Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Богдан Хмельницький - будівничий Української держави

У багатовіковому розвитку українського народу ХVІІ століття займає особливе місце. Невибагливий і повільний плин суспільного життя, характерний для середньовіччя, змінився різким прискоренням, своєрідним катаклізмом, що ознаменував у політичній сфері створення етнічної держави українців, в економічний поступовий перехід до більш високого рівня суспільного виробництва. Перехідні періоди від одного цивілізаційного етапу розвитку людства до іншого завжди виштовхували на політичну арену певні сили або окремих осіб, які їх уособлювали, що далеко не адекватно відповідали існуючим на той час стереотипом мислення, поведінки і дій. У сфері соціальних відносин такою новою силою стало козацтво, яке на рубежі ХVІ – ХVІІ століття перетворилося з явища побутового у суспільний стан, через призму якого переломлювались основні тенденції розвитку України. Не випадково представлення різних шкіл та напрямів в історіографії визнають видатну роль козацтва в утворенні нових форм власності та конституювання політичних інституцій, що виходили за межі існуючих у середньовіччя станових рамок, традиційних світоглядних установок і уявлень про державу, право, місце людини у суспільстві [ 21, c.3].

Нова епоха ставила також нові завдання визвольної боротьби у свідомості частини представників шляхетського стану та козацтва, визрівають перші проекти надання автономії козацьким регіонам України у складі Речі Посполитої (О. Верещинський, С. Наливайко). Ще далі йшло керівництво козацьких ватаг, які, вийшовши на “волость”, встановлювали там без будь-яких попередніх теоретичних розумувань “козацький присуд”, що на практиці передбачав випадіння з-під юрисдикції місцевої королівської адміністрації цілих регіонів. В Україні почала зароджуватися стійка традиція визвольних змагань, які спиралися на військову силу козацтва, його організаційні засади та принципи.

У цій атмосфері двоїстості світу, традиціоналізму і водночас утвердження нових тенденцій, репрезентантом яких виступало козацтво, формувався світогляд майбутнього гетьмана України і творця козацької держави Богдана Михайлович Хмельницького (1595-1657) [ 22, c.106]. Лапідарна формула “шляхтич за походженням, козак по духу” як найбільше відповідає характеристиці цієї людини. Справді родина Хмельницьких проживала в середовищі галицької шляхти (у Жовклі чи Олеську), що безперечно наклало певний карб і на виховання Богдана. Відповідні знання та цілісні орієнтири юнак одержав і під час свого навчання в двох різних за своїм характером шкільних закладах – по – перше, ймовірно в одному з київських монастирів, по-друге, у Львівській єзуїтській колегії. Поєднання традиційної освіти, що існувало в Україні, європейською сприяло розширенню світогляду Богдана дало можливість познайомитися з кращими зразками світових духовних надбань. Подальше життя та діяльність Хмельницького свідчили, що в юнацькі роки він не гаяв часу – вивчав історичні документи, літописи, хроніки, праці середньовічних авторів, право, добре знав історію свого народу, його взаємини із сусідами [ 23, c.92].

Ще ближче з реаліями тогочасного життя Богдан Хмельницький познайомився в Чигирині. Почався якісно новий етап його життя. Шляхетське середовище і шкільну парту замінили атмосфера козаччини й ефес шаблі. Життя в краї було далеким від романтичних уявлень молодої людини – вихідця з дрібної української шляхти. В районі Дикого поля Хмельницькому довелося вперше зіткнутися з реальною загрозою з боку турків і татар, наяву побачити суперечності, які існували між різними угруповуваннями козацтва, на собі відчути результати політики польських властей на східних “кресах”. Проти, очевидно, екстремальні умови сприяли утвердженню принципової лінії поведінки Богдана і його політичного кредо. Свою долю Хмельницький зв’язав з козацтвом. Він бере участь у боротьбі проти турецько-татарської експансії в Україну, а під час походу польського війська в Молдавію і його поразки під Цецорою. (1620 р.) потрапляє навіть у полон.

