Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Степан Бандера

(1909-1959)

Тема уроку: Степан Бандера – символ нескореної нації.

Мета уроку: ознайомити учнів із життям і діяльністю Степана Бандери одного з найбільших борців за незалежність України, виховувати патріотів української держави, народу і землі.

Учні повинні знати: короткі відомості про життя і діяльність Степана Бандери, видатних борців за незалежність нашої держави.

Учні повинні вміти: визначити місце борці в історичному процесі України, навчитися по-справжньому звіряти свої кроки, життя із життям таких борців, як Степан Бандера, який займає найвищу сходинку у плеяді борців за волю і незалежність України.

Тип уроку: літературно-історична конференція.

Міжпредметні зв’язки: історія, світова література.

Обладнання: портрет Степана Бандера, карта України, карта Івано-Франківської області, національні символи України, свічка у свічнику, виставка книг: Чайковський Д. Вбивство Степана Бандери, Цар І. За що ми любимо Бандеру, Субстельний О. Україна. Історія України в особах.

Епіграф:

Книг про нього не згортай ніколи,

Чистим серцем пий ті зразки високі –

Й те побачиш, вір, що було вчора

Скрите від тебе.

Хочу, щоб ви були мудрі у доброму,

а прості – у злому.

Апостол Павло

План уроку

1. 100 років від дня народження Степана Бандери.

2. Дитячі роки Степана Бандери.

3. Юність та студентські роки незламного борця.

4. Діяльність Степана Бандери в лавах ОУН.

6. Підсумок уроку.

Вступне слово вчителя

(Назвати тему уроку, пояснити епіграф, нагадати про те, що вони повинні винести з цього уроку, тобто повинні знати і вміти) Кажу такі слова: «Древня легенда донесла до нас таке твердження, коли народжується людина, на небі засвічується зірочка, людина вмирає – згасає і зірка, але світло її ще довго іде до землі, бо зорі розміщені на великій відстані від неї».

Я б сказала, що так само через роки прийшли до нас відомості про життя і діяльність Степана Бандери. Згадаємо про нього і запалимо в його честь свічечку пам’яті.

Як світло давно згаслої зорі,

Діяння його житиме в віках.

Чому ми говоримо про Степана Бандеру? Та тому, що якраз наша рідна Івано-Франківщина дала світові цю видатну особу в історії визвольних змагань українського народу.

Учитель:

Першого січня виповнюється 100 років від дня народження Степана Бандери – одного з найбільших борців за незалежність України. Таких історичних постатей небагато у будь-якого народу. Їх неможливо викреслити з історії, і кожен, хто намагається витлумачити життєпис їх власної нації, не може замовчати ні цього імені, ні подій зв’язаних з цією історичною особою. Мало хто є байдужим до його імені – бо живі ще соратники і послідовники, та й ідеї, за які він віддав життя, не чужі багатьом українцям, народженим після його смерті. Степан Бандера – це символ усієї Західної України. Силою політичних обставин склалося так, що в роки, коли на заході України воїни УПА билися й гинули в нерівній борні за волю свого народу, більшість цього самого народу під впливом комуністів була байдужа або ставилась до них як до зрадників.

Деформація національної свідомості переважної частини українського суспільства у роки національно-визвольної війни не є винятком в історії. Боротьбу завжди розпочинає і веде меншість з найкращих. Тривожним є надто повільне прокидання національної свідомості вже у нових умовах.

Живемо в час відродження духовності, творення Української державності. Крила нашого устремління розпростерті у польоті пізнання наших витоків: віри, історії, культури. Тому і спробуємо сьогодні дослідити місце Степана Бандери в історії національно-визвольної боротьби за незалежність України.

Наші учні провели цікаві розвідки, дослідження, підготували реферати, з якими вступлять сьогодні.

Послухаємо реферати, що містять відомості про життя і діяльність Степана Бандери.

Дитячі роки Степана Бандери

Степан Бандера є дитиною покоління, яке тримало в руках Українську Державу, але втримати не змогло. Він народився в сім'ї священика - пароха Старого Угринова І на Калущині у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії, разом з двома іншими західноукраїнськими країнами: Буковиною і Закарпаттям.

