Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Діяльність товариств «Плай» і «Чорногора»

ПЛАН

1. Зародження туристичних організацій на західній Україні в 20-30 роки ХХ ст. Передумови зародження “Плаю”

2. Діяльність туристичного товариства “Плай”

3. Трансформація “Плаю” на туристсько-спортивну організацію

4. Виникнення і діяльність товариства “Чорногора”

Використана література

1. Зародження туристичних організацій

на західній Україні в 20-30 роки ХХ ст.

Передумови зародження “Плаю”

В той час як туризм на території УРСР все більше підпорядковувався адміністративно-командній системі управління сталінських часів, на західних українських землях у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії спостерігалися аналогічні за змістом, але відмінні за формою процеси. На цих землях туризм залишався справою передової громадськості. Характерним стало створення регіональних краєзнавчих осередків, що значно пожвавило туристсько-екскурсійний рух.

Ініціатива щодо організації туристичної діяльності на території Західної України належала провідним українським діячам того часу.

20 — 30-ті роки характерні спробою вироблення комплексного підходу до організації туризму і краєзнавства в Галичині. Восени 1921 р. тут почав працювати «Кружок любителів Львова». Спочатку його члени організували екскурсії, або так звані походи по Львову, згодом маршрути мандрівок пролягли через околиці міста.

У 20-х pp. XX ст., зі зростанням чисельності аматорів пізнавального мандрівництва, перед його організаторами постала потреба об'єднати зусилля окремих туристів у єдиній організації. Газета «Діло» так писала про тогочасне становище галицького мандрівництва: «Туристичний рух має в нас багато прихильників, але відчутним є брак організації». Слід зауважити, що, хоча інтерес до власної історії в широких колах галицької громадськості існував завжди, туризм середини 20-х pp. мав більш розважальний і спортивний, аніж краєзнавчо-пізнавальний характер. Обмеженою була і територія проведення екскурсійного мандрівництва. Природничі мандрівки скеровувались майже завжди в гори, і то чи не виключно долиною Пруту та вздовж хребта Чорногори. Практично поза увагою залишились такі цікаві з історичного погляду місцевості, як Звенигород, Теребовля, Жовква, Олесько, давні замки та монастирі, Бескиди і Горгани. Майже не практикувалися локальні прогулянки до околиць найближчих сіл і містечок.

Відсутність організації краєзнавчо-туристської діяльності негативно впливала на рівень проведення екскурсій. Мандрівки організовувалися стихійно, часто без відповідної попередньої наукової підготовки. Давався взнаки брак спеціально розроблених маршрутів. «Прогулянки ідуть зчаста без ніякого приготування, мандрівники не знають, на що звертати їм увагу, не можуть замітити різних важних пам'ятників природи чи минувшини»,— писав про неорганізований туризм І. Крип'якевич.

Вирішити всі ці проблеми можна було лише спільними зусиллями аматорів галицької старовини. Таким об'єднанням стало краєзнавчо-туристське товариство «Плай», засноване у жовтні 1924 р. у Львові.

Його фундаторами були відомі краєзнавці й історики І. Крип'якевич, Б. Януш, Є. Пеленський та Ю. Полянський. Першим головою товариства було обрано авторитетного адвоката і громадського діяча В. Старосольського. Діяльність засновників товариства була відчутно полегшена тим, що всі вони вже мали досвід спільної роботи. У 1921 — 1923 pp. організатори «Плаю» співпрацювали у рамках «Кружка любителів Львова».

У середині листопада статут «Плаю» затвердили воєводські власті, після чого розпочалася організаційна робота. Насамперед головний відділ товариства сформував лекційну комісію, а також комісію для підготовки екскурсій. Як свідчить лист голови «Плаю» В. Старосоль-ського до М. Кордуби, вже 23 листопада 1924 р. відбулося перше засідання екскурсійної комісії. На ньому були розглянуті плани організації прогулянок по Львову та його околицях.

Статут «Плаю» передбачав поширення діяльності товариства на всю територію Львівського, Тернопільського, Станіславського та Краківського воєводств. Метою діяльності організації декларувалося «дослідження рідного краю та інших земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і опрацювання наукових та туристичних матеріалів». Окремо повідомлялося про наміри вивчати й охороняти пам'ятки історії, культури та природних форм, збирати й зберігати різноманітні предмети старовини, зразки народного мистецтва та народних промислів.

