Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Б.Хмельницький - великий полководець і блискучого діяч, фундатор і будівничий Української гетьманської держави

Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини. Вищі урядові посади з’явилися в ході розв’язання назрілих проблем й інколи могли заміщатися одноголосно двома особами.

Головною запорукою успішного будівництва української козацької держави стало створення національної армії на організаційних принципах запорозького козацтва. Найнижчим військовим підрозділом козацької армії був курінь, відповідник довшого десятка, до якого входило від 10-20 до 4\30-40 козаків (вояків) певного хутора, села чи частини містечка або міста. Очолював курінь виборний курінний отаман, а містечко громадою, яка споряджала на війну цей козацький загін, у селах керував виборний війт. Курені об’єднувалися у вищу військову, водночас адміністративно-територіальну одиницю – сотню, якою командував призначений полковником сотник, що проживав разом зі сотнею старшиною (осавулом, писарем і хорунжим) у сотенному містечку. Розміри сотні були неусталені, охоплюючи переважно до 200-300 вояків. Сотні об’єднувалися у полки і територіально підпорядковувалися конкретному полковому місту, призначеному гетьманом, та полковій старшині – осавулу, обзлому, судді, кесарю, хорунжому. Кількість полків не завжди була однаковою. Так, якщо 1649 р. в Україні засновано 16 полків і 272 сотні, то наприкінці ХVІІІ ст. 10 полків та 174 сотні.

Чисельність української армії в роки революції (козаки і добровольці) доходила до 100-150 тис. чоловік. Це набагато більше, ніж у будь-якій іншій європейській державі. У відносинах між полковниками і вищою старшиною органічно поєднувалося воєнна ініціатива з суворою дисципліною. Наказ гетьмана виконувався беззаперечно, негайно і точно.

Поступово формувалася територія держави. За життя Б.Хмельницького вона охопила площу близько 200 тисяч квадратних кілометрів із поселенням понад 3 мільйони чоловік. На заході її кордон більш-менш збігався з порубіжжям старого Броцловського воєводства, наа півночі в районі м. Зваголя (сучасний Новгород-Волинський) дотикався до річки Горилі, далі вище овруча тягнувся через Прип’ять і Дніпро а лівий берег, захоплюючи Любеч, Новгород-Сіверський і Старобув (тепер Брянської області в Російської федерації). Наприкінці 50-х років ХVІІ ст. війську Запорозькому належала ще й частина Південної Білорусії.Україна відроджувалася в старокиївських межах на новій національно-соціальній основі. Вся повнота влади у містах прийшла до магістратів і ратуш. Більшу свободу у своїй практичній діяльності дістали сільські старости. Революційні зміни відбулися в національно-соціальному складі військових та адміністративних органів. До влади прийшла національна за складом козацька сторона. Те ж саме відбувалося по всій визволеній території України. Козацьку старшину згуртовувала ідея визволення матері-України та створення незалежної держави.

Розпочалося формування національної судової системи. Вона відповідала особливостям державного устрою і будувалося на становій основі коли для кожного стану призначалися окремі суди. З’явився Генеральний суд на чолі з генеральним суддею. Продовжували діяти окремі суди для міщан і селян. У полках створювалися полкові суди на чолі з полковними суддями. Судочинство базувалося а старих юридичних кодексах законів.

На 1652 р. процес складання етнічної державності в основному завершився. Він тільки був долею не простим. Б. Хмельницький у своїй державотворчій практиці використав традиції козацтва і зокрема, досвід його військово-політичної організації – Запорізької Січі. Використав, але не переніс механічно на новий економічний і суспільно-політич6нийц грунт. Зокрема, гетьман поступово почав відмовлятися від такого громісткого і далеко не ефективного органу, як Генеральні (Чорні) ради. Основні важелі влади поступово переходять до рук більш вузького кола друзів і соратників Б.Хмельницького (генеральної старшини, полковників, а в окремих випадках найбільш авторитетних сотників і рядових козаків). Очевидно, ухвали старшинської ради справляли визначальний вплив на прийняття рішень гетьманом. В руках гетьмана з самого початку війни зосередника всі найважливіші важелі політичної влади. Він видавав універсали, карав і милував, скликав ради і впливав на все, що на них відбувалося, визначав фінансово економічну політику держави, зовшньополітичний курс уряду, розглядав плани військових операцій і реалізував їх. Б.Хмельницький був справжнім лідером національної революції. Утвердженню його авторитету сприяли послідовність, з якого він проводив свою політичну лінію, і водночас здатність до критичного осмислення помилок і недоліків, а вони звичайно були.

Період Хмельниччини – це не лише час становлення незалежної держави, зміни політичного статусу України і її місця на європейському континенті. Це також доба соціальних потрясінь, які істотно вплинули на устрої тогочасного суспільства. Специфіка подій середини ХVІІ ст. полягала в тому, що паралельно з визвольною боротьбою відбувалося справжня селянська війна. Втягнення в її круговерть багатотисячних мас колишніх кріпаків внесло зміни у розстановку соціальних сил, суттєво позначилось на існуючій становій структурі середньовічного суспільства. “Усе, що живо поднялось в козацтво” – так висловився Самовидець з приводу цих подій [9, с 57. Справді, в ряді районів України число козаків почало коливатися від 60 до 80% від усієї кількості населення. Відповідно зазнала змін структура аграрних відносин – було знищене велике феодальне землеволодіння й посинено – фільваркова система господарства, залишилася латифундії шляхетного стану, ліквідовувалося кріпацтво. Відбувся справжній революційний прорив у формуванні різних рівнів суспільної свідомості селян. Козацтво ж із стану малого і переслідуваного перетворилося у провідну верству українського суспільства.

