Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Благодійницька діяльність Е.К.Бродського (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Особа Ераста Костянтиновича Бродського привертає увагу кожного, хто вивчає історію нашого краю кінця ХІХ – початку ХХ ст. Це людина, яка 40 років свого життя присвятила служінню рідному повіту та губернії. Результатом його діяльності є селище, засновником якого по праву можна вважати Е.К.Бродського, та технікум, що до сьогодні готує спеціалістів у галузі сільського господарства і орієнтований більше всього на сільську молодь.

Першою і на довгий час єдиною спробою висвітлити діяльність Ераста Костянтиновича, був виданий ще за його життя біографічний нарис (1908 рік) [1], присвячений 25-річчю перебування Бродського на посаді предводителя дворянства Верхньодніпровського повіту. В цій книжці перераховувались його заслуги перед повітом та губерією. Вона висвітлює такі біографічні факти як місце народження, перші роки життя, період навчання, подорож до Європи, і тому вона і нині вважається єдиним джерелом інформації про ранній період діяльності Е.К.Бродського.

З часу виходу в світ першого біографічного нарису до початку 1990-х років постать Ераста Костянтиновича була призабутою. У 1991 р. в місцевій районній газеті «Ударний фронт» вийшла замітка В.Г.Карпенка про те, як будувалось приміщення Ерастівського технікуму, засновником і попечителем якого був Бродський [2]. Автор ще до війни спілкувався з виконробом будівництва Морюхою і той стверджував, що зведення нового корпусу Ераст Костянтинович розпочав за власні кошти, не дочекавшись надходження з казни. Ряд заміток та розвідок Г.Руденка, В.Сторожка, А.Мітька, В.Короля та В.Джміля про Е.К.Бродського з’явились у 1998-1999 рр. і були приурочені до сторіччя цього навчального закладу [3]. У 2006 р. на честь приїзду онука Ераста Костянтиновича Е.М. Бикова вийшов біографічний нарис В.К.Джміля про засновника технікуму [4].Однак наведені вище розвідки здебільшого носили публіцистичний характер і були спрямовані на популяризацію постаті Е.К.Бродського.

Проте в цілому життя та діяльність Ераста Костянтиновича Бродського залишились поза увагою дослідників. Для того, щоб розкрити їх, звертаємось до такого виду джерел, як звіти та постанови Верхньодніпровських повітових земських зборів, які охоплюють період 1880-1915 рр. Інформація, що міститься в них, стосується господарчої та громадської, а також і доброчинної діяльності Е.К.Бродського як на повітовому, так і на губернському рівнях. Однак не збереглись звіти за 1881-1888, 1891-1909 та 1914 рр., і цей факт створює ускладнення при дослідженні даної проблематики. Однак на підставі збережених джерел можна скласти певну картину багаторічної діяльності Е.К.Бродського.

Ераст Костянтинович Бродський народився 20 серпня 1851 р. у маєтку Іванівка Верхньодніпровського повіту. Виховувався вдома, початкову освіту отримав від приватного учителя. Потім вступив до Катеринославської класичної гімназії, яку успішно закінчив. Ераст продовжував здобувати освіту на юридичному факультеті Новоросійського університету. В 1874 р. закінчив цей навчальний заклад з відзнакою. За бажанням батька Бродський почав юридичну службу в різних відомствах Московського округу, потім перейшов на роботу старшим чиновником з особливих доручень в канцелярію Царства Польського [5].

