Реферат на тему

Господарство України у 1945-1991-х роках

План.

1. Становище господарства України в роки другої світової війни.

2. Економічні реформи 50-60-их років.

3. Причини і форми застійних явищ в економічному житті 70-их — першій половині 80-их років.

4. Економіка України «періоду перебудови ».

5. Успіхи і проблеми в економічному розвитку незалежної України.

1. Становище господарства України в роки другої світової війни.

Розв'язання другої світової війни принесло Україні територіальні зміни. Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Західна Волинь у 1939 р., а Північна Буковина у 1940 р.) були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому. Відразу ж після приєднання тут відбулися важливі економічні зміни. Було ліквідовано приватну власність на основні засоби виробництва, націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю і транспорт. Націоналізація майже 2 тис. промислових підприємств, переважна кількість яких були середніми і дрібними, призвели до зниження їх ефективності, що негативно позначилось на становищі більшості населення. На селі здійснювалася експропріація власності заможного селянства, якого позбавляли землі, реманенту, худоби.

До початку німецько-радянської війни було проведено арешти власників фабрик і заводів, банків, заможних селян. Були репресовані активні діячі кооперативного руху, а кооперативні об'єднання: «Центросоюз», «Центробанк», «Маслосоюз», «Народна торгівля» та інші одержавлені. Вони втратили свій кооперативний, самодіяльний характер і були включені у відповідні державні чи псевдокооперативні структури.

У 1940 р. розпочалося створення колгоспів. До середини 1941 р. було колективізовано 13% селянських господарств, створювалися машинно-тракторні станції. В Західну Україну почали прибувати робітники і фахівці різних сфер діяльності зі сходу України. Одночасно здійснювалося переселення у східні області України. Завершити повністю «радянізацію» Західної України сталінському режимові не вдалося. У червні 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. Почалася масова евакуація на схід заводів, робітників та інженерів. Всього з України було вивезено в Росію, Середню Азію та інші регіони СРСР майже 1 тис. заводів, понад 4 млн. осіб, відповідно з Києва—197 підприємств і 300 тис. чоловік. Крім цього, з України евакуйовано 30212 тракторів, більше, ніж 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо. Майже все обладнання з українських електростанцій було вивезено і встановлено на нових станціях.

Перед німецьким вторгненням зерно та інші види продовольства форсованими темпами вивозились на державні заготівельні пункти. Що неможливо було вивезти — спалювали, з наказу сталінського керівництва в Україні застосовувалась тактика «спаленої землі». У Донбасі було затоплено усі шахти, знищено промислові об'єкти Дніпрельстану, всі 54 домни, висаджено у повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії тощо. Все це негативно позначилося на життєвому рівні населення, яке залишилося на окупованій німцями території.

Бойові дії та німецька окупація принесли економіці України ще більші зруйнування. Було частково чи повністю знищено понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл, внаслідок чого безпритульними залишилось майже 10 млн. чоловік. Величезних збитків завдано промисловості —16 тис. підприємств було майже повністю знищено. Людські втрати до цього часу точно не встановлені, вважається, що біля 10 млн. українців забрала війна, 2,2 млн. — вивезено на роботи в Німеччину.

Під час війни німці вивозили з України зерно, м'ясо, олію, масло, цукор і навіть чорнозем. Промислові підприємства, які залишились неушкодженими, німецька адміністрація оголосила власністю Німеччини і нещадно експлуатувала.

2. Економіка України у післявоєнні роки (1944 — середина 50-их рр.).

Відбудова зруйнованого війною господарства відбувалася у надзвичайно складних умовах. За роки війни змінилася структура економіки. З усього, що було евакуйовано під час війни з України, поверталася незначна частина. За вивезене майно Україна не отримала ніякої компенсації. Натомість за нове обладнання, яке поступало в Україну після війни, доводилось платити з власного бюджету.

