Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

В боях зі спец-відділами МВД-МГБ (1944-45 рр.)

Проти відділів УПА, що пройшовши фронти опинилися в запіллі Червоної Армії, кинули большевики спец-відділи МВД-МГБ. Ті спец-відділи були призначені для тероризування цивільного населення, грабежей і погромів. Бої Української Повстанської Армії з цими "каратєльними отрядами" перейменованого НКВД відтягали їх від першого завдання, від масових вивозів, погромів і грабежей, і приносили тим велику полекшу українському цивільному населенню. Перейнявши опісля ініціятиву в свої руки, УПА організує засідки, наскоки й відплатні акції проти МВД-МГБ і цим міцно підриває охоту большевицьких банд до сваволі і знущань.

В першому етапі, від літа 1944 р. до весни 1945 р. ішло прото, щоб встоятись проти наступу емведівських орд, зберегги поодинокі відділи від знищення, опанувати терен і вивчити нового ворога та нові методи боротьби з ним.

Для ілюстрації тодішньої сигуації і пристосованої до неї тактики відділів УПА наведемо опис переходів сотні, а опісля куреня "Сіроманці", що входила в склад групи УПА-Південь, а після боїв у гурбенських лісах була прилучена до УПА-Захід:

"...В дуже тяжке положення потрапили "Сіроманці" біля Нового Яричева. Довкола ворог скупчував великі сили. Підходили танки і гармати, силкуючись здушити маленьку горстку українських повстанців. Сонце ніби злякалось і сховалося за темні хмари. Дув різкий вітер і накрапав дощ. Надходив вечір. Вийти з кільця не було кудою. Що робити? Як вийти зі страшного лиха? Вояцтво напружено дивилося на Яструба. Дивилося так, немов там, в нього був рятунок від смерті. Яструб мовчав. Довго мовчав, потім заклав руки в кишені і відповів легкою усмішкою.

- Друже командир, - не витримав якийсь стрілець, - що? Будемо вмірати?

У Яструба зажевріли очі і відбивали в глибині щось заховане і таємниче. Він після короткої павзи звернувся до вояцтва:

- Вмерти леко. Але жити тяжче. Ось тут то заковика... Ми мусимо жити. Жити на зло ворогам і на добро Україні...

Потому він скликав командирів і дав наказ сховати всі покищо непотрібні речі і приготовитись до вимаршу. У нього вже був вирішений точний плян. Як тільки впали сутінки, відділ тихцем подався за командиром. Нишком і обережно підкрався до річки Полтви. Дув пронизливий вітер. Полтва дихала їдким холодом. Стрільці пішли у воду й річкою пробиралися з ворожого кільця.

Путь була важка. Глибока вода часом доходила до шиї, а нерідко можна було сховатися і з головою. Попереду йшов командир Яструб. Вода була пронизливо холодна.

Аж над ранок вивів командир своє вояцтво з кільця смерти. Але становище знову погіршало. Недалеко ворожі війська. Тоді Яструб серед білого дня виводить відділ на головне львівсько-золочівське шосе і прямує кілька кілометрів, потім звертає в ліс. ...Після відпочинку відділ вирушає далі в рейд і розташовується в Угнівськім лісі.

Був день 30. вересня 1944 р. Яструб уже не сотенний, а курінний. До "Сіроманців" прилучаються ще два відділи на чолі з командиром Вороном і Чорним. Ліс загомонів. Зажив веселим повстанським життям. Лунав сміх...

Була 10-та година дня. Розвідка донесла, що довкола підходять великі сили ворога. Сонце погасло. Над лісом купчились чорні хмари. Повстанці займали бойові позиції. На лівому крилі озвалися автомати і заклекотів кулемет.

- Починається війна, - якось спокійно і ніби байдуже сказав Яструб і всміхнувся. - що ж, будемо воювати, - і потер руками, - ох, і сверблять у мене долоні. Хочу воювати. Я тим шміракам ніколи не забуду Полтви.

Яструб проворною ходою пробирається до передових позицій. Промов він великих ніколи не виголошував. Перед боєм він завжди говорив:

- Хлопці, триматись, метко стріляти!

І вояцтво розуміло командира: триматись, значить перемогти.