Його батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик був у той час парохом в Угринові Старому (до парафії належало ще сусіднє село Бережниця Шляхетська). Батько походив із Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла Бандери і Розалїї, дівоче прізвище якої було - Білецька. Його мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого - Володимира Ґлодзінського і Катерини з дому Кушлик.

Степан був другою дитиною своїх батьків. Старшою від нього була сестра Марта, Молодшими: Олександр, сестра Володимира, брат Василь, сестра Оксана, брат Богдан і наймолодша сестра Мирослава, що померла немовлям.

Дитячі роки Стелам прожив в Угринові Старому, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Вдома була велика бібліотека, часто з’їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, наприклад, його вуйки: Павло Ґлодзінський - один з засновників "Маслосоюзу" і "Сільського Господаря" (українські господарські установи}» Ярослав Весоловський - посол до Віденського

Парламенту, скульптур М.Гаврилко й інші. Під час першої світової війни юний Бандера пережив чотирикратне пересування воєнних фронтів через рідне село в 1914-15 і 1917 pp., a a 1917 р. важкі двотижневі бої. Через Угринів переходив австрійсько-російський фронт, і дім священика був частково знищений гарматними пострілами. Тоді ж, літом 1917 p., спостерігалися прояви революції в армії царської Росії, прояви національно-революційних зрушень і велика різанина між українськими та московськими військовими частинами.

Від листопада 1918 р. родинне життя сім'ї Бандери стояло під знаком подій у будуванні українського державного життя та війн» в обороні самостійності. Батько був послом до парламенту Західноукраїнської Народної Республіки - Української Національної Ради в Станиславові і брав активну участь у формуванні державного життя на Калущині. Особливий вплив на кристалізацію національно-політичної свідомості юного Бандери мали величні святкування і загальне одушевления злуки ЗУНР з Українською Народною Республікою в одну державу, в січні 1919 р.

У травні 1919 р. Польща вжила у війні проти української держави армію ген. Галлера, яка була сформована й озброєна державами Антанти з призначенням до боротьби з більшовицькою Москвою. Під її перевагою фронт почав пересуватися на схід. Разом з відступом Української Галицької Армії подалася на схід ціла родина Бандери, переїхавши до Ягольниці біля Чорткова, де вони зупинилися. Тут замешкали у дядька (брата матері) о. Антоновича, який був там парохом. У Ягольниці вони пережили тривожні й радісні моменти великої битви так званої Чортківської офензиви, що відкинула польські війська на захід. Але через брак військового постачання припинилася офензива української армії. Знову мусив початися відступ, цим разом за річку Збруч. Усі чоловіки з родини Бандери окрім юного Степана, в тому числі й батько, як військовий капелян у рядах УГА, перейшли за Збруч в половині липня 1919р. Жінки й діти залишилися в Ягольниці, де пережили прихід польської окупації. У вересні того ж року мати Степана, разом із дітьми, повернулася до родинного села Угринова Старого.

Батько Степана, Андрій Бандера, перебув усю історію УГА на "Великій Україні" (тобто на Наддніпрянщині) в роках 1919-1920, боротьбу з більшовиками й біломосковськими військами. До Галичини він повернувся літом 1920 р. Спершу укривався перед польськими офіційними органами з уваги на переслідування українських політичних діячів. Восени того ж року батько повернувся на попереднє становище пароха в Угринові Старому. Весною 1922 р. померла мати Степана, Мирослава Бандера, від туберкульозу горла. Батько був на парафії в Угринові Старому до 1933 р. Того року перенесли його на парафію до Волі Задеревецької, повіт Долина, а опісля до села Тростянець, теж у Долинщині (вже після арешту Степана).

Юність та студентські роки – формування політичної свідомості

У вересні, або жовтні 1919 року Степан поїхав до Стрия і тут, після складення вступного іспиту, вступив до української гімназії. До народної школи він не ходив взагалі, бо в селі де народився і підростав Степан, як і в багатьох інших селах Галичини, школа була не чинна від 1914 р. з уваги на покликання учителя до війська та інші події воєнного часу. Навчання в обсязі народної школи Степан дістав у домі батьків, разом з сестрами й братами, використовуючи несистематичну допомогу домашніх учительок.