Приблизно в 1877-1878 рр. Ераст Костянтинович покинув державну службу і повернувся додому. В біографічному нарисі 1908 р. зазначено, що причиною цього стало прагнення допомогти батькові підняти господарство. Тому він направився за кордон, щоб на власному досвіді вивчити особливості розведення худоби в кліматичних умовах, схожих на місцеві [6]. Проте існувала ще одна причина такого вчинку. В своїх спогадах донька Бродського Софія Ерастівна зазначала, що батько приблизно в 1875-1878 рр. служив у Варшаві чиновником з особливих доручень при генерал-губернаторові П.Є.Коцебу. Там він розслідував справу в Ченстохові – крадіжку одним з поліцейських посудин для пожертвувань при костьолі. Бродському було доручено делікатно владнати цю справу і він впорався з цим завданням. Поліцейського, що здійснив крадіжку, було переведено в інше місце. Після приїзду Ераста Костянтиновича з Ченстохова наступного ранку до нього прийшов поліцмейстер Варшави з вдячністю. Далі Софія Ерастівна згадувала: «При прощании, при подаче руки отец почувствовал бумажку, которая оказалась 500-рублевой. Отец был молод, горяч, силен, дал полицмейстеру пощечину, выбив два зуба. Пришлось тому умыть кровь и уйти». Після цього Бродський прийшов до Є.П.Коцебу з проханням про відставку. Генерал-губернатор був дуже здивований і не погоджувався відпускати Ераста, стверджуючи, що той шкодить своїй кар’єрі. Як зазначала Софія Ерастівна, «выслушав, генерал сказал отцу: «Эраст Константинович, я вас хорошо понимаю, я сделал бы то же самое. Я очень сожалею, теряя такого благородного и способного человека, как Вы». Після повернення додому відбулась суперечка між Бродським та його батьком, який не погоджувався з рішенням сина покинути службу [7].

За три роки перебування в Європі Е.К.Бродський освоїв основні галузі розведення худоби: підбір, утримання, відгодівлю, визначення забійної ваги та якості. З Італії до свого родового маєтку в Іванівці Ераст Костянтинович завіз племінний молодняк великої рогатої худоби (порода Романьоле) для схрещування з сірою українською породою, в результаті чого він отримав пристосований до місцевих умов гібрид, який уславився високою м’ясною та робочою продуктивністю [8].

Ще в 1876 р. Бродського обрали почесним мировим суддею та представником повітового і губернського земств для участі в роботі залізничного департаменту [9],а в 1880 р. на посаду предводителя дворянства Верхньодніпровського повіту, на якій він прослужив 28 років [10].

З цього часу почалась активна діяльність Бродського в Верхньодніпровському повіті. В 1881 р. Ераст Костянтинович став попечителем Саксаганського ремісничого училища. В постановах повітових земських зборів за 1880 р. сказано: «...Собрание Верхнеднепровского уездного земства постановило просить Эраста Константиновича Бродского принять звание Попечителя, а не заведующего Саксаганским училищем» [11].У подальшому Ераст Костянтинович багато чого зробив для цього закладу: розширення площі, проведення електричного світла, введення нових навчальних курсів, а також організація щорічних виставок і ярмарок, на яких експонувались і продавались вироби учнів та викладачів училища.

Крім Саксаганського, Бродський опікувався Верхньодніпровським міським училищем (з лютого 1890 р.), яке було відкрито в 1872 р. [12].У 1889-му Ераста Костянтиновича було призначено попечителем Комісарівського однокласного училища [13].Разом з сином Всеволодом він входив до опікунської ради Верхньодніпровської жіночої гімназії [14].

Ераст Костянтинович був зацікавлений у підвищенні освітнього рівня сільського населення і це проявлялось не лише в опікуванні навчальними закладами. На засіданні земського зібрання Верхньодніпровського повіту неодноразово обговорювались питання освіти сільських дітей. Зокрема в постановах за 1891 р. зазначається: «При обуждении вопроса об увеличении срока учебного курса вместо трех зимних сезонов до шести, Председатель Бродский возразил, что из проекта И.Д.Яковлева видно, что крестьянскому мальчику придется учиться до женитьбы, но он полагает, что разрешая этот вопрос, следует принимать экономическое положение народа и в виду того, что отныне дети будут приниматься в более зрелом возрасте, а, следовательно, и должны идти в науке успешнее, и если можно продлить срок ученья, то не далее как до 14-летнего возраста» [15].Однак поставало питання, як примусити дітей відвідувати школу. Тому було вирішено перекласти відповідальність за це на батьків: « Нужно брать подписку у родителей детей, поступающих в школу, что дети будут посещать аккуратно школу. В продолжение 25-летнего срока Земством в этом направлении ничего не было сделано, хотя на народное образование затрачено громадные суммы и результаты этих затрат печальны – грамотных совсем нет. В случае невыполнения подписки без законных причин нарушители подвергаются штрафу в размере 1-го рубля» [16].