2. Діяльність туристичного товариства “Плай”

Товариство активно зайнялося розробкою планів туристсько-екскурсійної діяльності. Свої завдання в цьому напрямку керівництво «Плаю» визначало як «ініціювання та ведення прогулянок і пропаганда туристики, спрямування прогулянок у цікаві під краєзнавчим оглядом околиці і місцевості, ведення курсів з обсягу мандрівництва». Члени товариства розпочали збирання матеріалів, необхідних для розробки екскурсійних маршрутів. Фізіографічні, антропо- й етнографічні описи, історико-етнографічні матеріали, комплекти карт повинні були скласти окремий відділ у заснованій товариством бібліотеці. Планувалося збирати матеріали і під час мандрівок краєм. У зимовий період, коли туристське життя завмирало, «Плай» збирався проводити лекції з теорії мандрівництва, історії Львова та Галичини, організовувати екскурсії до музеїв міста.

Про інтенсивність роботи засновників товариства свідчить хоча б той факт, що впродовж неповних двох місяців 1924 р. головний відділ краєзнавчої організації провів шість засідань, на яких було детально обговорено плани на туристський сезон 1925 p., а також дрібніші поточні справи. Ще 24 жовтня 1924 p., напередодні заснування товариства, відбулась перша екскурсія краєзнавців Львовом з метою уточнення маршруту, що пролягав околицями міста від гори князя Лева через Кайзервальд і Личаків на Погулянку. 2 листопада відбулась велика прогулянка по цих самих місцях для всіх бажаючих. Надалі, у період з 26 жовтня 1924 р. до 15 квітня 1925 p., «Плай» організував 14 екскурсій.

Після підготовки повного циклу тематично взаємопов'язаних екскурсій, які охоплювали весь простір Львова, розпочалися систематичні щонедільні прогулянки. Об'єктами огляду були руїни княжого Львова, Медова Печера, Погулянка, Кайзервальд, Чортівська Скеля біля м. Винники, Клепарі, Брюховичі, Замарстинів. Найчастіше обов'язки гіда-провідника виконував активний член товариства І. Крип'якевич. Як і планувалося, мандрівки стали джерелом збирання краєзнавчих матеріалів. У приміському селі Кривчицях краєзнавці обстежили місцевість, де в 1648 р. перебував табір військ Б. Хмельницького, на інших околицях Львова велися пошуки давніх городищ. Фотографії, зроблені під час екскурсій, члени «Плаю» збирали до спеціального альбому. Деякі прогулянки були описані їх учасниками в письмових звітах; здані до архіву товариства, ці описи пізніше прислужились Є. Пеленському для написання невеликої брошури.

«Плай» проводив мандрівки майже виключно околицями Львова. У 1924—1925 pp. лише три прогулянки було здійснено містом: дві на Високий Замок і одна — Губернаторськими Валами (сучасна вул. Вин-ниченка). Щоб не привертати надмірної уваги з боку властей, українські краєзнавці могли навмисно змінити напрям своєї екскурсійної діяльності, скеровуючи його за місто, подалі від очей поліційних агентів і чиновників.

На літо 1925 р. товариство запланувало екскурсії в Карпати та по Галицькому Поділлю. На жаль, ці плани не було реалізовано, через те що не вдалось досягти згоди з провідниками, які б узялися за проведення довготривалих мандрівок. Впродовж року відбувались подорожі львівських туристів до Жидачева, Роздола, Жовкви, Крехівського монастиря і на поле Зборівської битви. У багатьох місцевостях «Плай» був представлений відпоручниками (повноважними представниками) товариства. Львівські краєзнавці встановили контакти з туристським гуртком «Чорногора» зі Станіслава, організаторами туристського руху в карпатському регіоні Р. Щипайлом з Коломиї та М. Гербовим з Косова. І. Крип'якевич писав: «Як довідуємося, в інших місцях творяться гуртки, починаються прогульки. Бажано було б, щоб ці гуртки увійшли в члени товариства «Плай», так щоб усі західні землі можна було обняти одноцільною туристичною організацією».

