Реферат на тему

Діяльність М.О.Корфа в земських установах Катеринославської губернії

На фоні досить докладно вивченої педагогічної та освітньої активності М.О.Корфа в тіні залишилась участь М.О.Корфа в роботі земських установ Катеринославської губернії. Однак на певному етапі життя земство мало не менше значення для Миколи Олександровича, ніж освітня та педагогічна діяльність.

Першим до вивчення біографії М.О.Корфа звернувся директор Кубанської вчительської семінарії Д.Д.Семенов. Найбільшу увагу Д.Д.Семенов приділив висвітленню зусиль М.О.Корфа в галузі народної освіти. Проте, автор не залишив без уваги і його земську діяльність. Щоправда, в статті їй приділено лише один абзац. В цілому ж земська робота М.О.Корфа оцінювалась позитивно. “При всіх своїх призначеннях, – писав автор, – М.О. (Корф – І.К.) жодного разу не обманув громадської довіри. З рідкісною енергією і твердою наполегливістю він відносився до всіх своїх обов’язків” [1].

У 1893 р. у Санкт-Петербурзі вийшла робота М.Л.Пісковського, яка і до сьогодні залишається найбільш повною біографією М.О.Корфа [2]. Автор приділив незначну увагу його земській діяльності. Він дав загальну оцінку М.О.Корфу як земському діячу, зазначивши, що той був видатним земським працівником [3]. Декілька сторінок М.Л.Пісковський присвятив події, яка була пов’язана з прикрим епізодом в житті М.О.Корфа, коли через інтриги великих землевласників Олександрівського повіту він не був обраний до повітового земства.

Короткий огляд земської діяльності М.О.Корфа дав відомий дослідник історії земства в Росії Б.Веселовський. В своїй 4-томній праці автор серед багатьох відомих земців виділив саме М.О.Корфа. Висвітлюючи діяльність Катеринославського губернського та Олександрівського повітового земств на початковому етапі їх існування, Б.Веселовський відносив Миколу Олександровича до передових земців-демократів [4]. У 4-мі томі Б.Веселовський більш докладно зупинився на постаті М.О.Корфа, показавши найцікавіші, на його думку, епізоди з його нетривалої земської діяльності [5].

В радянський період біографія М.О.Корфа вивчалася лише через призму його педагогічної та освітньої діяльності. В роботах К.Є.Бендрикова, О.В.Козирєва, І.І.Августовича, Л.П.Михайлової та В.З.Смирнова в основному висвітлюється педагогічна робота М.О.Корфа [6]. Нічого не змінили у вивченні зазначеної проблеми статті С.Ф.Єгорова та П.І.Мазура, які були надруковані у журналі “Советская педагогика” з нагоди 150-річчя з дня народження М.О.Корфа [7].

Останніми роками вийшло декілька видань, в яких згадано ім’я видатного педагога М.О.Корфа. У 1998 році в Москві і у 2003 році в Києві вийшли навчальні посібники з історії становлення педагогічної науки в Росії та Україні [8]. В кожній з них М.О.Корфу приділено цілий підрозділ. Звичайно, через тематику згаданих посібників, земська діяльність М.О.Корфа в них згадана побіжно. Більше уваги земській роботі М.О.Корфа приділено у монографії дослідниці із Запорожжя А.І.Лохматової [9]. Хоча об’єктом дослідження автора було Катеринославське земство, на сторінках монографії А.І.Лохматова знайшла місце і для М.О.Корфа, якого вона називає одним з найініціативніших земців Олександрівського повітового і Катеринославського губернського земств на початковому етапі їх діяльності [10].

Остання з робіт, яка була цілком присвячена М.О.Корфу, належить дніпропетровській дослідниці Н.М.Ковнір [11]. Тут коротко висвітлено весь життєвий шлях М.О.Корфа. Автор торкнулася також і його роботи в земстві, вважаючи, що основне своє завдання в земських установах М.О.Корф бачив у розповсюдженні початкової шкільної освіти [12].

