Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль.

Рюриковичі. персональний склад

РЮРИКОВИЧІ

Відомості про членів династії розміщені за принципом генеалогічних таблиць. Генеалогічні таблиці розроблені за загальноприйнятою методикою та згідно родового старшинства. Публіковані нами раніше таблиці за розгорненою схемою (505) розширені і уточнені. Для певної компактності (розгорнені таблиці на великих форматах швидко зношуються і виходять з ужитку) ми звернулися до стовпчикових таблиць, які стають дедалі популярнішими у генеалогічних публікаціях.

Цифра у лівій колонці таблиці означає порядковий номер особи. Цифра у правій колонці таблиці означає порядковий номер батька. Особи розміщені за родовим старшинством. Римськими цифрами позначені коліна, починаючи від Рюрика, Гедиміна або родоначальника для інших.

Умовні позначення також загальноприйняті:

* дата народження

† дата смерті

~ шлюб або дата шлюбу

NN ім'я невідоме.

Першим іменем стоїть княже ім'я, другим — хрестильне (де воно відоме), наприклад: Ярослав-Георгій, Корибут-Дмитро. Чернечі імена подані тільки в коментарях. Якщо у князя було прізвисько («Віщий», Мудрий», «Косий» і т.д.), то воно стоїть після імен. У такому порядку проставлені імена і в алфавітному покажчику, поданому у кінці книги. Родові прізвиська та подвійні (хрестильні) імена на алфавітний порядок покажчика не впливають, хоча і наведені в ньому для окремих осіб.

У таблицях і в тексті вказані родоначальники і час відокремлення від дерева Рюриковичів або Гедиміновичів окремих князівських, а потім і дворянських родин. Наведені відомості про князівства й уділи, в яких правили окремі князі. Основна увага приділена особам малознаним і вперше введеним до подібних таблиць, а також дискусійним проблемам.

ДИНАСТІЯ РЮРИКОВИЧІВ

Таблиця 1

ДИНАСТІЯ РЮРИКОВИЧІВ

І

1. РЮРИК († 879) ......................................................................

Навколо родоначальника династії існує багато версій, аж до спроб довести його легендарність (2079; 565, с.382, 398-400, 416, 420-422, 602-624; 1477, с. 140-152; 395, с.215-270; 1143, с. 109-136, 343-379, 501-537; 2055; 2087, р.333-339; 2081, s.117-129; 1014, с.221-249; 1643; 1616; 923, с.42-53; 925, с.81-105; 1361, с.166-168; 1348, с.286; 961, с.214; 1508, с.20-21; 551, с.31-43; 1193, с.52-53; 500, с.15-17). Але, як правильно помітив один з найбільших польських славістів Г. Ловмяньский, «важко повірити, аби пануюча династія в XI ст. в Києві не пам'ятала діда або прадіда Володимира І.» (1915, s.577). Правда, цей же історик, аналізуючи «Похвалу Володимиру» митрополита Іларіона, який з предків князя згадав тільки Святослава та Ігоря, відкинув зв'язок Рюрика з київського династією (1015, c. 127). Цей висновок не виглядає переконливо — Рюрик не правив у Києві, його наступник Олег певно був тільки регентом, який узурпував владу, а крім того сам Іларіон не ставив собі за мету викласти повну генеалогію князя Володимира.

Згідно з традицією, збереженою літописами, Рюрик був запрошений у 862 р. в Ладогу, яка була тоді столицею князівства Славії. Новгород, про який говорять літописи, в той час ще не існував, що переконливо доведено археологічними дослідженнями останніх років. Тотальна пожежа Ладоги бл.860 р., зафіксована археологами на стику горизонтів Е2 — Е1, була, як вважають, результатом усобиці між слов'янськими та чудськими (фінськими) племенами, які входили до складу Славії. Про цю усобицю напередодні запрошення Рюрика, повідомляють літописи. Археологічні дослідження підвищують довір'я до традиційних дат (801, с.27).

Останнім часом висловлюється припущення ніби Рюрик був ободричем з поморського міста Реріка (1508, с.20-21). Ця версія тісно пов'язана з версіями «західного» походження ільменських слов'ян, на підтвердження яких немає переконливих археологічних матеріалів. Важко повірити, що ободрицькі поселенці не залишили ніяких слідів на побережжі, а відразу зайшли далеко в глибину території, заселеної фінськими племенами, і перемогли їх, що без масового притоку з метрополії не було би можливим.

У Ладозі, на урочищі Плакун, за даними, уточненими з урахуванням дендрохронології, проведеної М.Черних, у 850-925 рр. функціонувало окреме варязьке (скандинавське) кладовище, де були і жіночі поховання. Поховання скандинавських жінок на Русі виділяються по парних лускоподібних фібулах, які скріпляли бретельки спідниці. Матеріали кладовища на Плакуні більш ніж скромні і аж ніяк не відповідають матеріалам багатої торговельної факторії. Зате вони перегукуються з відомостями Никонівського літописного звенення, де говориться, що варяги, які прийшли на запрошення словен і чуді, «едва избрашася».

Цілий ряд скандинавських саг з циклу «саг про давні часи» (Пергамен з плоского острова, Сага про Хальвдана сина Естейна, Сага про Стурлауга Працьовитого, Сага про Хрольва Пішохода, Сага про Тідрека Бернського), «Пісня про Хюндла» з «Старшої Едди» і «Молодша Едда» Сноррі Стурлусона (1361, с.69,85-88), напевно, відбивають реальну версію вдалого нападу на Ладогу бл.860 р. або дещо раніше. У ньому брали участь вожді Хальвдан Старий, його батько Естейн, тесть Еймунд, Стурлауг, його син Хрольв та товариш Фрамар. Розповідь про ці події потрапила в сімейні легенди родів Хальвдана і Стурлауга, чиї скальди виставили своїх героїв головними. Пізніші обробки, при яких скальди отримували інформацію з двох різних напрямків, остаточно її заплутали.

Завоювання Ладоги було пов'язане із загибеллю місцевого князя Слави. У сагах Його ім'я передано як Хергейр-Хреггвід-Хертніт. У пізнішому фальсифікаті Іоакимового літопису (котрий був складений першим новгородським єпископом Іоакимом і, можливо, містив легендарну традицію історії Славії), який дійшов до нас через В.Татищева, цей князь названий Буривоєм, що досить правдоподібно. Вікінги захопили Ладогу між 850 р., коли було започатковане кладовище на Плакуні, та 860 р., коли відбулась тотальна пожежа Ладоги. Згідно інформації, яку передали саги, бої за Ладогу відбувались за межами міста. Конунг-переможець Хальвдан чи Фрамар (може вони тотожні) спочатку «правив своїми володіннями, радячись з кращими людьми в тій країні». Проте невдовзі небагаті вікінги почали грабувати край, що привело до повстання, очоленого місцевим нобілем Гостомислом, яке вимело пришельців з краю. Іоакимів літопис зв'язує Гостомисла з попередньою династією, що зрештою не виключено.

Подальша боротьба за владу («воста род на род и бысть межи ими рать велика и усобица») привела до тотальної пожежі бл.860 р. В такій ситуації група Гостомисла, не маючи сили справитись з противниками, могла запросити варязьку дружину, вождь якої був би ворожий Хальвдану та його компанії, що могла би скористатись з ослаблення князівства. Можливо, що землі, які раніше платили Славії данину, тепер перестали визнавати зверхність Ладоги. Тому виникла необхідність поставити гарнізони в Ізборську та на Білоозері, що і було зафіксовано в угоді з Рюриком. Такими виглядають передумови появи Рюрика у Ладозі в 862р.

У зв'язку з цим по іншому виглядає здогадка Ф.Крузе, підтримана А.Стендер-Петерсеном та ін., яку потім нещадно критикували (395, с.235-260; 2055, s. 121-128). Він пропонував ототожнити Рюрика з відомим датським вікінгом Роріком († бл.876 р.). Рорік володів узбережжям Західної Ютландії'та Фрісландії, контролюючи шлях з Північного моря по р. Айдер в Хедебю. У 850-х рр. він був ймовірним організатором блокади Бірки (961, с.214). Як ворог шведських віїсшгів Рорик міг бути бажаним кандидатом для ладозьких нобілів. Рорік відновив свою діяльність в Ютландії у 870-73 рр., владнавши стосунки з Карлом Лисим та Людовіком Німецьким. Саме за цей час його відсутності в Ладозі могла виступити опозиція на чолі з Вадимом Хоробрим. Повернувшись, Рюрик мусив вступити в боротьбу, яка заключилась загибеллю Вадима і втечею частини «мужів» в інші землі. Така рухливість вікінга зовсім у дусі часу. Питання це залишається дискусійним.

Традиція називає поряд з Рюриком двох братів. Довший час загальноприйнятою була версія Б.Рибакова, ніби літописець не зрозумів шведського тексту, де повідомлялось, що Рюрик прийшов із своїм домом (сине-хус) та вірною дружиною (тру-вор) (1357, с.286). Проти беззастережного прийняття цієї версії застерігав Г.Ловмяньский: виходить, що перекладач двічі переклав фразу «з родом своїм і вірною дружиною», один раз відповідно до її справжнього значення, а другий раз (незрозуміле як) — прийнявши її за власні імена. Крім того, практично неможливо утворити ім'я Трувор з thru varing (l 015, с.275). Цю суперечливість намагався усунути М.Гриньов, допустивши, що текст угоди з Рюриком був записаний рунами, які в XI ст. редактор не міг розібрати, що і привело до помилки (551, с.31-43). Можливо, що він правий.

Етимологія імен Синеуса і Трувора не з'ясована. В околицях Ізборська відомий курган, званий Труворою могилою, шіе це місце ніяк не пов'язується ні з місцевим фольклором ні з псковськими літописами (1361, с. 166-167). Білоозерська легенда, зафіксована в XVI ст., пов'язує Синеуса не з Білоозером, а з Кістемою, що, на думку відомої дослідниці скандинавських джерел О.Ридзевської, підвищує її історичність (1361, c. 168). Якщо врахувати трафаретність самої легенди, то цього буде замало, щоби зачислити Трувора та Синеуса в число членів династії Рюриковичів.

Згідно традиції вони померли в 864 р. Це останнє дозволяє допускати ще одну версію. Обидва могли бути просто командирами гарнізонів, які загинули, відновлюючи ладозьке панування на територіях, які відділились під час смути. Тоді етимологія імені Синеус може бути слов'янською — для блондина-скандинава «синій вус» цілком ймовірне прізвисько. Конунги практикували ставити на чолі загонів своїх родичів, отже обидва теж могли бути родичами Рюрика. Проблема залишається відкритою.

Рюрик помер у 879 р. Звичайно, всі дати і події, пов'язані з Рюриком дискусійні і потребують дальшого вивчення. Один з літописів, писаних скорописом XVII ст., який має заголовок «Летописец о великих княжениях и о битвах, како же побеждали князь князя и колько который князь княжил на своем княжении», розповідає ніби Рюрик з Олегом воювали Лоп і Корелу і що у 879 р. Рюрик помер в Корелі. В іншому літописі XVII ст. читаємо: «Умре Рюрик в кореле в воине тамо положен бысть в городе Кореле». Про те ж повідомляє і «Детальнійша історія Государів Россійських», опублікована М.Новіковим у 1791 р. в його «Вівліофіці». В.Зіборов, вказуючи, що в останньому випадку ім'я Рюрика пов'язане з іменем новгородського боярина карельського походження Валіти, рід якого в XIV ст. займав високе становище в Новгородській землі, дійшов до висновку, що Рюрик був докомпонований до Валіта і Корели у 1592-1630 рр., коли російська дипломатія шукала доказів древності входження карельських земель в російські. Ми більше схильні до версії К.Бестужева-Рюміна, який не бачив нічого неймовірного в повідомленні про загибель Рюрика в Корелі. Ім'я Рюрика лише раз пов'язане з Валітою і то в досить непевній публікації.

Можна припускати, що смерть Рюрика була раптовою. Розповідь про передачу влади Олегу дуже схожа на пісню скальда про те, як вмираючий від рани вождь передає владу і сина родичеві і найближчому сподвижнику. Можливо, що така пісня про загибель Рюрика в Карелії-Бярмїї ще існувала і у часи, коли російська дипломатія чіплялась за Валіту та епічні свідчення належності Корели до Новгорода.

Текст фальсифікату «Іоакимового літопису», напевно, спирався на багату місцеву традицію. Свідчить про це хоча б розповідь про Бярмію, про яку російський книжник XVII-XVIII ст. не міг нічого чути. Тому деякі відомості його заслуговують уваги. Літопис повідомляє, що у Рюрика було багато жінок, але «паче всіх любив Ефанду, доньку князя урманського і коли та роди сина Інгоря, дасть її обіцяний при морі град з Іжарою в віно...передаше княжіння і сина свого шурину своєму Ольгу варягу сущу, князю урманському.» Скандинавське походження Олега і його родинні стосунки з Рюриком підтверджують ПВЛ і Никонівське літописне зведення, опускаючи подробиці. Г.-З. Баєр (1694-1738 рр.) ототожнював Урманію з шведською областю Раумдалією.

Якщо навіть прийняти версію тотожності Рюрика з Торіком Ютландським, то такі взаємини виглядають цілком логічними. Після розправи з Вадимом Хоробрим, намагаючись не втратити ютландські та фрісландські землі, а також залишитись у Славії, Рюрик мав бути зацікавленим в притоці свіжих сил вікінгів. Союз з шведським обласним конунгом дозволяв вирішити ці проблеми. Свояк Олег привів вікінгів, з якими Рюрик виступив в Корелу, щоб військовим успіхом підкріпити свою популярність серед слов'янських старійшин. У цьому поході він, можливо, отримав рану, від якої помер, і вся влада перейшла до свояка Олега, проголошеного регентом при племіннику.

Здогадки ніби матір'ю Ігоря була слов'янка з роду Гостомисла, ймовірні, але не мають під собою ніякої основи.

2. ОЛЕГ († 912/922) ......................................................................

Літописи називають Олега родичем Рюрика (111, стб. 37; 120, c. 15). О.Шахматов допускав, що у Зведенні 1093 р. Олег називався тільки воєводою. Цілий ряд дослідників вважали його узурпатором. М.Грушевський навіть допускав, що Олег міг правити у Києві до часів Аскольда, тобто до 860 р. За версією Г. Ловмяньского, Олег був смоленським князем, а його зв'язок з Рюриком — пізніша комбінація (1015, c. 135-140). Є версія і тмутараканського походження Олега. О. Лебедев висловив здогадку, що родичем Рюрика міг бути представник місцевих нобілів (961, с.245). Однак за етимологією ім'я Олег скандинавського походження. Тому ми не бачимо серйозних аргументів, які б могли похитнути літописну версію.

Можливо, що Олег був одним з шведських вождів, який вступив у союз з Рюриком, скріпивши його шлюбом Рюрика з своєю сестрою. Після загибелі Рюрика він спочатку став регентом при малолітньому племіннику, а потім фактично узурпував владу, усунувши Ігоря.

Вся політика Олега виглядає типовою для конунгів-вікінгів. Скорочення східної торгівлі і початок занепаду Волго-Балтійського шляху грозили обірвати процвітання Славії, перетворити її на другорядний лісовий край. Торгівля стала основним джерелом збагачення князя. Лише повноцінний обмін північних товарів і реекспорт східних товарів могли забезпечити процвітання самої Ладоги і виживання жителів краю, так як місцеві продовольчі ресурси були невеликими, а для закупки їх, у першу чергу хліба, потрібні були кошти. І тоді Олег взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху «з варяг в греки», котрий у EX ст. відтіснив давній Волго-Балтійський шлях. Але головні пункти цього шляху контролювала Куявія, князь якої носив претензійний титул кагана, щоби показати свою рівність з правителем хазар, якому раніше платив данину.

Київський князь Аскольд, судячи з висновків останніх досліджень, був діяльним і сильним правителем. Але запровадженя християнства, яке він розпочав, наштовхнулось на опозицію частини знаті. Як сказано в Іоакимовому літописі «Олег бе муж мудрый и воин храбрый, слыша от киевлян жалобы на Оскольда...» Тобто противники християнства, напевно, встановили зв'язки з Олегом, сподіваючись з його допомогою звалити християнську партію при дворі кагана.

Окрім того не до кінця вивчені стосунки київського кагана з уграми. В першій чверті IX ст. хазари пропустили угрів в Леведію. Леведія — це скоріше всього область лісостепу на північ від Чорного моря по обох берегах Дону, між Києвом та Воронежом. Угорська експансія на Доні зупинила тут слов'янську колонізацію, що засвідчено археологічними пам'ятками. На думку Я.Переньї, угорці брали данину з кривичів і сіверян, а з полянами вели війну. Г.Вернадський довіряв плутаним відомістям нотаря Аноніма і вважав можливим, що і Київ платив данину уграм. Як аргумент він приводив ім'я боярина Ольма, яке виводив від Алмаша. Г.Маргер, навпаки, бачив у цьому імені сліди угорсько-руського союзу. В.Томсен та А.Соловйов вказували на етимологію імені Олма від скандинавського Holmi. В Олмі бачили навіть самого угорського вождя Алмаша, забуваючи, що він не міг бути християнином, а, значить, не міг поставити церкви на могилі Аскольда. Традиція не зберігла ніяких слідів залежності від угорців. В Леведії угорці самі були данниками хазарів, крім того весь час відчували натиск печенігів. Бл.839 р. угорські загони як союзники болгар з'являються на Дунаї. Крім того, вони брали участь в хазарській усобиці. Напевно саме ця усобиця дозволила Куявії звільнитись від хазарської залежності. Ставши ворогом хазар, київський каган ставав і ворогом їх васалів угорців. Між серединою IX ст., коли в Леведії склався союз семи угорських племен, очолених Джилою (Дюлою), та 889 р., коли Алмаш повів угрів і кабарів на Низ Дніпра, Бугу, Дністра, Пруту, Серету і Дунаю, а потім за Карпати, вони мусили нападати на київські землі. Ці напади угрів на слов'ян засвідчені ібн Русте і Гардізі. Сліди цієї боротьби, яка підривала сили Аскольда, можна бачити в повідомленні Никонівського зведення під 8 67 р. про війну Аскольда і Діра з печенігами, яких тоді ще в українських степах не було. Тому дуже правдоподібною виглядає здогадка Г.Маргера про союз Олега з уграми, який забезпечив успіх його політики (1066, с. 76-87).

У 882 р. Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. У 883 р. Олег змусив платити данину древлян, у 884-85 рр. — сіверян,у 885р. — вів війну з тиверцями. Можливо, що у цих війнах йому допомагали угорці. Топоніми (с.Мажари в околицях Овруча, р.Кабарівка і с.Кабаровце у Зборівському повіті), угорське поховання на Крилосі свідчать скоріше, що перехід Арпада не був мирним, а у розповіді Аноніма про війни з галицькими і волинськими князями є доля правди. Анонім розповідає і про війну з Києвом. В ПВЛ під 898 р. сказано: «идоша Угри мимо Кіевь горою, еже нынЂ зовется Угорское, и пришедше ко ДнЂпру сташа вежами, быша бо ходяше яко и Половцы и пришедше отъ Востока и устремишася чрезъ горы великія, иже прозвашася горы Угорскія и почаща воевати на живущаа ту.» Отже, вірогідно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.

Об'єднавши землі вздовж шляху «з варяг в греки», Олег мусив зіткнутися з Хазарським каганатом, котрий контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій.

У 909 р. 16 лодей (бл. 800 дружинників) прорвались через хазарські землі в Каспійське море, підплили до о. Абесгуна в Табаристані і спалили стоячий там торговельний флот. У 910 р. ті ж руси зайняли Сарі. На думку А.Новосильцева і В.Пашуто в такий спосіб Олег йшов на зближення з Візантією і ослаблював позиції халіфату. На Кавказі в цей період йшла важка боротьба. Цар Смбат І (892-914 рр.) з допомогою Візантії сподівався відродити сильну незалежну Вірменію. Ішхани, очолені Гагіком Арцруні, бачили вихід у вірній службі наміснику Ширвану і Вірменії Юсуфу ібн Абу-с-Садж, який хоча і платив данину в Багдад, фактично залишався незалежним володарем. Смбат І потерпів поразку, був схоплений через зраду ішханів і страчений. Звичайно, навряд чи вірно шукати зв'язків між походами русів на Каспій та політикою Смбата І, Візантії і Юсуфа. Так само мало шансів зв'язати експедиції русів з політикою Ісмаїла Саманіда (892-907), який володів Мавераннахром і Хорасаном, добився від халіфа передачі собі Табаристану і простягав руки до Ширвану. Скоріше всього це були просто спроби здобути якусь торгову факторію на Каспії, яка би дозволила обминути і хазарське і булгарське посередництво у східній торгівлі. Однак повне незнаня ситуації прирікало всі ці спроби на невдачі.

У 912/13 р. за даними ал-Масуді руський флот на 500 лодях через Керченську протоку ввійшов в Азовське море. Це був величезний ледунг в 15-20 тисдружинників. Хазари дозволили русам пройти через Дон, звідки волоком лоді були перетягнені у Волгу і військо спустилося по ній у Каспійське море. Каган саме воював з печенігами, крім того вожді русів обіцяли йому половину здобичі. Результатом походу був розгром мусульманської торгівлі на Каспії, хоча масштаби його дозволяють припускати, що мова йшла все-таки про завоювання одного з портів і перетворення його в руську факторію. Коли ескадра повертала назад, руси погодились віддати половину здобичі кагану. Але мусульманська гвардія кагана почала вимагати розправи. Каган скорився на вимогу гвардії, хоча і попередив вождів русів. Битва тривала три дні і закінчилась перемогою мусульман. Отже всі спроби Олега закріпитись на Каспії, якщо такі були, результатів не дали.

Вершиною його політики вважають похід на Константинополь і угоду з Візантією 911 р. М.Брайчевський, на основі реконструйованого ним Аскольдового літопису, приписав цю угоду Аскольду. Така версія досить вірогідна, хоча і дискусійна. Вона побіжно підтверджує належність Олега до династії Рюриковичів, яка була зацікавлена приписати собі успіхи попередників. Мовчання візантійських джерел стосовно походу русів 911 р. (нереальність походу 907 р., на нашу думку, була переконливо доведена О. Шахматовим) свідчить не на користь опонентів Брайчевського.

ПВЛ відносить смерть Олега до 912 р., вказуючи на його могилу на Щекавиці (111, стб.39; 108, ч. 1, с.88-89). Там же наведено і відому версію про смерть князя від укусу змії. За Новгородським Першим літописом Олег помер 922 р. від укусу змії, але в околицях Ладоги, де і був похований. Ще О.Шахматов звернув увагу, що літописець Нестор пов'язав смерть Олега із поверненням з переможного походу та Києвом, а у Початковому зведенні було написано як і в Новгородському Першому літописі. Напевно все ж легенда про смерть Олега існувала у кількох варіантах, а Нестор для свого зведеня просто вибрав найбільш багатий на події варіант (1361, с.185). Літописець міг з політичних мотивш перенести події на 10 років назад, на час найвищого піднесення Олега, аби не показувати засновника Київської Русі у непривабливому для нього світлі.

У листуванні кордовського міністра Хасдая ібн Шапрута з хазарським каганом Йосифом є розповідь про спробу візантійського імператора Романа Лакапіна (920-944 рр.) підбурити проти хазар «царя Русії» Хальгу. Але останній ніби-то розпочав війну з Візантією, зазнав поразки і пішов морем у Персію чи Фракію (835, с. 120). Це могла бути реакція на похід Олега в 911 р.: успіхи противника виставлялися його поразкою. Це, звичайно, при умові помилковості версії М.Брайчевського щодо Аскольдового літопису. Але візантійські джерела свідчать, що Хельгу зайняв Самцкерц Хазарський (за M. Артамоновим, це Тамань, на нашу думку-Керч-Корчев), за що хазарських архонт Боспору захопив три візантійські міста. Отже насправді хазари вважали Олега союзником Візантії, що логічно випливало б з угоди 911 р. чи більш давньої угоди Аскольда 874 р., порушувати яку Олегу не було потреби.

У той період Русь виступала союзником Візантії. У 912 р. Візантія почала війну з болгарським каганом Симеоном. У 915 р. на кордонах Русі з'явились печеніги, і з ними було укладено мир, спрямований проти Симеона. Близько 921 р. Олег міг бути втягненим у війну з хазарами на боці Візантії. Після перших перемог могли прийти поразки. А в Києві опозиція могла привести до влади таємного християнина Ігоря, до того ж і законного спадкоємця Рюрика. У результаті Олег міг закінчити своє життя у Ладозі, забутий усіма, а у Києві волхви в угоду новому володарю могли скласти легенду з традиційним мотивом вірності долі, можливо і не позбавлену якихось реалій.

Цікаво, що у норвезькому епосі є сага про Орвара-Одда, якому чаклунка пророкувала смерть від коня. Фінал саги однаковий з фіналом легенди про смерть Олега. Оповідання саги заплутане, простіший варіант пропонують норвезькі народні легенди (296, р.266). К.Тіандер з цього приводу висловив припущення, що первинною була легенда про смерть Олега в Ладозі: вона послужила матеріалом для літописця Нестора і для автора саги. Тільки скальду довелося мати справу з уже обробленим і достатньо заплутаним матеріалом, тоді як літописець мав під руками легенду у чистому вигляді (1476, с.23 5-245). Зворотній вплив саги можна побачити у версіях про від'їзд Олега за море. Взагалі-то смерть від власного коня, з черепа якого виповзає гадюка, і понуре віщунство співзвучні з мотивом відплати, з мотивом (однаково страшним як для вікінгів так і для слов'ян, що поклонялися Перуну-Одину) смерті від власного меча (1360, с.60-61). Так Ігор і його двір могли відплатити Олегу за те, що він довго не допускав до управління державою законного спадкоємця Рюрика. А заплутало все редагування літопису, за яким герой, що об'єднав землі вздовж Дніпровського шляху, помер у зеніті слави після переможного походу 911 р.

Питання про смерть Олега залишається дискусійним. Існує ще гіпотеза В. Мавродіна нібито Хельгу — не Олег, а князь чи воєвода Причорноморської Русі, який порвав з Києвом або взагалі не був з ним пов'язаний, а новгородський літописець сплутав його з Олегом і переніс події до близької йому Ладоги. Але ця надумана гіпотеза майже нічим не підтверджується.

Ще одна подібна гіпотеза належить А.Лященку, який вважав, що «Віщий» — це переклад скандінавського імені Олега. Вона породжена незнанням мов. Нам здається, що прізвисько Олега чисто слов'янське: князь, якому вдалося об'єднати землі вздовж Дніпровського шляху і кілька десятків років правити ними, напевно, заслужив на таке прізвисько, навіть, якщо і не ходив на Константинополь (1633, с.634,641,752-758; 2056,8.120-128; 2059,8.92-99; 1763,5.109-112; 1938,8.125-132; 799, с.54-59; 1570,с.281-299; 1476,с.235-245; 1422, с.626-628,631-632,635; 565, с.235,383,405-406,409-411,418421,429-437,478-479,585,587; 835, с.115-128; 1230,0.245-260; 1626, с.391-395; 2080; 765, с.386-387; 1043,с.274-276; 1044,с.3-23; 1111,с.59-69; 1359, с.471-479; 1201,с.75-85; 1237, s.170-175; 387, с.172-173; 1318, с.69; 1444,с.402-417; 1046,с.244-249; 1939, р.47-61; 1001, с. 162-165; 547, с.449-450; 1402; 2086, р.216-221; 1138, с.112-118; 1259, s.9-24; 969, с.101-129; 1219, с.145-155; 2035, р.123-129; 1348, с.178-179; 1747; 1291,с.17-21;926,с.330-337; 1398; 1359,с.176-179; 1400, с.80-89; 1188, с.147-153;435;435,с.77-83;500,с.17-18).

II

3. ІГОР РЮРИКОВИЧ (* 877 ? † 945) ...................................................................... 1

Народився у 865 р. згідно Никонівського зведення, що суперечить ПВЛ, де сказано, що у 882 р. малого Ігоря несли на руках. В.Татищев датував його народження 875 р. За будь-яких обставин син Рюрика не міг народитися пізніше 879 р. М.Тихомиров на підставі хронології родинних відносин Ігоря дійшов висновку, що він штучно пов'язаний з Рюриком (1496, с.35). Це найпростіша спроба розв'язання протиріч ранньої хронології Рюриковичів. Подібно, як і думки, що між Олегом та Ігорем у Києві правив ще якийсь князь. Останнім часом що версію підтримав Г.Намдаров. У такому разі більш доцільно говорити про двох Ігорів: сина Рюрика, якого Олег відсунув від правління, та його тезку (можливо, внука Рюрика і сина Ігоря Рюриковича), який дочекався свого часу по смерті Олега. Така версія цілком пояснює пізнє народження Святослава.

Мають місце і версії про напівлегендарність Ігоря, хоча нічого легендарного у його життєписі немає. Олег став регентом Славії при дитині Ігорю. Утвердившись у Києві, він не захотів уступати першості підростаючому родичеві. Навіть весілля Ігоря відбулося з ініціативи Олега і його дружина на честь узурпатора була названа Ольгою.

До 912 чи 922 р. Ігор перебував у тіні Олега. «Хожаше по ОлзЂ и слушаше его» (112, стб.42). Його походи проти Візантії (941,944 рр.) і на Каспій (943 р.) не були успішними. Продовжувалося розширення кордонів держави за рахунок приєднання племінних князівств древлян та уличів (644, c. 15-29; 565, с.239,383, 405-406,410-414,418, 424, 437-446, 585; 2020, с.51-55; 1703, с.64-68; 1174, с.86-87; 1825,р.155-156; 1296, с.138-147; 1297, с.105-111; 1298, с.344-356; 1299,с.85-104; 1300, с.90-105;690, с.157-162; 1249, с.99-103; 1656, с.201-208; 771, c.21-25; 1361, c.186-194; 1399, c.210-223; 436, c.83-88; 500, c.18-19).

Ігор загинув у 945 p. під час повстання древлян. У Льва Диякона, який завершив свою «Історію» бл.990 р., описана загибель князя: древляни взяли Ігоря в полон, прив'язали до двох зігнутих дерев і відпустили їх. Князь був розірваний навпіл (84, с.57). «И погребен был Игорь и есть его могила у Искоростеня в деревской земле и до сего времени... [Ольга] повеле людем своим насыпать великую могилу, и егда насыпали прикажи свершить тризну.» (108, ч. 1, с.237; 112, стб.44)

Курган Ігоря ще у 1710 р. відвідав В.Татищев, коли його підрозділ з Киева йшов на Коростень. Перерізаний траншеями курган, званий «Могила князя Ігоря», бачив під час Першої світової війни відомий архітектор В.Барановський. Від місцевих жителів він довідався, що під час риття траншеї були знайдені останки та меч. Офіцер, який командував підрозділом, наказав віднести останки у каплицю, а меч забрав із собою. При огляді цих останків у каплиці с.Сингай В.Барановський знайшов багатий наконечник з піхов із плетеним орнаментом, характерним для оздоблення візантійської зброї (1541, с.243-244). Напевно, як здогадувався Є.Голубовський, Ігор був таємним християнином, якого Ольга поховала наполовину по-християнськи.

4. ОЛЬГА-ОЛЕНА (11.07.969) ......................................................................

Походження княгині Ольги належить до тих загадок нашої історії, які, мабуть, так і залишаться нерозгаданними. Не кажучи вже про хронологію її життя, де безперечною датою можна вважати тільки дату смерті, зафіксовану церковним літописцем.

До 903 р. ПВЛ відносить шлюб Ольги та Ігоря. При цьому літописець не знав її походження («от Плескова», «... Неци же глаголють, яко Олгови дщи бе Ольга» (112, стб. 17). За Іоакимовим літописом Ольга була родом з Ізборська з роду Гостомисла. Ім'я Ольга явно пов'язане з Олегом, тому версія про те, що вона бул була його дочкою, не позбавлена вірогідності.

Становище Ольги при київському дворі було винятковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією у 944 р., полководці Ігоря одностайно визнали її регентшею, а юного сина Святослава спадкоємцем. Отже Ольга не могла бути дочкою посадника Пскова чи іншого боярина, навряд чи вона була дочкою болгарського кагана Симеона, народженою бл.896 р. у Плісці, яка принесла на Русь християнство і кириличне письмо. Стан відносин з Болгарією та джерела не дають простору для такої гіпотези. Походження Ольги залишається загадковим, хоча не виключено, що вона була останнім нащадком Аскольда, чия сім'я могла бути вивезена у Псков (0727; 1063, с. 325-353; 971, с.І-VIII; 1624, с. 108- 118; 1733,с.31-51; 565, с.424,445-458,467-469, 512-513; 159, с.24-41; 1284, с.283-288; 766, с.56-57; 1768, с.6-8; 1045, с.320-336; 1439, с. 198-202; 685, с.222-234; 1212, р.1458-1473; 1395, с.191-197; 1406, с.283-286; 1361, с.196-209; 345, с. 113-124; 995, с. 173-183; 996, с.35-48; 997, с.71-92; 998, с.49-57; 436, с.88-104; 500, с.19; 1169).

У 903 р. Ігор міг мати 25-26 років (при умові, що мужем Ольги був Ігор Рюрикович, а не Ігор Ігорович). Ольга могла мати 8-10 років. Пізнє народження Святослава цілком вірогідне (матері вашого покірного слуги йшов сороковий рік, коли вона народила свого єдиного сина). Крім того у Ігоря та Ольги могли бути і інші діти, які померли до 945 р. Хоча немає переконливих доказів належності до Рюриковичів Гліба та Предслави, вони могли бути зведеними братом і сестрою Святослава від інших дружин. Навіть, якщо Ігор і став християнином, це могло трапитися не відразу.

Ольга померла 11.07.969 р.вже далеко не молодою (112, стб.56).Шануючи волю матері, Святослав дозволив поховати її за християнським звичаєм. Ольга-Олена була канонізована церквою.

III

5. СВЯТОСЛАВ ІГОРЕВИЧ († 972) ...................................................................... 3

Судячи з того, що у 946 р. Святослав уже сидів на коні і, навіть, пробував метнути списа, йому було тоді не менше 6-8 років. На Дунаї, за описом Льва Диякона, у 971 р. Святослав виглядав як муж 30-35 років. Це дає підстави припустити, що Святослав народився бл.938 р. (за Т.Кострубою бл.934 р., М.Брайчевським — бл.935 р., Г. Литавріним — бл.939-940 рр.). Упорядники Никонівського зведення по суті визнали, що не знають дати народження князя: «и остался у него сын Цветославль мал зело, а воєвода у него Свентелд» (120, с.28). Версія В.Татищева стосовно 920 р. суперечить Льву Диякону, недовіряти якому немає підстав. З тих причин не можна погодитися із здогадками Г.Філіста (919 р.), А.Новосильцева (920 р.), П.Толочка (930-932 рр.), М.Карамзіна (933 р.).

Діяльність Святослава Ігоревича добре вивчена (108, ч. l, с.43-56; 1633, ч.З,с.480-484;264, lib.5,с.1-12; 238; 1596; 1294, т. l, с. 184-186; 1295, т.1,с.31-38; 526, т. 1, с. 139-154; 393; 352, с,2-29; 250, р.534-555; 1018; 565, с.411-419; 728, т. 1,с.36-42; 713; 1624, с. 119-133; 648,т.1,с.331-344;639,с.82-97; 1461; 1462, с.141-144; 1231,с.53-94; 1238, с. 107-110; 712, с.569-639; 419; 420; 2011; 1148, с.78-89; 1145, с. 193-195; 864, с.354; 388, с.91 -96; 962, с.46-59; 1534; 620, т. 1, с.196-248,т.2,с.14; 1705,с.470-473; 1762, р.315-316; 2088, р.44-46; 2089, р.273-277; 547, с.454-457; 1799, р.70-90; 1800; 783, с.53-61; 784, с.53-59; 785, с. 105-112; 786, с.96-104; 1948, р.430-450; 969, с.251-290; 1641, с. 127-138; 2037; 2057; 2058; 346, с.420-434; 369,840-856; 1348; 330, ч.2,с.82-89; 1130, с.16-34; 2025, р.709-713; 1132; 1249,с.69-74, 90-94; 1491;2091; 517, с.59-68; 769, с.155-157; 770, с.90-98; 415, С.87-89; 836; 995, с.179; 723, с.88-100; 724, с.74-80; 1399; 1508, с.44; 436, с.99-104,110-111; 1551,с.107-109;84; 1198; 500, с. 19). Після підписання миру з Візантією у 971 р. князь мав зустріч з імператором Іоаном Цимісхієм. Цю зустріч описали Лев Диякон та Скіліца. На мініатюрі мадрідського манускрипту хроніки Скіліци обидва розмовляють без свити, сидячи напроти один одного. Цимісхій в короні і з скіпетром, Святослав — простоволосий. Лев Диякон писав, що князь приїхав на зустріч у простій вишитій сорочці і без свити. Був то міцний широкоплечий русявий чоловік з сірими очима, який носив оселедець та вуса, подібно до пізніших запорожців.

Останній вікінг на київському престолі загинув весною 972 р., повертаючися після невдалого балканського походу. Воєвода Свенелд пропонував провести військо до Києва по суші через землі тиверців. Святослав вирішив йти на лодях по Дунаю і Дніпру. Можливо вони розділились на дві половини і тому Свенелд благополучно «приде Киеву къ Ярополку.» Святослав поплив Дунаєм повз Переяславець, який він хотів зробити своєю столицею і жителі якого, мстячи йому за репресії, послали до печенігів, закликаючи їх напасти на київського князя.

Зиму 971/972 рр. Святослав провів у Білобережжі, де були руські факторії, які згідно угоди 944 р. мали бути ліквідовані. З початком війни з Візантією їх відновили, але запасів тут ще було мало і військо голодувало.«. ..и не бЂ у них брашна уже, и бе гладъ великъ, яко по полугривнЂ глава коняча, и зимова Святославъ ту. ВеснЂ же приспевши, в лЂто 6480 (972 р.), поиде Святославъ в пороги. И нападе на нь Куря, князь печенЂжьский и убиша Святослава, и взяша главу его, и во лбЂ съделаша чашю, оковавше лобъ его, и пяху из него...» (108, ч. 1, с. 53). Звичай цей був мав давню криваву традицію. У 567 р. король лангобардів Альбоїн, розбивши короля гепідів Гунімуида і одружившись з його дочкою Розамундою, теж зробив з черепа Гунімунда чашу, з якої змусив пити і Розамунду.

Як язичник, Святослав мав гарем, але матерями його синів джерела називають тільки двох жінок: матір Ярополка та, ймовірно, Олега, незнану з імені та походження, і Малушу, дочку Марка Любечанина та ключницю княгині Ольги, яка була матір'ю Володимира.

За В .Татищевим, перша була угорською принцесою і звали її Предславою (1466, c. 118, 372). Стосовно імені, то це помилковий висновок з тексту угоди 944 р. В іншому ж цілком вірогідно, що союз з Угорщиною міг бути скріплений шлюбом з дочкою угорського князя Такшоня.

Малушу слідом за О.Шахматовим вважали донькою древлянського князя Мала, ув'язненого чи посадженого в Любечі. Тотожність Мала і Марка Любечанина більш ніж сумнівна. Як видно, з числа дітей Володимира Святославича, діти від наложниць при визначенні спадкоємця престолу до уваги не брались, престол успадковували тільки діти від офіційних дружин. Малуша могла бути дочкою любецького династа, яка утримувалась як заложниця в Києві при дворі Ольги. У IX-X ст. Любеч згадується в угодах як центр леиу. Міг Володимир Святославич бути і бастардом, права якого признав Святослав. Такі випадки у спадковому праві при Рюриковичах траплялися, хоча не дуже і часто. Ми схиляємося до останньої версії.

IV

6. ЯРОПОЛК СВЯТОСЛАВИЧ († 11.06.980) ...................................................................... 5

У 969 р., коли Святослав поставив Ярополка київським князем, йому було не менше 10 років. Батько розглядав Київське князівство лише як уділ, котрий мав коритися новій столиці у Переяславці на Дунаї. Польський хроніст Длугош, який, можливо, використав пізніше втрачене Перемишльське зведення, писав, що Святослав наказав кожному синові задовольнитись своїм уділом і не втручатись у території сусіда. Цю версію приймали М.Карамзін, Е.Перфецький, М.Тихомиров, Ю.Лимонов. Допускав її і О.Шахматов. Рішуче відкидав таку можливість тільки К.Бестужев-Рюмін.

За вплив на Ярополка йшла боротьба між язичниками і християнами, які складали давнє коло княгині Ольги, в якому виріс Ярополк. Юний київський князь мусив балансувати між ними. В Іоакимовому літописі: «Ярополк же бе муж кроткий и милостивый ко всем, любляще христианы и асче сам не крестися народа ради, но никому не претяше.» Згідно повідомленнями Ламберта Ашаффенбурзького у 973 р. в Кведлінбурзі при дворі імператора Оттона І перебувало руське посольство з багатими дарами. Тривала конфронтація з Візантією. У військових колах ще живою була версія Святослава про християн як про візантійських шпигунів. Тому київські християни мусили звертатися до противників Візантії. Але сама по собі спроба повернутися до політики часів Ольги (навіть якщо це був просто дипломатичний зондаж) симптоматична. З часом перевагу в оточенні князя здобули Святославові ветерани на чолі з Свенелдом, які і підштовхнули юного Ярополка до боротьби з братами за верховну владу.

О.Шахматов без достатніх основ відносив події 980 р. до 970 р. Зараз немає необхідності доводити, що у даному випадку його реконструкція невірна. Шкода, що і в новійших роботах іноді з'являється без будь-яких застережень віднесення подій до 970 р. Після падіння Полоцька і загибелі князя Рогволода, Ярополк спочатку зачинився у Києві, а потім з дружиною втік до замку Родень у гирлі р.Рось (нині городище поблизу с.Пекарі Канівського р-ну Черкаської обл.). Володимир обложив Родень. Воєвода Блуд радив піти на переговори, другий боярин Варяжко, навпаки, пропонував продовжувати боротьбу, спуститись по Дніпру і найняти печенігів. Ярополк послухав Блуда. Обидва брати мали зустрітися, але по дорозі на цю зустріч князь Ярополк був підступно вбитий. Сталося це 11.06.980 р. (261, 1.1, р.306-424; 407, с.89-105; 956, с.234-259; 684, ч.1-2,с.1-39,ч.34,с.377-402; 1953,5.105-107; 1145, с.37-64; 1001,с.103-110; 805, с.187; 436, С.104-114; 500, с. 19-20).

Курган Х-ХІ ст. з князівським похованням за християнським обрядом, розкопаний в урочищі Королевіно біля Таганчі (Канівський р-н) досить вірогідно був могилою князя Ярополка (2017, s.232-296). Статтю про перенесення останків Ярополка у Десятинну церкву міг дописати благочестивий літописець у тому місці, де повідомлялось про перенесення останків Олега. Ярополк був ініціатором братовбивчої війни, він організував загибель Олега і не личило ховати його поряд з останнім. Виступ Володимира проти Ярополка офіційно був пімстою за смерть Олега і відновленням справедливості. Не дуже вірогідним виглядає перенесення останків Ярополка і в часи Ярослава Мудрого. Ярослав був вихований тим самим Блудом, який був одним з винуватців загибелі князя Ярополка. Зрештою і гробниця Ярополка в Десятинній церкві, якщо вона там була, могла бути просто кенотафом. Фіксація точної дати загибелі Ярополка, майже без сумніву, зроблена сучасником — християнським літописцем, що є побіжним свідченням хрещення самого Ярополка. Тому його могли таємно похоронити за напівхристиянським звичаєм біля Таганчі в околицях Роденя.

Ярополк був одружений з грекинею «розстриженою черницею». Вбачати у ній візантійську принцесу, як часом пропонують, принаймні абсурдно. Святослав вивіз цю дівчину з якогось болгарського монастиря, зрозуміло, не за її красу — вона, напевно, була зв'язана з якимось можновладним родом, представники якого відігравали певну роль у планах Святослава по організації дунайської імперії. Її видали за Ярополка, але цей шлюб після загибелі Святослава втратив будь-який політичний сенс. Тому нічого дивного немає і в тому, що велися переговори про його шлюб з Рогнедою. Цей шлюб мав скріпити вигідний союз з Полоцьком напередодні вирішальної сутички з Володимиром. Крім того відсутність спадкоємців у Ярополка не могла не хвилювати його оточення.

7. ОЛЕГ СВЯТОСЛАВИЧ († 977) ...................................................................... 5

Можливо, що Ярополк та Олег були синами Святослава від однієї дружини. Олег був молодшим від Ярополка на рік-два. Князь древлянський (970-977 рр.) потрапив під вплив місцевої знаті, яка прагнула незалежності від Києва. У 975 р. Олег захопив в своїх лісах Люта, сина Свенелда, який на полюванні порушив кордони, а може, і справді провадив розвідку. Син першого сановника Київської держави був страчений. Ця подія спричинилась до усобиці в результаті якої загинув Олег. Його військо потерпіло поразку під Овручем, а сам князь при відступі був скинений до рову і розбився.

Версія О. Шахматова, який відносив діяльність Свенелда тільки до епохи Ігоря і ототожнював князя Мала із Свенелдовим сином Мстишою, а останнього з Лютом, має багато вразливих місць. Нині її ніхто не приймає.

Спочатку Олег був похований в кургані поблизу Овруча, але за християнським обрядом. У 1044 р. його останки були перезахованіу Десятинній церкві в Києві (1624, с.99-105,173-175,340-379; 1625; 565, с.478-479; 1048, с.451-455; 548, с.247, 372; 436, с.111-112; 500, с.20).

8. ВОЛОДИМИР-ВАСИЛЬ СВЯТОСЛАВИЧ († 15.07.1015) ...................................................................... 5

(Володимир Великий, Володимир Святий, Святий рівноапостольний князь Володимир, Володимир Красне Сонечко).

Народився не пізніше 963 р., бо близько 978-79 р. у нього вже була дружина Олова. Походження його матері Малуші, дочки Марка Любечанина і ключниці княгині Ольги залишається дискусійним. На нашу думку Володимир був бастардом, права якого були визнані його батьком Святославом.

Його діяльності присвячена величезна література (525; 1053; 1378; 682; 683; 1437; 1438; 1558; 444; 1734,s.40-50; 1217, с.22-26; 963, с.27-33; 1451; 1452; 462, с.1-36; 1019; 1621; 1622; 1623; 1625; 402; 458; 565, с.485-538; 1227; 1229; 1240; 1441, с.96-99; 1767, s. 157-167; 544; 1751; 1752; 1885, s.749-760; 1360; 386; 1323, с.112-136; 1146, s.55-85; 1913; 1935;968; 1901, s.310-312; 1801; 1873, s.165-168; 351; 1463; 1695; 1953; 105; 1147,8.90-98; 1960,5.370-379; 855, с.73-108; 745, с. 107-124; 1352; 1337, с. 140-141; 1896,8.33-118; 1806; 1598; 1599; 743, c. 156-170; 538; 1333; 424; 436, c. 115-205; 1510, c. 13-74; 881, c.69-83; 500, c.20-21). Однак навколо численних шлюбів князя тривають дискусії. До прийняття християнства Володимир утримував великі гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді, 200 — у Берестові. Але літописці фіксували тільки «законні шлюби» князя і нащадків від них.

У 970 р. він був посаджений батьком у Новгороді, де від його імені управляв брат його матері Добриня. Останньому вдалося швидко порозумітись з місцевою знаттю. Як свідчить «Хеймскрінгла» Сноррі Сгурлусона, вікінг Сігурд Ейріксон, який був на службі у новгородського князя Володимира, збирав для нього данину в землі естів. Повідомлення про загибель Олега і ліквідацію Древлянського князівства застало Добриню зненацька. Він втік з Володимиром у Швецію. Там він домовився про підтримку з одним з варязьких вождів і скріпив цю угоду шлюбом його доньки Олови з Володимиром. Перший шлюб Володимира можна датувати зимою 978/979 рр.

Зимою 980 р. після невдалих переговорів про союз з полоцьким князем, котрий мав бути скріплений шлюбом Володимира з Рогнедою, Добриня виступив проти Полоцького князівства. Полоцьк було взято. Сім'я Рогволода була знищена, а Рогнеда, зґвалтована на очах у батька і братів, стала дружиною Володимира. В такій спосіб було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Володимир дав Рогнеді слов'янське ім'я Горислава. Від неї у нього було кілька дітей. Після прийняття християнства Рогнеда відмовилась скористатись своїм правом заміжжя. Вона виїхала з старшим сином Ізяславом в родинну Полоцьку землю, де стала черницею під іменем Анастасії і померла близько 1000 р.

З літа 980 р. третьою дружиною Володимира стала вдова Ярополка Святославича. Коли від цього зв'язку народився Святополк, супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера.» Подальша доля «грекині» невідома.

У 981 р. «йде Володимер на Ляхи и взя грады их Перемышль, Червей и иныа грады, иже есть под Русью». Успіх Володимира пов'язаний також з тим, що йому вдалося порозумітися з окремими з хорватських племінних князів. Про це свідчить поява серед його дружин двох «чехинь» Малфріди та Аделі. Нам здається, що Малфріда була дочкою туринського князя, нащадком легендарного Тура, на що вказує скандинавська етимологія її імені. Малфріда померлау 1002 р. Аделя, можливо, буладонькою перемишльського князя. Нам здається, що найсильніше з хорватських князівств з центром у Стольську в 981 р. було розгромлене, про що свідчить руйнування і занепад цього центру. А землі на Середньому Дністрі та Пруті були завойовані тільки у 993 р. Тому вірогідним союзником Володимира у поході 981 р. міг бути найскоріше перемишльський князь. Саме ім'я Адель підходить перемишльській княжні, яка дійсно могла бути моравського чи чеського походження.

У 985 р. Володимир Святославич виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом і скоро обидві сторони погодились на мир. Умови його влаштовували більше Булгар, бо булгари клялися, що «тогда не буди межди нами мира, егда камень начнет по воде плавати, а хмель погрязнути». Мир з Булгарією був скріплений черговим шлюбом.

Головним же результатом Херсонеської війни (989 р.) було не тільки прийняття християнства Русі, але й союз з Візантією, скріплений шлюбом з принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (959-963 рр.). Анна народилася у 1063 р. і померла у 1011р.

У 1008 р. до Києва прибув монах-місіонер Бруно, близький до двору германського кайзера. Окрім місії польського короля він мав доручення і від Оттона III, чиїм духівником був довший час. З того часу і почалося зближення у стосунках Володимира з Германською імперією. У 1012 р. овдовілий Володимир Святославич одружився з дочкою графа Куно фон Енгінген. Її мати Рошліта була дочкою кайзера Генріха II (198, р.688). Остання дружина Володимира померла після 14.08.1018 р. (1249, с.534) Мовчання літописів про цей шлюб можна пояснити пізнішою правкою у візантійському православному дусі. Крім того літописне Зведення Володимира за сам кінець X — початок XI ст. залишилося незакінченим.

Володимир Святославич першим з київських князів став карбувати власні монети. Златник Володимира важив 4,2 г і був рівний по вартості візантійській номісмі та мусульманському динару. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя і словесною легендою. На зворотній стороні було зображення Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з легендою «Володимир на столі — а се його срібло». Пізніші срібники на звороті замісь зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб.

Володимир-Василь Святославич помер 15.07.1015 р. у своїй приміській резиденції Берестові (112, стб. 113). Останки Володимира були вночі таємно перевезені до Києва і захоронені в мармуровому саркофазі у збудованій ним Десятинній церкві. Саркофаг, за свідченням інформатора Тітмара Мерзебурзького, який був у Києві в 1018 р., було встановлено поруч з саркофагом княгині Анни. Гробниці Володимира і Анни були зруйновані у 1240 р. разом з цим храмом.

V

9.ВИШЕСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ (* бл.980 † бл.995?до 1010) ...................................................................... 8

Народився не пізніше 980р. від першої дружини Володимира варяжки Олови. Помер після 1010 р. в Новгороді. На новгородському престолі його замінив Ярослав, що дозволяє віднести смерть Вишеслава до 1013-14 рр. Старші за Ярослава брати, які могли замінити Вишеслава в Новгороді, з різних причин були позбавлені цієї можливості: Ізяслав помер у 1001 р., а Святополк після 1013 р. був переведений у Вишгород під нагляд батька.

Існує версія більш ранньої загибелі Вишеслава. Відповідно до розповідей саг, вдова конунга Швеції Ейріка († 993 р.) Сігрід Гордячка відкинула сватовство конунга з Гардаріки-Русі на ім'я Віссавальд і спалила його самого зі свитою в лазні після бенкету на честь зустрічі. Трапилось це бл.995 р. Ф.Браун ототожнив Віссавальда з Всеволодом Володимировичем. Але Всеволод отримав Волинь, сватати йому могли хіба мазовецьку або польську князівну. Крім того, у 995 р. йому було лише 11 років. На руку Сігрід, якій було бл.20 років, більше міг претендувати Вишеслав, якому тоді було 16-17 років і землі якого знаходилися по сусідству з Швецією. Для династичного шлюбу, яким скріпляли угоди, різниця у віці не могла бути перепоною. Але Сігрід, а можливо, її оточення, вибрали союз з Данією скріплений шлюбом з конунгом Свейном Роздвоєна Борода († 1014р.).

Сігрід якийсь час правила від імені свого малолітнього сина Улофа. Союз Швеції і Данії був спрямований проти Володимира, успіхи якого, напевно, неоднозначно сприймалися сусідами. Приблизно у той же час ярл Ейрік, син норвезького ярла Хакона, що знайшов притулок при шведському дворі, захопив і спалив Ладогу. Щоправда, це було зроблено з ненависті до короля Олафа, якого підтримував Володимир, але при підтримці шведів. Отже, хронологічний збіг тут навряд чи випадковий.

Можливо, що разом з Вишеславом загинув Добриня Маркович, бо десь з того часу його ім'я зникає з джерел. О.Ридзевська пов'язувала легенду про Сігрід з впливом легенд про помсту Ольги і критично оцінювала її історичність (1767, s.157-167; 1871; 1361, с. 197-200).

10. ІЗЯСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ (* 981 † 1001) ...................................................................... 8 < табл. 2

Найстарший з дітей Рогнеди. Народився бл. 981 р.,номеру 1001 р.

Під час сварки Володимира з Рогнедою кинувся на батька з мечем. Отримав дідівський полоцький престол (бл.990-1001 рр.). Відбудував зруйновану столицю, перенісши її на більш високе і неприступне місце у гирлі р. Полоти, на її лівий берег. Ймовірно, що на перших порах регентшею при ньому була Рогнеда Рогволодівна.

Ім'я і походження його дружини невідоме.

Відома тамга (гербовий знак) Ізяслава Володимировича — тризуб з малененьким хрестиком на середньому зубці (1706, с.39-46; 1637, с.63-72).

11. СВЯТОПОЛК-ПЕТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ (* 981 † після 1019) ...................................................................... 8

(Святополк Окаянний)

У ПВЛ Ярослав Мудрий поставлений попереду Святополка. Це неправильно. Чутки про народження Святополка від двох батьків дають підставу вважати, що він народився у 981 р., через 7-9 місяців після вступу Володимира до Києва. За часом народження між ним та Ізяславом було кілька тижнів або днів. У Новгородському Першому літописі Ярослав Мудрий займає четверту позицію, що, мабуть, відповідає дійсності (97, c. 159).

Частина істориків продовжує вважати дискусійним походження Святополка. М.Котляр на підставі тамги на монетах Святополка вважає, що сам князь декларував своє походження від Ярополка. Якщо ця версія правильна, а інтерпретація княжих тамг досить спірна (двозубець був і на тамзі Мстислава Володимировича, знайденій на Тамані), то це тільки доводить про намагання Святополка відмежуватися від Володимира та інших його синів.

Святополк був одружений з дочкою польського князя Болеслава Хороброго .Вона народилася від третього шлюбу з Емгільдою між 991-1001 рр. (ближче до першої дати) і померла після 14.08.1018р. Більшість дослідників датують шлюб 1013-1014 рр., вважаючи, що він був наслідком миру, укладеного з Польшею після невдалого походу Болеслава. Однак поза увагою залишається місія цистеріанця Бруно у 1008 р., яка могла закінчитися миром, скріпленим шлюбом. Святополк займав турівський престол десь з 990 р., його землі межували з Польшею і тому саме його обрав Володимир за кандидата на одруження з польською принцесою. Здається Бруно добився дозволу проповіді для західного кліру, внаслідок чого з Болеславною прибув колобжезький єпископ Рейберн. Не випадково і заручником у печенігів під час проповідей Бруно був саме князь Святополк. Участь Святополка у подіях 1013 р., які були пов'язані із небезпечним для Польші зближенням Володимира з Германською імперією, привела до його усунення з Турова.

Весною 1019 р. у вирішальній битві на р. Альті, недалеко від того місця, де загинув Борис, можливо, Святополк отримав рану, від якої помер.«.. .и расслабишася кости его не можааше седети, несяхут и на носилех.» Сама смерть наступили 1019 р. в дорозі десь між Чехією та Польшею. У Києві він встиг випустити срібні монети, схожі на батьківські (легенда: «Святополк на столе, а се его сребро»).

Ярослав Мудрий зробив усе, щоби представити свого суперника сущим дияволом, але і народна пам'ять не простила Святополку братовбивства, через що він ввійшов в історію як Святополк Окаянний. Існують спроби істориків переглянути повідомлення джерел, заперечивши літописні тексти, виправдати Святополка, а вбивство Бориса і Гліба приписати Ярославу чи навіть Мстиславу Володимировичу. На нашу думку вони не переконливі (1557; 516, с.41-58; 1512, с.47-56; 1513, с.22-23, 35-38, 54-56; 566, с.2-14; 732; 855, с.234-238; 1644, с.424-425; 326, с.80-84; 1408, с.102-112; 1152, с.175-184; 1136, с.223-226; 1156, с.13-19; 881, с.83-96).

12. СВЯТОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ (* бл.982 † 1015) ...................................................................... 8

Більшість дослідників вважають Святослава молодшим за Ярослава. Порядок старшинства синів Володимира Святославича залишається умовним. Але, якщо Святослав був сином Малфріди, то він найбільш вірогідно міг народитися у 982 р. Виходячи з цього, слідом за М.Баумгартеном і інші дослідники почали ставити Святослава вище Ярослава.

Близько 990 р. Святослав отримав Древлянське князівство. Втеча цього князя через Карпати, а також ім'я його сина Ян дозволяють припускати, що його дружина могла бути донькою останнього боржавського князя, який з допомогою такого союзу сподівався відстояти незалежність свого князівства. Загибель Святослава і боротьба за владу між синами Володимира Святославича позбавила останнього союзника це князівство карпатських хорватів і долини Боржави та Л аториці були анексовані угорцями. Спадкоємець угорського престолу герцог Імре отримав титул dux exercitur regis Руської марки.

Спроба В.Пашуто довести, що Руська марка — це поселення королівської гвардії біля угорської столиці, не витримує критики. Мова йде про поселення Оросвар (пізніше Оросфольво, нині Оросі) біля Вишеграда, де жили гвардійці-руси, які несли охорону королівського двірця, та їх нащадки. Ця гвардія могла з'явитись з часів Святослава Ігоревича, який був союзником угорців, подібно до того як руський корпус з'явився у Візантії. Але одне поселення гвардійців було замало для організації Руської марки і пишної титулатури спадкоємця трону. Руською маркою могли бути лише недавно завойовані князівства карпатських хорватів. Ужансько-Земплинське князівство Лаборця було розгромлене ще Арпадом на рубежі IX-X ст. На початку XI ст. ще зберігало своє існування тільки Боржавське князівство, про що свідчить система засік на угорських кордонах. Саме анексія Боржавського князівства і могла привести до організації на землях Закарпаття, Пряшівщини і Ніршагу окремої Руської марки, яка була передана герцогу Імре.

В.Шушарін та І.Шекера вважають, що Святослав Володимирович був одружений з дочкою угорського короля Стефана І, до якого і втікав у 1915 р. В угорських джерелах підтверджень цій версії немає.

У 1015 р., дізнавшись про загибель Бориса і Гліба, Святослав покинув свою столицю і став втікати в Карпати. Погоня наздогнала князя на березі Опору поблизу нинішнього міста Сколе. Легенда розповідає про жорстоку битву між Сколе і Гребеновом. Уся долина вздовж Опору була вкрита тілами загиблих. Сили Святополка були більшими і він віддав наказ: «Сколіть їх всіх». З цим епізодом легенда пов'язує назву міста Сколе. Князь Святослав загинув у цій битві, а його дружинники відмовились перейти на службу до Святополка. і осіли у Бескиді, поклавши початок Славську.

Топоніми Сколе, Славськ, Святослав (передмістя Сколе), Славки (притока Опору), Опір, урочище Святославлє, потік Святославчик і Святославова могила свідчать на користь легенди. Розкопки кургану, званого Святославовою могилою, при найкритичнішому підході до їх результатів, засвідчили, що це поховання знатного дружинника XI ст. Напевно, що це був князь Святослав. Зараз на його могилі встановлюється пам'ятник роботи відомої львівської скульпторки Т.Бриж (1535, с. 72-89; 566, с.6-7, 488, 502; 1642, с.155; 1833, s. 152-153; 1631,с.97-98; 1249, с.51; 500, с.21).

13. ЯРОСЛАВ-ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ (* бл.983 † 20.02.1054) ...................................................................... 8 < табл. 4

(Ярослав Мудрий)

Другий син Володимира та Рогнеди, враховуючи дату їх першого зближення, міг народитися не раніше кінця 982 р. — початку 983 р.

Близько 990 р. Ярослав отримав ростовський престол. Його присутність у Ростовській землі підтверджується знахідкою пряжки дружинника з тамгою-тризубцем Ярослава. Життю і діяльності цього князя присвячена велика література (111, стб.131-178; 112, стб.142-181; 114, с.176-212; 115,с.156-176; 116, с.129-138; 118, с.329-337; 120, с.58-87;859, в.1, с.9-22; 676, с.1-30; 566,с.1-46; 1192,с.77-90; 1624,с.441-460; 1319, с.66-70; 1144, с.47-62; 862, с.73-79; 1325, с.12-13; 1301; 1146, s.70-72; 1001, с.66-70; 1050, с. 148-150; 853; 670; 1292; 779; 1712; 2036, s.141-248; 992, с.71-84; 441, с.127-135; 1962, s.69-130; 1652, с.74-75; 994, с. 178-222; 442, с.51-62; 1071, с.130-135; 477, с.93-119; 1134;528,с.32-46).

Невідомо якого походження була його перша дружина Анна, мати найстаршого сина Іллі. Вона померла до 1019 р., пізніше її домовина була перенесена в новгородський собор св.Софії. Можливо, що Анна була норвежкою. І ці родинні зв'язки допомогли Ярославу найняти одну тисячу варягів. Схоже, що основу їх складав загін Свейна Хладаярла, який потерпів поразку від конунга Олафа II Товстого, про що згадує Fagrskinna.

Посилення Данії при королі Кнуті Великому, який прагнув створити імперію вікінгів, змусило Швецію шукати союзників. Болеслав Хоробрий був союзником Кнута Великого. Можливо тому король Улоф Ейріксон підтримав Ярослава і скріпив союз з ним шлюбом з своєю дочкою Індігердою-Іриною, яка була обіцяна норвезькому конунгу Олафу II Товстому. Король змусив Ярослава віддати Ладогу в уділ родичу Індігерди ярлу Рагнвалду Ульвсону. Як сказано у сазі «це звання ярла давалось для того, щоби ярл захищав володіння конунга від язичників.» Ладозький уділ залишився у складі держави Ярослава, ярл Рагнвалд був його васалом. По смерті Рагнвалда ладозький уділ успадкував його син Ейлів Рагнвалдсон, який правив Ладогою до своєї смерті у 1036/37 р. Лише після цього ладозький уділ було ліквідовано. Про красу Індігерди, їх взаємне кохання і вплив княгині на мужа розповідають саги та легенди. В честь її святої покровительки Ярослав збудував в столиці храм св. Ірини. Індігерда-Ірина померла у 1050 р. Ярослав наказав поховати себе в одному саркофазі з дружиною, щоб і після смерті їх тіла не розлучались. Це єдиний факт подібного поховання у Київській Русі.

За часів великого князя Ярослава Володимировича продовжували карбувати срібні монети.

Останні роки життя Ярослав провів у Вишгороді. Щодо його заповіту, то в літописи потрапив, безперечно, його підредагований варіант. Ярослав поділив між синами землі і встановив порядок успадкування, який з незначними змінами діяв до кінця княжих часів. У заповіті була, напевно, вказівка поховати його в одному саркофазі з Індігердою, що і було виконано. Книжники Всеволода або Володимира Мономаха переробили це місце, надавши йому зовсім іншого значення.«.. .якщо Бог дасть тобі отримати стіл мій після братів своїх, по праву, а не насиллям, то коли Бог пошле тобі смерть, ляж де я ляжу, біля труни моєї, тому що люблю тебе більше братів твоїх.»

Помер Ярослав Мудрий 20.02.1054 р. у Вишгороді (111, стб.178; 112, стб.181). Ця дата, приведена у Іпатіївському літописі, не приймається всіма дослідниками. Тривалу дискусію навколо точної дати смерті Ярослава не можна вважати закінченою. Знахідка граффіті на стіні собору св.Софії з вказівкою на точну дату смерті також не має поки-що однозначної інтерпретації. В.Зіборов датує цю подію 17.02.1054 р. (692, с.80-93).

Саркофаг Ярослава та Індігерди і нині стоїть в соборі св.Софії. Його відкривали в 1936,1939та 1964 рр. і проводили не завжди кваліфіковані дослідження. Зріст князя був 172-175 см, княгиня була на 5-6 см нижчою. Права нога князя Ярослава була коротшою за ліву через пошкодження тазостегнового і колінного суглобів. Це було наслідком спадкової хвороби Пертеса.

Найдавніший з портретів київського князя був виконаний при його житті на відомій фресці з собору св.Софії. На жаль частина фрески з портретами Ярослава та Індігерди втрачена. Збереглась лише копія А. ван Вестерфельда, придворного живописця литовського гетьмана А. Радзивіла, зроблена у 1651 р. з цілої ще фрески. Реконструкція обличчя Ярослава, здійснена по черепу князя відомим скульптором-антропологом М.Герасимовим, викликає у більшості спеціалістів скептичне ставлення.

М.Приселков припускав, що у 1037 р. Ярослав прийняв титул імператора. Ілларіон називав його каганом, в граффіті 1054 р. він названий царем.

14. МСТИСЛАВ-КОСТЯНТИН ВОЛОДИМИРОВИЧ (* бл.983 † 1036) ...................................................................... 8

Син Володимира Святославича від Аделі народився, ймовірно, у 983 р., трохи пізніше від Святослава та Ярослава.

Бл.990/1010 р. він отримав Тмутараканське князівство. Йому вдалося підпорядкувати приазовських хазарів. У 1022 р. він виступив проти алан. Це відбулося в розпал війни Візантії з Грузією. Алани були союзниками Грузії, отже можна допускати, що Мстислав був союзником Візантії. Касоги були прикордонним аланським племенем, яке займало територію в районі Маничського шляху. Коли обидва війська зустрілись, касогський князь Редедя викликав Мстислава на поєдинок. Цей поєдинок оспівали скальди князя Мстислава і літописець Никон записав його деталі в далекій Тамані. Він проходив за спецефічними правилами даного регіону, можливо це був різновид національної аланської боротьби. Суперники боролись без зброї і лише поверженного суперника дозволялось добити, як це і зробив Мстислав. На честь цієї перемоги і на честь Богородиці, яку князь молив про допомогу перед битвою, Мстислав заклав кам'яний храм у своїй столиці, сліди якого виявлені при розкопках.

