Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

ПЕТРО ДОРОШЕНКО

(1665—1676)

Після Тетері в 1665 році на короткий час гетьманська булава опинилася в руках гетьмана Степана Опари, якого висунули татари. Але Генеральна Рада обрала на гетьмана полковника Черкаського Петра Дорошенка, унука гетьмана Михайла Дорошенка і з 1648 ро- ку співробітника Богдана Хмельницького. Петро Дорошенко був «чо- ловік великого духа, душею і тілом відданий визволенню України», — так характеризував його. М. Грушевський.

Дорошенко ставив своєю метою звільнити Україну від москов- ської та польської влади і об'єднати її. А щоб досягнути цю мету, вважав за найкраще спертися на Туреччину та Крим. Султан обіцяв визнати Україну від Перемишля до Севська.

На початку Дорошенко мусів визнати польський суверенітет, бо в більших осередках України стояли польські залоги. Крім того треба було боротися з претендентами на булаву: полковник Брац- лавський Дрозденко оголосив себе гетьманом. З великим напру- женням Дорошенко здобув Брацлав. Кількість прихильників До- рошенка зростала, хоч основною силою його були сердюки — най- мане військо.

Року 1666, користаючись з ослаблення Польщі внаслідок пов- стання проти короля, Дорошенко, з допомогою татар, завдав поль- ському військові, під проводом Маховського нищівної поразки біля Брацлава. Польські історики порівнювали значення цієї поразки з розгромом під Жовтими Водами та Корсунем. Року 1667 Доро- шенко з військом з 24.000 козаків та з кількома десятками тисяч татар обложив польську армію в Галичині біля Підгайців. Але за- порожці, під проводом кошового отамана Сірка, напали на Перекоп, і татари, Дорошенкові союзники, уклали з поляками сепаратний мир. Дорошенко примушений був визнати підданство Польщі. Трохи компенсував його успіх на Лівобережжі року 1669, але новий наступ поляків звів той успіх нанівець, а обрання Многогрішного гетьманом остаточно захитало справу об'єднання України. Року 1668 Дорошенко на Раді склав умови турецького протекторату: звіль- нення України від Висли до Путивля.

Тяжкого удару завдали Дорошенкові запорожці, висунувши проти нього претендента на гетьмана — Петра Суховія, якого виз- нали татари. Цілий рік боровся Дорошенко з Суховієм. Ще гірше стало, коли в Умані проголосили гетьманом Уманського полков- ника, Михайла Ханенка. Боротьба з ним була дуже тяжка.

Року 1669 Дорошенко пробував домовитися з Польщею, викори- ставши коронування нового короля, Михайла Вишневецького. До- рошенко вимагав автономії в межах воєвідств: Київського, Черні- гівського та Брацлавського і скасування унії. Тим часом Ханенко просив лише автономії для козаків. Польський уряд затвердив геть- маном Ханенка.

Почалася вперта війна з Польщею. На допомогу Дорошенкові прийшли турки з султаном. Року 1672 зайнято Поділля й укладено мировий договір в Бучачі: Польща зреклася прав на Поділля, яке стало турецькою провінцією, і на козацьку Україну, яка стала са- мостійною державою під протекторатом султана. Польща зобов'я- залася платити Туреччині щороку контрибуцію — по 22.000 чер- вонців. Бучацьку угоду польські історики вважають за найганеб- нішу в історії Польщі." У 1673 році польський гетьман Ян Собєсь- кий дав реванш, розбивши турків під Хотином, але Україна на ньому нічого не виграла.

Поділя і частина Галичини з Чортковом стали турецькою про- вінцією. Турки обертали храми на мечеті, грабували міста, забирали людність у полон. Дорошенко дістав зруйновані Брацлавщину та Київщину, звідки населення тікало на Запоріжжя, Гетьманщину, Слобожанщину, обвинувачуючи його за те, що закликав турків і татар. Улюбленець народу, він утратив його любов і довір'я, не зважаючи на те, що завжди у внутрішній політиці рахувався з на- родом. Найближчим дорадником гетьмана був митрополит Йосиф Нелюбович-Тукальський, який перебував в Чигирині. Духом його «гетьман живе і Україна», — так характеризував митрополита того- часний єпископ Львівський Йосиф Шумлянський.

Тим часом лівобережний гетьман Іван Самойлович намовив мос- ковський уряд використати ситуацію: війну поляків з турками, смерть короля Михайла Вишневецького та підготову в Польщі до елекції нового короля — і розпочати війну з Дорошенком. Коли мос- ковсько-козацькі війська перейшли Дніпро, Черкаський і Канів- ський полки перекинулись на їх бік. Інші загони билися завзято, але сили ворога перемогли. У березні 1674 року Самойлович скликав у Переяславі Генеральну Раду, на якій обрано його гетьманом обох боків Дніпра. Самойлович обложив Дорошенкову столицю Чигирин, але на допомогу прийшли турки та татари, і він повернувся на Лі- вобережжя.

Турки, татари, дорошенківські загони нищили на Правобережжі міста та села, які піддалися Самойловичеві і Ханенкові. Умань спа- лено, а все її населення вирізано.

Король Ян Собеський вирушив із своїм військом проти турків і зруйнував Брацлавщину. Тисячі людей знищено, забрано в полон. Хто був в силах — тікав. «Україна оберталася в пустелю, засіяну людськими кістками, наповнену руїнами й згарищами», — так ха- рактеризував Правобережжя дослідник доби гетьмана Дорошенка, проф. Д. Дорошенко.

Петро Дорошенко сам розчарувався у своїй політиці. До того ж залишився він без дорадника: 1675 року помер митрополит Нелюбо- вич-Тукальський. Дорошенко вирішив зректися гетьманства, пере- дати булаву Генеральній Раді в Чигирині, а клейноди надіслав до Москви. На вимогу царського уряду він удруге здав гетьманство на руки Самойловича та Ромодановського і пішов на «почесне заслан- ня»: спочатку був призначений за воєводу до В'ятки, а потім жив до смерти (в 1698 році) в наданому йому селі Ярополчі під Москвою

Так трагічно склалося життя одного з найвидатніших гетьманів який прагнув вибороти за всяку ціну незалежність України.

Туреччина не допустила об'єднання України під владою Самой ловича і поставила гетьманом знову Юрія Хмельницького.