Перш ніж говорити про земську діяльність Миколи Олександровича Корфа, слід зазначити, що їй він присвятив лише декілька років свого життя (1866-1872). Тому й не дивно, що дослідники зверталися до цієї сторінки його біографії не часто, лише згадуючи про неї. Та хто б не писав про М.О.Корфа, вказував, що він брав активну участь в роботі земських зібрань.

Активну громадську позицію М.О.Корф проявив задовго до впровадження земств на Катеринославщині. За повідомленням Б.Веселовського, він разом з Д.Т.Гнедіним та Я.Я.Савельєвим (відомі земські діячі) входив в число членів дворянського зібрання Олександрівського повіту. Під час засідань зібрання він наполягав на необхідності справедливого впровадження положень селянської реформи 1861 р. М.О.Корф був серед тих, хто виступив проти кріпосницького адресу катеринославських поміщиків на ім’я Олександра ІІ, в якому містилося прохання подовжити термін відробітку селянами повинностей [13].

З відкриттям земств в Катеринославській губернії, Микола Олександрович Корф включився в їх роботу. П’ятого квітня 1866 р. відбулося перше засідання Олександрівського повітового земського зібрання, до якого М.О.Корф був обраний по курії землевласників. Зібрання виявило до нього велику довіру і обрало його секретарем сесії. Вже під час роботи першої сесії повітового земства М.О.Корф проявив активність і небайдуже ставлення до тих питань, які найближчим часом мало розв’язати земство. Для розширення представництва інтересів населення повіту в земському зібранні, він клопотався перед Олександрівським земством про можливість надання права голосу орендарям при виборі земських гласних. Також М.О.Корф пропонував тимчасово запровадити інститут земських виконавців, які повинні були слідкувати за виконанням земських постанов до 1870 р. (до цього часу, на думку М.О.Корфа, земства вже стануть на ноги) [14]. І, звичайно, що М.О.Корф не міг не згадати про освіту. Питання розвитку освіти, на його думку, було найважливішим земським питанням. Одна з брошур М.О.Корфа, яка вийшла у Санкт-Петербурзі так і називалась “Земське питання (про народну освіту)” [15]. В ній він писав, що у квітні 1866 р. запропонував Олександрівському земству на базі школи лісників відкрити школу, в якій би готували народних вчителів для сільських шкіл [16]. Це, на думку М.О.Корфа, дало б земству змогу вже на початку його роботи реально підтримати народну освіту в повіті. Через те, що земство не мало вільних коштів для відкриття нових шкіл воно повинно було хоча б підтримувати їх та забезпечувати народними вчителями, гадав М.О.Корф.

На повний голос М.О.Корф заявив про себе і в губернському земстві. Перше ж зібрання Катеринославського губернського земства (відбулося 15 вересня 1866 р.) було кваліфіковане катеринославським губернатором В.Д.Дуніним-Борковським як антиурядове. Пряме відношення до такого його визначення губернатором мав М.О.Корф. У доповідній записці від 15.09.1866 р. та звіті міністру внутрішніх справ від 23 вересня 1866 р. В.Д.Дунін-Борковський писав, що "на обіді, який відбувся у губернського предводителя дворянства 15 вересня, Корф вимовив промову, якою бажав справити враження, надавши широкого значення земським установам і таку незламну їх стійкість, котру не можна вважати не перебільшеною" [17]. На думку губернатора, М.О.Корф переслідував при цьому мету збільшення повноважень земських установ і надання їм більшого значення [18].

Отже, з самого початку М.О.Корф потрапив у число неблагонадійних земців. В подальшому це зіграло чималу роль у долі М.О.Корфа, якого врешті решт великі землевласники губернії всілякими інтригами змусили покинути земську роботу.

