Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

Збройно-політична боротьба УПА проти московсько-большевицьких окупантів

Збройно-політична боротьба Української Повстанської Армії проти московсько-большевицьких окупантів, подібно як в 1949 р., ведеться теж в трьох наступних роках, зрозуміло, що ця боротьба з кожним роком, а то й кожним днем важча. Ворог використовує свій досвід з попередніх літ та підшукує все нові способи, щоб з безоглядною жорстокістю завдавати все нові, болючі удари українському збройному підпіллю.

В останніх роках починається відчувати брак медикаментів, а далі й брак зброї та амуніції. Призбирані в час переходу фронтів запаси вичерпалися. Стверджені факти злочинного затроювання большевиками медикаментів, які, на їх думку, мають попастися до рук УПА, змушує до надзвичайної обережности при набуванні навіть найменшого медичного артикулу.

Зброю й амуніцію здобувала завжди УПА для себе на ворогові. Це не представляло особливих труднощів в часах оперування великими відділами УПА. Та з моментом переходу на оперування малими підвідділами, ця справа дуже ускладнилася.

Надзвичайно складною справою стала в останніх часах і проблема прохарчування частин УПА. Посилена акція большевиків в 1951 і 1952 рр. довела до повної колективізації сільського господарства й на західньо-українських землях. Це довело до жахливого зубожіння всього населення, в наслідок чого воно мимо найкращої волі не спроможне своїми пожертвами харчевих припасів заспокоїти потреб УПА і збройного підпілля. Майже єдиним джерелом добування харчів, в виду цього, стали державні совєтські магазини та магазини большевицьких вельмож. Тільки ж, коли в попередніх роках справа прохарчування була журбою виключно господарських референтів УПА і, ще більше, клітин підпілля, СКВ, то тепер це стало одним із головних завдань збройних відділів. Збройні акції на большевицькі магазини для придбання харчів стали враз поважною позицією в плянах боєвих дій УПА.

Зміна тактики боротьби УПА не лишилась без впливу на зміну тактики й большевиків. Замість масових облав великими силами, практикованих давніше, почало МВД-МГБ тепер стосувати т. зв. "прочісування", та "розроблювання" провідних членів УПА та збройного підпілля. "Прочісування" полягає на тому, що невеликі відділи МВД-МГБ, звичайно 1-5 сотень, окружують несподівано якийсь ліс, чи село і при помочі поліційних собак перешукують кожнй кущик, кожну хату, і кожну п'ядь землі. "Розроблюванням" керівних членів збройного підпілля, кожного зокрема, займаються вищі старшини МГБ, маючи при цьому до диспозиції цілий штаб співробітників. Завданням "розроблювача" є вивчати різними способами особу даного командира, його тотожність, його звички, минуле, родинні відносини, приватне життя, улюблені місця перебування тощо і на підставі всього того винайти спосіб, який повинен довести до його фізичного знищення, шляхом наскоку, засідки, чи будь-якого роду провокації.

Зрозуміло, отже, що серед тих неймовірно важких умовин боротьби УПА поносить майже кожного дня болючі жертви.

До болючіших жертв за останні три роки десятиріччя боротьби УПА належать:

4. листопада 1948 р. в бою з большевиками впав к-р Федір, (Зиновій Тершаковець), провідний командир УПА-Захід ВО "Буг" та Краєвий Провідник ОУН Львівського Краю.

9. листопада 1948 р. загинули в бою з НКВД Дякон-Дмитро в. о. референт СБ при Проводі ОУН та Прокопів-Степан, референт СБ при Краєвому Проводі ОУН ПК.

31. січня 1949 р. У Львові в бою з НКВД загинув Шеф Штабу УПА полк. Лицар (Олександер Гасин).

В лютому 1949 на Волині впав в бою з большевиками командир УПА Смок (Петро Козак), Крайовий Провідник ОУН на Північно-Західніх Українських Землях.