Відбудова промисловості здійснювалася однобоке. Випереджаючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставали харчова та легка промисловість. Причиною цього були не тільки волюнтаризм керівництва та ігнорування життєвих інтересів людей, а й відставання сільськогосподарського виробництва, яке нездатне було забезпечити промисловість сировиною. Внаслідок війни та колективної системи господарювання сільське господарство повністю деградувало. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, насіння, робочих рук: у селі залишилися в основному жінки і діти.

Катастрофу сільського господарства України довершила жорстока посуха, яка знищила врожай у південних областях республіки. Почався голод, який охопив мільйони жителів України. Майже 800 тис. осіб загинуло. Мали місце випадків людоїдства. Мільйони голодуючих ринули у західні області України, рятуючись від біди. Голоду 1946-1946 рр. можна було уникнути. В країні були достатні продовольчі резерви. Однак добірну пшеницю вивозили за кордон, а прості трудівники гинули голодною смертю. Вина за це лежить на совісті партійно-державного керівництва СРСР.

Завдяки героїчним зусиллям українського народу, вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйнованого війною господарства. Вже на кінець війни питома вага Донбасу в загальносоюзному видобутку вугілля зросла до 26,7%. У 1945 р. Україна дала 18% загальносоюзного виробництва чавуну і 11,2% сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило майже третину довоєнних виробничих потужностей.

Було відбудовано Дніпрогес, заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», машинобудівні заводи Києва, Харкова, введено в дію газопровід Дашава-Київ. На кінець 1950 р. більше, ніж до війни, видобували залізної руди, виробляли прокату чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо.

Все це було досягнуто шляхом жорстких командно-адміністративних методів управління, ігнорування інтересів простих людей. Відомо, що США пропонували включити СРСР, у т.ч. й Україну, в план Маршалла, однак сталінський режим відмовився і переніс весь тягар відбудови на плечі трудівників.

Індустріалізація та колективізація сільського господарства в західних областях України розпочалася у перші повоєнні роки. Безумовно, що перед тим Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина і Закарпаття були аграрними окраїнами різних держав. Згідно з партійними рішеннями, ці землі повинні були у найближчі роки зрівнятися у промисловому відношенні зі східними областями УРСР.

У більших містах краю почали будувати заводи-гіганти: найбільший у Європі Жидачівський паперовий, Калуський хімічний комбінати, ряд заводів у Львові (автобусний, автонавантажувачів, кінескопів, телевізійний), Тернополі, Івано-Франківську, Чернівцях.

Крім цього, в західних областях розширювалися старі виробництва: видобуток нафти (район м. Долини), природного газу (Дашавське, Угорське та інші родовища). У повоєнні роки відкриті перші пласти у Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейні.

В цілому у 1950 р. промислове виробництво становило 10% загальноукраїнського проти 3% у 1940 р. Швидкими темпами зростало число промислових робітників. Лише на Тернопільщині наприкінці 1950 р. їх кількість була у 6,8 рази більшою, ніж у 1940 р. Успіхи у розвитку промисловості свідчили про завершення процесу індустріалізації західних областей України. Доцільно вказати й на суттєві недоліки у її здійсненні. Індустріалізація здійснювалась бездумно, без врахування економічної доцільності, наявності сировини. Не бралися до уваги проблеми охорони навколишнього середовища, хімічні заводи будувалися в курортній зоні і т.ін.

У 1948-1949 рр. сталінський режим здійснив колективізацію сільського господарства, її проводили тим же методом, що й у 30-их роках в УРСР: посилення податкового тиску на заможних селян, примус, депортація непокірних до Сибіру, Середньої Азії. На початку 1950 р. було колективізовано 96% селянських господарств і усуспільнено 99,4% орної землі.

2. Економічні реформи 50-60-их років.

У 50-их — першій половині 60-их років основні напрямки економічної політики в Україні залишалися практично незмінними. Однак після смерті Сталіна було зроблено спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не зачіпаючи при цьому основ тоталітарного суспільства.