Ставши чернігівським князем, він не обминав увагою своїх володінь у Тмутаракані. У Никонівському літописі під 1029р. повідомляється про переможний похід Ярослава на ясів. Безсумнівіву першоджерелі йшлося про Мстислава. У 1031 р. русько-аланський флот з'явився на Каспійському морі. Було висаджено десант біля Баку, якому вдалось розбити військо ширваншаха. Піднявшись вверх по Курі, руси і алани вступили в землю Аррана. В Аррані тільки-но помер емір Фадл. Його престол успадкував син Муса, але інший син при підтримці ширваншаха сподівався відвоювати трон. Прибуле військо підтримало Мусу, обложило претендента в місті Байлакані і здобуло його. Після цього загін через Вірменію пішов у Візантію. В цій експедиції могло брати участь лише військо Мстислава. Можливо, ціною підтримки Муси Мстислав та його союзник аланський князь сподівались отримати факторію у гирлі Кури. В1032 р. вони знову з'явились в Аррані. Але ситуація змінилась. Муса одружився з дочкою ширваншаха і став його союзником. Емір Дербента Мансур теж приєднався до цього союзу. Мансур був одружений з дочкою царя Саріра Бухт-Шіше і сарірці, які традиційно підтримували тмутаракансько-аланський союз, теж опинились у ворожому стані. Прибуле військо було атаковане об'єднаними силами дербентців, лезгинів і табарасанців. Прорватись через гори зумів тільки невеликий загін на чолі з аланським князем. У 1033 р. об'єднане русько-аланське військо пробувало відімстити дербентцям, але без особливого успіху.

За повідомленнями різних літописів син Мстислава Євстафій помер в 1032 чи 1033 р. Можливо, що він загинув в одному з походів на Кавказ, або помер від рани, яку дістав на цій війні (566, c. 17-22,25-29,314-335,347,510; 1020, с. 197-203; 1235; 369, с.848-854; 500, с.23-24).

Мстислав загинув на полюванні в 1036 р. і був похований в недобудованому соборі св.Спаса (111, стб. 150; 112, стб. 138). З Любецького синодика відомо, що хрестильним іменем Мстислава було Костянтин, адружинузвалиАнастасією. Можливо вона була аланкою.

15. ПРЕДСЛАВА ВОЛОДИМИРІВНА (* між 983/986 † п.1011 до 1042) ...................................................................... 8

Дочка Володимира Святославича від Рогнеди народилася між 983-988 рр. Попередила Ярослава про загибель братів (112, стб. 129). Згідно Печерського Патерика княжна поховала Мойсея Угрина, вірного сподвижника князя Бориса Володимировича.

За повідомленням польських джерел князь Болеслав Хоробрий хотів добитись руки Предслави.

Третя дружина Болеслава Емгільда померла у 1017 р. Шлюб Болеслава з Одою, дочкою мейсенського маркграфа Еккегарда І відбувся 3.02.1018 р. Отже, розмови про можливий шлюб Болеслава з Предславою могли йти в 1017 р., коли Ярослав вів переговори з германським імператором про союз проти Польщі.

Ввійшовши в Київ Болеслав зробив Предславу своєю наложницею. Зі сторони Святополка це була помста за допомогу Ярославу.

Відступаючи з Києва, Болеслав вивіз з собою і Предславу (116, с. 132; 118, с.326). Ода померла після 1018 р., можливо, що польський князь якійсь час жив з Предславою. У 1042 р., коли поляки повернули 800 полонених, Предслави серед них уже не було. Очевидно, що вона померла у польському полоні до 1042 р. (1739,s.41-43).

16. ВСЕВОЛОД ВОЛОДИМИРОВИЧ (* між 983/984 † до 1015) ...................................................................... 8

Народився між 983-984 рр. В уділ отримав Волинь з центром у Володимирі. Це місто вперше згадане під 989 р. Д. Лихачов підтримав гіпотезу Брауна про тотожність Всеволода з Віссавальдом, якого Сігрід Гордячка спалила в лазні. Браун вважав, що варязьке оточення підбило хлопчика на розрив з батьком і вивезло у Швецію. На той час Всеволоду могло бути 11-12 років. На Волинь він прибув у супроводі варязької дружини, в числі якої безперечно були шведи. Поблизу Володимира знаходилося с.Варяж, де розміщалась дружина, прислана з юним князем. Але нам версія Брауна здається малоймовірною: на що могли розраховувати радники юного князя-ізгоя, сватаючи його до вдови шведського конунга?

В 1008 чи 1013 р., коли Волинь ввійшла у володіння туровського князя Святополка Володимировича, Всеволода вже не було в живих (1767, s. 157-167; 1871; 1361, с. 197-200).

17. СТАНІСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ (* бл.985 ? † до 1015) ...................................................................... 8

Судячи з імені був сином Аделі. Народився напевно між 984-987 рр. Князь смоленський (116, c. 120; 120, с.57). Помер при житті батька до 1015р. Скепсис пізніших істориків стосовно історичності Станіслава не підкріплений поважними аргументами.

18. СУДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ (* бл.986? † 1063) ...................................................................... 8

Судячи з імені теж, напевно, був сином Аделі. Тоді він міг народитися між 985-988 рр., бо був трохи молодшим за Станіслава.

У 1014 p., коли почалась сутичка Ярослава з батьком, Володимир виділив з Новгородського князівства Псковський уділ і віддав його Судиславу. Не виключено також, що саме утворення на новгородських землях Псковського князівства і викликало конфронтацію Ярослава з батьком.

Судислав не брав участі в усобиці, але мав великі підстави побоюватись Ярослава. До 1019 р. йшла боротьба за Київ, потім Ярослав воював з Полоцьком, поляками і Мстиславом. Перемога Мстислава допомогла Судиславу зберегти свій уділ, що напевно було зафіксовано в угоді 1026 р. в Городці. Ярослав терпеливо мирився з таким становищем і чекав. У 1036 р. по смерті Мстислава він раптово захопив Судислава і ліквідував Псковське князівство. Князь Судислав був заточений в темницю і пробув там до 1058 р. Звільняючи дядька, племінники зажадали від нього відмови від права на київський престол. Щоб більше не ризикувати, Судислав став ченцем у Київському Георгіївському монастирі, де і помер у 1063 р. (116, с. 140).

19. БОРИС-РОМАН ВОЛОДИМИРОВИЧ (* бл.986? † 24.07.1015) ...................................................................... 8

Народився бл.986 р., напевно, від болгарської царівни, дочки правителя Волзької Болгарії. Загинув 24.07.1015 р. Похований у Вишгороді. Канонізований церквою.

О.Головко, слідом за М.Ільшим та А.Грабським, на підставі саги про Еймунда дуже сміливо відніс смерть Бориса до справи рук варягів, надісланих Ярославом Мудрим у 1017р. Нам здається, що така версія збудована на дуже хитких аргументах, які не враховують християнський менталітет еліти XI ст. Скоріше всього, автори версії атеїсти і їм важко зрозуміти, що не ризикнув би Ярослав чи його сини добиватись майже негайної канонізації Бориса, якби сам був його вбивцею. В ті часи і в Києві і в Константинополі ні за які гроші ніхто не пішов би на таку фальсифікацію. А противники святості Бориса з числа грецького кліру неминуче б скористалися таким сильним аргументом, як би він був у їх розпорядженні. Скористались би з цього і противники Ярослава у Візантії та в Германській імперії. Дерев'яна усипальниця Бориса і Гліба була збудована уже в 1020 р. Крім того синам Ярослава взагалі не було сенсу піднімати це питання, тим більше, якщо їх батько був причетним до загибелі Бориса (566, с.3-6; 310; 732, с. 168; 1821, s.256-267; 528, с.23-25, 28, 30).

20. ГЛІБ-ДАВИД ВОЛОДИМИРОВИЧ

(* бл.987 ? † 15.09.1015) ...................................................................... 8

Народився бл.987 р. від тої самої матері, що і Борис, тобто від дочки правителя Волзької Болгарії. Бл.1013 р. був поставлений муромським князем. Сам Муром утримували місцеві нобілі з угро-фінського племені Мурома, тому князь прожив два роки в таборі під стінами своєї столиці. Вбитий 5.09.1015 р. на Смядині біля Смоленська власним челядником, підкупленим Святополком. Похований у Вишгороді.

Канонізований церквою (566, с. 6-8; 310; 732,с.168; 1821,8.256-267).

21. ПРЯМИСЛАВА ВОЛОДИМИРІВНА (* бл.987/988 † ?) ...................................................................... 8

Народилася не пізніше 987-988 рр. від Рогнеди. Була видана за герцога Ласло Capa, двоюрідного брата угорського короля Стефана І, онука Такшоня. Від цього шлюбу народились угорські королі Андрій І і Бела І. М.Баумгартен сплутав Ласло Capa з королем Ласло І, який доводився Прямиславі внуком (1750, р.7).

22. NN ВОЛОДИМИРІВНА ...................................................................... 8

Незнана з імені дочка могла народитися не пізніше 988 р. [?]

Була видана за маркграфа Бернгарда II, який володів Північною маркою Германської імперії у 1018- 1044 рр. Він був сином маркграфа Беренгарда І та внуком маркграфа Дітріха фон Гальдеслебен. їх родина була однією з найвпливовіших родин імперії. Цей шлюб міг бути ланцюгом у стратегії Ярослава Мудрого через союзи з сильними князями імперії впливати на формування її політики.

Володимирівна, здається, була другою дружиною маркграфа. Старший її пасинок Вільгельм був маркграфом у 1045- 1056 рр. і загинув в бою з велетами під Преславою разом з братом Конрадом. Рідний син Володимирівни Отто помер в червні 1057 р., так і не отримавши Північної марки, яка перейшла до графів фон Штаде (1750, р.7; 1856).

Не виключено, що ця дочка Володимира Святославича була вивезена з Києва у 1018 p. Болеславом Хоробрим, а потім видана заміж польським князем.

23. ПОЗВВД ВОЛОДИМИРОВИЧ (* до 988/989 † 1015 ?) ...................................................................... 8

Народився не пізніше 988 р., тобто до прийняття християнства, про що свідчить і його ім'я. За Густинським літописом мав володіння на Волині.

Час смерті невідомий. Візантійський хроніст Микита Хоніат розповів, що під час усобиці по смерті Володимира у Візантії з'явився загін із 800 дружинників, очолених родичем покійного князя Хрисохіром (Золоторуким). Він пропонував прийняти його на службу. Візантійські власті про всяк випадок поставили вимогу скласти зброю і розпочати переговори. Хрисохір відмовився, силою прорвався до о.Авідос, розбив пропонтидського стратига, дійшов до о. Лемнос, де був оточений візантійським флотом. Там він знову відмовився здатись і загинув з більшістю своїх воїнів. М.Баумгартен ототожнював Хрисохіра з Позвіздом. Питання це залишається відкритим (1750, р.7).

24. ДОБРОНЕГА-МАРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

(* до 1011 † 1087) ...................................................................... 8

Народилася не пізніше 1011 р., ймовірно, від Анни, сестри візантійських імператорів Василя II та Костянтина VIII. За іншою версією вона була дочкою Бориса Володимировича. Померла у 1087 р.

У 1042 р. Ярослав Мудрий видав її заміж за польського князя Казиміра Відновника, чим врятував Польшу від розвалу і підпорядкування Германській імперії.

Казимір помер 28. 11.1058 р. У них було четверо синів: Болеслав (1042-1081), Владислав Герман (1043-1102), Мєшко (1045-1065) і Отто (1046-1048) та дочка Святослава (1044-1126). Болеслав Щедрий був князем Польші у1058-1076 рр.і королем у 1076- 1079 рр., Владислав І Герман був польським королем у 1080-

1102 рр., а Святослава з 1062/63 р. була княгинею, а потім королевою Чехії. У перші роки правління Болеслава

II Щедрого Марія- Добронега зберігала значний вплив на сина (381, с. 102- 109; 1166).

VI

25. ЯН СВЯТОСЛАВИЧ (* 1002 † до 1015?) ...................................................................... 12

Народився у 1002 р. (120, с.68) Помер, напевно, до 1015 р.[?]. Був сином древлянського князя Святослава Володимировича і, напевно, дочки хорватського князя з Боржавського князівства на Закарпатті, або угорської принцеси з роду Стефана І. .

26. ЄВСТАФІЙ МСТИСЛАВИЧ († 1033) ...................................................................... 14

Померу 1032 чи 1033 р. (1 16, с.136; 120, с.70) Ймовірно був тмутараканським князем у 1023-1032/33 рр. і загинув в поході на Кавказ або помер від рани, яку отримав у цьому поході (566, с.26; 1020, с. 197-203; 369, с.848-854).

ІЗЯСЛАВИЧІ ПОЛОЦЬКІ

Полоцьке літописання до нас не дійшло. Короткі, часом суперечливі, відомості про Полоцьку землю, залишені авторами переважно вороже настроєними щодо полочан. Через це і генеалогія полоцьких князів найбільш спірна і заплутана. Ускладнює її розв'язання й різноманітна інтерпретація житій полоцьких княгинь у яких вкрай заплутані їхні родинні зв'язки. Через відсутність надійних джерел багато загадок з генеалогії полоцької династії залишаються не розгаданими.

Таблиця 2.

РЮРИКОВИЧІ. ІЗЯСЛАВИЧІ ПОЛОЦЬКІ.

V

1. ІЗЯСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 1001)

Див. табл. 1, поз. 10

VI

2. БРЯЧИСЛАВ ІЗЯСЛАВИЧ († 1044) ...................................................................... 1

Помер в 1044 р. (116, с.138) Князь полоцький (1001-1044 рр.). М.Баумгартен (1750, р.9) та О.Рапов (1332, с.52) вважали Брячислава молодшим сином Ізяслава Володимировича, але саме він, а не Всеслав, успадкував полоцький престол. Тому їх здогадка потребує додаткових аргументів. Брячислав Ізяславич одним з перших намагався позбутися опіки Києва (566, с. 17-18,20). Цікаво, що під 1068 р. згадується двір Брячислава у Києві.

3. ВСЕСЛАВ ІЗЯСЛАВИЧ († 1003) ...................................................................... 1

Помер у 1003 р. (110, с.55). Відомостей про життя і діяльність немає.

VII

4. ВСЕСЛАВ БРЯЧИСЛАВИЧ († 14.04.1101) ...................................................................... 2

Помер 14.04.1101 р. (118, с.18; 120, с.137; 127, с.188) О.Рапов відстоює дату 24.04.1101 р. (1332, с.54). У ПВЛ внесена билинна легенда про народження Всеслава. На її підставі можна допускати, що у Брячислава довго не було спадкоємця і його дружина вдалася до допомоги волхвів-язичників. «Цього Всеслава мати народила від волхвування, тому, що коли вона народила його, то була у нього пляма на голові, і волхви сказали її: нав'яжи ти на язву чарівну пов'язку, котру хай носить він до смерті своєї; Всеслав точно носить її до сих пір, тому він такий кровожадний», — напевно так слід читати повідомлення ворожого Всеславу літописця.

Найвидатніший з полоцьких князів (1044-1067, 1070, 1071-1101 рр.), займав також і київський престол (14.09.1069 — сер.04.1069). Він довго намагався позбутися київської опіки (592; 566, с.26, 53-62, 78, 100, 266; 318, с.217-230).

VIII

5. ДАВИД ВСЕСЛАВИЧ († після 1130) ...................................................................... 4

Народився між 1047-1057 рр., бо у 1067 р. на переговори з київським князем його батько взяв з собою двох синів, звичайно старших, яким не могло бути менше 10 років, а скоріше вони були вже зрілими мужами під 20 років. Помер після 1129 р. у вигнанні у Візантії (112, стб.304).

Старшинство синів Всеслава дискусійне. На думку В.Пічети Давид при розділі Полоцького князівства на уділи був обділений і зовсім не отримав володінь (1215, с. 38 5). О.Рапов вважав його третім сином Всеслава (1332, с.56). Нам здається, що більшу рацію мали В.Данилович (592, с.43), М.Баумгартен (1750, р.9) та Л.Алексеєв (318, с.56), які вважали Давида найстаршим. Напевно він успадкував батькові в 1101 р. і був полоцьким князем до 1127 р., коли його прогнало полоцьке віче. Та й шлюб сина Давида з дочкою Мстислава Великого вказує на старшого з полоцьких князів. Син безземельного князя-ізгоя таких можливостей не міг мати. Крім того саме Давид Всеславич очолював полоцьку дружину в поході на половців у 1101 р. Ми вважаємо, що Давид Всеславич був полоцьким князем у 1101-1127, 1128-1130 рр.

6. РОГВОЛОД-БОРИС ВСЕСЛАВИЧ († 1128) ...................................................................... 4

М.Баумгартен, слідом за М.Погодіним, вважав Рогволода і Бориса різними особами і поміщав їх серед молодших синів Всеслава (1750, р.9). Ми підтримуємо версію Л.Алексеева (318, с.230-232), що Борис — хрестильне ім'я Рогволода, який був другим сином Всеслава Брячиславича. Ми виходимо з того, що нащадки Рогволода володіли землями у басейнах Другі та Березіни, тобто займали другий по старшинству престол у Полоцькій землі, а також постійно претендували на Полоцьк. Хрестильне ім'я Борис завжди стояло попереду імені Гліб. Гліб Всеславич у 1101 р. отримав Мінське князівство, яке було третім престолом по старшинству у Полоцькій землі. Напевно у 1101 р. Друцьке князівство отримав Рогволод-Борис. У 1102 р., повертаючись з походу на ятвягів, він заклав тут місто Борисов (566, с. 124). Як другий син Всеслава він народився не пізніше 1057 р.

Рогволод-Борис був друцьким (1101 -1127 рр.) та полоцьким (1127-1128 рр.) князем. Можливо, що у 1127 р. полочани прогнали Давида через нерішучість у протистоянні намаганням Києва силою зброї підпорядкувати Полоцьку землю і запросили Рогволода на старший престол як наступного по старшинству серед полоцьких князів. Навряд чи Рогволод-Борис подобався Мстиславу Володимировичу більше за свого свата Давида. Вже саме ім'я «Рогволод» було викликом Києву. У Полоцькій землі це ім'я могло асоціюватися з часами незалежності при князі Рогволоді.

Рогволод-Борис помер у 1128 р. (111, стб.299; 112, стб.293), можливо, не без допомоги своїх ворогів. Правда, князю на той час було уже не менше 70 років.

7. ГЛІБ ВСЕСЛАВИЧ († 13.09.1119) ...................................................................... 4

Народився у середині XI ст. в Полоцьку. Помер 13.09.1119 р. в ув'язненні у Києві (112, стб.285).

Амбітний мінський князь (1101-1119 рр.) також пробував позбутися як полоцької так і київської опіки. Можливо, що він пробував об'єднати під своєю владою землі кривичів та дреговичів. Можливості його були великі. Лише Києво-Печерському монастиреві князь подарував 600 гривен срібла і 50 гривен золота. По його смерті вдова Гліба внесла в цей монастир ругу -100 гривен срібла і 50 гривен золота.

Гліб був одружений з Анастасією Ярополківною (* 1074 † 8.01.1159), дочкою турівського і волинського князя Ярополка Ізяславича (566, с. 111-112; 1710, с. 122; 318, с.230-232; 1332, с.55-56).

8. РОМАН ВСЕСЛАВИЧ († И14 чи 1116) ...................................................................... 4

Народився на початку другої половини XI ст. Помер у вигнанні за межами Полоцької землі.

Згідно ПВЛ Роман помер в 1116 р. у Муромі (108, ч. 1, с.200-202). За Никонівським літописом Роман помер у Рязані в 1114 р. (120, с. 143).

Янін висловив здогадку, що Роман був найстаршим сином Всеслава Брячиславича і його наступником (1710, с. 122). О.Рапов схилявся до цієї версії, вважаючи, що Роман через усобицю міг втратити володіння і був змушений вмирати у вигнанні (1332, с.54-55). Вірогідніше виглядає версія Л .Алексеева, що Роман був молодшим за Давида, Рогволода і Гліба, яких як старших пом'янув у Єрусалимі Данило Мніх (318,с.230-2325).

Вдова Романа по його смерті прийняла постриг, жила в келії при соборній церкві св. Софії у Полоцьку, переписувала книги, котрі потім продавала, а отримані гроші роздавала бідним (566, c. 11 -112, 270).

Роман мусив мати якусь волость, найімовірніше Ізяслав або Слуцьк, звідки його міг вигнати Гліб. Скора смерть у вигнанні могла завадити його реставрації після подій 1116 р.

9. СВЯТОСЛАВ ВСЕСЛАВИЧ († після 1130) ...................................................................... 4

Народився у другій половині XI ст. в Полоцьку. Помер після 1129 р. у вигнанні в Візантії (592).

Судячи з того, що його нащадки володіли Вітебським князівством, можна стверджувати слідом за О.Пресняковим (1316, c. 118) та Т.Василевським (2093, s.337), що Святослав був вітебським князем у 1101-1129 рр. Заперечення Л.Алексеєва (318, с.230-232), підтримані О.Раповим (1332, с.56), зводяться до того, що ніби-то Вітебське князівство належало до Смоленської землі. Останнє може бути справедливим тільки для короткого періоду в другій половині XII ст., коли смоленська династія переживала період найбільшого розквіту. І то нам здається, що Давид Ростиславич, займаючи вітебський престол, принаймні номінально залишався васалом полоцького князя. Про це свідчать події 1167 р.

Ще одним підтвердженням того, що Святослав Всеславич був вітебським князем, служить повідомлення Іпатіївського зведення під 1180 р., де у розповіді про похід на Всеслава Васильковича, сказано, що дід його брав участь у поході на Новгород, взяв дарохранильницю і начиння служебне в соборі, а також один погост новгородський приєднав до своєї землі. Якщо це не ремінісценсії з походу Всеслава Брячиславича у 1065 р., коли було пограбовано собор св.Софії в Новгороді і частину населення

Новгородської землі переселено в полоцькі землі (у такому випадку літописець помилково прадіда Всеслава Васильковича назвав дідом), то можна припускати, що між 1101-1129 рр. міг мати місце прикордонний конфлікт між Вітебським князівством і Новгородською землею. Такі сутички могли відбуватися і під час першого походу об'єднаних військ на Полоцьку землю у 1127р.

Існує малоймовірна версія ніби його дружина Софія була тіткою імператора Іоанна II Комнена. Якщо вона правдива, то це був другий шлюб князя вже у Візантії і у віці близько 60 років. Можливо через допомогу нової родини син Святослава зумів утриматись у Полоцьку. Припускати, що один з молодших синів полоцького князя міг одружитись з візантійською принцесою ще на Русі, знаючи що шлюби були тільки скріпленням дипломатичних угод, просто несерйозно (87, c. 185).

10. РОСТИСЛАВ-ГЕОРГІЙ ВСЕСЛАВИЧ (* 1170 ? † п.1130) ...................................................................... 4

Народився в 1070 р. у Полоцьку [?]. Помер після 1129 р. у вигнанні у Візантії. Майже всі історики вважають його наймолодшим з синів Всеслава Брячиславича (592, с.71; 318, с.223-224, 231; 1332, с.56). Володів якимсь уділом в Полоцькому князівстві. Напевно — Лукомським. Цей уділ вважався старшим за логойський і борисовський, князі яких відомі з другої половини XII ст. А отже у Лукомлі повинен був бути окремий князь уже у першій половині цього століття. Виходячи з усіх знаних князів полоцької династії ним міг бути тільки Ростислав Всеславич у 1101 -1129 рр.

IX

11. БРЯЧИСЛАВ ДАВИДОВИЧ († після 1130) ...................................................................... 5

Народився у кінці XI ст. Помер після 1129 р. у вигнанні в Візантії.

У 1127 р. був князем ізяславським і логойським (111, стб.298). Можливо, що він отримав цей уділ після 1116 р., коли ці землі було відібрано у Гліба, а їх попередній князь Роман помер у вигнанні. Напевно, тоді ж угода Києва з Полоцьком була скріплена шлюбом Брячислава з Ксенією, дочкою Мстислава Володимировича. Це не врятувало Брячислава Давидовича від вигнання.

12. РОГВОЛОД-ВАСИЛЬ РОГВОЛОДОВИЧ († після 1171) ...................................................................... 6

Народився на початку XII ст. Помер після 1171 р.

Напевно у 1127-1129 рр. був друцьким князем. У 1140 р., повернувшись, отримав знову Друцьке князівство, бо у 1143 р. одружився з дочкою Ізяслава Мстиславича, тоді переяславського князя і старшого з нащадків Мстислава Володимировича (120, с. 167). Цей шлюб допоміг йому у 1144 р. здобути полоцький стіл. Як старший в роді полоцьких князів Рогволод рогволодович мав на це право, але не маючи жодного уділу, він не зміг би це право реалізувати. Дещо невдала політика привела у 1151 р. до бунту в Мінську, під час якого Рогволод був ув'язнений. Його звільнили за допомогою Юрія Довгорукого і він знайшов притулок при дворі союзника останнього сіверського князя Святослава Ольговича. Як ленник сіверського князя і з допомогою сіверян у 1158 р. Рогволод рогволодович оволодів Друцьком, а потім і Полоцьком. У 1162 р. після невдалої облоги Городця Мінського Рогволод-Василь залишився у Друцьку.

Востаннє Рогволод рогволодович згаданий у 1171 р. в написі на валуні, знайденому поблизу Друцька: «В літо 6679 місяця мая в 7 день поставлений хрест сій. Господи, поможи рабу своєму Василю в хрещенні, іменем Рогволоду, сину Борисову.» (592, с.82; 1351, с.ЗЗ; 318, с.231-234; 1332, с.59).

13. ІВАН РОГВОЛОДОВИЧ († після ИЗО) ...................................................................... 6

Народився на початку XII ст. Помер після 1172 р. [?]

Існують навіть сумніви щодо його історичності, але вони не дуже переконливі. Можливо у Візантії Іван рогволодович прийняв постриг під іменем Давида і не повернувся (592, с.84; 1178, с.373; 318, с.231-234; 1332, с.59).

14. ЗВЕНИСЛАВА РОГВОЛОДІВНА († 24.05. після 1173) ...................................................................... 6

Народилася до 1127 р. Померла 24.05 після 1173 р.

Була з братами на засланні у Візантії, де під впливом двоюрідної сестри стала черницею

Євпраксією. Разом з сестрою у 1172 р. вирушила на прощу до Константинополя та Єрусалиму.

Канонізована православною церквою і вшановується 24 травня (1750, р.34).

15. РОСТИСЛАВ ГЛІБОВИЧ († після 1161) ...................................................................... 7

Народився в кінці XI — початку XII ст. Помер після 1161 р.

Напевно до 1144 р. був князем-ізгоєм. А.Сапунов, джерело якого невідоме, вважав, що у 1146 р. мінським князем був Ростислав. Воскресенський літопис під тим самим роком відмітив появу у Друцьку Гліба Рогволодовича. Але в 1146 р. не було підстав для перерозподілу столів у Полоцькій землі. Це могло відбутися тільки у 1144 р., коли полоцьким князем став Рогволод рогволодович, або близько 1140 р., коли Всеволод Ольгович вернув полоцьких князів з вигнання. У 1151-1158 рр. Ростиславу вдалось навіть оволодіти Полоцьком, але він не зумів там втриматись і повернувся у Мінськ (592, с.84; 318, с.231 -234; 1332, с.59).

Був одружений з Софією, дочкою волинського князя Ярослава Святополковича.

16.. ВОЛОДАР ГЛІБОВИЧ († після 1167) ...................................................................... 7

Народився у кінці XI — на початку XII ст. Помер після 1167 р.

Був мінським князем у1151-1158 рр. (коли його старший брат Ростислав сидів у Полоцьку), городецьким князем (у 1162 р. під стінами своєї столиці розгромив полоцького князя Рогволода Рогволодовича), знову мінським князем (по смерті Ростислава після 1161 р. і після невдачі у Полоцьку у 1167 р.). У 1167 р. короткий час володів Полоцьком (після перемоги над військом Всеслава Васильковича і до невдалого походу на Вітебськ) (592, с.85; 318, с.231 -234; 1332, с.58-59).

17. ВСЕВОЛОД ГЛІБОВИЧ († після 1159) ...................................................................... 7

У 1159 р. був ізяславським князем як васал найстаршого брата Ростислава. Під час наступу нового полоцького князя Рогволода Рогволодовича, на допомогу якому виступили смоленські полки, очолені князями Романом і Рюриком Ростиславичами та воєводою Вніздом, а також новгородські та псковські дружини, не став чинити опору, а присягнув новому сюзерену. Але полоцький князь поміняв йому Ізяславське князівство на Стрижевське, таким чином розриваючи володіння Глібовичів: Ізяславське князівство примикало до Мінського, а Стрижевське — знаходилося біля Полоцька. Його столиця — нині с.Стрижеве на р.Свічі.

Всеволод не брав участі у подіях 1162 та 1167 рр., які торкалися мінської гілки полоцької династії. Можна з певною долею вірогідності припускати, що він помер до 1162 р. (592, с.85; 318, с.234-236; 1332, с.57-58).

18. ІЗЯСЛАВ ГЛІБОВИЧ († 14.05.1134) ...................................................................... 7

Помер 14.05.1134 р. як ізгой за межами Полоцької землі. В.Татищев називає його полоцьким

князем (1467, c. 145), але це скоріше виписка з дкогось літопису, яка вказувала на належність до полоцької династії. На думку О.Рапова мав якийсь уділ у Полоцькій землі (1332, с.58).

19. ВАСИЛЬКО СВЯТОСЛАВИЧ († 1144) ...................................................................... 9

Помер у 1144 р. У 1132-1144 рр. був полоцьким князем, на підставі чого можна припускати, що у 1130-1132 рр. він мав володіти вітебським князівством, яке пізніше було закріплене за його нащадками.

М.Карамзін, П.Строєв і М.Погодін помилково вважали його сином Рогволода-Бориса Всеславича (592, с.86; 318, с.234-237; 1332, с.59-60).

20. ВЯЧКО СВЯТОСЛАВИЧ († після 1167) ...................................................................... 9

Помер після 1167 р. (114, с.14). Мав уділ з центром в Усвяті, на думку О.Рапова успадкував Вітебське князівство у 1162 р. (1332, с.59-60).

М.Баумгартен на підставі Житія св.Єфросінії вважав Вячка сином Ростислава (1750, р.34). Але його володіння знаходились в Вітебському князівстві, отже він скоріше був молодшим братом Василька. Т.Василевський помилково ототожнив цього князя з іншим Вячком, який жив у XIII ст. і займав престол у латиському князівстві Кокнессе (2093, s.377). Цей князь загинув у 1224 р. і не міг бути братом св.Єфросинії Полоцької, на що справедливо вказав Л.Алексеєв (318, с.231-232).

Для св.Єфросінії Вячко був лише двоюрідним братом. Згідно житійної літератури у нього були дві доньки: Киріанна (в чернецтві Агафія) та Ольга (в чернецтві Євфімія).

21. ПРЕДСЛАВА РОСТИСЛАВНА († 23.05.1173) ...................................................................... 10

Народилася до 1130 р. чи, може у вигнанні у Візантії і там прийняла чернецтво під іменем Єфросінії. Схилила до чернецтва рідну сестеру Гордиславу, двоюрідну Звениславу і, напевно, двоюрідного брата Івана Рогволодовича. Останній в іноцтві носив ім'я Давида. Всі троє у 1172 р. вирушили на прощу до Константинополя та Єрусалиму. По дорозі в Константинополь вони зустріли імператора Мануїла І Комнена і були ним прийняті. Померла 23.05.1173 р. Канонізована православною церквою.

22. ГОРДИСЛАВА РОСТИСЛАВНА († після 1173) ...................................................................... 10

Народилася до 1130 р.[?] Померла після 1173 р. У чернецтві Євдокія. у 1172-73 рр. з сестрою

Предславою-Єфросінією та двоюрідним братом Іваном-Давидом була на прощі у Константинополі та Єрусалимі.

X

23. ГЛІБ РОГВОЛОДОВИЧ († після 1186) ...................................................................... 12

Народився у першій третині XII ст. Помер біля 1186 р. (1750, р.34).

Можна допускати, що Гліб був друцьким князем у 1159-62 рр., коли його батько Рогволод рогволодович займав полоцький престол. Після 1171 р. він знову князь друцький. Згаданий там під 1180 р. (112, стб.620).

24. ВСЕСЛАВ РОГВОЛОДОВИЧ († після 1186 ?) ...................................................................... 12

Помер після 1186р. Можливо у 1186р. успадкував Друцьке князівство (592,с.91,101). У 1160 р. очолював друцьку дружину, послану на допомогу Ольговичам проти вщижського князя Святослава Володимировича.

25. ГЛІБ РОСТИСЛАВИЧ († після 1159) ...................................................................... 15

Помер після 1159 р. М.Баумгартен помилково вважав Гліба сином Брячислава Давидовича (1750, р.34-35).

За повідомленням Воскресенського літопису у 1146 р. Гліб приїхав у Друцьк з Рязані (118, c. 100), де, напевно, перебував у вигнанні. Вище ми вже звертали увагу, що полоцькі події 1144 р. у цьому зведені віднесені до 1146 р. Майже неймовірно, щоби для забезпечення підтримки мінської гілки в боротьбі проти вітебської, Рогволод рогволодович передав Друцьк Глібові Ростиславичу у 1146 р. Вистачало повернення Мінська його батькові. Скоріше Гліб отримав Друцьк тільки у 1151 р., коли полоцький престол зайняв його батько мінський князь Ростислав Глібович. Не випадково у 1159 р. Рогволод рогволодович прогнав Гліба з Друцька при допомозі сіверських князів.

26. ВОЛОДИМИР ВОЛОДАРЕВИЧ († після 1186) ...................................................................... 16

Помер після 1182 р. Напевно вперше став мінським князем у 1167 р., коли його батько Володар Глібович перейшов в Полоцьк. По його смерті Володимир успадкував мінський престол. У 1182 р. як мінський князь претендував на Берестя у суперництві з дороцичинським князем Васильком Ярополчичем (1468, с. 127-128). Можливо, що він був одружений з незнаною з інших джерел волинською княжною.

27. ВАСИЛЬКО ВОЛОДАРЕВИЧ († після 1186) ...................................................................... 16

Помер після 1186 p. (l11, стб.403). Був логойським князем.

М.Погодін, В.Данилович і М.Баумгартен безпідставно вважали Володимира і Василька Ростиславичами (592, с.87-90; 1750, р.34-35). О.Рапов вважає Василька старшим за Володимира (1332, c.61), проте він займав молодший стіл в землі, тоді як Володимир був мінським князем.

28. ВСЕСЛАВ ВАСИЛЬКОВИЙ († бл. 1186) ...................................................................... 19

Востаннє згадується у Друцьку у 1186 р. У 1132-1162, до 1175-1178, після 1180-1186 рр. був вітебським князем. У 1162-1167, 1167 — до 1175, 1178 — після 1180 рр. займав полоцький престол. Одружився з дочкою київського князя Ростислава Мстиславича, що забезпечило йому підтримку смоленської гілки Мономаховичів. З їх допомогою Всеслав Василькович утримував зверхність у Полоцькій землі, але для цього змушений був передати Вітебськ своєму шурину Давиду Ростиславичу. Правда, цей князь з смоленської династії, принаймні номінальне, залишався васалом Всеслава Васильковича (1750, р.34-35; 318, с.233-238; 1332, с.61-62).

За версією В.Даниловича, яку ми приймаємо, у 1186 р. друцьким князем став Всеслав Рогволодович. Це би могло означати, що Всеслав Василькович помер бл. 1186 або взагалі згадка 1186 р. відноситься до Всеслава Рогволодовича (592, с.93).

29. БРЯЧИСЛАВ ВАСИЛЬКОВИЧ († після 1181) ...................................................................... 19

Помер після 1181 р. Князь ізяславський (1159-1160рр.) та вітебський (1168-до 1175, 1178-після 1181 рр.).

30. ІЗЯСЛАВ ВАСИЛЬКОВИЧ († до 1185) ...................................................................... 19

У «Слові о полку Ігоревім» згадується як князь городенський, який загинув в бою з литовцями. Сталось це до 1185 р. Городець на Березині-волость Мінського князівства, яка можливо була відірвана в період боротьби за Полоцьк (164, с.24; 1332, с.62).

31. МАРІЯ ВАСИЛЬКІВНА ...................................................................... 19

У 1143 р. була видана за волинського князя Святослава Всеволодовича, старшого сина великого князя Всеволода Ольговича. Цей шлюб укріпив позиції Василька Святославича і дозволив йому зберегти полоцький стіл до своєї смерті. Пізніше Святослав Всеволодович підтримував вітебську гілку як чернігівський і київський князь.

32. ВОЛОДАР [ВОЛОДША] ВАСИЛЬКОВИЧ († після 1175) ...................................................................... 19

Помер після 1160р. Князь ізяславський (1159-1160) і, можливо, лукомський (у 1170-х).

33. ВСЕВОЛОД ВАСИЛЬКОВИЧ († після 1186 ?) ...................................................................... 19

Згаданий у «Слові о полку Ігоревім». Здається, що в 1185 р. був ще живий (164, с.24; 1332, с.62).

XI

34. БОРИС ВСЕСЛАВИЧ († після 1222) ...................................................................... 24

М.Баумгартен помилково писав про двох Борисів: Вячеславича та Всеславича, хоча сам погоджувався з можливістю їх тотожності (1750, р.34-35). Оскільки Борисв 1195 р. був друцьким князем (118, с. 105; 121, с.28), то він належав до потемків Рогволода Рогволодовича, тобто був Всеславичем.

Друцький престол він успадкував по смерті батька. Певно той же князь займав полоцький престол у 1222 р., вигравши боротьбу з князями вітебської гілок полоцької династії бл. 1215 р.

В.Татищев помилково вважав його Борисом Давидовичем, якого не існувало, і відносив до смоленської династії (1468, с.204-211).

Неспроможність князя Бориса стримати наступ литовців, про який є відомості у польського хроніста М.Стрийковського, чиї джерела вивчені недостатньо, а також втрата впливу в землях латишів, привели до бунту полочан, відбитого в заплутаній «Повісті про Святохну». Цим скористались смоленські князі. 17.01.1222 р. смоленський князь Мстислав Давидович здобув Полоцьк і посадив там свого племінника Святослава Мстиславича, сина тодішнього київського князя (318, с.238-239; 1495, c. 184-194).

Згідно «Повісті» Святохна була дочкою Казиміра Поморського. З поморських князів ним міг бути лише щецінський князь Казимір II Богуславич († 1219/1220 рр.). Поморсько-полоцький союз у першій чверті XIII ст. досить логічний: обидві сторони були зацікавлені у отриманні активності хрестоносців в Прибалтиці.

35. ГЛІБ ВСЕСЛАВИЧ († після 1221) ...................................................................... 24

Згаданий у Полоцьку у 1221 р. (97, с.213). Імовірно був молодшим братом Бориса Всеславича.

36. ОЛЬГА ВАСИЛЬКІВНА ...................................................................... 27

В чернецтві Євдокія. За віком скоріше дочка Василька Володаревича, а не Василька Святославича, як і вважав М.Баумгартен (1750, р.35-36).

37. ВОЛОДИМИР [ВОЛОДАР ?] ВСЕСЛАВИЧ († 1215) ...................................................................... 28

Полоцький князь у 1186-1215 рр. При ньому були остаточно втрачені позиції Полоцької землі у Прибалтиці (592, с.168-169; 1750, р.36; 49, с.179-185; 1215, с.387-388; 1332, с.64).

38. NN ВСЕСЛАВНА ...................................................................... 28

3.02.1174 р. була видана за Ярополка Ростиславича (118, с.91), який тоді невдало претендував на один з головних престолів у Суздальській землі.

39. ВАСИЛЬКО БРЯЧИСЛАВИЧ († після 1209 ?) ...................................................................... 29

У 1180 р. згаданий як вітебський князь (112, стб.620). Тоді вітебським князем був його батько Брячислав Василькович, а Василько лише очолював вітебську дружину. По смерті батька зайняв вітебський престол. У 1209 р. з його дочкою одружився володимиро-суздальський князь Всеволод Велике Гніздо. Схоже, що Василько був ще живим (592, с. 171-173; 1750, р.64).

40. ВСЕСЛАВ БРЯЧИСЛАВИЧ († після 1180) ...................................................................... 29

У 1180 р. з полоцькою дружиною брав участь в поході на Друцьк (112, стб.620). Тоді полоцьким князем був його дядько Всеслав Василькович.

41. NN ВОЛОДАРІВНА ...................................................................... 32

За версією В.Даниловича, пр ийнятою М.Баумгартеном, була матір'ю князя Ізяслава, згаданого у 1180 р. Можливо, що це помилка і Ізяслав був сином Микули Володаревича, а NN взагалі не існувала (592, с.99; 1750, р.36).

42. МИКУЛА ВОЛОДАРЕВИЧ († до 1180) ...................................................................... 32

У 1180 р. згадується його син логозький князь Всеслав (112, стб.620). Напевно, Микула Володаревич на той час уже не жив.

43. АНДРІЙ ВОЛОДАРЕВИЧ († після 1180) ...................................................................... 32

Згаданий в 1180 р. в зв'язку з походом на Друцьк (112, стб.620).

XII

44. ВЯЧКО БОРИСОВИЧ († 1224) ...................................................................... 34

Народився близько 1175-80 рр. Загинув 1224 р. при обороні Юр'єва (Дерпта) від хрестоносців (49, с. 123-127).

О.Рапов помилково відносив його до смоленської династії (1332, с. 193).

Через інтриги мачухи Святохни був змушений шукати щастя на стороні. Був князем латгальського князівства Кокнесе (до 1203 — 1208 рр.) і, при бездіяльності полоцьких князів намагався завадити хрестоносцям підпорядкувати собі територію князівства. Переяслав-Заліський князь Ярослав Всеволодович вирішив використати досвід Вячка в боротьбі з хрестоносцями, поставивши його у 1223 р. у Юр'єві, де він проявив себе хоробрим полководцем (49, с. 179-199).

45. ВСЕВОЛОД БОРИСОВИЧ († після 1225) ...................................................................... 34

Між 1203-1206 рр. зайняв княжий престол в земгальському князівстві Герсіке [Ерсіке]. Не сподіваючись на допомогу полочан, звернувся до литовців. Союз з ними був скріплений шлюбом Всеволода з дочкою князя Довгирда [Daougueroute]. У1208 р. мусив стати васалом ризького єпископа. Пробував в союзі з литовцями відстояти князівство. У 1215 р. вся територія Герсіке була зайнята хрестоносцями. Князь Всеволод продовжував боротьбу до 1225 р., коли він востаннє згаданий в джерелах (49, с. 127-128, 164).

46. РОМАН БОРИСОВИЧ [?] († після 1216/1217) ...................................................................... 34

У Длугоша під 1207 р. розповідається про похід на литовців смоленського князя Володимира Рюриковича з дружинами Романа Борисовича, Костянтина, Мстислава і Ростислава Давидовичів. У польського хроніста помилки в хронології, запозиченої з руських джерел, нерідкі. Володимир Рюрикович зайняв смоленський престол у 1212 р., цей похід міг відбутися у 1216-1217 рр. За В.Татищевим у Давида Ростиславича був син Борис, який ніби-то у 1217-1221 рр. займав полоцький престіл. Ця версія була прийнята О.Раповим. Але, якби Роман Борисович належав до смоленської династії, то у переліку Длугоша він стояв би після своїх дядьків Давидовичів (49, с. 127-129, 164; 1332, с. 193).

Найбільш певно, що В.Татищев сплутав Бориса Давидовича (котрого не існувало?) з Борисом Всеславичем, сином якого і був Роман. У джерелі, яким користувався Длугош, Роман поставлений попереду удільних смоленських князів як спадкоємець полоцького князя і командир полоцької дружини.

47. ВАСИЛЬКО [РОГВОЛОД ?] БОРИСОВИЧ († після 1218) ...................................................................... 34

Згаданий у В.Татищева під 1218 р. як князь полоцький. В 1217 р. мав уділ у Двинській області, тобто на Даугаві. В.Татищев помилково відносив Василька Борисовича до смол енської династії. Цю версію прийняли М.Тихомиров та О.Рапов. Однак ще М.Баумгартен застерігав від можливої помилки історика XVIII ст. Лише у 1222 р. смоленська рать здобула Полоцьк і посадила там на короткий час князя з своєї династії (1750, р.36; 1467, с.201-202, 212, 261; 1495, с.189-192; 1332, с. 192- 194; 500, с.27).

48. ВОЛОДИМИР [ВОЙТЕХ ?] БОРИСОВИЧ († після 1218) ...................................................................... 34

В.Татищев під 1217р. згадує ще одного Борисовича — Володимира, теж відносячи його до смоленської династії. М.Тихомиров в цілому погоджувався з такою гіпотезою, але разом з цим вбачав в «Повісті про Святохну» відбиток реальних подій. Ми вважаємо версію М.Баумгартена більш реальною, яка відповідає і ходу подій в Полоцькій землі, і практиці успадкування столів, тому відносимо всіх Борисовичів до друцької гілки полоцької династії. Щодо Бориса Давидовича, то ніяких доказів його існування не існує. Володимир Борисович найвірогідніше тотожний Войтеху «Повісті». Наймолодший з Борисовичів був сином Святохни для якого вона добивалась полоцького престолу, розганяючи пасинків (1750, р.36; 1467, с.201-202, 212, 261; 1495, с.189-192; 1332, с. 192- 194; 500, с.27).

49 БРЯЧИСЛАВ ВАСИЛЬКОВИЧ († після 1239) ...................................................................... 39

У 1239 р. був полоцьким князем (114, с.52; 115, с.34; 116, с.174; 118, с.144). Вітебська гілка полоцьких князів повернула собі старший стіл після 1232 р. Напевно до цього після 1209 — до 1232 р. Брячислав Василькович був вітебським князем.

50. ЛЮБАВА ВАСИЛЬКІВНА ...................................................................... 39

У 1209 р. видана за володимиро-суздальського князя Всеволода Юрійовича Велике Гніздо. Противниками його в той час були князі смоленської династії, що само по собі виключає залежність Вітебська від Смоленська в цей період.

51. ВСЕСЛАВ МИКУЛИЧ († після 1181) ...................................................................... 42

У 1180 р. згадується як логозький князь.

52. ІЗЯСЛАВ [МИКУЛИЧ ?] († після 1181) ...................................................................... 42

Згадується в 1 180 р. Напевно брат Всеслава Микулича. Вірогідно був борисівським князем.

XIII

53. ІЗЯСЛАВ [?] († після 1264) ...................................................................... ?

За В.Даниловичем у 1264 р. був полоцьким князем (592, c. 199; 1750, р.36). Може стара династія на короткий час повернула собі головний стіл у Полоцькій землі? Таку можливість припускав і М.Баумгартен. Тоді Ізяслав належав до друцької гілки. Вітебська гілка вигасла в боротьбі з литовцями, тому у Полоцьку та Вітебську одночасно з'явились литовські династи. Друцька і мінська гілки залишались ще довший час в своїх землях.

54. ЄВПРАКСІЯ ВАСИЛЬКІВНА († 8.05.1243) ...................................................................... 47

Померла 8.05.1243 р. Була видана за псковського князя Ярослава Володимировича (114, с.54; 116, с.182; 118, с.152; 121, с.123).

55.ПАРАСКОВІЯ БРЯЧИСЛАВНА ...................................................................... 49

У 1239 р. видана за переяслав-заліського князя Олександра Ярославича Невського (114, с.52; 115, с.34; 116, с.174; т.118, с.44). Цим шлюбом скріплювався союз полоцько-вітебських князів з суздальською династією. Обидві групи князів ворогували з смоленськими князями.

56. ІЗЯСЛАВ [?] († після 1264) ...................................................................... ?

За В.Данилевичем у 1264 р. займав вітебський стіл. Чи не був цей князь тотожним Ізяславу (поз.53) ? Напевно це останній з князів вітебської гілки Рюриковичів (592, с. 199).

XIV

57 ЯРОСЛАВ [?] († кінець XIII ст.) ...................................................................... 53 чи 56 ?

За В.Даниловичем був полоцьким князем в кінці XIII ст. (592, с. 199-200).

Відома грамота полоцького князя Ярослава Ізяславича Борисоглібському монастирю на даровизну млина на р. Бельчиці, датована 1396 р. Але тоді полоцьким князем був Вінгольт-Андрій Ольгердович. Правда, він титулувався великим князем полоцьким і тому можна припускати, що Ярослав Ізяславич був удільним полоцьким князем, нащадком старої династії. Але не виключено, що при переписуванні грамоти була допущена помилка і цей документ датується 1296 р., коли на полоцькому престолі дійсно ще міг сидіти князь з старої династії. Тоді це був син князя Ізяслава (поз. 53 або 56).

XVI?

58. ВАСИЛЬ († після 1326) ...................................................................... ?

У 1326 р. згадується як мінський князь (118, с. 199). Був васалом Гедиміна. Напевно, належав до мінської гілки Полоцьких Рюриковичів.

У XIV ст. князі полоцької династії зберігали за собою дрібніші уділи, ставши васалами Гедиміновичів. Крім Мінська Рюриковичі ще утримували Свислоцьке князівство (117, с.215), яке була мінським уділом.

Першою дружиною Вітовта була Марія, дочка лукомського князя Андрія, який, напевно, був останнім лукомським князем з старої династії, котра найправдоподібніше походила від вітебської гілки. За М.Стрийковським, ця гілка навіть володіла Полоцьком, але була прогнана князем Вінгольтом-Андрієм Ольгердовичем, який здобув і Лукомль. Пізніші князі Лукомські вели свій рід від сестри Ягайла Ольгердовича і не визнавали дружину Вітовта своєю родичкою. Удільне Лукомське князівство існувало з середини XII ст. до кінця XIV ст., коли воно перейшло до Гедиміновичів, які утримували його аж до XVI ст.

Нез'ясоване походження князя городенського Давида Дмитровича. Невідомо, котрий Городок був його столицею. Це міг бути князь з мінської гілки, чи з турівських князів, а також міг бути одним з молодших синів Любарта-Дмитра Гедиміновича, який тримав Давид-городок.

У XIV ст. у джерелах з'являються князі Друцькі. Як писав М.Баумгартен, спокусливо виводити цих князів від друцької гілки полоцької династії. Г.Власьєв помилково вважав, що князі Друцькі — нащадки белзького князя Олександра Всеволодовича. Останні Друцькі князі з полоцької династії згадуються в джерелах у кінці XII ст. Правда, немає сумнівів в існуванні Друцького князівства до середини XIII ст. і панування в ньому князів друцької гілки полоцької династії. У 1339 р. друцький князь Іван узяв участь у поході татарської раті Товлубея на Смоленськ, організованому московським князем Іваном Калитою. З того часу Друцькі князі знову повертаються на сторінки літописів.

На користь версії про безперервність друцької династії свідчить і розпад цієї гілки на багато князівських родин, що було логічним для Друцьких князів, котрі протягом XIII-XV ст. дробили володіння Друцького князівства відповідно до практики успадкування.

У літописи потрапила легенда про відновлення Друцького князівства київським князем Дмитром, який приїхав сюди після зруйнування Києва Батиєм. Такий князь в інших джерелах не згадується. Традиція пов'язує його з Черніговом, але малоймовірно, щоби сильно роздроблені й ослаблені Ольговичі, відразу після монгольського розорення, могли запанувати в Друцькому князівстві, не зруйнованому Батиєм.

Походження князів Друцьких від Гедиміновичів практично виключене. Найбільш вірогідним залишається й походження від друцької гілки полоцької династії. На користь цього свідчать і родові герби цих князів — «ліхтарі», які є скоріше різновидами тризуба ніж різновидами «колюмни», не кажучи про «погоню». Не суперечить цьому і традиція князів Друцьких, які ніколи не вважали себе нащадками литовських князів.

Князі Друцькі наведені у табл.3. Найвірогідніше вони були нащадками Рогволода-Василька Борисовича (поз.47).

КНЯЗІ ДРУЦЬКІ

Останні друцькі князі з полоцької династії згадуються в кінці XII ст. Знову у джерелах князі Друцькі з'являються з першої половини XIV ст. Спроби їх пов'язання з литовськими династіями непереконливі. Герби більшості друцьких князів по графіці ближчі до «тризубів» Рюриковичів, ніж до «погоні» чи «колюмни». Походження цих князів, якщо вони були Рюриковичами (у чому більшість дослідників не сумнівається), неможливо виводити від іншої гілки, окрім Полоцьких Ізяславичів. Тільки Г.Власьєв та М.Хмиров помилково вважали їх нащадками белзького князя Олександра Всеволодовича, виводячи їх від Михайла, сина неіснуючого волинського князя Романа Олександровича.

Напевно протягом другої половини XIII — початку XIV ст. Друцьке князівство продовжували утримувати нащадки Рогволода Всеславича. За версію неперервності друцької династії говорять і повідомлення про друцьких князів Семена Михайловича (який загинув у боротьбі з ординцями у XIII ст.) та Дмитра (який ніби-то відродив Друцьке князівство, приїхавши сюди з Києва, зруйнованого Батиєм), що збереглися у легендарній частині литовсько-білоруських літописів (140, с. 129, 146, 194), які, можливо, відбивають певні реалії подій другої половини XIII ст. — початку XIV ст. Князя Дмитра інші джерела не знають. Традиція пов'язула його з Черніговом, куди ніби-то спочатку сховався цей князь після здобуття монголами Києва. Князь Дмитро з різних причин справді міг перебувати у Сіверській землі, зв'язки якої з Друцьким князівством були традиційними. За Стрийковським друцький князь Дмитро був учасником коаліції князів проти Рингольта. До цієї коаліції входили київський князь Станіслав і володимирський [луцький] Лев. Коаліція була розгромлена біля Могильно (293, cz. l, s.252). Тут можна здогадуватися, що якесь заплутане джерело, можливо і друцьке, зберегло відгомін походу Гедиміна на Київ. Битва біля Могильно могла передувати битві на р.Ірпені (у 1324 р, за Ф.Шабульдо). Після цієї поразки друцький князь ніби-то втік у Луцьк (138, с.25). Надто мало збереглося джерел, але все ж можна вважати, що Друцьке князівство існувало протягом XIII — початку XIV ст.

Відлік колін для друцьких князів умовний, по аналогії з ровесниками князя Івана. Таблиця і коментарі складені на підставі літописів, пом'яників, хронік М.Стрийковського (293, cz.2, s.76) та М.Бельського (205, t.2, s. 140), праць Ю.Вольфа (2111, s.34; 2112, s.56-66), А.Бонєцкого (1765, s.248,322-324), М.Улащика (1528, c.29-32) та Н.Яковенко (1700, c.289-291).

Таблиця З

РЮРИКОВИЧІ. КНЯЗІ ДРУЦЬКІ

XVI

1. ІВАН [?] († після 1339) ...................................................................... ?

У 1339 р. друцький князь Іван брав участь у поході ординської раті Товлубея на Смоленськ, організованому московським князем Іваном Даниловичем Калитою (121, с.87). На той час Друцьке князівство було ординським васалом.

2. МИХАЙЛО [?] (перша половина XIV ст.) ...................................................................... ?

Батько друцьких князів Василя та Семена. Відомий з родоводів. За віком був сучасником князя Івана, згаданого під 1339 р., можливо, що його братом. Внесений до Києво-Печерського пом'яника в числі родини князя Дмитра Путятича.

3. NN ...................................................................... > князі ОДИНЦЕВИЧІ, князі ГОЛЬЦОВСЬКІ, князі БАГРИНОВСЬКІ, князі ПЛАКСИЧІ [?], князі ТЕТИ [?]

Незнаний предок князів Одинцевичів, Тет та Плаксичів.

Від Федора Одинцевича чи Одинця, який в числі прихильників Свидригайла Ольгердовича у 1432 р. в битві під Ошмянами потрапив в полон до Зигмунта Кейстутовича, пішли князі Одинцевичі. їх родовід досить заплутаний, одна версія відбиває модний в пізньому середньовіччі варіант виходу роду «з німець». Отчина Одинцевичів, які перейшли на московську службу, с.Репухово знаходилась у Друцькому князівстві. У 1461 р. Одинцевичі отримали с.Прихаби, давнє володіння князя Костянтина Бабич-Друцького. Отже, походження Одинцевичів від друцьких князів не викликає великих сумнівів. Вони могли походити від одного з молодших друцьких князів, який жив на початку XIV ст. За Ю.Вольфом, Федір Одинець був сином князя Андрія Михайловича і правнуком князя Івана (поз. 1) (2112, s.286-288).

У Федора Одинцевича були брат Олександр та сестра, яку видали за Зигмунта Кейстутовича. Син Олександра — Григорій згадується у документі 1442 р. Князь Федір Одинцевич мав четверо синів (Дмитра, Івана, Богдана і Григорія) та дочку Марію.

Дмитро Федорович († до 1508 р.) отримав невеличкий уділ з центром у Гольцові на південний захід від Орші. Його сини Василь, Іван, Орехва та Андрій (який від'їхав з Глинським у Москву у 1508 р.) писалися ГОЛЬЦОВСЬКИМИ. Крім них Дмитро Федорович мав ще дочок Федьку й Анну († після 1527 р.).

Іван Федорович засвідчений у документах 1486-1499 рр. Напевно йому належало невеличке Багриновське князівство, бо його нащадки писалися БАГРИНОВСЬКИМИ. Григорій Іванович Багриновський († 1559 р.) у 1507 р. одружився з Анною, походження якої незнане. Його брат Василь († 1555 р.) зустрічається і документах від 1509 р. Нащадків у нього не було. Григорій Іванович мав сина князя Івана Багриновського († до 1559 р.) та двох дочок: Марину, видану за Яна Полуцького, та Аксинію, видану за Богдана Шашкевича. У Івана Григоровича були сини Семен (згад. у 1559 р.), Дмитро (згад. у 1595 р.) та дочки Таміла і Богдана. Останьою у родині князів БАГРИНОВСЬКИХ була Олександра Семенівна († 9.07.1622), одружена з Павлом Унховським.

Богдан Федорович згадується у документах 1499-1528 рр. Його дружина була дочкою Сенка Дашковича. Єдиний син Семен († 1542 р.) згадується з 1506 р. Він був одружений з княжною Анастасією Сангушко (* до 1510 † 1559). їх син Андрій († 1566 р) був господарським маршалком. Крім того, у них було дві дочки: Марія (видана за Лева Образцова), та Анна (видана за князя Соломирецького, а потім вийшла за князя Федора Петровича Головню-Острожецького).

Григорій Федорович згадується у документах 1486-1509 рр. Нащадків у нього не було (2112, s.286,94).

Від друцьких князів, напевно, походили і князі ТЕТИ та ПЛАКСИЧІ. Іван Тета брав участь у боротьбі Вітовта з Скіргайлом у 1390-91 рр. Його син Юрій Іванович Кожюшно виступає як послух князя Корибута-Дмитра Ольгердовича в документі 16.12.1388 р. (154, N 23, с.42-44), а також у числі князів, які в 1392 р. ручилися за Гридка Костянтиновича князю Скіргайлу (154, N 25, с.46-47). У списках князів Тети попереду Плаксичів. Лев та Русан Плаксичі та їх сини Іван Львович та Іван Русанич згадуються в літописах та актових документах (201, 1.1, N 9, s.8-9). їх володіння, схоже, були на межах Друцької та Смоленської земель. У 1388 р. вони були васалами Корибута-Дмитра Ольгердовича, а в 1390-92 рр. виступали на стороні Скіргайла Ольгердовича. Лев Плаксич у 1390 р. потрапив у полон до хрестоносців при обороні Вільна.

XVII

4. ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ ...................................................................... 2

Князь друцький. Жив у середині XIV ст. Старший брат князя Семена Михайловича.

5. СЕМЕН МИХАЙЛОВИЧ († в бою з ординцями) ...................................................................... 2

Князь друцький. Живу середині XIV ст. Напевно відомості легендарної частини литовських літописів про загибель друцького князя Семена Михайловича в боротьбі з ординцями відносяться саме до цього князя. Просто події помилково віднесені до XIII ст. На підставі Києво-Печерського пом'яника можна припускати, що хрестильним іменем князя було Данило.

6. ГЛІБ [?] († після 1380) ...................................................................... ?

У 1380 р. очолював друцьку дружину в битві на Куликовому полі (122, с. 58). Це може свідчити, що Друцьке князівство або його уділи на той час продовжували залишатися незалежними, маневруючи між Литвою, Московською і Тверською державами.

XVIII

7. ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ († після 1372) ...................................................................... 4

Князь друцький. Був одружений з Анастасією, дочкою великого рязанського князя Олега Івановича.

Як союзник тверського князя Михайла Олександровича взяв участь в московсько-тверській війні у 1372 р. і підпалив Переяслав-Заліський (122, с.49).

8. ДМИТРО СЕМЕНОВИЧ ...................................................................... 5

Князь друцький. Реконструюється з родоводів. Спроби виводити його синів, чия діяльність протікала на рубежі XIV-XV ст., від Бутава-Дмитра Ольгердовича не підкріплені джерелами і не пов'язані з попередніми друцькими князями. Залишається допускати, що у другій половині XIV ст. у числі друцьких князів був і другий Дмитро — Семенович, син князя Семена Михайловича. Записаний у Києво-Печерському пом'янику у числі родини князя Дмитра Путятича.

9. ЛЕВ [?] († після 1384) ...................................................................... ?

Князь друцький. Шурин литовського князя Вітовта Кейстутовича, тобто він був одружений з незнаною Кейстутівною або ж сестрою першої дружини Вітовта княжною Лукомською. У 1384 р. разом з Вітовтом перебував у хрестоносців (2112, s.56; 2097, s.26). Спроби зробити з цього князя Гедиміновича дуже слабкі (2077, s. 113-115). Єдиний поважний аргумент — опис печатки на документі 1384 р., ніби-то схожої на «погоню», не відповідає відомим гербовим знакам князів Друцьких. Напевно, печатка Лева переплутана з печаткою князя Судемунта.

XIX

10. АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ († 12.08.1399) ...................................................................... 7

Князь друцький. Загинув у 12.08.1399 р. в битві на Ворсклі (131, с.65,71 -73). Його нащадки вигасли до 1411 р.

11. ВАСИЛЬ ДМИТРОВИЧ ...................................................................... 7

Князь друцький. Жив у першій половині XV ст.

12. СЕМЕН ДМИТРОВИЧ († після 1422) ...................................................................... 8

Князь друцький. Васал великого князя Вітовта Кейстутовичау 1401-1422 рр. Записаний у Києво-Печерському пом'янику у числі родини князя Дмитра Путятича.

13. ІВАН ДМИТРОВИЧ († після 1398) ...................................................................... 8

Князь друцький. У 1398 р. в числі інших васалів Вітовта Кейстутовича підписав трактат Литви з Орденом (2112, s.56). Записаний у Києво-Печерському пом'янику у числі родини князя Дмитра Путятича.

14. МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ († 12.08.1399) ...................................................................... 8

Князь підберезький. Загинув 12.08.1399 р. у битві на р.Ворсклі (131, с.65,71-73). На думку Ю.Вольфа був братом друцького князя Івана Дмитровича. З ним можна погодитися, що Михайло і Олександр Підберезькі, які загинули у 1399 р. в битві на Ворсклі, могли володіти Підберезою як друцьким уділом, але не мають нічого спільного з Ямонтовичами-Підберезькими (2112, s.61). Записаний у Києво-Печерському пом'янику у числі родини князя Дмитра Путятича, що також підтверджує версію Ю.Вольфа.

15. ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ († 12.08.1399) ...................................................................... 8

Князь підберезький. Загинув 12.08.1399 р. у битві на р. Ворсклі (131, с.97). Його належність до родини князів Друцьких досить вірогідна. Записаний у Києво-Печерському пом'янику у числі родини князя Дмитра Пугятича.

16. ОЛЕКСАНДРА ДМИТРІВНА († 1426) ...................................................................... 8

Померла у 1426 р. Видана заміж за вязанського князя Андрія Івановича Гольшанського з яким мала трьох доньок. По смерті мужа жила з дочками у Друцьку. її середня дочка Софія у 1422 р. була видана за польського короля Владислава Ягайла Старша дочка Василиса вийшла за князя Івана Бельського,а молодша — за господаря Валахії Ілляша І.

XX

17. ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ († 1510) ...................................................................... 11 > князі ДРУЦЬКІ (російська гілка)

Помер у 1510 р. Князь друцький. У 1508 р. старий князь Дмитро Васильович з синами Василем, Богданом, Андрієм і Юрієм та внуком Дмитром Юрійовичем присягнули великому князю московському, підтримавши повстання князя Михайла Глинського. На допомогу їм прийшли козаки Остапа Д ашковича. Але невдовзі Друцьк і його волості були повернені до складу Литовської держави. Від Дмитра Юрійовича, який залишився у Московській державі, пішла російська гілка князів Друцьких.

18. ІВАН СЕМЕНОВИЧ БАБА († після 1436) ...................................................................... 12

Помер після 1436 р. Його діяльність фіксується актами 1422-1436 рр. У 1431 -1435 рр. підтримував Свидригайла Ольгердовича. Був одружений з княжною Авдотією Андрієвною Мезецькою. Записаний у Києво-Печерський пом'янику числі родини Дмитра Путятича.

19. ІВАН СЕМЕНОВИЧ ПУТЯТА († після 1440) ...................................................................... 12

Князь Іван Путята у 1424 р. був посланий великим князем Вітовтом у числі інших друцьких князів на допомогу московській раті проти ординців до Одоєва (123, с. 197). З 1431 р. князь Іван Путята у числі близьких соратників Свидригайла Ольгердовича. Помер після 1440 р. Записаний у Києво-Печерський пом'яник.

20. ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ КРАСНИЙ († після 1448) ...................................................................... 12 > князі КРАСНІ

Помер після 1448 р. Був одним з лідерів серед білоруських і українських князів, які відстоювали незалежність від Польщі Великого Князівства Литовського. Входив до панів-ради. Записаний у Києво-Печерський пом'яник.

Одружений з незнаною з імені княжною Воротинською. Від цього шлюбу пішла родина князів КРАСНИХ. Князі Красних вигасли із смертю онука Дмитра близько 1507 р. Його батько князь Іван Васильович Красний помер після 1516 р.

21. ДМИТРО СЕМЕНОВИЧ СОКИРА († після 1432) ...................................................................... 12 > князі СОКИРИ-ЗУБРЕВИЦЬКІ

Помер після 1432 р. Отримав уділ з центром у Зубревичах. На початку XV ст. був державцем Остра. Сподвижник великого князя Свидригайла Ольгердовича. Записаний у Києво-Печерський пом'яник. Від Дмитра Сокири пішли князі СОКИРИ-ЗУБРЕВИЦЬКІ.

22. ГРИГОРІЙ СЕМЕНОВИЧ († після 1422) ...................................................................... 12

Згаданий у джерелах під 1422 р. (2112, s.61) Записаний у Києво-Печерському пом'янику.

