Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Сiчовий рух на Гуцульщинi

Перший рiк XX ст. знаменитий для Прикарпаття тим, що 5 травня 1900 р. в селi Заваллi на Снятинщинi вiдомий український громадський дiяч, адвокат з Коломиї д-р Кирило Трильовський заснував першу "Сiч" - руханково-протипожежне товариство. Вже в самiй назвi чуємо відгомiн давнiх козацьких сiчей, що свiдчило про незабутнi традицiї нашої славної минувшини. Виникнення "Сiчей" в Галичинi - це початок славного лiтопису нацiонально-визвольних змагань.

Перша "Сiч" на Гуцульщинi виникла в селi Жаб'є. Її заснував той же Кирило Трильовський при допомозi великого подвижника вiдродження гуцульських традицiй Юри Соломiйчука-Юзенчука 1 сiчня 1904 року. З цього часу починається лiтопис органiзацiї i дiяльностi Гуцульських "Сiчей".

Пiсля Жаб'євської виникає друга з черги подiбна "Сiч" - в Печенiжинi. Органiзатором її став спiвучасник заснування "Сiчi" Кирила Трильовського, уродженець Печенiжина, громадський дiяч Iван Чупрей.

Вiдзнакою Гуцульських "Сiчей' була малинова стрiчка (за козацьким малиновим прапором), а на нiй жовтоою волiчкою вишитi назви тих гуцульських осель, в яких виникали такi сiчовi органiзацiї. Наприклад, в Печенiжинi на малинових стрiчках була вишита назва "Сiч в Печенiжинi". Прапором Печенiжинської "Сiчi" було малинового кольору iз синьо-жовтою стрiчкою полотнище на держаковi. Крiм хлопцiв-юнакiв в Печенiжинськiй "Сiчi" були й дiвчата. Збереглася листiвка дiвчат-сiчовичок з Печенiжина при руханкових вправах. Вони в традицiйному селянському одязi, вишитих сорочках, перев'язанi малиновими стрiчками. Збереглася подiбна фотографiя хлопцiв "Сiчi" Печенiжина. На нiй (з 1904 року) стоять хлопцi-сiчовики у виглядi дзвiницi (пiрамiди) в полотняних сорочках i штанях, з перев'язаними малиновими стрiчками. В центрi сидять засновник i голова Галицьких "Сiчей" Кирило Трильовський. Гуцул Юра Соломiйчук за прикладом Жаб'єго органiзовує "Сiчi" в iнших гуцульських оселях. Це за його iнiцiативою були органiзованi "Сiчi" в трьох Березовах - важливих центрах просвiтницького i нацiонально-визвольного руху. За станом на 1904 р. були органiзованi "Сiчi" в Вижньому, Нижньому Березовах. У Вижньому Березовi кошовим став Михайло Перцович, в Нижньому Березовi - Михайло Кузич, в Середньому Березовi - Василь Лойовський. В цих селах налiчувалося 300 сiчовикiв, а всього по Гуцульщинi на 1910 рiк їх вже було кiлька тисяч. Гуцульськi сiчовики створювали бiблiотеки при читальнях "Просвiти", передплачували українськi газети i журнали, органiзовували святочнi концерти, займалися спортивними iграми, органiзовували рiзнi гуртки, серед яких найбiльшою популярнiстю користувались аматорськi, що ставили українськi п'єси. Багато з них брали активну участь в хорах, музичних секцiях. В цих патрiотичних починаннях головну роль вiдiгравали на Гуцульщинi, як по всiй Галичинi, осередки Товариства "Просвiти" iз своїми читальнями.

Наприклад, у Печенiжинськiй "Сiчi", як i в iнших подiбних органiзацiях Гуцульщини, була сувора демократична дисциплiна. Сiчовики збиралися в читальнi "Просвiти", де проводили рахунки, вистави, курси навчання для неписьменних. Одного iз сiчовикiв посилали на навчання руханкових вправ до Народного дому в Коломиї. Сiчовики боролися iз пияцтвом.

