Реферат на тему

Українська культура початку ХХ ст.

Розвиток української культури був невід'ємною складовою тих загальних процесів, які проходили в країні. Ці процеси мали складний, неоднозначний характер: досягнення супроводжувалися значними труднощами й перепонами, і сфера культури, природно, не була винятком. З одного боку, на неї впливало піднесення національно-визвольного, революційного руху, особливо в період 1905— 1907 рр., з іншого — шовіністична політика царської влади, продовження русифікації та репресій. Найбільших масштабів цей курс набув після придушення революції, в період реакції.

Слід також зазначити, що на початку XX ст. розрив у розвитку культури в Україні поглибився: якщо невеликий прошарок суспільства виходив у цьому плані на європейський рівень, то переважна більшість населення не була знайома навіть з найвідомішими досягненнями національної культури. Рівень письменності в Україні був нижчим від середнього для Європейської Росії показника — 4—10% проти 20% у Московській та Петербурзькій губерніях. Особливої шкоди русифікаторська політика завдавала освіті. Після поразки революції в університетах було заборонено викладати українською мовою. Влада не дозволяла брати на викладацьку роботу педагогів, які підозрювались у «мазепинстві», «українському сепаратизмі». Переважна більшість «Просвіт» була закрита.

Разом із тим, головним чином під впливом революційних подій 1905—1907 рр., у сфері культури і духовного життя поступово розвивалися й інші, позитивні процеси. В деяких школах тимчасово запроваджується вивчення української мови, викладання нею. Жінкам було дозволено вступати до вищих закладів у якості вільних слухачок. У ряді українських міст створено вищі жіночі курси. У 1908 р. в Києві засновано Фребелівський жіночий педагогічний інститут. Значного поширення набули культурно-освітні заклади, особливо Народні будинки. Вони мали бібліотеки, вечірні класи для дорослих, їдальні тощо.

Українські вчені та інженери зробили чималий внесок у розвиток науки й техніки. М. Курако розробив і реалізував проект доменної печі, що відповідав кращим європейським зразкам. Д. Григорович сконструював перший у світі гідролітак, І. Сікорський — перший багатомоторний літак. П. Нестеров обгрунтував теорію вищого пілотажу і продемонстрував на практиці низку нових прийомів, у тому числі «мертву петлю». Д. Заболотний уперше в світі визначив ефективні методи боротьби з чумою. Вагомий доробок у галузі української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована історія України». Багато років учений присвятив праці над багатотомною «Історією України-Руси», яка стала першим фундаментальним дослідженням української історії із стародавніх часів до середини XVII ст. Плідно працювали в цей час також Д. Багалій, Д. Яворницький, І. Лучицький, В. Барвінський та ін.

На початку XX ст., незважаючи на обмеження з боку влади, чималих успіхів досягає українська література. Одним з найвидатніших творів цієї доби стала поема І.Франка «Мойсей», сповнена глибокої віри в силу й непереможність українського народу. Одним із вищих досягнень української прози вважається повість М. Коцюбинського «Фата моргана». У 1903 р. вперше побачив світ гостросоціальний роман Панаса Мирного та І. Білика «Пропаща сила» («Хіба ревуть воли, як ясла повні»), який автори закінчили ще в 1875 р., але не змогли видати в зв'язку з горезвісним Емським указом. Пафосом свободи й непокори пройняті палкі твори Лесі Українки. Помітними постатями в українській літературі були Я. Грабовський, М. Черемшина, Л. Мартович, А. Тесленко, С. Васильченко та ін.

Долаючи заборони, розвивалося українське мистецтво. Неперевершений внесок в національну музичну культуру зробив М. Лисенко. В 1904 р. він організував у Києві музично-драматичну школу, яка готувала фахівців різних галузей музичного мистецтва. Серед її вихованців — композитор К. Стеценко, співак М. Микита, та ін. Всесвітньовизнаною співачкою стала С. Крушельницька, чий неповторний голос ввійшов у світову скарбницю вокального мистецтва. В українському театрі існувала ціла плеяда видатних митців — М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Заньковецька та ін. У 1907 р. М. Садовський створив у Києві перший український стаціонарний театр, де здійснив постановку таких відомих українських опер, як «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Енеїда», «Роксолана» та ін. В образотворчому мистецтві плідно працювали І. Труш, С. Васильківський, М, Самокиш, М. Пимоненко, О. Мурашко та ін. Український живопис знаходив своїх шанувальників не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Таким чином, у період після революційної реакції українська культура не тільки вижила, а й примножувала свої досягнення, сприяючи зміцненню національної самосвідомості народу.