Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Деякі аспекти становлення санітарно-епідеміологічних установ на Харківщини в середині 1920-х років ХХ ст..

Сучасна охорона здоров’я в Україні постійно збільшує свою витратну складову і перетворюється на досить обтяжливу проблему для бюджету держави. На сучасному етапі розвитку нашої держави ми маємо досліджувати історію розвитку охорони здоров’я, щоб вдосконалити, оновити, створити принципово нову, ефективну модель охорони здоров’я.

Ті історичні розвідки про охорону здоров’я на Харківщині, що були проведені за радянських часів, не дають повноцінної картини її стану на той час. Заідеологізована література містить багато помилок, деякі аспекти розвитку зовсім не відображаються. Цій темі присвячена незначна кількість літератури. Можна виділити роботи Д.І. Хороша [1], Д.Ф. Каракаша[2], М.П. Фомічової [3], П.І. Коваленка [4], Т.К. Єгурнової [5], В.Г. Єгорової [6]. Ці роботи основані на комплексному підході до вивчення проблеми, але заангажованість знижує їх цінність. Значно більший інтерес становлять періодичні медичні видання, які видавалися в 20-х роках ХХ століття, такі як „Профілактична медицина”, „Хроника здравоохранения”, „Врачебное дело”, „Медицинский работник”. Метою є висвітлення деяких аспектів діяльності санітарно-епідеміологічних установ на Харківщині на початку 20-х рр. ХХ ст.

Харків початку 20-х рр ХХ ст. мав жахливе видовище. Лише центральні вулиці міста, де жили заможні харків’яни, мали бруківку, інші ж були вкриті товстим шаром пилу. Каналізаційні споруди також були розташовані тільки в центрі міста. До харківських річок спускалися всі відходи від підприємств, а на берегах валялося сміття. До міста все більше й більше прибувало люду на заробітки, які оселялися тут жити. У доповіді на 3-му Всеукраїнському з’їзді бактеріологів та епідеміологів 5-10 квітня 1922 року завідуючий санітарно-епідеміологічним відділом НКЗ України О.М. Марзєєв відмічав: „Получилось великое переселение народов. Казалось и кажется, что вся страна превратилась в бродячую Русь, что все снялись со своих насиженных мест и в каком-то диком психозе куда-то идут, бредут, бегут, чего-то ищут, но находять в большинстве случав – болезнь и смерть” [7, 72]. Для прикладу хочу привести дані щодо руху епідемічних хвороб на Харківщині за перші п’ять місяців 1922 року. Тифом всіх видів ( черевним, висипним, поворотним, нез’ясованим ) захворіло 39 450 осіб, холерою 4008 осіб, дизентерією 912 осіб, на кір 2026 осіб, скарлатиною 1087 осіб, дифтерією 515 осіб, віспою 925 осіб [7, 158]. Масштаб їх розповсюдження, шляхи передачі, кількість уражених дозволяють назвати ці хвороби дійсно епідемічними. Для запобігання подальшому розширенню епідемій було зроблено 95 тисяч 193 щеплення [7, 157 ]. Певною мірою така епідеміологічна ситуація сприяла високому рівню смертності. У 1920 році в місті Харкові народилося 6068 немовлят, а померло 12126 чоловік; в Харківській губернії народилося 29597 немовлят, а померло 37820 чоловік [7, 73]. Така статистика вказувала на те, що людський організм був тяжко хворий, вкрай змучився.

Радянське керівництво за таких обставин сприяло розвитку санітарних установ в країні. З 6 по 12 квітня 1922 року в Харкові відбувся 3-й з’їзд бактеріологів та епідеміологів, на який з’їхалися делегати майже з усіх губерній, крім Волинської. До складу президіуму увійшли відомі українські вчені: М.Г. Гуревич, професор С. М. Ігумнов, професор С.Ф. Казанський, професор С.В. Коршун, М.М. Соловйов, приват-доцент М.А. Хворостанський, приват-доцент М.М. Цехновіцер. На 3-му Всеукраїнському з’їзді бактеріологів та епідеміологів харківські лікарі доповідали та активно вносили свої пропозиції щодо поліпшення санітарно-епідеміологічного захисту міста. Був запропонований перспективний план розвитку з питань профілактики епідемій, основними положеннями якого були:

- необхідність широкого проведення оздоровчих санітарних заходів;

- весь апарат санітарної організації зосередити в руках держави та фінансувати за рахунок держбюджету;

- особливо звертати увагу на найбільш уразливі групи населення: армію, переселенців, робітників, школярів;

- для підвищення продуктивності роботи санітарних організацій створювати допоміжні установи: санітарно-бактеріологічні інститути, лабораторії, санітарні станції, дезінфекційні загони, загони для щеплення.Вже через п’ять років у Харківській окрузі була створена розгалужена мережа санітарних установ. З 27 районів Харківської округи райсанорганізації існували в 23. Їх не було лише в Богодухівському, Вовчанському, Лозовському та Охтирському районах. Деякі райсанорганізації мали при собі такі підрозділи, як лабораторії, Пастерівські пункти, малярійні загони, трахомні загони, дезінфекційні станції. Існування таких підрозділів виправдовувалося постійними спалахами епідемій.

По всіх районах Харківської округи проводилися огляди житлових, виробничих умов населення. Велика робота проводилася Пастерівськими пунктами. Так, наприклад, було зроблено 4820 щеплень проти сказу. Кожен п’ятий житель району був прищеплений від віспи (загалом ця цифра складає 120638 щеплень)[8, 108 ].

Радянське керівництво змушене було послідовно підходити до вирішення санітарно-епідеміологічних проблем на Харківщині. Була створена низка санітарних установ, які розгорнули свою діяльність майже в кожному районі Харківщини. Це знайшло своє відображення у значному зменшенні рівня захворюваності населення епідемічними хворобами, що було досягнуто широким залученням селянських мас до щеплень, проведенням санітарно-просвітніх лекцій з питань санітарії та гігієни, регулярним оглядом житла селян, експертизою харчування в школах, їдальнях. Особливо значним був внесок дезінфекційних загонів Відділу Шляхів Сполучення, які проводили титанічну роботу на залізничних станціях. Таким чином вже в середині 20-х рр. ХХ ст.. на Харківщині була сформована дієздатна мережа санітарно-епідеміологічних установ, яка стояла на сторожі здоров’я населення Харківського регіону.

Література:

1. Хорош И.Д. Успехи здравоохранения в Харькове за 40 лет советской власти. – Х., 1958. – 15 с.; Хорош И.Д. Первые годы развития советского здравоохранения на Украине (1918-1920). – К.: Госмедиздат УССР, 1963. –

208 с.; Хорош И.Д. Основные этапы и перспективы развития сельского здравоохранения в Украинской ССР. – К., 1965.; Хорош І.Д. Розвиток охорони здоров’я на селі в УРСР (1918-1929 рр.). – Київ: Здоров’я, 1969. – 172 с.

2. Каракаш Д.Ф. Достижения советского здравоохранения в Харьковской области. – Х., 1958. – 29 с.

3. Фомичева М.П. Ленин и развитие здравоохранения на Украине в первые годы Советской власти. // Сб. науч. трудов. (Харьк. мед. ин-т), 1969. Вып. 87. С.7-11.

4. Коваленко П.И. Достижения советского здравоохранения в Украинской ССР за 50 лет Советской власти. // Вопр. соц. гиг., орг. здравоохр. и истории медицины. Киев, 1969. Вып. 3. С.5-30.

5. Егурнова Т.К. Развитие санитарной службы города Харькова в первые годы Советской власти. // Сб. науч. трудов. Вып. 90. С. 3-6.; Егурнова Т.К. Охрана здоровья населения Харькова за годы советской власти. // Вопр. соц. гиг., орг. здравоохр. и истории медицины. Киев, 1969. Вып. 3. С. 260-268.

6. Егорова В.Г. Во имя человека: [Организация службы здоровья в Харькове]. – Х.: Прапор, 1968. – 43 с.

7. Марзеев А. О санитарной организации на Украине. // «Профилактическая медицина». -1922. - №1. с.63 - 78.

8. Харківський окрздоров за 1926 рік. Статистичний збірник. – Бєлгород: б.в.,1927. – 127 с.