Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Прийоми та методи публікації джерел Д.М.Бантишем-Каменським

У 1817 р. він отримав також документи з архіву Чернігівського губернського правління, які також, хоч і в дещо меншій мірі, були використані ним для роботи: 7 із цих джерел були опубліковані у додатках до IV тому 1-го видання «Истории Малой России». Наративні джерела до обох видань Д.М.Бантиш-Каменський отримав від багатьох знавців української історії та колекціонерів українських раритетів.

Більша частина джерел, що знаходилась у розпорядженні Д.М.Бантиша-Каменського при роботі над історією України, була опублікована вже після смерті історика секретарем Московського Товариства історії та старожитностей російських Й.М.Бодянським, який у передмові до виданої у 1846 р. "Истории Руссов", а потім у листі до Д.М.Бантиша-Каменського[1] звернувся з пропозицією надати джерела з історії України. Автор «Истории Малой России» надіслав із Петербурга до Москви "четыре огромных листовника, заключающие в себе самые разнообразные бумаги относительно малороссийской истории, собранные им в разное время и в разных местах, как историком Малой России"[2] з повним правом використовувати їх за власним розсудом.

Серед копій документів знаходились також писемні пам`ятки, які Й.М.Бодянський встиг видати у 1847–1848 рр. (до усунення з посади секретаря Товариства): "О достопамятностях Чернигова" М.С.Маркова, "Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года, с Дополнением о Запорожских козаках и приложениями, касающимися сего описания", "Описание о Малой России и Украине, Станислава Зарульского, служившего в России капитаном", "Замечание до Малой России принадлежащие". І лише повернувшись до виконання обов`язків секретаря Товариства, Й.Бодянський видав "Источники Малороссийской истории", які включали в себе 85 позицій у першій частині та 115 позицій у другій і охоплювали період від 1649 по 1722 рр.

Документів у цій публікації містилось більше, ніж було вказано заголовків узагальнюючого плану, так як деякі з останніх включали декілька документів, наприклад, слідча справа Кочубея та Іскри включала 47 документів. Враховуючи те, що Й.М.Бодянський планував видати три або чотири частини "Источников..."[3], а було видано лише дві, а також те, що із додатків та використаних у тексті «Истории Малой России» документів видно, що історик мав у своєму розпорядженні джерельні матеріали, датовані 1764р., а публікація "Источников..." завершувалась 1722 р., можна припустити, що частина переданих істориком джерел залишилась неопублікованою Й.М.Бодянським. На жаль, поки що не вдалося віднайти матеріали, передані Д.М.Бантишем-Каменським і дати відповідь на це питання. Можливо, на процес видання вплинула невідповідність археографічним вимогам часу, про що зауважували критики, але це малоймовірно.

Публікації джерел, здійснені у вищезазначених виданнях, можна поділити за характером подачі матеріалу на кілька груп: 1) повністю опубліковані документи, вміщені у додатках до 1-го видання «Истории Малой России», "Примітках" до 2-го видання та в "Источниках..."; 2) публікації витягів із документів у "Примітках" до 2-го видання та у тексті «Истории Малой России», частково – в "Источниках..."; 3) публікація фрагментів наративних джерел та історичних творів у тексті книги та "Примітках" до 2-го видання.

За тематикою зазначені публікації відносились до історії Гетьманщини, українсько-польських, українсько-російських, українсько-шведських стосунків тощо. В «Истории Малой России» були опубліковані також фольклорні джерела (у тексті 46-го розділу та у "Примітках"), публікація яких носила ілюстративний характер. Як ілюстративний матеріал були використані також іконографічні джерела.

Визначення рівня методики видання джерел, на нашу думку, можливо при умові використання таких параметрів оцінки:

вибір документів та їх розміщення;

наявність та зміст заголовків документів;

особливості передачі тексту джерел;

наявність коментарів та приміток до джерел.

Д.М.Бантиш-Каменський підходив до проблеми відбору джерел із точки зору їх можливості відтворити історичні події, проілюструвати власні висновки. Враховуючи, що відібрані документальні джерела у більшості були унікальними за змістом (тексти угод, листи, універсали, царські маніфести) і у ряді випадків представлені копіями з копій, друкованими варіантами маніфестів тощо, можна говорити лише про ступінь їх автентичності та оригінальності.

Як відзначалось вище, документи публікувались як у тексті «Истории Малой России», так і відокремлено. При цьому у тексті твору та "Примітках" до 2-го видання документи публікувались у витягах та у повному варіанті, а відокремлено – лише у повному варіанті. Упорядковані вони були за хронологічним принципом з латинською нумерацією у додатках до 1-го видання, в "Источниках..." – за тим же принципом із нумерацією арабськими цифрами.

