Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Діяльність галицьких радикалів на Волині у другій половині 1930-х рр.

У політичному житті міжвоєнної Волині помітну роль відігравала Українська соціалістично – радикальна партія (УСРП), яку було утворено у 1926 р., внаслідок об’єднання Української радикальної партії, що діяла у Східній Галичині та групи волинських соціалістів – революціонерів. У кінці 1920-х рр. до складу партії на Волині входило близько 500 чоловік, діяли повітові комітети партії, певні впливи радикали мали в тогочасних українських культурно – освітніх та економічних організаціях. На парламентських виборах 1928 р. у воєводстві за виборчі списки УСРП проголосувало 70140 волинян [1 c. 21], у результаті чого Семен Жук з Кременця став послом польського парламенту. Ряд посольських мандатів партією було здобуто на довиборах, що проходили у краї, навесні – влітку 1930р., але новообрані посли та сенатори не встигли навіть скласти присягу тому, що у кінці серпня 1930 р. Й. Пілсудським було розпущено парламент і призначено дострокові вибори, участь у яких на Волині УСРП брали спільно з УНДО, з якими було напередодні заключено технічний виборчий блок. У результаті тиску та застосування репресивних заходів з боку урядових кіл до опозиційних політичних сил українські національні політичні партії отримали значно менше парламентське представництво в порівнянні з 1928р.

У 1930-х рр.. на Волині ситуація ускладнювалась ще і реалізацією політики „волинського експерименту”, ініціатором якої був волинський воєвода Ян Генрик Юзевський. Її практичне втілення призвело до того, що нових переслідувань зазнали представники українських політичних партій, що були опозиційними до влади, закривались українські кооперативи з галицьким родоводом, “Просвіти”. Волинська адміністрація робила усе можливе, щоб відгородити край від “націоналістичної” Галичини штучним “Сокальським кордоном”. На середину 1930-х рр. поліцією все частіше застосовуються репресивні заходи до активістів УСРП, як це було, зокрема у кінці 1934р. у Гощанській гміні Рівненського повіту, коли поліцією було заарештовано ряд членів УСРП. Мотивом для арештів та обшуків послугувала належність до УСРП [2, с.1]. Представники партії у законодавчих установах Речі Посполитої неодноразово піднімали проблему рівності громадян у державі. А ситуація, що склалась на Волині була об’єктом критики з боку членів партії. Зокрема, Іван Макух сенатор від УСРП у своїй промові у сенаті 5 березня 1935р. відносно ситуації, що склалась на Волині зазначив “Створити новий тип українця на Волині піднявся з доручення уряду п[ан] в[оєвода] Юзевський. По його думці не може так бути, щоб існував на Волині відрубний український рух. Той рух може розвиватися лише в рамках співжиття, в яких керує польський елемент і дозволяє лише стільки українського життя скільки може хвилево перенести польський організований рух” [3, с. 2].

У середині та другій половині 1930 –х рр.. основними формами практичної діяльності УСРП у краї було проведення партійних нарад, конференцій, народних віч, поширення своїх видань. Необхідно відмітити, що у своїй діяльності соціалісти – радикали орієнтувались на українське селянство та інтелігенцію. Будучи легальною політичною партією, у своїй практичній діяльності УСРП використовувала лише легальні методи політичної діяльності. УСРП долучилась до бойкоту парламентських виборів 1935р., що були призначені на літо. Причиною такої позиції з боку частини тогочасних українських політичних сил послугувала зміна виборчого законодавства Речі Посполитої. На Волині місцевими партійними організаціями було розповсюджено партійні відозви з закликом до бойкоту виборів та “проведено ряд партійних нарад та зборів”, окрім цього членами партії було піддано осуду “угодовську політику УНДО”. Окрім цих акцій “ніяких інших дій” з боку радикалів „не спостерігалось” відмічено у рапорті волинського воєводи про суспільно - політичну ситуацію у воєводстві [4, арк.. 257].

У 1936р. організаційна структура УСРП на Волині виглядала наступним чином: у воєводстві діяло три повітових комітети партії у Луцькому, Кременецькому та Рівненському повітах, з яких Луцький не проводив активної діяльності. Окрім цього на Кременеччині діяло три районних комітети УСРП, у Рівненському повіті функціонував повітовий секретаріат, районний комітет та сім гмінних комітетів партії, до складу яких входило близько 225 членів УСРП. Первинні сільські громади УСРП діяли також у Володимирському, Горохівському повітах [5, s. 82-83] та Дубнівському і Здолбунівському повітах [6, арк. 17-21]. Але у останніх чотирьох повітах, особливо це стосується Горохівського та Володимирського діяльність соціалістів – радикалів носила здебільшого “локальний характер”, так як партійні впливи спостерігались лише у 1-3 сільських населених пунктах і діяли ці осередки у переважній більшості автономно, що призводило до того, що впливу на політичну ситуацію у повіті вони не мали. Незважаючи на спроби активізувати діяльність партійних структур, позиції УСРП у краї поступово слабнуть. Зокрема у 1937р. у воєводстві діяло два повітових комітети партії, сім районних та десятки первинних партійних організацій [7, с. 67], але лише у Кременецькому та Рівненському повітах УСРП вдалось зберегти свої позиції, а у інших повітах вони поступово слабнуть, що було насамперед пов’язано з внутрішньою політикою волинського воєводи.

На ХХХІІІ конгресі УСРП, який відбувся у Львові серед 144 делегатів було і 7 волинян, а саме: Ю. Омельчук, Г. Сушчук, О. Мельничук (Дубнівський повіт), І Романюк (Кременецький повіт) та З. Сірочук, С. Костецький та О. Манилюк (Рівненський повіт).