Печенiжинська "Сiч", за станом на 1905 р., активно дiяла. Вона мала свою бiблiотеку, в якiй налiчувалося 500 книг з iсторiї України, культури i мистецтва. Книги читали не лише члени Товариства з Печенiжина, але й з сусiднiх сiл - Маркiвки, Слободи Рунгурської, Молодятина, Вижнього i Нижнього Березовiв. Сiчовики, як пожежники, гасили вогонь. Гуцульськi "Сiчi" хоч були за своїм статутом гiмнастично-пожежними товариствами, але пiд керiвництвом своїх старшин - кошових, осаулiв, своїми козацькими пiснями i звичаями вiдроджували серед гуцулiв давнi iсторичнi козацькi традицiї, органiзовували в читальнях "Просвiти" лекцiї з iсторiї України, закликали до освiти, господарського навчання, неписьменних вчили грамоти. Словом, Гуцульськi "Сiчi" багато зробили у нацiональному вiдродженнi краю, ставали авторитетними серед горян i особливо молодих легiнiв. Оскiльки євреї-орендарi, цi п'явки народу, в своїх корчмах, якi вони розвели масово на Гуцульщинi, споювали гуцулiв, займались лихварством, то вони, опираючись на шовiнiстично настроєних полякiв, якi в бiльшостi займали чиновницькi посади в урядах, почали воювати проти "Сiчей", чинили фальшивi доноси. Особливо вони робили наклепи на головного провiдника, отамана Гуцульських "Сiчей" Юрка Соломiйчука перед австрiйським урядом, виставляючи фальшивих свiдкiв. Так, противниками Печенiжинської "Сiчi" були тодi мiсцевий поляк Василь Недiльський i корчмар-єврей Майорко Гесель. Переслiдування сiчовикiв у Галичинi урядовими австрiйсько-польськими колами набрало такого розмаху, що головний кошовий д-р Кирило Трильовський з групою депутатiв та 18 сiчовиками виїхав восени 1905 року у Вiдень в справi оборони сiчових товариств. Довго iшли дебати в Надвiрнiй канцелярiї, i нарештi справа була полагоджена.

Цiкаво вiдзначити, що головним помiчником Кирила Трильовського в органiзацiї "Сiчей" на Покуттi був селянин з Печенiжина Iван Чупрей. Петро Трильовський згадував: "Головним спiвробiтником К.Трильовського був Iван Чупрей. Тихої, але енергiйної вдачi, вiн був душею в технiчнiй пiдготовцi Сiчових свят в Коломиї. Крiм того, помагав у виданнi рiзних брощур, сiчових спiваникiв, календарiв "Запорожець', 'Отаман", мiсячника "Зоря"". Даючи оцiнку дiяльностi "Сiчей" на Гуцульщинi, не можна обминути таке питання: чи перша "Сiч" була органiзована в Заваллi на Снятинщинi, як про це установилась думка в iсторичнiй лiтературi, чи в Печенiжинi на Коломийщинi? Порушує це питання автор не випадково. Автор чув вiд свого батька, Василя Грабовецького, i старожила, вiдомого печенiжинського краєзнавця Юрка Кузьменка, що перша така "Сiч" була створена, власне, у Печенiжинi на початку 1900 року. Це пiдтверджує i той факт, що саме д-р Кирило Трильовський мав тут свою адвокатську канцелярiю i що йому допомагав створити "Сiч" Iван Чупрей з того-таки Печенiжина. Якщо питання про мiсце виникнення першої "Сiчi", на нашу думку, є поки що спiрним в науцi, то широко популярна сiчова пiсня

"Гей там на горi Сiч iде,

Гей малиновий стяг несе,

Гей малиновий, наше славне товариство

Гей маширують раз, два, три!.."

написана органiзатором i керiвником "Сiчей' д-ром Кирилом Трильовським, вперше прочитана в хатi Iвана Чупрея. Незважаючи на урядовi переслiдування, Сiчовий рух на Гуцульщинi, як i по всiй Галичинi, зростав. Особливо активiзувалися гуцульськi Товариства "Сiчей" на початку XX ст. в зв'язку з святами Сiчового товариства. Активну участь брали гуцульськi сiчовики в першому сiчовому святi в Коломиї в червнi 1902 року. Вони на конях, в кольоровому одязi виглядали, як справжнi Довбушевi лицарi. Старожил з Печенiжина Юрко Кузьменко згадував: "Господи, яке то було велике видовище в Коломиї на святi Сiчового товариства. Гетьман Кирило Трильовський їхав з булавою напередi, за ними Сiчовi вiддiли, цiла українська армiя. Любо було дивитися на сiчовикiв з Гуцульщини, то справжнi опришки Довбуша з топiрцями, їх бандеролiя була така гарна, що народ їм безперестанку плескав. Тодi я зрозумiв, що в цих Товариствах зароджується наша українська армiя, i гуцули вiдроджують славу козацьку, славу опришкiвську". Пiзнiше на таких Сiчових святах, якi проводилися в Коломиї (1909 р.), Станiславi (1911 р.), Снятинi (1912 р.), гуцульськi вiддiли сiчовикiв прикрашали цi свята. А що це нагадувало на той час про нашi збройнi сили, видно хоча би iз листа Михайла Трильовського до дружини з нагоди Сiчового свята 1909 р. в Коломиї: "Це щось таке гарне, - писав вiн, - i величне, що трудно описати. Це цiле вiйсько, кiлька тисяч. Трильовський за генерала. Сiч вiтала гостей, отже й мене." В 1914 р. з нагоди 100-рiччя уродин Тараса Шевченка вiдбувся великий здвиг Сiчей iз всiєї Галичини, серед яких чи не найкраще презентувались гуцульськi сiчовики.