Заголовки документів (дата, найменування, вказівка на автора чи адресата, місце створення) при публікації джерела у тексті твору були практично відсутні. Іноді подібну інформацію можна знайти у тесті, що передує документу. У додатках до 1-го видання вміщено 103 заголовки до опублікованих джерел. Їх зміст далеко не рівноцінний: у більшості заголовків відсутня дата створення документу. Джерел у додатках було надруковано більше, тому що під одним заголовком іноді було вміщено декілька документів. Наприклад, під заголовком "Грамоты Государевы к Мазепе" під різними датами було опубліковано 13 документів із розбивкою за буквами латинської абетки[4], під заголовком "Письма Гетмана Мазепы к Государю" було вміщено 4 документи[5] тощо. Іноді до заголовків Д.М.Бантиш-Каменський включав стислий опис змісту джерела: "Грамота Государя Петра І к Гетману Ивану Скоропадскому, в коей уведомляя о бежавших с изменником Мазепою малороссийских старшинах и всякого звания людях, обещает простить их, и возвратить им имения и чины, если они, оставя шведов, прибегнут к нему, Государю; в противном же случае ослушники сего указа, будучи пойманы, смертию накажутся. 7 ноября 1708 г."[6].

В "Источниках...", які, як зазначалось вище, Й.М.Бодянський зміг видати лише у 1858–1859 рр., були збережені ті заголовки, що були складені Д.М.Бантишем-Каменським. У переважній більшості вони включали дату, найменування, вказівку на автора або адресата. Іноді найменування (подібно до джерел, вміщених у додатках до 1-го видання «Истории Малой России») включало стислий опис змісту джерела. Під одним узагальнюючим заголовком справи могли бути розміщені заголовки окремих документів, що до неї входили. Відмінність у системі заголовків у додатках до 1-го видання «Истории Малой России» та в "Источниках..." – у наявності датування переважної більшості джерел в останньому.

Текст у витягах із документів, включених до «Истории Малой России», Д.М.Бантиш-Каменський передав мовою, наближеною до мови першої половини ХІХ ст, замінюючи архаїзми. У тексті документів у додатках до «Истории Малой России» присутні незначні зміни у ряді випадків, а в "Источниках..." повністю збережено текст оригіналів. У випадку пошкодження документів непрочитані місця позначались певною кількістю крапок, яка залежала від об`єму пропущеного тексту.

Публікації документів мали примітки та коментарі, які можна розділити на дві групи: 1) примітки та коментарі до тексту документу; 2) примітки та коментарі до змісту документу.

Перші були представлені:

інформацією про місце, іноді – умови збереження документу, із зазначенням року та номеру справи. При публікації витягів із документів у тексті «Истории Малой России» така інформація розміщувалась на полях, при публікації цілих документів – після них. В "Источниках..." подібна інформація про місце збереження джерела у більшості випадків відсутня, в той же час у додатках до 1-го видання та примітках до 2-го видання – подана до переважної більшості джерел. Проведений аналіз показав, що Д.М.Бантиш-Каменський скопіював всі джерела, які знайшов, у тому числі й у архіві Чернігівського губернського правління.

зауваженнями про пошкодження тексту, типу "сей столп во многих местах сгнил", "кажется, без конца", "начальных тетрадей нет", "далее нельзя было разобрать"[7] тощо.

описами зовнішніх атрибутів документів типу "К сей грамоте приложена под кустодиею восковая печать, уповательно Войска Запорожского"[8], "Писана на Александрийской на середней бумаге, запечатана затворчетою печатью под гладкою кустодиею"[9], "Грамота сия сложена была пакетом и к оной приложена, под кустодиею, красного воску печать государева"[10] [5, Ч.1, С.249] тощо. Такі записи почасти передавались іншим шрифтом у вигляді приміток, почасти (у більшості – в "Источниках...") тим самим шрифтом, що і документ.

інформацією про походження документу, засіб його доставки: "Из Витебска отпущено 13 дня мая 1708 года, с Гетманом присланным челядником, Мироном Калиниченком", "Послано с киевским рейтаром, с Иваном Щучкиным"[11].

інформацією про мову та почерк документу ("писано на столпцах Белорусским письмом", "Перевод с тетради латинского письма"[12].

інформацією про формуляр ("по обыкновенном титуле Великого Государя и его гетманском"[13]. Можливо, ці примітки були зроблені копіїстами або урядовцями.

Зауваження до змісту документів майже відсутні у витягах та у додатках до 1-го видання «Истории Малой России», іноді зустрічаються у примітках до обох видань. В "Источниках..." таких зауважень знаходиться значно більше. Враховуючи твердження Й.М.Бодянського про публікацію документів у тому вигляді, в якому він отримав їх від історика, із додаванням нумерації деяких справ, які були відзначені зірочкою, а також проведений порівняльний аналіз показав, що саме Д.М.Бантиш-Каменський був автором приміток до змісту документів. Так, у примітках до "Грамоты царя к малороссийскому Запорожскому Войску о склонении оставить Гетмана Брюховецкого и снова поддаться ему" зазначено: "Восьмидесятилетний Протоиерей, Чижевский, бывший настоятилем Богоявленской церкви в г. Гадяче, уверяет, что Гетман Иван Мартинович Брюховецкий, по преданиям, погребён в церкви Богоявления Господня, противо наместной иконы Божия Матери.– В Синодике той церкви, в которой внесён род Брюховецкого, в конце написано: "Гетман Иван Брюховецкий, ктитор и укладчик Свято Богоявленской церкви, и в оной церкви погребён. При оной церкви имеются два колокола под гербом Брюховецкого"[14]. У "Примітках" до 2-го видання «Истории Малой России» Д.М.Бантиш-Каменський зауважив: "В сей Богоявленской церкви и ныне хранится Синодик с означением рода Брюховецкого. В конце оного написано следущее: "Гетман Иван Брюховецкий, ктитор и укладчик Свято Богоявленской церкви и в оной погребён". Там же доселе имеются два колокола з гербом сего гетмана"[15]. Подібними у 2-му виданні «Истории Малой России» та в "Источниках..." є зауваження щодо листів Мазепи до Мотрі Кочубей, з перекладом українських слів.

