Реферат на тему

Діяльність спецслужб радянської України

Протягом тривалого часу історична наука в радянській Україні перебувала під могутнім ідеологічним пресом комуністичної партії. Особливо жорсткий контроль був встановлений над висвітленням подій, пов'язаних з таємною політичною діяльністю радянської держави. Саме існування такої діяльності рішуче заперечувалось, а якщо і коментувалося, то тільки стосовно ворогів радянської влади. Відхід від історичної правди здійснювалося різними методами - від повного замовчування таких фактів до створення ідеологізованих міфів, дуже далеких від істини. Такий підхід був характерним і для висвітлення історії радянських спецслужб. Така практика значною мірою ускладнювала пізнання їхнього феномена як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях.

Здобуття Україною статусу незалежної держави, взятий нею курс на будівництво нових економічних і політичних відносин значною мірою змінили ситуацію. Почали відкриватися в минулому секретні архіви, на сторінках наукової та науково-популярної літератури з'явилися численні роботи, присвячені діяльності радянських спецслужб. Історія розвідки та контррозвідки викликала постійний інтерес у широкого кола читачів. Ця обставина значною мірою визначила дослідницьку активність у цьому напрямку багатьох учених, публіцистів, письменників, ветеранів спецслужб. Але водночас чітко визначалась одна негативна тенденція. Більшість авторів у розкритті минулого радянських спецслужб воліють орієнтуватися на руйнівну складову їхньої багатогранної держави. Не заперечуючи важливість та суспільну значимість наукового дослідження цього феномена, все ж таки варто відзначити, що перекіс, який намітився, у реконструкції минулого радянських спецслужб, настільки ж шкідливий для пізнання їхньої природи, як і міфотворення радянського періоду.

Окрім того, така вибірковість цілком може затулити від дослідника нові, іноді дуже несподівані, факти з минулого радянських спецслужб, що з'являються у безбережному інформаційному просторі в міру відкриття невідомих раніше джерел. Дуже схожа ситуація складається навколо небагаточисленних повідомлень про невідомі раніше різновиди радянських спецслужб. Мова йде про розвідувальні та контррозвідувальні структури, які існували всередині комуністичної партії. Найбільш розгорнутий опис їх дав В. Пятницький у книзі "Змови проти Сталіна", що вийшла в 1998 році. Але предметом його інтересу були лише спеціальні підрозділи, які діяли у складі широко відомого Комінтерну. Пошукова робота істориків Національної академії СБ України дозволила вийти ще на один аспект цієї проблеми.

Вивчаючи діяльність органів державної безпеки УСРР у період громадянської війни і в перші роки після її завершення, було встановлено, що поряд із уже відомими радянськими спецслужбами (ВУНК, ДПУ, розвідка РСЧА) в Україні активно діяла ще одна організація, яка використовувала у свій роботі форми та методи таємної політичної боротьби. Детальне ознайомлення з архівними документами дозволило встановити, що йдеться про глибоко законспірований структурний підрозділ комуністичної партії, який у документах проходить під назвою "Закордонний відділ ЦК КП(б)У". Вперше він згадується у протоколі №4 засідання ЦК КП (б) У від 21 травня 1920 року, коли вища партійна інстанція більшовиків ухвалила: - "Розвідувально-інформаційну роботу зосередити при ЦК, організувавши відповідний відділ"1. Незабаром було розроблено Положення про цей відділ. Згідно з цим нормативним актом "Закордоту" необхідно було займатися веденням "агентурно-розвідувальної та інформаційної роботи за кордоном у суміжних з Україною державах... і за фронтом у зайнятій ворогом частині України з питань політичного. економічного та військового характеру"2. На жаль, документи, які віддзеркалюють діяльність "Закордота", не відповідають на запитання, чим була продиктована необхідність створення в партійних органах підрозділу з настільки специфічними функціями, тим більше, що аналогічне завдання були покликані вирішувати органи державної безпеки та військової розвідки РСЧА. Можна лише припустити, що партійне керівництво певною мірою не довіряло співробітникам ВУНК і військовій розвідці того періоду з огляду на явну політичну неоднорідність оперативного складу цих органів. Знаючи жорстку установку більшовиків на класові пріоритети таке припущення цілком виправдано.

