Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу та його наслідки (друга половина 1994—1998 рр.)

Економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру суспільства. Після лі бералізації цін 1992 р. основна маса населення опинилася за ме жею бідності. Якщо 1990 р. частка заробітної плати у валовому національному доході становила майже 60%, то 1993 р. вона зни зилася до 39%, а 1994 р. становила лише 25—30%. Відбулося пов не знецінення такої важливої державної гарантії оплати праці, як мінімальна заробітна плата. Так, якщо в розвинутих країнах се редня заробітна плата, як правильне перевищує мінімальну більш як у 3—4 рази, то в Україні у жовтні 1992 р. мінімальна плата була в 10 разів нижча від середньої у народному господарстві, а в листопаді 1993 р. взагалі становила лише 7% середньої заробітної плати. Різко впала купівельна спроможність населення. Протя гом 1991—1994 рр. вона фактично знизилась у 5 разів.

Економічні негаразди негативно позначилися на соціальній структурі України. Вже в 1992 р. за межею бідності опи­нилося майже 64% населення, "середній клас" танув майже на очах, а кількість багатих становила 10%. Внаслідок цього різко зросло суспільне напруження між полюсами "багаті"—"бідні".

За цих обставин новообраний Президент Л. Кучма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію. Прин ципова новизна у трансформації економіки полягала у відмові від концептуальної тези "попередня стабілізація і лише згодом реформування" та перехід до формули "прискорене реформування як єдина умова і основний засіб виходу з кризи та економічної стабілізації". У соціально-економічній політиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання:

І. Фінансова стабілізація — послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи.

2. Регульована та контрольована державою лібералізація цін.

3. Докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватно го сектора.

4. Децентралізація управління економікою.

5. Лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, чітке визна чення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоеко номічної політики.

6. Соціальний захист, який передбачав докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхуван ня, передачу через акції у приватне користування населення дер жавного майна.

Перші кроки на шляху здійснення нового реформаційного курсу були швидкими і рішучими. Одна за одною вийшли урядо ві постанови про підвищення зарплат, пенсій і стипендій; про лібералізацію цін; лібералізацію експорту. Національний банк України видав постанову про уніфікацію курсу валют та монетаристські методи стримування інфляції. Все це значною мірою було зумовлено і тим, що принциповою вимогою Міжнародного Валютного Фонду, який вже 26 жовтня 1994 р. надав Україні першу частину позики, була саме лібералізація цін.

Реалізація нового соціально-економічного курсу виявила сут тєві недоліки запропонованої ліберально-монетаристської моде лі реформування: по-перше, ринок не може регулювати ціни при родних монополістів; по-друге, глибокі структурні зміни немож ливі лише на основі ринкових стимулів, вони відбуваються за допомоги державного програмування; по-третє, ринок погано розв'язує соціальні проблеми, а також проблеми невиробничої сфери. Недосконалий механізм соціальних компенсацій, пов'яза ний з лібералізацією цін, не тільки не дав змоги розширити соці альну базу ринкових реформ, а й суттєво підірвав її, зробив пробле матичною масову підтримку нового реформаторського курсу.

Ситуація, що склалася, вимагала певної корекції стратегії 1994 р., її адаптації до умов життя, що динамічно змінювалися, доповнення програмою антикризових дій. Вже в квітні 1995 р. у своєму Зверненні до Верховної Ради України Президент визнав потребу корекції реформ. Вона передбачала посилення керова ності економікою, подолання кризи державної влади, активізації соціальної політики та ін. У політичних колах пожвавилися дис кусії щодо пошуку власної української моделі ринкового транс формування економіки, прагматичного врахування особливостей сучасного розвитку республіки. Ці ж ідеї лягли в основу прог рами антикризових дій, яку Президент обнародував у своїй до повіді з нагоди першої річниці Конституції. Основними поло женнями програми були прискорення приватизації, легалізація за рахунок лібералізації податкової політики тіньової економіки, активізація інвестиційного процесу, отримання максимального економічного ефекту від зовнішньої торгівлі, енергійний перехід аграрного сектора на рейки інтенсифікації виробництва, підне сення рівня ефективності використання енергоресурсів, еконо мічне забезпечення пріоритетного розвитку соціальної сфери.

Позитивні тенденції та процеси.

1. Часткова фінансова і цінова стабілізація. У 1993 р. інфляція в Україні становила понад 10000%, 1994 р. — 500%. В 1995 р. прогресуючу інфляцію вдалося призупинити: в січні вона стано вила — 21,2%, а вже в травні — лише 4,6%.

2. Певні структурні зрушення. Вже 1995 р. промисловими під приємствами недержавного сектора було вироблено 45% загаль ного обсягу промислового виробництва. Надалі ця тенденція наб рала сили і в першому півріччі 1998 р. недержавний сектор про дукував 65,9% промислової продукції.

3. Започаткування процесу повернення капіталу в Україну. Для перших років існування незалежної України була характерною "вте ча" капіталів за кордон. Це означало, що значна частина коштів, виручених за експорт українських товарів, осідала в західних бан ках. У 1995 р. намітилася суттєва зміна напрямку руху валюти.

4. Інтенсифікація процесу приватизації. Вже 1995 р. привати зовано 8 тис. великих та середніх підприємств України і прак тично завершено малу приватизацію.

5. Роздержавлення землі і майна сільськогосподарських підп риємств. Понад 4 млн. громадян отримали земельні ділянки у приватну власність.

6. Перегляд податкової системи з метою зменшення податко вого тиску на економічну діяльність і забезпечення рівності юри дичних і фізичних осіб усіх форм власності. На початку 1995 р. відбувся перехід до оподаткування прибутків підприємств та орга нізацій за ставкою 30%, скорочено податкові пільги. Ставка по датку на додану вартість знизилася з 28% до 20%.

7. Суттєве зменшення від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі. У 1998 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із 164 країн світу. Від'ємне сальдо зовнішньої торгів лі зменшилося майже на третину і становило 1 млрд. доларів.

Однак ці тенденції не набули сталого характеру. Зрушення, спричинені їхньою дією, — це лише прориви в окремих еконо мічних сферах. Ситуація залишилась складною, що засвідчують економічні показники першої половини 1998 р. У цей час збит кове працювала більша частина (51%) підприємств, що на 6% перевищила аналогічні показники попереднього року. Тільки 101 із 9,7 тис', обстежених підприємств здійснювали комплексну ме ханізацію та автоматизацію виробничих процесів. Нову конку рентоспроможну продукцію освоювали лише 9,2% промислових підприємств, нову техніку — всього 1%. За бартерними умовами підприємствами у першій половині 1998 р. було реалізовано 41,7% продукції. На ринку праці посилилася тенденція зростання без робіття — на липень 1998 р. кількість безробітних порівняно з початком року зросла на чверть.

Вже восени 1998 р. під впливом руйнівних процесів на фі нансових ринках Росії та Південно-Східної Азії, які активізува ли негативні тенденції у вітчизняній економіці, знову розпо чався спад промислового виробництва, що у вересні сягнув 2,6%, розгорнулась інтенсивна девальвація гривні. Негаразди поси лювались і значним зростанням заборгованості держави з вип лати зарплат і пенсій (на 1 жовтня 1998 р. вона становила: із зарплат — 3,2 млрд. грн., із пенсій — 1,1 млрд. грн.).

Загострення проблем реформування економіки зумовлені не достатнім ступенем обґрунтованості економічних реформ; повіль ним формуванням правової бази реформування; протистоянням між гілками влади; опором реформам з боку опозиційних сил; недосконалим механізмом соціальних компенсацій; зовнішньо економічними прорахунками тощо.

Отже, після семи років пошуку оптимальної моделі рефор мування, апробації різних її варіантів в економіці України по зитивні тенденції та процеси переплітаються з негативними. Про певне оздоровлення вітчизняного економічного сектора свід чить зменшення бюджетного дефіциту, певні структурні зру шення, пожвавлення в літакобудівній, суднобудівній, автомобі лебудівній та електронній промисловості, започаткування про цесу повернення капіталу в Україну, зниження від'ємного саль до зовнішньої торгівлі тощо. Водночас зберігаються негативні процеси — зростає кількість збиткових підприємств, значна кіль кість продукції реалізовується через бартерні угоди, невпинно збільшується заборгованість держави із виплат заробітної пла ти, зростає безробіття тощо.

Висновки.

Висновок першого питання.

Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії ІХ-ХІІІ ст. її внесок до середньовічного політичного, економічного, суспільного й культурного життя був надзви чайно вагомим.