Участь Хмельницького у козацько-селянських війнах 30-х років ХVІІ ст. відіграла величезну роль у формуванні його як державного діяча, політика полководця. Ці війни мали міжнародне значення і набули загальноєвропейського розголосу.

Політичні діячі й дипломати, оцінюючи повстання 30-х років, у якому брав участь Б. Хмельницький, вважали, що в результаті вступу українського народу опинилося під загрозою саме існування шляхетської Польщі [ 2, c.34]. У Хмельницького очевидно, саме тоді викристалізувалася думка про недоцільність обмеження у боротьбі з польським режимом в Україні не лише військовими методами. Дедалі більше приділяв уваги політичній стороні справи, він брав участь у діяльності козацьких посольств, які направлялися до Варшави, підтримував зв’язки з представниками французького уряду, зав’язував широке коло знайомств з посередниками інших іноземних держав.

Існуюче коло документів цього періоду життя майбутнього володаря України не дозволяє достатньою мірою реконструювати процес еволюції його світогляду. Хмельницький насамперед замислився над перспективою розвитку України її взаємин з Польщею. Не міг він не думати й про причини, що зумовили невдачу козацьких виступів. Щодо цього є пряме свідчення самого Хмельницького. У листі жителям Замостя датованому 1649 р. він писав: “... я сподіваюся, що всемогутній Господь Бог з своєї святої ласки нагородить нас за це літо і за цю зиму тим добром з ваших маєтків, яке ви десять років у нас брали. Тоді нам було погано, коли ви нас спершу обдурили, а саме, давши подарунки запорожській старшині, намовили нас від черні відокремитись, що ми й зробили, повіривши вашому слову. Але тепер ми всі в одному гурті, і не допоможе вам більше Господь Бог на нас їздити”.[ 3, c.44]

Без особливого перебільшення можна твердити, що на 1648 р. Б. Хмельницький зумів акумулювати і, звичайно, адаптувати до того часних реалій весь попередній досвід визвольної боротьби козацтва. Для того рівноцінними були, як військові, так і політичні методи боротьби. У політичному мисленні майбутнього мислення гетьмана тісно перепліталися прагматизм, схильність до компромісів та переговорів Петра Сагайдачного і непримиримість та постійне апелювання до військової сили козацьких проводирів 20-30-х р.р. ХVІІ ст. Говорити про перевагу одного з цих компонентів не доводиться. У роки Визвольної війни українського народу Хмельницький продемонстрував неперевершену майстерність добиватися поставленої мети шляхом, як відкритої збройної боротьби, так і методом переговорів, компромісів і навіть тимчасових поступок. Далеко не випадковими були інтенсивні контакти Б. Хмельницького із зовнішніми політичними силами. Очевидно, саме тоді у нього зароджується ідея використання в разі збройного конфлікту з Польщею кримсько-татарської військової сили.

Заслугою Б. Хмельницького було те, що він вчасно відчув нові тенденції в розвитку українського суспільства наприкінці 40-х років, які незважаючи на регіональні особливості і станову специфіку, проявилися у формуванні атмосфери масового невдоволення існуючим режимам. У його внутрішніх змінах були зацікавлені козаки, селяни, міщани, духовенство. Трагедія у сімейному житті стала лише своєрідним детонатором, який підштовхнув Б. Хмельницького до активних дій.

До Хмельницького жодна з політичних сил, які на той час займали домінуюче місце у суспільстві (зокрема українська шляхта – найбільш економічно сильніший та духовно розвинутий стан), не спромоглася сформувати і теоретично обґрунтувати ідею створення незалежної Української держави. Існували лише досить аморфні і не сміливі плани автомізації козацьких районів у складі Речі Посполитої. Не простим виявилося це завдання для Хмельницького.