XXI

23. ФЕДІР ІВАНОВИЧ († після 1446) ...................................................................... 18

Князь друцький. Помер після 1446р.

24. ІВАН ІВАНОВИЧ († після 1476) ...................................................................... 18

Князь друцький. Його діяльність засвідчена документами 1472-1476 рр. Нащадків не мав (2112, s.62).

25. СЕМЕН ІВАНОВИЧ († 1455) ...................................................................... 18

Князь друцький. Помер у 1455 р. без потомства (2112, s.63).

26. КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ († до 1442) ...................................................................... 18 > князі ПРИХАБСЬКІ'

Помер до 1442 р. Отримав уділ з центром у Прихабах, тому почав писатися Прихабським. Від нього пішла родина князів ПРИХАБСЬКИХ. На підставі запису у Києво-Печерському пом'янику можна припускати, що його хрестильним іменем було Михайло. Його син Андрій Костянтинович Прихабський також був внесений до Києво-Печерського пом'яника у числі родини князя Дмитра Путятича, що означає, що цей князь помер до 1506 р.

27. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ БАБИЧ († після 1485) ...................................................................... 18 > князі БАБИЧ-ДРУЦЬКІ, князі БАБИЧЕВИ

Князь друцький. Помер після 1485 р. Його дочка вийшла за великого рязанського князя Івана Васильовича (117, с.237; 123,с.117; 135, с.151). Від Василя Бабича пішла родина князів БАБИЧ-ДРУЦЬКИХ. Бабич-Друцькі перейшли на московську службу і стали називатися БАБИЧЕВИМИ.

28. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ПУТЯТИЧ ...................................................................... 19 > князі ДРУЦЬКІ-ГОРСЬКІ, князі ГОРСЬКІ-ДУДАКОВСЬКІ, князі ГОРСЬКІ-БУРНЕВЦІ

Помер до 1496 р. Записаний у Києво-Печерський пом'яник. Від нього пішла родина князів ДРУЦЬКИХ-ГОРСЬКИХ. Столицею їx уділу були Гори. Князь Василь Іванович мав чотирьох синів: Дмитра, Олелька і Михайла, згагадих під 1499 р. та Івана († до 1528 р.). Олелько не мав нащадків. Єдиний син Михайла — Федір востаннє згаданий під 1528 р. Князь Федір Дмитрович Друцький-Горський (згад. у 1530 р.) був одружений з княжною Анною-Василисою Андріївною Сангушко. Його сестра Марія у 1528 р. була дружиною Федора Подбип'яти. Григорій Федорович згадується під 1541 р., його брат Авраам — під 1551 р. (дружину його звали Василисою), сестра Олександра — під 1541 р. Григорій Федорович мав сина Федора (згад. під 1600 р.) та дочку Анну (у 1594 р. була дружиною Лаврина Ратомського). У Авраама Федоровича була дочка Дорота (згад. під 1570 р.) та син Юрій († 1609), овруцький замковий писар. Його дружиною була Богдана, дочка Філона Кміти-Чорнобильського. Зі смертю князя Юрія ця гілка обірвалася (2112, s.91).

Князь Іван Васильович носив прізвисько Дуда. Столицею його уділу були Дудаковичі. ДУДАКОВСЬКИМИ писалися його вдова Анастасія та син Федір. Нащадки Федора Дудаковського повернулися до старого прізвища і іменувалися Друцькими-Горськими (2112, s.65). У Федора Івановича були брати Володко (у 1515 р. намісник оршанський) та Іван (згад. під 1533 р.) та сестри Марина і Авдотія (видана за Богдана Хребтовича). Всі вони писалися Друцькими-Горськими. Відгалуженням князів Друцьких-Горських були і князі БУРНЕВЦІ (нащадки Івана Івановича).

29. ІВАН ІВАНОВИЧ ПУТЯТИЧ († після 1516) ...................................................................... 19 > князі ПУТЯТИЧІ, князі ПУТЯТІНИ

Помер після 1516 р. Займав уряди луцького городничого (1474-1489), луцького підстарости (1493 р.), луцького ключника (1496 р.) та перемильського намісника (1506-1507). Від нього пішла родина князів ПУТЯТИЧІВ. Ця родина обірвалася із смертю правнучки Івана Путяти — княгині Анни Богданівни Путятич-Мосальської у 1576 р. Молодша гілка ПУТЯТИЧІВ перейшла на російську службу і стала писатися ПУТЯТШИ. Нащадки ПУТЯТІНИХ дожили до революції 1917 р.

30. ДМИТРО ІВАНОВИЧ ПУТЯТИЧ († 1505) ...................................................................... 19

Помер у 1505 р. Був київським воєводою у 1492-1505 рр. По його смерті розпорядник майна князь Михайло Глинський зробив вклади у Києво-Печерському монастирі, де поховано князя Дмитра і частину його родини, та інших монастирів і кафедральних соборів, у синодики яких було вписано поминання родини Дмитра Путятича.

31. МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ...................................................................... 19 > князі ТОЛОЧИНСЬКІ

Отримав уділ з центром у Толочиш. Від нього пішла родина князів ДРУЦЬКИХ-ТОЛ ОЧИНСЬКИХ. Діяльність членів цієї родини протікала у Білорусії в XVI-XVII ст. (2112, s. 350).

32. ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ († після 1466) ...................................................................... 22

Його діяльність відбита в актах за 1450-1466 рр.

XXII

33. СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ СОКОЛИНСЬКИЙ († після 1466) ...................................................................... 23 > князі ДРУЦЬКІ-СОКОЛИНСЬКІ

Помер після 1466 р. Записаний у Києво-Печерський пом'яник. Столицею його уділу була Сокольня. Від нього пішла відома князівська родина ДРУЦЬКИХ-СОКОЛИНСЬКИХ (2112, s.322-325). Його син Михайло († до 1530 р.) і дочка Юліанія, видана за нетитулованого вельможу, та її діти були внесені до пом'яника Києво-Печерського монастиря.

34. ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ КОНОПЛЯ († до 1475) ...................................................................... 23 > князі ДРУЦЬКІ-КОНОПЛІ

Помер до 1475 р. Від нього пішли князі ДРУЦЬКІ-КОНОПЛІ. Федір Федорович Конопля-Друцький, чия діяльність відноситься до 1495-1522 рр., був одружений тричі. Друга його дружина була дочкою князя Василя Лукомського. Федька Федорівна (* до 1475 † 1520) була дружиною Богдана Сапєги. Від трьох дружин Федір Федорович мав численне потомство: Іван († молодим), Костянтин (діяльність протікала у 1506-1528 рр., був одружений з кн. Анастасією Толочинською, яка † 1562 р.), Опранка [?] (згад. під 1546 р.), Марина, Лев († 1552 р.), Федір († молодим), NN († молодим) і Єлизавета. Богдана Костяіггинівна Конопля-Друцька († 1584 р.) була єдиною представницею наступного покоління, з чиєю смертю ця родина вигасла (2112, s. 172).

35. ІВАН ФЕДОРОВИЧ ОЗЕРЕЦЬКИЙ († бл.1506) ...................................................................... 23 > князі ОЗЕРЕЦЬКІ

Помер після 1509 р. (1700, с.289). Хоча його запис у пом'янику Києво-Печерського монастиря дозволяє переглянути цю дату ближче до 1506 р. Центром його уділу були Озерці поблизу Толочина та Друцька. Від нього пішли князі ОЗЕРЕЦЬКІ, головні володіння яких з XVI ст. були на Україні. Андрій Федорович († 1558р.) мав брата Семена, діяльність якого засвідчена актами 1522-1528 рр. Семен не мав нащадків. У Андрія були сини Іван (згад. у 1548 р.), Василь († після 1562 р.), Богдан († бл. 1601 р.), Михайло († після 1561 р.) та дочка Марія († 1565 р.). Пізніші князі ОЗЕРЕЦЬКІ — нащадки Василя Васильовича († 1607 р.) (2112, s.360-364).

36. ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ ЩЕРБАТИЙ († після 1466) ...................................................................... 23

Згаданий у 1466 р. Помер без нащадків.

37 БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ († після 1488) ...................................................................... 32

Помер після 1488р. Нащадків не мав.

38. РОМАН ВАСИЛЬОВИЧ ЛЮБЕНЬКИЙ († після 1500) ...................................................................... 32 > князі ДРУЦЬКІ-ЛЮБЕЦЬКІ, князі ВИДЕНИЦЬКІ-ЛЮБЕЦЬКІ, князі ЗАГРОДСЬКІ-ЛЮБЕЦЬКІ

Помер після 1500 р. Його дружиною була Богдана Сапєга († 1541 р.). Від цього шлюбу пішла родина князів ДРУЦЬКИХ-ЛЮБЕЦЬКИХ та її відгалуження князі ВИДЕНИЦЬКІ-ЛЮБЕЦЬКІ та ЗАГРОДЦІ-ЛЮБЕЦЬКІ. Виденицькими першими стали писатися другий син Романа Васильовича — Дмитро († 1558 р.) та четвертий син — Іван († бл. 1567 р.). Виденицьким також писався їх племінник Іван Богданович († 1558 р.). Його дружиною була кн. Василиса Львівна Соломирецька. їх нащадки князі Друцькі-Любецькі дожили у Білорусії до XIX ст. Князі Василь Романович († бл. 1536 р.) та Януш Романович († 1548 р.) нащадків не мали. Внук Івана Романовича — князь Павло Григорович Друцький-Любецький († після 1638 р.) був луцьким гродським суддею (1616-1627 рр.) та луцьким підстаростою (1630-1638 рр.). Ця гілка обірвалася із смертю Івана Павловича († після 1653 р.) (2112, s.202-212).

ЯРОСЛАВИЧІ. ПЕРША ГАЛИЦЬКА ДИНАСТІЯ

Таблиця 4

РЮРИКОВИЧІ. ЯРОСЛАВИЧІ

V

1. ЯРОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 1054)

Див. табл. 1 поз. 13

VI

2. ІЛЛЯ ЯРОСЛАВИЧ († 1020) ...................................................................... 1

Помер у 1020 р. (776, с.200, 206). Князь новгородський (бл. 1019-1020).

3. ВОЛОДИМИР ЯРОСЛАВИЧ (* 1020 † 4.10.1052) ...................................................................... 1

Народився у 1020 р. Помер 4.10.1052 р. (111, стб.160; 112, стб.149; 120, с.85). Похований у закладеному ним у 1044 р. новгородському соборі св.Софії. Князь новгородський (1034-1052).

Відомо, що один з синів Ярослава одружився в 1043 р. з Одою, дочкою графа Леопольда фон Штаде. Найпевніше, як і доводив М.Баумгартен (380, с.95-102), це був Володимир Ярославич. Графи фон Штаде були одними з найбільших імперських володарів. З 1056 р.вони стали спадковими маркграфами Північної марки. 6.01.1043 р. Ярослав Мудрий запропонував кайзеру Генріху III скріпити союз шлюбом з однією з його дочок. Імператор відмовив. Він уже вибрав Агнесу де Пуатьє, шлюбз якою допоміг йому приєднати Лотарінгію. Крім того, в Мерзебурзі були невдоволені політикою Ярослава Мудрого, який фактично не дав імперії анексувати Польщу. Отримавши відмову від кайзера, Ярослав заключив низку подібних союзів з впливовими німецькими князями, скріплену шлюбами. Володимир був найстаршим і, природньо, його шлюб мав би бути першим. Не виключено, однак, що Ода була видана не за Володимира, а за Вячеслава Ярославича (500, с.30-31).

4. ІЗЯСЛАВ-ДМИТРО ЯРОСЛАВИЧ (* 1024 † 3.10.1078) ...................................................................... 1 < табл.5

Народився 1024 р. Загинув 3.10.1078 р. у битві на Нежатиній Ниві (112, стб. 184). Був похований у мармуровій раці в Десятинній церкві. Князь турівський (1042-1052 рр.), новгородський (1052-1054 рр.) і київський (21.03.1054 -14.09.1068; 04.1069 — 22.03.1073; 15.07.1077 — 3.10.1078). У 1042 р. одружився з Гертрудою, дочкою польського короля Мєшка II (1739, tabl.2, р.13).

Не зумів утримати в своїх руках спадщину батька. Мав проблеми з киянами і печерськими монахами. Мусив розділити владу з братами. При ньому була прийнята «Правда Ярославичів» (1072 р.) — перша кодифікація руського права, яка дійшла до нас. Втративши Київ вдруге, в пошуках допомоги через маркрафа Східної марки Дедо II вступив у контакти з римським папою Григорієм VII (1073-85 рр.). Папа коронував у Римі королівською короною його сина Ярополка і надав останньому лен святого престолу Руське королівство (булла папи від 17.04.1075 р.). Реалізувати цю спробу закріплення Київської Русі за однією гілкою династії шляхом зміни порядку успадкування не вдалося. Сам Ізяслав не ризикнув обнародувати на Русі цей акт (175, с.347-352; 859, кн.1, с.23-38; 533; 988, с.330-333; 1600; 566, с.34-70; 842, с.84;-1336; 1499, с. 147-150; 1108, с. 122-126; 1287, с.170-174; 1711, с.61-62; 1713, с. 142-164; 577, с.65; 1312, с.85-108; 1495, с.106-108, 129-131; 1331, с.84-87).

Ізяслав був високого зросту і могутньої будови, мав красиве обличчя і м'ягкий незлобний характер. Гертруда-Олісава по смерті мужа жила у сина Ярополка на Волині, потім у другого сина Святополка в Турові. Разом з Святополком повернулася до Києва, де і померла у віці близько 80 років 4.01.1107 р. На стіні св.Софії у Києві С.Висоцький знайшов її граффіті: «Господи помози рабі своєй Олісаві Святополчі матері, руський княгині.» (477, с.42-44).

5. АНАСТАСІЯ ЯРОСЛАВНА († після 1074/до 1094) ...................................................................... 1

Померла після 1074 (остання згадка у Хроніці Я.Туроці) і до 1094 р. (в датованому цим роком документі про неї згадано як про покійну). За даними Хроніки Яноша Туроці, вона похована в монастирі Адмунт [Агмунд] в Австрії (звідси версія її імені — Агмунда), що далеко не безперечно. Король Андрій і їх син Давид поховані у Тихані, де Давид був абатом (456). С.Висоцький допускав, що там же похована і Анастасія (477, с.99-100). В Угорщині королева заклала два монастирі східного обряду — в Тормові (комітат Біхар) і біля Вишеграду. Можливо, що вона похована в одному з них. Хоча, померши у вигнанні, Анастасія могла бути похована і за межами Угорщини.

У 1046 р. була видана заміж за угорського короля Андрія І (1046-1061 рр.). Ця дата прийнята більшістю дослідників і офіційною угорською історіографією. В.Королюк та Я.Вароді-Штернберг вважали за можливе датувати шлюб 1039-40 рр., беручи до уваги не зовсім певні відомості, що їх дочка Аделаїда (Адельгейда) народилась ще в Києві. Андрій з братом Левенте, покинувши Угорщину, спочатку шукали підтримки на Волині, потім серед печенігів, а вже пізніше потрапили до Києва. У 1046 р. угорська знать, незадоволена королем Петром Орсеоло, закликала герцогів на батьківщину. Безперечно, що приймаючи на службу угорських принців, Ярослав мав стосовно них певні політичні плани. Згідно І.Фесслера принц Андрій брав участь у походах проти печенігів, ятвягів і чуді. Але його шлюб із старшою дочкою Ярослава до 1046 р., поки шанси на угорський престол не стали реальними, навряд чи був можливим. Цей шлюб, безперечно, допоміг Андрієві утвердитися на угорському престолі. У джерелах не названо ім'я дружини короля. • Уперше Анастасією назвав королеву угорський історик Д.Прай (1723-1801 рр.), цю версію прийняли М.Карамзін, С.Соловйов, М.Вертнер і М.Баумгартен. Останнього за це критикував Д.Расовський. Але, на наш погляд, немає ніяких підстав не вірити педантичному і критичному джерелознавцю Праю, який зібрав тисячі документів з угорської історії. Анастасія була помітною фігурою (по смерті мужа вона допомагала синові Шоломону здобути престол, вийшла вдруге заміж за імперського дипломата графа Пото, була регеншею) і малоімовірно, щоб її ім'я не збереглося (2099; 1925; 1832).

6. СВЯТОСЛАВ-МИКОЛА ЯРОСЛАВИЧ (* 1027 † 27.12.1076) ...................................................................... 1 < табл.7

Народився 1027 р. Помер 27.12.1076 р. Помер після невдалої операції фурункула. Похований у Чернігові в соборі св.Спаса. С.Висоцький знайшов на стіні св.Софії граффіті з повідомленням про внесення руги за Святослава в березні 1077 р. Князь чернігівський (1054-1073 рр.), київський (22.03.1073 — 27.12.1076). Був одружений з дочкою графа Ете-лера, сестрою трірського архієпископа Бурхарда, одного з найбільших духовних князів імперії (532; 1054, с.347-352; 988, с.330-333; 1600; 566, с.65-75; 842; 1319, с.130-135; 1312, с.85-108; 477, с.85-87). З Любецького пом'яника відомо, що княгиню звали Киликія.

7. ВСЕВОЛОД-АНДРІЙ ЯРОСЛАВИЧ (* 1030 † 13.04.1093) ...................................................................... 1< табл.15

Народився 1030 р. Помер 13.04.1093 р. 14.04.1093 р. у страстний четвер за три дні до Пасхи,

рака з його тілом була встановлена в соборі св.Софії поряд з саркофагом Ярослава та Індігерди. Про це збереглось граффіті дружинника Дмитра, віднайдене С.Висоцьким.

Князь переяславський (1054-1076 рр.), чернігівський (1077-1078 рр.) і великий князь київський (29.12.1076 -15.07.1077; 3.10.1078 — 13.04.1093).

У 1046 р. одружився з родичкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Ім'я її було Марія (згідно печатки) чи Анастасія (за Видубицьким пом'яником). Можливо, одне з імен чернече (перед смертю княгиня могла прийняти чернецтво, як це тоді практикувалося). Марія-Анастасія була племінницею імператора або його дочкою від першого шлюбу, коли він ще не був імператором. За версією Л.Махновця, вона народилася від фаворитки Склірини, з якою Костянтин IX одружився по смерті імператриці Зої. Марія-Анастасія померла у 1067 р.

Другий шлюб відбувся в 1067 р. Другу дружину звали Анною, походження її незнане. Вона померла 7.10.1111 р.

Всеволод Ярославич був висоосвідченою людиною, знав шість мов, серед них, безперечно, шведську (цю мову, без сумніву, знали всі діти Індігерди та Ярослава, сина Рогнеди), грецьку, а також, можливо, латинь і німецьку (533; 566, с.34-81; 182, стб.1-20; 426, с.105-159; 1336; 1287, с. 170-174; 993, с.226-236, 347-353; 1312, с.85-108; 1495, с.106-108; 477, с.94-99).

8. ЄЛИЗАВЕТА ЯРОСЛАВНА (* бл.1032 † п. 1067) ...................................................................... 1

Народилася бл. 1032 р. Померла після 1067р. Нею захопився двоюрідний брат норвезького конунга Олафа — Гаральд Сігурдсон, сміливий полководець, поет-скальд. У числі норвезьких вигнанців він перебував при дворі Ярослава Мудрого, а потім був посланий в експедиційний корпус у Візантію, у складі якого брав участь у походах у Малу Азію, Сіцілію, Африку та Італію. У 1040 р. при здобутті Пірея Гаральд розписався рунами на мармуровій фігурі лева. Того лева знаменитий полководець Морозіні у 1687 р. перевіз до Венеції, де він стоїть і досі. У 1043 р., після невдачі повстання Георгія Маніака, якого підтримав київський корпус, з 500 воїнами зумів втекти на Русь. У 1043 р. взяв участь у невдалому морському поході на Візантію новгородського князя Володимира Ярославича. У 1045 р. Ярослав Мудрий таки видав за Гаральда Єлизавету. Це значно зміцнило позиції норвезького принца. У 1046 р. він виїхав на батьківщину, де став співправителем конунга Магнуса Доброго, а по його смерті — конунгом Норвегії Гаральдом III Суворим Правителем (1047-1066 рр.). Загинув у битві при Стамфордбріджі біля Йорка 25.09.1066 р., пробуючи завоювати Англію. Син Гаральда III та Єлизавети Олаф Спокійний (Олаф Бонд) правив у Норвегії у 1066-1093 рр. Щоб підкріпити становище сина, Єлизавета у 1067 р. вийшла за датського конунга Свена II Естрідсена (1047-1075 рр.). Вона була третьою дружиною Свена II і, можливо, матір'ю його наймолодшої дочки Олени-Гунхільди. Син Свена — Олаф І (король Данії у 1086-1095 рр.) одружився з дочкою Гаральда III та Єлизавети — Індігердою, що ще міцніше скріпило норвезько-датський союз (1930; 1761, s. 1-26; 477, с.95-99).

9. ВЯЧЕСЛАВ-МЕРКУРІЙ ЯРОСЛАВИЧ (* між 1033/1036 † 1057) ...................................................................... 1

Народився між 1033 і 1036 рр. [за Никонівським літописом -1033 р. (120, с.74), за Іпатіївським -1036 р. (112, стб.139),заВ.Татищевим- 1034р. (1467,с.77)]. Помер 1057р. Князь смоленський (1054-1057 рр.). Можливо, що саме його дружиною, а не Володимира Ярославича, була Ода фон Штаде.

10. АННА ЯРОСЛАВНА († після 1075) ...................................................................... 1

Народилася 1032 р. (1467, с.77). Померла після 1075 р. Вийшла заміж за короля Франції Генріха І (1031-1060 рр.). Шлюб відбувся 19.05.1051 р. у кафедральному соборі в Реймсі, куди Анна вклала слов'янське Евангеліє, на якому присягали всі наступні королі Франції. Нині ця пам'ятка зберігається в Національній бібліотеці в Парижі. Від цього шлюбу народилося троє синів: Філіп, Роберт та Гуго. Філіп І, ще за життя батька, у 7 років був коронований і проголошений співправителем. Аж до повноліття Філіпа І (1060-1108 рр.) Анна була регентшею. Наймолодший син королеви Гуго Великий граф де Крепі став одним з героїв Першого хрестового походу. По смерті мужа Анна зійшлася з одиним з найбільших сеньйорів Франції, родичем покійного короля Раулем II Великим, граф де Крепі і Валуа. Рауль навіть викрав королеву під час полювання у Сенліському лісі. Його дружина Альпора Брабантська звернулася до римського папи, який пригрозив обом коханцям відлученням від церкви. Але Анна залишалась у Валуа до самої смерті Рауля в 1074 р. (1908; 2016; 430; 933; 1184; 392, с.173-179; 1828, р.674-680; 475, с.35-54; 927, с.217-221; 1842; 881, с. 113-117). А.Кальнофойський у переліку ктиторів і опікунів монастиря Печерського згадує княжну Анну. Печерський монастир виник після від'їзду Анни, але якісь вклади від її імені мусили бути внесені на користь перших київських монахів (може перед від'їздом до Франції), бо про це пам'ятали ще у XVII ст.

11. ІГОР-КОСТЯНТИН ЯРОСЛАВИЧ (* 1036 † 1060) ...................................................................... 1

Народився у 1036 р. (1467, с.77). Помер у 1060 р. (775, с.233). Князь волинський (1054-1057 рр.) і смоленський (1057-1060 рр.). Дуже імовірно, що його дружиною була Кунегунда, дочка саксонського маркграфа Оттона. По смерті мужа Кунегунда повернулася до Німеччини і вдруге вийшла за Конона, графа Бейхлінгенського (475, с.35-54).

VII

12. РОСТИСЛАВ-МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ (* 1038 † 3.02.1067) ...................................................................... 3

Народився у 1038 р. (1467, с.78). Помер 3.02.1067 р. і

був похований в соборі св.Богородиці у Тмутаракані (111, стб. 166). Князь тмутараканський (1064-1067 рр.). Був високого зросту і мав красиве лице. Його дружина Ленка [Ілона] була дочкою герцога Бели [пізніше короля Бели І]. Вона померла після 1099 р. (376).

13. БОРИС ВЯЧЕСЛАВИЧ (* до 1058 † 3.10.1087) ...................................................................... 9

Народився не пізніше 1058 р. Загинув 3.10.1078 р. у битві на Нежатиній Ниві. Князь чернігівський (травень 1077 р.). По В.Татищеву, Борис був вщижським князем і сином Святослава Ярославича. Якщо перше ще ймовірно, то друге — явна помилка (1332, с. 199-200).

14. ДАВИД ІГОРЕВИЧ (* бл.1058 † 25.05.1112) ...................................................................... 11

Народився бл. 1058 р. Помер 25.05.1112 р. (118, c. 18). Князь тмутараканський (1082-1083 рр.), дорогобузький (1084-1086,1100-1112рр.), князь волинський (1086-1098 рр.). Останки князівського поховання, знайдені при розкопках Давид-Городка у 1937-1938 рр., могли належати Давидові Ігоревичу (566, с.69,12-11, 91-100, 302, 317, 363-364, 385-386, 390-396, 408-413; 1861, s.272).

15. ВСЕВОЛОД ІГОРЕВИЧ ...................................................................... 11

Ім'я цього князя реконструйоване на підставі «Ходіння» Даниїла Мніха. Доля його невідома (1750, р.9-10).

VIII

16. РЮРИК РОСТИСЛАВИЧ († 1092) ...................................................................... 12

Помер у 1092 р. (112, стб.278; 118, с.6; 127, с. 182). Князь перемишльський (бл. 1084-1092 рр.).

17. ВОЛОДАР-ІВАН РОСТИСЛАВИЧ († 19.03.1124) ...................................................................... 12

Помер 19.03.1124 р. і був похований у Перемишлі в збудованому ним соборі св.Іоанна, що дозволяє припускати, що хрестильним іменем князя було Іван. Князь Звенигородський (бл. 1086-1092 рр.) і перемишльський (1092-1124 рр.) (566, с. 69-73, 95-100, 112-115, 122, 395, 409-418). За версією М.Баумгартена, був одруженийз поморською княжною (376, с.6).

18. ВАСИЛЬКО РОСТИСЛАВИЧ († 28.02.1124) ...................................................................... 12

Помер у 28.02.1124 р. (112, стб.288) Князь теребовельський (бл. 1086-1124 рр.). Цей діяльний і енергійний князь до свого осліплення відзначився у війнах з Польщею (y 1091 -1092 pp., крім того за Длугошем у 1081 р.), поклав початок освоєнню Пониззя Дністра (566, с.72-77, 90-101, 112-115, 122, 364, 390-395, 400, 409-418; 376, с.6-7; 1263; 1324, с.42-44). Ймовірно, як союзник імператора Олексія І Комнена, брав участь у знаменитій битві з печенігами на березі р.Маріци біля фортеці Хіріни візантійський 29.04.1091 р. Анна Комнен у числі учасників битви називає 5 тисяч гірських жителів (28, с.237). Відомий візантист В.Василевський вважав їх за дружину теребовельського князя (457, с. 101). Мужньо повівся сліпий Василько і у битві на Рожни полі.

19. ВСЕВОЛОДКО ДАВИДОВИЧ († 1141) ...................................................................... 14

Помер у 1141 р. (1467, с. 154). Князь городенський (бл. 1113-1141 рр.). По смерті батька став васалом волинського князя Ярослава Святополковича і, напевно, брав активну участь у війні з ятвягами в 1112-1113 рр. У результаті цієї війни виникло Городенське князівство з центром у Городні [Гродні] на Немані. У 1116 р. одружився з Агатою, дочкою Володимира Мономаха, що допомогло йому утриматись на своєму столі після падіння Ярослава Святополковича і зміни політичної кон'юктури. Був васалом волинських князів. При ньому почалося економічне і культурне піднесення Городенської землі, відзначене археологами (1797; 514; 912; 1061).

20. ІГОР ДАВИДОВИЧ († після 1150) ...................................................................... 14

У 1150 р. прийшов у Київ до Юрія Довгорукого (1468, c. 15). Напевно, залишався ізгоєм і не мав власного уділу. Подальша доля невідома.

21. МСТИСЛАВ ВСЕВОЛОДОВИЧ († 1113) ...................................................................... „15

Померу 1113 р. (118,с.23).

Вперше згаданий під 1097 р. Був васалом Давида Ігоревича, для підтримки якого в 1100 р. здійснив спробу блокувати торгівлю з Візантією на морі. На підставі даних сфрагістики і, виходячи з рішень Любецького та Витичівського снемів, В.Янін вважає Мстислава смоленським князем. У 1103 р. Мстислав з дружиною брав участь в поході на половців, що означає, що він мав якесь князівство (1710, с.122; 1332, с.202-203; 319, с.122).

IX

22. РОСТИСЛАВ ВОЛОДАРЕВИЧ († 1128) ...................................................................... 17

Помер у 1128 р. (за В.Татищевиму 1143 р., що менш ймовірно, позаяк в джерелах після 1128 р. ніде не згадується) (1468, с. 137-138,158). Князь перемишльський (1124-1128 рр.). Те, що Володимирко отримав Звенигород, означає тільки одне: він був молодшим, а старший перемишльський престол отримав його старший брат Ростислав. У 1122 р. саме Ростислав був заложником за батька в Кракові, коли ще треба віддати 8 тис. гривень викупу. У 1124 р., відразу по смерті батька, Ростислав очолив боротьбу проти польської раті, відтіснив її за Вислок і завершив війну миром. У 1125-1126 рр. йому довелося обороняти Перемишль у ході усобиці з Володимиркой, але вже у 1126 р. він сам обложив Звенигород, і Володимирка врятувало тільки угорське військо. Ростислав помер бездітним, бо Перемишльське князівство без проблем перейшло до Володимирка.

23. ІРИНА ВОЛОДАРІВНА ...................................................................... 17

20.07.1104 р. була видана за Ісаака Комнеиа, сина візантійського імператора Олексія І Комнена (255, р.375). Це був перший випадок прямих контактів Візантії з удільним князівством.

24. ВОЛОДИМИРКО ВОЛОДАРЕВИЧ († 1153) ...................................................................... 17

Помер у 1153 р. (112, стб.463; 118, с.60; 120, с. 196; 127, с.221). Князь Звенигородський (1124-1128 рр.), перемишльський (1128 -1141/46 рр.) і галицький (1141-1153 рр.). Твердий і хитрий політик. Об'єднав усі володіння Ростиславичів і створив сильну Галицьку державу. Бл. 1117 р. одружився з дочкою угорського короля Калмана і вміло користувався угорською допомогою (255, р.375; 2027; 2130; 1434; 1756; 566, с.122-123, 142-144, 151-153, 162-175, 443-454, 474, 480; 1338, с.44-64; 418, с.76). За В.Татищевим, у 1144 р. воював з дунайськими болгарами та візантійцями за нижню течію Дунаю.

25. NN ВОЛОДАРІВНА ...................................................................... 17

11.09.1114 р. була видана за Романа Володимировича, сина Володимира Мономаха, який незабаром зайняв волинський престол (112, стб.295). Цим шлюбом було скріплено союз галицьких князів з Володимиром Мономахом.

26. ІГОР-ІВАН ВАСИЛЬКОВИЧ († 1141) ...................................................................... 18

Помер у 1141 p (112, стб.308). Був старшим за брата, на що вказує шлюб з дочкою київського князя Всеволода Ольговича. Але старше Теребовельське князівство залишилося за братом. Тому питання старшинства синів Василька Ростиславича залишається дискусійним. Шукав зближення з Угорщиною. У 1125 р. з братами Ростиславом-Григорієм та Володимирком подарували монастирю в Савасентдеметрі (де, напевно, була їх факторія) щорічний дохід в розмірі 13 кантарів воску (кантар рівний 50,5-56,3 кг). По смерті брата Ігор-Іван не дав племіннику Теребовлі, а надав йому уділ в Звенигороді на Дністрі. Володимирко Володаревич скористався з смерті Ігоря Васильковича, з яким перебував в дружніх стосунках, і об'єднав усю Галицьку землю. Столиця теж була перенесена в Галич. Може, це була плата за підтримку місцевого боярства (566, с. 122-123,417-419; 1338, с.44-64). Нам здається вірною здогадка Ю.Лукомського, що Ігор-Іван Василькович був похований в Галичі у монастирській церкві св.Івана Хрестителя на Царичанці, і саме його останки були виявлені у саркофазі в південній наві церкви (1023, с.590-591).

27. РОСТИСЛАВ-ГРИГОРІЙ ВАСИЛЬКОВИЧ († між 1127/1141) ...................................................................... 18

Помер між 1127 і 1141 р., ближче до першої дати (566, с. 122-123, 417-419). У 1134 р. його син Іван уже володів уділом в Пониззі Дністра. Князь теребовельський (з 1124 р.).

28. NN ВАСИЛЬКІВНА ...................................................................... 18

У 1132 р. була видана за маркграфа Брненського Братислава, сина Олдріха Брненського, представника бічної гілки чеської династії Пшемислідів. Вратіслав повернув собі Брно тільки взимку 1130 р. Можливо, що роки вигнання він провів при галицькому дворі (236, р.215).

29. БОРИС ВСЕВОЛОДОВИЧ († після 1151/до 1167) ...................................................................... 19

Помер після 1151 і до 1167 р. За М. Погодіним був городенським князем в 1146-1172 рр. Тут явна помилка. Борис успадкував Городненське князівство по батькові, який помер у 1141 р. Востаннє в джерелах він згаданий під 1151р. (120, с.187), а у 1167 р. городенським князем уже був його брат Гліб.

30. ГЛІБ ВСЕВОЛОДОВИЧ († після 1167) ...................................................................... 19

Помер після 1167 р. (112, стб.527) Князь городенський (після 1151 — після 1167 р.). Як і його брат Борис та батько Всеволодко Давидович залишався васалом волинських князів.

31. МСТИСЛАВ ВСЕВОЛОДОВИЧ († після 1183) ...................................................................... 19

Помер після 1183р. (112, стб.619) Князь городенський (після 1167-після 1183 р.).

32. NN ВСЕВОЛОДІВНА ...................................................................... 19

У 1141 р. була видана за чернігівського князя Володимира Давидовича (112, стб.315). У 1151 р. після загибелі мужа в битві на р.Руті вийшла за половецького хана Башкорда, чим забезпечила допомогу половецьких військ своєму юному сину Святославу, який отримав Вщизьке князівство (118, с.69).

33. NN ВСЕВОЛОДІВНА († 1190) ...................................................................... 19

У 1144 р. була видана за князя з турівської династії Юрія Ярославича. Померла у 1190 р.

Можливо, її заслугою було збереження спокою у Турівській землі під час послідовного правління у Турові її синів.

X

34. ЯРОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ ОСМОМИСЛ († 1.10.1187) ...................................................................... 24

Помер 1.10.1187 р. Князь галицький (1153-1187 рр.). Один з найвидатніших князів Київської Русі. Проводив активну зовнішню політику. Підтримав Андроніка Комнена. Візантія розглядала цього найсильнішого з руських князів (тільки одних чуток про наближення війська галицького князя вистачило, щоби розсипати другу коаліцію Андрія Боголюбського проти Києва) як hypospondos — по візантійській вселенській термінології це прирівнювалось до давнього — союзний Риму народ — socii populi Romani. Після загибелі Андроніка Комнена в умовах конфронтації з Візантією підтримав повстання болгарських нобілів Петра і Асеня. Весною 1187 р. на допомогу болгарам прийшли «кумани, народ досі вільний, негостинний і дуже войовничий, і ті, що походять з Вордони, які сміються з смерті, гілка руських, народ милий богу війни.» «Вордона» може бути спотвореною назвою «бродників» (як думали Ф.Успенський та М.Бібіков) або «Бирладі» [і тоді це прямий доказ допомоги болгарам з боку Ярослава Осмомисла]. Новий імператор Ісаак Ангел відразу ж вирішив задушити повстання болгар з двох сторін. Угоду з Угорщиною було скріплено шлюбом імператора з юною Маргаритою, дочкою Бели III. Король зайняв ворожу позицію щодо болгарських повстанців та їх союзників (717; 1352, с.35-39; 566, с. 151,174,179-189, 207-211, 428, 435-436, 474-480, 523; 554; 418, с.77; 495, с.32-35; 504, с.40).

У «Слові» читаємо, що Ярослав «заступив королю шлях, замкнув Дунаю ворота». Це явне свідчення блокади проходів у Болгарію. Замкнути Дунаю ворота найкраще було в районі Залізних воріт, в ущелині, де Дунай, затиснутий відрогами Трансільванських Альп і підступаючими до них з другого боку горами Магоча. Тоді й фраза «меча бремени чрез облаки» означала певний реальний факт, спогади про який могли оживити у сучасників картину переправи катапульт і пороків, які разом з лучниками могли «замкнути» Залізні ворота (1495, с.33-34).

«...рища тропу Траяню чрез поля на горы» — також ремінісценія болгарської війни. За Д. Ангеловим, «Трояків прохід» — гірський прохід від Пловдива, званий пізніше Василицею, добре відомий у болгаро-візантійських війнах XII-XIV ст. (1495, с,33-34).

«По Дунаю гради укріпив, купцями населив, торгуючими через море во Греки...»-результати діяльності Ярослава в Нижньому Подністров'ї та Подунав'ї. Тоді, ймовірно, і розцвіли такі міста як Малий Галич (нині Галац) неподалік від впадіння Сирета у Дунай (1495, с.33-34).

У 1149 р.батько женив Ярослава на Ользі, дочці Юрія Довгорукого. Фактично шлюб розпався бл.1165 р. Ольга Юріївна померла в еміграції 4.07.1181 р. Ярослав став відверто жити з Настею з Чагрович, яку бл. 1171 р. під час боярського бунту було звинувачено у чаклунстві і спалено. Помираючи, Ярослав заповів Галич сину від Насті — Олегу, а Володимиру залишив тільки Перемишль, примусивши і синів і бояр скласти присягу, яка була тут же порушена.

Останки Ярослава Осмомисла, знайдені при розкопках Успенського собору в Галичі Я.Пастернаком, вважались втраченими (1241). Недавно вони були віднайдені в крипті собору св.Юрія у Львові, де їх заховав Я.Пастернак, стараннями львівських археологів Р.Сулика, Ю.Лукомського і др. Спроба реставрації обличчя князя, здійснена С.Горбенком, на наш погляд переконлива (537).

35. МАРІЯ-АНАСТАСІЯ [?] ВОЛОДИМИРІВНА ...................................................................... 24

За Длугошем, у 1151 р. Володимирке видав свою дочку Анастасію за краківського князя Болеслава Кучерявого. Анастасія народила двох синів — Болеслава (* 1156) та Лєшка (* 1158). Коли вона померла, Болеслав не захотів знову одружуватися і залишився вдівцем. Однак добре відомо, що Болеслав Кучерявий був одружений двічі. Першою його дружиною була Верхуслава, дочка Всеволода Мстиславича, внучка Мстислава Володимировича. Цей шлюб відбувся у 1137 р., востаннє вона згадана у документі 15.04.1148 р., але син Болеслав народився від неї. Другу ж дружину краківського князя звали Марією.

Е.Перфецький та Ю. Лимонов бачили в повідомленні Длугоша сліди втраченого перемишльського кодексу і повністю довіряли цим свідченням. М.Баумгартен, а за ним і В.Пашуто відкинули цю гіпотезу як малоймовірну. Події 1151 р. підтверджують можливість такого союзу. В умовах волинсько-угорського альянсу, невдач і пасивності непопулярного в Києві Юрія Довгорукого Володимирко Володаревич гарячкове шукав союзників в Польші.

Точні дати народження Болеслава Болеславовича та його сестри, матір'ю яких була Верхуслава, невідомі. Ці дати мали б бути близькими до дати шлюбу Верхуслави. Отже, імовірність шлюбу Марії і Болеслава досить висока. Можливо, тому польські війська не допомагали Ізяславу Мстиславичу проти Володимирка у 1153 р. (1739, s.162-164; 980, с.63-64).

36. NN [?] ВОЛОДИМИРІВНА ...................................................................... 24

За Длугошем, після весілля Анастасії відбулося весілля другої дочки Володимирка Володаревича Євдокії з братом Болеслава — Мєшком Старим. Незабаром вона померла, не залишивши потомства чоловічої статі.

Однак тут явна помилка: між 1151 та 1154 рр. Мєшко Старий одружився з Євдокією, дочкою Ізяслава Мстиславича, з якою мав трьох синів. Можливо все ж, що дочка Володимирка була видана за Мєшка і померла відразу після весілля або ж її мужем був Генріх, брат Мєшка, в якого не було потомства і про дружину якого теж немає даних (1739, s.162-164; 980, с.63-64).

37. ІВАН РОСТИСЛАВИЧ БЕРЛАДНИК († 1161) ...................................................................... 27

Помер в 1161 р. у Фессалоніках (112, стб.519). Князь звенигород-дністровський (до 1134 -1146 рр.), галицький (1146р.), берладь-дністровський (1158-1159 рр.).

Більшість істориків вважають його сином Ростислава Володаревича, що ніяк не в'яжеться з тим, що цей князь мав уділ у володіннях Васильковичів і користувався підтримкою тамошнього населення. Відома його грамота мезибірським купцям від 20.05.1134 р., де згадуються його володіння в Пониззі Дністра та Дунаю (605). Аутентичність грамоти визнавали М.Дашкевич, П.Мутафчієв, М.Грушевський, В.Мавродін, В.Пашуто. У 1134р. ще були живі Васильковичі, і в їх володіннях не міг знаходитись уділ сина перемишльського князя. Це було б порушенням рішень Любецького снему 1097 р. Крім того, ім'я Іван зафіксоване у Васильковичів. Як спадкоємець Васильковичів цей князь мав найбільше прав на Галицьку і Теребовельську волості. Через це він був небезпечним для Ярослава Осмомисла. Через це і і галичани у 1146 р. відчинили йому ворота столиці, а під час походу 1158 р. населення Подністров'я вітало свого давнього сюзерена (1332, с.77; 500, с.34-35).

XI

38. ЄВФРОСИНІЯ ЯРОСЛАВНА ...................................................................... 34

Так реконструюється, за Р.Зотовим ім'я Ярославни, героїні «Слова», дружини сіверського князя Ігоря Святославича (714, с.27). Автор «Слова» добре знав свою героїню, її палкий темперамент.«...прибіг в Новгород селянин того села і сказав княгині, що Ігор приїхав і хоча довго тому не вірили, але княгиня не могши більше витерпіти, відразу ж сівши на коня, поїхала до нього», — так описує, на підставі втраченого джерела, В.Татищев зустріч Ярославни з Ігорем після його повернення з половецького полону. Цікаво також, що дочка галицького князя згадує Дунай як рідну ріку (314, c. 152-153).

39. NN ЯРОСЛАВНА († після 1167) ...................................................................... 34

У 1167 р. була заручена з угорським принцом Белою, майбутнім королем Белою III. Шлюб цей не відбувся і, вірогідно, Ярославна була видана за Мстислава Ростиславича з смоленської гілки Мономаховичів († 13.06.1180). їх син Мстислав Удатний після вигаснення Першої галицької династії претендував на Галицьку спадщину. Позаяк його претензії були визнані всіма немає сумніву, що його матір'ю була Ярославна (1332, p. 15).

Велика вірогідність, що саркофаг незнаної князівни, знайдений при розкопках Успенського собору в Галичі, належав саме її, або іншій, незнаній з джерел дочці Ярослава Осмомисла (537, с. 122-127).

40. ВОЛОДИМИР ЯРОСЛАВИЧ († 1199) ...................................................................... 34

Помер у 1199 р. (717, ч.2, с.13; 1610, с.62). Князь галицький (1187-1188, 1190-1199 рр.). За В.Татищевим «князь Володимир охотник був великий до пиття і потім не міг про розпорядок земський радити і творити. По смерті же княгині єго Святославлеї доньки, взяв собі жінку у попа, з котрою родив два сина...» (1468, с. 145). У 1167 р. батько одружив його з Болеславою, дочкою чернігівського князя Святослава Всеволодовича, який згодом став київським князем (112, стб.527; 118, с.79). Болеслава померла до початку 80-х рр. Ряд дослідників вважають Володимира Ярославича автором «Слова о полку Ігоревім» (1079).

41. ВИШЕСЛАВА ЯРОСЛАВНА ...................................................................... 34

Після 1187 р. вийшла за познанського і калишського князя Одона (1141/49 — 20.04.1194), старшого сина Мєшка Старого (1739, s. 194-196).

42. ОЛЕГ ЯРОСЛАВИЧ († 1187) ...................................................................... 34

Помер у 1187 р. (112, стб.657). Син Ярослава Осмомисла і Насті з Чагрович («Настас'їч»). За заповітом батька отримав Галич. При другій спробі утвердитися там, був отруєний боярськими колами, винними у розправі з його матір'ю.

43. РОСТИСЛАВ ІВАНОВИЧ († 1189) ...................................................................... 37

Помер у 1189 р. (112, стб. 663-665). Пораненим потрапив у полон до угорців при спробі оволодіти Галичем і був отруєний ними, оскільки його претензії на Галицьку спадщину були найбільш легітимними. Його, можливо, поховали у монастирській церкві св. Івана Хрестителя в Галичі (1023, с.591).

XII

44. ВАСИЛЬКО ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1218) ...................................................................... 40

Син Володимира Ярославича від попаді. У 1187 р., ще за життя Ярослава Осмомисла, одружився з Феодорою, дочкою волинського князя Романа Мстиславича. Розлучився з нею, коли Роман захопив Галич. Разом з батьком у 1188 р. був вивезений в Угорщину, де залишався заложником. У документі 1218 р. він і його молодший брат названі галицькими претендентами. І.Шараневич та М.Грушевський вважали, що дата документа помилкова і він стосується Василька і Володаря, але в документі ім'я брата Василька — Володимира-Івана важко сплутати з Володарем. Тому, слідом за М.Баумгартеном, ми вважаємо Василька і його брата синами Володимира Ярославича, яких угорці пробували використати у боротьбі за Галицьку спадщину (1750, р. 17).

45. ВОЛОДИМИР-ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1218) ...................................................................... 40

Згаданий у документі 1218 р. як галицький претендент в еміграції вУгорщині (1750, р.17).

XIII

46. ГЛІБ [?] († після 1260) ...................................................................... нащадок 30

У 1255-1260 рр. згадується як князь волковиський. Напевно, належав до городенської династії (1750, р.31).

47. ІЗЯСЛАВ [?] († після 1256) ...................................................................... нащадок 30-31?

У 1256 р. займав престол у Свислочі по сусідству з Глібом. Напевно, теж належав до городенської династії.

XIV

48. ОЛЕНА ГЛІБІВНА († після 1288) ...................................................................... 46

Померла після 1288 р. Бл. 1255 р. була видана за Романа Даниловича († бл.1261), тоді слонімського князя (378, с. 1-53).

3.5. ІЗЯСЛАВИЧІ. ТУРОВО-ПІНСЬКІ КНЯЗІ. ЧЕТВЕРТИНСЬКІ. СОКОЛЬСЬКІ

Для цієї гілки через брак джерел період XIII — першої половини XIV ст. реконструйований на підставі ряду гіпотез, збудованих на поодиноких згадках в джерелах у зіставленні з практикою успадкування престолів.

Таблиця 5

РЮРИКОВИЧІ. ІЗЯСЛАВИЧІ

VI

1. ІЗЯСЛАВ-ДМИТРО ЯРОСЛАВИЧ († 1076)

Див. табл. 4 поз.4

VII

2. МСТИСЛАВ ІЗЯСЛАВИЧ († 1069) ...................................................................... 1

Бастард, адаптований батьком. Помер 1069 р. (1467, с.68). Князь новгородський (1065-1067 рр.) і полоцький (1067-1069 рр.). Його раптова смерть, можливо, наступила через отруєння.

3. ЯРОПОЛК-ГАВРИЇЛ-ПЕТРО ІЗЯСЛАВИЧ (* до 1050 † 22.11.1086) ...................................................................... 1

Народивсядо 1050р. Помер 22.11.1086 р., поранений дружинником Нерадцем, можливо, підісланим перемишльським князем Рюриком Ростиславичем (111, стб.248). Тіло було привезено у Київ і 5.12.1086 р. поховано у патрональній церкві св. Петра в монастирі св. Дмитрія Солунського, закладеного його батьком, в присутності київського князя Всеволода Ярославича з синами та митрополита Іоанна ІІ Продрома (776, с.248). Князь полоцький (1071 р.), вишгородський (1077-1078 рр.), турівський і волинський (1078-1086 рр.).

Перебуваючи з батьком у вигнанні, знайшли притулок у сербо-лужицького маркграфа Дедо фон Веттіна (1046-1075 рр.). Другим шлюбом у 1069 р. маркграф одружився з Аделаїдою, Дочкою Ламберта III, графа Лованіум, вдовою за маркграфам Отто фон Орламюнде, який тримав Мейсенську марку у 1062-1067 рр. Від першого шлюбу в Аделаїди було три доньки. Старша з них Кунегунда бл. 1075 р. була видана за Ярополка Ізяславича. Цей шлюб зафіксований в ілюстраціях до відомого Трірського псалтиря, котрий був виготовлений для матері Ярополка — Гертруди-Олісави. Можливо, під впливом матері та дружини Кунегунди-Ірини Ярополк погодився в обмін на підтримку папи Григорія VII перейти в католицьку віру. Склавши васальну присягу престолу св.Петра, Ярополк-Петро [католицьке хрестильне ім'я] та його дружина Кунегунда-Ірина були короновані як король і королеваа Русі dono sancti Petri. Про це була видана спеціальна булла папа від 17.04.1075 р. На одній з мініатюр Трірського псалтиря зображено як Ярополк з Кунегундою простягують руки до апостола, а Гертруда цілує ногу св. Петра. На другій -Ярополк та Кунегунда вінчаються на королівство в присутності св.Петра самим Ісусом (842; 1713, c. 142-164; 1331, с.84-87). Повернувшись на Русь, вони не ризикнули обнародувати цей акт.

По смерті мужа Кунегунда-Ірина з юною дочкою виїхала у Саксонію. Там вона ще двічі виходила заміж. Другим її мужем був граф Куно фон Бейхлінген, який помер в 1103 р., третім (з 1110 р.) — Віпрехт фон Гройтзш († 22.05.1124). Кунегунда-Ірина востаннє згадується 20.11.1117 р. (377).

4. ЄВДОКІЯІЗЯСЛАВНА († 1089) ...................................................................... 1

У 1088 р. Мєшко, син Болеслава II Сміливого, одружився з руською княжною. Галл Анонім не знав її імені (46, с.60; 276, 1.1, р.423). За Длугошем, це була Євдокія, сестра князя київського Святополка Ізяславича. Разом з мужем у 1089 р. Євдокія була отруєна агентами короля Владислава-Германа та його сина Збігнєва (232, ks.3-4, s.237). М.Карамзін вважав Євдокію дочкою Всеволода Ярославича. Слідом за ним узяв під сумнів повідомлення Длугоша і О.Бальзер (1739, s.113). Аргументація обох непереконлива, її відкинув М.Баумгартен (1750, р.11-12).

5. СВЯТОПОЛК-МИХАЙЛОІЗЯСЛАВИЧ (* 8.11.1050 † 16.04.1113).

Народився 8.11.1050 р. (1467, с.79). Помер 16.04.1113 р. (776, с.269).

Князь полоцький (1070-1071 рр.), новгородський (1078-1088 рр.), турівський (1088-1093 рр.) і київський (24.04.1093 -16.04.1113).

«Сей великий князь був зростом високий, сухий, волосся чорняве і пряме, борода довга, зір гострий. Читач був книг і вельми пам'ятний, їв мало через слабкість здоров'я, і пив рідко, тільки для того, щоб догодити іншим. До війни не був охочий і хоча на когось осердився, але скоро і забув. При цьому вельми сребролюбивий був і скупий...» (1467, с.98). До заслуг цього князя, крім успішних походів проти половців слід занести проведення Любецького (1097 р.) та Витичівського (1100 р.) снемів, які стишили міжкнязівські протиріччя.

У Святополка було три дружини. Мати найстаршого сина спочатку була наложницею. Вона померла бл. 1094 р. У 1094 р. князь одружився з дочкою половецького хана Тугоркана. Половчанка померла бл. 1103 р. У 1104 р. Святополк Ізяславич одружився втретє з візантійською принцесою Іриною-Варварою Комнен (1750, p. 11).

VIII

6. РОСТИСЛАВ МСТИСЛАВИЧ († 1.10.1093) ...................................................................... 2

Помер 1.10.1093 р. (110, с.96).

7. АНАСТАСІЯ ЯРОПОЛКІВНА (* 1074 † 8.01.1159) ...................................................................... 3

Народилася 1074 р. Померла 8.01.1159 р. Була видана за мінського князя Гліба Всеславича, який помер 13.09.1119 р. (1750, р.12).

8. ЯРОСЛАВ ЯРОПОЛКОВИЧ († 11.08. чи 20.12.1102) ...................................................................... 3

Помер 11.08.1102 чи 20.12.1102 р. у київській в'язниці (1467, с. 122). За В.Татищевим, був луцьким князем з 1079 р. Можливо, що після Любецького снему змушений був уступити свої володіння Давиду Ігоревичу. Не отримавши ніяких володінь, пробував утриматися в Бересті (1101, 1102 рр.).

9. NN ЯРОПОЛКІВНА (* бл.1076 † п.1087) ...................................................................... 3

Народилася бл. 1076 р. Померла після 1091 р. Разом з матір'ю після загибелі батька виїхала у

Саксонію. Після 1087 р. була видана за тюрінгського князя Гюнтера, засновника династії Шварцбургів.

Від цього шлюбу народився граф Сіццо (500, с.39).

10. ВЯЧЕСЛАВ ЯРОПОЛКОВИЧ († 13.12.1104 чи 16.12.1105) ...................................................................... 3

Помер 13.12.1104 р. (111, стб.230) чи 16.12.1105 р. (1467, с.125), або, навіть, у 1110 р. (120, с. 136). У 1103 р. в поході на половців очолював власну дружину. За О.Раповим мав уділ на Волині (1332, с.87). З цим важко погодитися. Святополк Ізяславич закріпив Волинь за сином Ярославом і слідкував, щоби цей уділ не перейшов у інші руки. Він нещадно розправився з старшим братом Вячеслава за спробу утворити уділ у Бересті. Син Давида Ігоревича теж мусив служити волинському князеві, а не успадкував Дорогобузьке князівство. Найбільш ймовірно, що ще у 1097 р. за рішенням Любецького снему Ярослав отримав Турів або уділ в Турівській землі. Там пізніше мали уділи його племінники.

11. МСТИСЛАВ СВЯТОПОЛКОВИЧ († 12.06.1099) ...................................................................... 5

Син Святополка від наложниці. Загинув 12.06.1099 р. при обороні Володимира від війська Давида Ігоревича (111, стб.240). Князь волинський (1097-1099 рр.).

12. ЯРОСЛАВ-ІВАН СВЯТОПОЛКОВИЧ († 05.1123) ...................................................................... 5

Загинув у травні 1123 р. при облозі Володимира. Князь волинський (1100-1118 рр.). У 1091 р. одружився з дочкою угорського короля Ласло І. Після 1106 р., по смерті першої дружини, взяв дочку польського короля Владислава-Германа. Вона народилася після 1088 р., а померла невдовзі після 12.05.1112. Третій шлюб було укладено 29.06.1112 р. з дочкою Мстислава Володимировича. У 1117-1118 рр. цей шлюб розпався (374).

13. АННА СВЯТОПОЛКІВНА († після 1136) ...................................................................... 5

Померла після 1136 р. Була видана за Святослава Давидовича, спадкоємця чернігівського князя, якому Святополк передав половину Волині з Луцьком. У 1107 р. Святослав Давидович став ченцем Києво-Печерського монастиря і Пізніше був канонізований як св.Микола Святоша.

14. ЗБИСЛАВА СВЯТОПОЛКІВНА († 1113) ...................................................................... 5

Померла у 1113 р. У1103 р. була видана за польського короля Болеслава III Кривоустого. Оскільки обоє були в близьких родиних зв'язках, то краківському єпископу довелося просити дозвіл на шлюб у папи Пасхалія II, мотивуючи «необхідність шлюбу для Вітчизни». По смерті Збислави, Болеслав III одружився вдруге із Саломеєю, дочкою графа Генріха фон Берга. Вона народилася у 1101 р. і померла 27.07.1144 р. Польський король помер 28.10.1138 р. Від шлюбу із Збиславою Святополківною у нього був син Владислав (* 1105 † 30.05.1159), який займав краківський і сілезький престоли у 1138-1146 рр.; незнаний з імені син ( * 1107/8 † після 1109), який помер немовлям, та незнана з імені донька (* бл. 1111), яка у 1124 р. була видана за муромського князя Всеволода Давидовича (1739, s.120-121).

15. ПРЕДСЛАВА СВЯТОПОЛКІВНА († після 1104) ...................................................................... 5

У 1104 р. була видана за герцога Алмоша, брата угорського короля Калмана Книжника. Алмош помер бл. 1129 р. їх син Бела II зайняв угорський престол у 1131 р. (2099, 2511).

16. БРЯЧИСЛАВ СВЯТОПОЛКОВИЧ (* 1104 † 28.03.1123) ...................................................................... 5

Старший з синів Варвари Комнен. Народився 1104 р. Помер у 28.03.1123 р. (111, стб.293; 118,

с.26). На нашу думку згідно права успадкування бл. 1110 р. отримав Турівське князівство, а не уділ у Турівській землі, як вважав О.Рапов (1332, с.89).

17. ІЗЯСЛАВ СВЯТОПОЛКОВИЧ († 23.12.1123) ...................................................................... 5

Помер 23.12.1123 р. (111, стб.299; 118, с.28). Мав уділ у Турівській землі (1332, с.89), можливо з центром у Клеческу, а по смерті брата Брячислава успадкував Турів.

18. МАРІЯ СВЯТОПОЛКІВНА [?] ...................................................................... 5

M .Баумгартен вважав, що наймолодша дочка Святополка Ізяславича — Марія була видана за польського комеса Петра Властовича, відомого діяча першої половини XII ст. (1750,р.П). Ми приймаємо версію В.Пашуто, за якою Петро Властович одружився з Марією Олегівною, дочкою сіверського князя Олега Святославича (1249, c. 152).

IX

19. ЮРІЙ ЯРОСЛАВИЧ († після 1102) ...................................................................... 8

Згаданий під 1102 р. (1467, с. 123).

20. ВЯЧЕСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ († після 1127) ...................................................................... 8

У 1127 р. згаданий як князь клечеський (111, стб.297). Напевно, отримав цей уділ у 1123 р., коли Ізяслав Святополкович перейшов у Турів.

21. ЮРІЙ ЯРОСЛАВИЧ († після 1166/до 1168) ...................................................................... 12

Народився до 1112 р. (був сином Ярослава від другої дружини, дочки польського короля Владислава-Германа) (1750, р.11-12). Востаннє згаданий у 1166 р. (118, с.79). Мав уділ у Турівській землі, напевно з центром у Пінську (бл.1142-1148, 1154-1157 рр.), бо у 1157 р. титулувався князем турівським і пінським (112, стб.491). Князьтурівський (1148/1149-1150, 1151-1154, 1157-після 1166/до 1168 рр.). У важких умовах зумів утримати Турівську землю для нащадків Святополка Ізяславича (566, с.122, 187-188, 302, 307-308). У 1144 р. одружився з дочкою городенського князя Всеволодка Давидовича (112,стб.297).ДружинаЮріяЯрославичапомерлау 1190р.

22. СОФІЯ ЯРОСЛАВНА († 1158) ...................................................................... 12

Померла у 1158 р. Була видана за мінського князя Ростислава Глібовича (374, с. 12).

23. ПРИБИСЛАВА ЯРОСЛАВНА († після 1136) ...................................................................... 12

Бл. 1136 р. була видана за західнопоморського князя Ратибора I. Муж помер у 1155/56 р., їх син Богуслав був князем на Славні (375). В.Двожачек помилково вважав Прибиславу дочкою волинського князя Ярослава Ізяславича (1803, tabl. 18).

X

24. ІВАН ЮРІЙОВИЧ († після 1170) ...................................................................... 21

Помер після 1170 р. (112, стб.541). Князь турівський (до 1168 р. -після 1170 р.).

25. СВЯТОПОЛК ЮРІЙОВИЧ († 19.04.1190) ...................................................................... 21

Помер 19.04.1190 р. у Турові (112, стб.665). У 1162 р. очолював турівське військо у поході на

Слуцьк (112, стб.521). У 1184 р. згадується як турівський князь (112, стб.633). Напевно успадкував брату Івану після 1170р., а до того мав інший уділ у Турівській землі.

26. ЯРОСЛАВ ЮРІЙОВИЧ († після 1183/до 1190) ...................................................................... 21

У 1183 р. згаданий як князь пінський (112, стб.631). Помер до 1190 р., бо в цьому році пінським князем був уже його молодший брат Ярополк Юрійович (112, стб.672). Між 1154-1157 рр. одружився з Євфросінією, дочкою тодішнього турівського князя Бориса Юрійовича. Напевно по смерті Юрія Ярославича у Турівській землі залишався в силі стара практика успадкування, коли по смерті старшого князя наступні переходили з уділу на уділ. Тоді, можливо, між 1166-1168 рр. Іван отримав Турів, Святополк — Пінськ, Ярослав — Клечеськ, Гліб — Дубровицю, а Ярополк — Городець. Ярослав мусив померти раніше за Святополка, якому успадкував Гліб-Михайло, а Пінськ у 1190 р. отримав відразу Ярополк, як найстарший після Гліба. Оскільки Ярослав у 1183 р. тримав престол, старший за престол, який займав Гліб, то він був старшим за Гліба.

27. ГЛІБ-МИХАЙЛО ЮРІЙОВИЧ († 1195) ...................................................................... 21

Помер в 1195 р. у Турові, похований у Києві в Михайлівській церкві (112, стб.694), що дозволяє припускати, що його хрестильним іменем було Михайло. У 1182 р. згаданий як князь дубровицький (112, стб.631). У1190 р. успадкував турівський престол. Схоже, що при ньому на Турівську землю, яка сильно роздробилася, були поширені принципи, вироблені на Любецькому снемі 1097 р.

28. ЯРОПОЛК ЮРІЙОВИЧ († після 1190) ...................................................................... 21

Помер після 1190 р. В 1190 р. був пінським князем і одружився з незнаною княжною (112, стб.672).

29. АННА ЮРҐЇВНА († після 1205) ...................................................................... 21

Померла після 1205 р. (118, с. 108, 114). Була видана за овруцького князя Рюрика Ростиславича, який активно боровся за київський престол на межі XII-XIII ст. У 1202 р. була разом з мужем силоміць пострижена в одному з київських монастирів зятем Романом Мстиславичем. По загибелі Романа у 1205 р.

Рюрик покинув монастир і вернувся до політичної діяльності. Анна відмовилась від світського життя і залишилась у монастирі.

30. МАЛФРІДА ЮРІЇВНА († після 1166) ...................................................................... 21

У 1166 р. була видана за сина луцького князя Всеволода Ярославича (118, с.79).

XI

31. АНДРІЙ ІВАНОВИЧ [?1 († 31.05.1223) ...................................................................... 24 ?

У складі київського війська, яке виступило на Калку, було багато дрібних турівських князів. Схоже, що їх привів сюзерен Турівської землі, зв'язаний з київським князем родинними зв'язками. Другий зять Мстислава Романовича — Олександр був дубровицьким князем, отже, не міг бути сюзереном Турівської землі. Крім того, серед зятів Андрій названий перед Олександром, що означає,що він займав старший престол. Найімовірніше, що Андрій був турівським князем, а отже, нащадком одного з старших синів Юрія Ярославича Івана або Святополка, скоріше першого.

Здався монголам у полон і загинув 1.06.1223 р.

32. ВОЛОДИМИР СВЯТОПОЛКОВИЧ († 1228 ?) ...................................................................... 25

Як пінський князь згадується у 1206-1207 рр. (112, стб.720-721). За версією М.Баумгартена, був сином Святополка Юрійовича і тримав пінське князівство до 1228р. (1750, р.13).

33. РОСТИСЛАВ СВЯТОПОЛКОВИЧ († після 1232) ...................................................................... 25

Помер після 1232 р. У 1228-1232 рр. згадується як пінський князь (112, стб.754). Його претензії на волинські землі, можливо, базувалися на родинних зв'язках з Інгваревичами. Як один з старших турівських князів найвірогідніше був сином Святополка Юрійовича.

34. СВЯТОСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ [?] († 31.05.1223) ...................................................................... 26 ?

Загинув на Калці 1.06.1223 р. Князь яненський. Локалізація Янева неясна. Святослав згадується поряд з несвізьким князем та іншими удільними турівськими князями. Очевидно, що це був один з молодших внуків Юрія Ярославича. Позаяк Ярослав Юрійович не займав старшого турівського престолу, то його нащадки навряд чи могли розраховувати на якісь більші уділи. Виходячи з цього, ми вважаємо Святослава сином Ярослава Юрійовича. Загалом це питання залишається відкритим.

35. ОЛЕКСАНДР ГЛІБОВИЧ († 31.05.1223) ...................................................................... 27?

Загинув у битві на Калці 1.06.1223 р. Князь дубровицький. Зять київського князя Мстислава Романовича. Виходячи з порядку успадкування престолів, М.Баумгартен вважав його сином Гліба Юрійовича (1750, р.13), з чим ми погоджуємося.

36. ЮРІЙ ЯРОПОЛКОВИЧ († 31.05.1223) ...................................................................... 28 ?

Загинув у битві на р.Калці 1.06.1223 р. Князь несвізький. Виходячи з переліку князів, був молодшим за Святослава Яневського, а отже, і Несвіж був молодшим престолом від Янева. Звідси -найвірогідніше, що Юрій був сином Ярополка Юрійовича.

XII

37. ЮРІЙ АНДРІЙОВИЧ [?] ...................................................................... 31

Як турівський князь Юрій згадується у Любецькому пом'янику. З порядку запису можна припускати, що його діяльність відносилася до середини XIII ст., а отже він, напевно, був сином турівського князя Андрія (поз. 31). Запис цього князя у Любецькому пом'янику може означати, що його дружина була з Чернігівських Ольговичів або дочка вийшла за одного з Ольговичів.

38. ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ [?] († після 1229) ...................................................................... 32

Помер після 1229 р. Згадується як пінський князь у 1228-1229 рр. Ми погоджуємося з

М.Баумгартеном, що цей князь не тотожний Володимиру, згаданому у 1206-1207 рр. (1750, р. 13-14).

Виходячи з порядку успадкування, він міг бути сином цього Володимира (поз.32) чи його брата Ростислава (поз.35), скоріше першого.

39. МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ [?] († після 1247) ...................................................................... 32

У 1247 р. згадується як пінський князь (112, стб.793). Міг бути сином Володимира або Ростислава.

40. ГЛІБ ОЛЕКСАНДРОВИЧ ...................................................................... 35

Князь степанський (бл. 1223 -1240/50 ?). У 1289/90 р. помер його син степанський князь Іван Глібович. Степанське князівство було дубровицьким уділом. Можна не сумніватися, що Гліб був молодшим сином дубровицького князя Олександра Глібовича, який міг отримати свій уділ після загибелі батька у 1223 р. Незнаний з джерел старший син отримав Дубровицю. Ім'я Гліб у степанського князя непрямо підтверджує гіпотезу, що Дубровицьке князівство утримали нащадки Гліба Юрійовича.