Над лісом просичала міна і тріснула недалеко табору. За нею друга, третя... Ліс стрепенувся, заклекотів, загув божевільним тріскотом і стріляниною. Сполохане птацтво закружляло вгорі. Ворог ішов в рішучий наступ. Повстанці ставили твердий опір. Кільканадцять разів червоні кидалися в атаку й під сильним ударом відлітали назад, залишаючи десятки трупів. Десь серед дня ворог дістав нове підкріплення. Ліве крило повстанців було загрожене. В цей час з'являється там Яструб. Бійці рвонулися вперед, грудьми своїми захищаючи командира, і ворог був відбитий. В середину лісу врізується танк. Яструб бере "фавст-патрону". Земля здригнулась, дерева захитались... Продіравлений танк закам'янів на місці. В цей час підбігає до командира зв'язковий:

- Гранатометчики поранені!

Яструб сам стає біля гранатомета. Його гранати цільно б'ють по ворожих загрозливих танках...

Бій не вгавав весь день. Командир Яструб завжди з'являвся у небезпечних і загрозливих місцях. Двадцять два рази ішов ворог у наступ і двадцять два рази зазнавав поразки. До пізної ночі клекотів завзятий бій. Нарешті стрілянина вгамувалася. Скривавлений ворог підбирав трупи. Понад триста сімдесять убитих і багато ранених мав ворог. Повсанці втратили лише дев'ятнадцять забитими і кілька ранених.

Розлючений невдачею ворог стягав нові сили й оточував ліс. Але завдяки гнучкій тактиці командира Яструба повстанці прикриваючись темною ніччю, вийшли з угнівського лісу, забравши зі собою забитих і ранених друзів.

На ранок відділ розташувався в лісі біля села П'ятин. Над вечір ворог знову стягнув сили. Командир Яструб посміхнувся:

- Треба якусь штуку викусить!

І "викусив". Він вночі тихенько повів повстанців з лісу в дальший рейд. Вранці ворог почав кільцевий насгуп на те місце, де були "Сіроманці", зчинилась стрілянина. Кілька годин большевики билися між собою, нарешті очунялись і бралися за голову, дивлячись на наслідки свого безглуздого бою, в якому чимало втратили своїх бійців. А тим часом "Сіроманці" були вже далеко.

І бігли дні за днями...

...Закінчувався сорок-четвертий рік. Московські орди шаліли... То тут, то там здіймалися червоні загони і в небо били чорні стовпи диму... Чути брязхіт зброї і брудну лайку чужинців, хрипкий крик жінок і плач дітей... Із станцій відходять довгі ешелони, напаковані нашими людьми... Що це? Пекло на землі?

Яструб не знаходив собі місця.

- Мушу воювати! - говорив він. І в нього назрів плян - розгромити ще одно кубло червоних тиранів у м. Стрілиська Нові. І як упала ніч, "Сіроманці" вирушили з лісу.

З поля летів різкий вітер. Сіроманці йшли тихо й обережно, з темних сутінків почали зарисовуватися силуети будівель. Біля Стрілиськ спинилися. Скрізь перетяли терефонічне сполучення, крім того, що йшло зі Стрілиськ до Ходорова. В цьому Яструб мав свої розрахунки: зі Стрілиськ будуть просити помочі з Ходорова, яку буде можна розбити в дорозі. В цей напрям вислав на засідку одну чоту, а з рештою стрільців пішов на штурм у місто.

За кілька хвилин тріснула тиша. Містечко заклекотіло шаленими звуками бою. Командир Яструб мов буревій мчав вперед. Стрільці силкувалися своїми грудьми заслонити командира від ворожих куль. Та він раптом став, похитнувся та повалився на землю.

До нього кинулися два стрільці.

- Друже командир, що з вами?

Яструб ворухнувся. Його очі запалали вогнем бою і враз згасли.

- Друже командир!

Але він уже не озвався. Лежав на грудях. Одна руха спралася на землю, а друга була простягнута вперед і, здавалося, показувала й кликала:

- Вперед! На бій!

І на той клич командира, як ще ніколи, бурхливим потоком рванупися "Сіроманці" вперед. Громове "слава!" переплелося з гуркотом невгамованого і жорстокого бою - помсти. Ніяка сила не могла стримати завзятих повстанців".