Державотворча діяльність Б. Хмельницького мала такі основні етапи:

І. (лютий-вересень 1648 р.) формується ідея автономії для козацького району (центральна і південна частини Київського воєводства) у складі Речі Посполитої.

ІІ. (вересень 1648 – серпень 1649 р.) завершується процес розробки політичної програми, яка вперше в історії українського політичного мислення передбачала створення незалежної держави в межах усіх етнічних земель України; усвідомлюється право на територіально етнічну спадщину Русі;

ІІІ. (серпень 1649 – червень 1651 р.) – крах внаслідок позицій Кримського ханства намагань добитися реалізації програми створення незалежної української держави;

ІV. (липень 1651 – березень 1654 р.) – невдачі у боротьбі за збереження автономії козацької України в межах Речі Посполитої й пошук оптимального варіанту шляхом укладання угоди з російським царем чи турецьким султаном;

V. (березень 1654 – липень 1657 р.) – боротьба уряду Б. Хмельницького за воз’єднання земель Західного регіону України з козацькою республікою (березень 1654 – травень 1656 р.) у союзі із московським царством, а потім (червень 1656 – липень 1657 р.) у коаліції із Швецією і Трансільванією та її невдача.

У ході всенародної революції 1648 – 1657 р.р. в Україні відбулися докорінні зміни в держаному устрої українського суспільства. Було повалено польсько-шляхетське панування і розпочато створення української національної держави республіканського типу. Захопивши село, місто чи мирну територію, українські повстанці найперше організовували разом із місцевим населенням вибори місцевої влади. Обирали за сучасними термінами виконавчу та судову влади.

Переосмислення Б. Хмельницьким уроків і мети боротьби дало йому змогу впродовж першої половини 1649 р. завершити в загальних рисах розробку програми державного будівництва незалежної України. Свідченням цього є його переговори з польським посольством А. Киселя у лютому і російським посольством Г. Унковського у квітні 1649 р. Готуючись до майбутніх переговорів з королівським посольством А. Кисиля, гетьман відмовився від скликання не лише “чорної”, але й розширеної старшинської ради. В джерелах є згадка, наче 12 лютого 1649 року він мав провести нараду з присутніми при цьому полковниками з питання їх доцільності. 20 лютого переговори все-таки розпочалися. Вони показали, що саме в цей час Б. Хмельницький вперше в історії вітчизняної суспільно-політичної думки сформулював принципи соціальної державної ідеї, які знайшли подальший розвиток під час квітневих переговорів Г. Унковського. Так по-перше у розмовах з королівськими комісарами гетьман чітко засвідчив право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання, в реалізації якого вбачав тепер головну мету своєї діяльності “виб’ю з людської неволі народ весь руський...” [ 4, c.21]. По-друге висловив ідею незалежності утвореної держави від влади польського короля (“лядська земля згине, а Русь ще в цьому році панувати буде”). Під час перебування в Чигирині Г. Унковського з розмов з старшинами і козаками довідався, що польських послів з Переяслова відправили, бо гетьман і Військо Запорізьке і вся Русь Київська під владою польського короля панів бути не хочуть. Під час переговорів з Г. Унковським Хмельницький відзначав можливість замирення з Річчю Посполитою лише за умови визнання її урядом незалежності козацької України “по тим кордонам, як володіли благочестя великі князі, а ми у підданстві і в неволі бути у них не хочемо”.

Хочемо звернути увагу на той факт, що одночасно з формуванням національної державної ідеї окреслився процес відродження ідеї українського монархізму. Як свідчать джерела, її носієм стає Б. Хмельницький, котрий вперше прямо чи опосередковано починає висловлювати думки про свою владу не як владу виборного гетьмана, а самодержавну владу володаря України. 22 лютого він без натяків заявив польським послам: “Правда то есть: жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдиновнодцем і самодержцем руським”.