У 1899 р. за ініціативи Бродського була відкрита Верхньодніпровська нижча сільськогосподарська школа. Дозвіл на відкриття Ераст Костянтинович отримав від Миколи ІІ у 1895 році [17].Для навчального закладу Бродський виділив 40 десятин власної землі і фінансував будівництво учбового корпусу з пансіоном для проживання учнів. Протягом 8 років він утримував цю школу на власні кошти. В збірнику відомостей про сільськогосподарську освіту за 1905 р. так описується цей факт: «Верхнеднепровская сельскохозяйственная школа учреждена в память бракосочетания Их Императорского Величества Николая Александровича и Государыни Императрицы Александры Федоровны, Екатеринославским Губернским Земством на участке земли 40 десятин, подаренном Советником Эрастом Константиновичем Бродским при селе Комиссаровка Верхнеднепровского уезда. Ближайшие пункты: ж.д. станция Эрастовка в 2-х верстах, почтово-телеграфная станция с врачебным пунктом в с. Саксагань в 12-ти верстах, пароходная пристань в г. Верхнеднепровск в 55-ти верстах, губернский г. Екатеринослав в 92-х верстах. Школа открыта 7 ноября 1899 года» [18].

Верхньодніпровська нижча сільськогосподарська школа займала площу 187,3 десятин землі. При ній існували столярна, ковальська, слюсарна, токарська майстерні, стадо худоби норманської породи та дослідне поле [19]. Навчання в школі тривало 3 роки. В збірнику відомостей про сільськогосподарську освіту за 1903 р. мета навчання сформульована так: «Распространение в народе преимущественно путем практических занятий основных знаний по сельскому хозяйству вообще, в частности, по скотоводству, садоводству, огородничеству, а также по ремеслам: столярному, кузнечному и слесарному» [20].

В умовах прийому було записано, що до школи приймались учні – представники усіх станів, особливо селяни (віком не молодші 15 років), проте навчання було платним. Учні жили в школі, там і харчувались, мали класну, парадну та робочу форми, за що батьки платили 150 рублів. 10 учнів утримувались за кошти Катеринославського Губернського Земства і 20 учнів – за рахунок повітових земств (Верхньодніпровського, Бахмутського, Павлоградського та Новомосковского). По закінченні школи вони отримували звання сільськогосподарського старости, який був помічником дільничого агронома.

1 вересня 1911 р. Верхньодніпровська нижча сільськогосподарська школа була реформована в середнє сільськогосподарське училище, згідно з законом, підписаним імператором 18 травня цього року. Строк навчання збільшувався до 6 років. Всього тоді було відкрито 5 середніх сільськогосподарських училищ: Донське у Новочеркаську, Ковенське, Верхньодніпровське, Омське і Тамбовське [21].

У жовтні 1911 р. черговими повітовими земськими зборами в Верхньодніпровському середньому сільськогосподарському училищі було затверджено 3 стипендії по 180 рублів: 1) імені Голови Ради Міністрів П.А.Столипіна; 2) імені Попечителя училища Дійсного Статського Радника Е.К.Бродського; 3) імені Голови Верхньодніпровської повітової земської Управи А.Г.Харченка. З 1916 р. навчальний заклад на клопотання губернського та повітового земств почав носити ім’я його засновника [22].

Проте доброчинна діяльність Бродського була спрямована не лише у напрямку підвищення освітнього рівня населення. В 1902 р. з його ініціативи в с. Саксагань була організована пожежна дружина. У звіті Верхньодніпровських повітових зборів за 1903 р. зазначається: «В селении Саксагань возникла вольная пожарная дружина, открывшая свои действия 23 августа 1902 года. Дружина состоит под Почетным Попечительством Действительного Статского Советника Э.К.Бродского» [23].На 1913 р. дружина мала інвентаря на 705 рублів. Оскільки це була добровільна організація, то кошти діставались різними шляхами: «…изыскание средств «для дружины» путем устроения маскарадов, спектаклей и сбора пожертвований» [24].

В своєму маєтку Е.К.Бродський утримував лазарет на 30 ліжок, який обходився йому в декілька тисяч рублів на рік [25].Також він висловлювався за необхідність виділення коштів для покращення фельдшерських пунктів, оскільки при поганому їх стані хворі будуть направлятись до лікарень, які за досить короткий час будуть переповненими [26].

