Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Історія України. Шпаргалка

1. Володимир Великий. Прийняття християнства та його історичне значення.

Перед другим болгарським походом Святослав віддав владу в Києві Ярополкові, у древлянській землі посадив молодого Олега, а на бажання Новгорода вислав туди третього сина – Володимира. Після смерті батька Ярополк (972-980) бажав установити одновладство, розпочав війну з Олегом, і Олег поліг у бою.

Так само він хотів здобути Новогород, але Володимир привів собі варягів зі Скандинавії, здобув Київ, а врешті Ярополка зрадою убили варяги. Так остаточно Володимир став єдиним володарем держави (980-1015).

Будову держави Володимир завершив поширенням християнства. Християнська віра появилася в чорноморських країнах вже в перших століттях нової ери і також скоро дійшла вона до такого рухливого центру, як Київ. Володимир вирішив дати християнству становище державної релігії.

На це рішення князя впливали міркування політичного характеру. Вся Європа була вже християнська і виявляла явну погорду до поганських племен: щоб увійти в коло європейських народів треба було визнати християнство. Християнство могло мати для Київської держави також внутрішньополітичне значення, бо воно, як державна релігія нівелювало партикулярні вірування і ставало цементом, що взяв усі племена, а при тому підносив авторитет князя, якого благословила церква. Володимир розумів також культурне значення християнства, що приносило з собою вищу цивілізацію і нові звичаї.

2. Порівняйте плани Антанти та Троїстого союзу щодо України напередодні Першої світової війни. Розкрийте перебіг воєнних дій на території України у 1914р.

Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі були об'єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія. Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником слов'янських народів, прагнула завершити справу російських царів, об'єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. В ході війни вона намагалась оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям. Австро-Угорщина, в свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини. Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині, як з боку військових, так і з боку промисловців і політиків. У 1897р. німецький публіцист Пауль Рорбах писав: "Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії".

Відразу після початку Першої світової війни українські землі стали театром бойових дій між російською армією та військами австро-німецького блоку або прифронтовою зоною.

У серпні-вересні 1914р. росіяни спрямували свій удар в Галичину, де розгорнулась Галицька битва. В результаті цієї битви росіяни оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною .та вийшли до карпатських перевалів. Там розгорілись тяжкі бої. Росіяни вступили до Львова, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська втратили 400 тис. осіб, з яких 100 тис. були полонені. Тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німеччини і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорщина уникнула остаточного розгрому. Оволодіння Галичиною характеризувалося росіянами як завершення "справи великого князя Івана Калити".

3. Історичне значення діяльності Ярослава Мудрого "Руська правда".

бл. (978 — 1054) — великий князь київський. Під час його правління (з 1019) Київська Русь перетворилася на могутню європ. державу. Було значно розширено межі її столиці — Києва, насипано нові оборонні вали (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал), збудовано Золоті ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор, в якому згодом було поховано в саркофазі Ярослава Мудрого та його дружину Ірину (Інгігерду; ? — 1050). Створив бібліотеку Софійського собору.

1838 року у Києві на його честь названо вулицю, 1955 — провулок.

4. Неп і особливості його впровадження в Україні.

20-ті рр. XX ст. - період мирного розвитку, відродження економіки в Україні, мистецького піднесення, пов'язаних із запровадженням НЕПу. Відродження ринкових засад в економіці, деяке послаблення політичного терору призвели до швидкого економічного зростання, поширення української мови в усіх сферах суспільного життя. Входження радянської України до складу новоутвореного СРСР призвело до втрати будь-яких решток самостійного управління; всіма процесами в республіці керував московський центр.

5. Володимир Мономах "Повчання дітям".

Володимир мономах (1053 — 1125) — великий князь Київський, мислитель і письменник. Син кн. Всеволода Ярославича і "цариці грекині", онук (по матері) візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. З молодих років княжив у Ростові, Чернігові, Переяславі. 1113 р. запрошений киянами на великокняжий престол, який посідав до самої смерті.

