Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Йосип Тереля. Роль в історії України

«…А мисль… січе хребет покорі».

(Йосип Тереля)

За кордоном його називають українським феноменом — художник, поет, публіцист, науковець, візіоніст, активний церковний та громадський діяч. У 16 років вступив до ОУН. Був засновником Ініціативної групи захисту прав віруючих і церков України, редактором ілегальної «Хроніки Католицької Церкви в Україні», автором численних статей, звернень, листів, протестів та петицій, публікованих у «самвидаві» та на Заході.

За це Йосип Тереля 23 роки свого життя провів у радянських в’язницях, концтаборах, психіатричних лікарнях та на засланні.

У 1987 році видворений із країни та позбавлений радянського громадянства. Політичний притулок надала йому Канада, де він розгорнув активну діяльність на розвал Радянського Союзу та легалізацію Української Греко-католицької Церкви.

Він побував на всіх континентах — у 120 країнах світу, зустрічався з найвизначнішими людьми планети. В Україні він і досі не реабілітований.

Йосип Тереля народився 27 жовтня 1943 року в Клечині на Закарпатті. Рід Терелів походить із древ—нього княжого роду, сягаючи коренями у ХІІІ століття. Є герб цього роду. Бабуся Єва, яка виховувала немовля—Йосипа, переписала його на своє прізвище.

Йосип Тереля з Папою Римським Іваном Павлом ІІ

…Складною була політична ситуація в Карпатській Україні: гітлеризм, сталінізм, мадярщина, УПА, яка воювала проти мадяр, німців і росіян одночасно, а після закінчення Другої світової війни — проти комуністичних агресорів, — аж до 1956 року, зокрема проти російської окупації. Арешти та суди, репресії, масові розстріли, депортації мільйонів українців у Сибір, Урал та Комі, в Казахстан, насильницька ліквідація в 1949 році Української Греко—католицької Церкви, яка пішла у катакомби… Ось у яких тяжких умовах довелося жити і виховуватися Йосипу Терелі!.. На його очах творилася трагічна історія України.

Навіть у родині Й. Терелі панували різні погляди. Батько — особливий уповноважений ЦК КПУ по боротьбі з націоналізмом (це потім російські комуністи захитають його віру в комунізм), мати — на той час вчилася у Вищій партійній школі при ЦК КПУ в Києві — «ходить у панах».

Бабуся не любить свою дочку, «бо пішла на службу до вавилонців» (ніколи бабуся не вживала слово росіяни, а тільки «вавилонці», або «сатанинці»).

У народних школах Карпатської України багато вчителів були із священиків. Тих, які не хотіли відмовитися від віри в Бога, — замінили комуністами. Щоб відбити молодь від церкви, «окупаційна адміністрація» влаштовувала їм різні забави.

Крім того, заборонялися різні релігійні конфесії, нацьковували одних проти других; душили церкву, арештовували єпископат, агітували переходити в «черево» РПЦ. «Перед словом РПЦ» — згадує Й. Тереля, — стояло — «матері…», тобто «матері РПЦ. На що о. Іван Сатмарі заявив, що готовий відразу їхати в тюрму». Священиків знищували, церкви, монастирі передавали росіянам або закривали. Католиків силували перейти також у «черево» РПЦ.

А процеси над «ворогами» народу…

І все це відбувалося на очах дитини, згодом — підлітка, формувало його світогляд.

…Тим часом у 1949 році Й. Тереля йде до першого класу. 1951 рік був переломним для восьмирічної дитини. Саме тоді він познайомився із хлопцями «з лісу» та почав допомагати їм. Потрібні ліки — взяв у матері для пораненого, зброю — із батькового тайничка. Все це принесли з братом «хлопцям» до лісу. І, щоб менше було підозр, ходили до них по черзі.

У 1959 році хлопець закінчує школу і вступає в училище, де здобув професію столяра—червонодеревця. Направили до Києва.

Уявімо: юнак потрапляє із вогню, як кажуть, — та в полум’я…

Шістдесяті роки — Рух шістдесятництва… Час — для таких, як він. Адже вихований у релігійно—національному дусі: шкільною мрією для Й. Терелі була Національна незалежна держава. І до неї він прямує все своє свідоме життя.

…Перший раз арештований за незаконне зберігання зброї та літератури. В 1963 році 4 лютого тікає з тюрми. Невдовзі його схопили і знову засудили. В 1965 р. юнак тікає з концтабору Піщанки.

Але поневірянням і мордуванням Й. Терелі, його Голгофі ще не видно кінця і краю… Перечитуючи лише «Тюремний щоденник» (Од. 1, с. 2, Володимир, 1969, к. р.), вірші Й. Терелі — багато з них із присвятою І. Світличному, В. Симоненку, А. Горській, В. Стусу, о. Августину Волошину, «Олені, дітям»… (Олена Антонів із «Жайворонка» — дружина Терелі), — дізнаєшся про «ту» оголену «правду» — цинічну, жахливу. 29 листопада він (Тереля) зазначає у щоденнику: «Викликав на «бєсєду» ст. лейт. Ніколай Обрубов, а ми кажемо: «Коля Обрубай, його кличка Маруся». Гнилий і підступний, і страшенно йому хочеться «вербанути» когось із націоналістів… Ото було б слави! Мені хочеться йому зробити «приємну» прикрість, так, щоб надовго пам’яталося!!!».