З 1908 р. Бродський вже не виконував обов’язки повітового предводителя дворянства. Причини цього невідомі [27].Однак з 1912 р. його прізвище знову фігурувало в списках гласних повітового земства. Дивним є те, що і син Ераста Костянтиновича Всеволод на цей період також вибуває зі списку гласних.

З початком Першої світової війни доброчинна діяльність Бродського набула дещо іншого характеру. За його сприяння 6-ій пішій Катеринославській дружині, яка перебувала під м. Очаків, було надано 2000 рублів, за що Верхньодіпровському земству була прислана подяка від вояків [28].Ераст Костянтинович висловлювався за спорудження в церквах пам’ятних дощок, хрестів на батьківщині загиблих воїнів, оскільки вважав, що це буде мати виховне значення для молоді [29].

Бродський в листопаді 1914 р. на засіданні земських зборів підняв питання про асигнування коштів в райони, постраждалі від війни. Цей факт відзначено в постановах земства за 1914 р.: «Э.К.Бродский обратил внимание на то, как пострадала Польша, и война эта ведётся за освобождение славян от тевтонского ига и потому следует ассигновать в помощь пострадавшим славянам. Но деньги передавать не в Государственную Думу, а непосредственно в местную земскую организацию» [30].На цю справу було направлено 500 рублів в Привісленський край. Також він підняв питання про надання допомоги польському населенню посівним матеріалом. У звіті земських зборів за 1914 р. розглядалась ця пропозиція: «Э.К.Бродский выступил за приобретение на 1000 рублей посевного материала и отсылку его пострадавшему населению в Царство Польское. Собрание согласилось с этой пропозицией» [31].

Ераст Костянтинович виховав собі гідну заміну – сина Всеволода, який займав чільне місце серед дворян Верхньодніпровського повіту. За прикладом свого батька Всеволод, маючи значні земельні володіння, розводив худобу, займався благодійністю. Він був попечителем декількох училищ, а також Саксаганської лікарні [32]. У 1912 р. Всеволода обрали на посаду предводителя дворянства Верхньодніпровського повіту. З 1914 р. на нього були покладені обов’язки по Відомству Російського Товариства Червоного Хреста в Севастополі на час військових дій [33].

Всеволод Ерастович був одним з ініціаторів відкриття дитячого притулку в Верхньодніпровську. Це питання висвітлювалось у звіті повітових земських зборів за 1913 р.: «Богоделен и приютов в Верхнеднепровском уезде ещё нет, но по инициативе Уездного Земства, по постановлению Уездного Земского Собрания 1912-го года г. Верхнеднепровске предположено уже открытие Детского приюта в память 300-летия Царствования Дома Романовых. Для осуществления постройки и сбора пожертвований на него Уездным Предводителем Дворянства В.Э.Бродским, по уполномочию Собрания, возбуждено ходатайство о разрешении учредить Уездное Попечительство Детских приютов ведомства учреждений Императрицы Марии…» [34].

Про подальшу діяльність батька та сина Бродських збереглось дуже мало інформації. Довгий час не було відомо про їх долю після 1917 р. Однак влітку 2006 р. в Україну приїжджав онук Ераста Бродського Ераст Матвійович Биков, який за спогадами своєї матері розповів, що дід помер у 1919 р. у своєму будинку в Катеринославі і був похований таємно у власному маєтку Іванівка. Всеволод Ерастович помер в 30-х роках у Бельгії. Донька Софія емігрувала спочатку до Австрії, а згодом до Польщі. Зараз нащадки Е.К.Бродського проживають у Франції та Швеції.

Е.К. Бродського по праву можна вважати людиною, яка своє життя присвятила служінню рідному краю. Про це говорять не лише джерела, що зафіксували його діяльність у різних галузях народного господарства та на громадськоу поприщі, результати справ Ераста Костянтиновича можна бачити і сьогодні. Перш за все це дітище Е.К.Бродського – Ерастівськиий аграрний технікум, який щороку випускає кваліфікованих спеціалістів для сільського господарства, залізнична гілка, прокладена по його землях у бік м. П’ятихатки, телефона мережа, впровадження якої було розпочалося на початку 1900-х рр., Саксаганська та Ерастівська дільничі лікарні.