Положення визначало, що керувати "Закордотом" повинен лише член ЦК КП (б) України, який відповідає за своєчасне й точне виконання завдань ЦК і Регіструпра Польового штабу РВРР. При цьому зазначалося, що: - "Регістрвідділ Штапівденьзаху може давати відділу певні завдання, виконувані в міру можливості без порушення основного плану роботи"3. Якщо згадати, що Реєстраційне Управління Польового штабу РВРР та його підрозділи на місцях займалися веденням військової розвідки, то стає зрозумілим задум засновників "Закордота". З одного боку, цей відділ повинен був добувати інформацію для вищого політичного і військового керівництва, а з другого - в міру своїх можливостей йому необхідно було вирішувати широке коло інших завдань, пов'язаних з таємною політичною діяльністю пролетарської держави. В останньому переконує телеграма члена Реввійськради Х.Раковського Й. Сталіну, у якій зазначалося: - "Кон (керівник "закордота". - В.К.) просить Вас повідомити, що ні про яке скорочення чи знищення регістрвідділів немає мови і що завдання "Закордота" зовсім інші ніж регістрвідділів, але що і вони залишаються у контакті з реввійськрадами".

Передбачалося, що вирішувати покладені на відділ завдання він буде через спеціальних агентів, які відряджаються у відповідні населені пункти для збору інформації військового, політичного та економічного характеру. Таким же шляхом намічалося організовувати доставку іноземної літератури і періодичної преси. "Закордоту" істотну допомогу повинні були надавати місцеві партійні організації, яким пропонувалося повідомляти у відділ усю наявну в них військову, політичну та економічну інформацію. Окрім того, партійні організації й осередки за фронтом повинні були виділити зі своїх рядів найбільш підготовлених комуністів для вирішення завдань агентурної розвідки. В інтересах "Закордота" намічалося опитувати всіх комуністів, а також інших осіб, які прибули з території, зайнятої супротивником чи з території суміжних держав. Місцеві партійні організації були зобов'язані також за дорученням "Закордота" шукати придатні явочні квартири на своїй території, представляти пропозиції щодо організації конспіративного зв'язку з резидентами й агентами відділу, брати участь у розробці шифрів та паролів.

Цікаво було вирішено питання вербувальної роботи. Припускаючи необхідність активної роботи в цьому напрямку, у складі "Закордота" був створений "постійний вербувальний орган, що веде систематичне вербування тов., залучених до роботи відділу"5. У зв'язку з тим, що фахівців такого роду в той час було мало, як тимчасову міру, "надалі до постановки налагодженого вербувального апарату", відділу дозволено було використовувати вербувальників Регіструпра. Проблема підготовки власних кваліфікованих кадрів була в центрі уваги з перших днів роботи відділу. Усвідомлюючи специфіку агентурної роботи, керівники "Закордота" систематично відправляли своїх співробітників на курси військової розвідки Регіструпра. Так, вже 1 липня 1920 року на чотирьохмісячні курси були відряджені перші десять співробітників відділу.

"Закордот" був включений до системи інформаційного забезпечення військової розвідки. Положенням встановлювалось, що відділ повинен надавати в Регіструпр щоденні телеграфні розвідувальні зведення і щотижневі огляди одержуваної ним преси. Водночас Наркомату іноземних справ і відповідному бюро ІІ комуністичного інтернаціоналу ставилося за обов'язок періодично представляти свої інформаційні зведення керівництву "Закордота". Фінансувалася діяльність відділу з джерел ЦК КП(б)У та військової розвідки РСЧА. На останню, крім того, покладався обов'язок постачання "Закордота" технічними засобами розвідувальної діяльності й оперативним гардеробом. Частково це пояснюється тим, що цей відділ ЦК КП(б)У був прирівняний до військових установ.

