Реферат на тему

Революція 1917 року

На початку 1917 року в Петербурзі скупчилося коло 200.000 «запасних» солдатів, яких мали навесні відрядити на фронт. Жили вони одним життям з населенням міста і легко піддавалися революційній пропаганді, також і большевицькій. У місті не було надійних полків. Випадково, через сніжні завірюхи, 23 лютого забракло хліба в пекарнях, і в столиці почалося хвилювання. Застрайкувало 90.000 робітників. По вулицях ходили демонструючі робітники із гаслами: «Долой войну!» «Долой самодержавие!» Демонстрації припинились, коли 24 лютого в крамницях з'явилося досить хліба.

Ніхто з адміністрації не надавав тому рухові важливого значення. Державна Дума хотіла була використати його, щоб добитися відповідального міністерства. А тим часом на вулицях залунали постріли. Були забиті й серед поліції, і козаків, і робітників.

25 лютого проголошено перерву праці Державної Думи на кілька тижнів. Повстання розгорялося. У проклямаціях закликалося до повалення режиму. 27 лютого до повстання приєднався Волинський запасний полк, у якому було багато українців. Не зважаючи на це, не звертаючи уваги на зміцнення впливу революційних партій (есерів, есдеків і большевиків), які керували заворушеннями, кабінет міністрів не надавав рухові значення. Тому, що Державну Думу тимчасово розпущено, зорганізовано 27 лютого Тимчасовий Комітет Державної Думи, до якого ввійшли представники різних фракцій На голову Комітету обрано голову Державної Думи, М. Родзянка. У той же день зреволюціонізована маса обрала «Раду робітничих та солдатських депутатів». Утворилося два уряди, при чому реальна си^а була в руках Ради робітників та солдатів.

1-го березня ця Рада видала "наказ ч. І». Цей наказ встановлював, що солдати обирають полкові, батальйонні та ротні комітети; що в політичних справах сс^да-г-и^лухають тільки своїх комітетів та рад; що касуються — «чпнопочитапня», титулування, «віддання чести» і т, д.

Тимчасовий Комітет Держи гної Думи не втрачав нади опанувати рух і не бачив, як зростала си.іярад революційних організацій. Поібавлений будь-якої реальної сили. Комітет Державної Думи впливав на настрої вищого командування арміями, відрізаними від столиці й позбавленими об'єктивних інформацій про дійсний стан речей. У Ставці, в Могилеві, де перебував головнокомандувач, цар Микола II та його штаб, діставали тільки неясні, непевні телефонограми від М. Родзянка, і вищі воєначальники — командувач північного фронту, М. Рузський, та начальник штабу головнокомандувача М. Алєкссев — були переконані в силі Тимчасового Комітету. У столиці, як і в усій Росії, не було носія верховної влади: цариця, яка була фактичним регентом, мало орієнтувалася в подіях, а крім того опікувалася своїми дітьми, що тоді всі хворіли на кір.

27 лютого в Ставці одержано повідомлення про повстання в Петрограді й участь у ньому війська. Микола II видав наказ вирушити на Петроград надійним полкам під проводом генерала М. Іванова, якому надав диктаторських повноважень, і того ж дня, 27 лютого. сам поїхав до Петрограду. Але в дорозі залізничники затримували царський потяг, і він щойно 1-го березня — після 40 годин подорожі прибув до Пскова.

Генеразік М. Рузський і М. Алексеев, одержуючи оптимістичні тіормаціїз Петрограду про контакт між Думським Комітетом та Радою р:оочях і солдатських депутатів, переконали царя дати згоду на відповідальне міністерство і відкликати похід М. Іванова на Петроград. Ці інформації не відповідали дійсності: повстання ширилося, в Кронштадті матроси забили багато старіпин та адмірала Вірена. Родзянко та інші думські діячі вірили, що зречення царя припинить повстання, і разом з вищим командуванням армії переконали його зректися. Але цар зрікся не лише за себе, а й за свого сина, на що не мав права. Своїм маніфестом він передав престіл братові Михайлові, але той відмовився прийняти престіл.

Так з 3-го березня 1017 року в Росії припинилася царська династія і впала сама монархія.

Усе, що робилося в Петрограді, залишалося таємницею для всієї імперії та фронту. Про повстання, переговори знали тільки в Петрограді та командувачі фронтів, але й вони не знали повної правди і тому перебільшували значення та владу Тимчасового Комітету, не уявляючи собі ролі Ради робітничих та солдатських депутатів.

Двовладдя дедалі увиразнювалось. Проте, Рада робітничих. та солдатських депутатів вимагала створення Тимчасового Уряду, не бажаючи брати на себе відповідальности. Тимчасовий Уряд мав діяти до скликання Установчих Зборів, що повинні були встановити форму держави: монархії чи республіки. Склад Тимчасового Уряду був проголошений 3-го березня. На його чолі стояв князь Г. Львов: видатнішими членами були міністри: закордонних справ П. Мілюков, військових — О. Гучков, юстиції — О. Керенський, що за дні перевороту став найпопулярнішою особою в Петрограді, особливо в Раді робітничих та солдатських депутатів. Він був лівий ес-ер, і серед інших міністрів, переважно кадетської партії, він оголосив себе «закладнем».