Важливим засобом комунікації та обміну інформацією між поодинокими краєзнавцями мало стати спеціальне краєзнавче видання. Через брак коштів «Плай» не зміг заснувати окремого власного часопису. В лютому 1925 р. як безоплатний двотижневий додаток до газети І. Тиктора «Новий час» вийшов перший номер «Туристики і краєзнавства». Редактором видання став І. Крип'якевич. Обсяг часопису становив чотири сторінки газетного формату. Зауважимо, що інші додатки до «Нового часу», такі як «Студентські вісті», «Руханка і Спорт», «Пластовий прапор», були, як правило, одно-двосторінковими вкладками.

«Туристика і краєзнавство» публікував матеріали, присвячені окремим місцевостям Галичини, а також нариси з історії туризму та краєзнавства. Часопис вміщував матеріали археологічного й етнографічного характеру, звіти про діяльність товариства, хроніку краєзнавчого життя. Цікавим було велике дослідження І. Крип'якевича (підписане криптонімом І. К.) про початок туристського руху в Західній Україні. З фінансових причин після виходу в світ трьох випусків «Туристики і краєзнавства» видання довелось припинити. Відновлено його було лише у 1931 р.

Після того як перестав виходити часопис «Туристика і краєзнавство», краєзнавчі матеріали публікувались у газетах «Діло» та «Новий час». Наприкінці 20-х pp. стало популярним публікувати в пресі описи звітів про здійснені туристські мандрівки чи екскурсії. ЗО липня 1931 р. у «Новому часі» з'являється навіть рубрика «З мандрівок по рідному краю». У цей час туристсько-краєзнавчі прогулянки організовує вже не лише «Плай», а й інші культурно-освітні та спортивні товариства. Упродовж 1928— 1930 pp. цілу низку мандрівок Гуцульщиною та Бойківщиною організовує львівський «Луг». В окремих його мандрівках брало участь до 60 осіб. У 1929 р. група шанувальників місцевої старовини з Тернополя провела кілька екскурсій на автомобілях.

З часом «Плай» поширив свою діяльність на всі визначні місцевості Галичини. Засновано відділи товариства у Перемишлі та Стрию. При Перемишльській секції було створено курси мандрівництва, де проводили підготовку екскурсоводів.

Економічна криза кінця 20-х pp. на деякий час припинила діяльність товариства «Плай», яка відновилась навесні 1931 р. Новим головою товариства став директор торгової школи «Просвіти» Д. Коренець, а його заступником — відомий організатор туризму Т. Білостоцький. Відроджена організація заявила про наміри продовжувати діяльність у трьох головних напрямах: організація популярних лекцій, пресова пропаганда та проведення екскурсій. У звіті про перший рік роботи відновленого «Плаю» відділ товариства змушений був визнати, що «висліди діяльності скромні», а причина такого стану полягає у «бракові цікавості серед громадянства». Впродовж 1931 р. товариство влаштувало курс лекцій з історії, географії, геології та статистики західноукраїнських земель. Лекції читали М. Галущинський, Р Зубик, І. Федів, брати Я. і С. Пастернаки, Д. Паліїв. Спортивна секція товариства організувала туристський табір у Підбужжі, кілька мандрівок у Горгани. Наприкінці 1931 р. зареєстровано філію «Плаю» в Тернополі, членами якої стали ЗО чоловік. Очолив її Т. Водяний.

Успішніше розвивалася діяльність «Плаю» в 1932 р. Краєзнавці організували сім екскурсійних мандрівок, два курси лекцій, окремі популярні читання. Проведенню екскурсій передували реферативні читання про історію та пам'ятки місцевості, до якої передбачалося здійснення мандрівки. Так, 10 травня 1931 р. Я. Пастернак виголосив публічну лекцію «Княжий Звенигород у передісторичних і ранньоісторичних часах», ілюструючи її експонатами з археологічного музею НТШ (Наукового товариства ім. Т. Шевченка). Через тиждень, 17 травня, відбулася і сама прогулянка. Організовані «Плаєм» мандрівки відзначались солідною фаховою підготовкою. Активізація туристської діяльності товариства сприяла підвищенню його авторитету серед інших спортивних об'єднань. ЗО червня 1931 р. на спільній нараді представників «Плаю», «Українського студентського спортового союзу», спортклубу «Стріла», станіславського туристського гуртка «Чорногора» краєзнавче товариство «Плай» було визнане центральним координувальним органом у справах організації крайового туризму. Плани товариства передбачали організацію екскурсій на закордонні землі, населені українцями. З метою вивчення можливостей таких мандрівок представник «Плаю» К. Паньківський їздив на Буковину і в Закарпаття.