Структурно "Закордот" складався з чотирьох підрозділів. Це були партійно-оперативний, агентурно-розвідувальний, військово-політичний та інформаційний підвідділи. Було встановлено, що: - "...усі підвідділи організаційно відокремлені один від одного, працюють зовсім самостійно, не входячи в контакти, і поєднуються лише начальником відділу - членом ЦК та секретарем Закордонного відділу"6. Цікаві функції підвідділів. Партійно-оперативний - підтримував зв'язок із зафронтовими партійними організаціями і передавав їм завдання розвідувального характеру за вказівками Реввійськради Республіки, а також штабів фронту й армій. Військово-політичний підвідділ здійснював пропагандистський вплив на армію супротивника. У ньому були секції усної пропаганди, секція особистих контактів з армією супротивника, а також редакційно-видавнича секція. Слід зазначити, що в небагаточисленних як радянських, так і закордонних публікаціях того періоду, які згадували "Закордот", його діяльність саме й обмежувалася роботою цих двох підвідділів. Це навіть породило своєрідний і далекий від істини штамп, згідно з яким "Закордот" був проголошений органом партійного керівництва партизанським рухом у роки громадянської війни.

Але провідною для "Закордота" була все ж таки діяльність його агентурно-розвідувального підвідділу. Цей підрозділ через спеціальних резидентів, ізольованих від закордонних партійних організацій, добував зведення військового, політичного й економічного характеру. При цьому встановлювалося, що для рішення своїх задач підвідділ може використовувати оперативні можливості інших політичних партій 7. В одному з документів тих років передбачалося нелегальну роботу в глибокому тилу супротивника будувати шляхом створення там агентурного відділу, у якому на правах підвідділів будуть діяти підрозділи розвідки та контррозвідки. Розвідка повинна була "вести облік ворожих сил, з'ясовувати міцність ворога у зайнятих ним місцевостях, настрій місцевих жителів, стежити за пересуванням його військ та з'ясовувати завчасно всі операції супротивника, що починаються, стежити за ворожою пресою і передавати по можливості всі газети, що ним видаються" 8. Контррозвідці, у свою чергу, пропонувалося "вести облік контррозвідувальних елементів, паралізувати діяльність жандармерії й охранки супротивника, проводячи туди своїх агентів", а також "організувати агентуру у всіх політичних утвореннях" .

Звичайно, сьогодні чітко видно, що приведені вище документи явно перейняті революційною романтикою того періоду. У них відчувається захопленість ідеями більшовизму, віра в нескінченні можливості таємної політичної діяльності, завищена оцінка єдності у власних рядах, примітивно-недбале ставлення до супротивника. Однак ці ж документи свідчать, що пролетарська влада завзято вишукувала нові можливості для захисту своїх завоювань і зміцнення свого панування. У цих пошуках вона звернулася до революційного конспіративного досвіду більшовиків і спробувала його максимально використовувати, у результаті чого з'явився "Закордот". Якщо розглядати цю організацію з позицій вивченя таємної політичної діяльності радянської держави, то слід визнати, що "Закордот" був спеціальною службою держави, незважаючи на те, що він був створений і функціонував у рамках громадської організації. На користь цього свідчать мета, завдання, форми і методи його діяльності. Вони цілком вписуються в модель діяльності розвідки і контррозвідки радянської України на початковому етапі їхнього становлення. Разом з тим не слід думати, що виникнення і функціонування таких органів спеціального призначення зумовлені сутністю чи особливістю радянської влади. Якщо звернутися до неупередженого аналізу цього феномена, то з'ясується, що в державному механізмі багатьох країн, незалежно від їхньої політичної орієнтації, можна знайти аналогічні спеціальні структури, ступінь розвитку яких значною мірою визначається економічним і політичним станом держави. У цьому немає нічого дивного, тому що таємна політична діяльність давно стала атрибутом держави.