Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА І ЧОТИРИ УНІВЕРСАЛИ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

В історії України відбувалося чимало подій, зміст та значення яких залишаються ще не до кінця вивченими. Серед них і період революції початку XX століття та наступного радянського періоду розвитку країни. У зв'язку із загальновідомими особливостями радянської доби, ціла низка питань стосовно розвитку українського суспільства та державності не була об'єктивно досліджена та проаналізована в спеціальних дослідженнях. До таких питань, зокрема, належить проблема діяльності Української Центральної ради, яка відіграла значну роль у формуванні української державності в 1917-1918 р.р., у визнанні політико-економічних відносин в українському суспільстві, як перший офіційний уряд, що представляв інтереси українського народу.

Дослідження цих питань, визначення закономірностей функціонування певних історичних об'єктивних та суб'єктивний чинників, що значно впливають на перебіг тих чи інших суспільно-політичних подій, допомагає позбутися таких "білих плям" в нашій історії, а також використати набутий національний досвід державотворення на сучасному етапі. Адже своєчасне врахування уроків національної історії є, на нашу думку, унікальним і безцінним засобом уникнення багатьох можливих помилок і прорахунків в процесі будівництва сучасної української держави і суспільства.

В діяльності Української Центральної ради (УЦР) можна умовно відокремити два періоди - до і після прийняття III Універсалу [1]. Перший період був періодом відносного розквіту УЦР, під час якого вона виступала організацією, завданням якої було вивести українську націю з суспільних катаклізмів, характерних для початку XX століття та відродити втрачені на протязі панування Російської імперії адміністративно-територіальні ознаки. З цією метою було прийнято I та II Універсали.

Діяльність УЦР на першому етапі виявила три основних чинники, які значною мірою вплинули на подальший розвиток подій та поступовий занепад цього органу влади. Цими чинниками є:

- різнорідність політичних сил, представлених в раді;

- брак компетентності та чіткої внутрішньої організаційної єдності членів ради;

- "інтернаціоналізм" у психіці більшості членів ради.

Другий період діяльності УЦР характеризується поступовим її занепадом. Взаємовідносини з Радою народних комісарів Росії швидко переросли у стан відкритої війни. Більшовицька Росія не хотіла визнавати УЦР. Рада ж у відповідь не визнавала Раднарком центральною владою і, прийнявши 7 листопада 1917 р. III Універсал, стала головною перешкодою для Раднаркому Росії у реалізації її планів. В цих умовах діяли різноманітні, як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники, які в комплексі призвели до втрати УЦР авторитету серед населення, нездатності цього органу прорахувати можливі наслідки своєї діяльності, правильно визначити стратегію і тактику державотворення в конкретних історичних умовах тощо [2].

Проте, поряд із серйозними недоліками, що їх виявила УЦР у своїй діяльності, треба зауважити на безсумнівному значенні діяльності цього уряду як для історії українського державотворення, так і для практики сучасного державного будівництва. І це обумовлюється, передусім, тим, що УЦР чітко заявила про права українського народу на свою власну державу, культуру, мову. Всі ці права УЦР намагалася відстоювати не революційним, а еволюційним, парламентським шляхом, який, як виявилося, був приречений на поразку [3]. В цілому ж, як доводять наукові дослідження, діяльність УЦР сприяла національному відродженню шляхом визначення великої, благословенної мети - утворення української державності, розбудови вільної, незалежної України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Раленко О.І., Яневський Д.І. Перший уряд демократичної України. - Київ, 1992.

2. До питання про розстановку політичних сил на Україні в 1917-1920р.р. (Гол. ред. І.М.Хворостяний. - Київ, 1988; Реєнт О.П. Більшовизм і українська революція 1917-1920 р.р. - Київ, 1994.

3. Історія України в 1917-1920 р.р.: Відродження української національної держави (Гол. укл. М.І.Тоноговний. - Київ, 1993.