Багато зусиль і коштів товариство вклало в будівництво першого українського високогірного «захистку» (туристської бази). Завдяки приязним контактам з управою митрополичих володінь «Плай» дістав у довгострокову оренду 0,75 га землі на мальовничій полонині Плісце в Горганах, під г. Грофою. На вигідних умовах було закуплено будівельні матеріали. Проект будинку безкоштовно виготовив член «Плаю» інженер О. Пежанський. Завдяки безкорисливій праці багатьох аматорів туризму впродовж двох років будинок-захисток було споруджено. Урочисте відкриття будинку, спроектованого та виконаного в оригінальному бойківському стилі, відбулось у серпні 1935 р. Разом з площею під будівництво товариство дістало від митрополії дозвіл на ведення туристської діяльності в митрополичих володіннях і на користування ловецькими захистками на цій території. Заходи щодо будівництва потребували стільки уваги та часу, що «Плай» змушений був створити окрему філію товариства для Львова, щоб звільнити керівництво організації від поточних справ.

У 1932 р. до вже існуючих філій краєзнавчо-туристського товариства приєдналась новостворена організація в Самборі. Самбірська філія була заснована на загальних зборах ініціативного гуртка, які відбулись 26 червня 1932 р. Головою місцевого «Плаю» було обрано адвоката В. Гуркевича. Усі 12 ініціаторів створення гуртка того ж дня подали заяви до товариства. Впродовж року кількість членів філії збільшилась до 45 осіб. Як згадував пізніше один із сучасників, робота самбір-ської філії «Плаю» тісно координувалася з діяльністю музейного товариства «Бойківщина», яке мало неперіодичне видання «Літопис Бойків-щини» (з 1931 по 1939 р. вийшло 11 книжок).

Самбірське краєзнавче товариство сформувало три секції: спортивну, туристську та лекційну. Найактивнішою на першому етапі діяльності товариства була остання, очолена місцевим дослідником старовини А. Княжинським. У 1932 р. завдяки домовленості з викладачами місцевої української гімназії в приміщенні читальні товариства «Бесіда» відбувся цикл лекцій для всіх бажаючих. Із лекціями з геології та географії Бойківщини виступав професор Лімницький. Крім того, проводилися практичні заняття з основ туризму, надання першої медичної допомоги, збирання лікарських рослин. На лекціях були присутні в середньому до 50 осіб. Пізніше з історичними лекціями виступали В. Гуркевич, І. Филипчак, професор Орловський.

З часом інтерес громадськості до лекцій, організованих товариством, зменшився. Як зазначав на загальних зборах філії голова лекційної секції А. Княжинський, «краще є уряджувати прогульки (екскурсії), чим всякого роду відчити (лекції), бо ж прогульки є більш актуальні». Починаючи з 1934 р. товариство переорієнтовує свою діяльність на проведення екскурсій. Спочатку організовуються екскурсії лише в найближчі околиці Самбора, проте з часом вони поширюються і на віддалені місцевості Бойківщини. Серед звітів екскурсійної секції є документ про купівлю топографічних карт Самбірщини, Дрогобиччини, околиць Турки та Старого Самбора. У 1934 р. товариство організувало сім екскурсій, у кожній з яких брало участь 10 — 20 осіб.

Виконуючи ухвалу керівництва філії про встановлення контактів з аматорами туризму із сусідніх місцевостей, самбірський «Плай» практикував таку форму пізнавального туризму, як проведення таборів-зустрічей. Визначивши певне, непересічне з історичного чи природничого погляду місце, до нього запрошували зацікавлених у створенні власних краєзнавчо-туристських осередків мешканців довколишніх сіл та містечок. Водночас туди вирушала екскурсія членів «Плаю» із Самбора. На місці зустрічі відбувався обмін досвідом, показ практичних навичок з різних галузей туристської справи, іноді читалися популярні лекції. Як свідчать документи, такий нетрадиційний спосіб пропаганди давав позитивні результати. Самбірська філія влаштувала зустрічі: у с. Хирові — з мандрівкою з Перемишля, у с. Спасі — з ініціативною групою краєзнавців зі Старого Самбора тощо. Великий табір біля Дрогобича, який планувалося організувати влітку 1935 р., не було скликано з не залежних від «Плаю» причин.