("На Чатах", ч. 1. 1947)

Так ось, мов уривки якоїсь фантастичної повісти, виглядають сторінки історії тодішньої боротьби відділів УПА: прориви з окруження, засідки, наскоки. Безустанна небезпека та безжалісна боротьба на життя і смерть додавали бійцям і командирам УПА мужности, видержливости й помисловости в вишукуванні способів виходу з найскрутніших положень...

(Командир куреня "Сіроманців" Яструб, наддніпрянець, колишній майор Червоної Армії, літ 38, був після смерти постановою УГВР з 30. травня 1945 р. відзначений як перший старшина УПА найвищим орденом хоробрости - Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1 кляси.)

Постановивши собі за ціль - за всяку ціну зліквідувати зовсім Українську Повстанську Армію та взагалі українську протибольшевицьку збройну боротьбу до моменту закінчення німецько-большевицької війни - большевики, а точніше НКВД (по новому: МВД - Міністерство Внутренніх Дєл і МГБ - Міністерство Государствєнной Безапасності) кинули до акції проти УПА всі свої сили, застосовуючи два роди облав:

1. Великі облави, в яких брало участь одночасно кілька чи кільканадцять тисяч бійців НКВД, а часом і ЧА. Такою облавою охоплювано більший масив лісів, або один чи два райони, замикаючи даний терен кільцем і "прочісуючи" його крок за кроком. Керувало цими акціями обласне МГБ, або прислані з Києва спеціяльні командири.

Тактика великої облави схематично така:

На кілька днів перед властивою акцією заходять в терен менші відділи НКВД, звичайно силою одної сотні, щоб спровокувати сутичку з відділами УПА і, ствердивши місце перебування відділу УПА, відступають. Після цього большевики підтягають артилерію, танки, а то й літаки, і починають з усіх сторін концентричний наступ. В одному місці творять вони завжди "мішок", наступаючи від його сторони дуже слабими силами, щоб заманити повстанські відділи: відступати в пригоговану на них пастку. Акція триває звичайно один тиждень, поки частини НКВД не "прочешуть" основно, крок-за-кроком, весь окружений терен.

2. Малі облави переводить силами пересічно одної сотні районне НКВД після цього, як околиця була "прочесана" великою облавою. Метою малих облав було переслідувати далі розпорошені частини УПА, вишукувати по селах ранених бійців УПА та підпільників і тероризувати цивільне населення.

Великі акції перевело НКВД в тому часі такі:

Акція на Чорний Ліс в днях 1-7 листопада 1944 р. в Станиславівщині і безпосередньо після неї на Болехівський Ліс в днях 10-15 листопада 1944 р. В акції взяли участь дві повні дивізії НКВД.

Акція в грудні 1944 р. на Миколаївщину, Бібреччину, Ходорівщину й Рогатинщину. В цій акції, одній з найбільших, взяло участь понад двадцять тисяч бійців НКВД. Спеціялісти від винищування криївок провірювали кожну п'ядь землі, в хатах розвалювали печі, зривали долівки, зі стоділ викидали все збіжжя, розкидали стіжки сіна й соломи. Цивільне населення дуже часто й дітей та дівчат тортуровано, щоб видобути від них якінебудь інформації про місце перебування повстанців, їх кількість, про їх криївки, магазини, шпиталі тощо.

Цю акцію попередила "мала акція", переведена на початку грудня 1944 р. спецвідділом Київського МГБ на терені районів: Миколаїв, Стрілиська, Бібрка. На акцію, що її метою було викрити і зліквідувати друкарню УПА, приїхав спецвідділ прямо з Києва, маючи в свому складі велике число спеціяльно вишколених старшин, та розпоряджаючи знаменитим технічним вивінуванням. В боях з відділами УПА спецчастина була розбита й майже зовсім знищена.

В січні і лютому 1945 р. силами по 10.000 бійців перевело НКВД велику облаву в районах: Бібрки у Львівщині; Галич, Войнилів і Бурштин у Станиславівщині; Підгайці в Тернопільщині та Мединичі в Дрогобиччині. Під час тих акцій відвідав терени, охоплені ними, хоронений постійно трьома сотнями вибраних енкаведистів "сам" Микита Хрущов. Особливо докладно переводжено облави в районах Галич і Войнилів, звідки вони перенеслися в лютому в р-ни Бурштин і Букачівці.