Література

1. Эраст Константинович Бродский: краткий биографический очерк. - Екатеринослав, 1908. - 14 с.;

2. Карпенко В.Г.Як школа будувалась // Ударний фронт. - 1991. - 11 квітня.

3. Карпенко В.Г. Був у нас поміщик Бродський // Злагода. - 1994. - №143; Король В.П., Джміль В.К. Е.К. Бродський – засновник «Степової академії». - Вишневе, 1999. – 16 с.; Мітько А. Про пана Бродського// Сільські новини. - 1999. - №39, 40, 41; Руденко Г., Сторожко В. Ераст Бродський – патріот рідного краю // П’ятихатські самоцвіти. т.1. – Дніпропетровськ, 1998. – 276 с. та інші;

4. Джміль В.К. Ераст Костянтинович Бродський. – Вишневе, 2006. – 28 с.;

5. Эраст Константинович Бродский: краткий биографический очерк. – С.5;

6. Там же. - С. 6;

7. Бродская (Быкова) С.Э. Мои воспоминания. – С. 3;

8. Эраст Константинович Бродский: краткий биографический очерк. – С.8;

9. Постановления ХV очередного Верхнеднепровского Уездного Земского Собрания (7-13 октября 1880 года). – Екатеринослав, 1881. – С. 73;

10. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1909 год.- Верхнеднепровск, 1910. – С. 26;

11. Постановления ХVІ очередного Верхнеднепровского Уездного Земского Собрания (7-14 октября 1880 года). – Екатеринослав, 1882. – С. 44;

12. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1889 год. – Верхнеднепровск, 1890. – С. 120;

13. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1911 год. – Верхнеднепровск, 1912. – С. 134;

14. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1913 год. – Верхнеднепровск, 1914. – С 6;

15. Постановления Верхнеднепровского І-го очередного Уездного Земского Собрания (7-14 октября 1891 года). – Верхнеднепровск, 1892. – С. 29-30;

16. Там же. – С. 30;

17. Эраст Константинович Бродский: краткий биографический очерк. - С. 10;

18. Сборник сведений по сельскохозяйственному образованию за 1905 год. – Верхнеднепровск, 1905. - С. 39;

19. Ежегодник Главного Управления Землеустройства и Земледелия по Департаменту земледелия и лесному департаменту. – СПб, 1908. – С. 764;

20. Сборник сведений по сельскохозяйственному образованию за 1903 год. – Верхнеднепровск, 1903. - С. 40;

21. Сельскохозяйственное Ведомство за 75 лет. – СПб, 1914. – С. 240;

22. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1911 год. – Верхнеднепровск, 1912. – С. 203;

23. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1903 год. – Верхнеднепровск, 1904. – С. 317;

24. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1912 год. – Верхнеднепровск, 1913. – С. 194;

25. Постановления Верхнеднепровского Уездного Земского Собрания (4-8 октября 1915 года). – Верхнеднепровск, 1916. - С. 63;

26. Постановления Верхнеднепровского 47/XXIІ-го очередного Уездного Земского Собрания (3-8 октября 1912 года). – Верхнеднепровск, 1913. – С. 26;

27. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1908 год. – Верхнеднепровск, 1909. – С. 23;

28. Постановления Чрезвычайного Верхнеднепровского Уездного Земского Собрания 15 июля 1915 года. – Верхнеднепровск, 1915. – С. 23;

29. Постановления Верхнеднепровского Уездного Земского Собрания 13 мая 1914 года. – Верхнеднепровск, 1915. – С. 37;

30. Постановления Верхнеднепровского Уездного Земского Собрания 23-27 ноября 1914 года. – Верхнеднепровск, 1915. – С. 69;

31. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1914 год (по распорядительному отделению). – Верхнеднепровск, 1915. – С. 96;

32. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1910 год. – Верхнеднепровск, 1911. – С. 7;

33. Постановления Верхнеднепровского Уездного Земского Собрания 4-8 октября 1915 года. – Верхнеднепровск, 1916. – С. 349;

34. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому Уездному Земскому Собранию за 1913 год. – Верхнеднепровск, 1914. -– С. 199.