Як і головний відділ «Плаю» у Львові, його самбірська філія практикувала виконання письмових звітів про організовані мандрівки, які збирала до спеціального альбому. Пізніше вона почала формувати колекцію фотографій, що ілюстрували екскурсії.

Філія утримувалась повністю на членські внески, що становили 0,2 злотого щомісяця. Коштів вистачало лише на найнеобхідніше, жодних більших проектів самбірський «Плай» не міг собі дозволити. Увесь річний бюджет філії в 1934 р. становив 78 злотих.

3. Трансформація “Плаю”

на туристсько-спортивну організацію

У другій половині 30-х pp. самбірське товариство все більше перетворюється на туристсько-спортивну організацію. У 1935 р. філія «Плаю» в Самборі розпочала будівництво спортивного майданчика. Будівництво, що тривало кілька років і поглинало багато коштів і сил, негативно позначилося на науково-популярній та дослідницькій роботі філії. Певною мірою цей процес можна пояснити тим, що одночасно успішно розвивалося товариство «Бойківщина», яке взяло на себе функції регіонального краєзнавчого центру.

Туристські заходи «Плай» почав здійснювати вже з часу відновлення його діяльності у 1931 р. Першою широко організованою акцією товариства був рейд велосипедистів за маршрутом Львів — Лемківщина (Львів — Сянок — Татри — Львів), який відбувся влітку 1931 р. Керував рейдом визнаний авторитет у галузі крайового туризму В. Ле-вицький. Ще в 1925 р. було видано його опис велосипедних мандрівок Галичиною «Сто миль на колесі». У 1932 р. відбувся організований «Плаєм» рейд мотоциклістів Перемишль — Львів.

Спільно з кінофотопідприємством Ю. Дороша «УФОТО» «Плай» у листопаді 1935 р. влаштував виставку документальної фотографії «Наша Батьківщина у світлині». Розгорнута в залах музею НТШ експозиція містила значну кількість цікавих фотознімків пам'яток історії, природи та культури західноукраїнських земель. Під час її проведення «Плай» організував дві вечірні лекції з поясненнями, а також вечір, присвячений 20-й річниці смерті сотника К. Гутковського, першовідкривача печер у Кривчі й організатора велотуризму в Галичині. У програму вечора входили наукові доповіді та спогади сучасників дослідника.

Серйозною проблемою галицьких туристів була відсутність власного друкованого органу. Хоча газети та журнали охоче надавали свої сторінки для публікацій краєзнавчого змісту, все ж відчувався брак спеціального видання з проблем туризму та місцевої історії. У 1931 р. учений-іхтіолог, автор численних природничих праць Е. Жарський очолив редакцію відновленого часопису «Туристика і краєзнавство», що, як і в 1925 p., виходив у формі неперіодичного додатка до «Нового часу». Впродовж року з'явилося 5 односторінкових номерів цього органу. Поруч із хронікою «Плаю» та повідомленнями головного відділу часопис «Туристика і краєзнавство» публікував краєзнавчі нариси, а також цікаві дослідження І. Крип'якевича з історії туризму в Галичині. У двох невеликих статтях «Студентські мандрівки 1880 р.» та «І. Франко як турист» учений вперше торкнувся цієї маловідомої сторінки галицької історії. Після того як видання «Туристики і краєзнавства» знову припинилося, матеріали, присвячені місцевій старовині, продовжували з'являтись у «Новому часі» та «Ділі».

У 1937 р. «Плай» знайшов можливості для видання власного спеціального часопису «Наша Батьківщина». Редакцію очолив відомий галицький літературознавець В. Щурат. У першому номері редакція так визначила мету своєї діяльності: «Поширити туристський рух і вложи-ти його в рамки доцільності, спрямовуючи зацікавлення громадянства в першу чергу на рідну країну». Вся робота редакції часопису ґрунтувалась на добровільних засадах. Не отримували гонорарів і дописувачі, що, втім, ніяк не позначалося на якості видання. Журнал швидко завоював популярність кваліфіковано написаними цікавими матеріалами. На сторінках «Нашої Батьківщини» публікували свої праці М. Андру-сяк, С. Гайдучок, М. Гавдяк, В. Дорошенко, Ф. Коковський, М. Кордуба, І. Крип'якевич, В. Кубійович, Л. Маслов, Я. і С. Пастернаки, І. Свєнціцький, М. Смішко, В. Щурат та ін. Крім наукових досліджень у галузі місцевої історії часопис друкував методичні порадники та програмні статті з питань теоретичної підготовки й організації краєзнавчого руху. Товариство видавало бібліотечку краєзнавчої літератури. Вийшло п'ять випусків цього видання, у тому числі два путівники.