Українська гімназія в Стрию була організована й утримувалась спершу заходами українського громадянства, а згодом дістала право публічної, державної гімназії.. У ній Степан пройшов усі вісім класів у роках 1919-1927, виявляючи добрі успіхи в науці..

Матеріальну спромогу вчитися в гімназії Степан мав завдяки тому, що мешкання й утримання забезпечили дід та баба, які мали своє господарство в тому ж місті. Також в Стрию жили його сестри і брати під час шкільної науки. Літні й святкові ферії вони проводили в родинному домі, в Угринові Старому, який був віддалений від Стрия близько на 80 кілометрів. Як у батька під час ферій, так і в діда під час шкільного року Степан у вільний від навчання час працював у господарстві. Крім того, починаючи від четвертої гімназійної класи, Степан давав лекції іншим учням і тим способом заробляв на власні видатки.

Виховання і навчання в українській гімназії в Стрию відбувалося за планом і під контролем польських шкільних властей. Проте ж деякі вчителі зуміли вкласти в освітню систему український патріотичний зміст. Але основне національно-патріотичне виховання молодь набула в шкільних молодіжних організаціях.

Такими явними - легальними організаціями в Стрию були:

Пласт - організація українського скаутінгу, і "Сокіл" - спортивне товариство. Крім того, існували таємні гуртки підпільної організації середньошкільників, яка стояла в ідейному зв'язку з Українською Військовою Організацією - УВО - і мала своїм завданням виховувати дібрані кадри в національно-революційному дусі, впливати в тому напрямі на загал молоді та залучати старшокласників до допоміжних дій революційного підпілля.

До Пласту Степан вступив в третьому гімназійному класі (у 1922 р.); у Стрию був у 5-му пластовому курені ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а потім - в 2-му курені старших пластунів "Загін Червона Калина", аж до заборони Пласту польською державною владою в 1930 р. (Його попередні старання вступити до Пласту в 1-му, і 2-му клас були безуспішні через ревматизм суглобів, на який Степан хворів від раннього дитинства, іноді він не міг навіть ходити, в 1922 р. два місяці провів в лікарні з водяною пухлиною в коліні). До підпільної Організації середньошкільників Степан належав від 4-ого класу і був членом провідної ланки Стрийської гімназії.

Після закінчення гімназії й іспиту зрілості в 1927 p., Степан намагався виїхати до Подєбрад у ЧСР на студії в Українській Господарській Академії, але цей план відпав, бо Степану не вдалося одержати паспорту на виїзд закордон. Того ж року він залишився в батьківському домі, займаючись господарством і культурно-освітньою працею в рідному селі (працював у читальні "Просвіти", провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував товариство "Луг" і належав до засновників кооперативу). При цьому він провадив організаційно-вишкільну роботу по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 року переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи. Навчання на цьому відділі тривало вісім семестрів; два перші роки у Львові, двох останніх роках більшість занять, семінарійних і лабораторних праць відбувалися в Дублянах коло Львова, де містилися агрономічні відділи Львівської Політехніки. Абсольвенти складали, крім поточних іспитів під час навчання, дипломний іспит й отримували диплом інженера-агронома. Згідно з планом навчання Степан провчився 8 семестрів у роках 1928-29 - 1931-32, доповнивши два останні семестри в 1932-33 році. Його навчання закінчилося лише на восьми семестрах, а дипломного іспиту він вже не встиг зробити через політичну діяльність і ув'язнення. Від осени 1928 p. до половини 1930 р. я мешкав у Львові, потім два роки в Дублянах і знову у Львові 1932-34.

У своїх студентських роках С.Бандера брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки "Основа" та членом управи Кружка студентів-рільників.

Найбільше часу й енергії вкладав у своєму студентському періоді в революційну, національно-визвольну діяльність. Вона полонила його щораз більше й більше, відсуваючи на другий план навіть завершення навчання. Виростаючи від дитинства в атмосфері українського патріотизму й змагань за державну самостійність України, він вже в гімназійному періоді шукав і знаходив контакт з українським підпільним, національно-визвольним рухом, що його в той час організувала й очолювала на Західно-Українських Землях Революційна Українська Військова Організація (УВО). З її ідеями і діяльністю Степан познайомився частково через родинні зв'язки, а ще більш під час праці в підпільній Організації середньошкільників. У вищих гімназійних класах він почав виконувати деякі допоміжні завдання в діяльності УВО: поширювання її кличів, підпільних видань та служба зв'язку. Членом УВО він став формально в 1928 p., діставши призначення до розвідувального, а потім до відділу з пропаганди. Одночасно Бандера належав до студентської групи української націоналістичної молоді, яка була тісно зв'язана з УВО.

Діяльність Степана Бандери в лавах ОУН

Діти покоління Бандери марили Українською Державою, яку вони неодмінно здобудуть. І вже в гімназії шукали шляхів до підпільної армії України - Української Військової Організації, створеної старшинами армій обох українських держав під проводом Євгена Коновальця. Це був зустрічний рух - концепція визвольної боротьби полковника Коновальця була розрахована на нове покоління борців, яке не дасть звести себе на манівці гаслами оманливого братерства, не розміняє загальнонаціональні потреби на особисті симпатії чи антипатії. Українська Військова Організація була в стані війни з усіма окупантами України, і діти часто з гімназійної чи університетської лави ішли на цю неоголошену війну. У старших класах Степан виконує деякі доручення УВО - поширення підпільної літератури та летючок, зв'язок.

Коли на початку 1929 р. постала ОУН - Організація Українських Націоналістів -Степан зразу став її членом. Того ж року він був учасником 1-ої конференції ОУН Стрийської округи. Степан Бандера спочатку опиняється в референтурі розвідки, а потім - пропаганди. Його, як і багатьох молодих членів ОУН мало хвилює незаконність власних дій з точки зору польської влади: влада окупанта на українській землі нелегітимна, бо тут є рідна земля українців. Тому все, що робить ОУН для здобуття Української Держави - законне, бо незаконним є факт неможливості українцям мати свою державу на своїй землі. Цей світогляд однолітки Бандери укладають в своєрідний моральний кодекс ОУН - Декалог, 12 прикмет, 44 правила, Молитва націоналіста, гімн „Зродились ми великої години".

Першу відповідальну посаду в Крайовій Екзекутиві ОУН Бандера отримує в 1930 році - очолює відділ поширення підпільних видань. Невдовзі до його обов'язків додається організація технічно-видавничого відділу, а з 1931 року - доставка нелегальних видань з-за кордону. В тому самому році Бандера обняв керівництво цілою референтурою пропаганди в Крайовій Екзекутиві ОУН, яку в той час очолював Іван Ґабрусевич (загинув у нім. концтаборі "Заксен-гавзен" в Оранієбурґу коло Берліну в 1944 p.).

Коли ж крайовим провідником став член пластового загону „Червоної Калини" Степан Охримович, він призначив добре знайомого йому ще зі Стрия Степана керівником референтури пропаганди. Невдовзі Охримович гине від тортур в поліції, новим крайовим провідником стає Богдан Кордюк, і він призначає Бандеру своїм заступником, зберігаючи за ним функції шефа пропаганди.

Півроку Степан Бандера виконує обов'язки крайового провідника, а в червні 1933 року на конференції Проводу ОУН презентує власний план розбудови крайової мережі та головні напрямки роботи. На думку Бандери, саме неготовність українців захищати свої інтереси у визвольній війні призвела до таких чисельних жертв у результаті Голодомору. Ініціатори етнічних чисток та інших подібних акцій, за етнічною ознакою спрямованих проти українців, повинні були знати: за це їх спіткає неминуча кара. Саме тому ОУН здійснила замах на міністра внутрішніх справ Польщі генерала Пєрацького, з тої ж причини в радянському консульстві у Львові був вбитий інспектор з Москви Майлов. Можна скільки завгодно дискутувати про незаконність чи негуманність цих актів, але не можна забувати, що за ними стояли пацифікація українського населення Галичини і Голодомор, і світова спільнота по суті залишила українців напризволяще перед цими актами масового вбивства та катування за масового народовбивства, тому можливо й зменшили плановані масштаби злочинів проти українського народу.