В. М. — один з найавторитетніших, політично мудрих руських князів, видатний полководець. Наполегливо і послідовно боровся за незалежність Русі та проти міжусобних чвар. Мабуть, один із перших вітчизняних світських мислителів, вчинки і спосіб життя якого відповідали його ідеям і вченню. Законодавчими актами та благочинністю В. М. відчутно пом’якшив політ. та економічне становище нижніх прошарків суспільства, опікувався життям церкви, заохочував освіту і шкільництво.

Головний літ. твір В. М. — «Повчання дітям та "кто прочтет"» — складається з трьох самостійних частин: власне "Повчання", "Літопису" його життя ("Автобіографії") та листа ("грамотицы") постійному політ. суперникові — кн. Олегу Святославичу. Всі складові частини "Повчання" пов’язує єдине ідейне спрямування, що робить його яскравим зразком одного з найдавніших на Русі філософськополіт. творів.

6. Гетьман І.Мазепа.

Іван Мазепа (1687-1708). Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи — одного з найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України. Народився Мазепа 1639 р. у знатній українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запорозькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії, Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до польського короля. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазепі встановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями. У 1687 р., коли змістили Самойловича, його наступником було обрано не кого іншого, як Мазепу, підтриманого російськими вельможами.

7. Утворення Галицько-Волинської держави.

Інші надзвичайно важливі зміни відбувалися на Південно-Західній Україні — в Галицькому та Волинському князівствах. Коли якась із старих київських земель і могла кинути виклик зростаючій могутності російського Північного Сходу, тобто Суздалеві, Володимиру й ще не опереній Москві, то ними були Галицьке та Волинське князівства на південному заході. Грушевський вважав ці два князівства найбезпосереднішими спадкоємцями політичної та культурної традиції Києва. Інший видатний український історик — Томашівський — назвав Галицько-Волинське князівство першою безперечно українською державою, оскільки у XIII ст., в апогеї своєї могутності, ці об'єднані князівства охоплювали 90 % населення, котре проживало в межах нинішніх кордонів України. Князівства ці були важливими і в інших відношеннях. Простягаючись по західних окраїнах Київської Русі, вони з самого початку стали ареною запеклої боротьби між українцями та поляками, що тривала, не вщухаючи, аж до середини XX ст. Князівства ці були також важливим культурним рубежем. Вони виступали або як найсхідніший форпост католицького Заходу, або ж як найзахідніший — православного Сходу.

8. Утворення Української Центральної Ради, її лідери (М.Грушевський, В.Винниченко, С.Єфремов.)

В українській історії XX ст. знайдеться не багато діячів, які б змогли зрівнятися з Михайлом Сергійовичем Грушевським (1866-1934). Видатний діяч національно-визвольного руху, голова Української Центральної Ради, перший президент Української Народної Республіки, автор Універсалів Центральної Ради, які стали найвидатнішими конституційними документами в історії української державності. Політичну діяльність М.С.Грушевський поєднував з великою титанічною працею історика (йому належить близько 2 тис. наукових праць). Під проводом великого вченого і демократа Центральна Рада розпочала своїми чотирма Універсалами велику справу будівництва Української держави. Під керівництвом М.Грушевського Центральна Рада пройшла шлях від вимог автономії України до проголошення незалежності. Проіснувавши всього чотирнадцять місяців, Центральна Рада, очолювана М. Грушевським, заклала могутні підвалини державного будівництва: була прийнята конституція України, відновлено символи держави (золотий тризуб і синьо-жовтий прапор). Започатковувалось створення української армії, була введена власна грошова одиниця - гривня.

Винниченко Володимир Кирилович Після Лютневої революції прибув до Києва і брав участь в організації Української Центральної Ради, редагував орган ЦК УСДРП "Робітничу газету". В кінці червня 1917 р. очолив Генеральний Секретаріат (до 22 січня 1918 р.). Під час Гетьманщини став головою Українського національного союзу, потім очолив Директорію.