Дізнавшись про напад польських підрозділів на м. Бар (лютий-березень 1649 р.) Б. Хмельницький розумів це як вторгнення на територію незалежної держави, володарем якої він вважав себе. Пізніше гетьман звернув увагу Г. Унковського на незалежність козацької України від Польщі. Верховним органом молодої української держави стала загальнокозацька рада. Хоча в її роботі мали брати участь лише козаки, але в умовах вільного доступу в ряди козацтва інших верств населення рада мала загальнодержавний характер. Вона вирішувала найважливіші питання життя України. На чолі держави стояв гетьман, який обирався козаками. До його рук поступово переходила військова, адміністративна, фінансова й судова влади

Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини. Вищі урядові посади з’явилися в ході розв’язання назрілих проблем й інколи могли заміщатися одноголосно двома особами.

Головною запорукою успішного будівництва української козацької держави стало створення національної армії на організаційних принципах запорозького козацтва. Найнижчим військовим підрозділом козацької армії був курінь, відповідник довшого десятка, до якого входило від 10-20 до 30-40 козаків (вояків) певного хутора, села чи частини містечка або міста. Очолював курінь виборний курінний отаман, а містечко громадою, яка споряджала на війну цей козацький загін, у селах керував виборний війт. Курені об’єднувалися у вищу військову, водночас адміністративно-територіальну одиницю – сотню, якою командував призначений полковником сотник, що проживав разом зі сотнею старшиною (осавулом, писарем і хорунжим) у сотенному містечку. Розміри сотні були неусталені, охоплюючи переважно до 200-300 вояків. Сотні об’єднувалися у полки і територіально підпорядковувалися конкретному полковому місту, призначеному гетьманом, та полковій старшині – осавулу, обозному, судді, кесарю, хорунжому. Кількість полків не завжди була однаковою. Так, якщо 1649 р. в Україні засновано 16 полків і 272 сотні, то наприкінці ХVІІІ ст. 10 полків та 174 сотні.

Чисельність української армії в роки революції (козаки і добровольці) доходила до 100-150 тис. чоловік. Це набагато більше, ніж у будь-якій іншій європейській державі. У відносинах між полковниками і вищою старшиною органічно поєднувалося воєнна ініціатива з суворою дисципліною. Наказ гетьмана виконувався беззаперечно, негайно і точно [].

Поступово формувалася територія держави. За життя Б.Хмельницького вона охопила площу близько 200 тисяч квадратних кілометрів із поселенням понад 3 мільйони чоловік. На заході її кордон більш-менш збігався з порубіжжям старого Брацлавського воєводства, на півночі в районі м. Звагоня (сучасний Новгород-Волинський) дотикався до річки Горилі, далі вище овруча тягнувся через Прип’ять і Дніпро а лівий берег, захоплюючи Любеч, Новгород-Сіверський і Стародуб (тепер Брянської області в Російської федерації). Наприкінці 50-х років ХVІІ ст. війську Запорозькому належала ще й частина Південної Білорусії. Україна відроджувалася в старокиївських межах на новій національно-соціальній основі. Вся повнота влади у містах прийшла до магістратів і ратуш. Більшу свободу у своїй практичній діяльності дістали сільські старости. Революційні зміни відбулися в національно-соціальному складі військових та адміністративних органів. До влади прийшла національна за складом козацька сторона. Те ж саме відбувалося по всій визволеній території України. Козацьку старшину згуртовувала ідея визволення матері-України та створення незалежної держави.

Розпочалося формування національної судової системи. Вона відповідала особливостям державного устрою і будувалося на становій основі коли для кожного стану призначалися окремі суди. З’явився Генеральний суд на чолі з генеральним суддею. Продовжували діяти окремі суди для міщан і селян. У полках створювалися полкові суди на чолі з полковими суддями. Судочинство базувалося а старих юридичних кодексах законів.