В другій половині березня і в квітні 1945 переведено великі облави в районах: Бережани, Підгайці, Козова, Перемишляни і Рогатин на Поділлі.

7 квітня 1945 р. почалася найбільша облава НКВД, в якій взяло участь 40.000 енкаведистів під командою п'ятьох генералів. Тереном цієї акції було Підкарпаття і Карпати на відтинку від Стрия аж по річку Прут на Буковині. Акція тривала аж до кінця травня 1945 р. Большевики примінили в ній всі прийоми партизанської війни. В облавах брали участь цілі відділи досвідчених большевицьких партизан, як от ославлені "Червона Мітла" і "Рубаха", спеціялісти від викривання криївок, магазинів і бункрів, та спеціяльно вишколені відділи московських комсомольців т. зв. "сталінські діти". Все це був елемент звивний, відважний і надзвичайно жорстокий.

Подібні великі облави перевело в той час НКВД й на терені Волинь: в липні 1944 р. на Остріжчині, в серпні 1944 р. на Пустомитські ліси (Рівенщина), в січні 1945 р. на Крем'янеччині, в лютому 1945 р. на Рівенщині, в квітні 1945 р. в р-ні Коростень; а в травні 1945 р. на Чернігівські ліси.

З безлічі боїв, що їх звели зі спец-віділами МВД-МГБ частини УПА в першому році большевицької окупації згадаємо важніші:

В околиці сіл Весючин, Довге і Конюшки, Рогатинського р-ну, відділи УПА звели в серпні 1944-р. бій з частинами МВД. Бій тривав цілу добу. Відділи зайняли добрі позиції і кулеметним вогнем скосили понад 200 наступаючих большевиків.

В серпні 1944 р. відділ УПА здобув районне містечко Букачівці біля Галича. В руки українських повстанців попали працівники большевицької адміністрації та МВД.

В околиці сіл Гута, Пороги й Манява р-н Надвірна, відділ УПА звів в жовтні 1944 р. кілька боїв з большевицькими частинами, які нараховували до 1.200 люда.

В р-ні Підгайці в днях 1-6 листопада 1944 р. відділи УПА звели ряд боїв з большевиками, що наступали силою двох дивізій. Українські повстанці розбили зовсім два ворожі баталіони. Здобули багато зброї, м. ін. 15 кулеметів "Максима".

В листопаді 1944 р. відділи УПА захопили в днях 8-20 жовтня 1944 Перегінсько і Рожнітів. Всі большевицькі уряди було зліквідовано.

В грудні 1944 р. в великому цілоденному бою в лісах на північ від Рогатина большевики йшли величезними силами 8 разів в наступ на становища українських повстанців, але за кожним разом були відбиті з великими для них втратами. В тому бою впало понад 250 большевиків, між ними їхній командуючий генерал Фйодоров. Замішання, яке тоді повстало серед військ НКВД повстанці використали і зручним маневром вирвались з окруження. Втрати УПА виносили 37 бійців вбитими, між ними курінний командир куреня "Сіроманці" к-р. Максим.

На третій день Різдвяних свят 1945 р. біля с. Горожанка Велика большевики окружили одну сотню куреня "Зубри". Після цілоденного запеклого бою повстанцям вдалося прорватися з окруження, при чому під час прориву, впродовж одної години впало 20 повстанців. Большевики втратили 304 бійців вбитими і 30 раненими; знищено повстанцями 11 автомашин, одну танкетку і один танк, в якому їхав оглядати бій майор НКВД зі своєю дружиною.

6 січня 1945 р. курінь к-ра Різуна зліквідував т. зв. вилазний пункт большевиків у Рипниці б. Калуша. При тому згинуло 120 енкаведистів.

На Різдво 1945 р. большевики заатакували з трьох сторін село в Сяніччині, до якого загостила на свята сотня "Сурма". Щоб не виставляти село на знищення сотня відступила по півгодинній перестрілці в ліс, на гору Стрілець Великий. При відступі згинув чотовий Квітка, ройовий Коник, а трьох повстанців було ранених. Одержавши підмогу, большевики силою ок. 600 люда почали наступати з усіх сторін на гору, де зайняли становюце повстанці. В цільному вогні повстанчих кулеметів їхні наступи заломалися і, втративши ок. 60 люда вбитими і раненими, большевики відступили.