Єфремов Сергій Олександрович Після Лютневої революції - голова президії Союзу автономістів-федералістів, голова тимчасової ради відновленої УДРП, очолював Головний комітет Української партії соціалістів-федералістів. В цей же час займався дослідженням архівів Київського Головного жандармського управління (ГЖУ) та охоронного відділення, заступник голови Української Центральної Ради, перший генеральний секретар у міжнаціональних справах.

9. "Руїна". Становище України в другій половині XVII ст.

У час, коли більшість масових повстань у Європі Нового часу зазнали поразки, Велике Українське повстання 1648 р. перемогло, в результаті чого була усунена магнатська еліта і встановлена місцева адміністрація. Але хоч ця епохальна подія спричинилася до багатьох змін, нерозв'язаними лишалося ще багато питань. Серед козацьких ватажків виникли гострі розходження щодо того, чи лишатися Україні під Москвою, чи ж шукати покровителів серед інших сусідніх держав. Стали відчутними також і болючі соціально-економічні проблеми. Чи стане Україна унікальним суспільством вільних козаків-землеробів, як цього хотіли селяни й рядове козацтво, чи ж козацька старшина просто займе місце шляхти, відтак повернувши розхитаний суспільний устрій знаті, що відповідало б типовим для доби моделям?

Серед українців ще десятиліттями по смерті Хмельницького точилися запеклі суперечки навколо цих питань. Настали часи суспільного розбрату, чужоземної інтервенції, дальшого спустошення вже сплюндрованого краю. В українській історіографії трагічний спектакль, в якому українці марнували величезну енергію й рішучість, набуті у повстанні 1648 р., в самогубних сутичках, яким, здавалося, не буде кінця, часто називають Руїною. Через 20 років після смерті Хмельницького перемоги над спільним ворогом були зведені нанівець нездатністю українців об'єднатися для досягнення спільної мети. В результаті було втрачено багатообіцяючу можливість політичного самовизначення, створену повстанням Хмельницького.

10. Україна в Першій світовій війні. Воєнні дії на території України.

Україна стала ареною жорстокого військового протистояння початку XX століття - Першої світової війни. Обидва ворогуючих блоки - Троїстий союз та Антанта - претендували на її територію, багатий людський потенціал та матеріальні ресурси. Обидві конфліктуючі сторони намагалися залучити український національний рух на свій бік, проте активніше діяли українці Західної України. Західноукраїнське політичне середовище виносило ідею самостійності України. Тут було створено перші українські військові формування - УСС. Війна, що тривала 4 роки, принесла Україні небачені людські втрати та матеріальне розорення. Проте вона призвела до посилення українського визвольного руху.

Події Першої світової війни активізували національний рух в Україні - як в Галичині (Західна Україна) так і на Наддніпрянщині (Східна Україна). Війна розбудила національну свідомість українців, заставила велику їх частину включитися у справу визволення свого народу від поневолення. Діячі національного руху в Галичині ще з кінця XIX ст. сформулювали ідею незалежності та соборності українських земель. Для Східної України характерним був виступ за помірковану автономію східноукраїнських земель у складі Росії.

11. Перша Конституція України. Пилип Орлик.

Конституція (від лат. constitutio — устрій) — Основний закон держави, який регулює суспільні відносини, що складаються в процесі виконання головних засад організації суспільства і держави.

Україна має певні конституційні традиції. У квітні 1710 р. козаками — емігрантами була прийнята перша в Європі Конституція прав і вольностей Війська Запорозького, розроблена Пилипом Орликом.(11.10.1672 — 24.06.1742) — державний і політ. діяч, мислитель, поет, публіцист. В Конституції народ виступає суб’єктом як обов’язків, так і прав. Заради загального добра він укладає договір з політ. елітою, передусім з гетьманом, і передає йому частину своєї свободи з метою забезпечення внутрішньої злагоди у суспільстві та зовнішньої безпеки. У конституції О. простежується тенденція до обмеження гетьманської влади через постійну участь в управлінні державою генеральної старшини і Генеральної Ради.