Помітні суперечності існували між різними групами самого козацького стану. В цій ситуації Б.Хмельницький розробив і послідовно проводив у практиці державного будівництва надзвичайно гнучку й збалансовану соціальну політику.

Б.Хмельницький досить швидко зорієнтувався в ситуації і зосередив основні зусилля на тому, щоб не допустити наростання реально існуючих конфліктів у повстанському середовищі. Зокрема у самого початку війни він став на шлях заборони реставрації великого феодального землеволодіння.

На окреме висвітлення заслуговує питання на військову майстерність Б.Хмельницького. Відзначимо лише, що гетьман став, по суті творцем української армії, яка нічим не поступалася ї європейським -------------, а навіть декуди й перевищувала їх. Б. Хмельницького досконало знав принципи комплектування організації, управління військом, систему підготовки до походу. Використавши й розширивши цей досвід український гетьман виявився політико-новітнішим організатором армії, що увібрала в себе традиційні риси січового військового ладу.

З імен Б.Хмельницького пов’язано створення козацької кінноти, як роду військ. Основним родом військ українського козацтва в ХVІ – першій половині ХVІІ ст. була піхота. Вона вважалася тоді найкращою в Європі. Козаки кіннотники виконували завдання підтримки піхоти. Саме Б.Хмельницький вперше у козацькому війську організував спеціальні окремі формування кінноти [2, c. 35].

Артилерію повстанського війська, по суті, також створив Хмельницький. Спочатку у повстанців було тільки кілька гармат, які їм дали запорожці. У битві під Берестечком 1651 року козацька армія мала вже понад сто гармат. Наприкінці війни полк народно-визвольної армії налічував понад 400 гармат.

У період визвольної війни 1648-1657 рр. розвинулося воєнне мистецтво Запорозької Січі, яку можна назвати своєрідною українською воєнною академією. Хмельницький збагатив його досвідом західноєвропейського воєнного мистецтва, з яким він ознайомився ще під чач перебування у Франції, в бурхливі роки тридцятилітньої війни. Це – і різноманітні напрямки стратегії, і особливі засоби ведення бою, і різні системи організації військ і випробування різних видів зброї.

На відміну від полководців західноєвропейських армій, які діяли переважно нелахом оборони і облоги фортець й ухилялися від битв (оскільки це завдавало великих втрат найманим військам, що дорого оплачувалися), Хмельницький не витрачав часу і не розпорошував сил на облогу фортець. Перемови у війні він добивався у ході польових боїв прагнувши якомога швидше досягти головної мети, тобто зав’язати бій з основними силами противника і розгромити їх [2, c. 36].

Хмельницький розвинув запорозьку тактику маневрування, яку він застосовував з метою рішучого розгрому ворога, зокрема, такий складний маневр, як охоплення ворога з флангів і вихід у його тил.

Великого значення надавав Хмельницький факторові раптовості. 2 серпня 1650 р. у своєму універсалі білоцерківському полковникові гетьман наказував: “Щоб ви години не відкладаючи на завтра, а з доброю зброєю виходили, вдень і вночі поспішали на Іранський шлях не труба задержуватися за борошном і в дорозі добувати, тільки на коні сідайте, бо треба, щоб ми випередили неприятеля, а не нас наші неприятелі” [2, c. 37].

Б.Хмельницький повною мірою використовував фортифікаційне мистецтво козацтва. Козаки були майстрами будувати землячні укріплення. “Козак воює стільки ж мушкетом, скільки мотикою та лопатою..., зауважував, зокрема, папський нунцій Торрес, що бував у Польщі в Україні – посипає землю і робить укріплення серед безмежних рівнин свого краю”.

Активно застосовував Хмельницький оригінальний і найпопулярніший у козаків бойовий порядок – табір, що був найважливішим елементом козацької тактики в умовах рівнинної степової місцевості. Табір будувався і зсунутих до кути і скріплених у кілька рядів возів, які оточували війська [].

Так, історичний свідок тих подій француз Шевальє неодноразово підкреслював, що козацький табір, який складався з багатьох рядів возів, де знаходилася частина війська, здатний витримати будь-яку атаку.

Б.Хмельницький піднявся на найвищі щаблі тодішнього світового воєнного мистецтва. Сучасники порівнювали його з Ганнібалом та іншими відомими полководцями античності, що вважалися еталонами воєнного генія. Тогочасне воєнне мистецтво українського народу випередило західноєвропейське в головних напрямках стратегії і тактики.

Успіх воєнної політичної і державної діяльності Б.Хмельницького, крім інших факторів і причин визначався ще й тим, що він зумів згуртувати навколо себе талановитих козацьких полковників, які допомагали гетьману розвивати українське воєнне мистецтво. Б.Хмельницький об’єднав козацьку старшину в ім’я спільної мети – визволення Батьківщини від іноземного панування.

Б.Хмельницький дуже добре розумівся у міжнародній політиці і володів надзвичайним дипломатичним хистом. Свою воєнну діяльність він пов’язував з дипломатично. Підпорядкованістю її головній меті життя – здобуття Україні незалежності.

Підсумовуючи вище сказане, ми можемо відзначити видатну роль гетьмана в історії України, у різних сферах життя і діяльності українського народу, зокрема як великого полководця і блискучого діяча, фундатора і будівничого Української гетьманської держави.