Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Принципи та наслідки агресії більшовицької Росії проти УНР в кінці 1917-1918 рр.

Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну.

Кінець лютого 1917р. став для російського царизму фаталь ним. Стихійна хвиля народного невдоволення, швидко набира ючи силу, переросла у революцію. Протягом надзвичайно корот кого часу (з 23 лютого до 2 березня) самодержавство впало, Ми кола II відрікся від влади і фактично в країні встановився рес публіканський лад. Така блискавичність перемоги над царизмом пояснюється насамперед кризовим станом в імперії, гостротою політичних, соціально-економічних та національних проблем, зростаючою активністю політичних сил, падінням авторитету та слабкістю реально існуючої влади. Могутнім каталізатором по дій стала Перша світова війна.

Лютнева революція у Росії лише на певний час зняла полі тичну напругу в країні. Після падіння царизму перед суспільст вом постали невідкладні завдання, з'явилися нові проблеми. Пер шочерговими завданнями були: створення нової стабільної дер жави; визначеність у питанні про участь у війні; подолання нега тивних тенденцій в економіці; вирішення аграрного та націо нального питань.

Перемога революції сприяла створенню на теренах колиш ньої імперії нової політичної ситуації та суспільної атмосфери. Тимчасовий вакуум легітимної (законної) влади; поява конку руючих владних структур (Тимчасовий уряд — Ради); широко масштабне втягнення в орбіту революційної діяльності неосвічених і недосвідчених народних мас; активний вихід армії на авансцену внутріполітичної боротьби; посилення у народній сві домості орієнтації на силові методи вирішення суспільних проб лем; зростання ролі політичних партій, пошуки політичними силами нових шляхів суспільного розвитку; активізація націо нальних рухів — всі ці тенденції та процеси позначилися на

історичному розвитку України не тільки на початку, а й протя гом усього 1917 р. Водночас місцеві фактори зумовили певну специфіку та особливості суспільного життя українських земель.

Після Лютневої революції влада формально перебувала в ру ках Тимчасового уряду, який отримав повноваження від лібе ральних кіл Державної думи. Його основною опорою на місцях і, зокрема, в Україні були торгово-промислова буржуазія, землев ласники, чиновництво та інтелігенція переважно кадетської орі єнтації. Саме ці соціальні верстви почали створювати громадські ради та комітети, які і розглядалися Тимчасовим урядом як пред ставницькі органи місцевої влади. Широка демократизація сус пільства (проголошення політичних прав і свобод, скасування національних та релігійних обмежень, смертної кари, ліквідація репресивних органів царського режиму, оголошення амністії) зу мовили на перших порах популярність нового уряду серед місце вих органів влади. Проте революційна ейфорія швидко минула. Небажання, а значною мірою неможливість через певні обстави ни Тимчасового уряду йти на радикальні суспільні зміни до скли кання Установчих зборів зумовили катастрофічне, прогресуюче падіння авторитету та впливовості всієї вертикалі офіційних влад них структур, перманентну кризу влади.

У центрі і на місцях виникають альтернативні органи вла ди — Ради депутатів як безпосередній наслідок волевиявлення політичне активної частини трудящих і логічне продовження ре волюційних традицій 1905—1907 pp. В середині 1917 р. в Україні їх налічувалося 252. У Радах домінували загальноросійські соціа лістичні партії есерів та соціал-демократів. Найвпливовішими во ни були у Донбасі, де їх кількість становила 180 (71%), у вели ких містах — Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Полта ві та ін., у прифронтовій смузі Південно-Західного та Румунсь кого фронтів, у сільській окрузі українсько-російського пограниччя — північна частина Чернігівщини, Харківщина.

Майже одразу після Лютневої революції питання про само визначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-еко номічних питань, кадети, які домінували у Тимчасовому уряді, та есеро-меншовицький блок, що визначав політичну лінію Рад, значною мірою сходилися у поглядах на розв'язання національ ного питання. Обстоюючи унітарну форму російської держави, ЦІ політичні сили визнавали за Україною тільки право на націо нально-культурну автономію. Таке вирішення українського пи тання вже на початку 1917 р. не відповідало вимогам часу, якісно новому рівню національного руху і тому не тільки породжувало численні тертя, суперечності та протиріччя між різними політич ними силами суспільства, а й зумовило появу в Україні ще одно го альтернативного центру влади — Центральної Ради — громадсько-політичного об'єднання, що утворилося 4 березня 1917 р. У надзвичайно короткий час Центральна Рада переросла у впли вовий представницький орган народної влади. Важливу роль у ц створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльнос ті відіграли три провідні українські партії; Українська партія соціалістів-революціонерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський), Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського. Впливовий фактор внутрішнього життя; зростання ролі політичних партій; зміцнення суспільних настроїв вліво; паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового уряду і Рад, у діяль­ності яких домінував соціальний акцент, та Центральної Ради, у роботі якої надавалася перевага вирішенню питань національно го розвитку.

Швидкому зростанню авторитету, популярності та впливової ті цього органу вуїади сприяло те, що він обстоював близькі т# зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярні ідеї соціалізму. Значну роль у цьому процесі відіграв і де мократичний та всеохоплюючий принцип формування Централь ної Ради, адже з самого початку свого існування юна була уособ ленням трьох представництв: національного, соціально-класового та територіального. Такі ідейні засади та організаційні основи знач ною мірою і забезпечили їй широку народну підтримку. Свою при хильність до Центральної Ради висловили військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з'їзди, скликані у травні 1917р.

Отже, безпосередніми наслідками Лютневої революції 1917 р. для України були посилення політичної боротьби; вихід на полі тичну арену широких народних мас; перетворення армії на впливовий фактор внутрішнього життя; зростання ролі політичних партій; зміщення суспільних настроїв вліво; паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового уряду і Рад, у діяльності яких домінував соціальний акцент, та Центральної Ради, у роботі якої надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку.