Реферат на тему

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654 р. У ВИСВІТЛЕННІ ГАМБУРЗЬКОЇ “ОРДИНАРНОЇ ВІВТОРКОВОЇ ГАЗЕТИ”

Найповніше у світі зібрання давньонімецької преси XV — першої третини XVIII ст., що видавалася не лише у Німеччині, але й в Австрії, Швейцарії, Чехії, Швеції та інших країнах, знаходиться в дослідницькому центрі “Прессефоршунг” при Бременському університеті (ФРН). Серед інших тут зберігається практично повний комплект “Ординарної вівторкової газети” (Ordinari Dienstag-Zeitung), яка видавалася у Гамбурзі: 135 томів за 1618-1741 рр. Ця газета подавала досить повну й оперативну інформацію про події в різних частинах світу, насамперед у Європі. Її сторінки рясніють повідомленнями з Лондона, Парижа, Відня, Неаполя, Базеля, Варшави, Кракова, Гданьська, Москви, Львова та інших міст. Майже у кожному номері є дані про події в Україні, але вони практично ніколи не привертали до себе уваги науковців. А тільки побіжний перегляд газети дає можливість виявити ряд унікальних свідчень.

Так, гамбурзька газета повідомляє, що у 1625 р. 20 тисяч українських козаків були завербовані на іспанську службу і діяли у Фріулі (північно-східна Італія). Газета за 4 червня 1651 р. подає повідомлення з Кракова про скерування Богданом Хмельницьким до Польщі “сотень розвідників, котрі отримали наказ спалювати всі будинки й двори шляхти, підбурювати селян до повстання”. Далі знаходимо звістку, яка підтверджує зв’язок повстання Олександра Костки-Наперського у Польщі з Національно-визвольною війною українського народу 1648-1658 рр. За словами газети “один з наших, що називав себе Костка, був поза сумнівом теж підбурений ворогом; під іменем королівського полководця зібрав під своїм керівництвом велику кількість селян, і захопив укріплений замок у 10 милях звідси, у напрямку угорського кордону, який називається Чорштин”. У іншому повідомленні (від 17 липня з Нойса, що в Сілезії) мова йшла про Берестецьку битву 1651 р., зокрема про панічну втечу ординців, про переговори, що їх вели обложені повстанці з королем Речі Посполитої Яном Казимиром. Зазначалося навіть, що кримський хан Іслам Гірей III був під час битви поранений, але це не підтверджується даними інших джерел.

Особливо цінний блок повідомлень стосується малоз’ясованого історичного явища, якою була Переяславська рада 1654 р., та подій, що стосувалися укладення українсько-російського договору. Ці повідомлення базуються на інформації, яка надійшла з Москви (лист від 20 січня), Варшави (від 18 лютого та 8 березня), Гданьська (від 18 та 28 березня), Підгаєць (від 26 лютого) та “з русинського Львова” (від 10 лютого). Самі листи інколи містять у собі додаткові вказівки на вісті, що були отримані з України, наприклад з Костянтинова на Волині, з

Туреччини тощо.

Власне, про перебіг самої ради гамбурзька газета повідомляє стисло. У повідомленнях в основному йдеться про підготовку ради та події, що відбувались після неї. Увагу авторів повідомлень у першу чергу привертали дії гетьмана Богдана Хмельницького. Насамперед повідомлялося про його зустріч у Переяславі з сімома московськими воєводами та священиками, котрі їх супроводжували; про присягу гетьмана на вірність цареві Олексію I (Олексію Михайловичу), після чого склало присягу ще 1500 козаків. Як достовірно відомо, на Переяславській раді було близько 200 осіб, отже у повідомленні явно йдеться про початок складання присяги цареві у містах Гетьманщини. Тоді ж, як свідчить газета, гетьман дозволив московським гарнізонам стати у Києві, Чернігові, Чорнобилі, а згідно з іншими свідченнями — ще й у Білій Церкві та Немирові. Тут автори газетних повідомлень сплутали дозвіл на тривале перебування в українських містах московських гарнізонів (Київ) й тимчасове їх там перебування під час підготовки до наступу проти Речі Посполитої. Повідомляється, що московські священики нібито переосвятили православні храми, а сам Хмельницький був заново охрещений, що явно є недостовірними повідомленнями.

Про умови українсько-російського союзу гамбурзька газета подає більш достовірні дані, принаймні звістки про деякі з них зустрічаємо в окремих польських та німецьких джерелах, наприклад у фундаментальній хроніці “Театр Європи”, яка тоді ж видавалась у Франкфурті-на-Майні. Згідно з цими умовами український уряд мав розірвати союз з Кримським ханством, відмовитися від підданства польському королеві, заборонити вживання тютюну та алкогольних напоїв (у останньому випадку явно йдеться про заборону вільного винокуріння й запровадження державної монополії на цей вид діяльності), вигнати євреїв з України, а тих, хто продовжував би із ними торгувати, — відлучати від Церкви.