Повертаючись до першого Катеринославського губернського земського зібрання, зазначимо, що позиція М.О.Корфа була відвертою і характеризувалася щирою зацікавленістю в земській справі. Саме М.О.Корф запропонував проводити розкладку земського збору в залежності від кількості гласних відповідного повіту. В цьому його підтримали О.М.Поль, С.С.Потоцький та інші гласні. М.О.Корф був ініціатором запровадження стипендій народним вчителям, яких готували до викладання в майбутніх земських школах (з цього приводу в М.О.Корфа виникла гостра полеміка з О.М.Полем, який займав протилежну позицію). Свій демократизм М.О.Корф проявив у питанні, яке було підняте представником Верхньодніпровського повіту С.О.Лаппо-Данилевським. Останній пропонував земству дозволити великим землевласникам проходити в земство без виборів. Проти цього жваво протестував М.О.Корф, який хоч і належав до великих землевласників, вважав, що кожен житель губернії має рівні права [19].

Перша сесія губернського земства багато в чому змінила відношення багатьох поміщиків губернії до М.О.Корфа. Якщо на початку сесії, М.О.Корф був беззаперечно обраний секретарем зібрання, то декілька днів по тому йому не вистачило декількох голосів, щоб стати головою губернської земської управи. На наступній сесії губернського земства (21 листопада – 4 грудня 1967 р.), яка як відомо була закрита губернатором раніше строку, М.О.Корфа не обрали членом губернської управи. На надзвичайній лютневій сесії 1868 р., М.О.Корфу вже просто не залишили ніяких шансів, “забалотувавши” (відхилили його кандидатуру) на виборах голови губернської земської управи [20]. Відчувши тиск, який чинили на нього представники консервативного крила Катеринославського губернського земського зібрання (Д.Н.Бразоль, М.Б.Герсеванов, І.Я.Нестелей, голова зібрання П.А.Струков, Г.Л.Синегуб та інші) М.О.Корф відмовився від звання губернського гласного і вже не з’являвся в стінах Катеринославського губернського земства. На третій черговій сесії замість М.О.Корфа Олександрівський повіт представляв граф О.Є.Канкрін [21]. На четверту, п’яту і шосту чергові сесії губернського земства М.О.Корф, незважаючи на те, що був обраний губернським гласним від Олександрівського повіту, просто не з’явився.

Отже, робота М.О.Корфа в Катеринославському губернському зібранні тривала недовго – фактично два роки. Відчувши недовіру, нерозуміння і відверте вороже ставлення до своїх ініціатив з боку великих землевласників і консервативного дворянства М.О.Корф, будучи людиною гордовитою, покинув лави губернського земського зібрання.

На повну силу М.О.Корф зміг проявити себе в якості земського гласного в складі Олександрівського повітового земського зібрання. Як стверджує дослідниця А.І.Лохматова, більшість починань Олександрівського земства в перші роки діяльності була ініційована саме М.О.Корфом [22]. На першій сесії повітового земства він запропонував виділити із земського бюджету гроші для виплати добових і прогонних тим гласним (переважно селянам), які не в змозі були самі оплатити свій приїзд на сесію. Турбота М.О.Корфа про простих землеробів проявилась на п’ятій сесії повітового земства під час обговорення питання щодо утворення ощадно-позичкових товариств. Метою товариств, що створювались за участю земської управи, було створення умов для накопичення невеликих капіталів жителями повіту. Це в свою чергу відізвалося б на покращенні добробуту землеробського класу [23]. На шостій сесії М.О.Корф наполіг на тому, щоб для небагатих жителів повіту була скасована плата за лікування в земських лікарнях [24]. Питання розвитку медичної справи в повіті теж турбували М.О.Корфа. Ще на першій сесії він разом з головою Олександрівського земського зібрання графом В.Є.Канкріним запропонував впровадити стаціонарну систему надання медичної допомоги населенню [25].

