Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Бойовий шлях чернігівського партизанського з'єднання під керівництвом О. Ф. Федорова

Велику допомогу радянським регулярним вiйськам надавало Чернiгiвсько-Волниське з’єднання партизанських загонiв. Його наступ пiдтримували загони з’єднань С. Ф. Маликова, В. О. Карасьова, М. А. Прокопюка.

Пiдступи до Ковеля прикривали сильнi опорнi пункти противника, особливо в мiстечку Несухоїже. Бої за Ковель розпочалися 22 лютого. на шляху до нього партизани розбили ряд ворожих гарнізонiв, визволили вiд окупантiв села Секунь, Облапи, Дубову, Кричевичi, Скулин, Доротище та iн. В нiч на 23 лютого 1944 р. партизани розгорнули наступ на Несухоїже, де оборонялось до двох батальйонів есесiвців. В операцiї проти добре озброєного Несухоїзького гарнiзону взяли участь 5-й, 7-й і 9-й батальйони партизанського з’еднання пiд командуванням М, М. Нiколенка, Ф. І. Лисенка і майора С. В. Григоренка. Останнiй очолив загальне керiвництво всiма батальйонами.

Органiзувавши вiдволiкаючий допомiжний удар з заходу силою одієї роти комунiста П. Ю. Садохiна, партизанськi батальйони, керованi майором С. В. Григоренком, перейшли по тонкому льоду р. Тур’ю і кинулись на штурм ворожого гарнiзону, охоплюючи його з пiвночi, пiвдня і сходу. Попереду, як завжди, були комуністи і комсомольцi. Смiливо просувався на одній з найнебезпечніших дiлянок взвод комунiста П. Асабова. Безстрашно дiяли молодi комнiсти Федiр Ткаченко і Дмитро Коваленко. Вони першими пiднiмались в атаку, показуючи приклад iншим. Великих втрат зазнавав ворог від вмілих дiй кулеметникiв комсомольцiв Г. Я. Воскобойникова, М. Н. Давидюка, мiнометника Л. Г. Косинського.

На ранок кільце навколо ворожого гарнiзону замкнулось. Бiй перекинувся вже на вулицi мiстечка. Гітлерiвцi вiдчайдушно вiдбивались, ведучи шалений вогонь. Та партизанськi баталъйони вперто просувались вперед, хоч ряди їхнi все рiдшали. Смертю героїв загинули кращi командири взводiв комунiсти П, Асабов

І .С. Каменський, комсомолець Л. Косинський. Пiд кiнець бою упав, скошений ворожою кулею, чудовий командир, комунiст майор С. В. Григоренко. Партизани втратили убитими і пораненими за день штурму понад 40 чоловiк. На 12 годину дня Несухоїже було повністю в руках партизанiв. Лише невеликi групи ворожого гарнiзону прорвались через нещiльне кiльце партизанiв та його начальник майор Вiрт з частиною штабу врятувався лiтаком, кинувши напризволяще залишки розбитого гарнiзону.

Але гiтлерiвське командування не мало наміру залишати в руках партиаанiв Несухоїже — свiй ключовий опорний пункт на пiдступах до Ковеля. Щоб вiдбити його, ворог кинув свiжi сили з танками i самохiдними гарматами. Бої точилися ще два днi. Несухоїже переходило з рук в руки. Тим часом iншi батальйони з’еднання О. Ф. федорова пiдiйшли на п’ятикiлометрову відстань до Ковеля i почали наступ на мiсто з району с. Колодниця. Партизани під командуванням С. Ф. Маликова увiрвалися на захiдну околицю Ковеля. Проте скоро з’ясувалося, що у партизанiв не вистачить сил i особливо боєприпасiв для завершення операцій по визволенню Ковеля. Партизанське командування звернулось за допомогою до штабу 1-го Бiлоруського фронту і Українського штабу партизанського руху. Але командування фронту не мало змоги негайно перекинути пiд Ковель значні сили, щоб допомогти партизанам. І партизанське командування було змушене вiдмовитись вiд дальшого штурму Ковеля. В результатi боїв на пiдступах до мiста ворог зазнав вiд партизанських з’еднань значних втрат. Нiмецько-фашистськi вiйська втратили пiд ударами партизанiв Чернiгiвсько-Волинського з’еднання близько 1200 своїх солдатiв і офiцерiв, 2 танки, 58 автомашин, 7 складів з боєприпасами і військовим спорядженням.

У допомозі радянським вiйськам особливо вiдзначився 8-й батальйон Чернiгiвсько-Волинського з’еднання пiд командуванням Н. Халимокiна. Диверсiйний загiн цього батальйону пiдiрвав п’ять ворожих ешелонiв i, повертаючись в розташування батальйону, зустрiвся з одним iз полкiв 38-ї стрiлецької дивiзiї, який iшов на виконання бойового завдання — вибити з с. Турiя ворожий гарнiзон. Але полк був нечисленний, не мiг без пiдкрiплення виконати наказ командування. Партизани запропонували свою допомогу. Узгодивши дій з командиром полку, партизани обiйшли село i вдарили по ворожому гарнiзону з тилу з тринадцяти кулеметiв i десятків автоматiв. Одночасно полк атакував у лоб. Удар з двох бокiв для ворога був несподiваним. Залишивши на полi бою 140 чоловiк убитими i пораненими, рештки гарнiзону розбiглися. Командир 38-ї стрiлецької дивiзiї висловив партизанам подяку i запропонував командуванню з’єднання представити до нагороди всiх, хто вiдзначився в цьому бою.