Ставлення польських властей до українського краєзнавчого руху в 30-ті pp. було прохолодним. У чиновників викликали підозру будь-які прояви національного руху, особливо в тих випадках, коли він мав елементи військово-спортивної або й просто спортивної підготовки. У фондах Державного архіву Львівської обл. збереглась показова в цьому плані справа про перевірку поліцією діяльності «Плаю». Провівши службове розслідування, управління поліції доповіло воєводським властям, що підозра краєзнавчого товариства «Плай» у проведенні комуністичної антиурядової агітації не підтвердилась. Остаточного удару товариству було завдано в 1939 p., коли після приходу на західноукраїнські землі радянської влади останній голова «Плаю» К. Паньків-ський змушений був оголосити про розпуск організації.

За час свого існування краєзнавчо-туристське товариство «Плай» відпрацювало численні форми й методи популяризації та пропаганди пам'яток місцевої історії, природи та культури засобами туризму. Досвід роботи товариства переконливо засвідчив необхідність координації діяльності окремих любителів туризму та мандрівництва, зосередження зусиль, скерованих на вивчення рекреаційного та пізнавального потенціалу рідного краю. Діяльність краєзнавчо-туристського об'єднання «Плай» вписала важливу сторінку в історію вітчизняного туризму.

Крім краєзнавчо-туристського товариства «Плай» на західноукраїнських землях були й інші туристські організації.

4. Виникнення і діяльність товариства “Чорногора”

У квітні 1910 р. група любителів мандрівок м. Станіслава сформувала організаційний комітет для створення товариства «Чорногора», до якого увійшли С. Стеблицький, Л. Гаяновський, Я. Грушкевич, Й. Білинсь-кий, В. Янович та ін. 20 травня 1910 р. у Станіславі відбулися загальні збори, де було прийнято статут товариства «Чорногора» й обрано голову та членів Виділу (Ради). Головою товариства став С. Стеблицький, а у Виділ увійшли Я. Грушкевич, І. Стасинець, Л. Гаяновський, Й. Білинський, В. Янович.

Найвищим органом українського туристського товариства «Чорногора» стали Загальні збори та Виділ. Загальні збори проводились раз на рік у квітні. За потреби могли скликатися Надзвичайні збори, про які заздалегідь повідомляли всіх членів товариства. На цих зборах затверджували план роботи на рік і кошторис, обирали контрольну комісію з трьох осіб, які двічі на рік перевіряли наявність спорядження й інвентаря, а також фінансові справи. Комісія звітувала перед Загальними зборами про хід перевірки, голова чи заступник звітували за всю роботу, заслуховували також звіт редакції та видавництва часопису товариства про публікації на туристські й наукові теми, затверджували засновників та почесних членів (осіб, які мають заслуги перед товариством чи перед наукою). Усім членам товариства видавали посвідчення, а засновникам і почесним членам — спеціальні дипломи. На Загальних зборах обирали голову та членів Виділу терміном на три роки. Виділ збирався раз на місяць (за потреби частіше) і виконував усі ухвали Загальних і Надзвичайних зборів, організовував роботу провідників, у обов'язки яких входило проведення туристських груп по маршруту, та гірської сторожі, яка охороняла притулки для туристів. До складу Виділу входили: голова, заступник голови, секретар, який займався діловодством товариства, бібліотекар, касир, який вів розрахункові та касові книги, зберігав спорядження й інвентар. За статутом товариство було розраховане на участь українського населення. Члени товариства користувалися безоплатною ночівлею в туристських притулках у горах, бібліотекою, науковим і картографічним матеріалом та пільговим проїздом залізницею.

Українське туристське товариство «Чорногора» ставило перед собою такі завдання:

1. Пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр.

2. Збирання матеріалів про ці гори.