Розшифровуючи лист графа Головкіна до І.Мазепи, Д.М.Бантиш-Каменський також зазначив, що "слова, заключёные в скобках писаны цифирью, до измены Мазепы, по секретным делам, с ним употребляемою"[16].

При публікації деяких джерел замінювалось позначення дат буквами на цифрове.

У "Источниках..." та додатках до 1-го видання «Истории Малой России» були розміщені виключно архівні джерела, у тому числі й дума, написана І.Мазепою, що зберігалась у слідчій справі Кочубея та Іскри. Таким чином, видання документів Д.М.Бантишем-Каменським можна вважати значним внеском у формування української археографії. Недоліками цих публікацій джерел була відсутність системи у створенні необхідних заголовків та приміток, але, не зважаючи на це, вони використовувались і сучасними дослідниками. Історик одним із перших опублікував джерела з історії Гетьманщини у комплексі, в хронологічній послідовності, що сприяло розвитку історичних досліджень в Україні.

Публікації фрагментів наративних джерел та історичних творів попередників були використані як ілюстративний матеріал. При їх публікації текст був наближений до мови ХІХ ст., не йшлося про порівняння їх із можливими протографами, практично не фіксувались запозичення з інших джерел. Тобто, археографічний рівень публікації був ще досить низьким.

Д.М.Бантиш-Каменський став одним із перших істориків, хто у своїх працях подав інформацію про окремих українських збирачів джерел, таких, як А.Чепа, О.Шафонський, О.Рігельман та інші, чим були зроблені перші кроки у розвитку історіографії джерелознавства. Саме із твору Д.М.Бантиша-Каменського пізніші дослідники отримали інформацію про надання А.І.Чепою матеріалів йому та Я.М.Марковичу, та зникнення їх частини після раптової смерті останнього у Петербурзі. Звідти також можна було дізнатись про намір Г.М.Теплова написати історію України, про збирання ним історичних джерел та отримання останніх після його смерті Іваном Перфільєвичем Єлагіним[17]. Повідомлення про осіб, що надавали історику матеріали, можуть бути використані як історіографічні джерела.

Публікації документів були зроблені у вигляді витягів, а також цілісних джерел. У переважній більшості подавалась інформація про місце зберігання документу, рік та, рідше, номер справи. При публікації документальних джерел на іноземних мовах у ряді випадків наводився переклад. Опубліковані документи мали заголовки, іноді – примітки до тексту та до змісту. Недоліком здійснених публікацій була несистемність у подачі необхідної супроводжуючої інформації.

В цілому, методика роботи з джерелами та історичною літературою, прийоми публікації джерел, властиві Д.М.Бантиш-Каменському, були характерними для більшості дослідників другої половини XVIII – першої третини ХІХ ст. Подібна методика мала місце у едиційній діяльності ряду пізніших істориків та спеціалізованих археографічних установ.

Примітки

1. ИРЛИ. – Ф.339 «Архив Д.Н.Бантиш-Каменського». – №. 1/ 9028. – Л.5.

2. 2 Источники Малороссийской истории, собранные Д.Н.Бантыш-Каменским и изданные О.Бодянским. 1649 – 1722. В 2-х частях //ЧОИДР. – 1858. – Кн.1. – Предисловие.

3. 3 Там же.

4. 4 Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России со времен присоединения оной к Российскому Государству при царе Алексее Михайловиче, с кратким обозрением первобытного состояния сего края. – М., 1822. – Ч.1-4. – Ч.3.- С.198-212.

5. 5 Там же.– С. 213-220.

6. 6 Там же. – Ч.4. – С.143.

7. 7 Источники Малороссийской истории…– Кн.1. –Ч.1. –С.327; Ч.2. – С.9,330.

8. 8 Там же. – Ч.1. – С.234.

9. 9 Там же. – С.183.

10. 10 Там же. – С.249.

11. 11 Там же. – Ч.2.- С.78,80.

12. 12 Там же. – Ч.1. – С.21,62.

13. 13 Там же. – Ч.2.- С.73.

14. 14 Там же. –Ч.1. – С.189.

15. 15 Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. – К.: Час, 1993. – C.541.

16. 16 Источники Малороссийской истории.– Кн.1. –Ч.2. – С.212.

17. 17 Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства.–С.587.

________________________________