21 січня 1945 р. дві чоти УПА з відділу "Бурлаки" перевели наскок на рай-центр Голубічок Великий біля Тернополя. Гранатами було знищено приміщення МГБ, воєнкомату і наросвіту, не вдалось здобути приміщення МВД. В бою згинуло 10 большевиків, а 10 було ранених; повстанці втратили одного вбитого, а трьох бійців було ранених.

20 січня 1945 р. "Березівська" сотня із куреня "Карпатський" під командуванням к-ра Юрка зробила засідку на шляху Космач-Яблонів на большевиків, що приготовлялись до наступу на Брустури. Повстанська сотня розтягнулась на 600 метрів, впустила в середину поміж себе 9 вантажних автомашин з большевиками і цільним, гураганним вогнем скорострілів та гранатами знищила 5 автомашин. Понад сто большевиків разом зі своїм командиром, майором МГБ, впало вбитими; повстанці втратили трьох вбитими і кількох раненими.

Сотня "Трембіта" з куреня "Карпатський" в той сам час зробила засідку на шляху Космач-Прокурава. В кілька годиннім бою повстанці втратили двох вбитими, але за те большевиків згинуло тоді 38.

Під кінець січня 1945 р. в с. Корчівка, р-н Журавно відділи УПА вступили в бій з відділом НКВД. Та на допомогу большевикам прийшло несподівано кілька танків і 5 літаків і повстанці мусіли відступити поспішно в ліси, втративши при тому 36 вбитими.

30 січня 1945 р. сильні відціли большевиків почали наступ на Космач, де вже другий місяць таборували та переводили перевишкіл два курені УПА: "Гайдамаки" та "Гуцульський" і під час того зірвали були 6 мостів на залізничних і шосейних шляхах до Коломиї. Під прикриттям ночі большевики підсунулись зі сторони Яблонова, Мелу, Полянці, Прокурави, Річки і Жаб'я: і ранком почали концентричний наступ. В полудне сотня "Чорногора" з куреня "Гуцульський" під переважаючою силою окупанта відступила в ліс. Сотня "Сурма" попала в оточення, але запасна сотня ім. Богуна прийшла їй на допомогу й уможливила вийти з окруження. Бій тривав до вечора, а вночі повстанці відступили на Кливу, а далі вглиб карпатських лісів. Большевики втратили 140 вбитих і багато ранених, повстанські втрати - 14 вбитими і 17 раненими. В руки повстанців дістались 3 кулемети, 4 кулеметні пістолі і 4 кріси-автомати.

3 лютого 1945 р. курінь "Гайдамаки" заатакували ранком квартири большевицьких частин під Кливою, знищивши при тому 30 енкаведистів. Третя сотня цього куреня, сотня ім. Гонти звела бій з большевицькою групою, що йшла на поміч заатакованим зі сторони Завою. Повстанці втратили в цьому бою двох вбитими та трьох раненими.

В лютому 1945 р. спецвідділи НКВД силою око 30.000 бійців забльокували одночасно 70 сіл в околиці міста Броди, щоб змусити повстанців вийти за харчами з лісів і при тому знищити їх. В тих околицях оперував тоді курінь "Дружинники". Розділившись на сотні, а то й на рої, курінь звівши низку менших сутичок, зумів вийти з окруження, а коли большевики пересунулись на Золочів і Радехів, повернувся знов у Брідщину.

16 лютого 1945 р. в с. Гербуртів, Рогатинщина, прийшло до великого цілоденного бою відділів УПА з залогами НКВД трьох районів. Рогатин, Бурштин, Букачівці. Большевиків розгромлено зовсім. На полі бою нараховано 69 большевицьких трупів. Здобуто багато зброї й амуніції. Власні втрати 6 вбитих і 8 ранених.

20 люгого 1945 р. большевики заатакували курінь "Перемога", що числив 360 бійців під комадуванням к-ра Недобигого, під Сеньківським б. Гриняви на границі Галичини й Буковини. В цілоденному бою повстанці відбили кільканадцять скажених наступів ворога, який намагався скинути за всяку ціну повстанців з гір. Вночі, похоронивши 8-ох своїх вбитих друзів та забравши ранених повстанці перейшли в іншу околицю. Большевиків впало 104, а 90 ранених наповнили шпиталі в Кутах і Вижниці.

