив зв’язків між Україною та Росією; незаможні селяни не отримали очікуваної землі, у заможних селян і великих землевласників націоналізація їхніх володінь викликала лють, а всі разом засуджували Центральну Раду за введення в країну жорстоких німців. З одного боку німці теж втрачали терпець до молодих і малоспроможних політиків…” О.Субтельний

Німці прийшли як друзі і союзники, а повели себе як окупанти почали втручатися в управління: арештовували, судили, карали, розстрілювали. 29 квітня 1918 року німці розігнали Центральну Раду.

29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот.

Центральна Рада була розпущена, до влади прийшов талановитий царський генерал українського походження П.Скоропадський. На політичній карті появилося нове утворення – Гетьманат “Українська держава”. Суть перевороту полягала в заміні безмежної демократичної форми державного управління більш жорсткою, авторитарною, здатною зупинити дезорганізацію суспільства, стабілізувати його на основі приватної власності та права.

За словами П.Скоропадського він уявляв собі політичну форму правління як гармонійне поєднання зусиль всіх класів суспільства “ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна участь всіх класів суспільства в політичному житті краю”.

За короткий строк керування державою гетьману вдалося досягнути чималого:

Попри всі досягнення гетьманського уряду бажана стабілізація не настала. В країні наростало антигетьманське незадоволення, організованість і цілеспрямованість якому надавали 2 основні сили – з одного боку, більшовики які виступали за відновлення Рад, з іншого – національна демократія головним чином соціалістичного спрямування, яка прагнула відродження УНР.

15 листопада проти Скоропадського розпочалося збройне повстання, яке очолила, створена Українським національним союзом Директорія в складі: В.Винниченка (голова), С.Петлюри, Ф.Швеця, А.Макаренка і П.Андрієвського. На початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України.

За таких умов 14 грудня 1918 р. гетьман зрікається влади, передає її як і державну скарбницю урядові і виїжджає за кордон. Наступного дня (15 грудня) Рада Міністрів Української держави відмовляється від влади на користь Директорії, яка фактично перетворюється в уряд відроджуваної Української Народної Республіки.

Найрельєфнішою справою Директорії стало прийняття на скликаному нею Трудовому Конгресі Універсалу від 22 січня 1919р. про з’єднання УНР і ЗУНР в єдину, соборну, велику Україну.

Західно-українська Народна Республіка народилася в дні боротьби Директорії проти Скоропадського внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії і зразу ж зіткнулася з величезними труднощами. Під натиском поляків уряд новоутвореної ЗУНР переїхав спочатку із Львова до Тернополя, а потім – до Станіслова.

Складне становище обох нових національних держав спонукало їх до пошуку шляхів поєднання зусиль і допомоги один одному. 1 грудня 1918 р. у Фастові провідники Директорії та ЗУНР підписали Передвступний договір в якому висловили бажання “злучитися в одно державне тіло”. З січня 1919 р.

Українська національна рада в Станіслові ратифікувала фастовську угоду і урочисто проголосила про з’єднання ЗУНР і УНР “в одну одноцільну, суверенну Народну Республіку” Волю до об’єднання 2-х республік підтвердив Конгрес трудового народу України, підкреслюючи злуку на умовах, що їх запропонували брати-галичани.

Та союз 2-х держав виявися штучним утворенням і мав лише демонстративний, пропагандистський, а не справді державний характер. Під тиском несприятливих обставин Соборна Україна розпалася.

Із самого початку приходу до влади Директорії її становище було критичним. Не було єдності в політичних питаннях. Україна знаходилася у вогняному кільці фронтів:

· на заході стояли польські війська;

· на сході і півночі – радянські;

· на південному сході – денікінські;

· на півдні, в районі Одеси, Миколаєва, Херсона – французькі.

Використавши важке становище Директорії, більшовики в січні-лютому організували другий похід на Україну.

Уряд Директорії не мав сил стримати переважаючі сили, змушений був лишити Київ і переїздити з місця на місце: спочатку Вінниця, згодом Проскурів, Рівне, Кам’янець-Подільський. В кінцевому підсумку в жовтні 1920 року Радянські війська витіснили армію УНР за Збруч. На цьому закінчилася визвольна боротьба регулярної армії за незалежність України.

