Реферат на тему

Значення землеробства в господарській системі Київської Русі в дофеодальний період

Питання про основне заняття східного слов’янства як до, так і після утворення Київської держави обмірковувалось досить жваво. І кінець кінцем в історичній науці склалося два основних погляди. Перший погляд був розвинутий [В. Й.] Ключевським і його поділяли [М. О.] Рожков, [М. В.] Довнар-Запольський, [П. І.] Лященко та ін. За ним, основним заняттям східного слов’янства були торгівля, полювання, бджільництво та інші лісові промисли. За другим поглядом, який з найбільшою силою і доказовістю виразив [М. С.] Грушевський і [який] боронили [М. К.] Любавський, [М. М.] Покровський, а далі Б. Д. Греков, основною галуззю господарства населення Київської Русі булоземлеробство.

Оцінюючи аргументацію захисників цих двох протилежних поглядів, доводиться визнати правильність другого, а аргументацію Ключевського та його прихильників визнати слабкою і непереконливою.

Справді, чим, в основному, аргументують Ключевський, Рожков та їх прибічники? Рожков, наприклад, намагаючись довести, що руські слов’яни жили полюванням, бджільництвом, указував, що засновники Києва — Кий, Щек і Хорив, за переказами, були мисливцями, що сіверяни, деревляни, радимичі платили данину хутрами, що деревляни, обложені Ольгою, пропонували платити їй данину «скорою», тобто хутрами, що Ігор і Ольга хутрами обдаровували візантійців, що Святослав, завоювавши Болгарію і зробивши Переяславець на Дунаї столицею своєї держави, одержував данину з Русі хутрами. Рожков разом з тим на доказ правильності своїх поглядів наводить свідчення арабських письменників, зокрема звістки Ібн-Хордадбе, про те, що руські вивозили з своєї країни хутра видри і чорних лисиць.

Але всі ці висновки непереконливі. Припустимо, що легендарні засновники Києва були дійсно мисливцями. Але це зовсім не означає, що й уся маса населення Київської Русі була мисливцями. І ці звістки можуть означати не те, що полювання й бджільництво грали основну роль у господарській системі населення Київської Русі, а те, що хутра, мед і віск вважались головними експортними товарами і що вони (особливо хутра) являли велику цінність. Таке значення мали хутра не тільки в добу Київської Русі, а й у Московській державі, особливо в XVI — XVII ст. В Московській державі ясак з колоніальних народів брали головним чином хутрами; московські царі обдаровували своїх гостей соболями, але нікому не спаде на думку вважати на цій підставі, Що основним заняттям жителів Московської держави було полювання.

M. C. Грушевський і його прихильники могли висунути цілий ряд найсерйозніших доказів на захист свого погляду. Звернемось до короткого огляду цих доказів. Особливо переконливі лінгвістичні дані. М. С. Грушевський на основі пильного вивчення лінгвістичного матеріалу всіх слов’янських племен показав, що основні землеробські терміни однакові як у східних, так і в західних слов’ян. Такими загальнослов’янськими термінами є: орати, ратай, нива, леха, плуг, рало, борона, яр, ярина, озим і озимина, серп, коса, граблі, сніп, млин та ін. Все це говорить про те, що слов’яни взагалі були землеробським народом ще до свого розселення.

Але особливо вичерпне значення має той факт, що основним предметом харчування в усього слов’янства, за мовними даними, було жито, від дієслова жити. А жито — хлібний злак, який у різних слов’янських племен спеціалізується, пристосовуючись до головного роду хліба — чи до жита, чи до ячменю, чи до пшениці. Надзвичайно показовим є також те, що слово «обилие», яке вживається в значенні багатства, означає разом з тим урожай хліба, хліб незібраний і взагалі хліб. Слово «брашьно», що означає в деяких слов’янських племен борошно, вживалось у значенні їжі взагалі і навіть у значенні майна.

Таким чином, за лінгвістичними даними слов’янство було землеробським народом не тільки в IX — X ст., а й значно раніше.

