Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Доба реакції

Незабаром після проголошення маніфесту 17 жовтня 1905 року почалася реакція. Царський уряд уживав всіх заходів, щоб обмежити права, які обіцяно у маніфесті, і привернути абсолютне самодержавство. Це виявилося у самому титулі царя, в якому залишили слово «самодержавний». Уряд підтримували «чорносотенні» партії та окремі особи, переважно з заможних селян та дрібних міщан. Об'єктами переслідування знову стали жиди, а до них долучено українців та білорусів. Російські ряд вважав культурно-український рух за переходовий сту:-.-:ь до державного сепаратизму України, чого в дійсності ще не ;.о. Носії російської влади твердили, що українці «хочуть відділ;, .й Україну від Російської держави в окрему самостійну державу зі своїм гетьманом, своїми послами й консулами у чужих державах, своєю монетною системою й своїм власним військом». Отже, у своїх побоюваннях вони випереджали політичні прагнення українських діячів, що не йшли далі автономії.

Обіжник П. Столипіна 1910 року зараховував український народ до «чужородньіх» і забороняв будь-які українські організації, бо «об'єднання на інтересах національних веде до збільшення національного відокремлення». Року 1911 Столиігін пояснив докладніше, що «історичним завданням російської державности є боротьба з рухом, у теперішнім часі прозваним українським, що містить у собі ідею відродження старої України й устрою малоросійської України на автономних національно-територіяльних основах».

Маючи такі директиви, місцева влада почала похід проти українських установ: «Просвіти», українські клюби, бібліотеки закрито; заборонено продавати українські книжки, навіть Євангелію українською мовою, що її видав Синод, та граматики: заборонено українські концерти, афіші, вивіски і т. п. У Києві закрито «Товариство Грамотности», що існувало коло 40 років. Але всі ці переслідування та репресії викликали зворотну реакцію: вони примушували людей, що стояли раніш осторонь українського питання, ставитися до нього уважно, бо базглуздя репресій було наявне.

У 1914 році уряд заборонив святкувати день народження Тараса Шевченка (II лютого); заборонено не тільки збори, маніфестації, а навіть звичайні у цей день панахиди. Зрозуміло, що все це викликало протести по всій Україні, заворушення, арешти, виключення студентів із шкіл. Навіть у Державній Думі. посли виступили з протестом. Треба сказати, що після короткого заспокоєння, в університетах знову почалися «сходки» і страйки. Студентів наче навмисне дратували реакційні міністри народної освіти — Шварц, а ще більше Кассо. Своши незаконними вчинками вони викликали обурення не тільки студентів, але й професорів: року 1911 коло сотні професорів та доцентів вийшли з Московського університету на знак протесту проти діяльности Кассо. За ними пішла група професора Київського Полііехнічного Інституту.

Репресії викликали нові заворушення на фабриках, заводах. У 1912 році загальний страйк викликав розстріл 200 та поранення ще більшого числа робітників на «Ленских приисках». На знак співчуття селяни та робітники влаштовували демонстрації. Студенти університетів також оголосили страйк.

Репресії уряду, які мали хаотичний характер, викликали у різних партій прагнення об'єднатись. Року 1908 усі українські політичні діячі об'єдналися на загальних засадах конституціоналізму й парляментаризму, незалежно від програми даної партії. Так постала нова організація — Товариство Українських Поступовців (ТУП), яке стало єдиною українською партією. Воно мало керівний орган — Раду, яка скликала періодичні з'їзди.

Поволі налагоджувався контакт з російськими прогресивними партіями та окремими діячами. У 1913 році постав союз автономістів-федералістів з представниками недержавних народів Росії, що стояли на ґрунті національно-територіяльної автономії; у цьому союзі брали участь федералісти — росіяни та українські представники. Утворено порозуміння між ТУП, думськими фракціями трудовиків та конституційних демократів (кадетів), які зобов'язалисі ставити й підтримувати українські домагання у сфері культурнонаціонального самовизначення. Уперше виступили провідники цю ГРУП У Думі з приводу заборони у Києві святкувати століття з дні народження Т. Шевченка. У Думі вперше розгорнулася поважна дискусія в українській справі, і це справило велике враження. Року 1914. з приводу урядової заборони святкувати сторіччя з д,ня народження Шевченка, вив'язалася палка дискусія, в якій навіть дехто з правих послів обурювався тією забороною. Високий достойник, нащадок В. Капніста, граф Капніст, казав, що заборона святкувати сторіччя з дня народження Шевченка є образою для цілої України.