14. квітня 1949 р. впав в бою з наїздником командир УПА-Захід полк. Шелест (Василь Сидор), член Проводу ОУН.

9. вересня 1949 р. впав в бою Федюшка-Брюс, командир УПА і організаційний референт Проводу ОУН ЛК.

В жовтні 1949 р. загинув геройською смертю командир УПА Степан Хрін, широко відомий своєю боротьбою на Закерзонні, а від 1947 р. командир ТВ УПА-Захід "Маківка 24", автор виданих на еміграції споминів "Крізь сміх заліза" та "Зимою в бункрі".

В грудні 1949 р. впав Митар, референт СБ при Проводі ОУН КК.

Зимою 1950 р. в бою з большевиками впав командир УПА Залізний, інженер-гірник з Донбасу, вишкільний Референт СБ при Краєвому Проводі КК.

5. березня 1950 р. прийшов найболючіший удар для УПА і для всього революційно-визвольного руху: окружений спецвідділами МГБ загинув в бою разом з усіма членами особистої охорони Головний Командир УПА ген. Тарас Чупринка, що займаючи одночасно пост Голови Генерального Секретаріяту УГВР (псевдо: Р. Лозовський) та пост Голови Проводу ОУН (псевдо: Тур) був повних сім літ формальним і фактичним керівником всієї революційно-збройної боротьби українського народу.

Зимою 1951-52 р. загинув командир УПА Петро Полтава, визначний публіцист українського революційно-визвольного руху, член УГВР і провідний член ОУН.

Та мимо всіх цих дуже болючих втрат, боротьба Української Повстанської Армії та збройного підпілля не припинилася. Прапор безкомпромісової революційно-збройної боротьби з рук упавших на полі слави героїв переймають їхні друзі, загартовані в бою лицарі непереможного українського народу.

Пост головного Командира УПА обняв після смерти тен. Т. Чупринки його довголітній найближчий співробітник - полк. Василь Коваль, переймаючи одночасно ьеж пост Голови Генерального Секретаря УГВР, тобто - пост прем'єра підпільного уряду України.

З політичної діяльности УПА на спеціяльну увагу заслуговує загально відоме на еміграції "Звернення Воюючої України до всієї Української Еміграції", що його побіч провідних членів УГВР та ОУН підписали теж представники УПА: Головний Командир УПА (ен. Тарас Чупринка, Начальник Політвиховного Відділу Головного Штабу УПА сотн. П. Полтава, член Головного Штабу УПА майор Д. Сокіл, Командир УПА-Північ майор М. Дубовий, член Штабу УПА-Захід сотн. В. Хмель, Командир ВО УПА-Захід "Говерля" майор В. Грім і лікар УПА І. Фесенко. Звернення було написане в жовтні 1949 р.; на цей бік залізної занавіси, переслане через окремі дві штафети курієрів, воно прийшло в листопаді 1950 р. і було опубліковане майже в усій українській самостійницькій пресі на еміграції.

Звернення, кожний рядок якого дише глибоким, щирим патріотизмом і вирозумінням для кожної української людини без огляду на її партійно-групову приналежність, є історичної ваги документом не тільки національної свідомости та дійсного патріотизму, але й документом глибокого розуміння політичних проблем і державницького підходу до них зі сторони керівних постатей революційно-визвольної боротьби українського народу на Рідних Землях, керівних постатей, які і в вирі надлюдсько важкої безпосередньої боротьби з окупантом не забувають і про закордонний відтинок боротьби та про тих, яких обв'язком є цей відтинок вести - про українську політичну еміграцію.

В жовтні 1952 р. всі відділи і всі бійці УПА та члени українського підпілля відсвяткували 10-річчя УПА. З цього приводу видано на Рідних Землях окрему книгу, а Головний Командир УПА полк. Василь Коваль відзначив 10-річчя окремим наказом, підкреслюючи в ньому тверде, незламне рішення кожного бійця і командира - вести визвольну боротьбу за всяких умов аж до повної перемоги нашої Правди.