12. Суспільно-політичне життя в Україні у другій половині 50-х - на початку 60-х років.

Зі смертю одного з тиранів XX століття Сталіна та приходом до влади Хрущова в країні розпочинається часткова десталінізація суспільно-політичного життя. Визнання Сталіна злочинцем, хоча і в закритій доповіді, призвело до усунення багатьох кричущих порушень прав людини. Були звільнені десятки тисяч невинно засуджених людей, яким повернули добре ім'я. Проте непослідовність дій Хрущова, його помилки та прорахунки призвели до усунення його від влади. Цим скористалися консервативно налаштовані члені ЦК, не згодні з реформами Хрущова.

13. Культурне життя в Україні у другій половині 40-х-на початку 50-х років.

Культурне життя України у повоєнний період розвивалося під жорстким тиском Комуністичної партії. Масова ідеологічна кампанія переслідування митців дістала назву «ждановщина». Під «колеса» комуністичної системи потрапили видатні українські поети, прозаїки, композитори. Кампанія засвідчила бажання влади посилити контроль над духовним життям суспільства. Певні зрушення були зроблені в галузі освіти та науки, хоча і тут не обійшлося без втрат - розгрому зазнали найперспективніші того часу науки генетика та кібернетика. В цих галузях ми відстали фактично назавжди від розвинених країн.

14. Початок Української революції, утворення Центральної Ради.

З ліквідацією самодержавства в Росії та приходом до влади Тимчасового уряду посилився національно-визвольний рух у Східній Україні. Це призвело до початку Української національно-демократичної революції 1917-1921 років. Її лідером став видатний український історик М. Грушевський. Було створено представницький орган влади українців - Центральну Раду. Її метою стала боротьба за автономію Східної України в складі Росії. Більшість населення підтримало домагання Центральної Ради, хоча вже тоді частина його виступала за самостійність України та об'єднання всіх українських земель у складі єдиної (соборної) держави. В Східній Україні починають створюватися власні військові формування, першим із яких стало «Вільне козацтво».

15. Діяльність радянських партизанів і ОУН-УПА в роки Другої світової війни.

Встановлення на українських землях нацистської диктатури призвело до розгортання масового Руху Опору. Обидві його течії - і комуністична і націоналістична - зробили свій внесок у розгром ворога. Проте різні політичні погляди на майбутнє України призводили до взаємного не признання і масових жертв. Український народ зі зброєю в руках довів усьому світові своє бажання жити мирно на своїй землі.

16. 4й Універсал Центральної Ради, його історичне значення.

На початку 1918р. Центральна Рада почала схилятися до ідеї проголошення повної незалежності України. Зробити це необхідно було також у зв’язку з необхідністю підписання мирного договору з Центральними державами. 4й Універсал було датовано 9 січня, а проголошено – 11 1918 р. Україна заявила про готовність жити у злагоді з усіма сусідніми державами за умови їх невтручання у внутрішні справи УНР. Раді Народних Міністрів доручалося якнайшвидше завершити мирні переговори, очистити Україну від російських інтервентів. Після війни ставилося завдання розбудови місцевого самоврядування й розроблення закону про передачу землі народу без викупу. Історичне значення 4го Універсалу полягає в тому, що він проголосив Україну незалежною державою, завершив важливий етап складного й суперечливого розвитку укр. національно-визвольного руху, що відтепер позбувся ілюзорного сподівання на можливість існування Української держави на засадах автономії чи федералізму.

17. Об'єднання українських земель та радянізація західних областей України в 1939-1941 роках.

Об'єднання українських земель в єдиній радянській державі стало наслідком злочинної змови двох диктаторів - Сталіна та Гітлера. Уклавши пакт про ненапад СРСР та Німеччина розпочали агресію проти незалежної польської держави. До складу УРС були включені західноукраїнські землі, що негайно стали об'єктом перетворення в радянському дусі - тут було встановлено радянську владу, розпочато індустріалізацію та колективізацію, терор вперше щодо мирного населення, Єдиним позитивним моментом було те, що за століття роз'єднання більшість українців опинилися в складі однієї держави.

18. 3й Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки.

Подальший розвиток українського національно-визвольного руху та Жовтнева революція в Росії, яка призвела до захоплення влади більшовиками, стали причинами прийняття III Універсалу. У ньому Українська Центральна Рада проголосила відродження державності на східноукраїнських землях у формі Української Народної Республіки (УНР), яка проіснувала загалом два роки. В Універсалі Центральна Рада накреслила головні завдання у своїй внутрішній та зовнішній діяльності. Проте через низку причин значну частину з наміченого зробити не вдалося.

19. Становлення багатопартійної системи в Україні наприкінці 80-х - у 90-х роках.

З приходом до влади в СРСР М. Горбачова та зміною політичної ситуації і у зв'язку з цим - проведенням реформ, спрямованих на деяку демократизацію СРСР, склалися передумови для створення багатопартійної системи. Політичні партії в Україні пройшли декілька етапів становлення і на сьогодні в Україні існує багатопартійна система, яка характеризується наявністю багатьох дрібних партій. Така роздрібненість заважає подальшому розвитку українського політичного життя та становленню цивілізованого демократичного суспільства. Рано чи пізно з цієї занадто строкатої структури повинні виділитися 2-3 сильні партії, що відповідає існуючій на сьогодні в західних країнах багатопартійній системі.

20. Проаналізуйте причини поразок українських військ у війнах УНР з Радянською Росією наприкінці 1917 – на початку 1918рр.

Протягом грудня 1917 - травня 1918 р. в Україні тривали бойові дії між військами радянської Росії та їх ставлениками в Україні й військами УНР. В ході цієї війни за IV Універсалом Україну було вперше у XX ст. проголошено незалежною державою. За підтримки Німеччини та Австро-Угорщини, уклавши з ними мирну угоду, українські війська перемогли більшовиків у цій війні.

Проте Центральна Рада не змогла скористатися результатами перемоги, оскільки втратила підтримку значної частини населення України, не задовольнивши бажань основної її частини. Селяни так і не отримали бажаної землі і відмовлялися підтримувати українську владу. Причинами поразки українських військ слід вважати: ослаблення соціальної бази УЦР (повільність, нерішучість у здійсненні соціально-економічних перетворень відштовхнули селянство, в той час як більшість робітників підтримувала більшовиків); відсутність належної уваги до воєнної політики, збройного захисту державності, що виявилося у відсутності регулярної і централізованої армії; високий ступінь організованості та боєздатності більшовицьких військ, успішна тактика боротьби за владу; уміла соціальна демагогія рад.

21. Внутрішня та зовнішня політика Української Держави за часів П.Скоропадського.

Гетьман П.Скоропадський доступився до влади в Україні 29 квітня 1918 р. Одним із перших кроків уряду було проголошення 29 квітня маніфестів — "Грамота до всього Укр. народу" та "Закони про тимчасовий устрій України". У грамоті гетьман Скоропадський заявляв, що "взяв на себе тимчасово всю повноту влади". Цією ж грамотою він оголосив себе гетьманом усієї Укр. ЦР і всі земельні комітети розпускалися, міністри звільнялися; поновлювалося право приватної власності. Замість назви "Укр. Народна Республіка" мала вживатися назва "Укр. Держава". Водночас відбувався процес формування нового уряду — Ради Міністрів. Було засновано Вищу земельну комісію на чолі з гетьманом та земельні комісії — губернські й повітові. Аграрна політика Скоропадського мала поміркований характер. Кінцевою метою якої мало стати утворення сильної верстви селян-середняків, які служили б міцною опорою уряду. Великий обсяг роботи припав на міністерство шляхів. Не менш успішно працювало міністерство фінансів. Найвизначніших і найтривкіших успіхів гетьманський уряд досяг у сфері науки й освіти. Українізація системи освіти провадилася відкриттям паралельно до наявних російських навчальних закладів українських вищих шкіл, гімназій та університетів. У військовій сфері значні зусилля було спрямовано на створення сильного укр. війська. Для готування освічених старшин засновувалися спеціальні військові школи. Дуже важливими були судові реформи: налагоджено судову справу, створено сенат, суд на нових засадах, укладено багато нових законів. У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. Союзництво з державами Четверного союзу стримувало його відносини з країнами Антанти. У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців. Внаслідок поразки Четверного союзу гетьман почав шукати підтримки у країн Антанти.