41. ЯРОСЛАВ ЮРІЙОВИЧ († 31.05.1223) ...................................................................... 36

Загинуву битві нар.Калці 1.06.1223 р. (битва відбулася 31.05.1223р., але більшість турівських князів здалися у полон і загинули під час бенкету наступного дня). Князь неговорський.

XIII

42. СЕМЕН ЮРІЙОВИЧ [?] (кінець XIII — початок XIV ст.) ...................................................................... 37

Записаний у Любецький пом'яник як турівський князь. Порядок запису дозволяє віднести його діяльність до межі ХІІІ-ХІV ст., а отже, можна вважати його сином турівського князя Юрія, згаданого у цьому ж пом'янику.

43. ФЕДІР ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1262) ...................................................................... 38

У 1262 р. згадується як пінський князь (112, стб.856).

44. ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 1289/1290) ...................................................................... 38

Помер у 1290 р. (112, стб.938). Князь пінський (після 1262 — 1290 рр.).

45. ДЕМИД ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1289) ...................................................................... 38

Помер після 1290 р. Князь пінський з 1290 р. (112, стб.938).

46. ІВАН ГЛІБОВИЧ († 1289/1290) ...................................................................... 40

Під 1292 р. (фактично 1289/1290) у Іпатіївському зведенні: «Тої зими преставився степанський князь Іван, син Глібів. І плакали за ним усі люди од малого до великого, і став княжити замісь нього син його Володимир.» (112, стб.938). Іван Глібович став княжити у Степані десь бл. 1240/50 рр.

XIV

47. ЯРОСЛАВ ЮРІЙОВИЧ († після 1289/1290) ...................................................................... 44

Згаданий вперше під 1290 р. як незнаний з імені син пінського князя Юрія Володимировича. На підставі Супральського пом'яника (поз.2) можна вважати, що його звали Ярославом (популярне ім'я серед турівської династії), а його дружиною була Марія, дочка Романа Даниловича.

48. NN ЮРІЙОВИЧ († після 1289/1290) ...................................................................... 44

Незнаний з імені брат Ярослава, згаданий у 1290 р. (112, стб.938).

49. ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ († після 1292) ...................................................................... 46

У 1289/1290 р. успадкував Степанське князівство.

XV

50. ВАСИЛЬ ЯРОСЛАВИЧ [?] ...................................................................... 47

На підставі Супральського пом'яника (поз.З) можна вважати його сином пінського князя Ярослава Юрійовича. Його дружину Василису, схоже, записано у тому ж пом'янику (поз. 11).

XVI

51. ОЛЕКСАНДР ЧЕТВЕРТНЯ († після 1388) ...................................................................... 50 < табл. 6

Згаданий у грамоті 10.10.1388р. (201,t.l,N 11,s.11). Відповідно до родовідної легенди, князь Святополк-Михайло, який мав синів Василя і Олександра, заклав Четвертню (над Стиром на межі турівсько-волинських земель) (2112, s.35). Всі ж відомі родоводи князів Четвертинських, в т.ч. і розглянутий вище родовід у А.Кальнофойського, виводили (з певними помилками і пропусками) Олександра Четвертню від київського князя Святополка Ізяславича (2117). Щоб підкреслити свою спорідненість з турівською династією, вони навіть стали писатися Святополк-Четвертинськими. Це, зрештою, було прийнято К.Несецьким (279, t.3, s.259-272) та Ю.Вольфом (2112, s.35-37). Герб на генеалогічному дереві Четвертинських виключає Гедиміновичів. Те ж саме можна сказати і про знаки на їх печатках. Вони скоріше є різновидом «тризуба», ніж «колюмни». Географія володінь також вказує на нащадків турівських князів. Таку ж версію прийняла і Н.Яковенко (1700, с.313-316). Правда, з незрозумілих причин Олександр Четвертая потрапив і до списку Острозьких (1700, с.276). На підставі запису князя Олександра Четвертні до блоку Острозьких в ряді пом'яників, до відгалуження цієї родини пропонує віднести Четвертинських І.Мицько (1121, с.54). Ми завжди віддаємо перевагу традиції родини. Крім того, якби Четвертинські були відгалуженням Острозьких, вони б неминуче взяли участь у майнових суперечках щодо спадщини. Але цього не сталося. З Супральського пом'яника випливає можливість того, що батьком Олександра Четвертні міг бути пінський князь Василь Ярославич. Цей князь був правнучатим племінником пінського князя Михайла (1247 р.). Обидва імені присутні у найдавнішій легенді про першого князя на Четвертні. Виходячи з цього, Олександр Четвертня по лінії бабусі Марії був правнуком Романа Даниловича. Вже через це він міг бути внесений до блоку Острозьких. Крім того, як нам здається, князь Олександр Четвертня міг бути записаним у блоці Острозьких як зять Федора Даниловича і муж княгині Феодори, яка теж внесена до старшого з блоків Острозьких у Києво-Печерському пом'янику. Така спорідненість у четвертому коліні була цілком можливою з огляду на вигідність подібного зв'язку перш за все для Четвертинських. Супральський пом'яник дозволяє припускати, що хрестильним іменем князя було Федір, а його дружини Феодори — Олена.

52. ЮРІЙ († після 1387) ...................................................................... нащадок 48 ?

Князь слуцький. У 1387 р. в числі інших князів ручився галицькому воєводі Венедиктові у збереженні його володінь в обмін на здачу міста польському королеві (2111, s.21-22). Судячи з географії

Слуцького уділу, напевно, був нащадком незнаного з імені сина пінського князя Юрія Володимировича.

53. СЕМЕН († до 1399) ...................................................................... нащадок 49

Разом з слуцьким князем Юрієм ручився у 1387 р. галицькому воєводі Бенедикту за недоторканість його володінь. Ю.Вольф, аза ним й інші історики пропонували вбачати в ньому молодшого брата пінського князя Василя Михайловича з династії Гедиміновичів (2111, s.22). Але тоді волинський князь Федір Любартович навряд чи ризикнув би прогнати Семена із Степані у 1387 р. Так само важко було б Семенові повернутися назад після падіння Федора Любартовича, коли користувалися будь-якою нагодою для ліквідації уділів взагалі. Напевно, Семен був останнім князем старої степанської династії, яка продовжувала правити у своєму уділі, визнавши на межі XIII-XIV століть зверхність волинських князів. У битві на р.Ворсклі у 1399 р. князя Семена вже не було. Напевно, він помер до цього часу. До князів Гольшанських Степанське князівство перейшло після 1431 р., коли стара династія вигасла. Ми вважаємо князя Семена внуком степанського князя Володимира Івановича.

54. ДМИТРО († до 1388) ...................................................................... нащадок 28 ?

Про існування цього князя відомо з документів, у яких згадується його син. Можна припускати, що він був городецьким князем і жив до 1388 р. Якщо мова йде про Городець Турівський (що найбільш вірогідно), то цього князя можна вважати нащадком Ярослава Юрійовича. Яневський князь Святослав міг мати старшого брата, незнаного з джерел, від якого пішли городенські князі. Дмитро записаний до пом'яника Києво-Печерської Лаври (поз.35, у мініблоці городенських князів).

55. ЮРІЙ-ПЕТРО ...................................................................... нащадок 36

Згадується до 1388 р. як несвізький князь. Оскільки немає ніяких натяків на його зв'язок з Гедиміновичами, можна допускати, що він був нащадком попередньої династії (2112, s.273-275), тобто князя Юрія Несвізького. Запис у Супральському пом'янику (поз.7) також дозволяє допускати, що хрестильним іменем князя було Петро.

56. ГРИГОРІЙ ...................................................................... нащадок 36

Напевно, брат Юрія-Петра. Несвізький князь до 1388 (?). Записаний у Супральському пом'янику (поз.8).

XVII

57. ІВАН СЕМЕНОВИЧ (кін. XIV — поч. XV ст.) ...................................................................... 53

Князь степанський (кін. XIV — поч. XV ст.), останній представник степанських Рюриковичів.

58. ДАВИД ДМИТРОВИЧ († до 1392) ...................................................................... 54

Князь городецький. Одружився з Марією, дочкою великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича. В документі від 26.04.1388р. стоїть попереду несвізьких князів, князя Русана Плаксича та ін. (201, t. 1,N 9,s.8-9). Помер до 1399р. (бо не брав участі у битві нар.Ворсклі), а скоріше до 1392р., коли городецьким князем названий Іван. Записаний у Любенькому пом'янику з дружиною Марією (поз. 86) та у Києво-Печерському пом'янику (поз.36).

59. ІВАН ДМИТРОВИЧ († після 1392) ...................................................................... 54 ?

Згаданий у документі з 1392 р. як князь городецький (154, N 25, с.46-47). Напевно, був молодшим братом Давида Дмитровича.

60. ЮРІЙ ДМИТРОВИЧ († після 1392) ...................................................................... 54 ?

Згаданий з братом у документі з 1390р.

XVIII

61. МИТКО ДАВИДОВИЧ († після 1432) ...................................................................... 58

Князь городенський. Згаданий в документах 1412-1416,1427рр. Як племінник Свидригайла Ольгердовича (по сестрі Марії) підтримав його і у 1432 р. потрапив у полон до Зигмунта Кейстутовича (2112, s. 135). З його смертю ця гілка вигасла.

Родовід князів Четвертинських (починаючи від Олександра Четвертні) досить добре вивчений. Пропонована нижче таблиця складена на підставі цитованих досліджень Ф. і К.Забіцців та Ю.Вольфа з урахуванням уточнень Н.Яковенко. Дата смерті князя Яцька Андрійовича уточнена за А.Кальнофойським, у якого записано, що цей князь за Стефана Баторія у 1580 р. брав участь у поході під командою князя Януша Збаразького.

Таблиця 6

РЮРИКОВИЧІ. ЧЕТВЕРТИНСЬКІ. СОКОЛЬСЬКІ

XVI

1. ОЛЕКСАНДР ЧЕТВЕРТНЯ († після 1388) — див. табл. 5 поз. 51

XVII

2. ІВАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ († після 1451) ...................................................................... 1

Князь четвертинський.

3. МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ ...................................................................... 1

Князь четвертинський.

XVIII

4. ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ († бл.1495) ...................................................................... 2

Князь четвертинський.

5. ЮРІЙ ІВАНОВИЧ († 1502) ...................................................................... 2

Князь четвертинський, намісник володимирський.

6. ФЕДІР ІВАНОВИЧ († бл.1507) ...................................................................... 2

Князь четвертинський, намісник брацлавський і винницький (1492-1498 рр.).

7. ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ († після 1502) ...................................................................... 3

Князь на Четвертні.

8. ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ († після 1488) ...................................................................... 3

Князь на Вишкові (Вишковський-Четвертинський), Одружений з NN Кальницькою.

9. МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ ...................................................................... 3 < князі СОКОЛЬСЬКІ

Князь на Соколі (Сокольський).

XIX

10. ВАЦЛАВ ЮРІЙОВИЧ († до 1492) ...................................................................... 7

Князь четвертенський.

И. АННА ЮРІЇВНА († після 1492) ...................................................................... 7

~ Оношко Вітонізький

12. ФЕДЬКА ЮРІЇВНА ...................................................................... 7

~ Іван Хребтович

13. ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ († до 1545) ...................................................................... 8

Князь на Четвертні і Яровиці.

14. ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ († після 1529) ...................................................................... 8

Князь на Четвертні і Боровичах. Одружений з Оленою Федьківною Хребтович.

15. БОГДАНА ФЕДОРІВНА († до 1528) ...................................................................... 8

~ Іван Андрієвич

16. NN ФЕДОРІВНА († після 1554) ...................................................................... 8

~ кн. Андрій Іванович Лукомський

17. СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ († після 1510) ...................................................................... 8

18. АНДРІЙ ФЕДОРОВИЧ († після 1522) ...................................................................... 8

Князь на Четвертні і Галузю. Одружений з Мариною Левківною Свищовською.

19. ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († бл.1538) ...................................................................... 9

20. ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († 1528) ...................................................................... 9

~ NN Василівна Хребтовичівна

21. СОЛТАН МИХАЙЛОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († 1544) ...................................................................... 9

Волинський хорунжий (бл. 1529-1544 рр.).

XX

22. ДАНИЛО ВАСИЛЬОВИЧ († до 1545) ...................................................................... 13

Князь на Четвертні і Яровиці.

23. МАТВІЙ ВАСИЛЬОВИЧ († 1563) ...................................................................... 13

Справця Луцького староства (1562-1563 рр.). Був одружений двічі, другою дружиною була Овдотя Федорівна Вагановська.

24. МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ († після 1555) ...................................................................... 14

Князь на Четвертні і Боровичах.

25. ІВАН ФЕДОРОВИЧ († 1559) ...................................................................... 14

Князь на Четвертні і Боровичах. Першу дружину звали Овдотя, вдруге він одружився з Мариною Киселівною.

26. ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ († після 1542) ...................................................................... 14

Князь на Четвертні і Боровичах.

27. БОГДАНА ФЕДОРІВНА († після 1565) ...................................................................... 14

~ кн. Война-Тристенський

28. ОГРЕНИЦЯ ФЕДОРІВНА († після 1542) ...................................................................... 14

29. ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ († після 1569) ...................................................................... 18

Князь на Четвертні і Галузю.

30. ЛЕВ АНДРІЙОВИЧ († бл.1562) ...................................................................... 18

Князь на Четвертні і Галузю.

31. ЯЦЬКО АНДРІЙОВИЧ († після 1580) ...................................................................... 18

Князь на Новій Четвертні. Був одружений з Бокіївною.

32. ЯКІВ АНДРІЙОВИЧ († до 1616) ...................................................................... 18

Пінський лісничий. Був одружений двічі: з Ганною Гарайнівною та Анастасією Підгороденською.

33. ОСТАФІЙ АНДРІЙОВИЧ († після 1586) ...................................................................... 18

Князь на Старій Четвертні.

34. АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († до 1541) ...................................................................... 20

35. ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († до 1541) ...................................................................... 20

36. МАКСИМ ВАСИЛЬОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († бл.1580) ...................................................................... 20

37. ОСТАФІЙ ВАСИЛЬОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († бл.1579) ...................................................................... 20

Луцький підсудок (1565-1579 рр.).

38. МАРІЯ ВАСИЛІВНА СОКОЛЬСЬКА († після 1546) ...................................................................... 20

~ Ірик Лукавський.

39. ВАСИЛЬ СОЛТАНОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († 1568) ...................................................................... 21

~ Анна Іванівна Монтовтівна

40. МАРКО СОЛТАНОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († 1583) ...................................................................... 21

41. АННА СОЛТАНІВНА СОКОЛЬСЬКА († після 1585) ...................................................................... 21

~ Василь Борзобогатий-Красенський

42. ОЛЕНА СОЛТАНІВНА СОКОЛЬСЬКА († після 1569) ...................................................................... 21

~ кн. Іван Романович Друцький-Любецький

XXI

43. ІВАН (ЯНУШ) МАТВІЙОВИЧ († бл.1570) ...................................................................... 23

Князь на Четвертні і Яровиці. Одружений з Богданою Василівною Семашківною.

44. АННА МАТВІЇВНА († 1581) ...................................................................... 23

~ кн. Януш Збаразький

45. ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА ...................................................................... 24

~ кн. NN Сангушко

46. ФЕДІР ІВАНОВИЧ († після 1576) ...................................................................... 25

Князь на Четвертні і Боровичах.

47. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ († до 1570) ...................................................................... 25

Князь на Четвертні і Боровичах.

48. NN ІВАНІВНА († після 1568) ...................................................................... : ...................................................................... 25

~ кн. Богуш Мосальський

49. КОСТЯНТИН ЯЦЬКОВИЧ († до 1606) ...................................................................... 31

Князь на Новій Четвертні.

50. СТЕФАН ЯЦЬКОВИЧ († 1665) ...................................................................... 31

Брацлавський підкоморій (1629-1665 рр.). Був одружений тричі: з Анною Бокіївною, Анною Микулинською та Катериною Лесньовською.

51. ФЕДІР ЯЦЬКОВИЧ († 1664) ...................................................................... 31

~ Маруша Микулинська

52. АННА ЯЦЬКІВНА († бл.1633) ...................................................................... 31

~ 1.) Якуб Страдомський 2.) Ян Радовицький

53. ФЕДІР ЯКОВИЧ († після 1631) ...................................................................... 32

54. МАРУША ЯКІВНА († після 1631) ...................................................................... 32

55. КАТЕРИНА ЯКІВНА ...................................................................... 32

~ NN Злоба-Черчицький

56. АНАСТАСЫ ЯКІВНА († після 1631) ...................................................................... 32

~ NN Хринницький

57. СОФІЯ ЯКІВНА († після 1631) ...................................................................... 32

~ 1.) NN Лонцький 2.) NN Яновський 3.) Адам Прошицький

58. ОВДОТЯ ЯКІВНА († до 1632) ...................................................................... 32

~ Павло Орда

59. МАГДАЛИНА ЯКІВНА († після 1631) ...................................................................... 32

~ Григорій Яревський

60. ГРИГОРІЙ ОСТАФІЙОВИЧ († 1651) ...................................................................... 33

Луцький підкоморій (1638-1651 рр.). Одружений з Марушею Вкринською.

61. NN OCTAФІЇBHA ...................................................................... 33

черниця

62. ВАСИЛЬ МАКСИМОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († після 1583) ...................................................................... 36

63. СТЕФАН МАКСИМОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († після 1583) ...................................................................... 36

64. СТЕФАН МАРКОВИЧ СОКОЛЬСЬКИЙ († після 1617) ...................................................................... 40

в чернецтві Софроній

65. БАРБАРА МАРКІВНА СОКОЛЬСЬКА († після 1614) ...................................................................... 40

~ кн. Стефан Вороненький

66. ОЛЕКСАНДРА МАРКІВНА СОКОЛЬСЬКА († після 1640) ...................................................................... 40

~ 1.) Криштоф Шимкович-Шкленський 2.) Кринггоф Словицький

67. МАР'ЯНА МАРКІВНА СОКОЛЬСЬКА ...................................................................... 40

~ Вацлав Семашко

XXII

68. ОЛЕКСАНДР СТЕФАНОВИЧ ЧЕТВЕРТИНСЬКИЙ († 1628) ...................................................................... 50

Князь на Новій Четвертні.

69. ІЛЛЯ СТЕФАНОВИЧ СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКИЙ (* 1606 † 1638) ...................................................................... 50

70. ЯНУШ СТЕФАНОВИЧ ЧЕТВЕРТИНСЬКИЙ († 1648) ...................................................................... 50

~ Софія Чурилівна

71. МИКОЛА СТЕФАНОВИЧ СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКИЙ († 1659) ...................................................................... 50 > князі СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКІ

Каштелян мінський (1649-1659). Одружений з кн. Доміцеллою Соломирецькою.

72. СТЕФАН СТЕФАНОВИЧ СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКИЙ († 1684)... 50 > князі СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКІ

~ Регіна Кашовська

73. ПЕТРОНЕЛЛА СТЕФАШВНА ЧЕТВЕРТИНСЬКА († після 1655) ...................................................................... 50

~ 1.) Адам Конєцпольський 2.) Ян Кашовський

74. ЗАХАРІАШ ГРИГОРОВИЧ СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКИЙ († 1649) ...................................................................... 60 > князі СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКІ

Луцький підсудок (1644-1649 рр.). Одружений з Раїною Хринницькою.

75. ВАЦЛАВ ГРИГОРОВИЧ ЧЕТВЕРТИНСЬКИЙ († 1694) ...................................................................... 60 > князі ЧЕТВЕРТИНСЬКІ

~ Людовіка Война-Ясеницька

76. NN ГРИГОРІВНА ЧЕТВЕРТИНСЬКА ...................................................................... 60

~ NN Патровський

77. МАР'ЯНА ГРИГОРІВНА ЧЕТВЕРТИНСЬКА († після 1654) ...................................................................... 60

~ Андрій Кашовський

78. ОЛЕНА ГРИГОРІВНА ЧЕТВЕРТИНСЬКА († після 1654) ...................................................................... 60

~ Зигмунт Вилежинський

79. ТЕОФІЛА ГРИГОРІВНА ЧЕТВЕРТИНСЬКА († після 1654) ...................................................................... 60

~ Владислав Немирич

У наступних поколінь ця родина дала кілька відомих діячів:

Князь Гедеон Святополк-Четвертинський був луцьким і острозьким православним єпископом, а у 1685-1690 рр. — київським митрополитом. Саме він з гетьманом Іваном Самойловичем допомогли патріархові Іоакиму підпорядкувати Київську митрополію Московському патріархату.

Сильвестр Святополк-Четвертинський († після 1710 р.) був єпископом Білоруським з 1707 р. та намагався об'єднати всі православні осередки у Білорусії і Литві після хаосу, котрий спичинився підпорядкуванням митрополита київського Москві. Був останнім з князів Четвертинських, який володів городком Стара Четвертня. При ньому ці володіння були втрачені і перейшли до шляхтича Горайна. Сильвестр зберіг тільки право патронату над чоловічим і жіночим монастирями у Старій Четвертні.

Основні володіння Четвертинських з XVI ст. були розташовані у Руському воєводстві. Православна гілка роду, яка писалась Святополк-Четвертинськими, вигасла на початку XVIII ст. Решта Четвертинських злилася з польською знаттю. Брацлавський підкоморій Олександр Четвертинський († 1769 р.) був одним з керівників Барської конфедерації 1768 р., а перемишльський каштелян Антон Станіслав Четвертинський († 1794 р.) — одним з організаторів Торговицької конфедерації 1792 р.

3.6. СВЯТОСЛАВИЧІ. ЧЕРНІГІВСЬКІ, МУРОМСЬКІ І РЯЗАНСЬКІ КНЯЗІ

Нащадки Святослава Ярославича отримали Чернігівську землю і її колонію — Муромо-Рязанську землю. З відділенням і розпадом останньої, розпалася і династія Святославичів на три гілки.

Таблиця 7

РЮРИКОВИЧІ.СВЯТОСЛАВИЧІ ЧЕРНІГІВСЬКІ

VI

1. СВЯТОСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ († 1076)

див.табл 4. поз.6

VII

2. ГЛІБ СВЯТОСЛАВИЧ († 30.05.1078) ...................................................................... 1

Загинув 30.05.1078 р. (97, с. 18, 161,201; 114, с.3; 116, с. 148; 118, с.2). Князь тмутараканський (1060-1064, 1067-1069 рр.) і новгородський (1069-1078 рр.). У 1792 р. на Таманському півострові було знайдено камінь з написом: «В літо 6576 інтердикта 6 [1068 р.- Л.В.] Гліб князь море по льоду від Тмутараканя до Корчева 14000 сажень.» (1448; 1450; 687, с.211-213; 1085).

3. РОМАН-БОРИС СВЯТОСЛАВИЧ († 2.08.1079) ...................................................................... 1

Загинув 2.08.1079 р. (120, с. 109). Князь тмутараканський (1070-1079 рр.). Знаменитий скальд Боян, судячи з «Слова о полку Ігоревім» оспівував тмутараканських князів «хороброго Мстислава Володимировича» і «красного [тобто красивого — Л.В.] Романа Святославича».

4. ДАВИД СВЯТОСЛАВИЧ († 1123) ...................................................................... 1

Помер 1123 р. (111, стб.293; 118, с.25). Князь смоленський (1093-1097 рр.) і чернігівський (1097-1123 рр.). Заданими Любецького синодика, його дружину звали Феодосією (поз.9). Походження її незнане.

5. ОЛЕГ-МИХАЙЛО СВЯТОСЛАВИЧ († 1.08.1115) ...................................................................... 1 < табл. 8-12

Помер 1.08.1115 р. (118, с.24). Князь волинський (1074-1077рр.), тмутараканський (1083-1115? рр.), чернігівський (1097 р.) і сіверський (1097-1115 рр.). Родоначальник династії Ольговичів. «Гореславичем» назвав його автор «Слова о полку Ігоревім». За спроби силою захопити Чернігів був засланий у Візантію на о.Родос. Здобув довіру імператора Никифора III Воніата (1078-1081 рр.), одружився з аристократкою

Феофано Музалон (1714, с.76-90). У 1082 р., за згодою Києва, з візантійською допомогою здобув Тмутаракань. Прийняв пишний титул «архонта Матрахи, Зіхії і всієї Хазарії», карбував власну монету, підкреслючи свій суверенітет (1135, с.26-29). З ним, напевно, пов'язаний останній спалах активності на Каспії в р-ні Шарабана (область Куби) в часи правління ширваншаха Фарібурзі ібн Саларі (бл. 1063 — не раніше 1111 рр.) (390, с.21 -31). По смерті Феофано Музалон, Олег бл. 1090 р. одружився з дочкою половецького хана Осолука (112, стб.329). Його активність привела до Любенького снему 1097 р. За В.Татищевим у 1113 р. Олег розв'язав чергову усобицю і закінчив свої дні у Тмутаракані (1467,с.130).

6. ВИШЕСЛАВА СВЯТОСЛАВНА († після 1088) ...................................................................... 1

За В.Татищевим, у 1067 р. була видана за польського князя Болеслава 11 Сміливого († 1081). Цю версію приймав М.Баумгартен (1750,р.13). Польські джерела не називають ні імені, ні походження дружніш Болеслава II, через що польські історики цієї версії не сприймають (2122). Однак дані відомості не суперечать джерелу В.Татищева. Збігається час шлюбу польського князя. Його тверду підтримку Святослава Ярославича можна пояснити не тільки вигодами Сутейської угоди, але й родинними зв'язками. Слабо зреагував Болеслав II і на листа папи, який пропонував йому відновлення гнєздинської архієпископії в обмін на допомогу Ізяславу Ярославичу. І це при тому, що рідна тітка Болеслава II — Гертруда була дружиною Ізяслава Ярославича, який допомагав його батькові. Дружина Болеслава II померла після 1088 р.

7. ЯРОСЛАВ-ПАНКРАТ1Й СВЯТОСЛАВИЧ († 1129) ...................................................................... 1

Помер у 1129 р. Князь муромський (1093-1123, 1127-1129рр.) і чернігівський (1123-1127рр.). Його незнана з імені та походження дружина померла у Чернігові в 1124р. (1294, т.6, с.44-45).

VIII

8. СВЯТОСЛАВ ДАВИДОВИЧ (св.Микола Святоша) († 14.10.1143) ...................................................................... 4

Помер 14. 10. 1143 р. Хрестильне ім'я Панкратій. Князь луцький (1099-1100 рр.) і остерський (1106 р.). Був одружений з Анною, дочкою Святополка Ізяславича (померла після 1136 р.). 17.02. 1107 р. став ченцем у Києво-Печерському монастирі. Перші три роки колишній князь, якому було трохи більше 26 років, провів на монастирській поварні, рубав дрова, які носив на плечах з берега Дніпра до трапезної. Потім три роки був на простих службах у трапезній та при монастирській брамі. На його кошти у 1107-1108 рр. була збудована Троїцька надбрамна церква, яка в дещо зміненому вигляді збереглася до нині. Після шести літ послушенства і фундації храму інок Микола Святоша перейшов жити в келію, при якій розвів сад, який сам доглядав до своєї смерті. Канонізований православною церквою як Микола Святоша.

У 1124 р. одружився з дочкою польського князя Болеслава III Кривоустого. Нареченій було 14-15 років (112, стб.286; 1739, s. 137-138, 150). Перейшовши в Чернігів, Ярослав Святославич, як старшого в родині після себе, поставив Всеволода Давидовича муромським князем. Дальша його доля невідома.

10. РОСТИСЛАВ ДАВИДОВИЧ († 1120) ...................................................................... 4

Померу 1120р. (1 12, стб.286).

11. ВОЛОДИМИР ДАВИДОВИЧ († 12.05.1151) ...................................................................... 4

Загинув 12.05. 1151 р. у битві на р.Руті (112, стб.434-435). Князь березійський (1127-1139 рр.) і чернігівський (1139-1151 рр.). У 1144 р. одружився з дочкою городенського князя Всеволодка Давидовича.

12. ІЗЯСЛАВ ДАВИДОВИЧ († 6.04. 1161) ...................................................................... 4

Помер від рану Києві 6.04. 1161 р. (112, стб.516). Похований у Чернігові в соборі св. Спаса (120, с.325). Князь гомельський [?] (1127-1146 рр.), стародубський (1147-1151 рр.), чернігівський (1151-1157 рр.) і киівський (16.12.1154-бл.20.03.1155; 19.05.1157-21. 12.1158; 12.02.1161-6.03.1161).

13. ЮРІЙ ЯРОСЛАВИЧ († 1143) ...................................................................... 7

Помер у 1143 р. (118,с.242). Князь муромський (1129-1143 рр.).

14. СВЯТОСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ († 1145) ...................................................................... 7

Померу 1145 р. (112, стб.318). Князь рязанський (1129-1143 рр.) і муромський (1143-1145 рр.). За В.Татищевим, був рязанським князем з 1127 р., а за Воскресенським літописом ділив це князівство з братом Ростиславом. Останнє навряд чи правильно. Під 1131 р. згадується орокський князь, котрим міг бути тільки Ростислав Ярославич.

15. РОСТИСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ († 1153) ...................................................................... 7

Помер у 1153 р. (112, стб.455; 120, с. 197). Князь пронський (1129-1143 рр.), рязанський (1143 -1145 рр .) і муромський (1145- 1153 рр.). У 1145 р., переходячи на старший стіл у Муромі, залишив у Рязані свого старшого сина Гліба, ігноруючи права племінників Святославичів. Пронський князь Давид Святославич підняв бунт і був позбавлений свого стола. З 1146 р. Святославичі вже шукали щастя у Ольговичів. Боротьба між обома гілками муромських князів тривала у 1147- 1151 рр. в рамках загальної усобиці за київський престол. У ході цієї боротьби Ростислав втрачав значні частини своєї землі і, тільки після поразки Юрія Довгорукого на р.Руті у 1151 р., відновив сюзеренітет над усіма володіннями.

16. ВОЛОДИМИР ЯРОСЛАВИЧ [?] ...................................................................... 7

За В.Татищевим був єлецьким князем і одружився з дочкою київського князя Всеволода Ольговича (1467, с. 160). З інших джерел невідомий.

IX

17. NN СВЯТОСЛАВНА ...................................................................... 8

У 1123 р. була видана за новгородського князя Всеволода Мстиславича, старшого сина Мстислава Володимировича.

18. СВЯТОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 1167) ...................................................................... 11

Народився бл.1145 р. Помер у 1167 р. (776, с.183, 345). Князь березійський (1156-1157 рр.), стародубський (1157- 1160 рр.) і вщизький (1157-1167 рр.). У 1160 р. одружився з Ростиславою, дочкою Андрія Боголюбського (714, с.25).

19. NN ІЗЯСЛАВНА ...................................................................... 12

У 1155 р. видана за переяславського князя Гліба Юрійовича.

20. ДАВИД СВЯТОСЛАВИЧ († 1147) ...................................................................... 14

Загинув бл. 1147 р. (120, с. 172). Князь пронський (1143-1146 рр.) і рязанський (1147 р.).

21. ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ († 1162) ...................................................................... 14

Померу 1162 р. (112, стб.519). Князь муромський (1147-1151, 1153-1162рр.). При ньому Муромська земля розділилась на рязанську і муромську частини. Старша гілка нащадків Ярослава Святославича відстояла своє право на Муром.

22. ІГОР СВЯТОСЛАВИЧ († після 1147) ...................................................................... 14

У 1147 р., напевно по смерті Давида Святославича, зайняв рязанський престол. У 1148 р. Рязань була відвойована Ростиславом Ярославичем. Дальша доля Ігоря Святославича невідома.

23. ГЛІБ РОСТИСЛАВИЧ († 30.06.1177) ...................................................................... 15

Помер 30.06. 1177 р. у в'язниці у Володимирі на Клязьмі (112, стб.605). Князь рязанський (1145-1147, 1152- 1177 рр.). Був одружений з дочкою Ростислава Юрійовича. Потрапив у полон після невдалої битви на р.Колокші (20.02.1177 р.) у ході війни за Суздальську спадщину, у якій рязанський князь підтримував Ростиславичів.

24. АНДРІЙ-ГЕОРГІЙ РОСТИСЛАВИЧ († після 1147) ...................................................................... 15

У 1147 р. втік до Чернігова з Єльця (120, c. 173). Дальша його доля невідома. Напевно, був єлецьким князем. Сумніви щодо існування Єльця у середині XII ст. остаточно можуть розв'язати тільки археологи. Хоча В.Татищев ще раніше називав єлецького князя Володимира Ярославича. Крім того спостереження М.Карамзіна дозволяють припускати існування рідного брата Гліба Ростиславича з іменем Георгій (776, с.528). Напевно Георгій — хрестильне ім'я Андрія Ростиславича. Нам здається, що це більш вірогідно, ніж допускати існування ще одного Ростиславича незнаного з джерел, який мав двох дорослих дітей, в одного з яких був свій уділ.

X

25. ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 19.01.1176) ...................................................................... 21

Помер 19.01. 1176р. (111, стб.366; 112, стб.580; 118, с.244; 120, с.248). Князь муромський (1162-1176 рр.).

26. РОМАН ГЛІБОВИЧ († 1216) ...................................................................... 23

Помер у 1216 р. в суздальській в'язниці (1468, с. 199). Князь пронський (? -1177рр.) і рязанський (l 178-1207 рр.). Одружився з дочкою київського князя Святослава Всеволодовича. Намагався протистояти підпорядкуванню Рязанської землі володимиро-суздальським князям.

27. ІГОР ГЛІБОВИЧ († після 1195) ...................................................................... 23

Помер після 1195 р. У 1186-1195 рр. згадується як удільний рязанський князь.

28. NN ГЛІБІВНА († після 1180) ...................................................................... 23

Померла після 1180 р. (бо була на похоронах мужа). Бл. 1176 р. видана за торопецького князя Мстислава Ростиславича Хороброго.

29. ВОЛОДИМИР ГЛІБОВИЧ († після 1186) ...................................................................... 23

Князь пронський (1180 — після 1186 рр.) (1332, с. 122).

30. ВСЕВОЛОД ГЛІБОВИЧ († 1207) ...................................................................... 23

Помер у 1207 р. в Пронську (118, с.242). Князь пронський (1180-1207 рр.). Щоб утримати свою частку у Пронському князівстві став васалом володимиро-суздальського князя Всеволода Велике Гніздо.

31. СВЯТОСЛАВ ГЛІБОВИЧ († після 1207) ...................................................................... 23

Помер після 1207 р. у суздальському полоні. Князь пронський (1180? -1207 рр.).

32. ЯРОСЛАВ ГЛІБОВИЧ († після 1199) ...................................................................... 23

У 1199 р. одружився з Всеславою, дочкою київського князя Рюрика Ростиславича (112, стб.708). Дальша доля невідома.

33. NN АНДРІЙОВИЧ [ГЕОРПЄВИЧ] († після 1176) ...................................................................... 24

Очолював у 1176 р. окрему дружину у битві проти шурина — лопасненського князя Олега Святославича (776, с.528).

34. NN АНДРІЇВНА [ГЕОРГІЇВНА] († після 1176) ...................................................................... 24

До 1176 р. видана за Олега Святославича, тоді князя лопасненського (776, с.528).

XI

35. ВОЛОДИМИР ЮРІЙОВИЧ († 1205) ...................................................................... 25

Помер у 1205 р. (118, с.241). Муромський князь (1176-1205 рр.).

36. ДАВИД ЮРІЙОВИЧ († 1228) ...................................................................... 25

Помер у 1228 р. (118, с.244). Муромський князь (1205-1228 рр.).

37. ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ († після 1219/до 1228) ...................................................................... 25

Помер після 1219 р. (бо у цьому році очолював муромську рать у поході на Волзьку Булгарію) і до 1228 р. (бо Давидові успадкував його син Юрій).

38. РОМАН ІГОРЕВИЧ († 1217) ...................................................................... 27

Загинув у 1217 р. на снемі біля с.Ісади, де Гліб Володимирович організував братовбивчу різню (111, стб.440). Князь рязанський (1212-1217 рр.).

39. ІНГВАР ІГОРЕВИЧ († 1235) ...................................................................... 27

Помер у 1235 р. (1468, с.230). Князь рязанський (1217-1235 рр.). У 1207-1212 рр. був у володимирському полоні. Під час снему в Ісадах був залишений братом Романом у Рязані, що врятувало йому життя. Відстояв Рязань від спроб Гліба Володимировича, а у 1219 р. розгромив його.

40. ЮРІЙ ІГОРЕВИЧ († 1237 ?) ...................................................................... 27

У 1207-1212 рр. був у суздальському полоні. Може успадкував старший рязанський престол по смерті Інгваря Ігоревича і загинув в бою з ординцями у 1237 р.?

41. ГЛІБ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 1219) ...................................................................... 29

Загинув у 1219 р. (118, с.243). Удільний пронський князь (1207-1217 рр.). У 1207 р. обмовою стриїв спровокував інтервенцію володимиро-суздальського князя Всеволода Велике Гніздо, яка привела до тимчасової окупації рязанської частини землі. У 1209р. невдало намагався оволодіти Рязанню.У 1217 р. разом з рідним братом Костянтином на снемі в с.Ісади (за 6 км від Рязані) організував різню решти рязанських князів. З допомогою половців у 1219 р. намагався знову взяти Рязань, але був розбитий і загинув у степу.

42. ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ († до 1217) ...................................................................... 29

Помердо 1217р. Удільний пронський князь (1207-до 1217рр.).

43. КОСТЯНТИН ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1217) ...................................................................... 29

Співучасник по злочину Гліба Володимировича в Ісадах. Загинув «у половцях» після 1217 р. Існує невелика доля вірогідності, що загадковий князь Костянтин, який помер у Муромі в 1223 р. був Костянтином Володимировичем, котрого докори сумління зробили християнським подвижником.

44. ІЗЯСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 1217) ...................................................................... 29

Загинув в Ісадах у 1217 р.

45. МИХАЙЛО ВСЕВОЛОДОВИЧ († 1217) ...................................................................... 30

Загинув в Ісадах у 1217 р. Князь пронський (1207-1217 рр.). Згідно з Любецьким пом'яником (поз. 18) його дружину звали Віра-Олена. Вона була дочкою київського князя Всеволода Святославича Чермного.

46. СВЯТОСЛАВ СВЯТОСЛАВИЧ († 1217) ...................................................................... 31

Номер у 1217 р. (111, стб.440). На снемі в Ісадах не був.

47. РОСТИСЛАВ СВЯТОСЛАВИЧ († 1217) ...................................................................... 31

Загинув на снемі в Ісадах у 1217р.

XII

48. СВЯТОСЛАВ ДАВИДОВИЧ († 1228) ...................................................................... 36

Номер у 1228 р. (111, стб.450).

49. ЮРІЙ ДАВИДОВИЧ († 1237) ...................................................................... 36

Князь муромський (1228-1237 рр.). У 1219 р. брав участь у війні з Волзькими Булгарами. Загинув у битві з монголами на р.Воронежу 1237 р. (1468, с.232).

50. ОЛЕГ ЮРІЙОВИЧ († 1237) ...................................................................... 37

Удільний князь муромський з 1220 р. Загинув у битві з монголами в 1237 р.

51. ІНГВАР-КУЗЬМА ІНГВАРЕВИЧ († 1237) ...................................................................... 39

Загинув у 1237 р. Згаданий у «Повісті про розорення Рязані». А.Кузьмін не довіряє цьому джерелу (922, c. 158). Його сумніви досить вагомі, але проблема залишається відкритою.

52. РОМАН-ГЛІБ ІНГВАРЕВИЧ († 1237) ...................................................................... 39

Помер бл.28-30.12.1237 р. невдовзі після поразки під Коломною (922, с. 121). Князь коломенський (1217-1237 рр.). Учасник снему рязанських князів при обговоренні ультиматуму Батия. А.Кузьмін вважав, що коломенський князь був васалом володимиро-суздальського князя. Але в такому випадку важко пояснити його присутність на снемі в Рязані, де рязанські князі прийняли рішення боронити свою землю перед монголами.

53. ЮРІЙ ІНГВАРЕВИЧ [?] († 1237) ...................................................................... 39

Плутанина в іменах рязанських князів, внесена «Повістю про розорення Рязані», не дозволяє з певністю відтворити цей трагічний період рязанської історії (1139, с.238). ОРапов вважав, що Юрій Інгваревич був старшим рязанським князем у 1235-1237 рр. (1332, с.132). Це було би достовірно лише у випадку, коли би Юрій Ігоревич (поз.38) помер раніше 1235 р. Юрій Інгваревич міг бути і простим удільним рязанським князем, який розділив долю братів під час навали Батия.

54. ОЛЕГ ІНГВАРЕВИЧ КРАСНИЙ († 1258) ...................................................................... 39

Помер у 1258 р. (111, стб.475). Князь рязанський (1252-1258 рр.). Згідно з «Повістю» єдиний з рязанських князів потрапив в полон. Батий, зачарований його красою, запропонував йому дружбу і зміну віри, але Олег з гнівом відкинув цю пропозицію і помер від ран. Насправді Олег Інгваревич пробув у монгольському полоні до 1252 р.і був відпущений на рязанське княжіння. При ньому почалось відродження сильно розореного монголами Рязанського князівства.

55. ДАВИД ІНГВАРЕВИЧ [?] ...................................................................... 39

За «Повістю» — муромський князь. Можливо тут просто допущена помилка і Давид Інгваревич не існував, а його сплутали з муромським князем Давидом Юрійовичем, який помер у 1228 р.?

56. ФЕДІР ЮРІЙОВИЧ [?1 († 1237) ...................................................................... 40

Згідно з «Повістю» старший з рязанських князів Юрій послав свого сина Федора з багатими дарами до Батия, який дізнався про його красуню-дружину Євпраксію і захотів її бачити. Але Федір відповів, що християни не показують своїх жінок поганим язичникам, за що тут же був вбитий. Коли про це довідалася

Євпраксія, вона з малолітнім сином кинулась вниз з вежі дитинця їх удільного центру Зарайск або Заразеск (44, с.252-253). Інша давня «Повість про перенесення чудотворного образу Миколи в Рязанську землю» розповідає про перенесення жони в Зарайськ ще в 1225 р. (840, с.57-72). Навколо міста немало пам'яток XII ст. У «Списку городів ближніх і дальніх» Зарайськ не згадується, що наштовхує на думку, що легенда про Євпраксію правдива і Зарайськ носив ще свою первісну назву — Новгородок на Осетрі. Назва «Заразеск» пов'язана з самогубством Євпраксії (1139, с.238).

57. ОСТАФІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ († 1264) ...................................................................... 43

Як ізгой загинув у Литві під час усобиці по смерті Міндовга.

58. NN [КИР ?] МИХАЙЛОВИЧ († 1237) ...................................................................... 45

За «Повістю про розорення Рязані» — пронський князь, який загинув у 1237 році. В джерелах Кир-Михайлом звуть його батька, який загинув у 1217 р. в Ісадах.

XIII

59. ЯРОСЛАВ ЮРІЙОВИЧ († після 1238) ...................................................................... 49

Князь муромський (1238 — ? рр.). Про його діяльність відомостей немає.

60. РОМАН ОЛЬГОВИЧ († 1270) ...................................................................... 54

Князь рязанський (1258-1270 рр.). У 1270 р. загинув мученицьки в Орді. Ханові Мунке-Темюру донесли, що князь Роман Ольгович погано говорив про іслам, недавно прийнятий монгольською верхівкою. Хан наказав зашити князеві Роману рота, розрізати на шматки по суглобах, а голову настромити на списа, здерши з неї шкіру (115, с.42). Князь Роман Ольгович канонізований церквою як мученик за віру.

61. ІВАН ФЕДОРОВИЧ [?] († 1237) ...................................................................... 56

Загинув у грудні 1237 р. разом з матір'ю Євпраксією, яка кинулась з ним з вежі дитинця Новгородка на Осетрі (Зарайська).

XIV

62. NN ЯРОСЛАВНА ...................................................................... 59

У 1248 р. видана за ростовського князя Бориса Васильковича (111, стб.471).

63. ВАСИЛЬ ЯРОСЛАВИЧ († 1345) ...................................................................... 59

Князь муромський (?-1345 ? рр.). Помер у 1345 р. і похований у монастирі на Уші (121, с.217). Якщо його батьком був Ярослав Юрійович (народився не раніше 1218 р., бо у 1248 р. видав доньку заміж, а при ролі шлюбів як запоруки політичних угод дівчат видавали і у 10 років), то обом доля відпустила довгий вік. Князя поховали у монастирі, то може з огляду на похилий вік він жив там як схимник. Але цілком можливо, що існував ще й Ярослав Ярославич, який був сином Ярослава Юрійовича і батьком Василя.

64. ФЕДІР РОМАНОВИЧ († 1294) ...................................................................... 60

Померу 1294р. Князь рязанський (1270-1294 рр.). (726, с.163).

65. ЯРОСЛАВ РОМАНОВИЧ († 1299) ...................................................................... 60

Помер у 1299 р. Князь пронський (1270-1294 рр.) і рязанський (1294-1299 рр.).

66. КОСТЯНТИН РОМАНОВИЧ († 1301) ...................................................................... 60

Помер після 1301 р. у московському полоні (121, с.137). Князь пронський (1294-1299 рр.) і рязанський (1299-1301 рр.).

XV

67. ГЛІБ ВАСИЛЬОВИЧ († після 1345) ...................................................................... 63

Напевно змінив на муромському престолі старого Василя Ярославича.

68. ІВАН ЯРОСЛАВИЧ († 1326) ...................................................................... 65

Загинув у 1326 р. в Орді (97, с.99). Князь пронський [?] (1299-1308 рр.) і рязанський (1308-1326 рр.). У Никонівському зведенні помилково сплутаний з Василем Костянтиновичем, убитим у 1308 р. (121, с.30). З Любецького синодика відомо, що його дружиною була Василина з династії Ольговичів.

69. МИХАЙЛО ЯРОСЛАВИЧ ...................................................................... 65

Д.Іловайський знайшов грамоту, де згадувалося ім'я цього князя (726, c. 163). Можливо, що він був пронським князем, коли його брат Іван займав рязанський престол.

70. ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ († 1308) ...................................................................... 66

Князь рязанський (1301-1308 рр.). Загинув у Орді внаслідок московських інтриг у 1308 р. (121, c. 176).

XVI

71. ФЕДІР ГЛЕБОВИЧ († після 1354) ...................................................................... 67

Напевно останній представник муромської гілки Ярославичів. Втратив муромський престол і якійсь час перебував на службі у московського князя Семена Гордого. Як його посол їздив в Орду в 1348 р. З допомогою московського князя у 1354 р. захопив Муром і отримав ярлик від хана Джанібега. Муромський князь Юрій Ярославич був йому виданий і закатований. Найімовірніше це був син пронського князя Ярослава Олександровича. Якщо б існував Ярослав Ярославич, а Юрій був би його сином, то тоді його права були би більшими ніж права Федора Глібовича або його батька. Крім того йому не треба було би приїжджати зі сторони у запущений Муром. Після Федора Глібовича, який був московським васалом, окремі муромські князі в джерелах не згадуються. У 1392/93 р. московський князь Василь Дмитрович отримав ярлик на Муром. З 1408 р. у Муромі постійно сиділи московські намісники.

72. ІВАН ІВАНОВИЧ КОРОТОПУЛ († до 1343) ...................................................................... 68 < табл.13

Князь рязанський (1326-1342 рр.). Загинув не пізніше 1343 р. У 1339 р. взяв участь у поході татарського війська, очолюваного Товлубеєм, па Смоленську землю. Повертаючись назад, зустрів обоз двоюрідного брата пронського князя Олександра Михайловича, який пробував установити прямі зв'язки з Ордою. Він пограбував обоз і ув'язнив Олександра. Прибувши у свою столицю Переяслав-Рязанський, Іван Коротопул наказав убити пронського князя (115, с.235). У1342 р. син вбитого Ярослав з допомогою ординців розорив Рязанське князівство і прогнав Івана Коротопула.

73. ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ († 1339) ...................................................................... 69 < табл.14

Князь пронський (? -1339 рр.). Загинув у темниці в Переяславі-Рязанському, вбитий за наказом рязанського князя Івана Коротопула. Напевне його дружина була з Ольговичів, бо його ім'я внесено у Любецький пом'яник.

3.7. ОЛЬГОВИЧІ. ЧЕРНІГІВСЬКІ І СІВЕРСЬКІ КНЯЗІ

Джерела з історії Чернігівської землі XIII-XIV ст. практично відсутні. Жодна інша територія не мала таких втрат. Тому для дослідження генеалогії Ольговичів і виявлення персонального складу династії використано всі знахідки, перш за все пом'яники. Коли не було можливості встановити в якому князівстві правив той чи інший князь, за основу брався порядок успадкування. Ми свідомі того, що багато питань залишаються дискусійними. Цілий ряд осіб втрачено, особливо для другої половини XIII ст. Також багато імен, раніше невідомих, віднайдено.

Таблиця 8.

РЮРИКОВИЧІ. ОЛЬГОВИЧІ

VII

1. ОЛЕГ СВЯТОСЛАВИЧ († 1115)

Див. табл. 7 поз. 5

VIII

2. ВСЕВОЛОД-КИРИЛО ОЛЬГОВИЧ († 1.08 чи 30.07.1146) ...................................................................... 1

Помер 1.08 чи 30.07.1146 р. (111, стб.313; 112, стб.321; 116, с.159; 133, с.37.) Князь сіверський (1115-1127 рр.), чернігівський (1127-1139 рр.) і київський (5.03.1139-1.08.1146 рр.). Був одружений з Марією-Агафією, дочкою Мстислава Володимировича.

За В.Татищевим Всеволод до приходу в Чернігів займав тмутараканський престол (1468, c. 138). Наступ половців привів до розриву зв'язків Тмутаракані з митрополією. У 1117 р. гарнізон та населення покинули Білу Вежу (Саркел) (122, с. 8). Тмутараканська земля скоротилась до клаптика в гирлі Дону і володінь на Таманському та Керченському півостровах, населення яких схилялося до візантійської опіки. На підставі відомостей Мануіла Ставромана про придбання Олексія Комнена «на Боспорі Кімерійському» Г. Литаврін припускає, що у цей час князівство було приєднане до Візантії. Це далеко не безсумнівно. Анна Комнен, яка детально описала діяльність батька, ніде не згадувала про похід на північ Чорного моря. Всеволод був рішучий князь, не боявся ризикувати, раптовими і сміливими діями здобув і утримав Чернігів і Київ. Йому під силу було утримати і Тмутаракань.

Цікаво, що коли у березні 1139 р. Всеволод зайняв Київ, митрополит Михайло II встав на його сторону і, шануючи право успадкування, порушене Мономаховичами, умовив Вячеслава Володимировича уступити столицю. У свою чергу Всеволод передав Чернігів старшому в роді Святославичів -Володимирові Давидовичу.

Ворожий до Ольговичів київський літописець залишив таку характеристику Всеволода, передану В.Татищевим: «Сей великий князь зростом був велик муж і вельми товстий, власів мало на голові мав, борода широка, очі не малі, ніс довгий. Мудрий був у радах і судах — для того, кого хотів, того міг оправдати або звинуватити. Багато наложниць мав і більше у веселощах ніж розправах вправлявся. Через сіє киянинам від нього тягість була велика. І як вмер, то навряд чи хто по ньому, крім баб любимих, заплакав, а більше були раді.» (1468, с. 142).

3. ІГОР-ГЕОРГІЙ ОЛЬГОВИЧ († 19.08.1147) ...................................................................... 1

Загинув 19.08.1147 р. Князь путивльський (1127-1142 рр.), берестейсько-дорогичинський (1142-1146 рр.) і київський (2.08.1146-12.08.1146). У 1144-46 рр. в його володіння входили уділи з центрами у Юр'єві, Городці-Остерському та Рогачеві. У 1146 р. змушений був прийняти чернецтво у Київському Федорівському монастирі.

4. МАРІЯ ОЛЕГІВНА ...................................................................... 1

Померла після 1146 р. За неї був просватаний відомий палатин Болеслава Кривоустого -Скарбимир. Але у 1117 р. він повстав проти свого сюзерена і Болеслав послав на Русь нового палатина Петра Властовича, який отримав руку Марії (276, t.2, p.2, t.3, р.629). Злет Петра Властовича розпочався з підступного захоплення в полон перемишльського князя Володаря Ростиславича, причому палатин не зупинився перед порушенням кодексу лицарської честі. У 1146 р. його кар'єра обірвалася. Петро Властович був звинувачений у державній зраді. Його осліпили, вирвали язик та відібрали всі маєтки. Пізніше сім'я палатина з великим ескортом була відправлена на батьківщину його дружини (112, стб.321).

5. ГЛІБ ОЛЬГОВИЧ († 1138) ...................................................................... 1

Помер зимою 1138 р. у Новгороді Великому, можливо від рани, отриманої під Псковом (111, стб.305; 133, с.33). Князь курський (12.01.1136-01.1138 рр.).

6. СВЯТОСЛАВ-МИКОЛА ОЛЬҐОВИЧ († 15.02.1164) ...................................................................... 1

Помер 15.02.1164 р. (112, стб.552; 120, с.232). Князь новгородський (1136-1138, 1139-1141, 1142-1144 рр.), стародубський і білгородський (1141-1146 рр.), сіверський (1146-1157 рр.) і чернігівський (1157-1164 рр.). У 1107 р. одружився з дочкою хана Аепи (118, с.21). У 1136 р. він одружився вдруге з Катериною, дочкою новгородського посадника Петрила (1468, с.142). Був одним з найбільш діяльних і активних князів, який зумів врятувати династію Ольговичів, яка стояла на межі загибелі під час усобиці 1146-1152 рр.

IX

7. СВЯТОСЛАВ-МИХАЙЛО ВСЕВОЛОДОВИЧ (* після 1116 † 5.07.1194) ...................................................................... 2

Народився після 1116 р. Помер 25.07.1194 р. Князь новгородський (1140 р.), турівський (1142,

1154-55 рр.), волинський (1142-1146 рр.), бузький (1146 р.), сновський [?] (1151-1154рр.), стародубський [?] (1155-1157рр.), сіверський (1157-1164 рр.), чернігівський (1164-1177 рр.) і київський (6.09.1173 — 18/19.12.1173; 03.1174 — 04.1174; 20.07.1176 — кінець 07.1176; 08.1176 — 01.1181; літо 1181 -25.07.1194). У 1143р. одружився з Марією, дочкою полоцького князя Василька Святославича. Після її смерті одружився з незнаною з імені та походження княжною, яка померла після 1190 р. (1342; 1354). Святослав Всеволодович був одним з найвидатніших князів, якому вдалося загальмувати розпад Київської держави і добитись стабілізації під кінець XII ст.

8. АННА ВСЕВОЛОДІВНА ...................................................................... 2

Видана за галицького князя Ігоря-Івана Васильковича (376, с.6-7).

9. ЗВЕНИСЛАВА ВСЕВОЛОДІВНА († до 1163) ...................................................................... 2

Померла до 1163 р. У 1142 р. видана за сілезького князя Болеслава Високого, старшого сина короля Владислава II (112, стб.308). Він помер 7.12.1207 р. (1739, s. 160).

10. ЯРОСЛАВ-ПРОКОШЙ ВСЕВОЛОДОВИЧ (* 1139 † 1196) ...................................................................... 2

Народився у 1139 р. (112, стб.306). Помер у 1198 р. і похований у соборі св.Спаса у Чернігові (112, стб.698). Князь ропеський (бл. 1157-1160 рр.), стародубський (1160-1180 рр.), і чернігівський (l180-1198 рр.). Дружину звали Іриною. Судячи з Любецького пом'яника (поз. 12) перед смертю прийняв чернецтво під іменем Василя.

11. ІЗЯСЛАВ ГЛІБОВИЧ († 14.05.1134) ...................................................................... 5

Помер 14.05.1134 р. (112, стб.302).

12. РОСТИСЛАВ ГЛІБОВИЧ († після 1144) ...................................................................... 5

У 1144 р. брав участь у поході на галицького князя Володимирка Володаревича (112, стб.315). Дальша доля невідома.

13. ОЛЕГ СВЯТОСЛАВИЧ († 18.01.1180) ...................................................................... 6

Народився бл. 1137 р. Помер 18.01.1180 р. (112, стб.613). Князь путивльський (1157-1159 рр.), курський (1159-1164 рр.), сіверський (1164-1178 рр.) і чернігівський (1178-1180 рр.). У 1150 р. одружився з дочкою Юрія Довгорукого. Вона померла у 1166 р., а він одружився вдруге з Агафією, дочкою київського князя Ростислава Мстиславича. Коментуючи це місце, Л .Махновець сплутав Олега Святославича, сина Святослава Ольговича, з Олегом Святославичем, сином Святослава Всеволодовича (87, с.288). Агресивною політикою і спробою силою захопити Чернігів у 1164 р. князь Олег добився компромісного рішення, за яким отримав Новгород-Сіверський. Так само в порушення прав Ярослава-Прокопія Всеволодовича посів чернігівський престол.

14. NN СВЯТОСЛАВНА ...................................................................... 6

У джерелах не згадується. В 1972 р. у Софіївському соборі в Києві було знайдено граффіті 307: «Володимиряя. Се была многопечальная Андреева сноха, Олега сестра и Игоря и Всеволода. Написал Ванко-поп человек владыки...» С.Висоцький блискуче довів, що йдеться про дочку Святослава Ольговича, одружену з дорогобузьким князем Володимиром Андрійовичем (479, с.25-30). Святославною назвав її і В.Татищев, який користувався нині втраченими літописами. У світлі цього стає зрозумілою послідовна, ворожа щодо Мстиславичів, позиція Володимира Андрійовича.

15. NN СВЯТОСЛАВНА ...................................................................... 6

9.01.1149 р. видана за спадкоємця смоленського князя Романа Ростиславича (118, с.45; 127, с.212).

16. МАРІЯ СВЯТОСЛАВНА (* 1149 † 1189) ...................................................................... б

Народилася 1149 р. (112, стб.376). Померла у 1189 р. (118, с.78). У 1166 р. була видана за бузького князя Ярополка Гзяславича. Ім'я встановив Р. Зотов (714, с. 271).

17. ІГОР СВЯТОСЛАВИЧ (* 2.04.1151 † 29.12.1202) ...................................................................... 6

Народився 2.04.1151 р. (112, стб.422). Помер 29.12.1202 р. (111, стб.416). Князь путивльський (1161-1164 рр.), курський (1164-1178 рр.), сіверський (1178-1198 рр.) і чернігівський (1198-1202 рр.).

Бл. 1183 р. одружився з Євфросінією, дочкою галицького князя Ярослава Осмомисла. Це був другий шлюб, бо у Ігоря вже було троє синів: Володимир (народився у 1171 р.), Олег (народився у 1175 р.) та Святослав (народився у 1177 р.). З Любецького синодика (поз. 13) відомо, що перед смертю князь Ігор прийняв чернецтво під іменем Феодосія.

Князь Ігор — головний герой «Слова о полку Ігоревім». Про нього написані цілі книги. Російський письменник В.Чівіліхін (1928-1984 рр.) вважав його автором «Слова». Хоча ми не погоджуємося з його висновками, але вважаємо його спостереження дуже цікавими (1597).

18. ВСЕВОЛОД СВЯТОСЛАВИЧ († 17.05.1196) ...................................................................... 6

Помер 17.05.1196 р. (112, стб.696). Князь трубчевський (1164-1196 рр.), путивльський (1164-1185 рр.) і курський (1185-1196 рр.). Одружився з Ольгою, дочкою переяславського князя Гліба Юрійовича. По його останках здійснена скульптурна реконструкція.

X

19. ОЛЕГ-КОСТЯНТИН СВЯТОСЛАВИЧ († 1204) ...................................................................... 7

Помер у 1204 р. (121, с.37). Князь лопасненський (1176 р.), вирський (1185 р.), стародубський (1190-1198 рр.), сіверський (1198-1202 рр.) і чернігівський (1202-1204 рр.). За М.Карамзіним, версію якого ми приймаємо, до 1176 р. Олег одружився з дочкою Георгія Рязанського (776, с. 528), тобто Андрія-Георгія Ростиславича.

20. ВСЕВОЛОД-ДАНИЛО СВЯТОСЛАВИЧ ЧЕРМНИЙ († 1212 чи 09.1215) ...................................................................... 7

Помер 1212 р. (118, с.118) чи 09.1215 (1468, с.192). Князь козельський (? — до 1198 рр.), стародубський (?) (1198-1202 рр.), сіверський (1202-1204 рр.), чернігівський (1204-1206, 1208-1210, 1212-1215 ? рр.) і київський (08.1206 — 11.1206, 04.1207-10.1207, бл.05.1210-бл.15.07.1212). Хрестильне ім'я Данило встановлене на підставі запису у Любецькому пом'янику (поз. 14). Прізвисько «Чермний» означає «світловолосий, рудий». У 1179 р. одружився з дочкою краківського князя Казимира Справедливого, якій тоді було 15 років (1739, s.258). її звали Марія-Анастасія (записана у Любецькому синодику під поз. 14).

21. ВОЛОДИМИР-БОРИС СВЯТОСЛАВИЧ († 1201) ...................................................................... 7

Помер у 1201 p. (l 11, стб.416). Князь новгородський (1180-1181 рр.) і вщизький [?] (після 1181 — 1201). У 1178 р. одружився з Пребраною, дочкою володимиро-суздальського князя Михайла Юрійовича (112, стб.527). Згідно запису у Любецькому пом'янику (поз.20) другим її іменем було Марія.

22. ГЛІБ-ПАХОМІЙ СВЯТОСЛАВИЧ († 1216 ?) ...................................................................... 7

Помер у 1216 р. [?] Князь коломенський (1179 р.), канівський (1182-1190 рр.), переяславський (1190-1194 рр.), стародубський (1202-1204 рр.), сіверський (1204-1212 ?рр.) і чернігівський (1206-1208, 1212/1215?- 1216?рр.).У 1182р. одружився з дочкою Рюрика Ростиславича. Згідно запису у Любецькому пом'янику (поз. 16) його хрестильним іменем було Пахомій, а дружину звали Анастасією.

23. МСТИСЛАВ-ПАНТЕЛЕЙМОН СВЯТОСЛАВИЧ († 30.05.1223) ...................................................................... 7

Загинув 31.05.1223 р. у битві на Калці. Князь козельський (1201-1216 рр.) і чернігівський (1216 ?-1223 рр.). У 1182 р. одружився з яською (аланською) княжною, сестрою дружини Всеволода Велике Гніздо. Згідно запису у Любецькому пом'янику (поз. 19) хрестильним іменем князя було Пантелеймон, а дружину звали Марією.

24. NN СВЯТОСЛАВНА ...................................................................... 7

Видана за рязанського князя Романа Глібовича.

25. БОЛЕСЛАВА СВЯТОСЛАВНА ...................................................................... 7

У 1167 р. була видана за Володимира, сина галицького князя Ярослава Осмомисла (1294, т.6, с. 192). Померла десь на початку 1170 р.

26. NN СВЯТОСЛАВНА ...................................................................... 7

Видана за трипільського князя Мстислава Володимировича, сина Володимира Мстиславича (776, с.529).

27. РОСТИСЛАВ-ІВАН ЯРОСЛАВИЧ (* 24.07.1173 † після 1214) ...................................................................... 10

Народився 24.07.1173 p. (l 18, c. 170). Помер після 1214 р. Князь сновський (1198 — після 1203 рр.) івишгородський (1210-1214рр.). 11.08.1187р. одружився з Всеславою, дочкою Всеволода Велике Гніздо.

28. ЯРОПОЛК-ГАВРИЇЛ ЯРОСЛАВИЧ († після 1214) ...................................................................... 10

Помер після 1214 р. Князь новгородський (1196-1197 рр.) і вишгородський (1210-1214 рр.). Згідно запису у Любецькому пом'янику його дружину звали Василисою.

29. NN ЯРОСЛАВНА ...................................................................... 10

У 1179 p. видана за переяславського князя Володимира Глібовича (112, стб.569).

30. СВЯТОСЛАВ-БОРИС ОЛЬГОВИЧ (* 1166 † після 1191) ...................................................................... 13

Народивсяу 1166р. Помер після 1191 р. (112, стб.323). Князь рильський (до 1185-після 1191 рр.). Згідно запису у Любецькому пом'янику (поз.21) його дружину звали Євдокією.

31. ВОЛОДИМИР-ПЕТРОІГОРЕВИЧ (* 8.10.1171 † після 1212) ...................................................................... 17

Народився 8.10.1171 р. (112, стб.562). Помер після 1211 р. Князь путивльський (1185-після 1211 рр.) і галицький (1206-1207; 1210-1211 рр.). У 1188 р. одружився з дочкою половецького хана Кончака (401, с.75-76,83-84,203-204). Запис у Любецькому пом'янику (поз.23) дозволяє допускати, що Володимир закінчив свої дні як чернець Антоній.

32. ОЛЕГ-ПАВЛО ІГОРЕВИЧ (* 1175 † 1205) ...................................................................... 17

Народився у 1175 р. Помер у 1205 р. (112, стб.600).

33. СВЯТОСЛАВ-АНДРІЙ ІГОРЕВИЧ (* 1177† 09.1211) ...................................................................... 17

Народивсяу 1177 р. Повішений галицькими боярами разом з братом у вересні 1211 р. Князь волинський (1206-1207 рр.) і перемишльський (1209,1210-1211 рр.). Як старший за Романа отримав більш престижний володимирський престол. У1187 р. був одружений з Ярославою, дочкою овруцького князя Рюрика Ростиславича.

34. РОМАН ІГОРЕВИЧ († 09.1211) ...................................................................... 17

У вересні 1211 р. повішений галицькими боярами, які помстилися за розправу над їх лідерами. Князь Звенигородський (1206-1207,1210-1211 рр.) та галицький (1207-1209 рр.).

35. РОСТИСЛАВ ІГОРЕВИЧ [?] († 09.1211) ...................................................................... 17

Повішений галицькими боярами разом з братами у вересні 1211 р. Князь теребовельський (1210-1211 рр.). Аналізуючи літописні тексти, деякі історики сумніваються в існуванні Ростислава (586, с.95-97). Питання це дискусійне.

36. NN ІГОРІВНА ...................................................................... 17

У 1190 р. видана за Давида Ольговича, сина Олега Святославича.

37. СВЯТОСЛАВ ВСЕВОЛОДОВИЧ († після 1232) ...................................................................... 18

Як трубчевський князь згаданий під 1232 р. (114, с.48; 127, с.359). Слідом за Р.Зотовим та

М.Баумгартеном ми вважаємо його сином трубчевського князя Всеволода Святославича. Так він і записаний у Любецькому пом'янику (поз.24) разом з дружиною Марією.

XI

38. ДАВИД ОЛЬГОВИЧ († після 1196) ...................................................................... 19

Помер після 1196 р. (112, стб.668; 118, с.105). Князь стародубський (1204 — ? рр.). У 1190 р. одружився з дочкою сіверського князя Ігоря Святославича.

