Реферат на тему

Історія с. Мангуш (Донецької обл.) в контексті регіональних досліджень: джерелознавчий аспект

Помітну роль в системі сучасної історичної науки відіграє історичне краєзнавство. Завдяки локальним студіям історичний процес простежується крізь призму місцевих досліджень. Увага при цьому акцентується на конкретних рисах історичної дійсності. Оскільки історичне краєзнавство вивчає матеріал за безпосередніми слідами подій, залучає здобутки суміжних дисциплін – географії, екології, демографії, топоніміки, то широка джерельна база, з пріоритетом місцевих джерел і фактів є необхідною умовою регіональних досліджень.

У вивченні локальних проблем особливе значення набуває історія міст і сіл. Виявлення, введення у науковий обіг нових джерел є запорукою комплексного об’єктивного дослідження. Метою нашої роботи є аналіз джерелознавчої бази с.Мангуш Донецької області і перспективи подальшої роботи.

У 1779р. вихідці з кримського тюркомовного села Мангуш (суч. Партизанське) у Фулльській єпархії та Бахчисарайського кадилику Бахчисарайського каймаканства [2] заснували однойменне поселення у заплаві річок Мокрої та Сухої Білосараєк, в 25км від Маріуполя, у Екатеринославській губернії, в Північному Приазов?ї. У 1866р. була утворена Мангуська волость, а в 1874р. вона була включена у Маріупольський повіт. У складі УРСР Мангуш у 1926р. став центром одноіменного округа. На цей час Мангуш є центром Першотравневого району Донецької області.

Джерельну базу вивчення локальної історії с.Мангуш становлять: законодавчі акти; діловодчі матеріали; наративні матеріали; матеріали періодичної преси.

До законодавчих актів відносяться постанови, закони, затверджені вищим дежавним органом влади. Загальноімперську політику стосовно мешканців селаща характеризують Жалувана грамота Катерини ІІ [3], Указ Олександра ІІ від 30 вересня 1859р. [9], що вміщені у Повному зібранні законів Російської імперії.

Діловодчі матеріали репрезентовані ревізьськими казками, що зберігаються у Маріупольському Краєзнавчому музеї. 11 з них тією чи іншою мірою мають відношення до с.Мангуш. В основному це звіти про стан господарства: скотарства, землеробства, промислів, наводяться дані про кількість худоби, площу посівів та врожаї. Інша група справ стосується повинностей, які мали сплачувати грецьке населення. Дані про стан господарства, що зберіглися від 1794, 1797, 1800-1801, 1814, 1822 років, та відомості про повинності від 1800-1801, 1806, 1814, 1816 років, дозволяють застосувати порівняльний аналіз, отримати динаміку характеристик.

“Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии” за 1923рік відзначаються докладністю [4]. Важливим є те, що відомості подані не лише за районами, а й за окремими населеними пунктами. Дані дозволяють вивчити динаміку сільського господарства, дати комплексну характеристику соціально-економічного життя селища Мангуш у досліджуваний період. Обстеження, що проводилось за дорученням Донецкого Губернського виконавчого комітету Ради Робітничих, Селянських, Казацьких Депутатів, містить графу з демографічними показниками про кількість домогосподарств, загальну чисельність населення (а також окремо чоловіки та жінки), кількість людей у родині.

Основна увага приділяється господарським показникам. Облік кількості худоби ведеться окремо за категоріями “корови”, “воли”, “коні”, “вівці”, “свині”, “кози”, однією з характеристик є вік худоби. Вказується площа, засіяна польовими культурами та присадибні посіви, городини, а також розміри землі у користуванні. Окремо виділяється категорія щодо забезпеченості сільського господарства технічними засобами роботи – сільськогогосподарського та транспортного інвенарю. У 20-х роках актуальним були питання про наймау працю у господарствах, що знайшло своє відображення у показниках “Итогах сплошной подворной переписи Донецкой губернии”.

До діловодчої групи джерел відноситься також видання Статистичного бюлетня Маріупольщини Центрального статистичного управління за 1926-1928 роки [8]. Відомості отримані у результаті вибіркового опитування. Якщо “Итоги...” мають економічну спрямованість, то відомості за 1928-29рр. більш різнопланові.

Розділ “Демографія” презентований даними про природній рух населення (щомісячні відомості про кількість народжених, померлих). Дуже цікавими є дані стосовно шлюбів. Справа у тому, що наводиться не лише традиційна кількість, а й відомості про вік молодих, сімейний стан, національність. У виданнях Статистичного бюлетня вказуються характеристики господарств: худоба, засіяну площу, землекористування.

Проте використати порівняльний аналіз з відомостями за 1923 р. можна лише обмежено, бо дані Статистичного бюлетня вказються стосовно Мангуського району, а не окремо селища.

Перепис населення України 1926р. [6] вважається одним з найбільш повних за всю історію УРСР. Короткі підсумки перепису начелення 17 грудня 1926року, видані Центральним статистичним управлінням у 1928р., дають відомості щодо загальної чисельності населення, розселення по регіонам, вікову структуру населення. „Підсумки...” мають порівняльні таблиці з переписом 1897р. Труднощі викликає той факт, що національний склад людності публікаціями перепису 1897р. подано в повітових підсумках адміністративного поділу того часу, що неспівпадає зі районуванням 1928р. це потребувало створення спеціальних схем для порівнянь.