В липні 1932 р. Степан Бандера брав участь у Конференції ОУН у Празі (т. зв. Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після основуючого конгресу). У 1933 р. відбулися теж ширші конференції в Берліні і в Данцігу, на яких теж був С.Бандера. Крім того, на вужчих конференціях-зустрічах він мав кілька разів змогу говорити про революційно-визвольну діяльність Організації з Провідником УВО-ОУН сл. п. полк. Євгеном Коновальцем та з його найближчими співпрацівниками. Цей період діяльності Степана Бандери закінчився його ув'язненням у червні 1934 р. Після арешту Степан Бандера перебував під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 р. В кінці того року і на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому він, разом з 11 іншими обвинуваченими, був засуджений за приналежність до ОУН та за зорганізування нападу на міністра внутрішніх справ Польщі у Варшавському процесі його засудили на смертну кару, яку замінено на довічне ув'язнення на підставі амністії, схваленої польським сеймом під час нашого процесу.

Так, польська тюрма не оминула Степана Бандеру, але судовий процес за кілька тижнів зробив нікому не відомого підпільника в політичну зірку першої величини. Бандера вів себе гідно, незважаючи на кількамісячний тиск слідства, загрозу смертної кари, обіцянки слідчих замінити цей вирок у випадку „поступливості" звинуваченого. Він був засуджений таки до смертної кари, але амністія, яка дуже вчасно нагодилася, замінила смерть на довічне ув'язнення. Тривало воно до поділу Польщі Гітлером і Сталіним. У воєнному безладі Бандера втікає з тюрми і за два тижні перебування у вже радянському Львові налагоджує діяльність мережі ОУН за власним розумінням. Він переконаний у неминучості війни між переможцями Польщі, і вважає, що у цьому конфлікті може трапитись нагода утвердити омріяну Українську Державу. Його популярність в середовищі ОУН була такою значною, що під час внутрішнього конфлікту в Організації переважна більшість членства (за деякими оцінками до 90%) пішла за Бандерою. Від того часу ту частину ОУН інакше як бандерівцями не називають.

На лаві підсудних було багато членів очолюваної ним Крайової Екзекутиви. Вирок у Львівському процесі був схожий на Варшавський - довічне ув'язнення. Після того Бандера сидів у в'язницях "Свєнти Кшиж" коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 р. П'ять років він просидів у найтяжчих в'язницях Польщі, з того більшу частину в суворій ізоляції. За той час він провів 3 голодовки по 9, 13 і 16 днів, одну з них спільно з іншими українськими політичними в'язнями, а дві - індивідуально, у Львові й Бересті.

Німецько-польська війна у вересні 1939 року застала Бандеру в Бересті над Бугом. З першого дня війни місто було бомблене німецькою авіацією. 13 вересня, коли положення польських військ на тій території стало критичне через масивні операції противника, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і Степан Бандера, разом з іншими в'язнями, в тому числі й українськими націоналістами, вирвався на волю. Його визволили в'язні націоналісти, які якось довідалися, що Бандера там сидить в суворій ізоляції.

З гуртом кільканадцятьох звільнених з в'язниці українських націоналістів Бандера подався з Берестя на південний захід у напрямі на Львів. Вони пробиралися бічними дорогами, далеко від головних шляхів, стараючись оминати зустрічі, як і з польськими, так і з німецькими військами. Втікачам з радістю допомагало місцеве українське населення. На Волині і в Галичині, вже від Ковельщини, вони зв'язалися з діючою організаційною мережею ОУН, яка почала творити партизанські відділи, дбаючи про охорону українського населення заготовляючи зброю й інші бойові припаси для майбутньої боротьби. В Сокалі Бандера зустрівся з провідними членами і ОУН того терену. Одні з них були на волі, інші повернулися з в'язниці.У лютому 1940 р. створено Революційний Провід ОУН, очолений Степаном Бандерою. Рік пізніше Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одноголосне вибрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН знову стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами. Перед вибухом німецько-російської війни Бандера ініціює створення Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.

