Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Методологія злочинних голодоморів — у талмудичних джерелах

Для вченого завжди важливо з'ясувати причини певного явища. Коли мова йде про злочинні голодомори в Україні, навмисне організовані єврейсько-більшовицьким режимом СРСР, то ця потреба постає з іще більшою гостротою. Ще донедавна про справжні причини голодоморів знало вельми небагато спеціалістів, проте нині приховане стає очевидним.

Спочатку прислухаємось до свідчень чесних істориків щодо ідейних натхненників голодоморів в Україні та ставлення до них самої єврейсько-більшовицької влади. Дослідники Андрій Куліш і Андрій Дикий наголошують на разючій відмінності у ставленні цієї влади до священиків та рабинів зокрема, і до християнства й іудаїзму загалом: «Жид Губельман-Ярославський дуже заповзято боровся з релігією, особливо християнською, грабуючи та закриваючи церкви, організовуючи блюзнірські виступи “безбожників” під час релігійних свят». Синагоги залишалися недоторканими, а їхнє майно не конфісковували. Не бачили москвини й пародійно-блюзнірських виступів у дні жидівських релігійних свят. Мало того, коли священиків відправляли у концтабори на повільну смерть або й просто розстрілювали на місці, жидівські рабини від квітня 1920 р. і до вересня 1935 р. отримували офіційну платню від совєтського уряду. Про розлоге релігійне життя жидів у 30-х (!) роках, коли християнська релігія була практично заборонена, пише Андрій Дикий, покликаючись на жидівські джерела [1, с. 166, 202–204].

За словами єврея М. Слоніма, часто евреї-комуністи, які фанатично вірили у вчення Леніна, дивно поєднували це із заповітами… Талмуда… Релігію викорінювали, але християнську, а не юдейську [2, с. 65–66].

Щодо головних заповітів Талмуда та іншої талмудичної літератури, то особливо вражають чесні і мужні оприлюднення їх для широкого загалу світової громадськості, здійснені ізраїльським професором Ісраелем Шахаком у книзі «Єврейська історія, єврейська релігія: тягар трьох тисячоліть» [3], хоча й не з усіма його думками щодо неєвреїв можна погодитися.

Найбільш вражають свідчення відомого єврейського дослідника, що розкривають коріння сіонізму, талмудизму, після них цілком зрозумілими стають глибинні причини найжахливіших злочинів сіоністів — світових воєн, революцій, голодоморів та геноцидів, спрямованих насамперед проти українців та інших слов'ян!

Не довіряти цьому серйозному єврейському дослідникові немає жодних підстав. Говорячи про вбивства та геноцид уже скоєні й ті, що чиняться сьогодні євреями проти неєвреїв, він посилається на настанови найавторитетніших іудейських релігійних праць — Галахи (юридичної системи класичного іудаїзму, яку втілювали в життя практично всі євреї від IX до кінця ХVІІІ ст. і яка продовжує застосовуватися в наші дні у формі ортодоксального іудаїзму, — заснована переважно на Вавилонському Талмуді) та «Шулхан-Арух» («найавторитетнішого кодексу, який нині широко використовують як довідник») та ін.

І. Шахак не заперечує зловісного твердження юдейських рабинів: «Найкращого з неєвреїв убий, кращій із змій розітри голову!» Хоча він це злочинне правило намагається дещо згладити і зауважує, що цей закон діє під час війни, а не в усіх випадках, як стверджували вищезгадані рабини.

Але найцікавіше читаємо далі: «Ставлення іудаїзму до вбивства неєврея абсолютно відмінне від убивства єврея, що карається смертю як один із найтяжчих гріхів. Єврей, який убив неєврея, винен тільки у “грісі проти законів Небес”, а тому не повинен наказуватися на земному суді».

Непрямо ж сприяти смерті неєврея, — на цих словах та коментарі до них особливо хочемо звернути увагу читачів, — абсолютно не гріх. Один із двох найважливіших коментарів до «Шулхан-Арух» пояснює, що коли мова йде про неєврея, то діє принцип «не піднімай руки, щоби поранити його, але можна поранити (чи по іншому довести до смерті, що випливає з контексту подальших аргументів автора. — В. К.) його непрямим чином, наприклад, забрати драбину, після того як він упав у яму...» [3, с. 101].

