Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Історія мого села на протязі ХХ ст. (Бутин)

Назву село Бутин носить давно – давно. В архівних документах вперше згадується в кінці 14ст. Перші поселенці оселилися в долині недалеко річки “Горинь”. Долина носила назву “Братилля”. Для побудови поселення частина лісу була зрубана. Зруб – означає “бут”, від чого і пішла назва Бутин.

Село Бутин знаходиться на захід від селища Вишнівець, на лівому березі річки Горинь. Відноситься до Збаразького району, Тернопільська область. Село віддалене від селища Вишнівець на 5 км., а від Збаража на 32 км., Тернополя 64км. Місцевість села Бутин гориста, лише на північ від села простягається рівнина на декілька кілометрів. Старі люди пам’ятають місце старої корчми, що стояла на горбі перед селом. Повз корчму проходив шлях із Вишнівця на захід.Вся місцевість села покрита листяними лісами (дуби, граби)..

Після відмінення кріпосного права жителям села Бутин були наділені наділи за 3-4 км від села. Всі кращі землі належали поміщикові. І так було аж до Першої Світової війни.

В 20-22роках вся поміщицька земля була наділена польським панам, які тут поселилися і жили до 1940 року. вся територія села Бутин нараховувала до 1000 га землі. Жителі села мали у своєму користуванні 300 га землі, решта 2/3 всього грунту належало панам. Церкві належало орної землі, лісу і сінокосу до 50 га. В селі школи не було, була лише церква і корчма. Коли у Бутині з’явилася церква – невідомо. Але з документів знаємо, що десь у 17ст. Можливо, це й була та церква Святого Михайла, що, за переказами, стояла в урочищі старий Цвинтарец. Кажуть, що церкву спеціально спорудили в долині, аби лихі турки-ординці не бачили її. На тому місці тепер город, буяє трава, як і згадка – огороджена половинами старого хреста, на якому годі відчитати напис. Звичайно, біля давньої церкви був і цвинтар. А неподалік того цвинтаря, також з лівого боку Гориня, є ще й холерний. За однією з версій, церкву саме й перенесли в інше місце після тієї страшної пошесті. З джерел відомо, що тиф, чума чи холера скосили населення Збаражщини десь у 1860-і роки.

Школу було організовано в 1922-1923 роках для дітей осадників, там же і навчалися деякі діти селян. Більша частина була неграмотною. Школа розміщалася у панському будинку.

З приходом радянської влади на Західну Україну землю було розприділено між селянами (біля 600 га). Був організований клуб, розширено класні приміщення. Матеріальний і культурний рівень села почав зростати. Було організовано сільську Раду.

Під час німецької окупації осадніки втекли; більше не повернулися. Земля вся перейшла до селян. Та багато молоді було забрано в Німеччину. Німецькі селяни грабували селян, забирали збіжжя і інші продукти харчування.

В 1948 році було примусово організовано колгосп “Перемога”. До складу села входили два хутори: Глибокий і Дзвеняцький, які були об’єднані разом у одну сільськогосподарську артіль. Вона займала 1260 га землі, в тому числі орної 867 га. Пізніше до колгоспу “Перемога” був приєднаний колгосп “Будьоного”, який був організований на базі сусіднього села. В 1952 році ці два колгоспи об’єднались в один колгосп ім. Свердлова. В 1955 році колгосп Будьоного було від’єднано. Бутинська сільська Рада займала територію села Бутин і села Загороддя, яке було при’єднано разом із своїм колгоспом “Червоний Жовтень”. Потім ще декілька разів, то колгоспи з’єднували то роз’єднували. Економіка села була низькою. В колгоспі не було сільськогосподарської техніки. Голови колгоспу часто мінялися. В 1953 році при колгоспі організовується парторганізація. Організовано семирічну школу, клуб, медпункт. Колгосп посідає 1180 га землі, зроблено 80 га молодої посадки лісу. В розпорядженні колгоспу появилася сільськогосподарська техніка (автомашини, трактори, комбайни) та життя колгоспників тільки в незначній мірі покращилося. Колгосп збирає високі на цей час урожаї цукрового буряка, пшениці, ячменю, бобових. Доходи колгоспників з кожним роком збільшуються. Збільшилася оплата за трудодні. Появилася в колгоспі змога закупити додаткову сільськогосподарську техніку. В 1954 році село повністю радіофікували. 1961 року колгосп ім.Свердлова був об’єднаний із сусіднім селом і переіменований в колгосп “Правда”. Це об’єднання себе не оправдало. І в 1963 році цей колгосп був знову роз’єднаний. На території села Бутин був утворений р-н “Вишнівецький”, який мав плодово-ягідний напрямок.

В селі працює восьмирічна школа, в якій навчається 220-230 дітей. будується клуб за складеним проектом. Працює фельдшерсько-акушерський пункт. Рівень медичного обслуговування значно зріс, зменшилася смертність дітей. до послуг колгоспників надано нову бібліотеку на 7 тисяч примірників. Працює кравецька майстерня побутового обслуговування населення. В 1968 році село повністю електрофіковане. Рівень життя населення дещо зріс. Багато колгоспників почали будувати нові хати. Через село була прокладена шосейна дорога. Колгоспна садиба почала розбудовуватися. Споруджено нові корівники, свинарники, побудоване зерносховище. В селі споруджено магазин змішаних товарів. Багато молоді вчиться в середніх і молодших шкільних закладах. При клубі працюють гуртки художньої самодіяльності:: драматичний, хоровий. Є кінозал, в якому 3 - 4 рази демонструють кінофільми. В 1976 році в реалізували нову школу, яка рахується однією з кращих шкіл району. Період найбільшого розвитку села припадає на будівництво нової контори, сауни. Побудований 90-і роки. В селі зроблено асфальтову дорогу. Розпочато двохповерховий дитячий садочок, що дало змогу жінкам краще працювати.

Радянська епоха добігала свого кінця парадоксально, як усі імперії. Найліпше нашим людям жилося в СРСР саме у 1980-і роки, помітними були певні свободи пересування, вищі зарплати. Діти навчалися у вищих школах, люди мали працю. І хоч радянське життя не йшло у жодне порівняння із європейським чи американським, але радянські громадяни тішилися вже з того, що нарешті нема голоду, що ночами не шастають енкаведисти і нікого не вивозять до Сибіру.

Однак колективна праця була важкою і не давала бажаних результатів. Люди мріяли про те, щоб знову стати справжніми господарями своєї землі. З проголошенням в 1991 році самостійної України, колгоспна земля була розпайована. Багато селян с. Бутин взяли на свої паї виділені ділянки землі і почали самостійно господарювати. Інша частина жителів здала свою землю орендатору, яким була створена добровільна АП “Добрий саморянин”. Ним же в селі споруджено млин, який вступив у дію у вересні 2002 року. хоча млин і є особистою власністю, та він покращив працевлаштування населення. Селяни, які самостійно обробляють свою землю, знаходяться в скрутному становищі. Вони не мають відповідної техніки для обробітку грунту. Затрати на обробіток дуже великі, а тому прибутки зовсім незначні. Праця важка, виснажлива. Та в селі живуть чесні, трудолюбиві люди, які вірять, що з часом життя повинно змінитися на краще.