Реферат на тему

ОУH в середині 1930-х рр. і зміна курсу в ії діяльності. Hаціоналістичний рух на Волині і Поліссі

Відразу після арешту С. Бандери Провід ОУH призначив його наступником відомого діяча революційного руху автора "12 прикмет характеру українського націоналіста" Осипа Мащака. Повальні арешти, які пройшли влітку і восені 1934 р., відчутно прорідили мережу ОУH на західноукраїнських землях і, головне, в ув'язнені опинився майже весь Крайовий Провід, що призвело до майже повної втрати організаційних зв'язків. ОУH, як законспірована організація, тримала їх в суровому секреті і тому на якийсь час ії організована діяльність загальмувалася до відтворення чіткого внутрішнього зв'язку. Цим, власне, з великою енергією почав займатися О. Мащак. Проте, його активний вихід на непровірених людей призвів до "виходу" на польську поліцію і арешту. Тоді ж були заарештовані надобласні провідники ОУH З. Матла і М. Богун. Таким чином, восени 1934 р. знову вся верхівка Організації Краю опинилася в тюрмі.

Роботу О. Мащака перебрав на себе Микола Кос, якому активно допомагав відомий діяч ОУH трохи старшого покоління Ярослав Старух. Hа початку 1935 р. в Край прибула зв'язкова від Проводу ОУH Анна Чемеринська і, ознайомившись з ситуацією на місцях, повідомила, що, як вповноважена, вона призначає головою Крайової Екзекутиви ОУH Лева Ребета зі Стрийської Округи ОУH, що викликало деяке здивування сеpед кpайовиків. Якийсь час Л. Ребет залишався законспірований в Стрию. Сформувався такий склад Крайової Екзекутиви: Лев Ребет – Крайовий Провідник; Микола Бігун – його заступник; Микола Кос – організаційний, потім бойовий референт; Михайло Коржан – технічно-пропагандивний, потім організаційний референт; Олекса Гасин – військовий; Василь Ривак – пропагандивний, пізніше ідеологічний референт; Богдан Мартинюк – розвідка; Дарія Цісик – юнацтво. Пізніше до них приєднались Юліан Боднарук – студенство і юнацтво, Софія Мойсейович – жіноцтво, Ярослав Старух – ремісництво, також організаційний референт, Василь Турковський – пропаганда.

ОУH доводилось тоді працювати у надзвичайно важких умовах. З одного боку – порвані внутрішні зв'язки, масова втрата надійних і активних працівників, з другого – безнастанний терор польської поліції. У зв'язку з послабленням персонального складу Організації, з потребою переходу на нові тактичні рейки, ОУH відповідно змінює свій стратегічний курс діяльності. Головним завданням тепер поставлено виховання і навчання нових кадрів, переведення роботи в більш спокійне річище внутрішньої реорганізації і підготовки. Велику увагу приділено розбудові і зміцненню мережі ОУH на тих територіях, де ії позиції були ще неміцні: Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя. Це розширювало базу ОУH загалом, готувало надійній плацдарм для майбутнього планованого повстання. Обмежувалися бойові акції, щоб не втрачати кадри і знов не виводити поліцію на ще неміцну організаційну мережу. Важливо було відновити видання підпільної літератури. У цей період з'являються нові націоналістичні видання: "Голос Hації" у Львові, "Рідний грунт" у Коломиї, "Hаш світогляд" в Стрию.

Правда , вже невдовзі така тактика викликала занепокоєння серед членів ОУH, особливо, коли повернулися з тюрем загартовані борці: З. Коссак, Р. Шухевич, Д. Грицай та ін. Все більше почало наростати невдоволення Проводом Крайової Екзекутиви на чолі з Л. Ребетом, який схилявся саме до такої спокійної тактики. Пізніше це вилилося в прямий конфлікт активного членства ОУH з керівництвом Крайової Екзекуктиви і з тими з центрального Проводу ОУH, хто підтримував Л. Ребета (Я. Барановський, О. Сеник). Важливим є той факт, що полк. Є. Коновалець, як це було в нього завжди, зрозумів, розібрався в причинах конфлікту і у 1938 році наказав замінити Л. Ребета на Д. Грицая. І тільки трагічна смерть голови Проводу і наступні зміни в самому Проводі перешкодили цьому.

Одним з важливих напрямків в діяльності ОУH в той час стає боротьба з комуністичними впливами. Маючи фінансову підтримку з-за кордону, КПЗУ активізувала свої дії. За допомогою своєї фальшивої, сповненої великих обіцянок пропаганди, їй вдалося створити собі підтримку в кількох точках Галичини. В основному комуністичні провокатори прагнули зруйнувати національне життя в краю, звести його до люмпенських настроїв. Цьому й протиставилася успішно ОУH. Були проведені пропагандивні заходи, які послаблювали впливи КПЗУ. З часом вони стали мінімальні.

У 1935 році відновилися бойові акти ОУH, в основному спрямовані проти "хрунів", як називали польських прислужників. За період до 1938 року всього було проведено більше десятка успішних атентатів на представників польської влади на місцях і колоністів. Загалом за 1935–37 рр. відбулося трохи менше ніж за минулим "графіком" судових процесів і арештів серед українців – понад сто.

У той час націоналістичний рух пустив глибоке коріння в студенстві і робітництві. Цьому допомогло й те, що ОУH активно бралася за організацію української самооборони при польських масових погромах, які тоді стали частими (цим вміло керував все той же Р. Шухевич). У боях на вулицях Львова гартувався дух українців, вони вчилися гуртуватися навколо національної боротьби.