39. МИХАЙЛО ВСЕВОЛОДОВИЧ (* 1179 † 30.09.1246) ...................................................................... 20 < табл. 9

Народився у 1179 р. (1468, с.121). Замучений в Орді 30.09.1246 р. (116, с.182-185). Князь переяславський (1206 — ? рр.), чернігівський (1223-1246 рр.) і київський (бл.03.1238 — бл.07/08.1239). У 1210-1223 рр. тримав якесь князівство із центром поблизу Чернігова. Одружений з Оленою, дочкою Романа Мстиславича від першого шлюбу. Разом з боярином Федором, який також був замучений 30.09.1246 р., канонізовані православною церквою як мученики за віру.

40. АНДРІЙ ВСЕВОЛОДОВИЧ († 1263) ...................................................................... 20

Помер у 1262 р. (112, стб.848). Князь чернігівський (1246-1262 рр.). У 1259 р. одружився з Ольгою, дочкою волинського князя Василька Романовича. Р.Зотов вважав це першим шлюбом Андрія Всеволодовича і тому вирішив, що його батьком був сновський князь Всеволод-Лаврентій Ярополкович (714, с.25, 278). Версію Р.Зотова прийняли М.Баумгартен та Л.Махновець. З цим погодитися, однак, неможливо. При наявності більше десятка князів, які за родовим рахунком були старші за Всеволода Ярополковича, нащадок цього дрібного князя ніколи не зміг би зайняти чернігівського престолу. По смерті мужа Ольга Васильківна повернулася на Волинь, жила у брата Володимира, а у 1288 р. оплакувала його разом з дружиною та бабусею. Пізній шлюб чернігівського князя легко пояснити пошуками антимонгольського союзу, активними ініціаторами якого в той час виступали Данило і Василько Романовичі, тому різниця у віці істотної ролі не відігравала.

41. АГАФІЯ ВСЕВОЛОДІВНА († 7.02.1238) ...................................................................... 20

Загинула 7.02.1238 р. під час взяття монголами Володимира на Клязьмі. 10.04.1211 р. була видана за володимиро-суздальського князя Юрія Всеволодовича (1750, Р-21).

42. ВІРА-ОЛЕНА ВСЕВОЛОДІВНА ...................................................................... 20

Після 1208 р. видана за пронського князя Михайла Всеволодовича.

43. ПИЛИП ВОЛОДИМИРОВИЧ ...................................................................... 21

Записанийу Любецькому синодику (поз.26) з дружиною Анастасію. Напевноу 1201 р. отримав Вщизьке князівство і помер ще до монгольської навали.

44. БОРИС ВОЛОДИМИРОВИЧ ...................................................................... 21

45. ДАВИД ВОЛОДИМИРОВИЧ ...................................................................... 21

46. АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ...................................................................... 21

47. СВЯТОСЛАВ-ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ († 1239 ?) ...................................................................... 21

Борис, Давид, Андрій і Святослав-Дмитро Володимировичі записані у Любецькому синодику (поз.32, 33, 34, 35). Напевно володіли Вщизьким князівством і загинули при його обороні.

48. МСТИСЛАВ-ФЕДІР ГЛІБОВИЧ († 1239) ...................................................................... 22

Загинув у 1239 р. (112, стб.782). Вперше згаданий у 1234 р. (112, стб.772). Р.Зотов помилково вважав Мстислава Глібовича чернігівським князем у 1235-1239 рр. Однак цей князь тільки прийшов на допомогу Чернігову, обкладеному монголами. У 1235-1239рр. чернігівським князем залишався Михайло Всеволодович, а у періоди його відсутності, в часи боротьби за Галич і Київ, напевно, — брат Андрій. Старшими за Мстислава були також вщизькі Володимировичі. Найбільш вірогідно, виходячи з ситуації, яка склалась після снему 1206 р., Мстислав у 1212/15 -1239 рр. був сіверським князем.

49. ЄВФИМІЯ ГЛІБІВНА ...................................................................... 22

У 1194 р. видана за Олексія Ангела (112, стб.659), сина імператора Ісаака Ангела (1185-1195 рр.). Після осліплення і усунення батька, Олексій знайшов притулок у римського папи, а потім разом з дожем Венеції Енріко Дандоло підбив вождів хрестоносців до нападу на Константинополь. У липні 1203 р. з допомогою хрестоносців проголошений імператором Олексієм VI. Скинутий 25.01.1204 р.

50. NN ГЛІБІВНА ...................................................................... 22

У 1215 р. видана за переяславського князя Володимира, сина Всеволода Велике Гніздо (111, стб.437-438).

51. АНТОНІЙ ГЛІБОВИЧ ...................................................................... 22

Записаний у Любецькому пом'янику (поз.37). Ім'я — хрестильне або чернече.

52. МИХАЙЛО ГЛІБОВИЧ ...................................................................... 22

53. АНІКЕМ ГЛІБОВИЧ ...................................................................... 22

54. РОМАН ГЛІБОВИЧ ...................................................................... 22

55. ІВАН ГЛІБОВИЧ ...................................................................... 22

Михайло, Анікем, Роман та Іван записані у Любецькому пом'янику (поз.38, 39, 40, 41). Роман став ченцем, а дружину Івана звали Феодосією.

Ці князі могли мати якісь уділи у Сіверському князівстві і загинути у 1239-1240 рр. Не виключено також, виходячи з відомих подій навколо Сугдеї (Судаку) бл. 1221 р. (1704, с.53-79), що ольговичі, може як візантійські васали, ще утримували Тмутараканське князівство. Тільки з кінця XIII — початку XIV ст. руське населення Тамані асимілювалось. Як і в інших удільних князівствах, у Тмутаракані князівське правління могло чергуватися з управлінням посадників. В часи Святослава Всеволодовича безпосереднє князівське правління тут могло відродитися. Може, антиполовецька активність в останній чверті XII ст. пояснюється саме цим. Тмутараканське князівство було васалом сіверських князів, отже тут могли бути нащадки Гліба Святославича. Срібні монети із зображенням архангела Михайла та легендою: «Господи, помози Михайлу», які вважаються монетами Олега-Михаила Святославича з кінця XI ст. могли належати і князеві Михайлові Глібовичу з початку XIII ст. Тмутараканське князівство могло проіснувати до монгольського розгрому.

56. ВАСИЛЬКО-ДМИТРО МСТИСЛАВИЧ († 30.05.1223) ...................................................................... 23

Загинув 31.05.1223 р. у битві на Калці разом з батьком. За В.Татищевим його звали Васильком. Згідно запису у Любецькому пом'янику (поз.42) хрестильне ім'я його було Дмитро. Дружину звали Мамелфою. Василько-Дмитро Мстиславйч був козельським князем у 1216-1223 рр. М.Баумгартен вважав його чернігівським князем (1750, р.89), але запис у пом'янику означає не чернігівського князя у вузькому розумінні, а одного з чернігівських князів (старшого сина чернігівського князя).

57. АНДРІЙ МСТИСЛАВИЧ [?| († 1245) ...................................................................... 23

М.Карамзін вважав, що згаданий Плано де Карпіні князь Андрій Мстиславйч, який загинув у

1245 р., був сином чернігівського князя Мстислава Святославича (776, т.4, прим.62). Але у 1238 р. козельським князем був зовсім юний князь Василь, що було би досить дивним при житті дорослого

Андрія Мстиславича. Тому ми вважаємо, що козельського князя Андрія Мстиславича (поз.57) не існувало.

Андрій Мстиславйч був сином Мстислава-Федора Глібовича (поз.74).

58. ІВАН МСТИСЛАВИЧ († бл.1238 ?) ...................................................................... 23

Відомий з сіверських пом'яників (714, с.281). Напевно був козельським князем у 1223-до 1238рр.

59. ГАВРИЇЛ МСТИСЛАВИЧ ...................................................................... 23

Ввідомий з сіверських пом'яників (714, с.281).

60. ВСЕВОЛОД-ЛАВРЕНТІЙ ЯРОПОЛКОВИЧ ...................................................................... 28

Записаний у Любецькому синодику (поз.27) з дружиною Анастасією. Напевно був сновським князем у першій половині XIII ст.

61. ОЛЕГ СВЯТОСЛАВИЧ († після 1228) ...................................................................... 30

Помер після 1228 р. (1750, р. 19-20). О.Рапов сплутав його з племінником і відніс смерть князя до 1284 р. (1332, с.124). Князь курський (до 1206 — після 1228 рр.). Учасник битви на Калці в 1223 р. (112, стб.744). У 1226 р. потерпів поразку при спробі добитися переміни рішень чернігівського снему

1206 р.

62. МСТИСЛАВ СВЯТОСЛАВИЧ († 1241) ...................................................................... 30

Номеру 1241 р. (111,стб.470, 523; 121, с. 123). Князьрильський (до 1206-1241 рр.).

63. ІЗЯСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ (* 1189 † 30.05.1223 ?) ...................................................................... 31

Народився бл.1188 р. Помер у 1223 р. (118, с.236), можливо, що загинув в битві на р.Калці. Князь теребовельський (1210-1211 рр.) і путивльський (після 1212-1223 рр.).

64. ВСЕВОЛОД-СЕМЕН ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1206) ...................................................................... 31

Померпісля 1210р.У 1206 р., коли Ігоревичі рушили завойовувати галицькі престоли, залишився у Путивлі (112, стб.723). У 1210 р. був посланий в Угорщину на переговори. Записаний у Любецькому пом'янику (поз.29).

65. АГАФІЯ СВЯТОСЛАВНА († після 31.08.1247) ...................................................................... : ...................................................................... 33

Померла після 31.08.1247 р. У 1209 р. видана за мазовецького князя Конрада Казимировича (276, t.3, р.357). Він народився у 1187/88 р. і помер 31.08.1247 р. (1739, tabl.6, s.8).

66. ІВАН РОМАНОВИЧ ...................................................................... 34

Князь путивльський (1223 ? — ? рр.). Записаний у Любецькому пом'янику (поз.52).

67. КОСТЯНТИН РОМАНОВИЧ ...................................................................... 34

Записаний у Любецькому пом'янику (поз. 53). Можливо, що саме він був тим князем Костянтином, який помер у Муромі у 1223 р., приїхавши сюди з сім'єю з Києва після невдалих спроб добитися якогось уділу, і відзначившись спорудженням храму Благовіщення та наверненням язичників. З ним були сини Михайло та Федір (807, с.286-288; 159, с. 100-107, 237-247; 1131, с. 1 -130). Для Путивльських Ольговичів, які на той час тримали невелике Путивльське князівство, це більш ніж вірогідно.

68. МИХАЙЛО РОМАНОВИЧ († 1238 ?) ...................................................................... 34

Записаний у Любецькому пом'янику (поз.54). Загинув у Литві. Може під час походу Михайла Всеволодовича у 1238 р.?

69. ВАСИЛЬ СВЯТОСЛАВИЧ ...................................................................... 37

Записаний з дружиною Феклою у Любецькому пом'янику (поз.28). Судячи з місця запису належав до молодшої (сіверської) гілки Ольговичів. Можливо це один з синів трубчевського князя Святослава Всеволодовича?

70. АНДРІЙ-БОРИС СВЯТОСЛАВИЧ ...................................................................... 37

Князь трубчевський (714, с.283). Як Борис записаний у Любецькому пом'янику (поз.24).

XII

71. ВОЛОДИМИР ДАВИДОВИЧ ...................................................................... 38

Записаний у Любецькому пом'янику (поз.36). Князь стародубський.

72. МСТИСЛАВ-ФЕДІР ДАВИДОВИЧ (* Т193 † ?) ...................................................................... 38

Народився у 1193 р. Дата смерті невідома. Ми приймаємо версію Р.Зотова читання імені князя (поз.50 Любецького синодика) як Федір-Мстислав, а не Федір Мстиславич (714, с.284). Князь сіверський (новгород-сіверський) (з 1245 ? р.), а до того був стародубським князем. Дружину звали Мотроною.

73. КОСТЯНТИН ДАВИДОВИЧ ...................................................................... 38

Князь стародубський і сіверський (новгород-сіверський). Жив у першій половині XIII ст. Записаний у Любецькому пом'янику (поз. 50).

74. АНДРІЙ МСТИСЛАВИЧ († 1245) ...................................................................... 48

Загинув у 1245 р. у Монголії, згідно з інформацією Плано де Карпіні (1750, р.21). Князь сіверський.

75. NN МСТИСЛАВИЧ (* 1233 † 1245) ...................................................................... 48

Народився у 1233 р., загинув з братом Андрієм у Монголії в 1245 р. Плано де Карпіні не знав його імені.

76. КОСТЯНТИН МИХАЙЛОВИЧ ...................................................................... 52

Записаний у Любецькому пом'янику (поз.38).

77. МИХАЙЛО ВАСИЛЬКОВИЧ ...................................................................... 56

Записаний з дружиною Марфою у Любецькому пом'янику (поз.43) як син Василька-Дмитра Мстиславича. Жив у першій половині XIII ст. Запис його як великого князя чернігівського (1750, р.89), звичайно, помилковий. Цей титул міг належати тільки Михайлові Всеволодовичу. Хтось з переписувачів «нагородив» таким титулом і Михайла Васильковича (Дмитровича).

78. ФЕДІР ВАСИЛЬКОВИЧ ...................................................................... 56

Записаний у Любецькому пом'янику (поз.44). Жив у першій половині XIII ст.

79. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ († 1238) ...................................................................... 58

Князь козельський. Загинув при облозі Козельська монголами весною 1238 р. Був малим хлопцем, який втопився в крові (так образно відбита літописцем загибель всього населення Козельська при чотирьохтижневій обороні міста). Записаний у Любецькому пом'янику (поз.45).

80. АНДРІЙ ВСЕВОЛОДОВИЧ ...................................................................... 60

З дружиною Феодорою записаний у Любецькому пом'янику (поз.64). Князь сновський (друга

половина XIII ст.).

81. ЮРІЙ ОЛЬГОВИЧ ...................................................................... 61

Як князь Георгій Курський записаний у Любецькому пом'янику (поз.49). Князь курський (після 1228 — ?).

82. МАРІЯ ОЛЕГІВНА ...................................................................... 61

У 1228 р. видана за Всеволода Костянтиновича, кн. ярославського (118, c. 134).

83. ДМИТРО ОЛЬГОВИЧ ...................................................................... 61

Записаний у Любецькому пом'янику з дружиною Феодорою (поз.62). Князь курський (середина XIII ст.).

84. АНДРІЙ МСТИСЛАВИЧ ...................................................................... 62

З дружиною Оленою записаний у Любецькому пом'янику (поз.46). Князь рильський.

85. NN MCТИСЛАВИЧ [?] ...................................................................... 62

Незнаний з джерел батько липицьких князів Святослава і Олександра. З джерел (111, стб.482) випливає, що Липицьке князівство виділилося з Рильського. Здогадка В.Татищева, що центром князівства було с. Липець Орловської губернії, напевно, збудована на співзвучності назв. Батько липицьких князів мусив походити з рильської гілки, а за віком мав би жити у середині XIII ст., що підходить для сина Мстислава Святославича.

86. ОЛЕГ МСТИСЛАВИЧ († 1285) ...................................................................... 62

Загинув під час усобищ з липицькими князями у 1285 р. (112, стб.482). Князь рильський і воргольський (князь Воргоського князівства, яке було васалом Рильського князівства).

87. СВЯТОСЛАВ-ФЕДІР ВСЕВОЛОДОВИЧ († 1238 ?) ...................................................................... 64

З дружиною Євфимією записаний у Любецькому пом'янику (поз.29). Загинув у у Литві. Може під час походу Михайла Всеволодовича у 1238р.?

88. ІВАН ІВАНОВИЧ († 1239 ?) ...................................................................... 66

Князь путивльський. Убитий татарами. Напевно під час завоювання Чернігівської землі у 1239 р. Записаний у Любецькому пом'янику (поз.65) та Києво-Печерському пом'янику (поз.24).

89. МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ ...................................................................... 70

Князь трубчевський (друга половина XIII ст.). Записаний у Любецькому пом'янику (поз.67).

XIII

90. ДМИТРО МСТИСЛАВИЧ ...................................................................... 72

З дружиною Марією записаний у Любецькому пом'янику (поз.63). Князь сіверський (друга половина XIII ст.).

91. ТИМОФІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ ...................................................................... 73

Записаний у Любецькому пом'янику (поз.51). Князь сіверський [?].

92. ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ ...................................................................... 81

Записаний (як Георгій) у Любецькому пом'янику (поз.49). Князь курський [?].

93. ВАСИЛЬ ДМИТРОВИЧ ...................................................................... 83

З дружиною Анастасією записаний у Любецькому пом'янику (поз.62). Напевно останній курський князь, убитий ординцями (до 1285 р.). Після нього у Курську княжив баскак Ахмат.

94. ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ ...................................................................... 84

Князь рильський (друга половина XIII ст.)[?] (714, с.295).

95. СВЯТОСЛАВ [NN] († 1285) ...................................................................... 85

Князь лмпицький. Загинув у 1285 р. під час усобиці з воргольським князем Олегом Мстиславичам (111, стб.482).

96. ОЛЕКСАНДР [NN] († після 1285) ...................................................................... 85

Князь липицький з 1285 р. (111, стб.482). Записаний у Любецькому пом'янику (поз.55). Можливо закінчив як схимник Василь Чорноризець (поз. 56).

97. ДАВИД ОЛЬГОВИЧ († 1285) ...................................................................... 86

Загинув у 1285 р. в усобиці з липицьким князем Олександром.

98. СЕМЕН ОЛЬГОВИЧ († 1285) ...................................................................... 86

Загинув у 1285 р. в усобиці з липицьким князем Олександром.

99. ВОЛОДИМИР-ІВАН ІВАНОВИЧ ...................................................................... 88

Записаний у Сіверському пом'янику (Спасо-Преображенського Новгород-Сіверського монастиря). Князь київський (714, с.295; 1750, р.91; 1389, с.194-203). М.Грушевський відносив його правління до першої чверті XIV ст. (564, с.466). На нашу думку путивльська династія отримала Київ з допомогою хана Токти бл.1300/1301 р. (499, с.149-150; 504, с.159). Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.22).

100. АНДРІЙ ІВАНОВИЧ ...................................................................... 88

Записаний у Сіверському пом'янику. Князь овруцький (перша чверть XIV ст.) (714, с.295; 564, с.466).

101. ЄВСТАФІЙ ІВАНОВИЧ [?] ...................................................................... 88

У переліку «ктиторів і опікунів монастиря Печерського» А.Кальнофойського записаний князь Євстафій перед князем Станіславом. З огляду на рідкість обох імен для РІориковичів, що саме по собі свідчить проти можливого фальсифікату чи помилки, ми вважаємо за можливе допустити, що між князем Володимиром-Іваном та Станіславом Івановичем київський престол міг займати їх брат Євстафій. Він міг бути і овруцьким князем.

102. СТАШСЛАВ-ТЕРЕНТІЙ ІВАНОВИЧ († після 1324) ...................................................................... 88

Князь київський (? — 1324 рр.) (1750, р.91). За литовсько-білоруськими літописами бл. 1324 р. (ми приймаємо датування Ф.Шабульдо) був розбитий великим князем литовським Гедиміном на р.Ірпінь і втратив київський престол (140, с.95,152,180,184,201,221). Терентій — хрестильне ім'я (714, с.295). Всі сумніви щодо існування Станіслава (1390, c. 182-188) безпідставні. Сам князь записаний у переліку «ктиторів і опікунів монастиря Печерського» А.Кальнофойського, а його син — у Любецькому пом'янику. Такі потрійні збіги просто виключені.

103. ФЕДІР-ГЛІБ ІВАНОВИЧ († після 1362) ...................................................................... 88

Князь київський (до 1331-1362 рр.). У 1331 р. разом з татарським баскаком і загоном у 50 чоловік напав на обоз новгородського владики Василя, поставленого митрополитом Феогностом (114, с.75-76). За повідомленням Густинського літопису втратив Київ у 1362 p. (l 13, с.350). Спроби ототожнити Федора з Ольгімантом Мігдовговичем Гольшанським (603, с.42-64; 1037, с.23; 1369, с.156-157; 371, с.21) невірні: з Києво-Печерського пом'яника відомо, що християнським іменем Ольгіманта було Михайло. Непевною виглядає і версія про брата Гедиміна — Федора (1604, с. 82; 1605, с.29-30), існування якого більш ніж проблематичне. Він згадується тільки в описі майна померлого митрополита Феофіла, зробленому у 1330/1331 р. канцелярією митрополита Феогноста під час перебування останнього на Волині. Там Федір навіть не названий князем, а тим більше київським. Сама поведінка київського князя Федора ніяк не схожа на поведінку литовського васала, на що звернув увагу ще М.Грушевський (564, с.486-487). Ольгімант-Михайло Гольшанський зайняв київський престол бл. 1324 р., але до 1331 р. путивльська династія могла повернути собі князівство з допомогою ординців (792, с.224). І тільки у 1362 р. Гедиміновичі утвердилися у Київській землі (343, с. 127-128). Такої ж дуки був і М.Баумгартен (1750, р.91). На підставі запису у Києво-Печерському пом'янику (поз.25) ми вважаємо, що хрестильним іменем князя було Гліб.

104. ОЛЕНА ІВАНІВНА ...................................................................... 88

Сестра Володимира-Івана Івановича, записана у Сіверському пом'янику (714, с.296).

105. МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ [?] ...................................................................... 89

На підставі запису у Любецькому пом'янику (поз.94) його сина трубчевського князя Івана Михайловича, виходячи з порядку поколінь, можна припускати, що між Михайлом Андрійовичем та Іваном Михайловичем був князь Михайло Михайлович, який жив у першій пол. XIV ст.

XIV

106. ІВАН ДМИТРОВИЧ ...................................................................... 90

Князь переяславський. Дружину звали Марією (714, с.297). Напевно отримав Переяслав у 1300/ 1301 р. від Тохти (504, с.163).

107. ОЛЕГ ДМИТРОВИЧ [?] († 1324) ......................................................................, ...................................................................... 90

Князь переяславський (?- 1324 р.). Загинув в битві на р.Ірпінь (140, с.95, 152, 180, 184,201, 221). Не бачимо підстав для сумнівів у існуванні князя Олега. Напевно він доводився братом Іванові Дмитровичу. Ця гілка Ольговичів могла утримувати Переяславське князівство до походу Ольгерда у 1362р., залишаючись васалами татарських баскаків (1604, с.84-85).

108. ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ І?] ...................................................................... 94

У Любецькому пом'янику (поз.73) записаний князя Василь Рильський. З огляду на порядок запису це скоріше Василь Іванович Шемячич. Але не виключено, що це останній рильський князь з династії Ольговичів, який міг жити у першій половині XIV ст.

109. ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ ...................................................................... 100

Князь путивльський (перша половина XIV ст.), згідно запису у Сіверському пом'янику загинув у Путивлі (714, с.299). Можливо записаний і у Києво-Печерському пом'янику (поз.21).

110. ІВАН СТАНІСЛАВИЧ ...................................................................... 102

Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.91). Можливо був овруцьким князем у першій половині XIV ст.

111. ІВАН МИХАЙЛОВИЧ ...................................................................... 105

Записаний у Любецькому пом'янику (поз.94). Князь трубчевський (перша половина XIV ст.). Напевно останній з нащадків Всеволода Святославича.

XV

112. ДМИТРО [?] († після 1372) ...................................................................... 109 чи 110 ?

Згаданий у 1372 р. (141, с.34,74). Князь овруцький. Міг бути сином путивльського князя Василя Андрійовича або Івана Станіславича.

113. ОЛЕКСІЙ [?] ...................................................................... 109 чи 110 ?

Батько путивльського князя Федора Олексійовича. Путивльський князь в останній третині XIV ст. Напевно син путивльського князя Василя Андрійовича. А може син Івана Станіславича чи внук Федора Івановича ? Можна тільки стверджувати, що він належав до Путивльських Ольговичів.

XVI

114. ФЕДІР ОЛЕКСІЙОВИЧ († після 1408) ...................................................................... 113

У 1408 р. був путивльським князем (141,с.168).

115. ІВАН БОРИСОВИЧ († 12.08.1399) ...................................................................... нащадок 110?

Загинув у битві на р.Ворсклі 12.08.1399 р. (140, с.65,71,72) Аналізуючи джерела, ми прийшли до висновку, що записаний у числі загиблих на р.Ворсклі київський князь Іван Борисович (на той час київським князем був Іван Ольгімантович Гольшанський) був удільним київським князем з Путивльських Ольговичів. За відсутності свого сюзерена він очолював київську дружину у цій нещасливій битві (504, с. 161 -162). Напевно він був овруцьким князем. Те, що літописці назвали його київським, могло також означати, що він був нащадком київського князя Станіслава (внук Івана Станіславича?) або його брата Федора.

3.8. ОЛЬГОВИЧІ. ГІЛКА МИХАЙЛОВИЧІВ. ОДОЄВСЬКІ. ВОРОТИНСЬКІ

Нащадки Михайла Всеволодовича виявилися найбільш численною гілкою Рюриковичів, пагінці якої дожили до наших днів.

Таблиця 9

РЮРИКОВИЧІ. ОЛЬГОВИЧІ. ГІЛКА МИХАЙЛОВИЧІВ.

XI

1. МИХАЙЛО ВСЕВОЛОДОВИЧ († 1246)

Див. табл. 8 поз. 39

XII

2. ЄВФРОСИНІЯ-ФЕОДУЛА МИХАЙЛІВНА (* бл.1212 † 25.09.1250) ...................................................................... 1

Народилася бл.1212р. Померла 25.09.1250р. Була заручена з старшим братом Олександра Невського Федором Ярославичем. Після його раптової смерті стала черницею (1750, р.54-55).

3. РОСТИСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ (* бл.1219 † після 15.07.1264) ...................................................................... 1

Народився бл. 1219 р. Востаннє згаданий удокументі 15.07.1264р. (217, t.4,v.3, dok. 15.07.1264). Князь новгородський (1230-1231 рр.), галицький (1237-1238 рр.) і луцький (1240 р.), жупан земплинський і березький (бл. 1245-1251 рр.), бан Мачви (з 1251 р.). Бл. 1244 р. одружився з Анною, дочкою угорського короля Бели IV, і до кінця 1240-х рр. претендував на Галицьку спадщину (114, с.44-45; 115, с.29; 121, с.99-102; 127, с.351-352). З 1251 р. правиву Мачві поблизу болгарських кордонів (1222, с.11-16; 1221, с.27-49; 2099,463-4751.).

4. МАРІЯ МИХАЙЛІВНА († 7.12.1271) ...................................................................... 1

Померла 7.12.1271 р. (660, с.21). 10.02.1227 р. була видана за ростовського князя Василька Костянтиновича (118, с. 133-134), який був убитий монголами у Шерінському лісі після битви на р.Сіті зимою 1238 р.

5. РОМАН МИХАЙЛОВИЧ СТАРИЙ († 1288) ...................................................................... 1

Помер після 1288 р. Князь брянський (1246?-1263 рр.) і чернігівський (1263-1288 рр.). За всіма родоводами син і спадкоємець Михайла Всеволодовича (414, с.74-77). Традиція Свинського монастиря на Десні приписувала його заснування у 1288 р. князеві Романові (567, с. 178). Його титул великого князя чернігівського у пом'янику, напевно, відповідає дійсності. У родоводах записано, що Роман Старий загинув в Орді. Р.Зотов, а за ним і М.Грушевський, цю звістку не приймали до уваги. Вона не відбита в жодних джерелах, в т.ч. і у Любецькому пом'янику (поз.ЗО). Дружину його звали Анною.

6. СЕМЕН МИХАЙЛОВИЧ ...................................................................... 1

Згідно всіх родоводів — князь глухівський. Жив у середині XIII ст. Напевно отримав Глухівське князівство по смерті батька у 1246 р.

7. МСТИСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ ...................................................................... 1 < табл.10

Згідно всіх родоводів — князь карачевський. Жив у середині XIII ст. Напевно отримав Карачевське князівство по смерті батька у 1246 р. Збірник Діонісія і деякі пізніші пам'ятки ставлять його вище Семена. Помилка тут очевидна: нащадки Семена — князі Воротинські та Одоєвські завжди стояли вище за нащадків Мстислава — Мосальських, як старші серед Ольговичів.

8. ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ ...................................................................... 1 < табл.11

Згідно всіх родоводів — князь таруський. Жив у середині ХШ ст. Напевно отримав Таруське князівство по смерті батька у 1246 р.

XIII

9. МИХАЙЛО РОСТИСЛАВИЧ (*бл.1245† 1269) ...................................................................... 3

Народився бл. 1245-46 рр. (названий на честь діда Михайла Всеволодовича, коли ще була реальна надія повернутися у Русь). Помер у 1269 р. З 1262 р. бан Мачви. У 1259 р. одружився з Марією, дочкою болгарського царя Івана II Асеня (2099,4731.).

10. NN POCTИCJIABHA († після 1257) ...................................................................... 3

Нар. бл. 1245-46 рр.У 1252 р.видана за болгарського царя Михайла Асеня (1246-1256 рр.). Після його смерті вдруге видана заміж у 1257р. за його наступника Коломана І, який помер у тому ж році (1750, р.54-55).

11. БЕЛА РОСТИСЛАВИЧ (* 1250 † 1272) ...................................................................... 3

Народився у 1250 р. (названий на честь другого діда — угорського короля Бели IV, коли вже Ростислав Михайлович остаточно вирішив залишитися в Угорщині). Помер у 1272 р. У 1270-72 рр. — бан Мачви (254, р.626; 1750, р.55).

12. МАРГАРИТА РОСТИСЛАВНА (* 1250 † після 1290) ...................................................................... 3

Народилася у 1250р. Померла після 1290р. Посвячена у монастир в 1254 р., прийняла чернецтво у 1278 р., клариска, абатиса (302, р.519).

13. КУНЕГУНДА РОСТИСЛАВНА († 9.09.1285) ...................................................................... 3

Померла 9.09.1285 р. 25.10.1261 р. була видана за чеського короля Пшемисла-Оттокара II, який помер 26.08.1278 р. Була його другою дружиною імалаз ним трьох дітей: Кунегунду (01.1265-27.11.1321), Агнесу (5.10.1269-17.05.1296) та Вацлава (17.09.1271

3.9. ОЛЬГОВИЧІ. КАРАЧЕВСЬКА ГІЛКА

Нащадки цієї гілки також дожили до наших днів.

Таблиця 10

РЮРИКОВИЧІ. ОЛЬГОВИЧІ. КАРАЧЕВСЬКА ГІЛКА

XII

1. МСТИСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ (друга половина XIII ст.)

Див. табл. 9 поз. 7

XIII

2. ТИТ МСТИСЛАВИЧ ...................................................................... 1

Відомий з родоводів. Князь карачевський (кінець XIII — початок XIV ст.).

3. СВЯТОСЛАВ МСТИСЛАВИЧ († 1310) ...................................................................... 1

Князь карачевський. Убитий у 1310 р. брянським князем Василем Олександровичем (122, с. 107). Можливо карачевська гілка Ольговичів пробувала повернути Брянське князівство, яке перейшло до Смоленських Мономаховичів?

4. ПАНТЕЛЕЙМОН МСТИСЛАВИЧ ...................................................................... 1

Відомий з родоводів. Князь карачевський (кінець XIII — початок XIV ст.).

5. АНДРІЙ-АНДРІЯН МСТИСЛАВИЧ († 1339) ...................................................................... 1

Загинув 23.07.1339 р. (139, с.109). Князь Звенигородський (кінець XIII ст. — 1339 рр.) і козельський (7-1339 рр.). Убитий племінником Василем Пантелеймоновичем. Причини і перебіг цієї усобиці невідомі. Був одружений з дочкою литовського князя Гаманта (Ольгіманта Міндовговича Гольшанського ?) (123, с.50). У джерелах, на відміну від родоводів, Андріян названий Андрієм. Г.Власьєв узгодив це протиріччя, вирішивши, що існували два різні князі: Андрій Мстиславич, який загинув в 1339 р. та Андріян Титович, який одружився з Оленою Гамаитівною (483, т. 1, в. 1, табл. 11). Сином Тита вважав Андріяна і М.Баумгартен (1750, р.92). Ми віддаємо перевагу версії родоводів і вважаємо, що рідкісне ім'я Андріян було хрестильним іменем Андрія Мстиславича.

XIV

6. СВЯТОСЛАВ ТИТОВИЧ († після 1377) ...................................................................... 2

Князь карачевський (перша половина XIV ст. — після 1377 р.). У 1377 р. одружився з Феодорою, дочкою великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича (123, с. 50), з чого можна зробити висновок, що Карачевське князівство на той час було досить сильним і ще не роздробленим.

7. ВАСИЛЬ ТИТОВИЧ († 1338) ...................................................................... 2

Загинув у 1338 р. в бою. Князь карачевський.

8. ФЕДІР ТИТОВИЧ ...................................................................... 2

Відомий з родоводів. Князь козельський (перша пол. XIV ст.). Напевно після смерті або загибелі Василя Пантелеймоновича Козельське князівство відійшло до старшої гілки карачевської династії.

9. ІВАН ТИТОВИЧ († після 1371) ...................................................................... 2

Князь козельський. У 1371 р. мусив визнати себе васалом Литви. Одружився з Агрипиною, дочкою великого князя рязанського Олега Івановича (714, с.297). Згідно запису у Любецькому пом'янику (поз. 80) перед смертю став ченцем.

10. ВАСИЛЬ ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ († після 1339) ...................................................................... 4

Напевно князь козельський. У 1339 р. вбив свого дядька Андрія-Андріяна Мстиславича.

Подробиці цієї усобиці і дальша його доля невідомі.

11 ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ († після 1377) ...................................................................... 5

Князь Звенигородський. У 1377 р. Федір Андрійович (Андріянович) був литовським васалом.

Згідно запису у Любецькому пом'янику (поз.75) дружину звали Софією.

12. ІВАН АНДРІЙОВИЧ БОЛХ ...................................................................... 5 < князі БОЛХОВСЬКІ

Князь звенигородський-болховський (друга половина XIV ст.). Родоначальник князів

БОЛХОВСЬКИХ. Їх невеликий уділ у Звенигородському князівстві проіснував до початку XVI ст. З середини XVI ст. князі Волховські нічим не відрізнялися від середнього московського дворянства. Родовід Волховських (за родовідними книгами) виглядає так: Іван Болх — Іван — Олександр — Василь — Роман -Іван, Василь, Юрій, Ілля, Михайло. З Любецького пом'яника (поз.87) відомо, що хрестильним іменем Олександра було Дмитро, а його дружину звали Анастасією. Старший з Романовичів згадується у 1521 р. Напевно Роман був останнім удільним князем волховським. З наступних поколінь князів Волховських найбільш відомі: князь Семен Микитович, діяльність якого припадає на 1627-1677 рр., (у 1648-1649 рр він був хотмизьким воєводою і вів дипломатичне листування з гетьманом Б.Хмельницьким); князь Іван Дмитрович, який загинув у битві під Конотопом в 1659 р.

XV

13. ФЕДІР СВЯТОСЛАВИЧ ...................................................................... 6

Відомий з родоводів. Князь карачевський (після 1377 — кінець XIV ст.).

14. ВАСИЛЬ СВЯТОСЛАВИЧ ...................................................................... 6

Відомий з родоводів. Князь карачевський (після 1377 — кінець XIV ст.). У кінці XIV ст. Карачевське князівство отримав Патрикій Наримунтович. Напевно він був одружений з дочкою Василя або Федора Святославичів.

15. ЮРІЙ СВЯТОСЛАВИЧ ...................................................................... 6

Відомий з родоводів. Князь мосальський (після 1377 — кінець XIV ст.). Традиція Мосальських зафіксувала Юрія Святославича як першого мосальського князя. (*По князях Мосальських використано прекрасне дослідження М.Бранденбурга (440) з незначними корективами за Ю.Вольфом (2112,8.230-259).)

16. МСТИСЛАВ СВЯТОСЛАВИЧ ...................................................................... 6

Відомий з родоводів. Жив, можливо, у другій половині XIV — на початку XV ст. Напевно мав якийсь уділ у Карачевському князівстві.

17. СВЯТОСЛАВ СВЯТОСЛАВИЧ ...................................................................... 6

Відомий з родоводів. Жив, можливо, у другій половині XIV — на початку XV ст. Напевно мав якийсь уділ у Карачевському князівстві.

18. ТИТ-ЮРІЙ ФЕДОРОВИЧ († після 1365) ...................................................................... 8

Князь козельський (? — після 1365). У 1365 р. він виступив на допомогу рязанським князям і взяв участь у розгромі ординців Тогая (121, с.233).

19. ІВАН ФЕДОРОВИЧ ШОКУР ...................................................................... 8 > САТІНИ-ШОКУРОВИ

Відомий з родоводів. Князь козельський (друга половина XIV ст.). Родоначальник відомого дворянського роду Сатіних-Шокурових, представники якого втратили княжий титул в XV ст.

20. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ЗАЗРПКА ...................................................................... 9

Відомий з родоводів. Жив, можливо, на межі XIV-XV ст. Як князь перемишльський записаний у Любецькому пом'янику (поз.95).

21. РОМАН ІВАНОВИЧ ...................................................................... 9

Відомий з родоводів. Жив, можливо, на межі XIV-XV ст. Князь козельський і Звенигородський.

Схоже, що після того як у 1408 р. Звенигородський князь Олександр Федорович виїхав на московську службу, його князівство було передано Романові Івановичу.

22. ФЕДІР ІВАНОВИЧ († 1395) ...................................................................... 9 < князі ЄЛЕЦЬКІ

Помер після 1395 р. Князь єлецький (до 1380 — після 1395). Учасник Куликовської битви, один з воєвод Засадного полку. У 1395 р. Тамерлан (Тімур Кульгавий) здобув Єлець і захопив князя Федора Івановича в полон (714, с.302). Від нього походять князі Єлецькі. Дві гілки цього роду походять від його правнуків — Івана та Семена Юрійовичів. Єлецькі зберігали власні частки князівства ще в першій третині XVI ст., будучи на московській службі (821, с.50). Найбільш відомий з них — князь Дмитро Петрович Єлецький, окольничий, керівник посольства Івана Грозного, яке у 1582 р. підписало в Ямі-Запольському мир з поляками (10, ф.79, кн.14, л.1-34, 262 об. — 290). Старша гілка князів Єлецьких обірвалась у середині XV ст., коли померли дочки Михайла Федоровича, молодша гілка — у 1638 р. зі смертю Федора Андрійовича (483, т. 1, в. 1, табл. 10).

23. ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ († після 1408) ...................................................................... 11

Князь Звенигородський. У 1408 р. разом з своїм сюзереном Свидригайлом Ольгердовичом виїхав на московську службу і залишився там (133, с.237). У літописах та родоводах названий Олександром. У Любенькому пом'янику (поз.75) записаний як Олег. Тоді Олександр — хрестильне ім'я Олега. Не виключено, однак, що Олег — брат Олександра, який помер дитиною.

XVI

24. ВОЛОДИМИР ЮРІЙОВИЧ МОСАЛЬСЬКИЙ († після 1450) ...................................................................... 15 < князі МОСАЛЬСЬКІ (Браславська і Волковийська гілки)

Помер після 1450 р. Князь мосальський. Отримав від Казиміра Ягеллончика волость Недоход і село Ощитеск. У нього було двоє синів: Тимофій та Олехно. Тимофій Володимирович († 1505 р.) був намісником дубровенським, у 1487-88 та 1499 рр. він очолював литовське посольство до великого князя московського Івана Васильовича. Був одружений з Анною Семенівною Сапєжанкою. Олехно Володимирович († після 1500 р.) після переходу Мосальська до Московської держави отримав володіння біля Волковиська. Від нього пішла Волковиська гілка князів Мосальських.

Тимофій мав чотирьох синів, які залишились у Литві: Олександр, Петро († до 1561 р.), Юрій († до 1561 р.) та Іван († після 1561 р.). їх володіння були в центральних білоруських землях. Бл. 1508р. землі Петра у Мінському повіті перейшли до А. Дрождича. Петро Тимофійович був одружений двічі — з Духною, дочкою князя Матвія Головчинського та Оленою, дочкою князя Андрія Сангушка-Каширського, володіння якого були на Волині та Турівщині. Напевно тоді він продав або обміняв свої мінські землі. Він мав двох синів: Івана († 1569 р.), одруженого з княжною Овдотею Андріївною Лукомською, та Андрія († 1571 р.), одруженого з княжною Анною Богданівною Путятич-Друцькою. Іван мав дочку Богдану (згадана у 1569 р.), Андрій — дочку Марину (згадана у 1571-1576 рр.). З їх смертю цей пагінець Мосальських вигас.

Юрій Тимофійович був одружений з княжною Анною Іванівною Друцькою-Соколинською. У них був син Іван († 1558 р., не залишивши нащадків) та дві дочки: Василиса і Марина, які померли у другій пол. XVI ст. Цей пагінець також вигас.

Від Івана Тимофійовича пішла Браславська гілка князів Мосальських. Вони ще писалися Мосальські на Друї. Володіння цієї гілки були у Білорусії. Син Івана Тимофійовича — Василь († після 1617 р.) був брацлавським підкоморієм. Ця гілка Мосальських обірвалась в кінці XVIII ст.

25. ВАСИЛЬ ЮРІЙОВИЧ МОСАЛЬСЬКИЙ († після 1470) ...................................................................... 15

Князь мосальський (?-після 1470 р.). Дружину звали Анною.

26. СЕМЕН ЮРІЙОВИЧ КЛУБОК МОСАЛЬСЬКИЙ ...................................................................... 15 > князі КЛУБКОВИ-МОСАЛЬСЬКІ > князі ГОРБАТІ-МОСАЛЬСЬКІ

Відомий з родоводів. Князь мосальський (перша половина XV ст.). Родоначальник Клубкових-Мосальських. Його сини Андрій та Іван Семеновичі у 1485 р. отримали в подарунок від короля Казиміра відповідно коня і постав сукна. У 1496 р., по смерті Андрія Семеновича, його племінники Дмитро та Семен Івановичі виступили з протестом, що дядько залишив весь свій уділ їх братові Федорові, і спадщина Андрія Семеновича була розділена на третини. Це рідкісний випадок, коли заповіт було порушено. Можливо, що заповіт не було належно оформлено. Навесні 1500 р. Дмитро і Семен Івановичі з князями Трубецькими, які на той час, напевно, були їх сюзеренами, перейшли на московську службу. Дуже дрібні уділи Клубкови-Мосальські ще зберігали в XVI ст. За заповітом Івана Грозного, третина Мосальська переходила безпосередньо до його сина, але князі Мосальські мали служити зі своїми вотчинами.

Від наймолодшого сина Семена Івановича Клубкова-Мосальського — Івана Горбатого пішла родина князів Горбатих-Мосальських, яка обірвалася у 1607 р. Останній з нащадків Дмитра Івановича — Семен Васильович Клубков-Мосальський помер у 1661 р. З ним обірвалась ця гілка родини Мосальських.

27. ІВАН МСТИСЛАВИЧ ХОТЕТ ...................................................................... 16 > князі ХОТЕТОВСЬКІ

Відомий з родоводів. Князь хотетовський (перша половина XV ст.). Хотетовський уділ (столиця — Хотетово) у той час був васалом Литви.

28. ГРИГОРІЙ ТИТОВИЧ ОГОНЬ ...................................................................... 18

Відомий з родоводів. Князь козельський (перша половина XV ст.).

29. ВОЛОДИМИР ТИТОВИЧ ПУЗИР ...................................................................... 18

Відомий з родоводів. Князь козельський (перша половина XV ст.). За версією П.Долгорукого -родоначальник княжої родини ПУЗИН (642, ч.1, NN 48-49). Ми схиляємося до версії Ю.Вольфа (2112, s.288,410) та С.Пташицького (1330, с.9), яку приймали Г.Власьєв (483, т.1, в.1, с.306-307), Н.Яковенко (1700, с.312) та інші, за якою Пузини (як і Огінські) походили від Григорія Огня.

30. АНДРІЙ РОМАНОВИЧ ...................................................................... 21

Відомий з родоводів. Князь перемишльський-козельський (кінець XIV — початок XV ст.). Від нього походять князі ГОРЧАКОВИ.

31. ГРИГОРІЙ РОМАНОВИЧ ...................................................................... 21

Відомий з родоводів. Князь перемишльський-козельський (кінець XIV — початок XV ст.).

32. ГЛІБ ОЛЕКСАНДРОВИЧ († до 1408 ?) ...................................................................... 23

Відомий з родоводів. Князь Звенигородський (кінець XIV — початок XV ст.). У 1408 р., коли його батько і молодші брати виїхали на московську службу, серед них Гліба не було. Його нащадки служили удільним тверським князям, а Звенигородське князівство перейшло до Романа Івановича. Це дозволяє припускати, що Гліб помер до 1408 р.

33. ФЕДІР ОЛЕКСАНДРОВИЧ КАТЛЕЧЕ († після 1408) ...................................................................... 23

Разом з батьком у 1408 р. переїхав в Московську державу. Загинув в бою з татарами згідно запису у Любецькому пом'янику (поз.99).

34. ІВАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ († після 1466) ...................................................................... 23

Помер після 1466 р. (135, с.111; 25, т.1, N 201, с.144; т.2, N496, с.545). Московський боярин з 1447 р. За збірником Діонісія (який сам був з родини Звенигородських князів) у Олександра було тільки двоє синів: Гліб та Іван. У різних редакціях родоводу згадуються Іван Великий та Іван Малий. У літописній редакції названі Гліб, Іван і Євлах (27, ч.2, N 2). У числі князів, які виїхали разом з Свидригайлом Ольгердовичем був Федір Котлече (122, с.204; 133, с.237). О.Зимін у своїй версії родоводу Звенигородських називав Федора Катлече Іваном Малим (711, с.57). Нам здається, що Діонісій вніс до родоводу тільки тих синів Олександра Федоровича, у яких були нащадки. Федір Котлече надійно засвідчений літописом і записом у Любецькому пом'янику.

35. ЄВЛАХ ОЛЕКСАНДРОВИЧ [?] ...................................................................... 23

Відомий з літописної редакції родоводу. Р.Зотов вирішив погодити всі редакції, він вважав, що в Олександра Федоровича було 5 синів: Гліб, Федір Катлече, Іван Великий, Іван Малий та Євлах. Можливо, що він був правий. Частина з синів Звенигородського князя могли померти дітьми.

XVII

36. СЕМЕН ВАСИЛЬОВИЧ МОСАЛЬСЬКИЙ († після 1495) ...................................................................... 25

Помер після 1495 р. Князь мосальський.

37. МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ МОСАЛЬСЬКИЙ († після 1495) ...................................................................... 25

Помер після 1495 р. Князь мосальський. Його дружину звали Тетяною. Згідно запису у Києво-Печерському пом'янику (поз.233) закінчив як схимник Мисаїл.

38. ФЕДІР ВАСИЛЬОВИЧ МОСАЛЬСЬКИЙ ...................................................................... 25 > князі МОСАЛЬСЬКІ (Волинська гілка)

Помер після 1495 р. Князь мосальський. У нього було троє синів. Ім'я старшого незнане. Василь († після 1493 р.) та Іван († після 1562 р.) утримували свої частки в Мосальському князівстві. Після переходу частини мосальських князів вони залишилися у Литві. Іван Федорович мав єдиного сина Федора, який помер після 1583 р. без нащадків. Від Василя Федоровича пішла Волинська гілка князів Мосальських. Вони вигасли у XVIII ст.

39. МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ХОТЕТОВСЬКИЙ († після 1408) ...................................................................... 27

Князь хотетовський (? — після 1408). Разом з Свидригайлом Ольгердовичем виїхав у 1408 р. в Москву, де залишився.

40. ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ ГЛАЗИНЯ († після 1486) ...................................................................... 28

Князь козельський (середина XV ст. — після 1486). Записаний у Любецькому пом'янику (поз.98). Залишався у Литві.

41. ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ ...................................................................... 30 > князі ГОРЧАКОВИ (1-а гілка)

Відомий з родоводів. Князь перемишль-козельський (перша половина XV ст.). Від нього походить перша гілка князів ГОРЧАКОВИХ. Перемишльський уділ разом з іншими частками Козельського князівства у 1494 р. увійшло до складу Московської держави. Старшим з козельсько-перемишльських князів був Іван Михайлович, який востаннє згаданий в 1503 р. Прізвище «Горчакови» походить від його правнука Івана Федоровича Горчака (служив у 1538-1564 рр.). Родовід Горчакових добре вивчений Г.Власьєвим (483, т. 1, в.2). Найвідомішими представниками цієї гілки родини, нащадки якої живуть нині, були: генерал Іван Романович Горчаков (1716-1801 рр.), командуючий військами на Дунаї та у Криму в часи Кримської війни генерал від артилерії Михайло Дмитрович Горчаков (1793 -18.05.1861) та канцлер Олександр Михайлович Горчаков (4.07.1798 — 27.02.1883), політик і дипломат.

42. МОКІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ...................................................................... 30 > князі ГОРЧАКОВИ (2-а гілка)

Відомий з родоводів. Князь перемишль-козельський (перша половина XV ст.). Від нього походить друга гілка князів ГОРЧАКОВИХ. Горчаковими нащадки Мокія Володимировича стали називатись від Юрія Івановича (межа XVI-XVII ст.), слідом за старшою гілкою. Ь смертю дочок Федора Савича Горчакова (1692-1740 рр.) ця гілка обірвалась.

43. ЄВСТАФІЙ АНДРІЙОВИЧ ...................................................................... 30 < князі ГОРЧАКОВИ (3-я і 4-а гілки)

Відомий з родоводів. Князь перемишль-козельський (перша половина XV ст.) Від нього походять третя та четверта гілки родини ГОРЧАКОВИХ. Третя гілка родини обірвалась у 1709 р. із загибеллю 23-річного князя Петра Михайловича Горчакова. Ірина, дочка Микити Григоровича Горчакова, останнього з четвертої гілки, згадується у 1740 р.

44. ВАСИЛЬ ГЛІБОВИЧ ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ ...................................................................... 32

Відомий з родоводів. Жив у середині XV ст. Мав володіння в Рузі. Служив удільним тверським та московським князям. Записаний у Синодику Иосифа Волоцького.

45. ІВАН ГЛІБОВИЧ СМОТРА ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ († після 1494) ...................................................................... 32

Згадується у документах 1477-1494 рр. (27, ч.2, N 2). Служив волоцькому князеві Борисові Васильовичу.

46. ВАСИЛЬ ГЛІБОВИЧ ШИСТ ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ ...................................................................... 32 > князі ШИСТОВИ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Жив у другій пол. XV ст. Служив дорогобузькому князеві на землях якого мав якісь володіння, котрі зберегли його нащадки (27, ч.2, N 72).

47. ІВАН ІВАНОВИЧ ЗВЕНЕЦЬ († після 1496) ...................................................................... 34 > князі ЗВЕНЦОВИ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Помер після 1496 р. у Криму, куди був посланий з посольством. З 1468 р. згадується в документах спочатку на військовій, а потім дипломатичній службі у московського князя Івана Васильовича (711, с. 56). Від нього пішли князі ЗВЕНЦОВИ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ. Ця гілка обірвалася у XVI ст.

48. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ НОЗДРОВАТИЙ († після 1509) ...................................................................... 34 > князі НОЗДРОВАТІ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Помер після 1509 р. Як і брат служив при дворі Івана Васильовича (з березня 1484 р. згадується у документах). З 1509 р. окольничий (711, с.56-57).

XVIII

49. ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ ЛИТВИН МОСАЛЬСЬКИЙ († після 1521) ...................................................................... 37 < князі ЛИТВИНОВИ-МОСАЛЬСЬКІ

Князь мосальський (? -1494 рр.). Згадується у 1500-1521 рр. Перейшов на московську службу і отримав земельні володіння як компенсацію за втрачені волості. Повернувшись у Литву, отримав чин королівського дворянина. Від нього пішла гілка князів ЛИТВИНОВИХ-МОСАЛЬСЬКИХ. Його старший син Василь у 1534 р. втік у Москву. Він помер у 1577 р. Його син Василь Васильович у 1584 р. очолював Розбійний приказ. Останній з Литвинових-Мосальських князь Андрій Федорович помер у 1664 р.

50. СЕМЕН МИХАЙЛОВИЧ СТАРИЙ МОСАЛЬСЬКИЙ († після 1508) ...................................................................... 37 < князі КОЛЬЦОВИ-МОСАЛЬСЬКІ

Помер після 1509 р. Князь мосальський (? — 1494 рр.). Залишався в Литві. Його син Василь Кольцо († після 1554 р.) перейшов на московську службу. Молодші брати Василя — Андрій († після 1572 р.), Роман († після 1551 р.) та Петро († після 1557р.) теж виїхали на московську службу. Від Василя Кольцо пішла родина князів КОЛЬЦОВИХ-МОСАЛЬСЬКИХ. Його син Володимир Васильович Кольцов-Мосальський командував урядовими військами в невдалій битві на р.Лопасні восени 1606 р. Генерал-поручик Ф.М.Кольцов-Мосальський на початку XVIII ст. здісшовав будівництво Кам'яного Затону і інших фортець на землях Запорозької Січі. У 1826 р. померла остання з роду Кольцових-Мосальських — Пелагея Олексіївна Плохова.

51. ПЕТРО-ЛЕВ МИХАЙЛОВИЧ МОСАЛЬСЬКИЙ († 1496) ...................................................................... 37

Помер у 1496р. Князь мосальський. Від тітки отримав володіння на Чернігівщині, підтверджені великим князем литовським Олександром Казиміровичем. Можливо, що його княжим іменем було Лев (поз.225 Києво-Печерського пом'яника) і він був зятем князя Матвія Микитовича Головчинського. Тоді його дружину звали Феодосією (поз.226).

52. ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ МОСАЛЬСЬКИЙ († після 1509) ...................................................................... 37 > князі МОСАЛЬСЬКІ (Перша Гродненська гілка)

Князь мосальський. Залишився у Литві. У битві на Ведроші в 1500 р. потрапив у московський полон. Повернувся тільки у 1509 р. Був одружений з Анастасією Язловецькою. Від нього пішла Перша Гродненська гілка князів Мосальських (Мосальські на Олекшичах). Ця гілка вигасла у XIX ст.

53. БОРИС МИХАЙЛОВИЧ МОСАЛЬСЬКИЙ († після 1516) ...................................................................... 37 > князі МОСАЛЬСЬКІ (Друга Гродненська гілка)

Помер після 1516 р. Князь мосальський. Залишався у Литві. Отримав компенсацію за володіння, які відійшли до Москви. Від нього пішла Друга Гродненська гілка князів Мосальських (Мосальські на Сапєжишках і Рачках). У Бориса було двоє синів: Іван († 1577 р.) та Михайло († після 1554 р.). Іван був одружений з княжною Оленою Федорівною Сангушко. Серед його нащадків кілька видатних діячів литовсько-білоруської історії: Андрій Мосальський († 1651 р.) — брестський каштелян (1627 р.), мінський (1643 р.) та брестський (1645 р.) воєвода; Михайло Йозеф Мосальський († 1768 р.) — мстиславський воєвода (1737 р.), каштелян троцький (1742 р.), каштелян віленський і гетьман польний литовський (1744 р.), гетьман великий литовський (1762 р.). Останій з цієї гілки Мосальських — Ксаверій Иосифович († 1787 р.). Нащадками Михайла Борисовича Мосальського є нинішні князі Мосальські, які претендують на український трон.

54. ІВАН МИХАЙЛОВИЧ ХОТЕТОВСЬКИЙ ...................................................................... 39 > князі ХОТЕТОВСЬКІ (старша гілка)

Відомий з родоводів. Жив у XV ст. Від нього пішла старша гілка князів ХОТЕТОВСЬКИХ. Вона обірвалася у 1793 р. зі смертю Ірини Онисимівни, яка вийшла за Наришкіна.

55. ДАНИЛО МИХАЙЛОВИЧ ХОТЕТОВСЬКИЙ ...................................................................... 39 > князі ХОТЕТОВСЬКІ (молодша гілка)

Відомий з родоводів. Жив у XV ст. Від нього пішла молодша гілка князів ХОТЕТОВСЬКИХ. Вона згасла зі смертю князя Федора Федоровича, який згадується у 1676-1700 рр.

56. ЛАРІОН МИХАЙЛОВИЧ БУНАК (?) ...................................................................... 39 > БУНАКОВИ

Відомий з родоводів. Жив в XV ст. У кінці XVII ст. дворяни БУНАКОВИ представили в

Розрядний приказ до комісії князя В. Д. Довгорукого грамоту Василя Темного Ларі Бунаку княж Михайлову сину Хотетовському від 9.10.1461 р. на два села Вяземського повіту (26, N 15;25,т.З, N 179). Комісія прийняла версію Бунакових щодо їх походження від князів Хотетовських. Цієї ж версії дотримувались Р.Зотов, Г.Власьєв та ін. В.Кобрин вважав грамоту вдалою підробкою на базі подібних автентичних грамот. Він зауважив, що у 1461 р. Вяземське князівство належало до Литви, а Можайськ, князів якого дозволялось «перезивати», навпаки входив у володіння Василя Темного (821, с. 19-20). Однак ця аргументація обрина теж не безперечна. У середині XV ст. прикордонні княжата часто змінювали своїх сюзеренів, твердо говорити про межі не можна. Комісія В.Д.Долгорукого була досить суворою, самі Бунакови в той період зазнали переслідувань з боку глави уряду князя В.В.Голіцина. Тоді ще були живі князі Іван Степанович, Онисим Іванович, Федір і Гаврило Федоровичі Хотетовські. Ніхто з них не протестував проти грамоти Бунакових. Отже їх походження від князів Хотетовських досить вірогідне.

57. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ ГЛАЗИНИЧ († після 1494) ...................................................................... 40

Помер після 1494 р. Князь козельський, тримав волость Мстиславець на межі Смоленської землі (483, т. 1, в. 1, с.306). Перед 1492 р. покинув Литву і переїхав на московську службу.

58. ОЛЕХНО ВАСИЛЬОВИЧ ГЛАЗИНЯ († після 1500) ...................................................................... 40

Відзначився у війні з хрестоносцями у 1458 р. Помер після 1500 р. Князь козельський (483, т. 1, в.1, с.306; 2112, s.93). Після переходу Козельського князівства під зверхність Московської держави залишився у Литві. Отримав володіння у Смоленській землі.

59. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ РЮМА ...................................................................... 44 > князі РЮМІНИ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Жив на межі XV-XVI ст. Служив молодшим князям московської династії. Мав володіння найвірогідніше в Рузі. Від нього пішли князі РЮМІНИ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ. Ця гілка згасла після 1576 р. зі смертю князя Івана Афанасійовича Рюміна-Звенигородського.

60. ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ ...................................................................... 44 > князі ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Жив на межі XV-XVI ст. Мав невеликі володіння в Рузі. Його сини Григорій Угрим, Василь, Іван Великий, Федір, Іван Менший та Григорій Голова були дрібними вотчинниками. Від них пішли князі ЗВЕНИГОРОДСЬКІ, нащадки яких вигасли у XVII ст.

61. СЕМЕН ВАСИЛЬОВИЧ ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ ...................................................................... 44 > князі ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Жив на межі XV-XVI ст. Його нащадки вигасли до початку XIX ст.

62. ДАНИЛО ВАСИЛЬОВИЧ ЛУПА (в чернецтві Діонісій) († 1538) ...................................................................... 44

Помер у 1538 р. Прийняв чернецтво у Волоколамському монастирі під іменем Діонісія. Автор Збірника Діонісія — родоводу нащадків Михайла Всеволодовича Чернігівського (414, с.74-77; 631, с.206-207).

63. ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ НЕЧИКА ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ († після 1510) ...................................................................... 44

Помер після 1510 р. Князь рузько-волоцький.

64. ІВАН ІВАНОВИЧ БАРАНІ ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ ...................................................................... 45 > князі

БАРАШОВИ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Жив на межі XV-XVI ст. (27, ч. 1, N 30) Від нього пішли князі БАРАШОВИ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ, які вигасли на початку XVII ст. зі смертю його внука Івана Недаша.

65. МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ СПЛЯЧИЙ-ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ († після 1516) ...................................................................... 45 > князі СПЛЯЧІ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Помер після 1516 р. (27, ч. 1, N 72). Від нього пішли князі СПЛЯЧІ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ, від яких походять нині живучі Звенигородські.

66. ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ ШИСТОВ-ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ ...................................................................... 46 > князі ШИСТОВИ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Жив на початку XVI ст. Із смертю його сина Івана обірвалась гілка ШИСТОВИХ-ЗВЕНИГОЮДСЬКИХ.

67. БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ ШИСТОВ-ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ ...................................................................... 46

Відомий з родоводів. Жив на початку XVI ст.

68. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ ТОКМАК ...................................................................... 48 > князі ТОКМАКОВИ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Жив на межі XV-XVI ст. Від нього пішли князі ТОКМАКОВИ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ (711, с.57). Ця гілка обірвалась у 1590 р. зі смертю Юрія Івановича Чорного.

69. ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ НОЗДРОВАТИЙ ...................................................................... 48 < князі НОЗДРОВАТІ-ЗВЕНИГОРОДСЬКІ

Жив на початку XVI ст. Останнім з Ноздроватих-Звенигородських був Микита Борисович, який згадується у 1649-1651 рр.

70. ЮРІЙ ІВАНОВИЧ ГЛУШОНОК ...................................................................... 57

Згадується під 1496р. (1700, с.312).

71. МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ГЛУШОНОК ГЛАЗИНИЧ († 1500) ...................................................................... 57

У битві над Ведрошою у 1500 р. потрапив у московський полон, де, напевно, загинув (2112, s.93).

72. ДМИТРО ІВАНОВИЧ ГЛУШОНОК († до 1510) ...................................................................... 57 > князі ОГІНСЬКІ

Помер до 1510 р. Залишився в Литві після переходу Козельського князівства до Москви. Згадується в актах 1468-1488 рр. Отримав від великого князя Олександра привілей на Огінти у Жижморському повіті і став писатися Огінським (2112, s.289). Діяльність його сина Богдана Дмитровича Огінського відноситься до 1510-1549 рр. Від нього пішов знаменита князівська родина ОГІНСЬКИХ. Видатну роль в польсько-литовській історії зіграли такі представники роду як Богдан Федорович († після 1601 р.), Богдан Матвійович († 1625 р.), Богдан Григорович († 1658 р.), Олександр Богданович († 1667 р.), Михайло Богданович († після 1712 р.). До молодшої гілки роду, яка втратила княже достоїнство, належав відомий польський композитор М.К.Огінський (1765-1833 рр.). З XVII ст. Огінські мали володіння в Україні.

73. ІВАН ІВАНОВИЧ ПУЗИНА († 1515) ...................................................................... 57 < князі ПУЗИНИ

Помер у 1515 р. Після переходу Козельського князівства до Москви залишився у Литві і отримав володіння у Максимовському повіті на Смоленщині. Від нього пішли князі ПУЗИНИ. Його син Василь († після 1522 р.) отримав володіння у Мельниківському повіті на Волині. Він був одружений з Анною Гриньківною Солтанівною. Нащадків вони не мали. Рід Пузин продовжили нащадки молодшого сина -Тимофія († бл. 1560). Цей рід дав ряд визначних діячів української, литовської і польської історії. Серед них господарський маршалок Богдан Тимофійович Пузина († 1571 р.), луцький і острозький православний єпископ Афанасій (з 1634 р.) (Олександр Юрійович Пузина) († 1650 р.), володимирський підкоморій Юрій Юрійович Пузина († 1648р.) та ін. (2112, s.405; 1330,c.9-168).

74. ЛЕВ ІВАНОВИЧ ...................................................................... 57

Відомий із списку князів і бояр смоленських кінця XV ст. (2112, s.93).

75. АНДРІЙ ІВАНОВИЧ ...................................................................... 57

Відомий із списку князів і бояр смоленських кінця XV ст.

3.10. ОЛЬГОВИЧІ. ТАРУСЬКА ГІЛКА

Таблиця 11

РЮРИКОВИЧІ.ОЛЬГОВИЧІ.ТАРУСЬКА ГІЛКА

XII

1.ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ

Див. табл.9 поз.8

XIII

2. СЕМЕН ЮРІЙОВИЧ ...................................................................... 1 < князі КАНІНСЬКІ і СПАСЬКІ

Помер за життя батька (друга половина XIII ст.), бо його нащадки успадкували незначне Канінське князівство, з якого виділилося Спаське князівство. Від нього походять родини князів Канівських і Спаських. Мстислав-Іван Спаський загинув 8.09.1380 р. на Куликівському полі і був записаний до Любецького пом'яника (поз.88). Князі Спаські вигасли на межі XV ст. зі смертю Бориса і Михайла Мстиславичів. Князі Канінські вигасли також не пізніше середини XV ст. із смертю Костянтина Івановича. Традиція князів Волконських долучила спаських і канінських князів до нащадків Івана Меншого Товста Голова, звідки це перекочувало до наукових видань (512, поз.4,5,8,9). Це привело до певної плутанини (у Р.Зотова, Г. Власьєва та ін.), коли походження Канінських і Спаських ведеться від Семена, а самі ці князі записуються серед Волконських. У літописах удільні торуські князі записані просто торуськими без конкретизації уділу.

3. ВСЕВОЛОД ЮРІЙОВИЧ ОРЕХВА ...................................................................... 1

Відомий з родоводів. Князь таруський (друга половина XIII — початок XIV ст.).

4. МИХАЙЛО ЮРІЙОВИЧ МИШЕЦЬКИЙ ...................................................................... 1 < князі МИШЕЦЬКІ

Відомий з родоводів. Князь мишецький (друга половина XIII — початок XIV ст.). Уділ з центром у Мишезі був утворений, напевно на межі ХІІІ-ХІV ст. Мишецькі князі втратили свої володіння до кінця XV ст. (за заповітом московського князя Івана Васильовича це князівство переходило до його спадкоємця Василя, тобто залишалося у складі великокнязівського домена) і почали шукати щастя на службі у інших землях. Напевно вони служили Новгороду, потім брали активну участь у його підпорядкуванні Москві, бо основні володіння Мишецьких у X VI-X VIII ст. лежали у новгородських п'ятинах (513, с.116-120).У1612р. князь Борис Олександрович Мишецький не захотів присягати шведам і переселився в глухі райони Помор'я. Його нащадок Андрій Денисов (1674-1730 рр.) став знаменитим вождем виговського об'єднання старообрядців. Князь Семен Іванович Мишецький у 1736-1740 рр. служив в Україні і написав «Історію про козаків запорозьких...»

5. ІВАН ВЕЛИКИЙ ЮРІЙОВИЧ ...................................................................... 1

Відомий з родоводів.

6. КОСТЯНТИН ЮРІЙОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 1

Князь оболенський (столиця — м.Оболенськ при впадінні р.Протви в Оку). Жив у другій половині XIII — на початку XIV ст. У Никонівському зведенні, де говориться про вбивство Костянтина великим литовським князем Ольгердом Гедиміновичем у 1363 р. (122, с.11), оболенський князь переплутаний із своїм онуком Костянтином Івановичем. У 1363 р. Костянтинові Юрійовичу було би не менше 120-130 років. Цю помилку О.Зимін переніс у свою схему (711,с.45,148).

