Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Основні напрямки зовнішньої політики Київської Русі і Галицько-Волинського князівства

Починаючи із заснування Київської Русі та зв’язків зі Скандинавією, Київська Русь і в подальшому досить активно займалася зовнішньою політикою у різних напрямках: політичному, економічному, релігійному та культурному.

Так, княгиня Ольга у зовнішніх зносинах віддавала перевагу дипломатії перед війною. Відомо, що у 957 р. Ольга їхала до Константинополя для переговорів із візантійським імператором. Хоч у літописах багато йдеться про те, як вона перехитрила імператора, за іншими джерелами переговори виявилися не дуже вдалими. Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу взагалі погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва.

Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею.

У Київській державі соціально-економічні процеси були аналогічні загальноєвропейським. Певна економічна й політична незалежність мешканців міст (ремісників, купців) та великих землевласників (бояр, церкви) не сприяли монополізації влади князем і перешкоджали виникненню деспотичного режиму. Татаро-монгольське нашестя 1237-1240 pp. перервало зв'язки північносхідних земель Русі з Європою. Середнє Подніпров'я, Волинь, Галичина, Полоцьке князівство, Псковсько-новгородська ' земля продовжують розвиватися як периферійно-європейські державні утворення. Безпосереднім нащадком і спадкоємцем Київської Русі було Галицьке-Волинське (королівство) (Грушевський, 1991). Тут її традиції розвивалися ще протягом століття після татарської навали, а зв'язок з Європою був ще тіснішим. Данило Галицький встановлює міцні зв'язки з Польщею та Угорщиною, робить усе можливе, щоб організувати хрестовий похід європейського лицарства проти татар. З цією метою була укладена угода з папою римським, а князь прийняв титул короля. Як і більшість королів країн Європи, Данило Галицький бореться з феодальною вольницею, спираючись на економічний, політичний та військовий потенціал міст. Саме з цією метою він будує нові міста, зокрема Львів. Тут поширюється латина, якою написані грамоти останніх галицьких князів (Грушевський, 1992, с.483 - 485). Український народ втратив державність у середині XIV ст., коли Галичину захопила Польща, а Волинь --Литва. Остання поступово приєднує інші українські землі, зокрема Середнє Подніпров'я з Києвом. Відбулось це "без ґвалту і крику", бо Литва "старини не рушила, а новини не вводила". Незважаючи на бездержавність та національне гноблення, що особливо посилювалося після злиття Литви з Польщею 1569 р., Україна з XIV по XVII ст.ст. продовжувала розвиток у лоні європейської цивілізації. Адже і Литва, і Польща були європейськими країнами. У XVI - XVIII ст.ст. стрижнем українського етносу стало козацтво. В Європі українців називали "козацькою нацією", а Україну "країною козаків". Козацтво - це своєрідний прояв традицій європейського лицарства в Україні, яке відіграло провідну роль на середньовічному етапі розвитку європейської цивілізації. Лицарство - суттєвий елемент, що відрізняє середньовічний Захід від східних деспотій. Вільне козацьке землеволодіння в Україні мало певну специфіку, пов'язану із суспільним станом козаків як збройної сили, і значною мірою було спрямоване на товарне виробництво зерна для Європи. Розвиток міст і зростання населення на Заході підняли попит на хліб, що стимулювало козацьку колонізацію лісостепової та степової смуг Східної Європи. Оптова торгівля (чумакування) в Україні XVII - XVIII ст.ст. свідчить про розвиток тут ринкової економіки, зародження буржуазних відносин, тобто про початок формування господарства європейського типу.

Київські князі підтримували зв'язки з Візантією, Арабським Сходом, Чорноморськими, Азовськими ринками і мали вихід на китайський ринок.

Для Київської Русі була характерна договірна торгівля, значне місце посідав звичайний обмін "товар на товар". Київські князі допускали работоргівлю (продаж в раби холопів [голів родини чи молодих], які не здатні були сплатити мито, податок і т.д.).

Досить багатою для тих часів була предметна структура торгівлі. Зовнішня торгівля супроводжувалася завоюванням ринків збуту і утвердження позицій князів на цих ринках силою війська.

В період занепаду торгівлі в другій половині 12 – 13 столітті змінюється періодом піднесення в 14 столітті Досить активно зовнішня торгівля ведеться в цей період Галицько-Волинською державою, яка користувалася своїм досить вигідним географічним положенням. Вона підтримувала зв'язки з Візантією, Польщею, Генуєю.

В 1203 р., об'єднавши Волинь із Галичиною, Роман Мстиславич завдає поразки своїм суперникам із Суздаля й оволодіває Києвом. Відтак під владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське.Здавалося, от-от має відбутися об'єднання всіх колишніх київських земель, що складають територію сучасної України. Враховуючи те, наскільки князь Роман наблизився до здійснення цієї мети, сучасні українські історики відводять йому у своїх дослідженнях особливе місце. Щоб захистити українські князівства, Роман провів ряд нечувано успішних походів на половців, разом із тим він заглибився далеко на північ у польські та литовські землі. Прагнення розширити межі своїх і без того величезних володінь стало причиною його смерті. В 1205 р., йдучи польськими землями, Роман потрапиву засідку й загинув. Територіальне об'єднання, яке він створив, протрималося всього шість років — занадто короткий час, щоб із нього могло викристалізуватися якесь стійке політичне ціле. І все ж сучасники Романа на визнання його видатних досягнень називали його «Великим» і «повелителем усієї Русі».

Отже, і в період існування Київської Русі і під час розвитку Галицько-Волинського князівства зовнішня політика проводилася досить активно і різнобічно.