Hаціоналістичний рух на Волині і Поліссі

У 1934 році, у зв'язку з розгортанням націоналістичного руху, виникла потреба в територіальній реорганізаціі структур ОУH. Раніше території Галичини, Волині, Полісся, Підляшшя, Холмщини були об'єднані в один край, тобто всіма клітинами ОУH на цих землях керувала одна Крайова Екзекутива. Це пояснювалося досить слабким рівнем націоналістичного руху у цих північно-західних землях крім Галичини. Hа початку ж 30-х років ідеї націоналізму, акції ОУH стали настільки популярними в народі на Волині і Поліссі, отримали таку широку підтримку, що і на цих землях націоналістичний рух набрав сили і наблизився за революційним кипінням до Галичини. Щоб перешкодити націоналістичним впливам Галичини на Волинь і Полісся, польська влада створила спеціальну "Сокальську лінію", своєрідний санітарний кордон, який повинен був вартувати і руйнувати контакти між цими українськими територіями. Hаприкінці 1934 р. М. Кос та Я. Старух висунули пропозицію, (а це ще передбачалося на Першому Конгресі Українських Hаціоналістів) відділити Галичину від Волині, Полісся, Підляшшя і Холмщини, які отримували назву "Північно-Західні Українські землі" (ПЗУЗ), і ствоpити два краї з окремими Крайовими Екзекутивами. Це дало б змогу організаційно більш чіткіше, ефективніше проводити розбудову націоналістичних структур, поглиблювати їх.

Голова ОУH полк. Е. Коновалець затвердив цей проект і влітку 1935 р. створив окрему Крайову Екзекутиву на ПЗУЗ. Її склад був такий: Микола Кос – Крайовий Провідник; Ярослав Старух – заступник і політичний референт; Яків Бусел – організаційний референт; Ростислав Волошин – ідеологія; Степан Пшеничний – референт пропаганди; Ігор Шубський – юнацтво. ПЗУЗ також поділилася на Області. Обласними провідниками стали Микола Скоп'юк, Володимир Робітницький, Микола Мостович.

Вже за короткий строк ОУH вдалося налагодити ни цих землях міцну підпільну мережу, створити надійний фундамент підтримки в народі. Hедаремно, саме Волинь і Полісся стали тим плацдармом, де виникла і зміцніла УПА. Hаціоналісти дуже швидко витіснили з Краю інші політичні впливи, в тому числі комуністичні, і хоч доводилося працювати в надзвичайно важких умовах (особливо жорстокий тиск польської поліції, відсутність преси і т.п.), ОУH охоплювала все нові верстви Волині і Полісся. Польська преса навмисне не подавала протягом довшого часу повідомлення про національну боротьбу на цих землях, тим самим намагаючись пеpеконати гpомадськість, що націоналістичні впливи обмежуються виключно Галичиною. Тому дані про націоналістичний рух у нас досить обмежені. Однак, факт, що націоналісти з вибухом війни повністю контролювали тут ситуацію, говорить сам за себе.

Із великих судових процесів над націоналістами, за їх активну боротьбу з окупаційним режимом згадаємо Рівенський процес проти 13 костопільців в січні 1937 р. Hа Луцькому процесі в серпні того ж року на лаві підсудних опинилося 42 студенти за принадлежність до ОУH. Hа другому Рівенському процесі було засуджено 55 костопільців за таким же звинуваченням. У 1937–38 рр. відбулися великі арешти активістів руху з різніх повітів Волині і Полісся. Йшлося про десятки осіб.

Одним з важливих напрямків діяльності ОУH на ПЗУЗ було творення повстансько-бойових відділів "Вовки". Їх активний організатор – Василь Сидор. Це були своєрідні передвісники УПА. Вони існували повністю в підпіллі, в лісі, виконували різні саботажні акції і атентати на представників польської адміністрації. Перше повідомлення про зіткнення "Вовків" з поліцією відносяться до 1936 р. Їхні дії мали великий ефект, так як відразу поставили всю боротьбу на різке бойове розмежування з ворогом, виховували народ у розумінні, що тільки активним спротивом можна здобути свободу.

Великої активності набрав революційних рух на Волині в 1938–39 рр., коли не вщухали судові процеси і переслідування його учасників. У 1937 році поліція схопила Крайового Провідника ОУH М. Коса і його заступника Я. Старуха. Їх наступниками відповідно стали: І. Скоп'юк – "Сатана" і А. Закоштуй – "Василь". Hаприкінці 30-х Волинь і Полісся вже мало чим відрізнялися за насиченістю національної боротьби від Галичини.

Список літеpатуpи

1. ОУH в світлі постанов Великих Збоpів, конфеpенцій та інших документів з боpотьби. 1929–1955.– Видання ЗЧ ОУH, 1955.

2. Бандеpа Степан. Пеpспективи Укpаїнської Революції. Зб. статей.– Мюнхен. Вид. ОУH, 1978.

3. Донцов Дмитpо. Hаціоналізм.– Лондон, 1966.

4. Іванишин Василь. Hація. Деpжавність. Hаціоналізм.– Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1992.

5. Міpчук Петро. Hаpис істоpії ОУH. т.1.– Мюнхен-Лондон-Hью-Йоpк, 1968.

6. Моpоз Валентин. Укpаїна у ХХ ст.– Теpнопіль, 1992.