7. ІВАН МЕНШИЙ ЮРІЙОВИЧ ТОВСТА ГОЛОВА ...................................................................... 1< князі ВОЛКОНСЬКІ

Князь Волконський (столиця м.Волкона). Жив у другій половині XIII — на початку XIV ст. Його син Волконський князь Федір Іванович (записаний як таруський князь) загинув 8.09.1380 р. у Куликовській битві. Від його онуків Костянтина, Івана та Федора (загинув у 1437 р. під Белевом) Федоровичів походять три гілки князів ВОЛКОНСЬКИХ (512, поз.5,6,7; 483, т. 1, в.З, с.327-328). До початку XVI ст. Волконські втратили свої уділи і служили старицьким князям. Князь Іван Васильович Потул Волконський у 1533 р. був біля «місця» на весіллі князя Андрія Івановича Старицького з княжною Хованською, а князь Іван Волконський у 1555 р. ніс каравай на весіллі Володимира Андрійовича Старицького і княжни Одоєвської (414, c. 118,128). З другої половини XVI ст. князі Волконські перебували у числі середнього дворянства, їх чини тримались на рівні дітей боярських. Михайло Волконський загинув у 1578 р. під Кесеєю, Іван — у 1656р. при штурмі Смоленська, Данило і Тимофій — у 1659 р. в битві під Конотопом. Піднесення родини наступило з другої половини XVII ст. У1682 р. окольничим став Федір Федорович († 11.05.1707), у 1692 р. і його двоюрідний брат Володимир Іванович (також з першої гілки) отримав цей чин. У 1685 р. чин окольничого отримав князь Федір Львович (з другої гілки). З другої гілки походив і князь Григорій Семенович Волконський († 15.08.1721), один із перших кавалерійських генералів Петра І. Він відзначився у битвах під Лісною, під Полтавою та при Тавастгусті (22.09.1713). З наступних поколінь князів Волконських найбільш відомі генерал-фельдмаршал князь Петро Михайлович Волконський (1776-1862 рр.) та декабрист генерал-майор князь Сергій Петрович Волконський (1788-1865 рр.).

8. КСЕНІЯ ЮРІЇВНА († 1313) ...................................................................... 1

Померла у 1313 р. У 1265 р. була видана за тверського князя Ярослава Ярославича. Прийняла чернецтво як інокиня Марія (714, с.295). У А.Екземплярського княгиня помилково названа дочкою новгородського боярина Юрія Михайловича (660, с.453).

XIV

9. ВСЕВОЛОД ВСЕВОЛОДОВИЧ ...................................................................... 3

Відомий з родоводів. Князь таруський (XIV ст.). Великий князь володимирський отримав ханський ярлик на Тарусу ще у 1392 р., але в угоді з Рязанню у 1402 р. він зобов'язує великого рязанського князя помиритись з таруським князем. Як і припускав С.Соловйов, це могло означати тільки васальну залежність таруських князів від Москви (1446, с.645).

10. ІВАН КОСТЯНТИНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 6

Відомий з родоводів. Князь оболенський (перша половина XIV ст.).

XV

11. ДМИТРО ВСЕВОЛОДОВИЧ ШУТИХА († після 1440) ...................................................................... 9

Помер після 1440 р. Князь таруський. За деякими списками родоводів-молодший син Всеволода Орехви. Однак його брат Андрій Шутиха був тільки мезецьким князем. При ньому Таруське князівство залежало від Литви, бо за наказом Вітовта князь Дмитро Шутиха відвозив до Воротинська Марію Корибугівну. У 1422 р. разом з братом виступив на допомогу Одоєву проти ординців. Напевно Дмитро Всеволодович був останнім таруським князем, який намагався утриматися на протиріччях між Москвою та Литвою. Після поразки Свидригайла, він, напевно, став московським васалом і по його смерті Таруса, як виморочний уділ, відійшла до Москви, її тримали молодші московські князі: дмитровський князь Юрій Васильович, вологодський князь Андрій Менший Васильович, а потім князівство відійшло до домену великих московських князів (504, с. 177).

12. АНДРІЙ ВСЕВОЛОДОВИЧ ШУТИХА († після 1422) ...................................................................... 9

Князь мезецький (? — після 1422 рр.). Згідно запису у Любецькому пом'янику (поз.89) дружину звали Євпраксія.

13. КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1363) ...................................................................... 10

У 1363 р. вбитий Ольгердом Гедиміновичем в Оболенську (119, с. 16; 127, с.429). Записаний у Любецькому пом'янику (поз.69). У Никонівському зведенні переплутаний з дідом Костянтином Юрійовичем (122, с. 11). У Холмогорському літописі під 1375 р. його син Семен Костянтинович перекручений у Костянтина Семеновича (139, с.87).

XVI

14. ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ БОРЯТИНСЬКИЙ ...................................................................... 12 < князі БОРЯТИНСЬКІ

Князь борятииський (середина XV ст.). Напевно Борятинське князівство було виділено з Мезецького ще за життя Андрія Шутихи. Олександр помер раніше батька і його нащадкам залишився тільки Борятин. У Олександра було четверо синів: Григорій, Дмитро, Федір і Лев. Вони перейшли на московську службу, що було підтверджено угодою 1494р. (2112, s.7-8). За духовною московського князя Івана Васильовича Борятин було передано бежецькому князеві Семенові Івановичу як одну з козельських волостей. У Тисячній книзі князі Борятинські записані по Коломні, Каширі, Калузі, Боровську, Вязьмі, Ярославлю, Суздалю і тільки один — по Тарусі, що свідчить про втрату ними практично всіх родових володінь (821,с.80).У1678р. бояри Іван Петрович та Юрій Микитович Борятинські були майже єдиними Рюриковичами в Думі, які не мали володінь в родових гніздах. Найбільш відомі з російської гілки князів Борятинських (з XVIII ст. вони писалися Баратинськими): поет Олександр Петрович (1815-1879 рр.) та генерал-фельдмаршал Олександр Іванович (1815-1879рр.).

Іван Львович Борятинський († до 1537р.) у 1509 р. втік у Литву. Його дружину затримали і Сигізмунд Старий у 1512р. просив її відпустити. Іван Львович отримав уряд перемишльського хорунжого. Він відзначився у багатьох військових походах. Здобув перемогу під Полоцьком (1518р.). ПІ. Старовольський вніс його у число видатних сарматських полководців (292, s. 196). У нього було четверо синів (Іван, Богдан, Микола, Ясько) та три дочки (старшу Овдотю видали у 1533 р. за князя Тимофія Юрійовича Друцького-Соколинського). (2112, s. 10). Князь Юрій Борятинський був одним з лідерів магнатської опозиції Зигмунту Августу у середині XVI ст. Ця гілка спольщилася і у XVIII ст. втратила князівський титул. Нащадки її ще живуть.

15. ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ МЕЗЕЦЬКИЙ († до 1484) ...................................................................... 12 < князі МЕЗЕЦЬКІ (старша гілка)

Князь мезецький (після 1422-до 1484рр.). Володів Мезецьким князівством по частках з молодшими братами. У нього було п'ятеро синів: Михайло, Федір Сухий, Петро, Василь Кукубяка та Іван Говдиревський. За московсько-литовською угодою 1484 р. Мезецьк перебував у спільному володінні Федора Сухого, Василя Кукубяки, Михайла Романовича і синів Івана Говдиревського: Василя і Романа. У 1492 р. Петро Федорович був захоплений двоюрідним братом Михайлом Романовичем, який перейшов на московську службу. За угодою 1494 р. Петро Федорович разом з Федором Сухим залишились литовськими васалами. У 1498 р. Михайло і Петро Федоровичі померли без потомства. У Федора Сухого був син Іван, у Василя Кукубяки -Іван та Михайло. У 1503 р. всі мезецькі князі перейшли на московську службу (2112, s.260). Іван Васильович виміняв їх столицю на с.Олексин у Стародубі-Ряполовському, причому «суд і дань» з цього села залишилися за великокнязівською скарбницею (711, с. 135). У Росії князі МЕЗЕЦЬКІ зійшли до рівня середнього дворянства (1470, с.48-71).

16. РОМАН АНДРІЙОВИЧ МЕЗЕЦЬКИЙ († до 1484) ...................................................................... 12 < князі МЕЗЕЦЬКІ (молодша гілка)

Князь мезецький (після 1422 — до 1484 рр.). Володів часткою Мезецького князівства. У 1470 р. видав дочку за углицького князя Андрія Васильовича (139, с.120). Його син Михайло у 1492р. перейшов на московську службу, захопивши з собою старшого брата Семена та двоюрідного брата Петра і оволодівши їх частками Мезецька. Михайло з сином загинули під Казанню. Сини Семена: Андрій († після 1513 р.), Іван († до 1539 р.), Петро († після 1512 р.), Федір († після 1531 р.) та Василь († після 1535 р.) займали другорядні посади у прикордонних військах. Вони мали незначні маєтки у суздальських волостях (711, с. 135-136). їх нащадки склали молодшу гілку князів Мезецьких.

17. ІВАН АНДРІЙОВИЧ МЕЗЕЦЬКИЙ († до 1484) ...................................................................... 12

Помер до 1484 р. Володів часткою Мезецького князівства. Від Казиміра Ягеллончика отримав частину доходів від смоленського та путивльського мит (155, т.27, стб.322-324). Не маючи спадкоємців, продав свою частку Мезецька племіннику Петрові Федоровичу.

18. ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ СЛІПИЙ ...................................................................... 12

Відомий з родоводів.

19. МАРІЯ АНДРІЇВНА МЕЗЕЦЬКА ...................................................................... 12

Відома з родоводів.

20. АКСИНІЯ АНДРІЇВНА МЕЗЕЦЬКА ...................................................................... 12

Видана за князя Федора Одинцевича.

21. ЄВДОКІЯ АНДРІЇВНА МЕЗЕЦЬКА ...................................................................... 12

Видана за князя Івана Семеновича Бабу Друцького

22. ІВАН КОСТЯНТИНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1375) ...................................................................... 13

Згаданий під 1375 р. як князь таруський (139, с.87). Навряд чи це правильно, скоріше назва старшого уділу просто поширена на молодші.

23. СЕМЕН КОСТЯНТИНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1380) ...................................................................... 13

Князь оболенський (1363 — після 1380 рр.). Васал великого князя володимирського Дмитра Донського, був у складі його війська у поході на Твер (115, с.70; 116, с.233; 119, с.22). У Куликовській битві брав участь у складі Сторожового полку.

24. АНДРІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 13

Князь оболенський (остання чверть XIV ст.) (483, т. 1, в.2, с.251-252). Записаний у Любецькому пом'янику (поз.84).

XVII

25. МИКИТА ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 22

Жив на межі ХІV-ХV ст.

26. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ КОСИЙ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1462) ...................................................................... 22

Помер після 1462р. Князь оболенський. Приблизноз 1440-хрр. перейшов на московську службу. У 1443 р. як московський воєвода переміг царевича Мустафу. У 1445 р. взяв в полон мурзу Бегича. У 1450 р. як великий воєвода завдав вирішальної поразки Дмитрові Шемяці (119, с. 111; 135, c. 110). Здається перед смертю прийняв чернецтво як інок Варсофоній (714, с.313). Був одружений двічі: з Марією Федорівною Всеволож-Заболоцькою, а по її смерті — з княгинею Євпраксією Михайлівною Белевською (483, т. 1, в.2, с.251-252).

27 МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 22

Князь оболенський (XIV ст.).

28. СЕМЕН ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1452) ...................................................................... 22

Князь оболенський (початок XV ст. — після 1452 рр.) і брянський (1446-1448 рр.). У 1446 р. після осліплення свого сюзерена Василя Темного разом з серпуховсько-боровським князем Василем Ярославичем втекли до Литви, де обоє отримали Брянськ (115, с. 125). У 1447 р. з Брянська виступили на допомогу Василеві Темному.

29. ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 22

Князь оболенський (XV ст.).

30. ГЛІБ ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1436) ...................................................................... 22

Князь Звенигородський. У 1436 р. був убитий Звенигородським князем Василем Косим (123, с.62).

31. ДМИТРО СЕМЕНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 23

Відомий з родоводів. Князь оболенський (після 1375 — ? рр.).

32. ІВАН АНДРІЙОВИЧ ДОВГОРУКИЙ ...................................................................... 24 < князі ДОЛГОРУКІ < князі ДОЛГОРУКОВИ

Відомий з родоводів. Жив у першій пол. XV ст. Отримав дуже незначну частку і перейшов на московську службу. Від нього походять князі ДОЛГОРУКІ, молодша гілка яких з XVII ст. стала писатися ДОЛГОРУКОВИМИ. Син Івана Долгорукого Володимир та внуки Семен і Федір згадуються бл. 1496-1498 рр. у акті на малоярославецькі землі (25, т. 1, N 609). Родовід Долгоруких складений відомим генеалогом князем Петром Володимировичем Долгоруким (1816-1868 рр.) (640), багато угочнень внесено Г.Власьєвим (483, т. 1, в.2, с.251 -252). З цієї родини найбільш відомі: боярин князь Юрій Олексійович Долгоруков († 1682 р.), який придушив повстання С.Разіна; визначні дипломати петрівської доби Григорій Федорович Долгорукий (1656-1723 рр.) та Василь Лукич Долгорукий (l 670-1739 рр.); політик та адміністратор Яків Федорович Долгорукий (1639-1720 рр.); генерал-фельдмаршал Василь Васильович Долгоруков (1667-1746 рр.) та письменник-мемуарист Іван Михайлович Долгорукий (1746-1824 рр.).

З роду Долгоруких походив і претендент на королівський престол України Олексій (Олелько) II. Його прадід генерал від кавалерії князь О.Долгоруков був Головнокомандуючим Української Армії у 1918 році при гетьмані П.Скоропадському і лідером військово-монархічної партії, яка стояла за утворення української монархії. Після зречення гетьмана він виїхав в Одесу. Активно протидіяв Добровольчій Армії. Монархісти вважали його, після зречення гетьмана, претендентом на українську корону. У 1919 р. вій був захоплений більшовиками і розстріляний в Києві. Його син Микола коронувався 27.10.1938 р. в Хусті як король України-Руси. Микола Олександрович Долгоруков мав двох дочок: Ольгу-Беату та Юлію. Від шлюбу

Ольги-Беати з герцогом Л. д' Анжу-Дураццо з бічної гілки Анжуйської династії народився принц Олексій. Актом короля Миколи І від 4.05.1969 р. він був адаптований і проголошений спадкоємцем. Король Олексій II жив у Мадріді і декларував легітимність своїх претензій. Він помер у 1997 р. У нього залишився син Микола Олексійович.

33. ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ ЩЕРБАТИЙ († після 1495) ...................................................................... 24 < князі ЩЕРБАТОВИ

Помер після 1495 р. Його син Василь, схоже, служив старицьким князям. У Василя Васильовича було 6 синів: Іван, Михайло, Олександр, Василь, Григорій та Сильвестр. Від них походять гілки численної родини князів ЩЕРБАТОВИХ (1675, с. 1-190; 1676, с.4-73; 1683). Найвідоміший з них історик Михайло Михайлович Щербатов (1733-1790 рр.). Цікаво, що саме у князів Щербатових уціліли фрагменти бібліотеки чернігівських князів — «Ізборники» XI ст., написані на замовлення князя Святослава Ярославича.

34. ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ ТРОСТЕНСЬКИЙ ...................................................................... 24 < князі ТРОСТЕНСЬКІ

Жив у XV ст. Князь тростенський. Центром їх уділу була невелика волость Троена у Звенигородському повіті. Від нього походять родина князів ТРОСТЕНСЬКИХ. Його сини Тимофій, Андрій Голодний та Іван Колишевський згадуються на московський службі на межі XV-XVI ст. Бл. 1496-1498 рр. у одному акті по Малоярославцю згадується князь Данило Олександрович, якого В.Кобрин пропонує теж вважати сином Олександра Андрійовича (818, с. 171-186). У Тимофія Олександровича було п'ятеро синів: Петро, Федір, Йосип, Василь та Іван. Петро мав помістя у новгородський землі. Федір служив у 1527-1531 рр. Йосип був намісником (1527 р.) та воєводою (1534 р.). Іван згадується в розрядних записах за 1519 р. Андрій Голодний мав трьох синів: Федора, Івана і Тимофія. Іван Колишевський мав тільки одного сина Івана. У 1552 р. під Казанню загинув старший з правнуків Олександра — князь Федір Петрович Тростенський. У 1565 р. князь Іван Іванович Козлина-Тростенський був воєводою. Родина князів Тростенських вигасла до 1651 р. зі смертю Дарії Афанасівни Тростенської (483, т. 1, в.З, с.302-335).

XVIII

35. ВАСИЛЬ МИКИТОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1501) ...................................................................... 25 < князі КУРЛЯТЄВИ, ЧОРНІ-ОБОЛЕНСЬКІ, ОБОЛЕНСЬКІ (старша гілка), ХРОМІ -ОБОЛЕНСЬКІ

Помер у 1501 р. У 1474 р. перейшов на службу до углицького князя Андрія Васильовича. Від імені свого сюзерена в 1479 р. вів переговори з великим князем Іваном Васильовичем. Бл. 1480 р. перейшов на московську службу. У 1487 р. брав участь у поході на Казань (711, с.44). У нього було троє синів: Іван Курля, Михайло і Микита Хромий.

Від старшого сина походить рід князів КУРЛЯТЄВИХ. Князь Іван Курля служив в Угличі. У 1507 р. він командував нарядом у війську князя Дмитра Жилки. В нього було троє синів: Михайло, Костянтин, Дмитро. Костянтин з середини XVI ст. вже був боярином. Дмитро отримав боярство у 1549 р. Він був воєводою під час Казанської і Лівонської воєн, учасником Вибраної ради. У 1562 р. разом з сином його насильно змусили прийняти чернецтво, а потім, напевно, стратили. Князь Володимир Костянтинович Курлятєв був воєводою у 1565 р. (711, с.45-46).

Середній син Василя Микитовича — Михайло († після 1551 р.) мав трьох синів: Федора Чорного († після 1563 р.), Андрія († після 1563 р.) та Василя. Від Федора Чорного походить родина князів ЧОРНИХ-ОБОЛЕНСЬКИХ. Від Василя Васильовича — старша гілка нині живучих князів ОБОЛЕНСЬКИХ. Серед них відомий історик-архівіст Михайло Оболенський (1805-1873 рр.) та історик-візантолог Дмитро Оболенський, який працює в Англії.

Наймолодший син Василя Микитовича — Микита Хромий († після 1540 р.) був на службі у великого князя московського з 1500 р., боярин з 1540 р. Очолював різні полки, був намісником Новгород-Сіверського князівства (1524-1530 рр.). Дружину звали Анна. Походження її незнане, їх син князь Данило Хромий-Оболенський нащадків не мав (711, с.47-48).

36. АНДРІЙ МИКИТОВИЧ НІГОТЬ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1493) ...................................................................... 25 < князі НОГТЄВИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Помер після 1493 р. З 1480 р. на службі у московських князів. Від нього походять князі НОГТЄВИ-ОБОЛЕНСЬКІ. Його син Василь та внук Дмитро не досягли високих чинів та особливих успіхів (711, с.44).

37. ІВАН МИКИТОВИЧ СМОЛА ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1504) ...................................................................... 25

Помер у 1504 р. Був боярином у дмитровського князя Юрія Васильовича. Близько 1471 р. перейшов на московську службу. У 1493 р. разом з братом був у Полку правої руки в поході на Литву (711, с.44).

38. ПЕТРО МИКИТОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1499) ...................................................................... 25

Номеру 1499р. Вперше згадується в 1477р. Був на службі у московського удільного князя Бориса

Волоцького. У1479 р від його імені вів переговори з великим князем Іваном Васильовичем. Навесні 1491 р.

вже був на московській службі, очолював допомогу кримському хану Менглі-Гірею проти Великої Орди.

У 1493-1495 рр. брав участь у походах на Литву та на Виборг (117, с.213, 223; 135, с. 155; 711, с.44).

39. ДАНИЛО МИКИТОВИЧ СОБАКА ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1487) ...................................................................... 25

Помер після 1487 р. Був на московській службі.

40. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ СТРИГА ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1478) ...................................................................... 26 < князі СТРИГІНИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Помер у 1478 р. На московський службі з 1446 р. У 1446-1449 рр. активно підтримував Василя Темного проти Дмитра Шемяки. У 1456 р. здобув Стару Руссу, розбивши новгородців. Князь-намісник Пскова (1461-1462 рр.), намісник Ярославля (бл. 1463-1468 рр.) та Новгорода (1478 р.). Одружився з Степанидою, дочкою Івана Костянтиновича Морозова.

Від нього походить родина князів СТРИГІНИХ-ОБОЛЕНСЬКИХ. У Івана Стриги було шестеро синів: Василь (у чернецтві Вассіан, тверський єпископ у 1477-1508 рр.), Іван Слих (мав маєток під Суздалем, нащадків не залишив), Федір Гузей (був одружений з Євдокією, дочкою І.Г.Чорта-Куріцина, нащадків не залишив), Іван Щетина (боярин з 1527 р., учасник походів 1505-1532 рр., як новгородський намісник підписав угоду з Швецією у 1524 р., мав сина Романа та дочку Марію), Василь Шиха (служив воєводою у 1485-1525 рр., мав дочку Євфросінію) та Олександр (козельський намісник у 1507 р., стародубський у 1525-1526, 1528,1531 рр., псковський- 1536р.,його сини Петрота Іван Пуговка померли без нащадків) (711, с.48-49).

41. ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 20/21.11.1501) ...................................................................... 26

Загинув 20/21.11.1501 р. у поході на Лівонію (115, с.275). Московський боярин ще до 1475 р. Його єдиний син Володимир (?) прийняв чернецтво як інок Варлаам у Троїцькому монастирі.

42. ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1487) ...................................................................... 26 < князі ЯРОСЛАВОВИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Померу 1487 р. Князь-намісник Пскова (1473-1477, 1481-1482, 1484-1487 рр.) і Новгорода (1478-1481 рр.). Був одружений з дочкою М.Ф.Сабурова. Від нього походять князі ЯРОСЛАВОВИ-ОБОЛЕНСЬКІ. Його син Костянтин був псковським князем у 1487-1488 рр., супроводжував у 1495 р. дочку Івана Васильовича Олену у Литву. Останній з Ярославових-Оболенських правнук Ярослава Васильовича — Олександр, син Івана Глупого,був воєводою у 1565 р. (711, с.45,50).

43. ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ НАГИЙ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1509) ...................................................................... 26 < князі НАГІ-ОБОЛЕНСЬКІ

Померпісля 1509р. На московську службу перейшов ще до 1468 р., боярин з 1498 р. (711, с.50). Від нього походять князі НАГІ-ОБОЛЕНСЬКІ. Мав двох синів: Андрія Лапу і Василя. Василь Петрович помер бездітним. Єдиний син Андрія — Іван теж не мав потомства.

44. ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ ТЕЛЕПЕНЬ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1494) ...................................................................... 26 < князі НІМОГО-БОЛЕНСЬКІ, ЛОПАТІНИ-ОБОЛЕНСЬКІ, ТЕЛЕПНЬОВИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Помер після 1494 р. Був на московській службі. Мав чотирьох синів: Івана Німого, Федора Лопату, Василя Телепньова та Федора Овчину-Телепньова.

Від Івана Німого походять князі НІМІ-ОБОЛЕНСЬКІ. Він був на службі у 1516-1530 рр., боярин з 1526 р., з його дочкою одружився князь М. Л .Глинський. У нього було троє синів: Петро Одолба, Дмитро і Федір. Дмитро Іванович був боярином в часи Івана Грозного.

Від ФедораЛопати походять князі ЛОПАТІНИ-ОБОЛЕНСЬКІ. Федір Васильович розгромив литовців під Опочкою у 1517 р., він загинув у 1530 р. під час погоні за Сафа-Гіреєм. Його син Василь служив у середині XVI ст.

Василь Телепньов-Оболенський нащадків не мав.

Федір Овчина-Телепньов-Оболенський був на військовій службі з 1521 р. У 1535 р. потрапив у литовський полон і загинув. У нього був син Василь Помяс (483, т. 1, в.2, с.238-241).

45. ФЕДІР ВАСИЛЬОВИЧ ТЕЛЕПЕНЬ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1508) ...................................................................... 26 < князі ОВЧИНИ-ОБОЛЕНСЬКІ, ОВЧИНИ-ТЕЛЕПНЬОВИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Загинув у 1508 р. під час облоги Мстиславля. У 1492-1508 рр. займав різні воєводські уряди у війську великого московського князя. Дружину звали Оленою. У них було двоє синів: Борис, який помер молодим, та Іван Овчина. Іван Федорович Овчина-Телепньов-Оболєнський († 1539 р.), боярин (з 1534 р.), голова двірневого відомства — конюший, фаворит і фактичний правитель держави при регентші великій княгині Олені Глинській (1533-1537 рр.), провів ряд реформ по централізації Московськоїдержави, придушив спробу бунту князя Андрія Старицького, спрямовував всю зовнішню політику. Став жертвою боярських заздрощів: по смерті регенті був ув'язнений, звинувачений у державній зраді і страчений. Його єдиний син Федір був страчений у 1547р. (711, с.51-52;51,с.88,192; 1685).

46 АНДРІЙ ВЕЛИКИЙ МИХАЙЛОВИЧ ДУРНИЙ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1520) ...................................................................... 27

Помер після 1520 р.

47. БОРИС МИХАЙЛОВИЧ ТУРЕНЯ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1503) ...................................................................... 27 < князі ТУРЕНИЙ

Помер у 1503 р. На московській службі з 1477 р., з 1498 p — окольничий. Від нього походять князі ТУРЕНІНИ. Мав шестеро синів: Василь Більший (помер молодим), Василь Менший, Володимир (на службі у 1493-1501 рр.), Федір Гвоздь, Іван Гобос (на службі у 1521-1524 рр.) і Микита (служив з 1512р., намісник Рязані у 1530-1533 рр.) (711, с.52-53). Окольничий Іван Самсонович Туреній († після 1594 р.) у 1586 р. охороняв у в'язниці князів Шуйських, а 16.11.1588 р. задушив димом І.П.Шуйського. Дмитро Михайлович Туреній у 1606 р. потрапив в полон до самозванця, став членом його Думи, де отримав чин окольничого. У першій половині XVII ст. ця родина вигасла.

48. ІОАСАФ МИХАЙЛОВИЧ († 1489) ...................................................................... 27

Помер у 1489 р. Прийняв чернецтво у Ферапонтовому монастирі. Архієпископ ростовський у 1481-1489 рр. (117,с.233,238).

49. ІВАН МИХАЙЛОВИЧ РЕПНЯ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1513) ...................................................................... 27 < князі РЕПНІНИ

Помер після 1513р. На московській службі з 1491 р., боярин з 1512 р., князь-намісник у Пскові у 1508-1509 рр. Від нього походить відома родина князів РЕПНІНИХ. Його старший син Василь Великий став ченцем Вассіаном у Кирилівському монастирі. Петро служив у 1510-1537 рр., а Василь Менший — у 1518-1537 рр. Син Петра — боярин і воєвода Михайло відзначився при здобутті Полоцька у 1563 р., а через рік з наказу Івана Грозного був схоплений у церкві і вбитий прямо на вулиці. З його дочкою першим шлюбом одружився князь В.І.Шуйський. Родина князів Рєпніних займала високе становище. Борис Олександрович Репнін († 1670 р.), боярин з 1639 р., був одним з керівників Думи при царі Олексію Федоровичу. Боярин Іван Борисович Репнін у 1672 р. ще утримував залишки прадідівського уділу в оболенському повіті. Його син генерал-фельдмаршал Микита Іванович Рєпнін (1668-1726 рр.) брав участь практично у всіх походах і битвах часів Петра І. Генерал-фельдмаршолом був і другий представник родини — Микола Васильович Репнін (1734-1801 рр.). Після його смерті за указом Павла І від 12.07.1801 р. прізвище Репніних прийняв генерал-лейтенант М.Г. Волконський, одружений з його дочкою. Нинішні Репніни — його нащадки (1676, с.4-73; 1677, с. 190-204; 1683; 483, т.1,в.2,с.268-271).

50. АНДРІЙ МЕНШИЙ МИХАЙЛОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1513) ...................................................................... 27 < князі ПЕКІНСЬКІ

Князь пекінський (? — після 1513 рр.). 31500 р. васал великого московського князя. Від нього походить' родина князів ПЕКІНСЬКИХ. Його три сини: Іван, Юрій Більший і Юрій Менший служили старицькому князеві Андрію. Як наближені до старицького князя Пенінські були репресовані у 1537 р. і надалі не змогли піднятися (711, с.53).

51. КОСТЯНТИН СЕМЕНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 28 < князі ГОРЕНСЬКІ, ГЛАЗАТІ-ОБОЛЕНСЬКІ, ТЮФЯКІНИ-ОБОЛЕНСЬК1, ОБОЛЕНСЬКІ (дві молодші гілки)

Мав якусь частку в Оболенському князівстві (кінець XV ст.). Всі його 12 синів пішли на службу до великих князів московських.

Найстарший син Василь Великий Краса помер після 1515 p.

Іван Глупий помер після 1549 р., незалишивши нащадків.

Від Василя Середнього Горенського походить родина князів ГОРЕНСЬКИХ. Його син Іван в середині XV ст. став боярином, а внук Петро — кравчим. Петро Іванович Горенський був страчений у 1565 р.

Михайло Сухорукий не мав нащадків.

Від Юрія Глазатого походять князі ГЛАЗАТІ-ОБОЛЕНСЬКІ.

Від Бориса Тюфяки походить родина князів ТЮФЯКІНИХ-ОБОЛЕНСЬКИХ.

Дмитро Великий Куличка помер після 1549 р.

Петро помер після 1549 р.

Борис відомий тільки з родоводів.

Дмитро Менший Корольок мав синів Осипа і Федора від яких походять дві молодші гілки князів ОБОЛЕНСЬКИХ.

Василь Менший Білий помер після 1551 р.

Іван Менший відомий тільки з родоводів.

У XVI ст. Оболенські, включаючи всіх нащадків Костянтина Івановича, в один час налічували понад сотню чоловік. Більшість гілок цієї родини вигасли під час репресій Івана Грозного (483, т. 1, в.2, с.272-298; 711, с.53-54; 821, с.66).

52. ДМИТРО СЕМЕНОВИЧ ЩЕПА ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1497) ...................................................................... 28 < князі ЗОЛОТІ-ОБОЛЕНСЬКІ, СРІБНІ-ОБОЛЕНСЬКІ, ЩЕПІНИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Померпісля 1497р. З 1482 р. на московській службі.У нього було вісім синів:

Іван Золотий († після 1515 р.), від якого походили князі ЗОЛОТІ-ОБОЛЕНСЬКІ.

Семен Срібний († після 1535 р.), боярин з 1526 р., дворецький великого князя московського. Від нього походять князі СРІБНІ-ОБОЛЕНСЬКІ. Його сини Василь та Петро підтримали князя Володимира Старицькогоу 1553р. Василь був звільнений під заставу та продовжив активну політичну діяльність. Його син талановитий полководець князь Борис Васильович Срібний-Оболенський, який у 1547 р. розгромив татар під Нижнім Новгородом, загинув під час репресій Івана Грозного.

Данило Щепін помер після 1540 р.

Борис Щепін помер після 1540 р.

Микита Щепін помер після 1544 р. Його син князь Петро Микитович Щепін-Оболенський загинув під Казаню в 1552 р.

Петро Цигор нащадків не мав.

Федір Шевир помер після 1531 р.

Наймолодший Дмитро помер після 1535р. (711, с.46, 54).

53. ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ ЛИКО († після 1497) ...................................................................... 29 < князі ЛИКОВИ, ЛИКО

Помер після 1497 р. З 1479 р. був на службі у волоцького князя Бориса. Від Івана Володимировича походять князі ЛИКОВИ-ОБОЛЕНСЬКІ, пізніше просто ЛИКОВИ. Його сини (Василь, Михайло, Федір, Іван Желай, Іван Білоглаз) служили старицьким князям. Нащадки були тільки у Василя та Івана Білоглаза. Старші онуки Васильовичі залишилися у Московській державі. Князь Борис Михайлович Ликов перейшов на бік Лжедмитрія І і отримав від нього чин підчашого. У 1620-х рр., разом з князем Кашиним, він утримував частину прадідівського уділу в оболенському повіті — с.Спаське-Загір'я.

Син Івана Білоглаза-Іван Іванович Білоглазов емігрував у Литву. У нього було п'ятеро синів. Старші Федір та Борис нащадків не мали. Від Олександра Лико (згаданий у 1607 р.) та Івана Лико (згаданий бл. 1616 р.) походять дві гілки білоруських князів Ликових. Ці гілки вигасли у XVIII ст. Наймолодший Семен Іванович Лико († 1621 р.) був намісником князів Вишневецьких у Лубнах (1620 р.), овруцьким (1612-1615рр.)та черкаським (1621 р.) підстаростою. Він одружувався тричі: з Христиною Коленицькою, Катериною Каменською (згадана у 1616 р.) та Луцею Федорівною Митьковичівною (згадана у 1618 р.). Його син Михайло Лико помер до 1630 р. Він був одружений з Марушею Святською. Син Михайла — Матвій Лико згаданий у 1630р. Із його смертю ця гілка вигасла (711, с.54; 1700,с.317).

54. ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ КАША († після 1498) ...................................................................... 29 < князі КАШИНИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Помер після 1498 р. (25, т. 1, N 609). Від нього походять князі КАШИНИ-ОБОЛЕНСЬКІ. Син Іван Глухий у 1527 р. виступав поручником за князя М. Л .Глинського. Його брат Олександр служив князеві Семенові Калузькому, а потім — московським князям. Був намісником рязанським (1527-1529 рр.) і стародубським (1525-1526, 1531 рр.). Його син боярин Юрій Іванович Кашин-Оболенський відзначився при здобутті Полоцька у 1563 р. Загинув разом з братом Іваном в часи терору Івана Грозного у 1564 р. (711, с.46, 54-55). У 1606 р. князь М.Ф.Кашин-Оболенський був одним з небагатьох, хто залишився вірним урядові царя Федора Борисовича Годунова.

3.11. РЯЗАНСЬКА ДИНАСТІЯ

Велике князівство Рязанське проіснувало до 1520 р. І впродовж всього періоду у ньому правили нащадки Святослава Ярославича.

Таблиця 12

РЮРИКОВИЧІ. РЯЗАНСЬКА ДИНАСТІЯ

XVI

1. ІВАН ІВАНОВИЧ КОРОТОПОЛ († 1342)

Див. табл. 7 поз.72

XVII

2. ОЛЕГ ІВАНОВИЧ († 5.07.1402) ...................................................................... 1

Помер 5.07.1402 р. (114, с.102; 115,с.105-106,144; 117, с.123). Великий князь рязанський (1349-1402 рр.). На думку А.Екземплярського був сином Івана Олександровича, якого у літописі помилково назвали Василем (660, с.582). Ця помилка виправлена вже в таблицях О.Зиміна (711, с.114). Олег був сином Івана Івановича Коротопола. Дружину його звали Євфросінія. Походження її незнане. Вона померла 5.12.1405 р. (123, с.316). Олег Іванович, чия діяльність відбита у літописах з 1353 р., був одним з найвизначніших рязанських князів, який намагався зберегти Рязанську землю в умовах постійного тиску зі сторони Орди та Москви, вести власну політику, поширюючи свій вплив на частину верховських князівств та використовуючи суперечності між Литвою, Москвою та Тверю.

За пізнішою родовідною легендою у часи Олега в Рязань прийшли два брати-ординці — мурзи Салахміри. Одного з них пізніше вбили ординці, а другий прийняв християнство, став Іваном Мирославичем, одружився із сестрою Олега Анастасією (не знана з джерел) і від цього шлюбу пішли відомі дворянські родини Крюкових, Вердеревських, Дуванових, Ратаєвих, Алраксіних та Ханикових. Навряд чи це більше ніж легенда.

XVIII

3. АГРИПИНА ОЛЕГІВНА ...................................................................... 2

У 1377 р. була видана за козельського князя Івана Титовича (714, с.297).

4. ОЛЕНА ОЛЕГІВНА ...................................................................... 2

Була видана за великого князя смоленського Юрія Святославича (660, с.586).

5. ФЕДІР ОЛЬГОВИЧ († 10.1427) ...................................................................... 2

Помер 10.1427 р. (726, с.138). Великий князь рязанський (1402-1408, Н09-1427 рр.). У 1387р. одружився з Софією, дочкою великого князя московського Дмитра Донського (119, с.51; 127, с.480). Намагався зберігати рівність у с відносинах з Москвою, однак вже в угоді 1402 р. мусив визнати себе молодшим братом (тобто васалом) московського князя. Щоправда, у 1408 р., коли його прогнав з Рязані пронський князь Іван Володимирович, Федір отримав московську допомогу і, незважаючи на поразку на р.Смядві, у 1409 р. повернув собі престол.

6. РОДОСЛАВ [ЯРОСЛАВ ?] ОЛЬГОВИЧ († 1407) ...................................................................... 2

Помер у 1407 р. (117, с.135). У 1402 р. під час походу на Брянськ був розбитий Лугвенієм-

Семеном Ольгердовичем та Олександром Патрикеєвичем і потрапив у полон. Його відпустили тільки у 1405 р. за викуп у 3000 крб.

XIX

7. ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ († 1407) ...................................................................... 5

Помер у 1407 р. (776, т.5, прим.254).

8. ІВАН ФЕДОРОВИЧ († 1456) ...................................................................... 5

Помер у 1456 р. (115, с.147; 116, с.271; 117, с.181; 118, с.244; 119, с.147). Великий князь рязанський (1427-1456 рр.). Вперше згадується у васальній угоді з великим князем литовським Вітовтом, яка найвірогідніше датується 1427 р. (24, т.1, N 25, с.17-18; 10, Lieferung, VII, N 161). Був у запрошений у Луцьк на коронацію Вітовта у 1430 р. За угодою 1434 р. Іван Федорович визнав Василя Косого та його братів рівними собі, що можна розглядати для Рязані як успіх. У 1447 р. заключив угоду з Москвою проти Литви. В угоді Москви з Литвою 1449 р. рязанський князь названий васалом Москви. У 1452 р. Казимір Ягеллончик скаржився Іванові Федоровичу на напади рязанців на литовські землі. Помираючи, Іван Федорович змушений був залишити опікуном сина московського князя.

9. ВАСИЛИСА ФЕДОРІВНА ...................................................................... 5

Була видана за Івана Володимировича, сина серпухівського князя, другого серед московських князів (117, с.131; 119, с.75).

XX

10. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ (* 1448 † 1483) ...................................................................... 8

Народився у 1448 р. Помер у 1483 р. (135, с. 114,117,119). Великий князь рязанський (1456-1483 рр.). У 1456 р. був вивезений у Москву, а в Рязані його іменем стали правити намісники московського князя. Перша його грамота після повернення у Рязань датована 10.03.1463 р. (25, т.З, N 355). 28.01.1465 р. одружився з сестрою великого князя московського Івана Васильовича — Анною (115, с. 149; 116, с.274; 117, с.183; 118, с.244; 119, с. 150-151), яка померла у 1501 р.

11. ФЕОДОСІЯ ІВАНІВНА († після 1456) ...................................................................... 8

У 1456 р. разом з братом була вивезена в Москву. Дальша доля її невідома.

XXI

12. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ (* 14.04.1467 † 29.05.1500) ...................................................................... 10

Народився 14.04.1467р. Помер 29.05.1500р. (117, с.44; 119, с.238). Великий князь рязанський (1483-1500 рр,). 9.06.1483 р. мусив підписати угоду з Москвою, у якій визнав себе молодшим братом великого князя московського (168, ч.1, N 115-116, с.279-287; 64, N 76, с.283-286). Не без впливу Москви виділив уділ молодшому брату Федору, з яким 19.09.1494 р. була підписана угода, в який Федір Васильович визнав себе молодшим і васалом великого князя рязанського (168, ч.І, N 144, с.393-394; 64, N 89, с.357-358). У 1485 р. Іван Васильович одружився з Аграфеною, дочкою князя Василя Бабич-Друцького (117, с.237).

13. ФЕДІР ВАСИЛЬОВИЧ (* 1483 † 1503) ...................................................................... 10

Народився у 1483 р. Помер у 1503 р. (660, с.608). Отримав від брата третину у Переяславі-Рязанському, Перевитеск і Стару Рязань. За угодою 19.08.1494 р. визнав себе васалом великого князя рязанського. У порушення цієї угоди передав свій уділ безпосередньо московському князеві, чим прискорив ліквідацію Рязанського князівства і приєднання його до Москви.

14. АННА ВАСИЛІВНА ...................................................................... 10

Близько 1498 р. видана за князя Федора Івановича Бельського (117, с.244; 119, с.234).

XXII

15. ІВАН ІВАНОВИЧ (* 1496 † бл.1534) ...................................................................... 12

Народився у 1496 р. (123, с.251; 135, с.233). Помер бл.1534 р. в Литві (660, с.608).'Останній великий князь рязанський (1500 — бл. 1520 рр.). До 1501 р. фактичним правителем князівства була його бабуся Анна Василівна, сестра великого князя московського, а потім мати. Угодою 1508 р. Москва змусила короля Сигізмунда визнати свої права на Рязань. З 1509 р. московські намісники сиділи у Перевитську. Московський натиск обурював широкі кола рязанської знаті та купецтва, які штовхали молодого князя на рішучі дії. Переговори з кримським ханом Мухаммед-Гіреєм у 1518-1519 рр. у яких йшлося про союз, скріплений шлюбом рязанського князя з кримською принцесою (51, c. 136), були використані Москвою як підстава для арешту Івана Івановича. Остання його грамота датується 4.06.1519 р. (25, т.З, N 388). Через зрадника боярина Семена Короб'їна князя заманили в Москву, де він був заарештований у травні 1520 р. (726, с.229-232). Потім насильно була пострижена у черниці його мати (51, c. 136). Під час набігу кримського хана в серпні 1521 р. Іванові Івановичу вдалося втекти, однак всі спроби повернути собі Рязанське князівство закінчилися невдачею. Нелегко далось приєднання Рязані і Москві. Рязанці були впертими і їх масово переселяли в інші області (726, с.231-233).

3.12. ПРОНСЬКА ДИНАСТІЯ

Таблиця 13

РЮРИКОВИЧІ. ПРОНСЬКА ДИНАСТІЯ

XVI

1. ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ († 1339)

Див. табл. 7 поз. 72

XVII

2. ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ († 1344) ...................................................................... 1

Помер у 1344 р. Князь пронський (1340-1342 рр.) і рязанський (1342-1344 рр.). Виклопотав ярлик в Орді та прогнав з Рязані Івана Івановича Коротопола (121, с.217). А.Екземплярський об'єднав його з сином Дмитром як Ярослава-Дмитра (660, с.628). Та ж версія була прийнята і О.Зиміним (711, с. 114). Нам здається, що це помилка. У 1351 р. у розореному Муромі утвердився князь Юрій Ярославич, явно не муромської династії. З інших князів це міг бути тільки син Ярослава Олександровича (враховуючи близкість муромських і рязанських князів, а також збіг імен). Якби не існувало Дмитра Ярославича, Юрій Ярославич успадкував би Пронське князівство і розорений Муром не був для нього привабливим.

3. ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ († 1349/чи 1351 ?) ...................................................................... 1

Помер у 1349 р. Князь пронський (1342-1344 рр.) та рязанський (1344-1349 рр.) (1446, с.243). Після його смерті Рязанське князівство перейшло до спадкоємців Івана Коротопола.

4. ІВАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ († 1351) ...................................................................... 1

Помер у 1351 р. (660, с.629). Князь пронський (1344-1351 рр.).

XVIII

5. ДМИТРО ЯРОСЛАВИЧ [?] († до 1365) ...................................................................... 2

Можливо, що тотожний з Ярославом Олександровичем, як вважав А.Екземплярський. На нашу думку пронський князь (1351-до 1365 рр.). Схоже, що у цей період наступив повний відрив Орокського князівства від Рязані.

6. ЮРІЙ ЯРОСЛАВИЧ († 1354) ...................................................................... 2

Загинув у 1354 р. (118, с.216-211, 244). У 1351 р. отримав Муром. Приїхав у це опустіле місто, відновив укріплення та старий княжий двір. За його прикладом у Муром почали переїжджати купці та ремісники (115, с.60; 118, с.215). У 1354 р. в Орді ярлик на Муром отримав нащадок старої муромської династії Федір Глібович. Жителі Мурома розділилися. Юрій вирішив добиватися прав в Орді, але програв, був виданий супернику і загинув.

XIX

7. ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ († 1372) ...................................................................... 5

Помер у 1372 р. Великий князь пронський (до 1365 -1372 рр.). Першим прийняв титул великого князя пронського, що могло означати повне звільнення від рязанської залежності. У 1365 р. здійснив похід на мордву. Продовжував боротьбу з рязанськими князями. У 1371 р. після поразки Олега Івановича від московської раті на короткий час захопив Рязань. Але його противник швидко опанував ситуацію. Володимир Дмитрович потрапив у полон і мусив скласти васальну присягу (660, с.630).

XX

8. ДАНИЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1378) ...................................................................... 7

У 1378 р. брав участь у битві на р.Вожі як пронський князь (1446, с.274). За Д.Іловайським у Володимира Дмитровича було двоє синів: Іван та Федір (726, с.274). Князя Федора А.Екземплярський та інші дослідники в джерелах не знайшли (660, с.630). Можливо, що Данило був помилково названий Федором. Він був великим пронським князем у 1372 — після 1378 рр.

9. ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ († бл.1430) ...................................................................... 7

Помер бл. 1430 р. Великий князь пронський (після 1378 — бл. 1430 рр.), великий князь рязанський (1408-1409 рр.). У 1401 р. як рязанський васал взяв участь у поході на Смоленськ. У 1408 р. разом з ординцями раптово напав на Переяслав-Рязанський і прогнав Федора Ольговича. Московську допомогу було розбито на р.Смядві. Але у 1409 p Іван Володимирович мусив уступити. У 1416 р. видав свою дочку за сина великого князя московського Василя Дмитровича — Івана, що свідчить про політичну вагу Великого князівства Пронського (660, с.631).

XXI

10. ФЕДІР ІВАНОВИЧ ...................................................................... 9

11. ІВАН ІВАНОВИЧ НЕЛЮБ ...................................................................... 9

12. АНДРІЙ ІВАНОВИЧ СУХОРУКИЙ ...................................................................... 9

Федір Іванович, Іван Іванович Нелюб та Андрій Іванович Сухорукий відомі з родоводів. Пронські князі згадуються в угодах 1442,1447 та 1483 рр. без зазначення імен. Безперечно, що йдеться про синів Івана Володимировича. Десь між 1459 та 1483 рр. довголітнє суперництво Рязані та Пронська закінчилось на користь першої. Пронське князівство було ліквідоване і приєднане до Рязані, а пронські князі змушені були поступити на московську службу або виїхали у Литву (711, c. 116).

13. NN ІВАНІВНА ...................................................................... 9

У 1416 р. видана за сина великого князя московського Василя Дмитровича — Івана (660, с.631).

XXII

14. ЮРІЙ ФЕДОРОВИЧ ПРОНСЬКИЙ ...................................................................... 10

Емігрував у Литву (до 1479 р.). Там був прийнятий з почестями і отримав значні маєтності на Україні і у Білорусії. Був одружений двічі: з незнаною з імені княжною Слуцькою, дочкою Олелька Володимировича, та незнаною з імені княжною Соломирецькою (2112, s.402).

15. ІВАН ІВАНОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († після 1513) ...................................................................... 11

Згаданий під 1513 р. Був на московській службі.

16. ДМИТРО АНДРІЙОВИЧ ПРОНСЬКИЙ ...................................................................... 12

Жив на межі XV-XVI ст. Початкове був на литовській службі. Потім перейшов на службу в Московську державу. Володіння, надані йому у Литві, перейшли до віденського конюшого А.Дрожджа (85, т.1, в.1, с.92).

XXIII

17. ІВАН ЮРІЙОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († 1480) ...................................................................... 14

Помер у 1480 р. у Литві (2112, s.403).

18 ГЛІБ ЮРІЙОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († 1513) ...................................................................... 14

Помер у 1513 р. Отримав землі Василя Микулинського у Троцькому повіті. Намісник бобруйський. Одружився з незнаною з імені Подбип'ятівною (10, ф.389, кн.8, л.369).

19. NN ЮРІЇВНА ПРОНСЬКА († після 1519) ...................................................................... 14

Згадана у 1519 р. Була дружиною Данила Дівовича-Трипольського (1700, с.311).

20. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ НЕЛЮБ ПРОНСЬКИЙ († після 1538) ...................................................................... 15

Помер після 1538 р. Був на московській службі.

21. ЮРІЙ ДМИТРОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († після 1533) ...................................................................... 16

Помер після 1533 р. Був на московській службі, боярин з 1529 р. Князь-намісник у Пскові (1522 р.) та Смоленську (1527-1530 рр.) (711, с.117).

22. ІВАН ДМИТРОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († після 1514) ...................................................................... 16

На московській службі з 1505 р. Під Оршею у 1514 р. потрапив в полон, звідки не повернувся. Був одружений з дочкою Івана Головіна, родоначальника відомого російського дворянського роду (711, ' С.117).

23. ФЕДІР ДМИТРОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († до 1543/44) ...................................................................... 16

Помер до 154371544рр. у московській в'язниці. На службі з 1511р.У 1513/14рр. отримав уділ Федора Васильовича (третину Переяслава-Рязанського, Перевитеск та Стару Рязань), що, фактично, було викликом рязанському князеві. Тому у Москві порахували, що перейшли через край, або уступили рязанським вимогам і після травня 1515 р. як удільний князь Федір Дмитрович більше не згадується. Ображений, він перейшов на службу до старицького князя, де у 1524 р. став боярином. У 1537 р. був посланий у Москву, де його схопили і ув'язнили (135, с.356).

24. ДАНИЛО ДМИТРОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († 1555/56) ...................................................................... 16

Помер у 1555/1556р. Служив московським князям, боярин з 1547р. (711, с.117).

XXIV

25. АНДРІЙ ГЛІБОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († бл.1557) ...................................................................... 18

Помер бл. 1557 р. Черкаський і канівський намісник (1540-1543 рр.), житомирський староста (1553-1557 рр.). Забороняв козакам ставити укріплення на р.Орелі та обох Тясминах (31, ч.7, т.2, N17, с.372). Був одружений з Анною Михайлівною Сапєгою.

26. СЕМЕН-ФРІДРІХ ГЛІБОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († 1555) ...................................................................... 18

Помер у 1555 р. і був похоронений на березі р.Стир поблизу Берестечка на Волині (858, с.472). Першим з Пронських перейшов у католицьку віру і отримав значні володіння нНа Україні. Староста житомирський (1538-1539 рр.), брацлавський і вінницький (1540-1541 рр.), чорнобильський державця (1549-1555 рр.), воєвода київський (1554-1555 рр.). Був одружений з Федорою Богушівною Боговитиною.

27. АНАСТАСЫ ГЛІБІВНА ПРОНСЬКА († після 1562) ...................................................................... 18

Померла після 1562 р. Була одружена двічі: з Яном-Миколою Юр'євичем та з Федором Жуком (2112, s.403).

28. АННА ГЛІБІВНА ПРОНСЬКА († після 1553) ...................................................................... 18

Померла після 1553 р. Була одружена з Миколою Нарбутом (2112, s,403).

29. МАРІЯ ГЛІБІВНА ПРОНСЬКА ...................................................................... 18

Була одружена з Яном Юрійовичем Зенов'євичем (2112, s.403).

30. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ ШЕМЯКА ПРОНСЬКИЙ († після 1549) ...................................................................... 20 < князі ПРОНСЬКІ-ШЕМЯКІНИ

Помер після 1549 р. Служив московським князям, боярин з 1549 р. Від нього походить родина князів Пронських-Шемякіних. Мав трьох синів: Юрія, Івана та Микиту. Нащадки були тільки у Івана. Юрій († 1555 р.), боярин з 1554 р., був одним з найкращих полководців Івана Грозного. У 1542-1552 рр. брав участь у завоюванні Казані, у 1554 р. командував походом на Астрахань (696, с.373). Юрій та Іван Пронські-Шемякіни мали володіння у Тарусі (711, с. 116,121).

31. ІВАН ІВАНОВИЧ ТУРУНТАЙ ПРОНСЬКИЙ († після 1555) ...................................................................... 22 < князі ПРОНСЬКІ-ТУРУНТАЇ

Помер після 1555 р. Московський боярин з 1547 р. Один з лідерів аристократичної опозиції в Думі. Після загибелі А.Шуйського у 1543 р. потрапив в опалу. Під час повстання проти Глинських намагався втекти до Литви, за що в нього конфіскували частину вотчин. Хоча у 1553 р. підтримав кандидатуру Володимира Старицького, у 1555 р. увійшов до складу Ближньої Думи (696, с.250,266-270, 303, 309-317, 319, 412). Від нього походить родина князів Пронських-Турунтаїв. Вони вигасли у XVII ст.

32. КОСТЯНТИН ФЕДОРОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († після 1537) ...................................................................... 23 < князі ПРОНСЬКІ

Помер після 1537 р. (138, с.357). Був на службі у старицьких князів. Його сини Андрій та Василь у середині XVI ст. служили по Стариці (178, c. 183). Ця гілка якимсь чином зберегла володіння у Рязанській землі з уділу Федора Дмитровича. У 1678 р. боярин Іван Петрович Пронський, нащадок Костянтина Федоровича, ще мав ці маєтки (821, c. 157-158).

33. ПЕТРО ДАНИЛОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († після 1575) ...................................................................... 24 < князі ПРОНСЬКІ

Помер після 1575 р. Московський боярин з 1573 р. Спочатку служив старицькому князю Володимирові Андрійовичу, а потім зробив кар'єру в опричній Думі (817, с.60-67).

34. СЕМЕН ДАНИЛОВИЧ ПРОНСЬКИЙ († після 1580) ...................................................................... 24 < князі ПРОНСЬКІ

Помер після 1580 р. Опричний боярин з 1573 р., земський боярин з 1576 р.

35. ВАСИЛЬ ДАНИЛОВИЧ ПРОНСЬКИЙ ...................................................................... 24 < князі ПРОНСЬКІ

Жив у ХVІ ст. Служив по Юр'єву (178, с.151).

XXV

36. ЄЖІ ПРОНСЬКИЙ ...................................................................... 26

Помер дитиною

37 ОЛЕКСАНДР ПРОНСЬКИЙ († 1595) ...................................................................... 26

Помер у 1595 р. Староста луцький (1580-1591 рр.), стольник Великого князівства Литовського (1576-1588 рр.), каштелян троцький (1591-1595 рр.). Був'одружиний з княжною Федорою Романівною Сангушко (2112,s.403).

38. МАРУХНА ПРОНСЬКА ...................................................................... 26

Померла дитиною.

39. ГАЛЬШКА ПРОНСЬКА († бл.1581) ...................................................................... 26

Померла бл. 1581 р. Була дружиною Яна Зборовського (2112, s.403).

XXVI

40. ЮЛІЙ ПРОНСЬКИЙ († 1613) ...................................................................... 37

Помер у 1613 р. (2112, s.403).

41. ОЛЕКСАНДР-ОКТАВІАН ПРОНСЬКИЙ († після 1638) ...................................................................... 37

Помер після 1638 р. (2112, s.403). З його смертю ця гілка Пронських вигасла. Інші гілки князів Пронських вигасли у XVII-XVIII ст.

3.13. ВСЕВОЛОДОВИЧІ

Таблиця 14

РЮРИКОВИЧІ. ВСЕВОЛОДОВИЧІ

VI

1. ВСЕВОЛОД-АНДРІЙ ЯРОСЛАВИЧ († 1093) Див. табл.4 поз.7

VII

2. ВОЛОДИМИР-ВАСИЛЬ ВСЕВОЛОДОВИЧ МОНОМАХ ...................................................................... 1

Народився 1053 р. Помер 19.06.1125 р. (110, с.293-295; 114, с.5; 115, с.3; 116, с.256; 118, с.26). Князь смоленський (1076-1093, 1093-1103, 1107-1112 рр.), чернігівський (1078-1094 рр.), переяславський (1093-1113 рр.) і київський (20.04.1113 -19.06.1125). Бл. 1070 р. одружився з Гітою, дочкою англійського короля Гаральда, який загинув у битві з норманами при Гастінгсі (14.10.1066 р.). Гіта була вивезена близькими у Швецію, а звідти потрапила на Русь (262, t.2, p.211; 1930, d.2, p. 147, tabl.4). Вона померла 7.05.1107 р. у Смоленську (112, стб.293; 118, с.26). Версії, що це була друга дружина, незнана з імені, а Гіта Гаральдівна померла раніше, нам здаються бездоказовими (1750, р.22). У 1107 р. одружився з дочкою половецького хана Аепи (112, стб.293; 118, с.26). Здається у нього була ще коханка, яка померла у 1103 р. (1294, т.6, с.50). М.Баумгартен вважав її матір'ю Юрія Довгорукого (1750, р.24).

Полководець, політик, письменник, «. ..був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний» (8). На схилі своїх років Володимир Мономах із задоволенням згадував: «От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем...» (87, c. 135). Ніби на підтвердження правдивості цих спогадів, у 1821 р. у лісах під Черніговом було знайдено важкий змійовик вартістю у 100 гривень кун, загублений князем під час однієї з мисливських пригод або шаленої скачки до Києва («А з Чернігова я сотні разів скакав до батька у Київ за один день до вечірні»).

3. ЯНКА ВСЕВОЛОДІВНА (* бл.1068 † 3.11.1113) ...................................................................... 1

Народилася близько 1068 р. Померла 3.11.1113р. (112, стб.227, 289; 116, с.148; 118, с.4). У 1074 р. була заручена з візантійським царевичем Костянтином Дукою, пізнішим номінальним співправителем Олексія Комнена. Він загинув у битві з норманами при Діррахії у 1081 р. (204, NN 143,144). Шлюб не відбувся, Янка повернулася з Візантії черницею. Всеволод Ярославич збудував для дочки окремий Андріївський (Янчин) монастир. У 1089 р. з Янкою приїхав з Візантії митрополит-скопець Іоанн III.

4. РОСТИСЛАВ ВСЕВОЛОДОВИЧ (* 1070 † 26.05.1093) ...................................................................... 1

Народився у 1070 р. Загинув при переправі через р.Стугну під час походу на половців 26.05.1093 р. (112, стб.212) Князь переяславський (1078-1093 рр.). Був похований у соборі св.Софії поряд з батьком.

Літописці бачили у загибелі князя кару за вбивство ченця Григорія. У 1961 р. у Софійському соборі в усипальниці князів серед інших останків знайдено череп із залізним наконечником стріли. Напевно він належав князеві Ростиславові, який був смертельно поранений і тому так раптово став топитися на очах у брата (87, с. 135).

5. ЄВПРАКСІЯ-АДЕЛЬГЕЙДА ВСЕВОЛОДІВНА (* бл.1071 † 9.07.1109) ...................................................................... 1

Народилася бл. 1071 р. Померла 9.07.1109 р. (1376, с.617-648). У 1083 р. була заручена з Генріхом фон Штаде, сином маркграфа Південної Саксонії. Була відправлена у Саксонію з пишним посольством, в якому були навіть погоничі з верблюдами, навантаженими дорогими тканинами та іншими предметами розкоші. До 1086 р. виховувалася у монастирі у Кведлінбурзі, де абатисою була Адельгейда, сестра кайзера Генріха IV. Шлюб був коротким. Маркграф Генріх Довгий помер у 1087 р. Вдова знову повернулася у монастир, де її невдовзі побачив імператор. У 1088 р. він заручився з нею, а у 1089 р. взяв шлюб у Кельні. При коронації Євпраксія отримала ім'я Адельгейди. Спочатку вона супроводжувала чоловіка у Бамберг та у італійському поході 1090-1092 рр. Противники звинувачували Генріха IV у належності до секти миколаїтів з 'їх таємними оргіями. Принаймні оргії кайзер любив справді, примушуючи брати у них участь молоду дружину. Для вихованої у монастирі Євпраксії це була трагедія, її проблеми вміло використали політичні противники Генріха IV. Герцог Баварії Вельф II та його дружина тосконська маркграфиня Матильда допомогли її втекти з Верони. У березні 1094 р. на соборі у Констанці була обговорена її грамота із скаргою на мужа. Папа Урбан II вмовив імператрицю виступити ще на соборі у П'янченці (березень 1095 р.) у присутності 4 тис. кліриків і 30 тис. мирян. Кайзера у черговий раз осудили, а його дружину навіть звільнили від єпітимії. Однак у 1097 р. Генріх IV помирився з Вельфами. Адельгейда стала непотрібною (198, р.207, 721; 1891, s.578-618; 1928; 1909; 1902, s.164-166). Вона повернулася па Русь і 6.12.1106 р. стала черницею у переяславському монастирі (112, стб.287-288; 114, с.133; 120, с.140-141; 128, с.639).

6. NN ВСЕВОЛОДІВНА († 1089) ...................................................................... 1

Померла у 1089 р. (114, с.3).

7. КАТЕРИНА ВСЕВОЛОДІВНА († 11.07.1108) ...................................................................... 1

Була черницею. Померла 11.07.1108 р. (112, стб.288).

VIII

8. МСТИСЛАВ-ГАРАЛЬД-ФЕДІР ВОЛОДИМИРОВИЧ ...................................................................... 2 < табл.15-20

Народився 1.06.1076 р. (1467, с.91). Помер 15.04.1132 р. (112, стб.289,294). Князь новгородський (1088-1117 рр.), білгородський (1117-1125 рр.) і київський (20.05.1125 — 15.04.1132). Був одружений двічі: у 1095 р. з Христиною, дочкою шведського короля Інге Стейкельсона, яка померла 18.01.1122 р. (112, стб.292; 262, t.2, р.160), тау 1122 р. з дочкою новгородського посадника Дмитра Завидича, яка померла після 1168р. (114,с.5). Один з найвидатніших київських князів, у давній історіографії названий Мсгиславом Великим.

9. ІЗЯСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 6.09.1096) ...................................................................... 2

Загинув 6.09.1096 р. (111, стб. 108). Князь курський (1095 р.), ростовський і муромський (1095-1096 рр.).

10. СВЯТОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 6.03.1114) ...................................................................... 2

Помер 16.01.1114 р. (112, стб.290). Князь смоленський (1112-1113 рр.) і переяславський (1113-1114 рр.).

11. РОМАН ВОЛОДИМИРОВИЧ († 6.01.1119)... 2

Помер 6.01.1119 р. (118, с.24; 230, t.3-4, р.348-349). Князь волинський (1117-1119 рр.). 11.09.1114 р. одружився з дочкою перемишльського князя Володаря Ростиславича (112, стб.295).

12. ЯРОПОЛК ВОЛОДИМИРОВИЧ (* 1082 † 18.02.1139) ...................................................................... 2

Народився у 1082 р. (1467, с.374). Помер 18.02.1139 р. (112, стб.294,302). Князь переяславський (1114-1132 рр.) і київський (15.04.1132 -18.02.1135). У 1116 р. одружився з Оленою, дочкою яського (аланського) князя, яка померла після 1146 р. (112, стб.319). С.Плетньова вважає, що це була дочка дрібного князя одного з алансько-половецьких міст (Шаруканя, Сугрова чи Балина) (1288, с.270-271). На наш погляд це не переконливо. У 1116 р. орді Шарукана було завдано страшного удару. Його син Отрок відразу прийняв пропозицію грузинського царя Давида Будівника і 45 тис. половців переселилися у Грузію. Аланія пропустила їх через свої землі. Союз Києва і Аланії, обох зацікавлених у зменшенні половців у Подонні, скріплений шлюбом Ярополка і Олени, міг змусити Отрока погодитися на пропозиції грузинського царя (1348, с.89-91).

13. ВЯЧЕСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 12.1154) ...................................................................... 2

Помер 12.1154 р. (114, с. 11). Князь суздальський (1096-1107 рр.), смоленський (1113-1125 рр.), турівський (1125-1132, 1132-1142, 1142-1147 рр.), переяславський (1132, 1133, 1142 рр.),пересопницький (1147-1149 рр.), вишгородський (1150-1151 рр.) і київський (22.02.1139 -4.03.1139, 04.1151 -12.1154).

14. МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА († 1146) ...................................................................... 2

Померла у 1146 р. (112, стб.291). У 1089 р. у Візантії з'явився самозванець, який видавав себе за куропалата Льва Діогена, сина Романа IV і Євдокії. Справжній Лев Діоген загинув у 1087 р. у битві з печенігами (28, с.210). Самозванець, якого ув'язнили в Херсонесі, зумів втекти, пробрався до половців і з допомогою Тугоркана у 1092 р. рушив на Візантію. При облозі Адріанополя його підступом захопили в полон і осліпили (111, стб.226-227). Йому знову пощастило втекти і добратися до Русі, де його визнали спадкоємцем престолу і видали за нього Марину. Похід руського війська з самозванцем закінчився на Дунаї. 15.08.1116 р. він загинув при облозі Доростола (1348, с. 108-111).

15. ЄВФИМІЯ ВОЛОДИМИРІВНА († 4.04.1139) ...................................................................... 2

Померла 4.04.1139 р. У 1112 р. була видана за угорського короля Калмана Книжника. Уже у 1113 р. він звинуватив її у невірності і відіслав на Русь, де вона народила сина Бориса. Борис, який у 1129 р. одружився з родичкою імператора Іоанна II Комнена, брав активну участь у боротьбі за угорський престол у першій половині XII ст. (2099, 222-2231.).

16. АГАФІЯ ВОЛОДИМИРІВНА ...................................................................... 2

У 1116 р. видана за городенського князя Всеволодка Давидовича (112, стб.291).

17. ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ДОВГОРУКИЙ ...................................................................... 2 < табл. 21-25

Народився у 1090 р. (1467, с.96). Помер 15.05.1157 р. внаслідок отруєння на бенкеті у київського осьменика Петрили (112, стб.304). Князь суздальський (1108-1135, 1136-1149, 1151-1155 рр.), переяславський (1134-1135 рр.) і київський (2.09.1149 — 20.08.1150, 28.08.1150 — бл.початку 04.1151, 20.03.1155 — 15.05.1157). Згідно запису у Любенькому пом'янику (поз.4) перед смертю став іноком Гавриїлом. Похований у церкві Спаса на Берестові. 12.01.1108 р. одружився з дочкою половецького хана Аепи (112, стб.288). Здається, що у нього була і друга дружина, яку Андрій Боголюбський вислав у Візантію з молодшими братами. M. Карамзін слушно заперечував проти її тотожності з візантійською принцесою Оленою, якої не існувало (776, с.345).

18. АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ДОБРИЙ ...................................................................... 2

Народився 11.07.1102 р. Помер 22.01.1142 р. (114, с.124; 115, с.7). Князь волинський (1119-1135 рр.) і переяславський (1135-1142 рр.). Хоробрий воїн і вмілий полководець. У 1117 р. одружився з дочкою Тугоркана (112, стб.291; 118, с.24).

IX

19. МИХАЙЛО ВЯЧЕСЛАВИЧ († 1130) ...................................................................... 13

Помер у 1130р. (112, стб.293).

20. ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ († 28.01.1170) ...................................................................... 18

Помер 28.01.1170 р. (112, стб.546). Похований 21.02.1170 р. у Андріївському монастирі у Києві. Князь волинський (1146-1148 рр.), білгородський (1150 р.), дорогобузький (1150-1152, 1156-1170 рр.), пересопницький (1152-1154 рр.) і берестейський (1154-1156 рр.). Був одружений з дочкою Святослава Ольговича, яка померла після 1170 р. (479, с.25-30).