Зіставлення відомостей про національність з відомостями про рідну мову надає інформацію про взаємні впливи національностей, асиміляційні процеси. Перепис 1926р. подає також відомості і про те, в якій мові або мовах письменна людність. Вимоги до визначення письменності ставилися мінімальні. Інструкція до перепису вказує: „За тих, щовміють читати, вважати навіть тих, що розбирають друковані слова, хоч би й по складах; за тих, що вміють писати – тих, що можуть підписати своєпризвище”. У результаті перепису були отримані невтішні дані: греки, 90% яких мешкало у селах, майже зовсім не знають своєї письменності. Основна мета цього розділу програми перепису полягала в тому, щоб з’ясувати письменність у мові своєї національності і тим самим з’ясувати ступінь та перспективи розвитку окремих національних культур. А це мало особливу актуальність у контексті політики коренізації.

Надзвичайно цікавим та інформативним джерелом локальної історії селища є погосподарські книги 1947-1986рр., що до недавнього часу залишались маловивченними [5]. Це діловодчі матеріали, що зберігаються у Архіві Мангуської Селищної Ради. Погосподарські книги до 1947р. були знищені під час Великої вітчизняної війни. На даний момент в Архіві зберігаються 246 одиниць [1], що містять характеристики 4013 домогосподарств і відомості про 11241 осіб.

Мангуська Селищна Рада проводила господарський облік населення з певною періодичністю. У книгах вказана інформація за 3-4 роки поспіль. Описи домогосподарств мешканців проводились за територіальним принципом, тобто окремо по вулицям. У погосподарських книгах вказані прізвища, імена та по-батькові членів родини, дати народження, ступінь родинного зв’язку з головою родини, національність, освіта, місце роботи, дата зведення будинку, повний облік господарства, присадибні насадження, кількість землі в особистому користуванні. Ці данні дозволяють охарактеризувати етнічну, соціальну структуру населеного пункта у досліджуваний період, а також економічну ситуацію. Бібліографічний опис джерел ускладнений через те, що не зберігся номер фонду, у деяких випадках не зберіглися і номера опису, не вказані кількість аркушів у джерелах.

До джерел, що репрезентують групу наративних матеріалів, відноситься “Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга под редакцией В.П.Семенова-Тянь-Шанского” [7]. А саме нас цікавить V розділ тому 14, присвячений розподілу населення по території Новоросії, етнографічному складу, побуту та культурі. Робота наділена таблицями, діаграмами, графіками. Використовує дані перепису 1897р., а також за 1851р., 1858р. для створення динаміки кількості населення, природнього приросту. Наводяться відомості про шлюбність, національний склад губернії. Але порівняння цих відомостей з матеріалами 1923, 1927, 1948-1986 років є проблематичним. Дані наводяться у межах тогочасних адміністративних районів, а кордони Катеринославської губернії не співпадають з більш пізнім адміністративним поділом. До того ж, наведені у праці дані стосуються лише губернії вцілому, відомості стосовно окремих населених пунктів, і зокрема Мангуша, відсутні. Друга частина роботи присвячена етнографічним описам грецької меншини. Наводяться описи традиційної іжї, обрядовості ХІХст.

До матеріалів періодичної преси відносяться публікації у районій газеті – “Сельская новь”. Газетні статті містять дописи краєзнавців щодо маловідомих сторінок історії с.Мангуш.

Отже, комплексне залучення різних груп джерел - законодавчих актів, діловодчих, наративних матеріалів, публікацій періодичної преси є необхідною умовою комплексного дослідження історії населених пунктів. Таким чином, історичне краєзнавство ж сприяє нагромадженню нового фактичного матеріалу, дозволяє простежити економічні, політичні, соціальні, культурні процеси на рівні регіонів, окремих населених пунктів, підприємств.

Література

1. 1. Архів Мангуської Селищної Ради.-Ф.1, оп.1., Погосподарські книги за 1947-49р.р., 1950-1952р.р., 1953-1955р.р., 1955-1957 р.р., 1958-1960р.р., 1961-1963р.р., 1964-1966р.р., 1967-1969р.р., 1971-1976р.р., 1986р.

2. 2. Ведомость митрополита Игнатия // Записки императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1886.

3. 3. Жалованная грамота.-Полное собрание законов Российской империи. Т.20-СПб., 1830.- С.824

4. 4. Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии//Донецкий Губернский исполнительный комитет Советов Рабочих, Крестьянских и Казацких Депутатов.-1923.- январь-февраль.

5. 5. Пономарьова І., Матвійко І. Етнодемографічна та етносоціальна характеристика греків Приазов’я (на прикладі дослідження погосподарських книг с.Мангуш 1947-1949рр.) // Схід.- 2005.- №1.- С.41-44.

6. 6. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001р./ Державний Комітет статистики Украини// Урядовий кур?єр.-2002.-№244(28 грудня).

7. 7. Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга под редакцией В.П. Семенова-Тянъ-Шанскаго.- СПб, 1910.

8. 8. Статистичний бюлетень Маріупольщини (щомісячне видання Маріупольського стаистичного бюра). Центральне статистичне управління України. 1926-27.- червень-серпень.- №9-11.

9. 9. Указ Александра ІІ от 30 сентября 1859р. – Полное собрание законов Российской империи. Т.34.- СПб., 1830.-С.246-247.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.