21 березня 1945 р. сильний відділ большевиків, що приїхав 200 вантажними автами зі Тісної, заатакував біля с. Струбовиська (на Лемківщині) сотню Веселого. Сотня мала тоді лише 85 бійців, бо друга половина сотні лежала хвора на плямистий тиф. Повстанці пробували зі своїх гірських становищ розбити большевиків, які запалили село і мордували цивільне населення, але, заатаковані з кількох сторін переважаючими силами ворогів, мусіли після кількагодинного бою відступити, втративши при 'тому 14 вбитими. По стороні большевиків загинув большевицький капітан та його 86 бійців. Серед цивільного населення большевики замордували тоді 33 особи.

21 березня 1945 р. большевики окружили в лісі біля с. Верини, (р-н Куликів, обл. Львів) першу сотню куреня "Галайда" під командуванням к-ра Перемоги. В сотні будо тоді 167 повстанців. Ранком почали большевики наступ на ліс зі сіл: Верини, Воля Жовтанецька, Зіболки, Передриміхи Малі та Білий Ліс. В облаві взяла участь повна дивізія НКВД силою 6.000 бійців. Після цілоденного бою, в якому впало 40 повстанців, а 17 було ранених, між ними й к-р Перемога, повстаицям вдалося прорватися з огочення і ніччю перейти в ліси за шосе Кам'янка Бузька - Мости Великі. Большевики втратили 40 вбитими і раненими, між вбитими були 2 полковники, 3 майори і 1 майор лікар.

22 березня 1945 р. в селі Голинь (Калущина) сапери повстанської сотні "Летуни" вимінували залізничий шлях і висадили в повітря великий дволокомотивний поїзд із 1.500 большевиками, яких командування НКВД стягнуло для підкріплення великих облав проти УПА. Большевики втратили в наслідок цього 1.200 бійців НКВД вбитими і раненими.

В першій половині квітня 1945 большевики заатакували великими силами в лісі "Запуст" біля Богородчан чотири сотні УПА. В важких боях з ворогом впало 50 повстанців, між ними курінний к-р Благий та сотенний Вершник.

6 квітня 1945 р. відділ УПА звів бій зі спецвідділом НКВД "Мітла" в Ростівці, Підволочиський р-н, в якому згинуло 10 большевиків і 2 постанців.

7 квітня 1945 р. відділ УПА разом з районовою боївкою ОУН наскочив на станицю стрибків у Вижарові, р-н Бірки Великі. Станицю стрибків разом із трьома стрибками знищено, та зліквідовано райпрокурора і двох сексотів - завідуючого млином та сторожа гуральні.

14 квітня 1945 р. 3 батальйони большевиків робили облаву на села Братишів і Нижнів, Станиславівської области. Відділи УПА звели з ними успішний бій, в якому впало ок. 60 большевиків, між ними й командир баталіону капітан НКВД.

В днях 5-20 квітня повстанські відділи з Холодного Яру перевели акцію в районі Знам'янки проти комісій для стягнення грабіжницького "додаткового" контингенту. В трьох селах зліквідовано контингенгові комісії, а награблений хліб повернуго голодуючим колгоспникам.

8 квітня 1945 р. большевики окружили в лісі під Кам'янкою Струмиловою сотню "Пролом", що нею командував к-р Черник. Зручно маневруючи сотня вийшла з окруження без більших втрат.

12 квітня 1945 р. сотня "Тигри" під командуванням к-ра Ромка зробила наскок на большевицьку заставу в с. Барані Перетоки, на північ від Сокаля, завдавши ворогові болючий удар.