У 1957 р. розпочато реформу управління народним господарством. На думку М.Хрущова, першого секретаря ЦК КПРС і головного реформатора, надцентралізовані галузеві міністерства були неспроможними забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Тому волюнтаристським рішенням, галузеві міністерства були ліквідовані і замість них утворили територіальні управління — ради народного господарства. При цьому Держплан зберігався. Він продовжував здійснювати загальне керівництво, планування та координацію у всесоюзному масштабі. Реформі не підлягали військова промисловість і енергетика. Уряд вважав, що реформа допоможе раціональніше використовувати ресурси, подолати галузеву роз'єднаність і відомчі бар'єри. Кінцевим результатом мало стати ефективніше управління економікою і швидке господарське зростання.

І дійсно, організація раднаргоспів мала певний ефект. Внаслідок ліквідації окремих міністерств, значно скоротився адміністративно-управлінський апарат. Було закрито сотні дрібних підприємств, які дублювали одне одного. Вивільнені виробничі площі задіяні для виготовлення нових видів продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств. Зменшилася кількість зустрічних перевезень вантажів.

На території України було створено 11 раднаргоспів. Майже вся промисловість (90% підприємств) була підпорядкована Раді Міністрів УРСР, внаслідок чого зросла самостійність українських органів управління у прийнятті багатьох рішень. Тисячі заводів, позбувшись опіки центру, запрацювали на повну потужність. Почалося виробництво багатьох типів нових машин, агрегатів, приладів. Внутрішній ринок заповнювався телевізорами, радіоприймачами, пральними машинами, пиловсмоктувачами, холодильниками, швейними машинами, велосипедами та іншими товарами, яких раніше не вистачало.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Підприємства замість опіки міністерств і відомств опинилися під пресом раднаргоспів. По-старому Москва ставила виробничі завдання, встановлювала ціни на основні види товарів, забирала значні суми прибутків. І найголовніше—Держбанк СРСР, який регулював господарську діяльність підприємств, не став ближче до України.

Поряд з експериментами у промисловості М.Хрущов зайнявся реформуванням сільського господарства. Спостерігаючи за успіхами тваринництва, аграрного сектора економіки в США, лідер партії і держави, завзятий реформатор, вирішив запровадити окремі досягнення американських фермерів в СРСР. Колгоспам і радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, що повинно було підняти рівень кормової бази тваринництва, а, отже, забезпечити потреби споживачів у молоці, м'ясі, маслі і т.п. В цілому добру ідею в умовах радянської дійсності, безвідповідальності і загальної безгосподарності було повністю дискредитовано. Кукурудзу почали сіяти на пшеничних полях. Сіяли її навіть в Архангельській області. Внаслідок цього у крамницях пшеничний хліб був замінений на кукурудзяний, а горохова та кукурудзяна епопея стала темою для багатьох гуморесок та анекдотів, У 1962 р. СРСР закупив зерно за кордоном.

Волюнтаристським методом вирішував М.Хрущов проблему забезпечення людей продуктами харчування. Категорично виступав проти індивідуальних присадибних господарств селян, які планував у близькій перспективі ліквідувати взагалі і орієнтуватися лише на колективні господарства. У часи правління Хрущова було ліквідовано МТС, а їх техніку передано колгоспам, що мало в цілому негативні наслідки. У цей же час здійснювалося освоєння цілинних земель Сибіру, Уралу, Середньої Азії, перш за все Казахстану. Україна виділила на програму освоєння перелогових земель значні кошти, матеріальні і людські ресурси, що призвело до зменшення посівних площ у республіці. Великої шкоди господарству України було завдано створенням «рукотворних морів» — Канівського і Київського водосховищ, які «похоронили» сотні тисяч гектарів родючих земель, зіпсували водний басейн Дніпра.