На цьому партійному форумі волиняни акцентували увагу присутніх на тому, що у краї польська адміністрація силовими методами перешкоджає розбудові партійних організацій УСРП, окрім цього “безпідставно закриває українські кооперативи”, конфісковуються легальні українські видання, що надруковані у Східній Галичині [8, арк. 3]. Степан Костецький у своєму виступі звернув увагу присутніх однопартійців і на той бік проблеми, що “на Волині український рух паралізований владою”, а посилення “Сокальського кордону” унеможливлює підтримку постійних взаємозв’язків між прихильниками партії на Волині та Східній Галичині [9, арк..8].

Така позиція волинських соціалістів – радикалів була продиктована тим, що у краї протягом 1937 – 1938 рр. значно посилився тиск на українські інституції. Зокрема, восени 1937р. владою було закрито Луцьку філію “Сільського господаря”. З цього приводу Львівський часопис “Діло” восени 1937р. писав “З цим моментом закрилася остання сторінка історії українського зорганізованого економічного життя, розвитку й добробуту, бо вже ні одної незалежної української економічної організації на північно – західних нема” [10, с. 2].

Не останню роль у екскалації напруги на Волині напередодні другої світової війни відіграли польські військові кола, а саме діяльність Корпусу охорони прикордоння (КОП). Копом проводились заходи спрямовані на насильне перехрещення волинян у католики, закривались православні храми. У результаті конфлікту між волинським воєводою Г. Юзевським та військовиками, керівництво країни прийняло сторону останніх, що призвело у наслідку до зміни у 1938р. волинського воєводи. Новим волинським воєводою було призначено Олександра Гавке – Новака, який став заручником політики військовиків. Протягом 1938 – 1939рр. волинська адміністрація зробила ряд кроків, метою яких було остаточне відторгнення регіону від Східної Галичини. Посилення штучного “Сокальського кордону” призвело до того, що край опинився у інформаційній блокаді, на Волинь перестали находити українські часописи, що були видані за межами воєводства. Піднімаючи цю проблему у лютому 1939 р., “Громадський голос” писав “Сьогодні у Луцьку і в повіті не побачите ні в одному кіоску українського часопису. Чи була якась заборона? Офіційно ні! Але ходили якісь панове і чемно радили українських часописів не продавати...” [11, с. 8]. Внутрішня політика польських урядових кіл у краї призвела, що позиції легально діючих українських політичних партій поступово слабнуть, натомість зростають впливи націоналістичного підпілля. Частина відомих діячів УСРП поступово відходить від активної політичної діяльності, а волинські організації соціалістів – радикалів у більшості випадків діють автономно, не отримуючи навіть партійної преси, про що 27 березня 1939 р. Рівненським повітовим секретаріатом партії було повідомлено керівництво партії у Львові та редакцію “Громадського голоса” [12, арк. 7]. Незважаючи на складність ситуації, партія продовжувала свою діяльність. Станом на червень 1939 р. згідно даних команди державної поліції сільської громади УСРП та члени партії були у 25 населених пунктах Здолбунівського, Луцького та Рівненського повітів [13, арк.5].

Отже, незважаючи на складність умов та переслідування з боку владних структур партійні організації УСРП діяли на Волині до вересня 1939р. Будучи легальною політичною партією соціалісти – радикали використовували лише легальні методи політичної боротьби. В силу певних причин партії так і не вдалося здобути домінуючих впливів на Волині, але практична діяльність радикалів обумовила політичну активізацію волинян та певною мірою сприяла консолідації українського політикуму Східної Галичини та Волині, який сповідував соціалістичну ідеологію.

Джерела та література

1. 1. Про що вчать нас вибори на Західній Україні // Наша правда.- 1928. - березень – серпень. - с. 21

2. 2. Ревізії й арешти // Громадський голос.- 1935.– 16 лютого. – с.1

3. 3. Яка є рівність. Промова сенатора І. Макуха в сенаті 5.03.1935р. // Громадський голос.- 23 березня. 1935. –– с. 2

4. 4. Державний архів Рівненської області (далі ДАРО) Ф. 33 (Прокуратура Рівненського окружного суду. 1921 – 1939 рр.), оп. 4, спр. 77, арк. 257.

5. 5. Zaporowski Z. Wolynskie zjdnoczenie Ukrainskie (Wolynskie Ukrainskie Obiednannia) – Lublin: Wyidawnictwo Uniwersitetu Marii Curie – Skladkowsiej, 2000 – s. 82-83

6. 6. Державний архів Волинської області (далі ДАВО) Ф.46 (Волинське воєводське управління м. Луцьк Волинського воєводства (відділ безпеки)), оп.9, спр. 3586, арк. 17 – 21.

7. 7. Кучерепа М. М. Зародження та діяльність на Волині українських політичних партій та громадських організацій в 1921 – 1939рр. // Збірник навчально – методичних матеріалів та наукових статей історичного факультету ВДУ ім. Л. Українки, 1995: Вип.1 – с. 67

8. 8. ДАВО Ф. 1 (Волинська воєводська команда державної поліції м. Луцьк 1920 – 1939 рр.), оп. 2, спр. 66 06 зв’язка 282, арк.3.

9. 9. Там само арк.8

10. 10. Остання сторінка історії українського зорганізованого життя на Північно – західних землях з приводу закриття філії “Сільського господаря” в Луцьку // Діло. – 1937.- 18 листопада. – с.2

11. 11. Луччина без українських часописів // Громадський голос. – 1939.- 25 лютого. – с.8

12. 12. ДАВО Ф. 1, оп.2, спр. 8064, зв’язка 263, арк.7

13. 13. ДАВО Ф. 1, оп.2 спр. 8062, зв’язка 263, арк.5