Вночі з 26 на 27 квітня 1945 р. сотні УПА: "Галайда І" під командою к-ра Перемоги, "Перебийніс" під командою сот. Шумського, "Тигри" з к-ром Ромком, "Пролом" з к-ром Черником, "Кочовики" з к-ром Шпилем та бойова група СБ під проводом Клея виконали наскок на містечко Радехів, де большевики зорганізували були збірний концтабір для політ-в'язнів, призначених до вивозу на схід. Повстанці знищили гранатами будинки МВД-МГБ, захопили концтабір і, зліквідувавши большевицьку залогу, звільнили понад 200 політв'язнів. Після цього повстанські відділи відступили з міста і зайняли становище, окопавшись, на горі між селами Тишица і Воля Радвенська. По дорозі відділ "Кочовики" наткнувся на групу большевиків і цільним вогнем скорострілів зліквідував 15 енкаведистів, 28 квітня большевики стягнули підкріплення і великими силами пішли з усіх сторін в наступ на становища повстанців. Повстанці відбили всі наступи, а коли вже добре стемніло, міцним ударом в одне місце прорвали ворожий перстень і перейшли в дальші ліси. Цілоденний наступ ворога коштував його ок. 200 енкаведистів вбитими і понад 100 раненими.

29 квітня 1945 р. відбувся бій між одним із з'єднань УПА та спецвідділами військ НКВД, які, силою ок. двох тисяч бійців, готувалися до наступу на українське населения Крем'янеччини. В бою брали участь танкові частини НКВД. Большевики втратили понад 200 вбитими, в тому 1 майор, 2 капітанів і лейтенантів.

На початку травня 1945 р. на шляху Черкаси-Канів відділи УПА з Холодного Яру розбили сотню большевиків.

Бої УПА з відділами МВД-МГБ наносили болючі удари окупантові, розбиваючи насамперед поширений не тільки в СССР міт про всемогутність НКВД, чи по новому МВД-МГБ, та про неможливість збройної боротьби в СССР. Та при тому годі заперечувати, що в цій важкій, нерівній боротьбі приходилось і Українській Повстанській Армії складати великі жертви крови. І так, у цьому першому періоді боротьби -УПА зі спецвідділами НКВД, до закінчення німецько-большевицької війни, загинули такі визначніші командири УПА:

30. липня 1944 р. на Остріжчині, окружений большевицькими частинами, б'ючись до останнього набою, загинув шеф штабу УПА-Північ Ген. Гончаренко (Ступницький), кол. полковник армії УНР, визначний військовий і громадський діяч. Разом з ним загинув к-р Лемко, визначний член ОУН, провідник генеральної Округи ОУН на Осередньо-Східніх Українських Землях.

8 серпня 1944 р. загинув майор Макаренко, шеф штабу Воєнної Округи УПА-Північ.

В серпні 1944 р. біля Гаїв Вижних у Дрогобиччині загинув в бою командант запілля УПА Павленко (Ростислав Волошин), визначний член ОУН, член УГВР.

24 вересня 1944 р. в бою з большевиками над Дністром у Товмаччині загинув к-р Вар-Заревич, окружний провідник ОУН Товмаччини.

В вересні 1944 р. в бою в Болехівщині впав лікар УПА-Захід др. Дон.

В жовтні 1944 р. впав в бою з большевиками в Равщині сотник Вадим (Степан Новицький), військовий інспектор Військового Штабу УПА-Захід, довголітній співробітник ГВШ.

15 жовтня 1944 р. попали несподівано на большевицьку засідку на Яворинах у Скільщині і загинули в бою: майор Поль-Польовий, Командант старшинської школи УПА, його ад'ютант поручник Ткачук, командир розвідки Ждан, командир жандармерії Вуйко та духовник старшинської школи о. др. Рафаїл.

1 листопада 1944 р. в боях у Чорному Лісі в Станиславівщині загинули провідні члени ОУН: Павло (Василь Турковський), Скалюк (Тимко Галів), Чорнобіль (Мирон Голояд) та курінний к-р УПА пор. Гамалія.

В листопаді 1944 р. під час боїв у лісах б. Красної, р-н Калуш, загинув курінний командир сотник Ярема (Остап Линда), викладач старшинської школи УПА, та член штабу ВО ІV сотник Козак.

В грудні 1944 р. у надзвичайно запеклому бою з десятикратною большевицькою перевагою загинув командир куреня "Сіроманців" Максим разом з 37 бійцями і підстаршинами УПА.

В Перемищині впав в бою к-р Остап (Микола Дутка), провідник перемиської обласної ОУН.

