Реферат на тему

Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.

На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових, капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої особливості.

На початку XX ст. провідне становище у промисловості Східної Галичини, Буковини, Закарпаття посідали великі промислові об'єднання. У Галичині на 1903 р. налічувалося 24 акціонерних об'єднання, а в 1912 р. їх уже було ЗО. На Закарпатті діяло дев'ять промислових акціонерних товариств. Динамізувався процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р. кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число підприємств зменшилося майже вдвічі. Нові явища спостерігалися у сфері фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух. Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів. Важливу роль у розвитку економіки краю відігравав не тільки український капітал, а й іноземний — австрійський, румунський, молдавський.

Що ж стосується сільського господарства, то тут ситуація суттєво відрізнялася від тієї, яка була характерною для промисловості та фінансів. Галичина, Закарпаття, Буковина були відсталою аграрною провінцією Австро-Угорської імперії. У цьому секторі економіки було зайнято близько 90% населення.

Складні соціально-економічні процеси, що відбувалися в цей період на західноукраїнських землях, віддзеркалювались і в суспільно-політичному житті краю. Це, зокрема, знайшло своє відображення у більшій структурованості населення, а відтак — у виникненні численних місцевих українських політичних партій.

Наприкінці 90-х років почали проявлятися суперечливі тенденції в діяльності Української радикальної партії, створеної 1904 р. з ініціативи Б. Грінченка, С. Єфремова, Д. Дорошенка. В її лавах сформувалися три політичні групи: власне радикальна на чолі з М. Павликом, К. Трильовським, Ю. Бачинським, соціал-демократична на чолі з Р. Ярославичем, М. Ганкевичем, М, Новаковським; та національно-демократична на чолі з В. Охрімовичем, М. Левицьким, В. Будзиновським. Остання виступала за згуртування всіх українців навколо ідеї української державності. Соціал-демократи пропонували реформувати УРП та об'єднати її з соціал-демократичною партією Австрії. Радикальна група не заперечувала ідею утворення Української соціал-демократичної партії, висловлювала свою готовність співпрацювати з нею, але відкидала необхідність об'єднання із соціал-демократичною партією Галичини, звинувачуючи її в націоналізмі.

18 вересня 1899 р. на конференції соціал-демократів було прийнято рішення про утворення УСДП, а 26 грудня того ж року на з'їзді представників національно-демократичного крила УРП, організації «Народна Рада» та Комітету львівських русинів була створена Українська національно-демократична партія.

Загострення соціально-економічної та політичної ситуації на західноукраїнських землях виявлялося також у зростанні страйкового руху. Найбільших масштабів сягнув страйк 1902 р. у Галичині, в якому взяли участь до 200 тис. сільських робітників і який був підтриманий всіма українськими партіями краю. Дедалі частіше на мітингах і страйках, окрім економічних, звучали й політичні вимоги. Такого характеру набули страйки будівельників (1902 р.), нафтовиків Борислава (1904 р.). У період 1905—1907 рр. страйковий рух під впливом російської революції набув усеохоплюючого характеру.

Завоювавши у 1907 р. загальне виборне право до віденського парламенту, трудящі Галичини в 1908— 1914 рр. розгорнули боротьбу за загальне виборче право й до галицького сейму. Галичина делегувала до австрійського парламенту 20 українців — переважно соціал-демократів та радикалів.

Заслуговує на увагу питання про ставлення українських партій до Першої світової війни. Українські соціал-демократи розуміли, що Галичина стане першою мішенню російської армії, тому виступали проти війни. Ці погляди поділялися й іншими українськими партіями краю.

Важливою складовою суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях початку XX ст. була діяльність спортивно-молодіжних організацій. Львівська організація «Сокіл» стала провідною у Східній Галичині і функціонувала аж до 1939 р. Не менш популярним було товариство «Січ», засноване К. Трильовським — юристом за фахом, депутатом віденського парламенту та галицького сейму. Слід наголосити, що згадані організації не обмежували свою діяльність спортивно-оздоровчими питаннями, а чимало уваги приділяли вихованню молоді на українських традиціях культури, освіти, військової справи.

Таким чином, на західноукраїнських землях на початку XX ст. відбувалися важливі зрушення, пов'язані з перебудовою економіки на ринкових, капіталістичних засадах. Це стосується й інших сфер життя українців, які жили під егідою Австро-У горської імперії. Дуже важливим було те, що кращі представники західноукраїнської інтелігенції попри утиски й переслідування робили все можливе для того, щоб підтримувати ідеї боротьби за національну і політичну незалежність України як єдиної держави.