Але ж у цьому сатанинському законі-дозволі та коментарях до нього по суті міститься методологія-об-ґрунтування всіх голодоморів, геноцидів та економічних воєн, насамперед проти українців та інших слов'ян! Якщо ж непрямо сприяти смерті неєвреїв не є гріхом, то можна, замість драбини, наприклад, забрати в них хліб та іншу їжу і так спровадити їх на той світ, що й робила злочинна єврейсько-більшовицька влада в Україні впродовж усіх відомих голодоморів за їхніми нелюдськими законами!

Такий самий злочин сіоністи з яничарами чинять і нині проти українців та інших слов'ян, з тою лише незначною відмінністю, що тепер вони діють більш витончено і підступно — забирають не сам хліб, а гроші на його купівлю, постійно накручуючи ціни на товари першої необхідності!

Українці, добре затямте собі, хто, як і чому чинить сьогодні над нами новий геноцид та економічну війну, і, понад те, — вельми ймовірно готує справжню війну тими ж злочинними методами, якими, на жаль, рясніє трагічна історія українців та інших слов'ян.

Саме і такі найжахливіші злочини теж узаконені іудаїзмом, що далі підтверджує І. Шахак: «Вищезгадані закони... — просто дитяче белькотіння порівняно зі спеціальними законами, спрямованими проти давніх хананеян та інших народів, котрі населяли Палестину до того, як вона була завойована Ісусом На-вином. Усі ці народи повинні бути повністю знищені, причому і Талмуд, і талмудична література повторюють біблійні заклики до геноциду давно неіснуючих народів із ще більшим запалом. Впливові рабини, які мають послідовників в ізраїльській армії, ототожнюють палестинців (чи навіть усіх арабів) із цими давніми народами, так що настанова “не залишай живими нікого, хто дихає” несподівано стає актуальною і залучається рабинами сьогодні» [3, с 120].

Звідси цілком імовірно напрошується зловісна паралель: якщо рабини ототожнюють усіх арабів із колишніми приреченими народами, виправдовуючи сучасний геноцид арабів, то чому б не припустити, що українці, росіян та й усіх слов'ян (як і раніше — скіфи, арії) віддавна і донині включно рабини також прирівнюють до цих приречених стародавніх народів Біблії, тобто вже сьогодні зазнають різноманітних геноцидів та переслідувань?!

Понад те, зважаючи на той факт, що у випадку війни вбивство стає навіть «міцвою» (тобто обов'язком, релігійною заповіддю!), а також зважаючи на багато-численні звинувачення українців у антисемітизмі та на найнесподіваніші «виверти» талмудистів, — не здивуємося, якщо колись дізнаємося, що проти українців і слов'ян віддавна оголошено таємну невидиму війну до повного знищення!

Підсумовуючи нашу невелику розвідку, ще раз наголосимо, що методологія, ідеологічні засади всіх навмисних злочинних голодоморів-геноцидів в Україні аж до сьогодні містяться у талмудичних джерелах іудаїзму, який давно поставив їх вище навіть 10-ти Божих заповідей. Про це і раніше свідчили багато відомих дослідників, як українських (наприклад, Павло Штепа [4, с 55-57]), так і зарубіжних (Девід Дюк [5, с 79-96] та ін.). Але коли ці свідчення почали підтверджувати навіть чесні єврейські дослідники, зокрема й Ісраель Шахак, то зникли будь-які сумніви щодо їх достовірності. І за ці небачені досі широкомасштабні злочини без терміну давності іудейсько-талмудичні вчителі та виконавці рано чи пізно постануть перед неупередженим і об'єктивним судом — якщо не людським, то Божим судом неодмінно…

Література

1. Дикий А. Евреи в России и в СССР. — Новосибірськ, 1994.

2. Куліш А. Геноцид. Голодомор 1932-1933. Причини, жертви, злочинці. — Полтава, 2000.

3. Шахак І. Єврейська історія, єврейська релігія: тягар трьох тисячоліть. — К.: МАУП, 2005.

4. Штепа П. Мафія і Україна. — Львів: ВПК «Глобус», 2002.

5. Дюк Д. Еврейский вопрос глазами американца: моё исследование сионизма. — К.: МАУП, 2002.