23 грудня 1944 р. в бою з МВД в селі Юшковичі б. Ходорова загинули провідні члени українського підпілля: член УГВР Шугай (Позичанюк), Орел (Борис Вільшинський) та Модест (Кость Цмоць).

29 грудня 1944 р. в бою з большевиками в с. Васловінці, Садгірського р-ну впав к-р Боєвір (Кіндзірський Мирослав) Окружний Провідник Чернівеччини, піонер революційного руху на Буковині, улюбленець повстанців та населення зеленої Буковини.

В Золочівщині згинув в грудні 1944 р. в бою командир 1-ої сотні Старшинської Школи поручник Коник.

В великих боях зі спецвідділами МВД-МГБ, що розгорілись з початком 1945 р. загинули: в січні - командир сотні "Полтавці" сотник Максим, к-р Терешко, надрайоновий Провідник ОУН на Кореччині, в лютому - в бою у лісі Червоний Бір командири Крилач і Борис з 25 козаками УПА-Північ та курінний командир Ярок з 20 козаками.

12 лютого 1945 р. в бою на Оржівськім Хуторі, Клеванського району, Рівенської области, впав Клим Савур-Охрім (Данило Клячківський), командир УПА-Північ та Провідник ОУН на Північно-Західніх Українських Землях.

В березні 1945 р. впали в бою командири УПА-Північ: Мітла, член проводу ПЗУЗ - 24.3. на Суховерському хуторі, Клеванського р-ну, а 12.3. біля с. Кобивля, Будзинівського р-ну командир сотні "Орли" Код.

У боях на Гуцульщині загинули: в січні - командир куреня сотн. Степовий, родом з ОСУЗ, кол. старшина ЧА, визначний військовий теоретик, викладач Старшинської Школи УПА та Черник, командир сотні "Дружинники". А в квітні 1944 р. - командир куреня сотн. Лісовий, родом з ОСУЗ, пор. Чмелик, інструктор 1-ої Старшинської Школи в Карпатах і лікар УПА др. Юрій Липа, член УГВР, відомий публіцист і письменник.

В бою з військами МВД в лісі "Запуст" біля Богородчан в першій половині квітня 1945 р. впали: командир куреня Благий та командир сотні Вершник з 50 повстанцями.

7 квітня 1945 р. в бою б. Брині, Галицького р-ну загинув командир Тактичного Відтинка УПА ВО ІV хор. Колчак.

В Тернопільщині, в бою б. с. Вишки, Козівського р-ну, 27 березня 1945 р. впав Борис (Зенон Голубак), провідник ОУН Кам'янець-Подільщини, та Сич, командир сотні "Чорноморці".

7 травня 1945 р. в бою б. с. Сосулівка, Чортківського р-ну, впав курінний УПА Крук.

14 травня 1945 р. в бою в Сухій Волі б. Ярослава загинув пор. Емір-Кора, к-р УПА до спеціяльних доручень.

На Буковині впали в боях: 13 січня 1945 р. в с. Стара Козова, Сторожинецького р-ну Роман (Василинюк Микола), районовий Провідник ОУН Старожинеччини; в лютому 1945 в с. Лашківка, Кіцманського р-ну, Гонта, районовий Провідник ОУН Кіцманеччини; в березні 1945 р. на Станівських полях Вишковецького р-ну, Жук (Гараміта Іван), районовий провідник Старочинеччини; 23 квітня 1945 р. в с. Кисилиці, Путилівського р-ну сотенний УПА Боярин (Карапка Дмитро), 4 травня 1945 р. в с. Драчинці, Бишковецького р-ну, Аскольд (Купченко Евген), надрайоновий провідник ОУН Чернівеччини.

Ця, очевидно неповна листа втрат командирів УПА в боях зі спецвідділами МБД-МГБ за час закінчення німецько-большевицької війни свідчить про те, що загальні втрати УПА були великі. Та визначеної собі мети - зліквідувати Українську Повстанську Армію ще перед закінченням другої світової війни, - не осягнули большевики в ніякій мірі. Після року найбільших зусиль большевицького МВД-МГБ Українська Повстанська Армія існувала і діяла далі і своєю збройною боротьбою доказувала світові, що український нарід прийняв большевиків не як визволителів, а як таких самих наїздників, якими були німці.