«Косигінські реформи». У 1965 р. до влади в СРСР прийшло нове партійно-державне керівництво, очолене Л.Брежнєвим. Свою діяльність воно також розпочало з економічної реформи, яка часто ототожнюється з іменем тогочасного Голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна.

Реформа повинна була забезпечити подолання таких негативних явищ економіки, як збільшення потреби у капіталовкладеннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства.

Для досягнення такої мети передбачалося: скоротити планові показники для підприємств, створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання; фінансувати промислове будівництво шляхом кредитування, а не дотацій; ліквідувати раднаргоспи і відновити галузеву систему управління; підвищити закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію; перерозподілити долю національного прибутку на користь аграрного сектора.

Перші кроки реформи принесли позитивні результати: пожвавилось сільськогосподарське виробництво, покращилось постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці. Але вже на початку 70-их рр. темпи реформи почали знижуватися. І радянське керівництво поступово відмовилося від будь-яких реформ. Наступили «золоті роки стабільності».

Причини невдачі економічних реформ 50-60-их років лежать в основі тоталітарне керованої економіки, якою й була економіка радянська. Економічне реформування не могло принести успіху без політичних змін, демократизації і без реального суверенітету республік.

3. Причини і форми застійних явищ в економічному житті 70-их — першій половині 80-их років.

На середину 70-их років радянська економіка повністю втратила притаманний для 50-60-их рр. динамізм. Скорочується ріст продуктивності праці, знижується хід промислового розвитку, уповільнюються темпи запровадження досягнень науково-технічної революції, посилюється централізація та бюрократизація державної системи управління, поглиблюється криза сільського господарства, зростають закупки продовольства за кордоном (у 10 разів), наростає дефіцит товарів, знижуються темпи житлового будівництва, загострюються екологічні проблеми.

Основними причинами застійних явищ в економіці України, як і СРСР взагалі, була низька ефективність економічної системи, в основі якої лежала загальнодержавна власність на засоби виробництва, надзвичайно централізована, планова економіка, з якої вилучено ринкові сили. Централізована планова економіка створила величезну бюрократію, яка увічнювала неефективність виробництва. Фактично, неможливо було взагалі спланувати економіку такої великої держави як СРСР. Відсутність ринку призводила до відсутності інформації, яку постачає суспільству система ринкових цін.

Для української економіки, крім того, були характерні такі явища, як гігантоманія, власне збагачення партійно-номенклатурних груп, боротьба кланів, корупція, хабарництво і т.п. В Україні панувала ще одна економіка — тіньова, яка заповнювала різні прогалини, залишені «планом», прогалини неефективності, властиві плановій економіці.

Важливою причиною кризи радянської економіки було існування політичної системи, в якій одна партія повністю монополізувала право на владу.

4. Економіка України «періоду перебудови ».

Наростання кризових явищ в економічному житті СРСР в середині 80-их рр. призвело до необхідності зміни політичного курсу. У квітні 1985 р. до влади прийшов М.Горбачов, партійний підер молодшої генерації. Він оточив себе групою відомих економістів, спеціалістів. Було преголошено курс на проведення політичних і економічних реформ.

У ході проведення економічних реформ можна виділити три етапи:

1. Реформа А.Аганбегяна (квітень 1985 р.), суттю якої було соціально-економічне прискорення розвитку країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін в радянській економічній моделі.

2. Реформа М.Рижкова—Л.Абалкіна (1987-1989 рр.), суттю якої була формула «самостійність», «самофінансування», «самоокупність». В основі реформи лежало дві складові:

а) розширення самостійності трудових колективів (було прийнято закон «Про державне підприємство та об'єднання»);

б) розширення сфери дії приватної ініціативи (за законами «Про кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» та ін.).

3. Концепція переходу до регульованої ринкової економіки (1990-1991 рр.), суттю якої було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи та методи переходу до ринкових відносин (Явлінський, Шаталін).