Вийшовши на історичну сцену з походам Аскольда на Константинополь і нажахавши середньо вічний світ середини IX ст., Київська Русь поступо во перейшла від воєнних сутичок з сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Руські володарі уклали мирні й союзні угоди з Візантією й Германською імперією, Польщею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріп люючи їх часом, що було нормою міжнародних відносин середньовіччя, династичними шлюбами. Київська Русь відіграла вагому роль у міждержавних відносинах, її втручання в той чи інший конфлікт бу вало досить, щоб стримати його.

Великий міжнародний авторитет і військова міць Давньоруської держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Високопродуктивни ми були землеробство і скотарство, ремесла і про мисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Руські люди створили багату духовну й матеріальну культуру.

Навала орд Батия завдала непоправної шкоди Русі. Перестала існувати держава, загинули сотні тисяч людей, у вогні пожеж були знищені міста і се ла, палаци і храми, книги й ікони. Та руський народ зумів вистояти й відродити життя. Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в ма теріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів.

Висновок другого питання.

3 самого початку боротьба охопила "всю Русь" й спрямовувалася проти національно-релігійного гноблення з боку Польщі. Українці прагнули звільни ти від "ляхів" "Руську землю" й домогтися "відокремлення Русі від Корони". З кінця 50-х рр. Народні маси розпочали також боротьбу проти колоніальної політики Росії, уряд якої намагався звести нанівець суверенітет козацької України; вони також чинили спротив спробам Кримського ханства й Пор ти підпорядкувати її своїм інтересам.

Невід'ємною складовою революції була соціаль на боротьба. Незважаючи на виразно окреслені жорстокість та розбійницький й грабіжницький ас пекти, основний її зміст полягав у ліквідації всіх різновидностей феодальної залежності й існуючих форм експлуатації, у виборені особистої свободи і вільної (фермерського типу) власності на землю. Влітку 1652 р. селяни і міщани де-факто добилися визнання з боку українського уряду головніших соціально-економічних завоювань.

Отже, боротьба носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер, її головніші зав дання полягали в тому, щоб добитися створення незалежної соборної держави і ліквідувати існуючу феодальну модель соціально-економічних відносин й утвердити нову, в основі якої лежала б дрібна власність фермерського типу.

Наслідки революції виявилися для української нації катастрофічними: не вдалося ні створити держави в етнічних межах України, ні відстояти незалежності козацькій Україні, хоча за свободу було заплачено неймовірно високу ціну – втрати (від воєнних дій, голодовок, епідемій, захоплення в ясир, переселень) становили близько 65-70% усіх українців (2,6 ( 3,2)-3(3,5) млн. осіб від близько 5 млн. мешканців етноукраїнських земель Речі Посполитої), а в Правобережній Україні близько 85-90% жителів регіону; зазнали руйнувань майже всі міста України.

Що стосується третього питання то можна зробити висновок , що у переломні моменти можна досягти суспільної гармонії лише тоді, коли паралельно з радикальними перетвореннями у політиці, економіці, соціальній сфері відбуваються адекватні зрушення в культурі. Це засвідчує історичний досвід. Адже внаслідок діа лектичної взаємодії з суспільством культура є, по-перше, індика тором суспільного розвитку (відображає стан морального здоров'я суспільства, рівень економічних і політичних свобод, характери зує його духовний потенціал); по-друге, синтезатором суспільного досвіду (сягаючи корінням у традиції попередніх поколінь, орга нічно поєднує позитивний досвід минулого з сучасним, враховує тенденції майбутнього); по-третє, стабілізатором суспільних про цесів (перебуваючи під значним впливом пануючого типу сус пільних відносин, економічного укладу політичного режиму, со ціально-класової структури, етнічних і національних відносин, культура активно впливає на духовну архітектоніку суспільства, шляхом періодичної радикалізації або стабілізації громадської дум ки активізує або гальмує суспільні процеси у різних сферах жит тя, намагаючись забезпечити суспільну гармонію при переході до нових орієнтирів, пріоритетів, шкали цінностей); по-четверте, інтегратором суспільних сил (культура має здатність об'єднувати людей незалежно від їхньої світоглядної та ідеологічної орієнта ції, національної приналежності у певні соціальні спільноти, а народи — у світову цивілізацію.