22. Окупаційний режим в Україні в 1941-1944 роках. Голокост. Звільнення України від нацистської окупації.

З приходом в Україну нацистських окупантів на нашій території було встановлено жорстокий окупаційний режим - режим насильства і терору. Територія України була поділена окупантами на свій розсуд. Проте в ході корінного перелому у Великій Вітчизняній війні розпочалося визволення території України. Воно проходило в декілька етапів і на 28 жовтня 1944 р. вся територія України в сучасних межах була визволена від ненависного ворога. Склалися умови для переходу до мирного життя.

23. Всеукраїнський референдум та вибори Президента Укр. 1.12.1991 р.: результати та історичне значення.

Втретє у XX столітті Україна була проголошена незалежною державою. Збулася віковічна мрія українського народу мати «в своїй хаті свою правду і волю». На Всеукраїнському референдумі український народ підтримав Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою. Які б не були мотиви прийняття цього Акту, він став дійсно вікопомною подією в житті України. Одночасно були проведені вибори Президента України, яким став колишній секретар ЦК КПУ з ідеологи Л. Кравчук.

24. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика.

Українці, які проживали на території Західної України, в результаті неймовірних зусиль проголосили незалежність свого регіону - ЗУНР. Однак сусідні держави - Польща, Румунія та Чехословаччина претендували на ці території. Єдиним союзником ЗУНР стала УНР, проте вона й сама потерпала від натиску ворогів. Сили були не рівні і після дуже короткого часу самостійного існування територія ЗУНР була загарбана державами-сусідами. Об'єднання ЗУНР і УНР показало всепереможне бажання українського народу жити в єдиній соборній українській державі.

25. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр.

Хоча Українська національно-демократична революція зазнала поразки, проте змагання за волю не були марними. Вони стали яскравим прикладом майбутнім поколінням, дали неоціненні уроки боротьби за незалежність та побудови власної державності.

26. Суспільно-політичне життя укр. земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини в 20-30-х роках.

Західноукраїнські землі протягом 20-30-х рр. перебували у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. Вони являли собою відсталі в економічному відношенні, аграрні регіони. Уряди держав-окупантів мало піклувалися про економічний та соціальний розвиток українських регіонів, переслідували українське політичне та культурне життя. Це викликало опір місцевого українського населення. Політичне життя в регіоні було розвинутим, особливо у Польщі. Саме тут з'явилася партія, що намагалася продовжити традиції Української революції, висунувши гасло побудови самостійної соборної української держави. Приємним винятком були українські землі у складі Чехословаччини. Проте й там ситуація змінилася на гірше після невдалого проголошення самостійності Карпатської України та окупації її території Угорщиною.

27. Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. і реакція на неї в Україні.

19 серпня 1991 р., коли М.Горбачов перебував на своїй дачі на кримському мисі Форос, Із Кремля на весь світ повідомили про його "хворобу", неможливість подальшого виконання обов'язків президента СРСР і перехід повноважень глави держави до віце-президента Г.Янаєва. Владу перебирав так званий Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (рос.ГКЧП). До його складу, крім Г.Янаєва, увійшли також прем'єр-міністр СРСР В.Павлов, голова КДБ В.Крючков, міністр оборони Д.Язов та кілька інших вищих урядовців. Своєю головною метою заколотники проголосили "врятування єдиної держави".