Повага до простих людей, демократизм та переймання М.О.Корфа всіма проблемами, що стояли перед земством, дозволили йому посісти належне місце в числі гласних Олександрівського повіту. Його авторитет був таким незаперечним, що всі роки роботи в повітовому земському зібранні Микола Олександрович був його незмінним секретарем. В часи впровадження положень судової реформи М.О.Корф разом з повітовими гласними Л.К.Емніхом, В.М.Коростовцевим, І.Я.Нестелеєм та Г.О.Самойленко увійшов до складу дорадчої комісії. Комісія разом з повітовою земською управою займалася попередньою розробкою питань, які мало обговорити повітове земське зібрання у зв’язку з введенням в дію мирових судових установ в Олександрівському повіті [26]. М.О.Корф особисто був причетний до розробки питань утримання дільничних мирових суддів, камер мирового суду та інших. Коли прийшов час обрання дільничних і почесних мирових суддів, земське зібрання майже одноголосно обрало М.О.Корфа дільничним суддею. Однак М.О.Корф через велику зайнятість у справі початкових народних училищ відмовився від наданої йому честі [27]. Однак М.О.Корф не відмовитися стати почесним мировим суддею і був обраний ним 7 лютого 1868 р., в подальшому він деякий час був головою мирового суду Олександрівського повіту.

Та серед всіх турбот земства М.О.Корф віддав перевагу освітній справі. Немає необхідності повторювати те, що було зроблено ним в справі розвитку системи шкільної освіти – про це сказано чимало. Зазначимо лише те, що з 1867 по 1872 рік М.О.Корф був неодмінним членом повітової училищної ради, в складі якої зробив все для того, щоб створити належні умови для ефективного існування народної школи. Вже у 1872 р. в Олександрівському повіті функціонувало 55 початкових шкіл (це при тому, що до 1866 р. їх було всього чотири). Звітуючи перед училищною радою, М.О.Корф не став зупинятися на здобутках, які досягло земство за останні п’ять років, а говорив про насущні проблеми, які ще потребували свого вирішення [28]. Однак вирішувати ці проблеми довелося не М.О.Корфу.

У 1872 р. на виборах гласних повітового земства кандидатура М.О.Корфа була відхилена по курії землевласників. Відомий земський та освітній діяч Д.Т.Гнєдін згадував, що Микола Олександрович, дізнавшись про таку несправедливість, трохи не зліг у ліжко [29]. Сам М.О.Корф у листі до Х.Д.Алчевської писав: “20 травня я урочисто був забалотований в повітові гласні двома третинами голосів на виборчому з’їзді землевласників Олександрівського повіту. Не дивно, що могла зібратися зграя негідників і за допомогою балотування позбутися чесної людини” [30]. Звичайно, не лише через порядність і сумлінність М.О.Корфа позбавили права гласного. Він був дуже незручним гласним, адже його ініціативи в справі розвитку народної освіти потребували великих коштів. М.О.Корф кожного року просив земське зібрання надати кошти повітовій училищній ради для розвитку освітньої справи. Хоч гроші він просив не для себе, деяких гласних це сильно дратувало. Та не тільки це надокучало земцям, які належали до числа великих землевласників. М.О.Корф послідовно відстоював тезу про неможливість наділення будь-кого привілеями. Він виступив проти надання великим землевласникам привілеїв, які надавали їм право не відбувати підводну повинність і проходити до земського зібрання без виборів. М.О.Корф вважав користування привілеями для себе образливим і був проти того, щоб хтось інший ними користувався [31].

Дії купки незадоволених земською діяльністю М.О.Корфа не змогли похитнути довіру до нього з боку всього населення повіту. По всім мирським сходам Олександрівського повіту М.О.Корф переважною більшістю голосів був обраний гласним від трьох сільських з’їздів. Однак він відмовився продовжувати земську роботу, склавши з себе повноваження гласного повітового земського зібрання і члена училищної повітової ради. Один з перших біографів М.О.Корфа М.Л.Пісковський виправдовував його відмову тим, що на початку 1870 р. змінився порядок заснування та існування народних шкіл і стало неможливо нормально працювати [32]. Друг М.О.Корфа Д.Т.Гнєдін не зміг знайти виправдання діям М.О.Корфа і вважав, що своєю відмовою він образив як суспільство, яке його обрало, так і справу, якій він служив [33].