На 1652 р. процес складання етнічної державності в основному завершився. Він тільки був долею не простим. Б. Хмельницький у своїй державотворчій практиці використав традиції козацтва і зокрема, досвід його військово-політичної організації – Запорізької Січі. Використав, але не переніс механічно на новий економічний і суспільно-політич6нийц грунт. Зокрема, гетьман поступово почав відмовлятися від такого громісткого і далеко не ефективного органу, як Генеральні (Чорні) ради. Основні важелі влади поступово переходять до рук більш вузького кола друзів і соратників Б.Хмельницького (генеральної старшини, полковників, а в окремих випадках найбільш авторитетних сотників і рядових козаків). Очевидно, ухвали старшинської ради справляли визначальний вплив на прийняття рішень гетьманом. В руках гетьмана з самого початку війни зосередилися всі найважливіші важелі політичної влади. Він видавав універсали, карав і милував, скликав ради і впливав на все, що на них відбувалося, визначав фінансово економічну політику держави, зовнішньополітичний курс уряду, розглядав плани військових операцій і реалізував їх. Б.Хмельницький був справжнім лідером національної революції. Утвердженню його авторитету сприяли послідовність, з якого він проводив свою політичну лінію, і водночас здатність до критичного осмислення помилок і недоліків, а вони звичайно були [, с].

Період Хмельниччини – це не лише час становлення незалежної держави, зміни політичного статусу України і її місця на європейському континенті. Це також доба соціальних потрясінь, які істотно вплинули на устрої тогочасного суспільства. Специфіка подій середини ХVІІ ст. полягала в тому, що паралельно з визвольною боротьбою відбувалося справжня селянська війна. Втягнення в її круговерть багатотисячних мас колишніх кріпаків внесло зміни у розстановку соціальних сил, суттєво позначилось на існуючій становій структурі середньовічного суспільства. “Усе, що живо поднялось в козацтво” – так висловився Самовидець з приводу цих подій [9, с 57. Справді, в ряді районів України число козаків почало коливатися від 60 до 80% від усієї кількості населення. Відповідно зазнала змін структура аграрних відносин – було знищене велике феодальне землеволодіння й посинено – фільваркова система господарства, залишилася латифундії шляхетного стану, ліквідовувалося кріпацтво. Відбувся справжній революційний прорив у формуванні різних рівнів суспільної свідомості селян. Козацтво ж із стану малого і переслідуваного перетворилося у провідну верству українського суспільства.

Помітні суперечності існували між різними групами самого козацького стану. В цій ситуації Б.Хмельницький розробив і послідовно проводив у практиці державного будівництва надзвичайно гнучку й збалансовану соціальну політику.

Б.Хмельницький досить швидко зорієнтувався в ситуації і зосередив основні зусилля на тому, щоб не допустити наростання реально існуючих конфліктів у повстанському середовищі. Зокрема у самого початку війни він став на шлях заборони реставрації великого феодального землеволодіння.

На окреме висвітлення заслуговує питання на військову майстерність Б.Хмельницького. Відзначимо лише, що гетьман став, по суті творцем української армії, яка нічим не поступалася ї європейським аналогом, а навіть декуди й перевищувала їх. Б. Хмельницького досконало знав принципи комплектування організації, управління військом, систему підготовки до походу. Використавши й розширивши цей досвід український гетьман виявився найтаноловитішим організатором армії, що увібрала в себе традиційні риси січового військового ладу.

З імен Б.Хмельницького пов’язано створення козацької кінноти, як роду військ. Основним родом військ українського козацтва в ХVІ – першій половині ХVІІ ст. була піхота. Вона вважалася тоді найкращою в Європі. Козаки кіннотники виконували завдання підтримки піхоти. Саме Б.Хмельницький вперше у козацькому війську організував спеціальні окремі формування кінноти [2, c. 35].