Про землеробство як про основну галузь господарства Русі IX — X ст. не меншою мірою говорять і археологічні дані. Насамперед цими даними підтверджується, що хліб був дійсно звичайною їжею слов’ян. Археологи — як дореволюційні, так і радянські — знаходять у могилах, могильних полях, курганах, городищах зерна багатьох сортів хліба і речі сільськогосподарського інвентаря. Дуже характерно, що про землеробство як про основну галузь господарства говорять археологічні дані, що стосуються всіх племен східного слов’янства — сіверян, деревлян та ін. Особливо цікаві дані радянських археологів, які зробили об’єктом своїх спостережень археологічні пам’ятки радимичів і кривичів (територій, що входять у склад БРСР і Західної області), тобто ті лісові райони, де, за розрахунками дослідників, захищаючих погляд про торгівлю й лісові промисли як про основні заняття руського населення, особливо повинні були б процвітати ці галузі господарства, а тим часом і тут землеробство грало основну роль.

Про землеробство як основну галузь господарства говорять і літописи. Так, початковий літопис містить звістку про те, що вятичі, які перебували на нижчому ступені суспільно-економічного розвитку, все-таки платили данину з плуга. Друге літописне свідчення говорить про значення землеробства в деревлян. Літопис вкладає в уста кн. Ольги, що обложила Іскоростень, такі слова: «Вси гради ваши предашася мне, и ялися по дань, и делають нивы своя и земле своя: а вы хочете изъмерети гладом, не имучеся по дань».

Свідчення деяких візантійських і східних письменників також досить переконливі і, в усякому разі, паралізують значення інших свідчень про переважне значення торгівлі й лісових промислів у господарстві слов’ян. Так, єврейський мандрівник Ібн-Якуб говорить, що слов’янська земля багата на всякі життєві припаси і що слов’яни — народ господарський і працює старанніше, ніж будь-який інший народ. Візантійський історик Лев Діакон повідомляє, що візантійський імператор Цімісхій за договором з кн. Святославом дозволив Русі привозити в Візантію хліб на продаж. До цих доказів треба додати дані, що характеризують релігію слов’ян. Історики слов’янської релігії рішуче обстоюють землеробський характер слов’янського культу. Суті слов’янських релігійних свят не можна зрозуміти, не взявши до уваги значення землеробства в господарській системі руських слов’ян IX — X ст. Особливо показове є те, що після прийняття християнства виниклий своєрідний синкретичний культ також набрав яскраво виявленого землеробського характеру. Досить вказати, що весна перетворилась у богородицю, яка приїздила на благовіщення на ралі; святі Ілля, Юрій і Мнкола перетворились в охоронців сільськогосподарських робіт і помічників землеробства.

Особливо яскравий землеробський характер мав культ Юрія, який «жито засіває і жито родить», «яр засіває, горох сіє» і «на полі перший бог». Населення після прийняття християнства продовжувало, як про те свідчать деякі списки Устава кн. Володимира, молитись під клунею або в житі.

Показове також і те, що про землеробство як про основне заняття слов’ян говорить і слов’янський календар. Слов’яни називали місяці залежно від чергування сільськогосподарських робіт: перший місяць, коли рубали дерева для спалювання під посів, називався січень; другий, коли зрубані дерева підсихають, називався сухий; третій, коли обпалені дерева перетворюються в попіл — березозол; четвертий — травень, далі йдуть квітень, серпень вересень (від врещити — молотити).

Словом, як можна переконатись, докази на користь погляду на землеробство як на основну галузь господарства східного слов’янства в IX — X ст. численні, різноманітні і, як нам здається, вичерпні.

Звичайно, все це не означає, що полювання і бджільництво в господарстві Київської Русі ніякого значення не мали.

Як побачимо далі, полюванням і бджільництвом населення Київської Русі добувало основні експортні товари, які високо цінились на іноземних ринках — хутро, мед і віск.