Спроба економічних реформ не мала позитивного результату. Наслідком цього стало подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення, утвердження в держсекторі бартерної економіки, а в новому підприємницькому секторі — «економіки казино», коли головним стало не виробництво, а продаж товарів в найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимуму прибутку.

Значним етапом на шляху до виходу з-під колоніальної зверхності Москви було прийняття у серпні 1990 р. закону про економічну самостійність України. Закон проголосив такі основні її принципи: власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід; різноманітність і рівноправність різних форм власності та їх державний захист; повна господарська самостійність і свобода підприємництва.

На час, коли Україна приступила до становлення своєї державності, особливо помітно тривав спад виробництва в усіх галузях господарства. Відбувалося зниження продуктивності суспільної праці та національного доходу, падіння обсягів промислової продукції.

З метою подолання цих негативних явищ вживалися неординарні заходи. У червні 1991 р. Верховна Рада України ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена у республіканську. Ств'орювалася власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби.

Було здійснено ряд прогресивних перетворень в аграрному секторі економіки. У листопаді 1991 р. Держагропром реорганізували у Міністерство сільського господарства. Виникли нові форми сільськогосподарських об'єднань: агрофірми, агрокомбінати. З'явилися виробничий підряд, оренда землі, дачно-городні кооперативи.

У 1991 р. карбованець був замінений купонами, які дуже швидко знецінювалися. Цей та інші заходи не змогли врятувати економіку України від подальшого розвалу.

5. Успіхи і проблеми в економічному розвитку незалежної України.

24 серпня 1991 року Верховна Рада проголосила Акт незалежності України. Цей день відкрив нову еру в історії нашої держави. Одним із найважливіших завдань, шо постали перед першим всенародне обраним Президентом України Л,Кравчуком, Верховною Радою та урядом: забезпечити українському народові нормальні умови життя, підняти рівень його добробуту.

Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності». В документі передбачалася структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорієнтувати машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої та харчової промисловості.

У березні 1992 р. Верховна Рада розглянула «Основи національної економічної політики України», в яких зазначалося, що Україна повністю виходить з рубльової зони.

Важливу роль у становленні ринкової економіки України відіграв закон «Про приватизацію майна державних підприємств». Почалося створення малих та спільних підприємств, товариств різного рівня відповідальності, кооперативів тощо.

У 1991-1993 рр. розпочалися деякі суттєві зрушення у сільському господарстві. Почали створюватися фермерські господарства. Цьому сприяв закон «Про селянське (фермерське) господарство, приймалися інші закони і постанови.

Проте цих та інших заходів виявилося недостатньо. Необхідні були радикальніші дії, направлені на прискорення економічних реформ, виведення господарства України з економічної кризи, що поглиблювалася. Великі надії покладалися на новобраного Президента України Л.Кучму. Його економічна програма була викладена у Зверненні до Верховної Ради у жовтні 1994 р.

За час, що минув, зроблено чимало у плані реалізації цієї програми. Проведено цінову лібералізацію. Україна вийшла або наблизилась до світового рівня цін на основні види товарів і послуг. Здійснюється приватизація і роздержавлення власності, практично завершена мала приватизація.

Проводиться реформування сільського господарства. Завершено паювання землі, колгоспи перетворені у селянські спілки, збільшується кількість фермерських господарств.

Відбулася фінансова стабілізація, досягнута, перш за все, завдяки введенню власної грошової одиниці — гривні. Одним звиявів фінансової стабілізації є майже незмінний валютний курс гривні. І введення гривні, і стабільність стали можливими завдяки проведенню жорсткої монетарної політики та за рахунок збільшення боргу перед працюючим населенням, якому вкрай нерегулярно платять зарплату.

На жаль, реформи проводяться вкрай повільно. Тим часом життєвий рівень більшості громадян України погіршується. Економічна ситуація залишається складною і неоднозначною, її розв'язання — нагальна потреба сучасності.