21. ЯРОПОЛК АНДРІЙОВИЧ († до 1170) ...................................................................... 18

Помер до 1170 р., тобто раніше за брата. Згадується у 1157-1159 рр. (112, стб.307; 118, с.66).

X

22. РОМАН МИХАЙЛОВИЧ († до 1168) ...................................................................... 19

Помер до 1168 р. [?] У 1165 р. Ростислав Мстиславич «Романови, Вячеславлю внуку, да ... Васильєв і Краен» (112, стб.525). Ми погоджуємося з П. Толочком, що цей уділ був у Київській землі біля міст Василева та Красна (1506, с.33). Версія Л .Алексеєва, щодо Смоленської землі, непереконлива (319, с.128-129). Волость Мирятичі, де він розміщає уділ Романа Михайловича, давала тільки 10 гривень малої дані і не могла утримати князя з хоча б десятком бояр та службовців і кількома десятками дружинників. Крім того політика Ростислава Мстиславича була спрямована на недопущення роздроблення Смоленської землі.

3.14. МОНОМАХОВИЧІ. МСТИСЛАВИЧІ

Таблиця 15

РЮРИКОВИЧІ. МОНОМАХОВИЧІ. МСТИСЛАВИЧІ.

VIII

1. МСТИСЛАВ-ГАРАЛЬД-ФЕДІР ВОЛОДИМИРОВИЧ (1076-1132)

Див. табл. 14 поз. 8

IX

2. ВСЕВОЛОД-ГАВРИЇЛ МСТИСЛАВИЧ († 10.02.1138) ...................................................................... 1

Помер 10.02.1138 р. (97, с.209-210). Князь новгородський (1117-1132, 1133-1136 рр.), переяславський (1132-1133 рр.), вишгородський (1136-1137 рр.) і псковський (1137-1138 рр.). У 1123 р. одружився з дочкою Святослава Давидовича (Миколи Святоші) (714, с.266).

3. ІНГЕБОРД МСТИСЛАВНА († після 1131) ...................................................................... 1

Бл.1130 р. видана за датського принца герцога Шлезвігу Кнута II Лаварда, який після вигаснення нащадків Мстивоя успадкував «по кужелю» королівський трон ободричів

(1129-1131 рр.). В умовах боротьби за датську корону Кнут став небезпечним для інших претендентів, крім того можливість датсько-ободрицької унії не влаштовувала сили, які орієнтувалися на німців. У 1131 р. Кнута застрелили з засідки на датсько-ободрицькому кордоні. Інгеборд, яка залишилася з маленьким Вольдемаром, не зуміла утриматися на ободрицькому троні, однак пізніше її син став одним з найвидатніших королів Данії (262, t.6, р.42; 2019, s.318-330).

4. МАЛФРІДА МСТИСЛАВНА († після 1134) ...................................................................... 1

Була видана за норвезького короля Сігурда І Хрестоносця († 1130 р.). Після його смерті Малфріда вийшла за датського принца Ейріка-Еймунда Еріксона, який жив у Норвегії у вигнанні. Цей шлюб і підтримка могутнього київського князя допомогли йому повернутися на датський престол (Ейрік II Достопам'ятний, 1134-1137 рр.) (262, t.6, р.250).

5. NN МСТИСЛАВНА († після 1118) ...................................................................... 1

У 1112 р. видана за волинського князя Ярослава Святополковича. Бл. 1118 р. вони розлучилися (118, с.22).

6. МАРІЯ МСТИСЛАВНА († 1179 ?) ...................................................................... 1

Померла у 1179р. [?] (112, стб.317). Між 1116-1125рр. вийшла за сіверського князя Всеволода Ольговича († 1.08 чи 30.07.1146 р.), який пізніше став чернігівським та київським князем.

7. ІЗЯСЛАВ-ПАНТЕЛЕЙМОН МСТИСЛАВИЧ (* бл.1096 † 13.11.1154) ...................................................................... 1 < табл.16

Народився бл.1096 р. (1468, с.48). Помер 13.11.1154 р. (111, стб.342; 114, с.11; 116, с.160; 118, с.60-61; 120, с.198). Князь курський (1127-1130 рр.), полоцький (1130-1132 рр.), мінський (1132 р.), переяславський (1132-1133, 1142-1146 рр.), волинський (1135-1142, 1149-1152 рр.) і київський (13.08.1146 -23.08.1149, 20.08.1150-27.08.1150, бл.6.04.1151 -13.11.1154). Першою дружиною Ізяслава була незнана з імені німецька принцеса, родичка кайзера Фрідріха І, яка померла у 1151 р. (276, t.2, р.526). У 1154 р. одружився з Русудан, дочкою грузинського царя Деметрія І та сестрою царя Георгія III (112, стб.465, 468; 120, с.198). Після смерті мужа Русудан повернулася у Грузію і ще відігравала помітну роль при дворі.

8. ЯРОПОЛК МСТИСЛАВИЧ († після 1149) ...................................................................... l

У 1149 р. згадується як пороський князь (120, с. 180).

9. СВЯТОПОЛК-ІВАН МСТИСЛАВИЧ († 1154) ...................................................................... 1

Померу 1154р. (112, стб.468). Князь полоцький (1132 р.), псковський (1133-1139 рр.), берестейський (1140 р.), новгородський (1142-1148 рр.), волинський (1148-1149,1150, 1152-1154 рр.) і луцький (1150-1151, 1151-1152 рр.). Між 13.12.1143 та 6.01.1144 р. одружився з Євфимією, дочкою оломоуцкого герцога Оттона II (1750, р.25).

10. ІРИНА-ДОБРОНЕГА МСТИСЛАВНА ...................................................................... 1

У 1122 р. видана за кесаря Андроніка Комнена.

Супротивник імператора Ману'ша кесар Андронік був одним з організаторів союзу київського князя Ізяслава Мстиславича, угорського короля Гейзи II і грузинського царя Георгія III. Він помер у 1153 р. (112, стб.286; 1363, с.222).

11. КСЕНІЯ МСТИСЛАВНА († після 1130) ...................................................................... 1

Видана за ізяславського князя Брячислава Давидовича. Заради політики Мстислав-Гаральд не помилував зятя. Ксенія розділила долю чоловіка. У 1130 р. їх було вислано у Візатнію, звідки вони не повернулися (634, с.94-95).

12. РОСТИСЛАВ-МИХАЙЛО МСТИСЛАВИЧ († 14.03.1167) ...................................................................... 1 < табл.19

Помер 14.3.1167 р. (1468, с.83). Князь смоленський (1125-1154, 1154-1159, 1161 рр.) і київський (8.12.1154-15.12.1154, 12.04.1159-12.02.1161, 6.03.1161-14.03.1167).

13. РОГНЕДА МСТИСЛАВНА († після 1167) ...................................................................... 1

Померла після 1175 р. (1468, с.83). У її селі Рогнедино (Смоленська земля) помер Ростислав-Михаило Мстиславич.

14 ЄВФРОСИНІЯ МСТИСЛАВНА (* бл.ИЗО † після 1175) ...................................................................... 1

Народилася бл. 1130 р. Померла після 1175 р. У 1146 р.була видана за угорського короля Гейзу II († 31.05.1162). Енергійна і честолюбива Євфросинія мала великий вплив на чоловіка і всю угорську політику середини XII ст. По смерті чоловіка залишилася регентшою, була противницею зближення з Візантією. Бела III, намагаючись усунути матір від влади, спочатку ув'язнив її у фортеці Бранічево, а пізніше змусив стати черницею в єрусалимському монастирі іоаннітів. 2.10.1187 р. Єрусалим здобув Салах-ед-дін. Згідно традиції монастиря Лаври св.Феодосія Євфросинія померла у 1193 р. у монастирі св.Сави і була похоронена у церкві Теотокаса при Лаврі св.Феодосія, але гробниця її порожня, бо тіло перенесено на Русь. Насправді Євфросинія похована в Угорщині (2099,311-3151.; 1249, с.168-180).

15. ВОЛОДИМИР-ДМИТРІЙ МСТИСЛАВИЧ (* 1132 † 30.05.1171) ...................................................................... 1

Народився у 1132 р. (112, стб.294). Помер 30.05.1171р. (1468, с.98). Князь остерський (1147 р.), луцький (1149 р.), дорогобузький (1152-1154, 1170-1171 рр.), волинський (1154-1158 рр.), слуцький (1161 р.), трипільський (1162-1168 рр.), котельницький (1169 р.) і київський (бл.20.03.1167 — 9.05.1167, 17.02.1171 — 30.05.1171). У 1150р. одружився з дочкою бана Хорватії Бейлуша (1141-1157 рр.). Брат Бейлуша Урош II Молодший був великим жупаном Зети. Сестра Бейлуша та Уроша була матір'ю ГейзиІІ, а брати виступали його опікунами, через що мали вплив на угорську політику у наступні роки.

X

16. ІВАН ВСЕВОЛОДОВИЧ († 16.04.1128) ...................................................................... 2

Помер 16.04.1128 р. (114, с.5; 115, с.3).

17. ВОЛОДИМИР-ІВАН ВСЕВОЛОДОВИЧ († бл.1141) ...................................................................... 2

Помер бл.1141 р. Князь новгородський (1136 р.). Бл.1136 р. одружився з Ріксою, дочкою польського князя Болеслава III. Після його смерті вона вдруге вийшла за шведського короля Сверкера І († після 1155 р.) (1750, р.25)

18. ЯНКА ВСЕВОЛОДІВНА († 10.04.1128) ...................................................................... 2

Померла 10.04.1128 р. (114, с.5; 115, с.3)

19. МСТИСЛАВ ВСЕВОЛОДОВИЧ († 1168) ...................................................................... 2

Помер у 1168 р. (120, с.235).

20. ВЕРХУСЛАВА ВСЕВОЛОДІВНА († 15.03.1167) ...................................................................... 2

Помер 15.03.1167 р. Після 1136 р. була видана за Болеслава IV, князя мазовецького, куявського і краківського, якийпомер 3.04.1173р. (1739, р. 158).

21. РОСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1202) ...................................................................... 15

Помер після 1202р. (1750, р.25). Князь канівський (1163-1169 рр.) і трипільський (1191-1202 рр.).

22. МСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1203) ...................................................................... 15

Помер після 1203 р. Князь дорогобузький (1171-1173 рр.), трипільський (1173 — після 1183 рр.) і канівський (1194-1203 рр.). У 1203 р. потрапив у полон до Ольговичів і був ув'язнений у Сновську (1294, т.6, с.233).

23. ЯРОСЛАВ-МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1207) ...................................................................... 15

Помер після 1207 р. Князь новгородський (1182-1184, 1187-1196, 1197-1199 рр.), торжоцький (1196-1197 рр.) і вишгородський (1203 ?-1205 рр.). Був одружений з аланкою, яка померла 25.12.1201 р. (110, с. 175)

24. СВЯТОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († 24.02.1221) ...................................................................... 15

Згаданий у 1192-1202 рр. Загинув 24.03.1221 р. у битві під Галичем (87, с.292, 347, 351, 361, 378).

XI

25. СОФІЯ ВОЛОДИМИРІВНА (* 1141 † 1198) ...................................................................... 17

Народилася у 1141 р. Померла у 1198 р. (1750, р.25). У 1154 р. була видана за короля Данії Вольдемара І († 1182 р.), сина Кнута Лаварда та Інгеборд Мстиславни. У скандинавському епосі збереглися балади про те, як Софія спалила у лазні свою суперницю (162, с.42-47, 250). Бл.1186 р. вдруге вийшла за тюрінгського маркграфа Людовика V († 1190).

26. NN ЯРОСЛАВНА (* 1189† ?) ...................................................................... 23

Народилася у 1190 р. (114, с.20). Дальша доля невідома.

27. РОСТИСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ († 1199) ...................................................................... 23

Помер у 1199 р. від пошесті (114, с.22; 116, с. 171).

28. ІЗЯСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ († 1199) ...................................................................... 23

Помер у 1199 р. від пошесті (114, с.22; 116, с.171; 118, с.106). Мав 8-Ю років. Князь великолуцький (1197-1198 рр.).

29. СВЯТОСЛАВ [Ярославич?] († 30.05.1223) ...................................................................... 23

Не знаний з імені брат Ростислава та Ізяслава Ярославичів був трипільським князем у 1207 р. (118, с. 114). На думку М.Баумгартена цей князь тотожній шумському Святославові (1750, р.25). Але так бути не могло. Шумськ, як волинську волость утримували представники гілки Волинських Мономаховичів — нащадки Ізяслава-Пантелеймона Мстиславича. Нащадки Володимира Мстиславича утримували дрібні володіння у Пороссі. Братом Ростислава та Ізяслава найпевніше міг бути канівський князь Святослав, який загинув у битві на р.Калці 30.05.1223 р.

3.15. ВОЛИНСЬКА ГІЛКА МОНОМАХОВИЧІВ. БОЛОХІВСЬКІ КНЯЗІ. КНЯЗІ ОСТРОЗЬКІ ТА ЗАСЛАВСЬКІ

Волинська гілка Мономаховичів, особливо Романовичі, досліджується давно (М.Щербатов, М.Карамзін, П.Строєв, Д.Зубрицький, І.Шараневич, М.Грушевський, М.Баумгартен, Л.Войтович та ін.), але можна погодитися з польським дослідником Д .Домбровським, що генеалогія цієї гілки розроблена поверхово і багато проблем ще можна розв'язати, головним чином завдяки залученню західних джерел (1805, s.390).

Таблиця 16

РЮРИКОВИЧІ. МОНОМАХОВИЧІ. ВОЛИНСЬКА ГІЛКА

IX

1. ІЗЯСЛАВ-ПАНТЕЛЕЙМОН МСТИСЛАВИЧ († 1154)

Див. табл. 15 поз. 7

X

2. МСТИСЛАВ-ФЕДІР ІЗЯСЛАВИЧ († 13.08.1170) ...................................................................... 1

Помер 13.08.1170 р. (112, стб.547). Князь переяславський (1146-1149, 1151-1154 рр.), пересопницький (1155-1156 рр.), волинський (1156-1170 рр.) і київський (15.05.1167 — 12.03.1169, 22.02.1170-13.04.1170). Талановитий полководець і політик. «Сей князь зросту не вельми великого, але широкий плечима і міцний, як його лук ледве хто натягнути міг, лицем красивий, волосся кучеряве і коротке носив, мужнім був у битві, любитель правди, хоробрості його заради всі князі його боялись і шанували, хоча часто і з жінками і з дружиною веселився, але ні жінки, ні вино ним не володіли. вірі завжди до розправи і розпорядку був готовий, для того мало спав, а багато книг читав, і у радах про розправу з вельможами вправлявся, і дітей своїх сумлінно в тому наставляв, кажучи їм, що честь і вигода князя полягає у правосудді, розправі і хоробрості» (1468, c. 176).

У 1151 р. одружився з Агнесою, дочкою польського князя Болеслава III Кривоустого (1739, s.180).

3. NN ІЗЯСЛАВНА ...................................................................... 1

У 1143 р. видана за друцького князя Рогволода Рогволодовича (120, c. 167).

4. ЄВДОКІЯ ІЗЯСЛАВНА ...................................................................... 1

Бл. 1151 р. видана за Мєшка III Старого, на той час познанського князя (276, t.2, p.379; t.3, р.479, 634; 1739, s.165-167).

5. ЯРОСЛАВ-ІВАН ІЗЯСЛАВИЧ († 1180) ...................................................................... 1

Помер у 1180 р. (112, стб. 113). Князь турівський (1146-1148 рр.), новгородський (1148-1154 рр.), луцький (1154-1180 рр.) і київський (12.1173 — кінець 02.1174, початок 03.1174 -кінець 06.1174). У 1149 р. одружився з дочкою чеського короля Владислава II (1750, р. 26).

6. ЯРОПОЛК-СТЕФАН ІЗЯСЛАВИЧ († 7.03.1168) ...................................................................... 1

Помер 7.03.1168р. (112, стб.539). Князь шумський і бузький (1157-1168 рр.). У 1166 р. вдруге одружився з Марією (1149-1189 рр.), дочкою чернігівського князя Святослава Ольговича (112, стб.528; 118, с.78; 714, с.271).

XI

7. РОМАН-БОРИС МСТИСЛАВИЧ (* бл.1152 † 19.06.1205) ...................................................................... 2

Народився бл.1152 р. Загинув 19.06.1205 р. під Завихвостом (276, t.2, р.440,555; 230, t.9, р.172-176; 1468, с. 173-174). Князь новгородський (1168-1170 рр.), володимирський (1170-1187, 1188-1205 рр.), галицький (1187-1188, 1199-1205 рр.) і київський (початок — середина 02.1204). Один з найвиднійших політиків свого часу, творець Галицько-Волинської держави, пам'ять про якого збереглася надовго. «.. .на зріст хоч не вельми великий, але широкий і надмірно сильний, лицем красний, очі чорні, ніс великий з горбком, волосся чорне і коротке, вельми яр був у гніві, косен язиком, коли сердився, не міг довго слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п'яним ніколи не бував. Багато жінок любив, але ні одна ним не володіла. Воїн був хоробрий і хитрий на шикування полків, що наочно продемонстрував, коли угрів велике військо з малим своїм розбив. Все життя своє у війнах провадив, многі перемоги отримав, а єдиною переможений був» (1468, с. 174-175).

Між 1170-1180 рр. одружився з Предславою, дочкою овруцького князя Рюрика Ростиславича. Згідно В.Татищева, бл. 1198 р. фактично розлучився з дружиною і відіслав її до батька (1468, с. 167). Це повідомлення частково підтверджує присутність княгині з батьками 24.09.1199 р. на торжествах у Видубичах (112, стб.709-710). У 1204 р. вона, разом з батьками, була насильно пострижена в черниці (87, с.368). Ще до того бл. 1200 р. Роман одружився з дочкою візантійського імператора Ісаака II Ангела та Маргарити-Марії, дочки угорського короля Бели III (1750, р.26; 378, с.1-53). Напевно шлюб був результатом угоди, укладеної посольством у складі Твердяти Остромирича, Недана, Домажира і Негвара, яке у середині 1200р. бачив у Константинополі Добриня Ядрейкович (87, с.369; 2088, р.269-279; 1780, s.85). Ім'я княгині — Анна — встановлено на підставі того, що над її могилою у Володимирі-Волинському внук Мстислав Данилович у 1289 р. поставив каплицю св.Іоакими та Анни. Записи у Києво-Печерському пом'янику (поз.260) та Супральському пом'янику (поз. 1) переконали нас, що другим іменем княгині було Олена. У 1219 р. після того як її старший син Данило Романович одружився з дочкою Мстислава Удатного, княгиня стала черницею. Нам здається, що княгиня Олена, черниця, яка була на похоронах Володимира Васильковича у 1288 р. і яку Л .Махновець вважав вдовою Романа Даниловича (87, с.444) була Анною-Оленою. Виходячи з цього можна датувати її смерть 1289 р. Версія Г.Грали, за якою другою дружиною Романа була Марія із знатного візантійського роду Каматерос (Євфросинія Каматерос була дружиною ОлексіяПІ), просто здогадка, на наш погляд, не достатньо аргументована (1822, s. 116-117).

Обставини і причини загибелі Романа залишаються дискусійними. Напевно причиною загибелі Романа був його похід на допомогу німецькому королю Філітові IV Гогенштауфену, який був одружений з Іриною, дочкою Ісаака II Ангела, тобто рідною сестрою Анни-Олени. З такою версією погоджуються повідомленняцистеріанського абата Альберіка, а також гіпотези С.Томашівського, М.Кордуби, В.Пашуто та ін. (504, с.30). Схоже, що вони зустрічалися особисто, бо не випадково ж князь Роман Мстиславич пожертвував на честь св.Петра монастирю бенедиктинців у Ерфурті 20 гривень срібла, за що був зарахований до фундаторів цього монастиря (1630, c. 116). Можливо спілкування з оточенням Філіпа Гогенштауфена і тих кіл німецької знаті, які відстоювали принципи виборності кайзера, підштовхнули Романа до ідеї «доброго порядку» — зміни практики успадкування та виборності київського князя (495, с.32-37), хоча стосовно автентичності цього джерела існують поважні сумніви.

8. СВЯТОСЛАВ-АГАФОШК МСТИСЛАВИЧ († 1172/1183) ...................................................................... 2

Помер у 1172 р. в Бересті (за В.Татищевим) (1468, с.96) чи у 1193 р. (за В.Кадлубком) (276, t.2, s.408-409, 412), що більш вірогідно. Князь берестейський (з 1170 р.). М.Баумгартен вважав Святослава нерідним, а адаптованим сином Мстислава Ізяславича (1750, р.23, 25; 378, с.1-53), для чого особливих підстав немає.

9. ВСЕВОЛОД МСТИСЛАВИЧ († 04.1195) ...................................................................... 2

Помер у квітні 1194 р. і був похований у Володимирі в соборі Богоматері (112, стб.704). Князь белзький (бл. 1180-1195 рр.) і володимирський (1187-1188 рр.). Запис у Києво-Печерському пом'янику (поз.261) дозволяє припускати, що його хрестильним іменем було Дмитро.

10. ІНГВАР ЯРОСЛАВИЧ († бл.1220) ...................................................................... 5

Помер бл. 1220 р. Князь луцький (1180 — бл. 1220 рр.) і київський (07.1201 -16.01.1202; середина 01.1203 -16.02.1203; друга половина 02.1204). У 1183 р. у суперечці з братом Всеволодом втратив Луцьк (112, стб.630-631). Д о 1186 р. не тільки повернув собі верховенство на Волині, але й прогнав Всеволода і тримав Дорогобуж. У 1205 р. намагався утримати Володимир (112, стб.721)

11. ВСЕВОЛОД ЯРОСЛАВИЧ († після 1209) ...................................................................... 5

Помер після 1209 р. (112, стб.332). Князь дорогобузький (1180-1186 ? рр.) і луцький (1183р.). Напевно після 1186 р. був вигнаний з Волині. У1209 р. перебував при чернігівському дворі, тоді ворожому до волинських князів. У 1166 р. одружився з Малфрідою, дочкою турівського князя Юрія Ярославича (118.С.131).

12. ІЗЯСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ († 02.1195) ...................................................................... 5

Помер у лютому 1195 р. (112, стб.707). Напевно був шумським князем з 1180 р. (504, с.56).

13. МСТИСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ НІМИЙ († 1226) ...................................................................... 5

Помер у 1226 р. (112, стб.748). Князь пересопницький (1180 — бл. 1220 рр.) і луцький (бл. 1220 -1226рр.). Претендував на Галич (1212р.).

14. ВАСИЛЬКО ЯРОПОЛЧИЧ (* бл.1151 † 1182) ...................................................................... 6

Народився бл. 1151 р. Помер у 1182 р. Князь шумський (1168-1180 рр.) і дорогичинський (1180-1182 рр.). Претендував на Берестя (1181 р.), після невдачі втік у Польщу і, можливо, присягнув Лєшкові Білому (1468, с. 127-128). Відомості В.Кадлубека ніби Василько заповів своє князівство Польщі не відповідають дійсності — після нього у Дорогичині сидів його син. Був зятем мазовецького князя, напевно, Болеслава IV Кучерявого (1739, s.l 88).

XII

15. ФЕОДОРА РОМАНІВНА († після 1200) ...................................................................... 7

Померла після 1200 р. У 1187 р. видана за Василька, внука Ярослава Осмомисла, сина

Володимира Ярославича від попаді (113, с.32; 114, с. 145). У 1188 р. останній розлучився з нею на вимогу свого батька через претензії Романа на галицький престол.

16. ОЛЕНА РОМАНІВНА († після 1241) ...................................................................... 7

Померла після 1241 р. Видана за чернігівського князя Михайла Всеволодовича бл. 1188-1190 рр.

17. ДАНИЛО-ІВАН РОМАНОВИЧ (* 1202 † 1264) ...................................................................... 7

Народився у 1202 р. Помер у 1264 р. Князь галицький (1205-1206, 1211-1212, 1230-1232, 1233-1234,1238-1264 рр.), володимирський (1205-1208,1215-1238 рр.), київський (зима 1239/1240 — 6.12.1240), галицько-волинський (1238-1264, король з 1256 р.). Був одруженим двічі: у 1219 р. з Анною, дочкою Мстислава Удатного († до 1252 р.) та до 1252 р. з дочкою литовського князя Довспрунка, сестрою Товтивіла, племінницею Міндовга (599; 602; 1589; 585; 1243; 875; 881, с.97-110). Д.Домбровський перший шлюб відносить до липня 1217 р., а другий датує періодом між 1242-1245 рр. (1782, s.43-50). Так як польський дослідник погоджується з гіпотезою М.Грушевського, яку підтримав Б.Влодарський, що шлюб відбувся невдовзі після здобуття Мстиславом Галича, то стосовно першої дати розбіжностей немає. Ми відносимо цю подію (слідом за М.Грушевським, І.Крип'якевичем та М.Котляром) до 1219 р., не приймаючи поправки Л.Махновця. Дата другого шлюбу залишається невідомою. Вона залежала, перш за все від дати смерті Анни Мстиславни (яка невідома), а а не від кон'юктури галицько-литовських стосунків. Це могло трапитися і між 1242-1245 рр., і пізніше, у будь-якому випадку до 1252 р.

18. ВАСИЛЬКО РОМАНОВИЧ (* бл.1205 † 1269) ...................................................................... 7

Народився бл.1203 р. (118, с.324). Помер у 1269 р. (113, с.344). Князь белзький (1207-1211 рр.), берестейський (1208-1210,1219-1228 рр.), перемильський (1209-1219 рр.), пересопницький (1225-1229 рр.), луцький (1229-1238 рр.) і волинський (1238-1269 рр.). Проблема шлюбів Василька Романовича залишається дискусійною. Першою його дружиною була дочка володимиро-суздальського князя Юрія Всеволодовича. Шлюб цей відбувся у 1226 р. (113, с.336). Перша дружина ніяк не могла бути у третій ступені родинних зв'язків з Васильком Романовичем (булла папи Іннокентія IV від 5.12.1247 р. узаконює саме такий шлюб) (20, т. 1, N 76; 428, с. 128-129), що виключає її тотожність з Дубравкою, названою у цьому документі. Ми приймаємо версію Д.Домбровського, згідно якої до 1247 р. Василько Романович одружився вдруге з дочкою мазовецького князя Конрада Казимировича (1781, s.221-233). Ця версія не суперечить міркуванням М.Баумгартена, які прийняті також іншими дослідниками (1750, р.48-49; 1811, tabl. VII, XIX, s. 139): Олена, дочка краківського князя Лєшка Білого († 1265 р.), була третьою дружиною волинського князя.

19. САЛОМЕЯ-ЄВФРОСИНІЯ РОМАНІВНА [?] ...................................................................... 7

Вважалося, що у 1228 р. була видана за східнопоморського князя Святоплука († 1266 р.) Саломея Данилівна (290, р.505; 1249, с.423). Але посилання В.Пашуто на польські джерела виявилися помилковими: у них не згадується Саломея Данилівна, На цю помилку люб'язно звернув нашу увагу ДДомбрлвський. У джерелі з XVI ст. Саломея названа дочкою Романа, що було прийнято М.Баумгартеном (1740, р.48-49). За новішими польськими дослідженнями гданський князь Святоплук був одружений двічі: бл. 1223 р. з Євфросинією, яка померла 23.08.1235 р., та Ірмінгардою, згаданою в документі від 5.04.1252 р. (2014, t.l, s.269-275). Походження Євфросинії незнане. Це могло бути хрестильне ім'я Саломеї. Тоді вона була дочкою Романа від Анни-Олени і народилася бл. 1204-1205 р.

20. ОЛЕКСАНДР ВСЕВОЛОДОВИЧ († після 1234) ...................................................................... 9

Помер після 1234 р., напевно у галицькій в'язниці (112, стб.771-772). Князь белзький (1195-1208, 1215-1233 рр.) і володимирський (1208,1209-1215 рр.). Був одружений з дочкою Володимира Рюриковича (112, стб.765).

21. ВСЕВОЛОД ВСЕВОЛОДОВИЧ († після 1215) ...................................................................... 9

Помер після 1215 р. (112, стб.721, 729). Князь червенський (1207-1212 рр.) і белзький (1211-1215 рр.).

22. ОЛЕНА [?] ВСЕВОЛОДІВНА ...................................................................... 9

За Длугошем, версію якого приймають ряд істориків, у 1163 р. вийшла за польського князя Казиміра Справедливого († 5.05.1194р.) (2028, s. 14-19). У 1163р. Всеволод Мстиславич не міг мати дочки, бо він сам народився не раніше 1155 р. Тому О.Бальзер вважав дружину Казиміра дочкою Ростислава Мстиславича, а М.Баумгартен взагалі не вірив в її існування. С.Кентшинський висунув досить правдоподібну версію, що Олена була другою дружиною Казиміра з якою він одружився бл. 1185 р. (1882, s.200-209). Заперечення Т.Василевського цієї версії досить суттєві, але повністю її не спростовують (2094, s. 115-120). На цей час Олена могла мати бл. 14 років, а те, що вона була близькою родичкою Казиміра могло відступити на другий план з огляду на політичні вигоди цього шлюбу. Тісний союз белзьких князів з поляками ніби також свідчить на користь версії С.Кентшиньского. За традицією, Олена заснувала монастир поблизу Пліснеська.

23. ІЗЯСЛАВ ІНГВАРЕВИЧ († 31.05.1223) ...................................................................... 10

Загинув 1.06.1223 р. у битві на р.Калці (111, стб.509; 118, с.132; 121, с.92). Князь дорогобузький (бл.1220-1223 рр.).

24. СВЯТОСЛАВ ІНГВАРЕВИЧ († 31.05.1223) ...................................................................... 10

Загинув 1.06.1223 р. у битві на р.Калці. Князь шумський (бл. 1220-1223 рр.). У літописі згаданий без батькового імені, однак, враховуючи, що Шумське князівство залишалося волинським уділом, можна не сумніватися, що Святослав був сином Інгвара Ярославича.

25. ЯРОСЛАВ ІНГВАРОВИЧ († після 1229) ...................................................................... 10

Помер після 1229 р. Князь перемильський (бл.1220 ? — 1223, 1228 — ? рр.), шумський (1223-1227 рр.), луцький (1227-1228 рр.) і меджибізький (1228 — ? рр.). Був одружений з дочкою смоленського князя Романа Ростиславича (1750, р.60).

26. ГРЕМИСЛАВА ІНГВАРІВНА († після 13.06.1258) ...................................................................... 10

Померла після 13.06 — до 24.12.1258 р. У 1207 р. видана за краківського князя Лєшка Білого († 23.11.1227 р.). Була регеншою в молоді роки його сина Болеслава Огидливого і активно підтримувала волинських князів (1739, s.388; 276, t.2, p.552, 803, 836-839, 876, 938; t.3, p.46, 162-169, 677, 715; t.4, р.776).

27. ІВАН МСТИСЛАВИЧ († 1227) ...................................................................... 13

Померу 1227р. (112, стб.750). Князь луцький і чарторийський (1226-1227 рр.).

28. NN ВАСИЛЬКОВИЙ († 1192) ...................................................................... 14

Помер у 1192 p. Князь дорогичинський (1182-1192 рр.).

XIII

29. ІРАКЛІЙ ДАНИЛОВИЧ (* бл.1223 † до 1240) ...................................................................... 17

Народився бл.1223 р. Помер до 1240 р. (113, с.160, 333).

30. ЛЕВ-ОНУФРІЙ ДАНИЛОВИЧ (* бл.1228 † бл.1301) ...................................................................... 17

Народився бл. 1228р. (перша згадка під 1233р.). Помер бл.1301 р. (з цією датою, запропонованою Й.Х.Енглем (1796 р.) та М.Карамзіним і підтриманою Д.Зубрицьким, І.Шараневичем, В.Антоновичем та ін. пов'язані поважні сумніви, які стосуються грамот князя за 1299-1302 рр., визнаних фальсифікатами). Князь перемишльський (бл.1240-1269 рр.), белзький (після 1245 — 1269 рр.) і галицький (1264 -бл.1301 рр.), претендував на литовську (1269 р.) та польську (1289 р.) спадщину, здобув володіння на Закарпатті та Люблінську землю. Згідно традиції став ченцем і помер у монастирі св.Онуфрія у Лаврові. Однак каплиця, до якої традиція прив'язувала його могилу, виявилася будовою XVII-XVII1 ст. (1289; 1062, с.278). Більш рання церква у Лаврові не знайдена, хоча монастир був закладений у XIII ст. Відомості про його смерть у Спаському монастирі, так само як і версія віднайдення у 1767 р. багатої гробниці князя, срібло з якої пішло на відновлення монастиря, дуже непевні. Бл. 1250-1251 рр. одружився з Констанцією, дочкою угорського короля Бели IV (2099,485-4881; 217, t.7, р.216). Вона померла до 1300 р. Іменем Лева названо місто Львів, яке стало столицею Галицького королівства ще в останній чверті XIII ст. (504б с.90-96).

31. ПЕРЕЯСЛАВА ДАНИЛІВНА († 12.04.1283) ...................................................................... 17

Померла 12.04.1283 р. Бл. 1248 р. була видана за мазовецького князя Земовита І († 23.06.1262) (1739,8.313-320).

32. NN ДАНИЛІВНА ...................................................................... 17

У 1250 р. видана за володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича (121, c. 137-138).

33. СОФІЯ ДАНИЛІВНА ...................................................................... 17

У 1259р. видана за графа Генріха V Бланкенбург-Шварцбурга († 1285 р.) (1750, р.49; 1856,1, tafel.157; 1068, с.75).

34. РОМАН ДАНИЛОВИЧ (* бл.1230 † бл.1261) ...................................................................... 17

Народився бл. 1230 р. Помер бл.1261 р. Герцог Австрії (1252-1254 рр.), князь новогрудський (1251-1256 ?рр.) і холмський [?] (? — бл. 1261 рр.). Був одружений двічі. 27.06.1252 р. з Гертрудою Бабенберг, племінницею останнього австрійського герцога з династії Бабенбергів Фрідріха II, який загинув у битві на Лейті у червні 1246 р., вдовою за чеським королем Владиславом II та баденським герцогом Германом. В умовах війни за Австрійську спадщину, рятуючи Романа від полону, Гертруда добровільно погодилася на розрив шлюбу. Вона померла 24.04.1288 p. (l l O, N 60; 236, t.2, p.289; t.3, р.312; 197, р.599). Бл. 1255 р. одружився з Оленою, дочкою волковиського князя Гліба. На думку ряду дослідників саме її (а не вдову Романа Мстиславича) згадано під 1288 р. в описі похорон волинського князя Володимира Васильковича (378, с. 1-53). Запис у Києво-Печерському пом'янику (поз.263) дозволяє припускати, що хрестильне ім'я князя було Тимофій.

35. МСТИСЛАВ ДАНИЛОВИЧ († після 1292) ...................................................................... 17

Помер після 1292р. (112, стб.938-939). Князь луцький (1264-після 1292 рр.) і володимирський (1288 — після 1292 рр.). Бл. 1253 р. одружився з дочкою половецького хана Тейгака (112, стб.818). Недавно Д.Домбровський висунув версію щодо існування двох Мстиславів, перший з яких був сином від Анни Мстиславни і помер молодим, а другий народився від дочки Довспрунка (1783, s. 101-135). Незважаючи на ряд оригінальних думок, ця версія залишається гіпотезою. Хоча діяльність Мстислава до 1271 р. не знайшла відбитку у літописах, це ще нічого не доводить. Про багатьох князів взагалі не збереглося жодних відомостей у тих літописах, які до нас дійшли. Що ж стосується гіпотези про існування молодшого сина Мстислава Даниловича — Володимира (чи його внука), то вона, на наш погляд, помилкова (504, с.84).

36. ШВАРН ДАНИЛОВИЧ († 1269) ...................................................................... 17

Помер у 1269 р. (112, стб.868). Князь холмський (1264-1269 рр.) і великий князь литовський

(1264-1269рр.). У 1255 р. одружився з дочкою Міндовга і сестрою Войшелка, який у 1264 р. уступив йому литовський престол (378, с.47-51).

37 NN ДАНИЛОВИЧ († бл.1253) ...................................................................... 17

Помер бл. 1253 р. немовлям (113, с.333).

38. NN ДАНИЛІВНА († бл.1253) ...................................................................... 17

Померла бл. 1253 р. немовлям (113, с.333).

39. ВОЛОДИМИР-ІВАН ВАСИЛЬКОВИЙ († 10.12.1288) ...................................................................... 18

Народився після 1247 р. Помер 10.12.1288 р. Князь волинський (1269-1288 рр.). У 1263 р. одружився з Оленою, дочкою брянського князя Романа Михайловича. Визначний книжник (особисто переписав щонайменше два Євангелія апракос і Апостол, відчувається його участь у редагуванні літописів) та будівничий. Збудував багато храмів, у які вкладав дорогі ікони та книги у дорогій оправі. Тільки в церкву св.Георгія у Любомлі було вкладено 34 книги (1210, с.26-31; 1243, с. 109-130).

40. ОЛЬГА ВАСИЛЬКІВНА (* після 1247 † після 1288) ...................................................................... 18

Народилася після 1247 р. Померла після 1288 р. У 1259 р. видана за чернігівського князя Андрія Всеволодовича († 1262 р.) (112, стб.848).

41. ВСЕВОЛОД ОЛЕКСАНДРОВИЧ († після 1245) ...................................................................... 20

Помер після 1245 р. (учасник битви під Ярославом) (112, стб.798-799). Князь белзький (1241-після 1245 рр.).

42. АНАСТАСЫ ОЛЕКСАНДРІВНА ...................................................................... 20

Між 1244-1247 рр. видана за мазовецького князя Болеслава І († 25.02.1248), який володів

Сандомирським та Сєрадзським князівствами. Після його смерті вийшла за угорського магната Дмитра, надвірного суддю (1739, tabl. VI, р.8, s.8; 1750, р.58).

43. NN ОЛЕКСАНДРІВНА ...................................................................... 20

Видана за польського магната Петра з Кракова (1750, р.58).

44. БОРИС ЯРОСЛАВИЧ († після 1234) ...................................................................... 25

У 1234 р. згаданий як князь меджибізький (112, стб.774). Меджибіж був одним з центрів Болохівської землі. Навколо проблеми походження болохівських князів триває дискусія (600, с.69-139; 6016 с.155-186; 604, с.1-63; 1271; 1137, с.102-143; 560, с.3-11; 567, с.155-161, 535-536; 335, с.20-31; 1335, с.52-60; 990, с.99-104; 1471, с.164-175; 908, с.25-26, 55-56; 494, с.17-18; 498, с.158-159; 893). їх вважали туземними князями на зразок Кондувдия, асимільованими половцями (версія Д .Зубрицького, підтримана І.Шараневичем, Н.Молчановським та ін., повністю спростована археологічними дослідженнями, які не залишають сумнівів, що Болохівська земля була густо заселена нащадками полян, древлян та уличів); боярами, які виступали проти об'єднавчої політики Данила Романовича (версія М.Котляра); сільськими князями-суддями, аналогічними підкарпатським у селах на волоському праві (версія А.Петрушевича, як і попередня не зовсім узгоджується з джерелами, адже Болеслав прямо звернувся до Данила: «це не твої воїни, вони є окремими князями», «братією» називав їх і київський князь Ізяслав Мстиславич, крім того літописці ніколи не плутали бояр з князями, а у пом'яниках титул «князь» іноді переписаний сотні раз); Ольговичами, які вціліли тут після трагедії 1211 р. (М.Карамзін, МАрцибашев, М.Квашнін-Самарін, Р.Зотов). Помилка останніх полягала у тому, що вони вважали князя Ізяслава Мстиславича, який у 1235 р. захопив Київ і вимагав у Данила Романовича повернути свою «братію» — болохівських князів, Ольговичем, тоді як цей князь був Смоленським Мономаховичем. Враховуючи цей факт М.Баумгартен справедливо вважав болохівських князів нащадками Інгвара Ярославича, які зберегли тільки цю частину його володінь. На його думку у Бориса було ще два брати, які тримали Болохів (1750, р.60-62). Справді, Волинські Мономаховичі були «братією» для Смоленських Мономаховичів. Ввважаючи, що їх права на Луцьк і Східну Волинь вагоміші від прав Данила Романовича, ці князі і їх нащадки могли бути в опозиції до Данила Галицького. Крім того безпосереднє сусідство з ординцями змушувало 'їх до співпраці з ними. Болохівські князі, як і вважав М.Баумгартен, були братами або нащадками князя Бориса Ярославича.

XIV

45. ЮРІЙ ЛЬВОВИЧ (* 24.04.1252 (1257 ?) † 24.04.1308) ...................................................................... 30

Народився 24.04.1252 р. (чи 1257 ?). Помер 24.04.1308 р. Князь белзький (бл.1269-1301 рр.), король галицький і князь володимирський (1301 -1308 рр.). У 1282 р. одружився з дочкою тверського князя Ярослава Ярославича († бл. 1286 р.). У 1287 р. одружився вдруге з Євфимією, дочкою куявського князя Казиміра Конрадовича († 18.03.1308 р.) (1750, р.47, 50).

46 СВЯТОСЛАВА ЛЬВІВНА († 1302) ...................................................................... 30

Померла у 1302 р. у монастирі кларисок у Старому Сончі (983, с.223), де перебувала і її тітка Кінга.

47 АНАСТАСІЯ ЛЬВІВНА († 12.03.1335) ...................................................................... 30

Померла 12.03.1335 р. Перед 1301 р. видана за добжинського князя Земовита († 1306 р.). При своїх синах Лєшку (1302-1316 рр.), Владиславі (1303-1352/1357 рр.), Казиміру (1304-1316 рр.) і Болеславі (1305-1326/1329 рр.) була регеншею. Владислав у 1323 р. претендував на Галицьку спадщину (1739, р.345-347).

48. МАРІЯ РОМАНІВНА (* 1253/54 † ?) ...................................................................... 34

Народилася 1253/54 р. Виховувалася у матері Гертруди в Австрії. Видана за загребського бана Стефана IV (567, с.76, 518-519).

49. ВАСИЛЬКО РОМАНОВИЧ (* 1256/60 † поч.ХІV ст.) ...................................................................... 34 < князі ОСТРОЗЬКІ (табл.17) і ЗАСЛАВСЬКІ (табл.18)

Ми розглядали проблему походження князів Острозьких і пов'язану з нею полеміку у ряді досліджень (506, с.355-367; 493, с.122-123; 500, с.90-92; 504, с.123-127). Фамільна традиція родини, яку зафіксували сучасники Б.Папроцький (1584 р.), І.Потій (1598 р.), З.Копистенський та Г.Смотрицький, прийнята пізніше К.Стадницьким, Д.Зубрицьким, Г.Власьєвим, М.Баумгартеном та іншими, на наш погляд, відповідає дійсності: князі Острозькі походять від Василька Романовича, який народився між 1256-1260 рр., а помер на початку XIV ст., тримав Слонімське князівство (1281 — після 1282) і, можливо, Острозьке князівство (початок XIV ст.). Версія Радзіміньского про походження Острозьких від незнаних конунгів вікінгів, які осіли на Волині мало не в часи Рюрика, виключається хоча б відсутністю там варязьких матеріалів. Версія Ю.Пузини, за якою Данило Острозький був внуком Наримунта Гедиміновича, не підтверджена поважними аргументами і заперечується фрагментами Холмського пом'яника. На дошкульні місця версії M. Максимовича щодо походження Острозьких від турівських Ізяславичів ми також вказували як у названих дослідженнях так і вище, при аналізі відповідних фрагментів Києво-Печерського та інших пом'яників. Ретельні дослідження пом'япиків привели І.Мицька до висновку, що Острозькі походять від Волинських Мономаховичів (1121, с.49-56). Правда, він вважає, що князь Данило Острозький був внуком Мстислава Даниловича, а не Романа Даниловича. Наші заперечення цієї версії викладені при розгляді пом'яників. Незважаючи на цю незначну розбіжність, це дослідження не тільки підкріпило основні наші попередні висновки, але й повністю спростувало версії М.Максимовича та Ю.Пузини, які ще мали прихильників.

Нижче подано уточнені й доповнені на базі дослідження пом'яників генеалогічні таблиці князів Острозьких (табл. 17) і їх відгалуження князів Заславських (табл. 18).

50. МАРІЯ РОМАНІВНА ...................................................................... 34

Запис у Супральському пом'янику (поз. 10) дозволяє припускати, що у Романа Даниловича та Олени Глібівни була дочка Марія, яка вийшла за турівського князя Ярослава Юрійовича.

51. ДАНИЛО МСТИСЛАВИЧ († після 1280) ...................................................................... 35

Востаннє згаданий під 1280 р. (112, стб.882). Напевно помер при житті батька, або ж невдовзі після нього без нащадків, бо у 1301 р. Юрій Львович вже титулувався володимирським князем.

52. ІЗЯСЛАВА ВОЛОДИМИРІВНА († після 1288) ...................................................................... 39

Померла після 1288 р. Адаптована дочка Володимира Васильковича і Олени Романівни, дальша доля якої незнана.

53. ГРЕМИСЛАВА ВСЕВОЛОДІВНА ...................................................................... 41

Видана за опольського князя Болеслава († 14.05.1314) (1750, р.58-59).

XV

54. МИХАЙЛО ЮРІЙОВИЧ (* 1283 † 1286) ...................................................................... 45

Народився у 1283 р. Помер у 1286 р. (1750, р.47, 52).

55. АНДРІЙ ЮРІЙОВИЧ (* бл.1289 † до 25.05.1323) ...................................................................... 45

Народився бл. 1289 р. Помер до 21.05.1323 р. (дата листа Владислава Локєтка до папи Іоанна XXII з повідомленням про смерть Андрія та Лева) при незнаних обставинах, можливо у боротьбі з ординцями (567, с.120-121, 527-529; 930, с.152; 1605, с.22-23; 504, с.98-99). Князь галицький і володимирський (1308-1323 рр.). У фальсифікаті грамоти Лева Даниловича (1301 р.) титулований князем Ярославським.

56. ЛЕВ ЮРІЙОВИЧ († до 25.05.1323) ...................................................................... 45

Помер до 21.05.1323 р. Князь луцький (1308-1323 рр.). Можливо, що його дружиною була сестра глоговських князів Генріха II та Яна (504, c. 100). Запис у Києво-Печерському пом'янику (поз.262) дозволяє припускати, що його хрестильним іменем було Дмитро.

57. МАРІЯ ЮРІЇВНА (* до 1293 † 11.01.1341) ...................................................................... 45

Народилася до 1293 р. Померла 11.01.1341 р. Бл.1301 р.видана за сохачевського ічерського князя Тройдена Болеславича († 13.03.1341 р.) (1739, s.453; 276, 1.5, р.880-881). Їх син Болеслав-Юрій успадкував галицький престол у 1323 р.

XVI

58. ЄВФИМІЯ (БУША ?) ЛЬВІВНА († до 1349) ...................................................................... 56

Померладо 1349р. Бл. 1321/23 рр.видана за Любарта-Дмитра Гедиміновича († 1384р.) (504, с.98-100).

59. БОЛЕСЛАВ-ЮРІЙ ТРОЙДЕНОВИЧ († 1340) ...................................................................... 57

Син Марії Юріївни і сохачевсько-черського князя Тройдена Болеславича. Помер у 1340 р. Галицько-волинський князь (1323-1340рр.). У 1331 р. одружився з Офкою-Евфимією, дочкою Гедиміна († 5.02.1342) (2111, s.7-8).

60. ДМИТРО [?1 († після 1368) ...................................................................... нащадок 44

Помер після 1368 р. Слідом за С.Кучинським ми вважаємо подільського князя Дмитра, який разом з Хаджибеєм і Кутлубуги потерпів поразку у битві на Синіх водах у 1362 р. руським князем, нащадком болохівських князів, які вціліли під ординським протекторатом на Поділлі (504, с. 106-107).

XVII

61. ФЕДІР ДМИТРОВИЧ († після 1362) ...................................................................... 60

У XIX ст. архімандрит вірмено-католицької церкви Мінас Медічі (Бжкянц) віднайшов латинську копію грамоти, датованої 1062 р., зроблену у 1641 р.: «Ось від великого князя Федора Дмитровича косогацьким вірменам. [Ті], які схочуть сюди прийти [і] прийдуть мені на допомогу, я дам волю на три роки, а коли будете підо мною, хто де захоче, там вільно поселиться». У суперечці В.Мікаеляна з Я.Дашкевичем стосовно датування грамоти, безперечно, правий останній (606, с.4-18; 1122, с. 11 -18). Грамота не могла бути видана в XI ст., коли не існувало князя Федора Дмитровича. У XIV ст. у Солхаті (Судаку) існувала значна вірменська колонія («косохатським вірменам» Я.Дашкевич пропонує читати як «ко солхатським вірменам», що не викликає заперечень). При датуванні грамоти за вірменським григоріанським календарем (1062 р. приблизно відповідає 1362 р.) у латинській копії можна було легко допустити помилку. Князь Федір Дмитрович міг бути сином подільського князя Дмитра, який залишився на Поділлі після відступу батька з ординцями по поразці на Синіх Водах і послав у Крим свій заклик по допомогу перед загрозою наступу Корятовичів.

XVIII

62. БОРИС ЗВЯГОЛЬСЬКИЙ (початок XV ст.) ...................................................................... нащадок 44?

Згадується на початку XV ст. Н.Яковенко відносить родину князів Звягольських, які володіли невеликим уділом з центром у Звяголі на краю Болохівської землі, до нащадків Ольгерда Гедиміновича (1700, с.296). Це не виключено, як прихильники Любарта або Свидригайла вони могли отримати там якийсь уділ. Але, скоріше, більш природньо бачити в них нащадків давніх болохівських князів, які утримали свій уділ. Може .саме тому після вигаснення родини Звягольських їх уділ було передано Острозьким, як найближчій родині (201,1.1, s. 118). Ім'я Борис також характерне для цієї гілки Волинських Мономаховичів.

63. ДМИТРО ДЕРЕВИНСЬКИЙ (початок XV ст.) ...................................................................... нащадок 44?

Записаний у Києво-Печерському пом'янику під поз. 1. У Болохівській землі було м. Деревич (вперше згадане під 1241 р.). Від нього могло походити прізвище цих князів, які теж могли бути нащадками болохівських князів. Зрозуміло, що це тільки гіпотеза і походження даних князів залишається не встановленим.

XIX

64. ІВАН БОРИСОВИЧ ЗВЯГОЛЬСЬКИЙ († після 1461) ...................................................................... 62

Помер після 1461 р. (1700, с.296).

65. СЕМЕН БОРИСОВИЧ ЗВЯГОЛЬСЬКИЙ († після 1446) ...................................................................... 62

Помер після 1446 р. (1700, с.296). Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.285).

66. ІВАН ДМИТРОВИЧ ДЕРЕВИНСЬКИЙ (середина XV ст.) ...................................................................... 63

Жив у середині XV ст. Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз .2) в числі родини князя Михайла Івановича Деревинського після Дмитра. Очевидно, що Іван був сином Дмитра і батьком Михайла. Після нього записані нетитуловані особи. Напевно у нього була дочка, яка вийшла за нетитулованого шляхтича, чия родина також була внесена у блок князів Деревинських.

XX

67. АНДРІЙ СЕМЕНОВИЧ ЗВЯГОЛЬСЬКИЙ († до 1499) ...................................................................... 65

Помер до 1499 р. (1700, с.296).

68. ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ ЗВЯГОЛЬСЬКИЙ († до 1499) ...................................................................... 65

Помердо 1499 р. (1700, с.296).

69. МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ДЕРЕВИНСЬКИЙ ...................................................................... 66

Жив у кінці XV — на початку XVI ст. (1700, с.333).

Таблиця 17

РЮРИКОВИЧІ. МОНОМАХОВИЧІ. ОСТРОЗЬКІ

Родині Острозьких присвячена численна література (279, t.7,s. 175-194; 1260, с. 137-142; 1262, с.33-48; 284, s.448; 1059, с. 1-48; 1060; 813; 1815; 422; 1415, с.272-280; 1576, с.5-18; 530, с.182-191; 1383, с.205-209; 1272; 1265, с.79-81; 2009; 2010, s.3-40; 1765, s.229-239; 2112, s.342-351; 1725; 484, с.341-358; 485, с.3-30; 483, т.З, в.1, с.1-50; 1521, N13-14, с.410-414; N 20, с.594-597; N 21, с.636-640; N 22, с.661-668; 378, с.1-53; 1754, р.164-167; 1874; 406; 1883; 1994, s.251-274; 1905; 1906; 1907; 967; 2129; 1773; 1845, s.33-66; 1936, s.349-398; 1796, s.15, 64-66, 219; 493, c.122-123; 500, c.90-92; 504, c.123-127; 505, табл.18; 506, c.355-367; 1700, c.88-90, 276-277; 1529, c.112-121; 1530, c.24-31; 1121, c.49-56), але цілий ряд питань все-ще залишається дискусійними.

XIV

1. ВАСИЛЬКО РОМАНОВИЧ († початок XIV ст.)

Див. табл.16 поз. 49.

XV

2. АННА-ЄЛИЗАВЕТА ВАСИЛЬКІВНА († бл.1345) ...................................................................... 1

У середині 1320-х — на початку 1330-х видана за незнаного з імені пінського князя. В кінці 1330-х вийшла вдруге за Наримунта-Гліба Гедиміновича († 1345 р.). Записана у Холмському (поз. 1) та Києво-Печерському (поз.91 та поз. 303-як інокиня Єлизавета) пом'яниках.

3. ДАНИЛО ВАСИЛЬКОВИЧ († після 1366/ до 1370) ...................................................................... 1

Князь острозький (до 1340 — після 1366/до 1370 рр.) і холмський (до 1352 — бл. 1366 рр.). Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.81,264), його дружина Василиса — поз.92,304.

4. ІВАН ВАСИЛЬКОВИЧ ...................................................................... 1

Записаний у Києво-Печерському пом'яиику (поз.265).

XVI

5. ЮРІЙ-АНДРІЙ ДАНИЛОВИЧ († бл.1377) ...................................................................... 3

Князь холмський (після 1370 -1377 рр.). Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.85, 269, 316).

6. МИХАЙЛО ДАНИЛОВИЧ († 12.08.1399) ...................................................................... 3

Князь холмський [?] (1383-1387 рр.).

7. ДМИТРО ДАНИЛОВИЧ († 12.08.1399) ...................................................................... 3

8. ІВАН ДАНИЛОВИЧ ...................................................................... 3

9. АНАСТАСІЯ ДАНИЛІВНА ...................................................................... 3

Видана за князя Івана Олександровича Глинського. Записана у Києво-Печерському пом'янику (поз. 310).

10. ФЕДІР ДАНИЛОВИЧ (* бл.1365 † після 1437) ...................................................................... 3

В чернецтві Феодосій. Був одружений з Агафією-Агрипиною Чурилівною Бродовською. Князь острозький (після 1366 — після 1435 рр.). Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.82,266 — «в іноцех Феодосія», 277) разом з дружиною (поз.93, 305 — «в іноцех Агрипину»).

11. ОЛЕКСАНДР-ОЛЕКСІЙ ДАНИЛОВИЧ ...................................................................... 3

Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.83-84, 268).

12. NN ДАНИЛІВНА ...................................................................... 3

Записана у Києво-Печерському пом'янику (поз.288). Була одружена з Романом Федоровичем (†, після 1416 р.), кн. кобринським і ратненським (?).

XVII

13. СЕМЕН ЮРІЙОВИЧ († 1376) ...................................................................... 5

Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.87, 275).

14. ІВАН ЮРІЙОВИЧ († 12.08.1399) ...................................................................... 5

Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз. 88, 276).

15. ФЕОДОРА-ОЛЕНА ФЕДОРІВНА ...................................................................... 10

Була одружена з князем Олександром Четвертнею (?). Записана у Києво-Печерському пом'янику (поз.94, 306), її муж кн. Олександр Четвертая — також записаний у блоці князів Острозьких (поз.89).

16. ДАШКО ФЕДОРОВИЧ († бл.1420) ...................................................................... 10

Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.271), його дружина Марфа (в чернецтві) — поз.308.

17. ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ († 1448/1450) ...................................................................... 10

Князь острозький (після 1435 — бл.1450). У 1428 р. одружився з Ганкою, дочкою кн. Івана Ямонтовича-Підберезького. Записаний у Києво-Печерському пом'янику під поз.270, його дружина — під поз.309.

18. АНАСТАСІЯ ФЕДОРІВНА ...................................................................... 10

Видана за кн. Івана Семеновича Путятича-Друцького. Записана у Києво-Печерському пом'янику (поз.314, 317).

19. ФЕДІР-ВАЦЛАВ ФЕДОРОВИЧ (* після 1422 † після 1459) ...................................................................... 10

XVIII

20. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ († після 1465) ...................................................................... 17

Князь острозький (бл.1450 — після 1465 рр.). Записаний у Києво-Печерському (поз.289) і Супральському (поз.48) пом'яниках, у каталозі ктиторів Києво-Печерського монастиря А.Кальнофойського (поз.36); його дружина Марія — у Києво-Печерському пом'янику (поз.318).

21. АГРИПИНА-КАТЕРИНА ВАСИЛІВНА ...................................................................... 17

Була одружена тричі: з Іваном Кгойчевичем, з Михайлом Нацовичем і Войтехом Яновичем. У чернецтві Євфросинія, записана у Києво-Печерському пом'янику під поз.320.

22. ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ († бл.1500) ...................................................................... 17 < князі ЗАСЛАВСЬКІ (табл. 18)

Князь заславський (бл. 1450 — бл. 1500 рр.). Був одружений з Софією-Варварою, дочкою Юрія Семеновича, кн. турівського (?). Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.284), його дружина -під поз.319.

XIX

23. МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ († 1501) ...................................................................... 20

Князь острозький (після 1465 — 1501рр.), староста луцький, маршалок Волинської землі (1500-1501 рр.). Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.288), його дружина Феодора — під поз.311.

24. КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ (* 1460 † 1530) ...................................................................... 20

Князь острозький (1501-1530 рр.), брацлавський і вінницький намісник (1497-1500, 1507-1516, 1518-1530 рр.), староста луцький і маршалок Волинської землі (1507-1522 рр.), каштелян віленський (1511-1522 рр.), троцький воєвода (1522-1530 рр.), гетьман великий литовський (1497-1500, 1507-1530 рр.). Був одружений двічі: з кн. Тетяною Семенівною Гольшанською († 1522 р.) та кн. Олександрою Семенівною Слуцькою († після 1556 р.). Записаний у Супральському пом'янику (поз.47), його дружина кн.Тетяна Семенівна — у Києво-Печерському пом'янику (поз.307).

25 КСЕНІЯ-МАРІЯ ІВАНІВНА († після 1506) ...................................................................... 20

Була одружена з кн. Андрієм Олександровичем Сангушком. Записана у Києво-Печерському (поз.312) і Супральському (поз.69) пом'яниках.

XX

26 РОМАН-ГЕОРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ († 1516) ...................................................................... 23

Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.290). Сумніви в його існуванні безпідставні. Про нього пишуть такі незв'язані між собою джерела як автор Острозького літописця і Ш.Старовольський.

27 ІЛЛЯ КОСТЯНТИНОВИЧ (* 1510 † 1539) ...................................................................... 24

Князь острозький (1530-1539 рр.), брацлавський і вінницький намісник (1530-1539рр.). У 1539 р. одружився з Беатою Костелецькою (* 1515 † 1576).

28. ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ (* 1526 † 1608) ...................................................................... 24

Князь острозький (1539-1608 рр.), староста володимирський, маршалок Волинської землі (1550-1608 рр.), воевода київський (1559-1608 рр.). У 1553 р. одружився з Софією Тарновською (*бл.1534 † 1571).

29. СОФІЯ-МАВРА КОСТЯНТИНІВНА († після 1531) ...................................................................... 24

Записана у каталозі ктиторів Києво-Печерського монастиря А.Кальнофойського (поз.42).

XXI

30. ГАЛЬШКА ІЛЛІВНА (* 1539 † 1582) ...................................................................... 27

Формально була одружена тричі: з кн. Дмитром Федоровичем Сангушко, з кн. Семеном Юрійовичем Слуцьким та Лукашем Гуркою. Можливо, записана у каталозі ктиторів Києво-Печерського монастиря А.Кальнофойського (поз.43) під хрестильним іменем Євдокії.

31. ЄЛИЗАВЕТА-ПЕЛАГІЯ КОСТЯНТИНІВНА († 1599) ...................................................................... 28

До 1575 р. була видана за Яна Кішку († 1591 р.), у 1593р. вийшла за кн. Криштофа Радзивіла († 1603р.). Записана у каталозі ктиторів Києво-Печерського монастиря А.Кальнофойського (поз.44).

32. КАТЕРИНА КОСТЯНТИНІВНА († 1579) ...................................................................... 28

У 1578 р. видана за кн. Криштофа Радзивіла († 1603 р.).

33. ЯНУШ КОСТЯНТИНОВИЧ (* 1554 † 1620) ...................................................................... 28

Князь острозький (1608-1620 рр.), староста білоцерківський, богуславський, черкаський, канівський, переяславський, воєвода волинський (1585-1593 рр.), каштелян краківський (1593-1620 рр.). Одружувався тричі: у 1582р. з Сюзанною Середі (* 1566† 1596), у 1597 р. з Катериною Любомирською, у 1612 р. з Теофілею Тарло (*бл.1595 † 1635).

34. КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ († 1588) ...................................................................... 28

Староста володимирський (1579-1588 рр.), переяславський (1585-1588 рр.), крайчий коронний (1579-1588 рр.), підчаший коронний (1588 р.). У 1583 р. одружився з Олександрою Тишкевич († після 1593 р.).

35. ОЛЕКСАНДР КОСТЯНТИНОВИЧ (* 1571 † 1603) ...................................................................... 28

Воєвода волинський (1593-1603 рр.). У 1592 р. одружився з Анною Косткою (* 1571 † 1635).

36. МАРІЯ КОСТЯНТИНІВНА ...................................................................... 28

Записана у молодшій редакції Києво-Печерського пом'яника на стор.101 (конспект А.Кальнофойського).

XXII

37. ЕЛЕОНОРА ЯНУШІВНА († 1618) ...................................................................... 33

Була одружена з Ієронімом Язловецьким, по його смерті у 1609 р. вийшла вдруге за кн. Януша Радзивіла († 1625 р.).

38. ЄВФРОСИНІЯ ЯНУШІВНА († 1628) ...................................................................... 33

Видана за кн. Олександра Заславського († 1629 р.). До їх дітей перейшла Ординація Острозьких.

39. ЯН-ВОЛОДИМИР ЯНУШОВИЧ (* 1617 † 1618) ...................................................................... 33

40. ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ († 1607) ...................................................................... 35

41. АДАМ-КОСТЯНТИН ОЛЕКСАНДРОВИЧ († 1618) ...................................................................... 35

42. ЯНУШ ОЛЕКСАНДРОВИЧ († 1619) ...................................................................... 35

43. КРИШТОФ ОЛЕКСАНДРОВИЧ († 1606) ...................................................................... 35

44. ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ († 1605) ...................................................................... 35

45. СОФІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА († 1622) ...................................................................... 35

У 1613 р. видана за кн. Станіслава Любомирського († 1649 р.).

46. АННА-АЛОЇЗА ОЛЕКСАНДРІВНА (* 1600 † 1654) ...................................................................... 35

У 1620р. видана за Яна-Карла Ходкевича (* 1561 † 1621).

47. КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА († 1642) ...................................................................... 35

У 1620 р. видана за Томаша Замойського (* 1594 † 1638).

Таблиця 18.

РЮРИКОВИЧІ. МОНОМАХОВИЧІ. ЗАСЛАВСЬКІ

Родина князів Заславських вивчена далеко не повно (2112, s.605-618; 493, с. 122-123; 500, с.90, 93; 505, табл.19; 1700, с.88-90, 94-104, 278-279). Так князі Юрій, Лев, Іван, Сергій, Иосиф, Родіон і Олександр Юрійовичі записані у Києво-Печерському (поз.294, 295, 296, 297, 298, 299, ЗОЇ) та Дерманському пом'яниках. З них тільки про Івана є згадки у інших документах. Всі вони, напевно, загинули у 1516-1527 рр. у період інтенсивних нападів ординців на Волинь.

XVIII

1. ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ЗАСЛАВСЬКИЙ († бл.1500)

Див. табл. 17 поз. 22

XIX

2. АНДРІЙ ЮРІЙОВИЧ († бл.1535) ...................................................................... І

Князь заславський (бл. 1500 — бл. 1535 рр.).

3. ІВАН ЮРІЙОВИЧ († бл.1514/16) ...................................................................... 1

Князь заславський (бл. 1500 — бл. 1514/16 рр.). Одружився з Оленою Федорівною († після 1545 р.).

4. NN ЮРІЇBHA ...................................................................... l

Видана за Семена Олізаровича

5. ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ († 1516/1527) ...................................................................... 1

6. ЛЕВ ЮРІЙОВИЧ († 1516/1527) ...................................................................... 1

7. СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ († 1516/1527) ...................................................................... 1

8. ИОСИФ ЮРІЙОВИЧ († 1516/1527) ...................................................................... 1

9. РОДІОН ЮРІЙОВИЧ († 1516/1527) ...................................................................... 1

10. ОЛЕКСАНДР ЮРІЙОВИЧ († 1516/1527) ...................................................................... 1

XX

11. МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ († бл.1530) ...................................................................... 3

12. КУЗЬМА ІВАНОВИЧ († 1556) ...................................................................... 3

Князь заславський (бл. 1535 -1556 рр.). Після 1530 р. одружився з кн. Апастасією Дубровицькою-Гольшанською († 1561 р.).

XXI

13. АННА КУЗЬМІВНА († 1582) ...................................................................... 12

У 1547 р. видана за кн. Івана Федоровича Чорторийського († 1566/67 р.).

14. ЯНУШ КУЗЬМОВИЧ († 1562) ...................................................................... 12

Князь заславський (1556-1562 рр.). Його, незнана з імені дружина, походила з Кирдеїв.

XXII

15. СОФІЯ ЯНУШІВНА († після 1618) ...................................................................... 14

Двічі виходила заміж: за Олександра Загоровського і, після його смерті, у 1588 р. за Фрідріха Тишкевича († після 1621 р.).

16. ЯНУШ ЯНУШЕВИЧ († 1629) ...................................................................... 14

Князь заславський (1562-1629 рр.), староста житомирський (1595-1606 рр.), переяславський (1620-1629 рр.), воевода підпяський (1591-1604 рр.), волинський (1604-1629 рр.). Бл. 1577 р. одружився з кн.Олександрою Романівною Сангушко († 1602 р.), а після 1609 р. вдруге з Мар'яною Лещинською (* 1574 † 1642).

17. МИХАЙЛО ЯНУШЕВИЧ († 1587) ...................................................................... 14

XXIII

18. ЕЛЬЖБЕТА ...................................................................... 16

Двічі виходила заміж: за Яна Щасного Гербурта († 1616 р.) і Максиміліана Пшерембського.

19. СОФІЯ ...................................................................... 16

Бл. 1603 р. видана за Яна Остророга (* 1547† 1622).

