Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Козаччина

ПЛАН

1. Козаччина

2. Початок козаччини.

3. Козацькі походи.

1. Важке лихоліття.

В половині ХVІ ст. України була в тяжкому занепаді. Український народ вже не мав своєї держави, був розчленований між п’ять держав. Найбільше українців було під Литвою – до неї належала ціла східна Україна. До Польщі належали, західноукраїнські землі. До Семи городу – Закарпатська України, під владою Молдовії найшлися Буковина й Басарабія, Московщина зайняла Сіверщину.

Але є бо й на зверхні обставини були для України некорисні. На місці давньої візантійської держави була в той час варварська Туреччина. І найважливіше – у Криму в ХV ст. зорганізувалася окрема татарська орда, яка стала дуже небезпечним сусідом України.

Почалася одна з найстрашніших дію історії східної України. Хижацька орда нападала часто, не раз кілька разів у році, на українські землі, що були під Литвою й Польщею, нищила людське добро, людей брала в тяжку неволю. Через те східна Україна сильно занепала і збідніла.

Але найгірше було те, що татарські напади йшли далі, й то не тільки у східній Україні, а й у Західній. Польща й Литва, що повинні були боронити цих земель, як боронили їх колись наші князі, не мали на це сили; з військового погляду не були до того добре зорганізовані.

2. Татарські напади.

Після зруйнування Києва татарами ще проживали над Волгою, потім частина їх переселилася до Криму і тут заснувала свою державу. Столицею їх був Бахчисарай, де жив Кримський хан. З Криму татари безнастанно нападали на Україну. Щороку весною, як степи вкривалися травою, татари виходили в похід. Татарських шляхів було чотири: Чорний – між Дніпром і Бугом; Кучманський – між Бугом і Дністром; Покутський – між Дністром і Прутом та Муравський на лівобережній Україні. Татарська орда йшли балками і ярами, щоб ніхто її не доглянув. Як татари були вже далеко в краю вони ділилися на три частини: головний відділ, що звався, кіш, в бойовій готовності чекав ворога. Менші загони йшли на боки за здобиччю. Татари вели бій так: розбігалися на всі сторони і намагалися оточити противника з боків і ззаду, щоб знищити військо і взяти людей в неволю.

3.В ясирі. Нещасливих бранців татари брали на аркани, довгі шнури, й тягли за собою. Невільники йшли цілу дорогу. Гаряче степове сонце палило їм, спотикаючись, ранили собі ноги об колючий терен.

Плач і ридання неслися далеко. Татари вели своїх бранців до Криму. Там, у різних містах, найбільше в Кафі були великі торговиці де продавали невільники. Приходили туди купці з далеких сторін, здебільшого туки й араби, і купували бранців собі на невільників. Ще гірша доля була тих бранців, як траплялися до робіт на кораблях, що звалися галерами. Турки наклали на них кайдани і наказували гребти важкими веслами під наглядом жорстких дозорців. Дуже терпіли бідні невільники: залізо гризло їм руки й ноги, вів ударів нагаями кров заливала плечі.

4.Яничари. Християнських дітей турки брали до своїх шкіл і виховували їх змалку в своїй вірі. Мала дитина скоро забувала своїх батьків, забувала рідне слово, вчилися турецької мови й турецьких звичаїв. Пізніше з таких хлопців виростали завзяті вороги християн, і турки творили з них військо, що звалося яничарами. Турки старалися перетягувати до своєї віри і старих людей. Часом траплявся такий чоловік, що приймав віру в Магомета, щоб не терпіти, нужди або щоб зазнати розкошів та панування між турками. Такі пере кінчили діставали від турків високі уряди і жорстоко переслідували християн. У нас таких зрадників називали ренегатами або відступниками. (придатних до воєнної служби записувано в реєстр, цебро спис війська).

2.Почато козаччини

1.Запоріжжя.

Через татарські напади вся південна Україна була пуста і незаселена. Вкривали її безмежні степи. Весь край по обох сторонах Дніпра аж до Чорного моря був ніби одним великим лугом. В деяких місцях були невеликі ліси.

Запоріжжя мало дуже буйну рослинність і багато звірів. Стрічалися тут і рослини, стебла і коріння яких чоловік міг ужити на поживу. В лісах та степах була велика сила зубрів, диких коней, оленів, кабанів. Птахів була така сила, що весною люди набирали повні човни яєць з-під качок, гусей, лебедів, а потім ловили безліч молодих птахів.