Україна, яка стала каменем спотикання на шляху до замаскованого збереження імперії, була одним з найважливіших об'єктів діяльності гека-чепістів. До Києва терміново було відряджено представника заколотницької хунти генерала Варенникова, який, заручившись підтримкою першого секретаря компартії України С.Гуренка, намагався схилити Л.Кравчука до визнання легітимності ГКЧП. Ці зусилля виявилися марними — хоча й не зовсім послідовно й рішуче, але все ж Голова Верховної Ради України засудив переворот і не визнав правочинності розпоряджень ГКЧП на території України.

Військові частини, дислоковані в Україні, а також міліція та інші силові структури не підтримали заколотників. Деякі місцеві ради, особливо у західних областях України, рішуче й недвозначно виступили проти узурпації влади купкою заколотників і закликали населення не визнавати їх. Фракція Народної Ради в українському парламенті закликала народ до громадянської непокори й до всеукраїнського страйку проти наступу диктатури. У зверненні Львівської обласної ради до населення області містився заклик "у разі спроби насильницького усунення демократично обраної народом влади відповісти масовими актами громадянської непокори".

З-поміж усіх політичних сил України лише керівництво компартії стало на бік заколоту. Вже 19 серпня ЦК компартії надіслав низовим організаціям таємні шифротелеграми, якими закликав "ужити заходів до участі комуністів у сприянні Державному комітетові з надзвичайного стану в СРСР" і не керуватися Конституцією України. Також давалися інструкції "гальмувати екстремістські настрої" та "виключити" демонстрації, мітинги, маніфестації та страйки протесту.

Партії та організації національно-демократичної орієнтації (Рух, УРП, ДемПУ, УХДП, товариство "Меморіал", комітет солдатських матерів та ін.) рішуче виступили на захист демократії й суверенітету України. Тим часом, після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня заколот провалився.

24 серпня 1991 р, Верховна Рада України за участь у заколоті тимчасово припинила діяльність КПУ і прийняла того ж дня Акт проголошення не-

залежності України. Після додаткового розслідування ЗО серпня постановою Президії Верховної Ради КПУ було заборонено.

28. Проголошення Злуки УНР та ЗУНР, історичне значення цього акту.

Багатовікове бажання українського народу жити в єдиній соборній державі було здійснено 1919 року. Дві українські держави, що існували на той час, УНР та ЗУНР об'єдналися в одну Українську Народну Республіку. Фактично вперше за всю історію України більшість українського народу опинилися в складі однієї держави. Проте складні зовнішньо та внутрішньо політичні умови призвели до втрати української державності. Тільки напередодні Другої світової війни більшість українців опинилися у складі єдиної радянської України.

29. Поясніть термін "гласність" та розкрийте питання про повернення наприкінці 80 — на початку 90-х роківнародові правди про минуле України.

Термін "гласність" виник у Радянському Союзі в роки "перебудови". Він увійшов до іноземних мов без перекладу. Фактично він означав можливість отримання вірогідної інформації про діяльність державних і партійних органів, можливість казати правду, не боячись наслідків, можливість дізнатись правду про недавнє минуле свого народу. Величезна роль у цьому процесі належала засобам масової інформації. Союзні, а за ними й республіканські періодичні видання починаючи з 1987—1988 рр. розпочали публікацію матеріалів, раніше недоступних широкому загалові. Насамперед це стосувалося "білих плям" вітчизняної історії, матеріалів про масові репресії З0—50-х рр., голод, антинародну політику держави. Одним із рушіїв цього процесу був журнал "Огонёк", головним редактором якого за часів "перебудови" став український письменник Віталій Коротич. У журналах "Новый мир", "Современник", "Москва" почали друкуватися раніше заборонені твори письменників, дисидентів, у тому числі й українських, спогади жертв репресій та інші документальні матеріали. Громадяни України нових поколінь уперше відкривали для себе імена В.Винниченка, С.Петлюри, М.Грушевського, С.Єфремова та деяких інших діячів національно-визвольної революції 1917—1920 рр., котрі впродовж багатьох десятиліть замовчувалися в радянській історіографії або висвітлювалися в кривому дзеркалі — як "вороги народу".