20. ОЛЕКСАНДР († 1629) ...................................................................... 16

Князь заславський (1629 р.), староста житомирський (1606-1629 рр.), каштелян олинський (1605-1615 рр.), воєвода брацлавський (1615-1628 рр.) і київський (1628-1629 рр.). Одружився з кн.Єфросинією Острозькою († 1628 р.).

21. КОСТЯНТИН († 1615) ...................................................................... 16

Був одружений з Анною Потоцькою.

22. ЮРІЙ (* 1592† 1636) ...................................................................... 16

Староста володимирський (1635-1636 рр.).

XXIV

23. ФРАНЦИСК († 1622) ...................................................................... 20

1-й Острозький ординат (1620-1622 рр.).

24. ВЛАДИСЛАВ-ДОМЕНІК († 1656) ...................................................................... 20

Князь заславський (1629-1656 рр.), 2-й Острозький ординат (1622-1656 рр.), староста луцький (1636-1656 рр.), конюший коронний (з 1636 р.), воєвода сандомирський (1645-1649 рр.), краківський (1649-1656 рр.). Був одружений двічі: з Софією Лігезоюта Катериною Собєською.

25. КАРОЛЬ († після 1618) ...................................................................... 20

26. КОСТЯНТИН-ОЛЕКСАНДР (* 1620 † 1642) ...................................................................... 20

27 ЯНУШ-ІСИДОР (* 1622 † 1649) ...................................................................... 20

28 КОНСТАНЦІЯ († 1630) ...................................................................... 20

Видана за гр. Фердінанда Мишковського.

29. СЮЗАННА († до 1628) ...................................................................... 20

XXV

30. ОЛЕКСАНДР-ЯНУШ († 1673) ...................................................................... 24

Князь заславський (1656-1673 рр.), 3-й Острозький ординат (1656-1673 рр.).

31. ТЕОФІЛЯ-ЛЮДВІКА († 1709) ...................................................................... 24

У 1671 р. видана за кн. Дмитра Вишневенького (* 1631 † 1682), по його смерті у 1683 р. вийшла за кн. Йозефа Кароля Любомирського († 1702 р.).

32. ЄВФРОСИНІЯ († до 1656) ...................................................................... 24

.

3.16. СМОЛЕНСЬКА ГІЛКА РЮРИКОВИЧА. СМОЛЕНСЬКА І ЯРОСЛАВСЬКА ДИНАСТІЇ

Таблиця 19

РЮРИКОВИЧІ. МОНОМАХОВИЧІ. СМОЛЕНСЬКА ГІЛКА

IX

1. РОСТИСЛАВ МСТИСЛАВИЧ († 1167)

Див. табл. 15 поз. 12

X

2. РОМАН-БОРИС РОСТИСЛАВИЧ († 14.06.1180) ...................................................................... 1

Помер 14.06.1180 (112, стб.655). Князь смоленський (1154, 1159-1161, 1161-1171, 1173-1174, 1177-1180 рр.) і київський (1.07.1171 — середина 02.1173, кінець 1174 -бл. 19.07.1176). Одружився 9.01.1149 р. з дочкою Святослава Ольговича (118, с.45; 127,с.212).

3. ОЛЕНА РОСТИСЛАВНА [?] († до 1207 ?) ...................................................................... 1

У 1163 р. Казимир II, наймолодший з синів Болеслава III Кривоустого, згодом князь краківський, одружився з княгинею Оленою (276, t.2, р.21-22, 834; t.3, р.915). За Длугошем це була дочка белзького князя, що виключено з огляду на час народження останньої. Тому О.Бальзер вважав, що Казимир одружився з Оленою Ростиславною, яка померла до 1207 р. [?]. За версією С.Кентшиньского, Олена Всеволодівна була другою дружиною Казиміра, з якою той одружився бл. 1185 р. (1882, s.200-209). Узгоджуючи ці версії можна припускати, що Олена Ростиславна померла до 1185 р. За версією Т.Василевського дружиною Казимира була Олена, дочка зноемського князя Конрада III (2094, s. 115-120). Ця проблема залишається відкритою.

4. СВЯТОСЛАВ-ІВАН РОСТИСЛАВИЧ († 1170) ...................................................................... 1

Помер у 1170 р. (112, стб.532). Князь новгородський (1157-1160, 1161-1168 рр.). У 1161 р. одружився з незнаною княжною.

5. РЮРИК-ВАСИЛЬ РОСТИСЛАВИЧ († 19.04.1212) ...................................................................... 1

Помер 19.04.1212р. (401, с.104). Князь вишгородський (1161-1168 рр.), овруцький (1168-1173, 1173-1180, 1182-1194, 1202-1203, 1206-1207,1207-1208 рр.), новгородський (1170-1171 рр.), чернігівський (1210-1212 рр.) і київський (24.03.1173-6.09.1173, кінець 07.1176-початок 08.1176, 09.1180-07.1181, 26.07.1194-06/07.1201, 16.02.1203-початок 02.1204, бл.25.06.1205-середина 08.1206, 02.1207-04.1207, 10.1207-05.1210). У 1204 р. насильно пострижений у ченці, у 1205 р. після загибелі Романа Мстиславича покинув монастир і повернувся до політичної діяльності. Був одружений двічі: у 1162 р. з дочкою половецького хана Белука (118, с.77), яка померла до 1172 р.; та у 1172 р. з Анною, дочкою турівського князя Юрія Ярославича. Анна Юріївна у 1204р. була насильно змушена прийняти чернецтво, але у 1205р. відмовилася покинути монастир.

6. АГАФІЯ РОСТИСЛАВНА ...................................................................... 1

16.05.1165 р. була видана за сіверського князя Олега Святославича (118, с.106).

7. ДАВИД-ГЛІБ РОСТИСЛАВИЧ (* 1140 † 23.04.1197) ...................................................................... 1

Народився у 1140 р. Помер 23.04. 1197 р. (112, стб.702). Князь новгородський (1154-1155 рр.), торжоцький (1 158- 11 60 рр.), вітебський (1164- 11 67рр.), вишгородський (1168-1180, 1195-1197 рр.), смоленський (1 1 80-1 197 рр.). Його дружина після смерті чоловіка прийняла чернецтво.

8. АГРАФЕНА РОСТИСЛАВИЧ († 12.1237) ...................................................................... 1

Загинула у грудні 1237 р. Була дружиною рязанського князя Ігоря Глібовича (776, с.638, прим.358).

9. МСТИСЛАВ-ФЕДІР РОСТИСЛАВИЧ ХОРОБРИЙ († 13.06.1180) ...................................................................... !

Помер 13.06.1180 (114, С.17; 1156 с.16). Князь білгородський (1160-1163, 1171-1173 рр.), торопецький (1164-1180 рр.), трипільський (1169-1173 рр.), новгородський (1178-1180 рр.). Першою його дружиною була дочка Ярослава Осмомисла. Цю версію, вперше висунену М.Костомаровим, переконливо обгрунтував С.Горбенко (537, с.81-83, 110-127). Випливає вона також і з практики успадкування князівських престолів. Після 1176 р. він одружився вдруге — з дочкою рязанського князя Гліба Ростиславича, яка пережила мужа.

XI

10. ЯРОПОЛК РОМАНОВИЧ († після 1177) ...................................................................... 2

Помер після 1177 р. (112, стб.471). Князь смоленський (1171-1173, 1174 рр.), трипільський (1177 р.).

11. МСТИСЛАВ-БОРИС РОМАНОВИЧ († 2.06.1223) ...................................................................... 2

Загинув 2.06. 1223 р. після битви на р.Калці. Князь псковський (1178-1179 рр.), смоленський (1197-1214 рр.), білгородський (1206 р.) і київський (бл.07. 1212-2.06.1223).

12. NN РОМАНІВНА ...................................................................... 2

Була видана за полоцького князя Всеслава Васильковича († після 1186 р.).

13. АНАСТАСІЯ РЮРИКІВНА ...................................................................... 5

У 1182 р. видана Гліба Святославича, тоді князя канівського (112, стб.632).

14. ПРЕДСЛАВА РЮРИКІВНА († після 1204) ...................................................................... 5

Померла після 1204 р. Була одружена з Романом Мстиславичем, тоді князем володимирським. Фактично шлюб розпався бл. 1198 р. і Предсдава перебувала при дворі батька. У 1204 р. була змушена прийняти чернецтво.

15. ЯРОСЛАВА РЮРИКІВНА ...................................................................... 5

У 1187 р. була видана за Святослава Ольговича, тоді князя рильського (112, стб.639-640).

16. РОСТИСЛАВ-МИХАЙЛО РЮРИКОВИЧ (* 5.04.1172 † 1218) ...................................................................... 5

Народився 5.04. 1172 р. (112, стб.567). Помер у 1218 р. (118, с. 125). Князь брягінський (1188-1190 рр.), торчеський (1190-1194, 1195-1198 рр.), білгородський (1195-1197 рр.), вишгородський (1198-1203, 1205-1207, 1208-1210 рр.), овруцький [?] (бл. 1210-1218 рр.) і київський (бл.02.1204 — 07.1205). 15.06. 1187 р. одружився з Верхуславою, дочкою володимиро-суздальського князя Всеволода Велике Гніздо

17. ВСЕСЛАВА РЮРИКІВНА ...................................................................... 5

У 1199 р. видана за рязанського князя Ярослава Глібовича (112, стб.708).

18. ВОЛОДИМИР-ДМИТРО РЮРИКОВИЧ (* 1187 † 3.03.1239) ...................................................................... 5

Народився у 1187 р. (118, с.101) Помер 3,03.1239 р. (115, с.28; 116, с.16-17; 118, с.132). Князь переяславський (1206-1214 рр.), смоленський (1214-1219 рр.), овруцький (1219-1223, 1235-1239 рр.) і київський (16.06.1223 -бл.05. 1235, бл.07. 1236 -бл.02.1238 рр.).

19. ІЗЯСЛАВ ДАВИДОВИЧ († після 1185) ...................................................................... 7

Помер після 1185 p. (l15, с. 178).

20. МСТИСЛАВ-ФЕДІР ДАВИДОВИЧ († 1189) ...................................................................... 7

Помер у 1189р. (114, с.18; 115, с.16-17; 116, с.168-169). Князь новгородський (1184-1187 рр.), вишгородський (1187-1189рр.). У 1184р. одружився з дочкою половецького хана Толгія (112, стб.396).

21. NN ДАВИДІВНА ...................................................................... 7

Була видана за пронського князя Гліба Володимировича († 1219 р.).

22. NN ДАВИДІВНА ...................................................................... 7

Була видана за вітебського князя Василька Брячиславича († після 1209 р.).

23. КОСТЯНТИН ДАВИДОВИЧ († 1218) ...................................................................... 7

Померу 1218 р. (118, с.125). Князь пороський (1197-1218 ?рр.).

24. МСТИСЛАВ-ФЕДІР ДАВИДОВИЧ (* 1193 † 1230) ...................................................................... 7

Народився у 1193 р. Помер у 1230 р. (115, с.29; 116,с.173; 118, с. 137). Князь смоленський (1219-1230 рр.).

25. МСТИСЛАВ-ФЕДІР МСТИСЛАВИЧ УДАТНИЙ (* до 1176 † 1228) ...................................................................... 9

Народився до 1176 р. Помер у 1228 р. (114, с.31; 115, с. 19; 118, с. 134). Князь новгородський (1208-1214, 1216-1218 рр.), галицький (1219-1220, 1221-1226 рр.), торчеський (1226-1228 рр.). Був одружений з дочкою половецького хана Котяна (115, с. 129). Записаний у Києво-Печерському пом'янику (поз.266).

26. ДАВИД-ГЛІБ МСТИСЛАВИЧ († 9.02.1226) ...................................................................... 9

Загинув 9.02.1226 р. в бою з литовцями (114, с.42; 115, с.28; 116, с.173; 118, с. 137). Князь торопецький (бл.1212-1226 рр.).

27. ВОЛОДИМИР МСТИСЛАВИЧ († 1226/1233) ...................................................................... 9

Помер між 1226-1233 рр. Князь псковський (1208-1211,1211-1213,1214-1226 рр.). Одружився з дочкою брата ризького епископа Дітріха фон Буксгевдена (49, XV, 13; XV, 13; XVI, 7; XVII, 6; XVIII, 1).

XII

28. ВИСЛАВА ЯРОПОЛКІВНА ...................................................................... 10

Поморський князь Богуслав II († 23.01.1220) був одружений з Виславою Ярополківною. Розглядаючи версії, чиєю дочкою вона була — буського, суздальського чи смоленського Ярополка, М.Баумгартен схилявся на користь останнього (1750, р.41-42). Ми погоджуємося з таким поглядом.

29. NN MCTИСЛАВHA († 24.01.1221) ...................................................................... 11

Померла 24.01.1221 р. (118, с.134). У 1196 р. вийшла за Костянтина Всеволодовича, князя ростовського († 1218 р.).

30. СВЯТОСЛАВ-СЕМЕН МСТИСЛАВИЧ († 1238 ?) ...................................................................... 11

Померу 1238 р.[?] Князь новгородський (1218-1219рр.), полоцький (1222-1232 рр.), смоленський (1232-1238 ? pp.).

31. NN МСТИСЛАВНА ...................................................................... 11

Видана за турівського князя Андрія († 1223 р.).

32. NN МСТИСЛАВНА ...................................................................... 11

Видана за дубровицького князя Олександра († 1223 р.).

33. ІЗЯСЛАВ МСТИСЛАВИЧ († бл.1239) ...................................................................... 11

Помер бл. 1239 р. Князь вишгородський [?] (бл. 1232-1235, 1236-1239 ? рр.) і київський (05.1235 — бл.03.1236, 10.04.1236 — 05.1236).

34. ВСЕВОЛОД-ПЕТРО МСТИСЛАВИЧ († після 1239) ...................................................................... 11

Помер після 1239 р. (118, с.144). Князь псковський (1214 р.), новгородський (1219-1221 рр.), смоленський (1238-1239, 1239-?рр.).

35. РОСТИСЛАВ-БОРИС МСТИСЛАВИЧ († після 1240) ...................................................................... 11

Помер після 1240р. (118, с.144). Князь смоленський (1230-1232,1239 рр.) і київський (бл.10.1239 — бл.02.1240).

36. ЄВФРОСИНІЯ-СМАРАГД РОСТИСЛАВНА (* 1198 † ?) ...................................................................... 16

Народилася у 1198 р. (1294, т.6, с.222). Дальша доля невідома.

37 РОСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1242) ...................................................................... 18

Помер після 1242 р. (112, стб.788-789). Князь овруцький [?] (бл.1223-1235 рр.).

38. МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА († 7.02.1238) ...................................................................... 18

Загинула 7.02.1238 р. 14.04.1230 була видана за Всеволода Юрійовича, сина володимиро-суздальського князя (118, c. 136).

39. NN ВОЛОДИМИРІВНА ...................................................................... 18

Видана за белзького князя Олександра Всеволодовича († після 1234 р.).

40. АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ДОВГОРУКИЙ († після 1300) ...................................................................... 18 < князі ВЯЗЕМСЬКІ, князі ЖИЛИНСЬКІ

Помер після 1300 р. Князь вяземський (1239 ? — початок 1300 р.). Від нього походять князі ВЯЗЕМСЬКІ (151, с.200). Вони були васалами смоленських князів, на межі XIV-XV ст. стали незалежними володарями, з 1402 р. — васалами Литви, а з 1492 р. — Москви.

Відомості про удільних вяземських князів у джерелах практично не збереглися. Більшість з них відомі з родоводів. У Андрія Довгорукого було троє синів: Василь, Федір та Іван Жилка, їх діяльність можна віднести до другої половини XIII — початку XIV ст. Федір Андрійович мав одного сина Костянтина, який успадкував Вяземське князівство у першій половині XIV ст. У нього було двоє синів Юрій та Іван, які володали цим князівством у середині XIV ст. їх сини Михайло Юрійович, Михайло та Іван Івановичі тримали вже частки Вяземського князівства. Михайло Юрійович мав синів Івана, Данила і Олександра,

Михайло Іванович — Тимофія та Данила, Іван Іванович — Івана. Це покоління можна віднести до кінця XIV — початку XV ст. Нащадків не мав тільки Тимофій Михайлович. У серпні-жовтні 1492 р. князь Андрій Юрійович Вяземський (з найстаршої гілки) від'їхав з вотчиною на службу у Москві. Його прийняли як васала і залишили на княжінні. До кінця вересня 1492 р. московське військо здобуло м.Хлепень, яке належало іншому вяземському князеві — Михайлові Дмитровичу. Взимку 1492-1493 рр. була взята Вязьма і решту вяземських князів привезли до Москви, де вони склали присягу і отримали свої частки вже як васали. За угодою 1494 р. Литва визнала приєднання Вяземського князівства до Москви. Уже у 1492 р. князь Михайло Дмитрович був засланий на Двину, де і помер «у залізі». У 1495 р. у Вязьму був поставлений московський намісник, а в кінці 1503 р. Іван III Васильович заповів Вязьму своєму синові Василю (711, c. 136-137). Вяземські князі поповнили ряди московського дворянства. Вони займали незначні посади. Так Михайло Чорний (з наймолодшої гілки) у 1519 р. служив у сторожовому полку «на березі». Афанасій Іванович Вяземський († 1569 р.) був оружничим Івана Грозного і одним з відомих опричників. Його стратили за доносом Г. Ловчикова. З наступних поколінь Вяземських найбільш відомий поет Петро Андрійович (1792-1878 рр.).

Василь Андрійович Вяземський нащадків не мав.

Від Івана Андрійовича Жилки пішли князі ЖИЛИНСЬКІ, які володіли невеликим уділом з центром у с.Жиліно Рославського повіту. Після переходу території князівства до Москви, князь Семен Федорович Жилинськийу 1500р. повернувся у Литву. Його син Василь у 1516р. був кричевським намісником. Дочка Василя — Анастасія була видана за кн. Михайла Вишневецького, а після його смерті у 1535 р. вийшла за князя Олександра Сангушка-Каширського. Син Василя — Іван востаннє згаданий у документіз 1541 р. (2112, s.621). Його нащадки у XVII-XVIII ст. мали володіння у Білорусії і займали незначні уряди. З XVIII ст. Жилинські втратили князівський титул. Відприском цієї родини був генерал від кавалерії Яків Григорович Жилинський (1853-1918 рр.), началькик Генштабу Росії у 1911-1914 рр.

41. ВАСИЛЬ МСТИСЛАВИЧ († 1218) ...................................................................... 25

Помер у 1218 р. (97, с.257-258). Князь торжоцький (1217-1218 рр.).

42. РОСТИСЛАВА МСТИСЛАВНА († після 1216) ...................................................................... 25

Після 1210 р. видана за переяслав-заліського князя Ярослава Всеволодовича. У 1216 р. розлучилася з чоловіком через суперництво між ним та батьком за Новгородську землю.

43. АННА МСТИСЛАВНА († до 1252) ...................................................................... 25

Померла до 1252 р. У 1219 р. видана за волинського князя Данила Романовича († 1264 р.). Цей шлюб підкріпив легітимність претензій Данила на Галицьку спадщину.

44. ОЛЕНА-МАРІЯ МСТИСЛАВНА († після 1221) ...................................................................... 25

У 1221 р. видана за угорського принца Андрія († 1233 р.), який у 1226-1230, 1232-1233 рр. займав галицький престол (герцог галицький Андрій II) (2099, 452-4551.).

45. [СЕМЕН ?] МСТИСЛАВИЧ († після 1231) ...................................................................... 25

У 1231 р. отримав від Данила Романовича Торчеське князівство (112, стб.771). Ім'я гіпотетично відновлене на підставі запису у Києво-Печерському пом'янику (поз.267).

46. МСТИСЛАВ МСТИСЛАВИЧ († після 1231) ...................................................................... 25

У 1231 р. разом з братом отримав від Данила Романовича Торчеське князівство.

47. ЯРОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ († після 1245) ...................................................................... 27

Помер після 1245 р. (1294, т.6, с.363). Князь псковський (1233 р.) і торжоцький (1245 р.). Вдруге був одружений з полоцькою княжною Євпраксією († 8.06.1243).

XIII

48. ГЛІБ РОСТИСЛАВИЧ († 1278) ...................................................................... 35 < табл. 20 (СМОЛЕНСЬКА ДИНАСТІЯ)

Помер у 1278 р. Князь смоленський (після 1239-1278 рр.) (534, с.310-315).

49. МИХАЙЛО РОСТИСЛАВИЧ († 1279) ...................................................................... 35

Помер у 1279 р. Князь мстиславський [?] (бл.1260 — 1278 рр.) і смоленський (1278-1279 рр.) (534, с.310-315).

50. ФЕДІР РОСТИСЛАВИЧ ЧОРНИЙ († 1299) ...................................................................... 35 < табл. 21 (ЯРОСЛАВСЬКА ДИНАСТІЯ)

Помер у 1299 р. Князь можайський (бл.1250 — до 1299 рр.), смоленський (1279-1281 рр.) і ярославський (1293-1299 рр.). У 1261 р. одружився з єдиною спадкоємницею ярославського князя Василя Всеволодовича — Марією. У 1279 р. успадкував Смоленське князівство, звідки був прогнаний племінником Олександром Глібовичем. У 1281 р. в пошуках допомоги виїхав в Орду, де пробув до 1292р. Дружина померла, а теща, яка правила від імені малолітнього сина Федора, не пустила в Ярославль. Повернувшись в Орду, одружився з дочкою хана, яка при хрещенні прийняла ім'я Анни. З допомогою Орди здобув ярославський престол, а у 1298 р. невдало намагався здобути Смоленськ (660, с.78). Від нього пішла Ярославська династія (табл.21).

51. КОСТЯНТИН РОСТИСЛАВИЧ ...................................................................... 35

Відомий тільки з родоводів (483, т. 1, в. 1, табл.А, с.27, прим.9).

52. ЮРІЙ [РОСТИСЛАВИЧ ?j († після 1289) ...................................................................... 37

Під 1289 р. згаданий пороський князь Юрій як васал волинських князів (112, стб.993-994). Найбільш правдоподібно він був відприском Смоленських Росгиславичів, які до 1240 р. володіли дрібними уділами у Київській землі, а саме сином Ростислава Володимировича. Останній, схоже, пережив монгольську навалу і, напевно, залишався там і після 1240 р.

53. NN ЯРОСЛАВИЧ († 1243) ...................................................................... 47

Номеру 1243р. (114, с.54; 116, с.182; 118, с.152; 121, с.128).

Таблиця 20

СМОЛЕНСЬКА ДИНАСТІЯ

Смоленська династія походить від Гліба Ростиславича та його нащадків. Таблиця складена на підставі наших попередніх досліджень (500, с.96-104), з незначними пізнішими уточненнями.

XIII

1.ГЛІБ РОСТИСЛАВИЧ († 1278)

XIV

2. ОЛЕКСАНДР ГЛІБОВИЧ († 1313) ...................................................................... 1

Князь мстиславський (1278-1281 рр.), смоленський (бл. 1281 — 1313 рр.).

3. РОМАН ГЛІБОВИЧ († після 1301) ...................................................................... 1

Князь новгородський (?- 1293 рр.), мстиславський (1281 — після 1301 рр.).

4. СВЯТОСЛАВ ГЛІБОВИЧ († 1310) ...................................................................... 1

Князь можайський (до 1299-1303 ?рр.), брянський (1309-1310 рр.).

XV

5. ВАСИЛЬ [ВОЛОДИМИР ?] ОЛЕКСАНДРОВИЧ († 1314) ...................................................................... 2

Князь брянський (?-до 1309, 1310-1313 рр.), смоленський [?] (1313-1314 рр.).

6. ІВАН ВЕЛИКИЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ († 1359) ...................................................................... 2

Князь смоленський (1314 ? — 1359 рр.)

7. ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ († після 1380) ...................................................................... 2

Князь брянський (1314 ? -1359 ? рр.)

8. ІВАН МЕНШИЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ ...................................................................... 2

9. МИХАЙЛО РОМАНОВИЧ [?] ...................................................................... 3

Князь мстиславський ? (початок XIV ст.)

10 ОЛЕГ РОМАНОВИЧ [?] († після 1286) ...................................................................... 3

11. ОЛЬГА РОМАНІВНА [?| ...................................................................... 3

12. ДМИТРО РОМАНОВИЧ († після 1311) ...................................................................... 3

Князь новгородський (? — після 1311 рр.), мстиславський (після 1311 — ? рр.)

13. ГЛІБ СВЯТОСЛАВИЧ († 1340) ...................................................................... 4

Князь брянський (?)

14. ФЕДІР СВЯТОСЛАВИЧ († після 1326) ...................................................................... 4

XVI

15. СВЯТОСЛАВ ІВАНОВИЧ († 1386) ...................................................................... 6

Великий князь смоленський (1359-1386 рр.).

16. ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ († після 1376) ...................................................................... 6

Князь дорогобузький [?] (1359 — після 1376 рр.).

17. МСТИСЛАВ ІВАНОВИЧ († до 1386) ...................................................................... 6

Князь дорогобузький (після 1376 -до 1386 рр.).

18. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ († 1370) ...................................................................... 6

Князь березуйський (1359-1370 рр.).

19. ІВАН ДМИТРОВИЧ ВСЕВОЛОЖ († після 1433) ...................................................................... 7 < ВСЕВОЛОЖСЬКІ

Зробив кар'єру на московській службі, але за підтримку галицького князя Юрія Дмитровича був у 1433 р. схоплений, позбавлений володінь у Бежецьку та осліплений. ВСЕВОЛОЖСЬКІ вигасли з смертю його онуків Івана Бздиха та Андрія Китиха, дітей наймолодшого сина Семена.

20. ФЕДІР ДМИТРОВИЧ ТУРИК ...................................................................... 7

21. ІВАН ІВАНОВИЧ МОЛОДШИЙ ...................................................................... 8 <ЗАБОЛОЦЬКІ (старша гілка)

Старша гілка ЗАБОЛОЦЬКИХ були середнім московським дворянством. Московська гілка роду обірвалася із смертю Тимофія Васильовича Бражнікова-Заболоцького, дипломата, чия діяльність припадала на 1533-1541 рр. (711, с.246). Його племінник Іван Іванович, син наближеного до Івана III Васильовича Івана Микулина Заболоцького, втік у Литву. Його нащадки осіли на Волині (з 1560-х рр.) як Московитини-3аболоцькі (1700, с.242).

22. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ГУБАСТИЙ ...................................................................... 8 <ГУБАСТОВИ

ГУБАСТОВИ князівський титул втратили у XV ст. Старші гілки родини вигасли у XVI ст. Нащадки внука Василя Івановича Губастого — Андрія Микитовича мали володіння під Новгородом. Ця родина, здається, ще не вигасла.

23. ГЛІБ ІВАНОВИЧ ШУКАЛОВСЬКИЙ ...................................................................... 8 < ШУКАЛОВСЬКІ

З ШУКАЛОВСЬКИХ (нащадки цієї дворянської родини ще живуть) найбільш відомий Василь Михайлович Чортеня, який у 1490-91 рр. описував Ростов, а у 1508-1514 рр. був переяславським намісником разом з князем М.В.Шуйським і сторожив дітей углицького князя Андрія Васильовича (711, с.246).

24. ЮРІЙ ІВАНОВИЧ КИСЛЕЄВСЬКИЙ ...................................................................... 8 < КИСЛЕЄВСЬКІ

КИСЛЕЄВСЬКІ отримали володіння у Шелопській п'ятині в Новгородській землі та біля Переяславля-Заліського. їх нащадки були служилими дворянами середньої руки до 1917 р. Напевно родина ще не вигасла.

25 СЕМЕН ІВАНОВИЧ РОЖЕСТВЕНСЬКИЙ ...................................................................... 8 < РОЖЕСТВЕНСЬКІ

РОЖЕСТВЕНСЬКІ, також, ще не вигасли. Найбільш відомим представником роду був віце-адмірал Зиновій Петрович Рожественський (1848-1909 рр.), ескадра якого була розбита японцями під Цусімою у 1905р.

26. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ЗАБОЛОЦЬКИЙ ...................................................................... 8 < ЗАБОЛОЦЬКІ (молодша гілка)

Молодша гілка ЗАБОЛОЦЬКИХ з середини XVI ст., після вигаснення Всеволожських, писалася як Всеволож-Заболоцькі. її представники перебували на досить високих службових посадах. Найзначнішим з них був новгородський намісник Григорій Васильович, який отримав великі володіння у переяславській волості, мав сильних васалів. Його нащадки з XVIII ст. знову стали писатися як

Заболоцькі. Найбільш відомий з них російський поет Микола Олексійович Заболоцький (1903-1958 рр.), один з кращих перекладачів Лесі Українки.

27. ОСТАФІЙ ФЕДОРОВИЧ († 1357) ...................................................................... 14

Князь ізборський (?-1357).

XVII

28. ГЛІБ СВЯТОСЛАВИЧ († після 1399) ...................................................................... 15

Великий князь смоленський (1395 р.). Після 1386р. одружився з дочкою Кейстута Гедиміновича.

29. ЮРІЙ СВЯТОСЛАВИЧ († після 1420) ...................................................................... 15

Великий князь смоленський (1386-1395,1401 -1404 рр.), князь порховський (1404 до 1410 рр.). Був одружений з дочкою великого князя рязанського Олега Івановича († до 1404 р.).

30. АННА СВЯТОСЛАВНА († 1.08.1418) ...................................................................... 15

Була другою дружиною Вітовта-Олександра Кейстутовича, вел. кн. литовського († 1430 р.).

31. ЮЛІАННА СВЯТОСЛАВНА ...................................................................... 15

Видана за Товтивіла-Конрада Кейстутовича, молодшого брата Вітовта.

32. ОЛЕКСАНДР СВЯТОСЛАВИЧ ...................................................................... 15

33. ІВАН СВЯТОСЛАВИЧ († до 1442) ...................................................................... 15

Князь порховський (1412 -до 1442).

34. ФЕДІР СВЯТОСЛАВИЧ ...................................................................... 15

Князь волоцький (? — після 1433 рр.)

35. ВАСИЛЬ СВЯТОСЛАВИЧ († після 1413) ...................................................................... 15

У 1413 р. шукав підтримки у чеського короля (лист великого магістра до Вацлава IV від 23.07.1413 р.) (225, N 555, s.265). Востеннє згаданий в документі від 12.08.1413 р. (219, s.680).

36. СЕМЕН МСТИСЛАВИЧ († 1420) ...................................................................... 17

Князь дорогобузький (до 1386 -1395 ? рр.), торжоцький (? -1420 р.). Дружина Уляна загинула у 1420 р. разом з мужем (вбиті Юрієм Святославичем).

37. ВОЛОДИМИР МСТИСЛАВИЧ († до 1403) ...................................................................... 17

38. ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ († після 1386) ...................................................................... 18

39. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ († 1386) ...................................................................... 18

Князь березуйський (1370-1386 рр.)

XVIII

40. ДМИТРО ГЛІБОВИЧ († після 1433) ...................................................................... 28

41. ІВАН ГЛІБОВИЧ ...................................................................... 28 < князі КОРКОДІНОВИ

Князі КОРКОДІНОВИ залишили мало відбитків у джерелах. Іван Глібович знаний з родоводів. Його син Юрій Коркода згадується в документі з 1487 р. Син Юрія Івановича — Іван помер після 1514 р. (2112, s. 179-180). Його нащадки перейшли на московську службу. Семен Коркодінов був воєводою у 1581 р. Родина вигасла до початку XVII ст.

42. ФЕДІР ЮРІЙОВИЧ († 1412 ?) ...................................................................... 29

Князь дорогобузький (1401 ?- 1404рр.), порховський (1410-1412 рр.).

43. КОСТЯНТИН ЮРІЙОВИЧ ...................................................................... 29

Князь березуйський (після 1386 — початок XV ст.).

44. МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ ЗЯЛО ...................................................................... 32 < князі ДАШКОВИ [?]

Князі ДАШКОВИ на підставі родоводів виводили свій рід від Михайла Зяло. Ця родина фіксується в розрядних книгах з 1570 р. Відповідно до сімейного літопису «муж честен Дашек» виїхав з Орди на службу до Василя Івановича, батька Івана Грозного (391, с.32-33). Здається, що це ближче до істини. Дашкови протягом XVII ст. виконували ряд важливих дипломатичних доручень, їздили в різні країни, але ніде не вживали княжого титулу. Він з'явився тільки у XVIII ст. Можливо, що для його обгрунтування була покликана версія походження від смоленських князів. Найбільш відомою з родини була політик, вчений і письменниця Катерина Романівна Дашкова (з дому Воронцова) (1743-1810 рр.), яка очолювала Перербурзьку АН y 1783-1794 pp.

45. NN ІВАНІВНА ...................................................................... 32

~ Юрій Дмитрович, кн. Звенигородський († 1434 р.)

46. NN ІВАНІВНА († до 1430) ...................................................................... 33

~ Свидригайло Ольгердович, кн. вітебський († 1452 р.)

47. АНДРІЙ ІВАНОВИЧ († після 1450) ...................................................................... 33 < князі ПОРХОВСЬКІ

Князь порховський (до 1442 — після 1450 ? рр.).

48. СЕМЕН ІВАНОВИЧ († після 1442) ...................................................................... 33 < князі ПОРХОВСЬКІ

Князь порховський (до 1442 — після 1442 ? рр.). Андрій та Семен Івановичі повернулися до Литви (ix батько Іван Святославичу 1412р. отримав Порховське князівство, яке було васалом Новгорода Великого, за заповітом свого племінника Федора Юрійовича), де писалися Порховськими. Андрій був васалом мстиславського князя Лугвенія-Семена Ольгердовича. Семен у 1442 р. виїхав з Литви на московську службу. Його нащадки ще жили у XVII ст. (2113, s.391-392).

49. ЄВПРАКСІЯ ФЕДОРІВНА ...................................................................... 34

~ 1) Семен Гордий, вел. кн. володимирський (розв. до 1333 р.) 2) після 1346 р. Федір Костянтинович, кн. Фомінський.

50 ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ КРОПОТКА ...................................................................... 35 < князі КРОПОТКІНИ, князі КРОПОТКИ, князі КРОПОТКИ-ЄЛОВИЦЬКІ

Сини Дмитра Васильовича — Олександр та Іван утримували ще своє князівство, яке було уділом Можайського князівства, їх нащадки з середини XVI ст. служили старицьким князям. Від них пішли російські гілки князів Кропоткіних. З цього роду найбільш відомий знаменитий революціонер і теоретик анархізму Петро Олексійович Кропоткін (1842-1921 рр.). У Литві залишилися нащадки наймолодшого з синів Дмитра Васильовича — Дмитра Дмитровича, які писалися як князі КРОПОТКИ. Вони отримали землі на Волині. Федір Дмитрович Кропотчинич, який згадується у 1487-1488 рр. нащадків не мав. Його молодший брат Іван Кропотка († після 1496 р.) мав єдиного сина Василя Кропотку-Єловицького († після 1542 р.). Василь і його нащадки писалися як князі КРОПОТКИ-ЄЛОВИЦЬКІ. Яків Васильович († 1564 р.) мав семеро дочок, що привело до вигаснення цієї гілки (1700, с.308-309).

51 ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ...................................................................... 39 < князі СЕЛЕХОВСЬКІ

Після загибелі батька у 1386 р. в нещасливій битві під Мстиславлем, Василь Іванович змушений був шукати щастя на службі у московських князів. Його сини Іван, Федір Бутора тв Іван Гладиш служили Василю Дмитровичу. Іван Семенович Селеховський потрапив в полон під Оршею у 1514 р. і повернувся тільки на початку 1552 р. (140, с. 169, 234). При взятті Казані в 1552 р. загинув князь Данило Федорович Селеховський (414, с. 177). Князя Олексій Селеховський загинув у битві під Конотопом у 1659 р. (414, с. 188). Родина вигасла у XVII ст.

52. ІВАН ІВАНОВИЧ КАЛИТА ...................................................................... 39

XIX

53. ІВАН СТАРШИЙ ДМИТРОВИЧ ДАХ († середина XV ст.) ...................................................................... 40 < князі ЖИЖЕМСЬКІ

Князі ЖИЖЕМСЬКІ походять від сина Івана Дмитровича Даха — Михайла Жижемського (від с.Жижма над р.Жижмою у повіті Лідському), чия діяльність відноситься до 1482-1528 рр. Він був васалом мстиславського князя. Мав п'ятеро синів: Дмитра, Данила, Василя, Тимофія та Богдана і двох дочок: Анну († 1532 р.) та Анастасію. Данило († до 1554 р.), Тимофій († після 1542 р.) і Богдан († бл. 1542р.) залишилися у Литві, їх володіння з середини XVI ст. були в Україні. Анну видали за князя Федора Івановича Корецького, а Анастасію — за князя Володимира Богдановича Глинського-Путивльського. Дмитро та Василь у 1508 р. виїхали на московську службу. Дмитро мав сина Олександра († 1552 р.), Василь — синів Михайла та Петра († після 1564 р.). їх нащадок Семен у 1557 р. був на службі у князя Дмитра Байди Вишневенького. Данило Михайлович мав сина Андрія (згаданий у 1589 р.) та внука Олександра († після 1595 р.), одруженого.з Мариною Гостомською, чиї нащадки вигасли на початку XVII ст. Єдиний син Богдана Михайловича — Петро помер у 1551 р. без нащадків. У Тимофія Михайловича був син Іван († 1565 p.) та дочка Томіла (згадана у 1551 р.). Старший син Івана — Ярош († 1597 р.) був королівським ротмістром і річицьким старостою (з 1576 р.), його дружиною була княгиня Богдана Друцька-Горська. Молодший син Сильвестр займав уряд кобринського лісничого. Він помер після 1599 р., не залишивши нащадків, їх сестра Мирослава у 1610 р. ще жила. Петро Ярошович († бл.1616 р.) був одружений з княгинею Христиною Соломерецькою. Він тримав річицьке староство з 1597 р. У нього було троє синів: Криштоф († 1633 р.), мінський підсудок, одружений з княжною Оленою Андріївною Сангушко; Адам († бл. 1640 р.), мозирський хорунжий і мозирський підкоморій; та Ян († після 1645 р.). Наймолодший нащадків не мав. Від двох старших пішли мозирські гілки Жижемських, які згасли у XVIII ст. Ярош (Ієронім) Ярошович († бл.1640 р.) був справцею мозирського староства, мозирським войським і мозиреьким підкоморієм. Його дружиною була Гальшка Войтехівна Радзимінська. Від них пішла мінська гілка князів Жижемських. Іван Ярошович († 1601 р.) був черкаським підстаростою (1600-1601 рр.). Його дружиною була княжна Ядвіга Кириківна Ружинська. Дітей від цього шлюбу не було (2112, s.632; 1700, с.310-311).

54. ІВАН МОЛОДШИЙ ДМИТРОВИЧ ШАХ ...................................................................... 40 < ТАТІЩЕВИ князі СОЛОМЕРЕЦЬКІ

ТАТИЩЕВИ виводили свій рід від соломерецького князя (центр уділу Соломерце над р.Соломерічею, притокою Вячи недалеко від Мінська) Івана Дмитровича Шаха. Його старший син Юрій мав сина Василя Татища. Його нащадки служили московським князям (1469). З цього роду найбільш відомі історик Василь Микитович (1686-1750 рр.), дипломат Дмитро Павлович (1767-1845 рр.), дипломат і історик Сергій Спиридонович (1846-1906 рр.).

Князі СОЛОМЕРЕЦЬКІ походять від молодших синів Івана Дмитровича Шаха — Федора та Семена (2112, s.493). Володіння князів Соломерецьких були у Білорусії, але родина була пов'язана шлюбами з князями Гольшанськими та волинськими магнатськими родинами. Через це князі Соломерецькі записані у волинських пом'яниках. Останній з князів Соломерецьких пінський маршалок Ян Владислав помер у 1641 р.

55. БОРИС ФЕДОРОВИЧ ...................................................................... 42 < ПОЛЄВИ

ПОЛЄВИ походили від сина Бориса Федоровича — Олександра Поле. Дмитро Олександрович та його нащадки писалися Полєви. Вони служили волоцьким князям. Федір Дмитрович з сином Василем Темним згаданий у духовній волоцького князя Бориса Васильовича. Старший син Василя Темного -Никифор служив рузьким князям, а між 1504-1509 рр. став ченцем Нілом у Йосифо-Волоколамському монастирі. Сини Василя Більшого Темного та Афанасія Федоровичів потомства не залишили. Іван Федорович Баран нащадків не мав (711, с.231-232). Нині живучі Полєви — нащадки наймолодшого з Федоровичів — Василя Меншого.

56. ОСТАФІЙ ФЕДОРОВИЧ ...................................................................... 42 < ЄРОПКІНИ

ЄРОПКІНИ походили від сина Остафія Федоровича — Івана Єропки. Афанасій Іванович та його нащадки писалися Єропкіними. Єропкіни брали активну участь у політичному житті Московської держави XV — початку XVI ст. Найпомітнішою фігурою того часу серед них був придворний і дипломат Михайло Степанович Кляпик (діяльність між 1482-1511 рр.) (711, с.231-233). З наступних поколінь найбільш відомий архітектор і політик Петро Михайлович Єропкін, страчений разом з А.П.Волинським у 1740 р. Родина Єропкіних ще живе.

57. ФЕДІР ВЕЛИКИЙ КОСТЯНТИНОВИЧ КРАСНИЙ ...................................................................... 43 < ОСОКІНИ, СКРЯБІНИ, ТРАВІНИ, ВЕПРЕВИ

Князь фомінський (друга половина XIV ст.). Після 1333 р. одружився з Євпраксією, дочкою волоцького князя Федора Святославича. ОСОКІНИ, СКРЯБІНИ, ТРАВІНИ походять від другого сина фомінського князя Федора Великого Красного — Івана Собаки. Його старший син Семен Трава мав двох синів Григорія та Івана. Нащадки старшого сина Григорія Семеновича — Івана Осоки писалися Осокіними, середнього сина — Тимофія Скряби — Скрябіними, молодшого сина Салмана Григоровича та нащадки Івана Федоровича — Травіними. ВЕПРЕВИ походять від третього сина Федора Великого Красного — Бориса Вепра. Представники цих дворянських родин видних місць не займали (711, с.230, 232). Спочатку помітнішими були Травіни, пізніше — Скрябіни. З-поміж них найбільш відомий композитор Олександр Миколайович Скрябін (1871-1915 рр.).

58. ФЕДІР СЕРЕДНІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ СЛІПИЙ ...................................................................... 43 <БОКЕЄВИ, КАРПОВИ, ВНУКОВИ, РЕЗАНОВИ, МОНАСТИРЬОВИ, СУДАКОВИ, АЛАДЬЇНИ, ЦИПЛЯТЄВИ, МУСОРГСЬКІ

Князь фомінський (поч.ХV ст.). БОКЕЄВИ і КАРПОВИ походять від правнуків фомінського князя Федора Середнього Сліпого — Семена Бокея та Карпа, їх батько Федір Андрійович виїхав на службу до тверських князів. Бокеєви і Карпови перейшли на московську службу. З них найзначнішою фігурою був дипломат Федір Іванович Карпов († 1540 р.) (711, с.263-266). Обидві родини у XVI-XVII ст. дуже розрослися, від них пішли ВНУКОВИ, РЕЗАНОВИ, МОНАСТИРЬОВИ, СУДАКОВИ, АЛАДЬЇНИ, ЦИПЛЯТЄВИ, МУСОРГСЬКІ. З останніх походить композитор Модест Петрович Мусоргський (1839-1881 рр.).

59. ФЕДІР МЕНШИЙ КОСТЯНТИНОВИЧ ...................................................................... 43

Князь березуйський (початок XV ст.).

XX

60 ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ ...................................................................... 59 < князі КОЗЛОВСЬКІ

Князь березуйський (перша половина XV ст.). Від його сина Івана, який отримав від батька Козловське князівство, пішли князі КОЗЛОВСЬКІ. Син Івана Васильовича — козловський князь Роман Іванович згаданий в угоді Казимира Ягеллончика з московським князем Василем Васильовичем у 1449 р. (64, N 53, с. 161). Його молодший брат Лев тримав Козлов у 1470 р. (155, т.27, стб.66-67). Балансування між Литвою та Москвою привело до захоплення останньою території князівства. Князь Іван Романович у 1494 р. виїхав у Литву і московський князь Іван Васильович вимагав його видачі. У 1508 р. Іван Романович повернувся у Москву разом з князями Глинськими (2112, s. 184). Його нащадки служили московським князям і російським царям. Родина князів Козловських внесена до Києво-Печерського пом'яника (поз.115-121).

61. ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ ...................................................................... 59 < РЖЕВСЬКІ

Князь ржевський (перша половина XV ст.). РЖЕВСЬКІ втратили князівський титул вже у наступному поколінні. Князь Федір Федорович змушений був перейти на службу до волоцьких князів. Його сини Василь Кобила, Семен і Олександр займали досить високі посади, їх нащадки поповнили ряди московського дворянства.

62. ІВАН ФЕДОРОВИЧ ТОЛБУГА ...................................................................... 59 < ТОЛБУЗІНИ

ТОЛБУЗІНИ також починали із служби волоцьким князям. З цього роду походили Семен Іванович Толбузін, який у 1475 р. їздив із дипломатичною місією до Венеції, а також герой оборони Албазина у 1685-1686 рр. — воєвода А. Л.Толбузін.

Таблиця 21

ЯРОСЛАВСЬКА ДИНАСТІЯ

Ярославська династія походить від Федора Ростиславича Чорного та його нащадків. Таблиця складена на підставі досліджень А.Екземплярського (660, с.73-125), з урахуванням зауважень В.Кучкіна (949, с.283-304), а також наших попередніх досліджень (500, с. 102-107).

XIII

1. ФЕДІР РОСТИСЛАВИЧ ЧОРНИЙ († 1299)

XIV

2. МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ († бл.1292 чи 1287/88) ...................................................................... 1

Князь ярославський (бл. 1281 — 1292 рр.).

3. ДАВИД ФЕДОРОВИЧ († 1321) ...................................................................... 1

Князь ярославський (1299-1321 рр.).

4. КОСТЯНТИН ФЕДОРОВИЧ ...................................................................... 1

Чернець.

XV

5. ВАСИЛЬ ДАВИДОВИЧ ГРІЗНІ ОЧІ († 1345) ...................................................................... 3

Великий князь ярославський (1321 -1345 рр.). До 1339 р. одружився з Євдокією, дочкою Івана» Калити († 1342 р.).

6. МИХАЙЛО ДАВИДОВИЧ († 1375) ...................................................................... 3

Князь торжоцький (1340 р.), моложський (1341-1345 рр.), великий князь ярославський (1345-1375 рр.).

XVI

7. ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ († до 1391) ...................................................................... 5

Великий князь ярославський (1375 — до 1391 рр.).

8. ГЛІБ ВАСИЛЬОВИЧ ...................................................................... 5

Князь кастоітський.

9. РОМАН ВАСИЛЬОВИЧ († після 1380) ...................................................................... 5

Князь романівський (? — після 1380).

10. ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ († 6.04.1408) ...................................................................... 6

Князь моложський (бл. 1360 — 1408 рр.). У 1362 р. одружився з дочкою Василя Михайловича, князя кашинського.

11. ІВАН МИХАЙЛОВИЧ († 1380) ...................................................................... 6

Князь шуморовський (? — 1380рр.).

12. ЛЕВ МИХАЙЛОВИЧ († 1369) ...................................................................... 6

XVII

13. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ († 1426) ...................................................................... 7

Великий князь ярославський (бл. 1391 -1426 рр.).

14. ФЕДІР ВАСИЛЬОВИЧ († після 1426) ...................................................................... 7

Великий князь ярославський (1426-? рр.).

15. СЕМЕН ВАСИЛЬОВИЧ († після 1440) ...................................................................... 7 < князі НОВЛЕНСЬКІ, князі ЮХОТСЬКІ

Князь новленський (бл. 1400 — після 1440 рр.). Князями НОВЛЕНСЬКИМИ були власне Семен Васильович, його син Данило, які володіли Новленським князівством, з центром в одному з сіл Новленське у Пошехонні (за А.Екземплярським) чи у с.Нова в Юхотській волості (за В.Кучкіним), та дочка Анна (у 1407/1409 р. видана за боровського князя Ярослава Володимировича). Від сина Данила Семеновича князя Івана Юхотського походять князі ЮХОТСЬКІ. Цей рід вигас із смертю правнука Івана Даниловича — Івана, сина Дмитра Федоровича (366).

16. ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ († після 1440) ...................................................................... 7 < князі ЗАОЗЕРСЬКІ, КУБЕНСЬКІ

Князь заозерський (до 1420 — після 1440 рр.). Дружину звали Марією. Князі ЗАОЗЕРСЬКІ -Дмитро Васильович та його сини Андрій (1452 р. став ченцем Спасокам'яного монастиря, † 1457 р.), Семен та Федір, дочка Софія (видана за Дмитра Шемяку). Від Семена Дмитровича походять князі КУБЕНСЬКІ. Заозерсько-Кубенське князівство відійшло до Москви у 1447 р. Син Семена Дмитровича князь Іван Більший Кубенський († після 1527 р.) служив при московському дворі. Його обидва сини Іван († 1546 р.) та Михайло († після 1541 р.) стали московськими боярами.

17. ВОЇН ВАСИЛЬОВИЧ ...................................................................... 7

18. ІВАНГЛІБОВИЧ ...................................................................... 8

19. ФЕДІР ГЛІБОВИЧ ...................................................................... 8

Князь касто-ітський.

20. КОСТЯНТИН ГЛІБОВИЧ ШАХ ...................................................................... 8 < князі ШАХОВСЬКІ

Князь шаховський (до 1392 — ? рр.) Нащадки Костянтина Глібовича Шаха довго зберігали своє князівство (Шахов локалізується в районі с.Хінове у верхів'ях р.Шіголості). Сини Костянтина Шаха — Андрій та Юрій ще у 1460-1470 рр. тримали свій уділ. На початку XVI ст. сини Андрія Костянтиновича Олександр Драниця та Олександр Шемяка мусили визнати московську зверхність. Олександр Шемяка перейшов па службу до вологодського князя. Усі шестеро його синів отримали володіння у Новгородській землі. З князів ШАХОВСЬКИХ найбільш відомі: генерал-аншеф Олексій Іванович (бл. 1690-1737 рр.), який у 1734-1737 рр. був правителем України; генерал від інфантерії Іван Леонтійович (1776-1846 рр.), який відзначився у війнах проти Наполеона; письменник і драматург Олександр Олександрович (1777-1846 рр.); декабрист Федір Петрович (1796-1829 рр.); громадський діяч, міністр торгівлі і промисловості у 1915-1917 рр. Всеволод Михайлович (1874-1954 рр.), від якого походять нині живучі за межами Росії князі Шаховські; політик і вчений-літературознавець Дмитро Іванович (1861 -1939 рр.), який повернувся з еміграції і загинув під час сталінських репресій.

21. ІВАН РОМАНОВИЧ НЕБЛАГОСЛОВЕННИЙ СВИСТУН : ...................................................................... 9

Князь романівський.

22. ДМИТРО РОМАНОВИЧ ...................................................................... 9

23. ДАНИЛО РОМАНОВИЧ ...................................................................... 9

24. ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ ...................................................................... 10

Князь моложський (1408-? рр.)

25. СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ СІЦЬКИЙ ...................................................................... 10 < князі СІЦЬКІ

Князь сіцький (початок XV ст.). Князі СЩЬКІ (уділ по р.Сіті) вже по смерті Семена Федоровича стали московськими васалами. Борис Семенович загинув у московському війську під стінами Казані у 1455 р. Внук його брата Петра Семеновича — Василь Андрійович († 1578 р.), боярин і воєвода, одружений з Анною Романівною Юр'євоІо-Захар'їною, рідною сестрою першої дружини Івана Грозного, став жертвою терору свого шурина. Родина князів Сіцьких згасла у XVII ст.

26. ДМИТРО ФЕДОРОВИЧ ПЕРИНА ...................................................................... 10 < князі МОЛОЖСЬКІ

Князь моложський (перша половина XV ст.). Його син Петро Дмитрович був останнім моложським князем. Іван III Васильович передав Мологу своєму синові Дмитрові Жилці, а князь Борис Петрович Моложський († після 1502 р.) перебував на його службі і у 1495 р. супроводжував княжну Олену Іванівну у Литву. Останнім в роді князів Моложських був внук Бориса Петровича — Василь Андрійович.

27. ІВАН ФЕДОРОВИЧ ...................................................................... 10 < князі ПРОЗОРОВСЬКІ, князі СУДСЬКІ

Князь прозоровський (перша половина XV ст.). Князі ПРОЗОРОВСЬКІ (столиця с.Прозорово на р.Редмі) зберігали свої удільні володіння та права ще у XVII ст. Родина належала до російської еліти.

Прозоровські вигасли у середині XIX ст. Син Анни Прозоровської, дочки генерал-фельдмаршала Олександра Олександровича (1732-1809 рр.) та князя Ф.С.Голіцина — генерал-майор князь О.Ф.Голіцин 10.11.1854 р. отримав дозвіл писатися князем Прозоровським-Голіциним. Іван Федорович мав двох синів Юрія та Андрія. У старшого Юрія також було двоє синів: Федір Судський та Андрій Баклашка. Від Федора походять князі СУДСЬКІ (р.Судка впадає зліва у р.Стеблю, праву притоку р.Мологи, с.Судка лежало у гирлі р.Судка недалеко від с.Прозорова). Іван Федорович Судський ще зберігав удільні права у 1545-1546 рр. (89, N 5, с.15-18).

28. АНДРІЙ ІВАНОВИЧ ...................................................................... 11

Князь шуморовський (1380 — ?рр.).

29. ГЛІБ ІВАНОВИЧ ...................................................................... 11 < князі ШУМОРОВСЬКІ, князі ШАМІНИ, князі ГОЛИГІНИ

Князь шуморовський (1380 — ? рр.). Князі ШУМОРОВСЬКІ (уділ Моложського князівства з центром у с.Шуморове) — це також старший брат Гліба Івановича — Андрій та син останнього Семен, який помер без нащадків. Гліб Іванович мав чотирьох синів: Бориса, Семена Хромого, Михайла Шаміна та Івана Голигу. Шуморовськими писалися сини Бориса (Олександр Мамот і Василь) та Семена Хромого (Іван Ходиря, Леонтій і Дмитро), які померли без нащадків. Від Михайла Шаміна походять князі ШАМІНИ. Його сини Дмитро і Роман втекли «у турки», а Андрій помер бездітним. Від Івана Голиги походять князі ГОЛИГІНИ. Старший з них Леонтій помер без нащадків, а сліди дітей Федора та Ушака губляться у XVI ст.

30. ФЕДІР ІВАНОВИЧ УШАТИЙ ...................................................................... 11< князі УШАТІ, князі ЧУЛКОВИ

Перейшов на московську службу і одружився з дочкою московського боярина Якова Казака. Його нащадки князі УШАТІ були московськими служилими князями. Всі сини Федора Ушатого (Василь Ушатий, Костянтин, Іван Ляпун, Іван Бородатий, Юрій, Петро) перебували у московському війську. Від найстаршого внука Василя Васильовича Чулкова († бл. 1548 р.) походять князі ЧУЛКОВИ. Ця родина втратила князівський титул у XVII сг. Найбільш відомий з Чулкових — історик, письменник і економіст Михайло Дмитрович (1744-1792 рр.).

31. АНДРІЙ ЛЬВОВИЧ ДУЛО ...................................................................... 12 < князі ДУЛОВИ

Князі ДУЛОВИ не мали ніяких володінь у Ярославському князівстві. Андрій Дуло мусив виїхати на службу до тверських князів. Дулови втратили князівський титул у XVI ст.

32. БОРИС ЛЬВОВИЧ ...................................................................... 12

XVIII

33. РОМАН ІВАНОВИЧ ...................................................................... 13

Удільний ярославський князь.

34. ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ († 1455) ...................................................................... 13

Удільний ярославський князь.

35. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ...................................................................... 13 < князі ШЕСТУНОВИ, князі ВЕЛИКО-ГАГІНИ

Удільний ярославський князь. Князі ШЕСТУНОВИ походять від третього сина Василя Івановича, який мав чотирьох синів: Юрія, Данила (загинув у 1469 р. в поході на Казань), Василя Шестуна та Федора. Василь Шестун († 1495 р.) став московським боярином (з 1485 р.) і наступні Шестунови залишалися серед московської еліти. Його старший син Петро Великий був дворецьким Івана III. Князі ВЕЛИКО-ГАГІНИ походять від Василя Гаги, внука Петра Великого. Вони втратили князівський титул у XVII ст. Інший син Василя Шестуна Данило носив прізвисько Бах. Можливо, що гілкою Шестунових були князі Бахти. Іван Бахта у 1488 р. був на службі у воротинських князів. Його син Василь Вахта у 1508 р. отримав королівську данину у 8 кіп, а у 1514 р. його дружина Юліанна — привілей на пустош біля Новгорода-Сіверського. Далі сліди князів Бахтів губляться (2112, s.l).

36. ДАВИД ІВАНОВИЧ ...................................................................... 13

37. ЯКІВ-ВОЇН ІВАНОВИЧ († 1455) ...................................................................... 13

Князь курбський (?-1455 рр.).

38. СЕМЕН ІВАНОВИЧ ...................................................................... 13 < князі КУРБСЬКІ

Князь курбський (середина XV ст.). Князі КУРБСЬКІ (центр уділу був у с.Курба на р.Курбі, правій притоці р.Пахри) зберігали своє князівство до початку XVI ст., хоча Федір Семенович († після 1483 р.) та Дмитро Семенович († після 1500 р.) і були московськими воєводами. Нащадки Дмитра Семеновича згасли у середині XVII ст. З трьох синів Федора Семеновича: Михайла Карамиша († 1506 р.), Семена († 1528 р.) і Романа († 1506 р.) діти були тільки у найстаршого. Михайло Михайлович († після 1544 р.) одружився з дочкою боярина Михайла Тучкова-Морозова. Він ще зберігав статус удільного князя. Його брат Володимир Чорний († 1521 р.) нащадків не мав. Єдиним сином Михайла був відомий політик і письменник Андрій Михайлович (1528-1583 рр.). Після його від'їзду у Литву рештки родових володінь були конфісковані. У Литві Андрій Михайлович отримав Ковельське князівство на Волині (1564-1583 рр.), Смідинську волость (з 1567 р.) та кревське староство (з 1566 р.). Після загибелі своєї першої дружини, Андрій Курбський вдруге одружився з княгинею Марією Юріївною Гольшанською-Дубровицькою, а після її смерті • з Олександрою Петрівною Семашківною. Від останнього шлюбу народилося двоє дітей: Маруша (1580- ? рр.) та Дмитро-Миколай (1582-1649 рр.). Дмитро Андрійович тримав Ковельське князівство у 1583-1590 рр. Далі він та його нащадки тримали володіння у Білорусії. З допомогою князя В.В.Голіцина у середині 1680-х рр. Курбські повернулися у Росію. Рід вигас у XVIII ст. (711,с.90-92; 1700, с.321).

39. МАРІЯ ІВАНІВНА ...................................................................... 13

~ 17.11.1411 Олександр Федорович, кн. микулинський

40. ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ БРЮХАТИЙ († 17.04.1471) ...................................................................... 14 < князі ПЕНКОВИ

Великий князь ярославський (?- 1463,форм.до 1471 р.). Князі ПЕНКОВИ походили від єдиного сина Олександра Брюхатого Данила Пенка, який зберіг володіння у Закубенні. З 1490 р. Данило Олександрович займав високі уряди у Московській державі, а у 1500 р. став боярином. Він мав трьох синів: Олександр (загинув у 1506 р. під Казанню), Василь († бл. 1530 р.) та Іван Хом'як († бл. 1540 р., боярин ще до 1534 р., у 1527 р. одружився з родичкою Василя III Івановича). Двоє молодших відзначилися як полководці. Діти були тільки у Василя Даниловича. Його син Іван Васильович, московський боярин, був останнім з князів Пенкових.

41. СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ ЩЕТИНА ...................................................................... 19 < князі ЩЕТИНІНИ, князі ТЕМНОСИНІ, князі САНДИРЄВИ, князі ЗАСЄКІНИ (старша гілка)

Князі ЩЕТИНІНИ походили від старшого сина Семена Щетини — Василя Щетиніна. Його троє синів Семен, Іван та Лев дали численну родину Щетиніних. Від молодшого сина Семена Щетини -Володимира Темносинього походять князі ТЕМНОСИНІ. Василь Семенович мав трьох синів: Василя (його нащадки продовжили рід князів Темносиніх, який вигас у XVI ст.), Дмитра Сандира (від нього походять князі САНДИРЄВИ, які втратили князівський титул у XVI ст.) та Петра Засєку (від нього походить старша гілка князів ЗАСЄКІНИХ).

42 ІВАН ФЕДОРОВИЧ ЗАСЄКА ...................................................................... 19 < князі ЗАСЄКІНИ (молодша гілка), князі СОСУНОВИ-ЗАСЄКІНИ, князі СОЛНЦЕВИ-ЗАСЄКІНИ, князі ЖИРОВІ-ЗАСЄКІНИ

Молодша гілка князів ЗАСЄКІНИХ походить від найстаршого сина Івана Засєки — Івана Бородатого Дурака. Його старший син Іван Іванович у 1524-1526 рр. їздив з посольством до імператора Карла V. Молодший син Івана Бородатого Дурака — Іван Сосун дав початок родині князів СОСУНОВИХ-

ЗАСЄКІНИХ. Князі СОЛНЦЕВИ-ЗАСЄКІНИ походять від другого сина Івана Засєки — Дмитра Засєки-Сонце (у 1495 р. перебував у свиті Івана III). Князі ЖИРОВІ-ЗАСЄКІНИ походять від третього сина Івана Засєки — Івана Молодшого Жирового. Наймолодший з синів Івана Засєки — Давид — дав початок наймолодшій гілці князів ЗАСЄКШИХ. Усі ці гілки до початку XVIII ст. втратили князівські титули і писалися просто Засєкіними, Сосуновими, Солнцевими, Жировими.

43. ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ ...................................................................... 19

44. ФЕДІР ІВАНОВИЧ МОРТКА ...................................................................... 21 < князі МОРТКІНИ

Князі МОРТКІНИ володінь у Ярославському князівстві не мали. Федір Мортка служив тверським князям. У нього був син Дмитро та внук Михайло, які не досягли успіхів у службі. Андрій Михайлович залишився у Московській державі, а Іван Михайлович виїхав у Литву. Нащадки першого вигасли у XVII ст. Сліди нащадків Івана Михайловича виявити не вдалося.

45. АФАНАСІЙ ІВАНОВИЧ ...................................................................... 21 < князі ШЕХОНСЬКІ

Князь шехонський (перша половина XV ст.). Князі ШЕХОНСЬКІ володіли уділом по р.Шексні з центром в с.Усть-Шексна). Афанасій Іванович та його сини Семен і Василь до середини XV ст. зберігали суверенні права володарів. Наступне покоління Шехонських стало служебними московськими князями.

46. ІВАН ДМИТРОВИЧ ДЕЙ ...................................................................... 22 < князі ДЕЄВИ

Князі ДЕЄВИ мали якісь володіння по р.Кубені (711, с.94). Згідно нашої картотеки, яку не можна вважати вичерпною, Деєви ще жили у 1921 р., хоча князівський титул родина втратила у XVI ст.

47. ВАСИЛЬ ДМИТРОВИЧ ...................................................................... 22

48. ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ ЗУБАТИЙ ...................................................................... 23 < князі ЗУБАТІ, князі ВЕКОШИНИ > князі ЛЬВОВИ (старша гілка), князі БУДИНОВИ, князі ЛУГОВСЬКІ > князі Львови (молодша гілка)

Князь шексненський (перша половина XV ст.). Князі ЗУБАТІ — Лев Зубатий та його троє синів: Дмитро Векоша (від нього походять князі ВЕКОШИНИ), Василь (від'їхав у Литву, від нього походять князі БУДИНОВИ) та Андрій Луганця (від нього походять князі ЛУГОВСЬКІ). Векошини та Луговські з XVI ст. стали писатися як князі ЛЬВОВИ, утворивши дві гілки одного роду. З них найбільш відомі Сергій Петрович (загинув у 1659 р. у битві під Конотопом),- петрашевець Федір Миколайович (1823-1885 рр.), голова перших двох кабінетів Тимчасового уряду Георгій Євгенович (1861-1925 рр.), лідер «прогресистів» і партії мирного оновленя в Думі Микола Миколайович (1867-1944 рр.).

49. ВАСИЛЬ ДАНИЛОВИЧ ...................................................................... 23 < князі ОХЛЯБІНИ > нязі ОХЛЯБІНІНИ, князі ХВОРОСТИНІНИ

Князь ухорський (перша половина XV ст.). Князі ОХЛЯБІНИ походили від старшого сина Василя Ухорського Федора Охлябіна. Його уділ лежав по р.Ухрі, лівій притоці р.Шексни. У XVI ст. Охлябіни стали писатися як князі ОХЛЯБІНІНИ. Василь Ухорський мав ще четверо синів: Микиту, Олександра, Ярослава та Михайла Хворостину. Від останнього походять князі ХВОРОСТИНІНИ. Найбільш відомий з них Іван Андрійович († 1625 р.), кравчий Лжедмитрія І, автор блискучих спогадів про Смутні часи та церковно-полемічних трактатів.

XIX

50. ФЕДІР РОМАНОВИЧ († після 1478) ...................................................................... 33 < князі АЛАБИШЕВИ, князі АЛЬОНКІНИ

Удільний ярославський князь. Дружину звали Анастасією. Князі АЛАБИШЕВИ походили від старшого сина Федора Романовича — Федора Алабишева, який разом з сином Семеном утримував уділ поблизу Ярославля у кінці XV — на початку XVI ст. (1639, c. 11). Федір Романович мав ще двох синів:

Василя Мамона та Олександра Альонку. Від останнього походили князі АЛЬОНКІНИ.

51. ЛЕВ РОМАНОВИЧ ...................................................................... 33 < князі ТРОЄКУРОВИ

Князь туношенський. Князі ТРОЄКУРОВИ походили від наймолодшого сина Лева Романовича. Лев Романович мав уділ у басейні р.Туношни, правої притоки Волги. У нього було троє синів: Василь, Петро і Михайло Троєкур. Іван Михайлович Троекуров став боярином у 1554 р. Його нащадки трималися на вищих щаблях службової драбини до початку XVIII ст. Найбільш відомий з них Іван Борисович, боярин з 1681 р., суддя Стрілецького приказу у 1689-1700 рр. У деяких родоводах невірно виводять князів Тюменських від Семена Михайловича Троєкурова, який мав прізвисько Тюмень. Князі Тюменські були Чингізидами.

52. ПЕТРО РОМАНОВИЧ ...................................................................... 33

53. СЕМЕН РОМАНОВИЧ († після 1501) ...................................................................... 33 < князі СІСЕЄВИ

Князь левашовський і красненський, псковський (1489-1491 рр.), моск. боярин (з 1495 р.), намісник новгородський (1495-1497 рр.). Князі СІСЕЄВИ були нащадками старшого сина Семена Романовича — Костянтина Сісея, який зберіг частину батьківських володінь між річками Солоницею та Чорною з центром у с. Левашові. У нього було два брати: Петро Кривий та Іван Семейка (згинув у 1514 р. під Оршею, не залишивши нащадків). Сісеєви втратили князівський титул у XVI ст.