Причини поразки Директорії та перемоги більшовиків

· суперечливість внутрішньої політики;

· неясність з вибором моделі державного управління;

· протистояння політичних лідерів;

· відсутність традицій (досвіду) збереження власної держави;

· недостатній рівень національної свідомості;

· малочисленність фахівців для різних галузей управління (інтелігенції 2-3% всього населення);

· зрусифікованість робітничого класу (серед промислових робітників українці складали лише 35%);

· незадовільність підготовки збройних сил;

· відсутність міжнародної підтримки, політична ізоляція.

До причин, які сприяли поразці Директорії слід віднести:

а) якісні переваги централізованої, організаційно-спаяної, ідеологічно переконливої у власній правоті партійної організації більшовиків;

б) знання ціни втрати для Росії українських багатств.

“…нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря России существовать не может, она задохнется, а с ней и советская власть и мы с вами”. Л.Троцкий

Запам’ятайте

П’ятирічна (1917-1921 рр.) самовіддана боротьба українського народу за створення власної, ні від кого незалежної, держави не пропала марно. На політичній карті було стерто назву “Південно-Західний край Росії” натомість з’явилася нова – Українська Народна Республіка із столицею в м. Харкові.

Більшовики і прибічники унітарної Росії не змогли проігнорувати прагнення українського народу до створення власної держави і спочатку навіть запозичили виниклу в процесі національної революції назву (УНР) але в січні (6) 1919 замість цієї назви ввели нову: Україна проголошувалась Українською Соціалістичною Радянською Республікою.

Зверніть увагу

Державне будівництво радянського типу здійснюється в Україні в міру захоплення її території частинами Червоної Армії. За зразок брався досвід Росії, її Конституція. Більше того урядова декларація прийнята Тимчасовим робітничо-селянським урядом 25 січня 1919 р. вказувала на необхідність об’єднання УССР і РСФРР на засадах соціалістичної федерації.

Згідно з двостороннім договором, затвердженим 28 грудня 1920 р. російською стороною, а 2 березня 1921 р. українською були об’єднані наркомати військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфу, а також Вищі Ради Народного Господарства обох республік.

Практично це означало відсторонення українського уряду від життєзабезпечуючих незалежність органів влади. Та цього виявилося замало протягом 1921-1922 рр. ВУЦВК і Раднарком України поширили на територію республіки чинність багатьох законодавчих актів Росії. Проти такої практики, особливо проти згаданого вище договору в Україні утворилася опозиція.

Вона на V Всеукраїнському з’їзді Рад виступила за відокремлення від РСФРР та недовір’я уряду, але її пропозиції були відкинуті. Ситуація склалася таким чином, що до підписання нового союзного договору в грудні 1922 році Україна підійшла як колонія. Внесені українською стороною поправки до союзного договору були проігноровані.

Права республік, які його підписали різко обмежувалися, лишалась тільки пропагандистська, декларативна суть.

Проте сам факт існування та визнання України міжнародною спільнотою, чітко окреслені кордони, своя, хай залежна адміністрація, столиця, герб, прапор, гімн, певна можливість культурно-національного розвитку створювали для українського народу перспективу виборення власної незалежної держави.

На жаль, і на цей раз, Україні невдалося зібрати воєдино всі свої землі. Галичина, Західна Волинь, Карпатська Україна, Північна Буковина залишилися поза її межами.

Попрацюйте самостійно

Завдання для самостійної роботи

· поміркуйте, які причини викликали створення Центральної Ради і чого вона носила просоціалістичний характер;

· продумайте чим відрізнялася соціалістичні партії Росії від таких же українських;

· відшукайте різницю в змісті І-го і ІІ-го Універсалів ЦР;

· визначіть головні прорахунки Української Центральної Ради;

· виділіть головні положення Третього Універсалу. Які обставини його викликали?

· обґрунтуйте точку зору: хто був ініціатором війни між Україною і Росією?

· перерахуйте обставини, які спонукали прийняття IV-го Універсалу Центральної Ради;

· встановіть причини і наслідки конфлікту Центральної Ради і німецько-австрійської адміністрації;

· простежте за діями Директорії. Знайдіть її слабкі позиції;

визначте причини падіння УНР та тріумфу Радянської Влади.