Реферат на тему

РОКСОЛАНА (Настя Лісовська) «А Я НЕ СКОРИЛАСЯ І В СЛЬОЗІ ВІДРОДИЛАСЯ»

Нині ім'я Роксолана зу­стрічається, мабуть, не рідше, ніж Настя, особливо в захід­ноукраїнському регіоні, де народилася і виросла майбут­ня султана Стамбула. Хоча кілька віків тому такого імені в лексиконі нашого народу не було. Роксоланами турки на­зивали всіх дівчат - невільниць, які потрапляли на кримські невільничі ринки з козацької України.

Саме на невільницькому базарі у Кафі спекотного літа 1520 року 15-літню Настю вперше і назвали Роксоланою. І купили з надією відда­ти її в султанський гарем. Як найкоштовніший діамант.

Юна українська бранка, потрапивши вперше на очі могутнього і жорстокого Су-леймана І, не впала до ніг по­велителя 30-ти держав, як то мала робити кожна наложни­ця султанського гарему, а гордо, сміливо, нескорено глянула у вічі тому, перед ким тремтіло півсвіту.

І це вразило, загіпнотизу­вало Сулеймана. Очевидно, на жорстокого повелителя, який відправляв своїх підданих на смерть за найменшу необачність, спра­вила сильне враження не стільки краса дівчини — в султанському гаремі не було негарних — скільки її люд­ська гідність, дівоча гордість, що в султанському палаці ні­чого не вартували і могли до­рого обійтися тим, хто ці яко­сті не втратив.

Настя Лісовська не тільки стала улюбленою і найближ­чою дружиною грізного Су­леймана, народила йому сина Селіма, а й на багато років, практично до самої смерті в 1561 році, була чи не найпер­шою порадницею правителя великої Порти, мала величезний вплив на політику Ос­манської імперії та й, зреш­тою, Європи. Вона вільно спілкувалася латиною з по­слами європейських країн, які приїжджали у султанський палац, писала вірші, перебу­вала поруч із Сулейманом І Пишним на різних прийомах і банкетах. Мало того, позува­ла художникам, хоч за тодіш­німи ісламськими канонами не можна було малювати не тільки людину, а й птахів і звірів. Полонений Настиною любов'ю, султан повіддавав жінок зі свого гарему чолові­кам зі свого оточення, а єди­ній коханій дружині надав ти­тулу великої султани Стам­була — такої почесті, до речі, не знала жодна жінка в Ту­реччині.

Настя була ерудованою, кмітливою, розумною і духов­но багатою жінкою. А коли цього вимагали обставини, то і нещадно жорстокою зі сво­їми суперниками-ворогами. За намовою Роксолани сул­тан стратив спочатку велико­го візира Ібрагім-пашу, до ре­чі, свого великого друга ще з дитинства, а згодом — і рід­ного сина й онука від першої дружини Фатіми. Таким чи­ном намісником царя царів на землі став Роксоланин син Селім. Сулейман настільки любив свою «українську квіт­ку», що коли в 1540 році дові­дався про її намір його отру­їти і таким чином посадити на престол Селіма, то наказав стратити всіх змовників, а на Роксолану не підняв руки. Коли через двадцять "років невблаганна смерть забирала від нього кохану дружину, султан стояв біля її ліжка навколішки і плакав.

Образ Роксолани став символом нескореності української жінки, її любові до рідної землі в екстре­мальних умовах, коли, зда­ється, що саме небо відхили­лося від неї. Крізь золотий блиск султанового палацу вона завжди бачила рідну Україну, марила нею все життя і допомагала, чим тільки могла. А могла султа­на Стамбула багато. Сорок один рік турки не чинили нападу на Україну, не пали­ли її міста і села, не забира­ли в ясир людей. Не дозво­ляв цього робити Сулейман І Пишний і кримським тата­рам.