Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Християн Раковський

У збереженні самоврядування України був глибоко заінтересований ряд більшовиків-неукраїнців, таких, наприклад, як Християн Раковський—голова українського радянського уряду, який у 1919 р. ставився до національних прагнень українців із презирством, а в 1922 р. дійшов висновку, що чим більший авторитет матиме український радянський уряд, тим більше влади охопить він особисто. Тому Раковський теж став антицентралістом і оборонцем української автономії.

Христиан Георгійович Раковський (справжнє ім'я і прізвище - Кристю Станчев) (1873 - 1941), партійний діяч, дипломат. Народився в сім'ї заможного торговця.

Нащадок національного героя Болгарії Георгія Раковського, один із фундаторів соціал-демократичних парти в Болгарії та Румунії, відомий діяч міжнародного соціалістичного руху.

Після захоплення влади в Росії більшовиками запропонував їм свої послуги і отримав ряд відповідальних посад.

Навчався на медичних факультетах університетів Берліна, Цюріха, Монпельє. Освіту одержав у Женевському університеті (1897).

З 1889 брав участь у соціал-демократичному русі Болгарії, Швейцарії, Німеччини, Франції, Румунії.

У 1899-1900 служив у румунській армії. Неодноразово заарештовувався і висилався з різних країн. Будучи однією з найяскравіших постатей у лівому русі, позиція Христиана Раковського є типовим прикладом еволюції від соціал-демократичних ідей до комуністичних.

У серпні 1916 Х.Раковський був заарештований румунським урядом, а в травні 1917 звільнений російським гарнізоном. У 1917 увійшов до лав РСДРП(б), вів партроботу в Одесі і Петрограді.

Учасник Громадянської війни, учасник мирних переговорів з Німеччиною. З 1919 член ЦК РКП(б). У 1918 один із керівників НК на Україні, голова Верховної колегії з боротьби з контрреволюцією. У 1918 голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України.

З березня 1919 по липень 1923 голова РНК і нарком закордонних справ України. У 1919-1920 член Оргбюро ЦК. Один із організаторів радянської влади в Україні. Входив до складу радянської делегації на Генуезькій конференції (1922).

З 1933 полпред у Великобританії, у 1925-27 - у Франції. У 1927 виключений з партії XV з'їздом ВКП(б) разом з іншими учасниками троцькістської опозиції.

У 1928 був засланий до Астрахані, потім до Барнаула. З 1934 нач. управління середніх медичних навчальних закладів Наркомату охорони здоров'я РСФРР. У 1935 відновлений у ВКП(б), голова Радянського товариства Червоного Хреста.

Будучи до віреною особою В.Леніна і особистим другом Л.Троцького, Р. почував себе в Україні цілком впевнено і мав свободу дій. Ураховуючи тісні зв'язки Р. з європейською політичною елітою, Ленін не раз давав йому відповідальні доручення. Після відходу Леніна від політичного життя — на дипломатичній роботі.

У 1937 році Х.Раковський був заарештований. У якості підсудного притягнутий до фальсифікованого НКВС відкритого процесу у справі "Антирадянського правотроцькістського блоку". Визнав себе винним в участі у різного роду змовах, а також у тому, що був англійським і японським шпигуном. У 1938 році засуджений до 20 років тюремного ув'язнення.

У останньому слові на суді заявив: "Наше нещастя в тому, що ми обіймали відповідальні посади, влада запаморочила нам голову. Ця пристрасть, це жадання влади нас засліпило".

Після початку Великої Вітчизняної війни заочно, 8 вересня 1941, був засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до страти. Розстріляний у Орловському централі. У 1988 реабілітований і відновлений у партії.

Список використаної літератури:

1. О.Субтельний. Історія України. – Львів, 1996.

2. Нариси з історії України. В 2-х частинах. – К., 1999.