Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Концепція "дідичного гетьманату" В`ячеслава Липинського у світлі сучасного трактування легітимності політичної системи

Легітимність підтримує переконання, що існуючі політичні інституції найбільше відповідають системі [1]. "Одним з тестів легітимації є ступінь примусу, до якого треба вдатись виконавцю, щоб домогтися прийнятної позиції і послуху" [2]. Отже, чим менше примусу державі доводиться використовувати для досягнення своїх цілей, тим легітимація її вища.

В. Липинський вважав, що "монархія в формі дідичного, а не виборного Гетьманства" [3] є органічною потребою у становленні Української держави. Ідея "дідичного Гетьманства" чужа українській політичній традиції. Реалізація її у чистому вигляді вимагала б неприйнятного насильства, і її ймовірно не можна було впровадити в життя за будь-якого періоду української історії. Хоча, безперечно, ця концепція могла б набути політичної актуальності і реалізму принаймні на евристичному і таксономічному рівнях, якщо її розглянути з огляду на використання деяких відомих політичній науці видів легітимації [4].

Далі ми розглядаємо авторитарну форму правління як сучасну реалістичну форму "дідичної монархії".

Згідно з традиційним видом легітимації державна влада є легітимною, якщо вона схвалюється традиційною політичною культурою і цінностями. Безперечно, з точки зору доцільності у часи Хмельниччини, Руїни чи в періоди політичного хаосу, суспільної кризи, така форма правління дала б змогу оформити волелюбну стихію українського політичного життя в державні рамки. Але реалізувати цю форму правління на рівні традиційної легітимації нереально внаслідок її суперечності українській політичній традиції. У процесі становлення Української держави авторитарна форма правління, припускають, могла б імовірно відіграти роль норманів у часи Київської Русі.

Згідно з харизматичним видом легітимації влада є прийнятною, якщо вона спирається на авторитет лідера. За умови існування достатньої харизми і авторитету "дідичного Гетьмана", персоніфікуючи у своїй особі Українську державу, могла б з часом набути легітимності. На наш погляд, достатньо харизматичними і авторитетними особистостями у цьому зв`язку були Б. Хмельницький, І. Мазепа, меншою мірою П. Скоропадський. За сприятливих умов їх влада могла б еволюціонувати в бік "дідичного Гетьманства". В сучасних умовах про таких лідерів ще рано говорити. При їх появі харизматичний вид легітимації сприяв би утвердженню авторитаризму особливого українського типу. Спираючись на право, європейські держави право-раціонально легітимізували своє існування. З точки зору право-раціонального виду влада вважається легітимною, якщо вона спирається на рішення, волю законодавчих інститутів.

Влада "дідичного Гетьмана" могла бути легітимною, якщо б вона спиралася на рішення законодавчих інституцій (віча, козацької ради, Верховної Ради), на Конституцію України. Отже, "дідична монархія" у цьому випадку не суперечила б право-раціональному виду легітимації, а спиралася б на неї.

В основі національно-патріотичного (націоналістичного) виду легітимації лежать символи попередніх державних установ, ідея національної держави і необхідності її зміцнення. Джерелом націоналістичної легітимації у В. Липинського є ідея не "етнічного", а "територіального" суверенітету ("закон землі"). Авторитарна форма правління може спиратись на цей вид легітимації.

Легітимність на основі участі можна інтерпретувати у нашому випадку виходячи з ідеї В. Липинського, що "дідичний Гетьман" через авторитет не тільки легітимізує державу, але дасть змогу у перспективі децентралізувати владу. Цьому виду легітимності властиве залучення людей до політичної діяльності, що розвиває почуття впевненості у змозі впливу на власне життя за допомогою політичних структур. Авторитаризм з "українським обличчям" і сучасним фасадом неодмінно включав би участь населення у децентралізації влади. Це був би авторитаризм сучасного європейського типу.

В Україні могла сформуватись не чиста "дідична монархія", а різновид авторитаризму президента (гетьмана) і у формі, що "засадниче відрізняється від польської анархічної шляхетської демократії і московського, східного деспотизму" [5] і водночас протистоїть українському "традиційному отаманству". Український авторитаризм міг би набути додаткової актуальності при опорі на національно-свідому еліту, професіоналів-політиків, менеджерів-технократів, меритократію в сфері культури [6] і поступовому, але радикальному усуненні від влади "радянсько-партійного" шару псевдопрофесіоналів і аморальних апаратників.

Література

1. Lipset C. Political Мап. – 1963. – № 4. – С.64.

2. Guy J. J. People politics and government // Political Science: A Canadian Perspective. – Ontario, 1990 (2 nd ed.). – С.176.

3. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – Нью-Йорк, 1954. – С.80.

4. Graeme G. Changing Patterns of Systemic Legitimation in th USSR // Coexistence. – 1986. – №23. – С.248-249; Bukowski Ch. Тhe Dilemma of Economic Reform and Political Legitimacy in Eastern Europe // Ibidem. – С.227-245.

5. Лисяк-Рудницький І. Між історією і політикою // Сучасність. – 1973. –С.150.

6. Про це див.: Polenski J. The Political and Social Ideas of Vjaceslav Lypyns`kyj // Harvard Ukrainian Studies. – 1985. – Vol. IX. – № 3/4.