Які б не були причини відмови М.О.Корфа від роботи в земських установах, його значний внесок у розвиток земської справи, особливо становлення освіти, визнавали вже його сучасники. Його щирість, розуміння становища простого селянина, демократична спрямованість виступів і пропозицій принесли йому загальне визнання більшості населення Олександрівського повіту і всієї Катеринославської губернії. Знавець історії земств в Росії Б.Веселовський вважав, що “завдяки М.О.Корфу, Д.Т.Гнєдіну, К.З.Буницькому Олександрівське земство зайняло перше місце в губернії, та й взагалі належало до передових земств” [34].

До самої смерті Миколи Олександровича передові члени Катеринославського земства не забували про його роль у справі становлення земської справи. Коли у листопаді 1883 року М.О.Корфа не стало, XVIII чергове Катеринославське губернське земство влаштувало на знак вшанування його пам’яті панахиду в залі засідань земства. 12 грудня 1883 року в земстві було об’явлено про збір коштів на спорудження пам’ятника видатному громадському діячу [35]. На жаль, через обставини, які нам невідомі, пам’ятник М.О.Корфу так і не був встановлений (до речі така сама доля спіткала і проект встановлення пам’ятника О.М.Полю). Та попри це, пам’ять про видатного громадського та освітнього діяча живе. Щоправда пам’ять ця до цього часу не втілена у матеріальних об’єктах. В Дніпропетровську не має пам’ятника М.О.Корфу або вулиці його імені, не завадило б видати ґрунтовну монографію про його життя і діяльність. Отже, постать М.О.Корфа і досі чекає на свого дослідника.

Література

1. Семенов Д.Д. Барон Николай Александрович Корф // Острогорский В., Семёнов Д.Д. Русские педагогические деятели. – М., 1887. – С.74.

2. Песковский М.Л. Барон Н.А.Корф. Его жизнь и общественная деятельность. – СПб., 1893. – 95 с.

3. Там само. – С.23

4. Веселовский Б. История земства за сорок лет. – СПб., 1911. – Т.3. – С.71, 78.

5. Веселовский Б. История земства за сорок лет. – СПб., 1911. – Т.4. – С.280-285.

6. Бендриков К.Е. Н.А.Корф – выдающийся организатор русской народной школы (1834-1883) // Наша школа. – 1945. – №12.; Козырев А.В. Н.А.Корф (1834-1883). Русский педагог. – Ставрополь, 1948. – 12 с.; Михайлова Л. Педагогическая деятельность и педагогические взгляды Н.А.Корфа. – М., 1956. – 16 с.; Августевич И.И. Н.А.Корф – выдающийся деятель русской народной школы // Белгородский педагогический институт: Ученые записки. – Белгород, 1959. – Т.2. – С.124-137.; Смирнов В.З Н.А.Корф // Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Вторая половина ХІХ в. – М.: Педагогика, 1976. – С.313-320.

7. Егоров С.В. Выдающийся русский педагог второй половины ХІХ века // Советская педагогика. – 1984. – №8. – С.102-108.; Мазур П.И. Единомышленник и последователь К.Д.Ушинского // Советская педагогика. – 1984. – №8. – С.109-113.Егоров С.В. Выдающийся русский педагог второй половины ХІХ века // Советская педагогика. – 1984. – №8. – С.102-108.

8. Латышина Д.И. История педагогики. Воспитание и образование в России (Х – начало ХХ века): Учебное пособие. – М.: “Форум”-“Инфра-М”, 1998. – 584 с.; Сисоєва С.О., Соколова І.В. Нариси з історії розвитку педагогічної думки: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 308 с.