З початком німецько-радянської війни бандерівські похідні групи ідуть попереду лінії фронту, проголошуючи утворення українських органів влади в населених пунктах зразу після залишення їх частинами РСЧА. Німці опиняються перед фактом: місцеве населення вже обрало своїх бургомістрів, війтів, призначило власну поліцію, а у Львові ЗО червня 1941 року ОУН проголосила відновлення Української Держави.

В концепції нової Європи Гітлера цієї держави не було. Уряд арештували і примушували відмовитись від своєї держави. Не відмовлявся ніхто, тому декого показово розстріляли. Але оскільки в ОУН все замикалось на Бандері, то в першу чергу відмовитись примушували його. Щоб схилити Бандеру до потрібного рішення, арештували двох його рідних братів: Олександра і Василя і показово закатували в Освєнцимі. З них здирали шкіру дротяними щітками, а потім купали в вапняному розчині. Але Степан не піддався на цей шантаж (хоча до переліку знищених родичів ґестапо додало брата його дружини, розстріляного у Львові та розстріляного в Херсоні Богдана Бандеру), і тисячолітній райх засудив його до чергового довічного ув'язнення, в концтаборі Заксенгаузен.

Рішенням Проводу Організації ЗО червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові, але тому, що Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю "змову українських самостійників", німці заарештували Ст. Бандеру вже кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув'язнення, пробуючи приєднати собі ОУН і УПА, як союзника проти Москви. Німецьку пропозицію Степан Бандера рішуче відкинув і на співпрацю не пішов.

Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН. Як Провідник ОУН, Ст. Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН. Ст. Бандера остався Провідником ОУН до своєї смерті в 1959 р.

15 жовтня 1959 р. Степан Бандера впав жертвою скритовбивства. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Два роки пізніше, 17 листопада Сташинський з наказу Шелєпіна і Хрущова. Після докладного слідства проти вбивці Сташинського відбувся процес від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня, в якому Сташинського засуджено на 8 років важкої в'язниці. Німецький Верховний Суд у Карльсруге ствердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві.

Прослухавши реферати ліцеїстів, запрошуємо до слова істориків і дослідників життя і діяльності С.Бандери.

Історик.

Уявити собі український визвольний процес минулого століття без ОУН неможливо, неприродно й історично некоректно. Тлумачити діяльність ОУН та УПА, не згадуючи особистого внеску в ці історичні явища Степана Бандери - так само некоректно, а подекуди й абсурдно.

На жаль, нині ЗМІ в Україні цілеспрямовано нехтують визвольним процесом XX століття. Бандера як історична особистість з'явився завдяки реалізації суспільно-історичного проекту здобуття незалежності, автором якого був Євген Коновалець. Першою складовою цієї концепції було широке освідомлення мас у необхідності власної держави. Власне, брак такого розуміння він вважав причиною поразки УНР.

Дослідник.

Другою складовою була ідеологія. Попри спротив галицької інтелігенції, Коновалець домігся призначення редактором відновленого ним "Літературно-наукового вісника" Дмитра Донцова. Всупереч усталеній думці, Донцов не був ідеологом ОУН, а лише стимулював ідеологічні дискусії у поколінні Бандери, його твори демонстративно-викличного характеру стали підґрунтям праць канонічних ідеологів ОУН - Ленкавського, Стецька, Бойка, Коссака, самого Бандери.

Історик

Третьою складовою був людський фактор - молоде покоління, виховане в Пласті близьким товаришем Коновальця, полковником Іваном Чмолою. На час створення ОУН (1929 р.) пластун куреня "Червона Калина" Степан Бандера вже був студентом "Львівської політехніки" та щонеділі їздив у довколишні села впроваджувати у життя першу складову концепції - читати лекції українським селянам. Можна стверджувати, що зі створенням ОУН "процес пішов". Українське студентство, об'єднавшись у визвольний орден, водночас навчалося саме, творило науку боротьби за волю, писало підручники цієї боротьби, впроваджувало свої ідеї у практику боротьби. Студент Бандера, коли доля зробила його кандидатом на керівника Крайової Екзекутиви ОУН (виконавчого органу, який працював нелегально в Галичині та на Волині, на відміну від структур, які мусили постійно працювати.