Артилерію повстанського війська, по суті, також створив Хмельницький. Спочатку у повстанців було тільки кілька гармат, які їм дали запорожці. У битві під Берестечком 1651 року козацька армія мала вже понад сто гармат. Наприкінці війни полк народно-визвольної армії налічував понад 400 гармат.

У період визвольної війни 1648-1657 рр. розвинулося воєнне мистецтво Запорозької Січі, яку можна назвати своєрідною українською воєнною академією. Хмельницький збагатив його досвідом західноєвропейського воєнного мистецтва, з яким він ознайомився ще під чач перебування у Франції, в бурхливі роки тридцятилітньої війни. Це – і різноманітні напрямки стратегії, і особливі засоби ведення бою, і різні системи організації військ і випробування різних видів зброї.

На відміну від полководців західноєвропейських армій, які діяли переважно шляхом оборони і облоги фортець й ухилялися від битв (оскільки це завдавало великих втрат найманим військам, що дорого оплачувалися), Хмельницький не витрачав часу і не розпорошував сил на облогу фортець. Перемови у війні він добивався у ході польових боїв прагнувши якомога швидше досягти головної мети, тобто зав’язати бій з основними силами противника і розгромити їх [2, c. 36].

Хмельницький розвинув запорозьку тактику маневрування, яку він застосовував з метою рішучого розгрому ворога, зокрема, такий складний маневр, як охоплення ворога з флангів і вихід у його тил.

Великого значення надавав Хмельницький факторові раптовості. 2 серпня 1650 р. у своєму універсалі білоцерківському полковникові гетьман наказував: “Щоб ви години не відкладаючи на завтра, а з доброю зброєю виходили, вдень і вночі поспішали на Іранський шлях не труба задержуватися за борошном і в дорозі добувати, тільки на коні сідайте, бо треба, щоб ми випередили неприятеля, а не нас наші неприятелі” [2, c. 37].

Б.Хмельницький повною мірою використовував фортифікаційне мистецтво козацтва. Козаки були майстрами будувати земляні укріплення. “Козак воює стільки ж мушкетом, скільки мотикою та лопатою..., зауважував, зокрема, папський нунцій Торрес, що бував у Польщі в Україні – посипає землю і робить укріплення серед безмежних рівнин свого краю”.

Активно застосовував Хмельницький оригінальний і найпопулярніший у козаків бойовий порядок – табір, що був найважливішим елементом козацької тактики в умовах рівнинної степової місцевості. Табір будувався і зсунутих до кути і скріплених у кілька рядів возів, які оточували війська [].

Так, історичний свідок тих подій француз Шевальє неодноразово підкреслював, що козацький табір, який складався з багатьох рядів возів, де знаходилася частина війська, здатний витримати будь-яку атаку.

Б.Хмельницький піднявся на найвищі щаблі тодішнього світового воєнного мистецтва. Сучасники порівнювали його з Ганнібалом та іншими відомими полководцями античності, що вважалися еталонами воєнного генія. Тогочасне воєнне мистецтво українського народу випередило західноєвропейське в головних напрямках стратегії і тактики.

Успіх воєнної політичної і державної діяльності Б.Хмельницького, крім інших факторів і причин визначався ще й тим, що він зумів згуртувати навколо себе талановитих козацьких полковників, які допомагали гетьману розвивати українське воєнне мистецтво. Б.Хмельницький об’єднав козацьку старшину в ім’я спільної мети – визволення Батьківщини від іноземного панування.

Б.Хмельницький дуже добре розумівся у міжнародній політиці і володів надзвичайним дипломатичним хистом. Свою воєнну діяльність він пов’язував з дипломатично. Підпорядкованістю її головній меті життя – здобуття Україні незалежності.

Підсумовуючи вище сказане, ми можемо відзначити видатну роль гетьмана в історії України, у різних сферах життя і діяльності українського народу, зокрема як великого полководця і блискучого діяча, фундатора і будівничого Української гетьманської держави.