Неодноразово у повідомленнях газети йдеться про зростання невдоволення українців ухвалами Переяславської ради, про відмову присягати цареві багатьох козаків, зокрема Уманського полку та уманського полковника (тут, ясна річ, мова йде про Йосипа Глуха), а також полковника Івана Богуна, котрому уряд Речі Посполитої поспішив запропонувати за це “запорізьку булаву”, бажаючи замінити Богуном Хмельницького. До речі, на сьогодні відоме звернення уряду Речі

Посполитої до Богуна з пропозицією перейти на бік короля.

Описуються у газеті і військові приготування російських та українських військ, а також армії Речі Посполитої, у лавах якої служило чимало німецьких найманців; події першого з двох вальних сеймів 1654 р.; відмічається прагнення короля налагодити союз з кримським ханом, турецьким султаном, трансильванським князем Д’єрдем I Ракоці та молдавським господарем. Згадується і про польське посольство до Туреччини, яке очолював М.Бєгановський. Його турки тепло зустріли, а українське, що прибуло майже одночасно, було нібито заслано на галери, а його керівника — страчено.

Як бачимо, правдива інформація газети примхливо перепліталася з недостовірною. Повідомлення гамбурзької газети суперечать статейному списку московського посла Василя Бутурліна, котрий нерідко видавав бажане за дійсне, і в той же час відповідають свідченням безпосередніх учасників подій: чорнобильського протопопа та інформаторів українського шляхтича на службі Речі Посполитої Семена Павші. Вони описували хід Переяславської ради зовсім по-іншому, ніж це подано у статейному списку Бутурліна, і їхні свідчення нами вже були видрукувані (Мицик Ю. Нові документи до історії Переяславської ради 1654 р. // Розбудова держави. — 1997. — №2. — С. 39-42). Дійсно, Переяславська рада викликала неоднозначну реакцію в українському суспільстві, що межувало з розколом, причому на користь союзу з Москвою висловилася лише незначна частина населення Гетьманщини. Тому немає ніяких підстав сумніватися у свідченнях гамбурзької газети про те, що багато хто з козаків “не хотів цього чинити (тобто складати присягу цареві — Ю.М.), були дуже неодностайні”, у її повідомленнях про якісь заворушення в Україні.

Умови договору 1654 р., наведені в “Ординарній вівторковій газеті”, розходяться із тими, що збереглися у “Березневих статтях”, але очевидно, що вони відбивають якісь реальні факти, ймовірно попередні усні домовленості, досягнуті у Переяславі. Так, московський уряд вже тоді прагнув запровадити монополію на винокуріння, але безуспішно. Цього він не досяг навіть у XVIII ст.! Дійсно, у тодішній Московській державі ще існувала заборона на паління тютюну, на проживання у країні євреїв, тому логічно, що московський уряд прагнув завести в Україні подібні порядки, але й цього йому не вдалося зробити.

Що стосується даних про арешт і заслання київського митрополита Сильвестра Косова, то вони є недостовірними. Однак ця звістка з’явилася не на порожньому місці. Відомо, що митрополит і українське православне духовенство взагалі відмовилися присягати Олексію I, не бажаючи, щоб УПЦ корилася Московському Патріархатові. Позиція митрополита викликала роздратування Б.Хмельницького, і, очевидно, гетьманські погрози були сприйняті за чисту монету, що й спричинило появу звістки про арешт С.Косова.

Хоча у відомих документах, що відбивають умови договору 1654 р., укладеного представниками козацького та міщанського станів у Москві у березні 1654 р., не згадуюється про заборону українцям носити одяг польського крою, а простолюду — одяг з дорого імпортного сукна та чобіт-сап’янців, однак збереглися джерела 1654-1657 рр., які засвідчують насильства московських воєвод над союзниками — українськими козаками у Білорусі. Зокрема, полковник Іван Нечай скаржився на те, що царські воєводи відрізають козакам “оселедці” на головах.

Досить достовірними є дані про прибуття в Україну відомого російського дипломата А.С.Матвєєва з грошима для виплати Війську Запорозькому, в окремих числах газети зустрічаються цікаві дані про задум грошової реформи у Московській державі, про подарунок Б.Хмельницькому царського каптана, про повернення з України до Москви царського дипломата Родіона Стрешньова. Варто відзначити наведений у газеті колоритний факт, який свідчив про “любов” українського народу до московитів, які тоді ще не встигли розперезатися в Україні: щоб убезпечити своє життя на зворотному шляху, посол мусив навіть поголити свою голову по-козацьки!

Вищезгадані свідчення гамбурзької газети проливають додаткове світло на Переяславську раду та укладення договору 1654 р., який оформив російсько-український військово-політичний союз і об’єднав дві держави у своєрідну конфедерацію. Саме ці дані надходили до Європи й інформували зарубіжну громадськість про події, що відбувалися в Україні. Вони не втратили своєї актуальності й нині...