3. Агітація та пропаганда серед туристів і дослідників природи.

4. Співпраця з НТШ у Львові, «Угорським карпатським товариством» і польським Татшанським товариством, обмін науковими матеріалами та досвідом роботи.

5. Надання методичної та практичної допомоги під час проведення мандрівок.

Виконання цих завдань планувалось здійснювати за допомогою таких засобів і методів: зборів і спільних мандрівок; виставок і наукових туристських звітів; видання журналу, публікації наукових статей, видання поштових листівок з краєвидами гір, описів маршрутів, картографічного матеріалу; будівництва та догляду за туристськими притулками, мостами, стежками, дорогами, маркування маршрутів у горах; будівництва літньої бази (табору); утримання в горах штатних працівників (провідників, гірської сторожі).

Для любителів мандрівок почали виходити статті, нариси, монографії з туристсько-краєзнавчої проблематики, серед них найбільшою популярністю користувалися «Туристика» А. Будзиновського, «Прогулянки в наші гори» Т. Франка, «Галицьке краєзнавство» Ю. Целевича, «Опис рідного краю» та «Мала географія України» Р. Заклинського, «Провідник по Галичині» М. Орловича.

У 1914 р. туристське товариство «Чорногора», як і решта товариств, припинило свою діяльність у зв'язку з початком першої світової війни. Після ЇЇ закінчення на теренах Східної Галичини, як свідчать першоджерела, туристсько-краєзнавчий рух знову відроджується, зокрема він «поширився і набрав організованіших форм з 1920-х pp.».

ЗО травня 1922 р. туристське товариство «Чорногора» в Станіславі відновило свою діяльність. Головою українського туристського товариства «Чорногора» став лікар Я. Грушкевич, який був також членом Окружної Пластової Ради, членом редколегії безпартійного організаційно-інформаційного тижневика «Станіславські вісті”, головою «Соколу» та членом управи товариства «Бесіда», а членами Виділу стали О. Каратницький, організатор і засновник спортивного клубу «Буй-Тур», С. Никифорак — професор, опікун II Пластового Куреня і член Окружної Пластової Ради, Ф. Величко — урядник магістрату, член Окружної Пластової Ради, О. Борик, С. Гаванська, Т. Мацьків, С. Слю-сарчук, С. Стеблинський та Л. Чачковський, які також одночасно очолювали низку культурно-просвітницьких організацій.

Товариство влаштовувало збори, звіти, конференції, розваги, спільні туристські мандрівки, теоретичні та практичні заняття з молоддю, утримувало фахову бібліотеку зі спеціальною літературою туристсько-краєзнавчої тематики, картами, схемами, науковими статтями та описами туристських маршрутів, здійснювало видавничу діяльність у часописі «Туристика і краєзнавство», а з 1937 р. — у журналі «Наша Батьківщина». Товариство «Чорногора» співпрацювало з українським туристсько-краєзнавчим товариством «Плай», будувало туристські притулки та домівки, зокрема на полонині Плісце, біля гір Грофи, Довбушанки, Сивулі та на перевалах «Рижі» й «Столи», встановлювало дороговкази та маркувало синіми й жовтими кольорами маршрути з Осмолоди через Горгани до Татарова, утримувало штатних працівників (гірську сторожу, в обов'язки якої входило приймання і розміщення мандрівників, догляд і ремонт притулків, та провідників, які були зобов'язані проводити туристів по маршруту і відповідали за їхню безпеку). Члени товариства мали право брати участь у Загальних зборах товариства та його заходах, бути обраними до Виділу, носити посвідчення та відзнаку товариства, користуватися матеріалами бібліотеки, спорядженням і туристськими домівками та притулками.

Туристське товариство «Чорногора» тісно координувало роботу з багатьма культурно-просвітницькими структурами, школами, які в своїй діяльності використовували туристське краєзнавство як найкращий засіб національно-патріотичного виховання підростаючого покоління.

Напад фашистської Німеччини на Польщу і початок другої світової війни припинили діяльність краєзнавчо-туристських товариств на західноукраїнських землях.

Використана література:

1. Енциклопедія Українознавства. – К., 1994-96.

2. Історія України / За ред. Смолія В.А. – К., 1997.

3. Федорченко В.К., Дворова Т.А. Історія туризму в Україні. – К., 2002.