Слова Степана Бандери

Кожен із нас знав, що з власної волі йде на війну, наприкінці якої на нього, певно, чекає смерть, і прагнув у житті не жевріння, а такої смерті, яка б народжувала нових героїв. Тому для людини інших поглядів слова С. Бандери до членів Збору, які востаннє обрали його Головою Проводу: "Я приймаю ваш вирок смерті", - можуть здатися парадоксальними, але для однодумців вони були цілком логічними.

Історик:

Практика боротьби ставила перед С. Бандерою етичні питання, на які він мусив відповідати вартістю не лише власного життя. Шантажуючи його на допитах життям рідних братів Олександра та Василя, гестапівці вимагали відкликання Акта відновлення Української Держави. Як Провідник він не міг поставити мети всього народу вище від життя братів, і вони загинули мученицькою смертю в Освєнцимі.

Та це ще не вся ціна вибору: наймолодшого брата Богдана гестапо розстріляло в Херсоні, брата дружини - у львівській в'язниці, тещу вбила боївка АК лише за те, що донька була заміжня за Бандерою, у вироку батька слідчий НКВД сформулював вину так: його син - керівник ОУН. Але жорстокість війни, на яку він пішов ще в гімназії, не зробила його, всупереч твердженням ворогів, людиноненависником чи ксенофобом.

На тому Зборі, де Організація вперше обрала Бандеру Провідником, ОУН також уперше підняла гасло "Свобода народам і людині", визнаючи за всіма народами право вільно творити власне життя на своїй землі. Після війни, опинившись в еміграції, Бандера заходився творити Антибільшовицький Блок Народів - Інтернаціонал поневолених. Це про їхню боротьбу він писав: "Проби смерті не витримує те, що є витвором самого життя. А оце мільйони людей, цілі народи в обличчі смерті захищають правди і цінності, які їм дорожчі від самого життя! Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя".

У цій думці є пояснення, чому фізичне знищення Бандери не вирішило жодного із завдань, які ставило перед собою КГБ. 49років тому він загинув фізично, і відтоді посів своє місце в духовному полі України, в тому ланцюгу "мертвих, живих і ненароджених».

Ось так ми дослідили образ Бандери у історичному плані. Думаю, що вийдуть не тільки історичні, а й художні твори, які розкажуть нам про цю незвичайну людину. Це питання часу!

Учитель. Пам’ятаймо не тільки ім’я Степана Бандери, а й інших видатних борців, які поклали своє життя на вівтар боротьби за свободу й незалежність Української держави. Сьогоднішній день, урок нехай не стане для нас каменем спотикання, а нехай допоможе нам відкрити у собі камінь наріжний.

Слава Україні!

Героям слава!

Використана література:

1. Андрухів І. Француз А. Станіславщина : двадцять буремних літ ( 1939 - 1959 ) .- Івано-Франківськ, 2001

2. Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух. - Дрогобич: Відродження, 1994

3. Бандера С. Перспективи української революції. - К.: Інститут національного державознавства, 1999. -С.261-263

4. Бедрій А. ОУН і УПА .- Торонто ,1983

5. Дебрицький Р. Два роки з Степаном Бандерою // Літопис Червоної Калини .-1994.-№1-3

6. Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера?- К.-Львів, 1994.

7. "Історія України в особах: хіх-хх ст Я.Войцехівська (кер. авт кол.) .-К: Україна, 1995.

8. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. -К: "Бібліотека Українця", 1997. -С.13

9. Коваль М. ОУН і УПА у Другій світовій війні (документи, матеріали).//Український Історичний Журнал. - 1994.- №2.

10. Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. - Львів, 1993

11. "Організація українських націоналістів і українська повстанська армія.-К: Наукова думка,2005.

12. Петровський В.В., Радченко Л. О. Історія України : Неупереджений погляд .- Харків : Школа, 2007

13. Ткаченко С.Н. Повстанческая армия (Тактика борьбы)/ Под общ. ред. А.Е. Тараса / Мн.: Харвест; М.: ACT, 2000

14. "Україна. Історія" Орест Субтельний. Київ, 1994.

15. Чайковський Д. Вбивство Степана Бандери. - Львів : Червона калина, 1993.