2.Козаки.

Але хоч Запоріжжя було таке багате не всяке природне добро, мало хто відважувався іти туди, бо життя було в небезпеці від татар. Нерідко по полях люди ставили собі оборонні землянки зі стрільницями вони втікали туди, коли на них несподівано напали татари. Ще небезпечніше було на Низу, бо так татари проживали у великій кількості і чатували, кого б напасти і взяти в ясир. Козаки – це слово татарське, воно означає – юнак, молодець. Тому, що козаки мешкали на Запоріжжі або Низу, називали їх запоріжцями, або низовими козаками.

3.Застування Січі.

До козаків почала прилучатися шляхта, а далі йшли на Запоріжжя і могутні пани, що шукали небезпек і хотіли набути хоробрості і витривалості. Серед тих козаків був на Запоріжжі також князь Дмитро Вишневецький. На острові Малій Хортиці, не доступному місці він заснував оборонний замок, що був обведений валами з землі і украплений дерев’яним частоколом.

Цій твердині козаки дали назву Січ – від слова сікти, рубати, бо укріплення були з дерев’яних засіків.

3. Козацький устрій.

На чолі всього запорізького війська був гетьман. Він був найвищий начальник козаків, давав накази війську, командував у воєнних походах, правив на Січі і на цілому Запоріжжі. Його відзнакою була булава – срібна палиця з кулею на кінці. При гетьмані був писар, що писав усі військові письма й гетьманські універсали, тобто оповіщення.

5.Козацька школа.

Нових козаків набирали на Січі весною. Хто мав охоту стати запорожцем, споряджав човен, набирав всяких припасів і їхав Дніпром на Низ. Придатних до воєнної служби записувано в реєстр, цебто список війська. Новобранця – він звався новиком або чурою – приділяли до котрого-небудь куреня, під владу отамана.

3. Козацькі походи

1.Боротьба з татарами і турками.

Славні були козацькі походи на Чорне море, на турецькі і татарські міста. Для такого походу козаки будували собі окремі дерев’яні човни, чайки, по 20 метрів завдовжки і 4 метри завширшки. Посередині стояв високий стовп, щогля, на яку вішали вітрила з полотна.

Під проводом отамана чайки виїздили з Січі і плили вниз Дніпром. При грулі Дніпра турки пробували їх здержати, але козаки серед темної ночі тишком перекладалися попри турецькі галери і випливали на чисте море, де вони мали вже вільну дорогу їхали, куди хотіли: на Крим, чи на Малу Азію.

2.Перші війни з поляками.

Козацькі походи на турків і татар не раз втягали Польщу у війну. Тому польський король задумав взяти запорожців під свою руку. Він оголосив, що кожен козак може найнятися до королівського війська і дістане за це плату, одяг і ввесь прожиток. На королівський заклик прийшло менше 500 козаків. Їх записали до одного списку, або реєстру і почали звати реєстровими. Ці козаки проживали в городах, і тому називали їх ще городовими. До реєстрового війська належала тільки невелика частина козаків. Так 1592 р. отаман Кшиштоф Косинський почав війну з князем Костянтином Острозьким, не зважаючи на те, що князь щиро працював для української культури.

4.Повстання проти польського гніту.

В 1625 р. польське військо ударило на городових козаків, але на допомогу прийшли запорожці під проводом гетьмана Марка Жмайла і звели завзятий бій з поляками над Куруковим озером, коло Кремен куча, поляки мусили погодитись на мир.

В 1635 р. козацький полководець Іван Сулима добув польську твердиню Кодак, коло Дніпрових порогів, але поляки взяли його в полон і покарали смертю.

В 1637-1638 р. козаки ралом з селянами підняли нове повстання; старшинами були Павлюк, Отсранин і Гуня. До повстання пристало понад сорок тисяч народу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Іван Крип’якевич, Маркіян Терлецький. Петро Ісаїв, Мирон Дольницький. Історія України. Видавничий центр “Фенікс” – Львів, 1991 –с 80 с.

2. Антонович В.Б.

Про козак цій часи на Україні. Післям. М.Ф. Слобожницткого; Комент. О.Д. Василюк та І.Б. Гирика – К.: Дніпро, 1991, 238 с.