А втім, широкий загал українського народу почав знайомитись із жагучими проблемами минулого лише після прийняття закону СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації" (1 серпня 1990 р.). Цей закон запровадив свободу друку, скасував цензуру. Тепер уже в масових виданнях було опубліковано правдиві праці знаних українських істориків - І.Біласа про репресивно-каральну систему в Україні, В.Верстюка про Центральну Раду, С.Кульчицького про добу "воєнного комунізму", Ю.Шаповала про репресії НКВС у 30-х рр. та багато інших.

Тоді ж з'явилися праці львівських та інших авторів про діяльність ОУН-УПА в роки війни. Історична свідомість народу України, а надто її східної та центральної частин, почала змінюватись у ліпший бік,

Отже, завдяки "гласності" люди долали стереотипи й догми старого мислення, діставали змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об'єктивною інформацією, робити власні висновки.

30. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.

З кінця 20-х рр. радянське керівництво взяло курс на прискорену індустріалізацію в промисловості. Саме в цей період радянська Україна стала провідним економічним регіоном СРСР. Проте за швидкі темпи будівництва було заплачено надзвичайно високу ціну - було підірване здоров'я цілого покоління, внаслідок викачування коштів із сільського господарства Україну охопив голодомор, що забрав мільйони людських життів. Якість нових заводів та фабрик була низькою, як і якість їхньої продукції. Екологічне становище України різко погіршилося.

31. Голодомор 1932-1933 років в Україні.

Проживаючи на 40% найкращого у світі чорнозему, український народ тричі у XX столітті голодував. Єдине пояснення цьому - злочинна аграрна політика правлячої Комуністичної партії, що мала на меті викачати збіжжя з села для розвитку і відбудови промисловості. Замість допомоги голодуючим радянські правителі і надалі продовжували вилучення зерна на селі. У страшні роки голодомору (1932-1933 рр.) в Україні загинуло щонайменше 5 млн душ. Внаслідок суцільної колективізації та голодомору

змінився соціальний склад села: було знищено куркульство, постраждало багато середняків, сформувалася зовні єдина соціальна верства — колгоспне селянство. Вихідцями з села поповнився робітничий клас.

Насильницька суцільна колективізація призвела до руйнування продуктивних сил на селі, що спричинило глибоку кризу в сільському господарстві та змусило докорінно міняти політику уряду: переходити від примусу і репресій до скасування продрозверстки, встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально технічного зміцнення колгоспів.

32. Політика суцільної колективізації та розселянювання України. Її соціально-економічні наслідки.

Справжнім лихом для українців стала сталінська колективізація. Вона мала виключно негативні наслідки в історії українського народу, прирекла село на зубожіння та вимирання.

Велика кількість селян-власників була «розкуркулена» чи загинула в роки голодомору або концтаборах та висилках. Приватна власність на землю була зруйнована. Наслідки руйнівної колективізації даються взнаки до сьогодні.

33. Опозиційний рух в Україні у другій половині 60-х-першій половині 80-х років, його представники.

Отже, протягом 60-х-першої половини 80-х рр. з певними перепадами, викликаними активізацією репресивних заходів, відбувалося наростання опозиційного дисидентського руху в Україні, хоча широкої підтримки у громадян республіки він не набув. Це пояснюється як жорстокістю репресивних заходів, так і тим, що дисиденти, правозахисники у своїй діяльності часто намагалися вирішити проблеми, які не були відомі переважній більшості населення України.

34. Розвиток культури в 30-ті роки. «Розстріляне відродження».

30-ті рр. в історії розвитку української культури - трагічний час. Саме тоді було вчинено справжній погром культури - розстріляні сотні митців, зруйновані тисячі храмів. Було припинено українізацію, сталінське керівництво розпочало масоване насадження всього російського. Деяких успіхів було досягнуто в освіті - збільшилася кількість навчальних закладів, учнів та студентів. Проте все культурне життя знаходилося «під сталінським чоботом» - все, що не відповідало поглядам «Великого Вождя», безжально знищувалося.