Але, незважаючи на жахливі умови — надзвичайний холод у камері, недоїдання, підступ, брехня… — Тереля знаходить час для молитви, не втрачає почуття гумору, читає, філософствує (у щоденниках): «Я тільки тепер усвідомлюю, якої шкоди приніс мій арешт не тільки мені, а й українській справі. Сідати до тюрми потрібно тоді, коли це вигідно для нації!». Або: «Чому поважна частина українців релігійно так прив’язується до московського православія?..» тощо. Є над чим подумати і нашим так званим канонічним віруючим, що прикипіли до московської церкви в Україні. Коли ж нам Бог пошле розуму?.. Дай, Боже!..

Запроторити Й. Терелю до «психушки» «опікунам» із КҐБ на цей раз не вдалося. Лікарі тільки потішилися його гумором. А головний лікар сказав: «Не бачу жодних психічних відхилень: здоровий український гумор. Але фізично заморений і потребує посиленого пайка». «Тепло прощаємося, — записує Тереля, — і я із своїми вовками їду до тюрми… Моя зухвалість настільки несподівана, що начальство кілька діб мене не чіпає…» (Із «Тюремного щоденника»).

…Під кожним віршем Й. Терелі зазначені дата і місце написання, що дає змогу прослідкувати за перебуванням у неволі: Явас, 1968 р., концтабір ЖХ—385/11; 1970 і 1971 рр., тюрма, Володимир; тюрма «Дніпро», 1980 р.; ВС—389/35, 1986 р.; ВС—389/37, карцер і т. д., разом — 23 роки. Проглядаючи протоколи, бачиш: вироки в основному — за антирадянську діяльність. І за боротьбу (з 1976 р.) у справі легалізації Української Греко—католицької Церкви, за що 1985 року був засуджений утретє. А в 1987 році позбавлений совєтського громадянства і виселений за межі країни.

…Безліч книг написав Й. Тереля. Вражає оголена відвертість поглядів — так і хочеться сказати: письменника, дослідника, філософа, романтика — Й. Терелі, закоханого до безтями у свою знедолену Україну — Русь — Праукраїну — Оріану, яку він досліджує і в яку вірить. Книги Й. Терелі — це безліч матеріалів для майбутніх дослідників, науковців і для людей, не байдужих до своєї історії.

Час ще скаже своє гідне слово про цього Українця — його подвижницьку діяльність, громадянський подвиг. А поки що йому ідуть подяки від шкіл, ліцеїв, «Меморіалу…», у тому числі й від Українського фонду культури з підписом видатного поета, депутата Верховної Ради України Бориса Олійника: «…за фінансову підтримку цільових програм УФК по відродженню й розвою національної культури, зокрема за передачу грошової частини Міжнародної премії Українського фонду культури імені Володимира Винниченка, якою відзначені Ваші здобутки в галузі літератури та за благодійницьку діяльність…». Ось як! Тож, може, й Батьківщина, нарешті, перегляне оті «застарілі совєтські вироки» й пригорне свого сина, повернувши йому громадянство Незалежної України, — реабілітує. Не треба забувати: по суті Йосип Тереля є вигнанцем із Батьківщини!..

Йосип Тереля (через три місяці після звільнення, 1987 р.) і Панас Заливаха.

…А тим часом громадська організація «Музей шістдесятництва» проводить виставку: «Світ і боротьба Йосипа Терелі». В експозиції — живопис, графіка, плакат, колаж, екслібриси, фотографії, копії.

Епіграф — поета Йосипа Терелі:

У долі очі замальовані…

У долі руки покручені…

І горе заговорене,

І слово замучене.

Без віри і будучини

Чекаю на щастя.

Розповідає Микола Плахотнюк: «Тереля передав до музею частину свого архіву. Зокрема, фото з особистого архіву (це його світ): В. Чорновіл — і на львівських мітингах, на хрестинах онуків… колядування київських студентів, Олена Уманець із «Жайворонка» — дружина Терелі, єпископи—політ’язні Іван Маргітич, Павло Василик. Цікаві фото Зіновія Красівського (один із засновників УНФ («Українського національного фронту»), Опанаса Заливахи, Олени Антонів, Ярослава Лесіва, Степана Хмари, Івана Зайця, Левка Лук’яненка, Параски Плитки… — світ Терелі широкий.

Відвідувачі виставки залишають записи вражень у Книзі відгуків. Серед них — і голова Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Євген Пронюк, Олесь Шевченко. Цікавий, приміром, відгук багаторічного політв’язня німця Н. Штрикоса (подаємо у перекладі українською): «Дякую за надану можливість пізнати Людей, які в стражданнях і муках ще раз довели силу духу народу України, можливість людини не втратити свою гідність…».

А Микола Лисенко, підписавшись сином «ворога народу» і онуком куркуля, зазначає: «Як мало ми знаємо нашу історію, як потрібно нам усім, громадянам України, знати її більше. Думаймо і працюймо над цим…».

Тож… думаймо!..

Використана література:

1. Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1980, вип. 9.— 16.

2. Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1984, вип. 1.— C. 9.

3. Т.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 148, 153.

4. Л.Алексєєва. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 33-34. 5. Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 41.— С. 47; вип. 43.— С. 55.