Чернiгiвсько-Волинське з’єднання трьома батальйонами під загальним командуванням М. М. Ніколенка разом з полком 38-ї дивiзiї раптовим нiчним ударом розгромили сильний гарнiзон противника в с. Рiчиця і, переправившись через Прип’ять, захопили плацдарм на її лiвому березi. Звiдси радянським вiйськам вiдкрився шлях на Брест.

У березнi 1944 р. Чернiгiвсько-Волинське з’еднання спрямувало свої дії на вивід з ладу залiзничної магiстралi Ковель — Брест, а частиною сил вело бої з ворожими вiйськами мiж рiками Стохiд i Вижiвка, тримало оборону на правому березi Вижiвки до пiдходу частин Червоної Армії.

Отже, партизанськi з’еднання та загони, якi дiяли в Ровенськiй i Волинськiй областях протягом сiчня — березня, тiсно взаємодiяли з наступаючими радяiнськими вiйськами i, як зазначено у повiдомленнi Радянського iнформбюро від 5 лютого 1944 р. , надали їм велику допомогу у визволеннi цих територiй від фашистських окупантiв. У партизанських зонах i краях радянськi вiйська швидко, майже без опору противника просувалися вперед i лише окремi великi опорнi пункти ворога доводилося разом з партизанами брати з боем.

Дуже важливим результатом активної бойової взаємодії партизанiв з наступаючими радянськими вiйськами було і те, що гiтлерiвцi не встигали виганяти радянських людей на фашистську каторгу, вивозити награбовані матерiальнi цiнностi, знищувати з вiдходом усе, як того вимагала злочинна клiка Гiтлера.

Високу оцiнку дiяльностi партизанiв Українського Полiсся дає в своїх спогадах колишнiй командуючий 13-ю армiєю генерал М. П. Пухов ."На територiї Українського Полiсся,— пише вiн,— ми наочно переконались, якою грiзною силою у боротьбi з окупантами стали партизани, якою стiйкiстю i вiдвагою володiли радянські люди, якi вiдгукнулись на заклик Комунiстичної партії бити ворога не тільки з фронту, а й з тилу. У нас встановились мiцнi зв’язки з такими видатними дiячами партизанського руху, як Сабуров, Тартута, Федоров, Бегма. Партизанськi штаби всебiчно iнформували нас про розташування противника, його укрiплення i чисельнiсть окремих нiмецькихих частин. Все Полiсся i район захiднiше Десни були дiйсно партизанським краем. Тут влада окупантiв була дуже вiдносною.

За героїзм i вiдвагу, за зразкове виконання завдань у боротьбi з фашистськими загарбниками тисячi партизанiв, якi дiяли в смузi 1-го Українського фронту, було нагороджено орденами i медалями Радянського Союзу. Указом Президiї Верховної Ради УРСР вiд 31 березня 1944 р. за зразкове виконання завдань партiї і уряду в тилу ворога, за героїчну боротьбу проти фашистських загарбникiв і самовiддану службу соцiалiстичнiй Батьківщині і своему народу з’єднанням партизанських загонiв пiд командуванням О. Ф. Федорова та І. П. Федорова вручено почеснi Червонi прапори Президiї Верховноi‚ Ради УРСР, Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У.

Вiдзначаючи великi заслуги перед Батькiвщиною комсомольцiв і неспiлкової молодi Чернiгiвсько-Волинського з’єднання, Житомирського з’єднання iм. Щорса, ЦК ВЛКСМ і ЦК ЛКСМУ нагородили їх почесними Червоними прапорами. Представники ЦК ЛКСМУ

П. Д. Косигiн i Г. Г. Шевель вручили нагородженим Червонi прапори на багатолюдних мітингах у присутностi мiсцевого населення. Приймаючи нагороду, молодi воїни Чернiгiвсько-Волинського з’єднання зобов’язались пiдiрвати ще 100 ешелонiв противника i зберегти до пiдходу частин Червоної Армії мости через рiки Горинь, Стир і Стохiд. Кращим молодим партизанам були врученi iменнi автомати та грамоти ЦК ЛКСМУ .

Комсомольцi диверсiйної роти влаштували на залiзницях Ковельського вузла 86 аварiй поїздiв, близько половини яких припадає на 1944 р. За сiчень — квiтень 1944 р. групи пiдривникiв Чернiгiвсько-Возгинського з’єднання, незважаючи на гостру нестачу вибухівки, пустили пiд укiс 162 ворожих ешелони. Порушення руху, затримка ворожих поїздiв на ст. Ковель створювали сприятливi умови для ефективних бомбовых ударiв радянської авіації.

Високо оцiнюючи подвиги партизанiв-пiдривникiв на залiзницях Ковельського вузла, Президiя Верховної Ради СРСР указом вiд 2 травня 1945 р. присвоїла високе звания Героя Радянського Союзу кращим командирам диверсiйних пiдроздiлiв i пiдривникам з’еднання В. І. Бондаренку, О. С. Єгорову. В. І. Клокову, Ф. Й. Кравченку, П. А. Маркову, В. В. Павлову, Д. М. Резуто, а також комiсару з’єднання В. М. Дружиніну. Командира Чернiгiвсько-Волинського з’єднання О. Ф. Федорова за видатнi заслуги перед Батькiвщиною в керiвництвi партизанським рухом було нагороджено другою зiркою Героя Радянського Союзу.