Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

М.І.Міхновський – життя і громадсько-політична діяльність

Оповитий серпанком забуття історичний краєвид України рубежа минулого і нинішнього століть на наших очах став прояснюватись. Перед сучасниками постала ціла галерея несправедливо призабутих політичних діячів – активних учасників і керівників національно-визвольних змагань українського народу. У плеяді діячів національно руху ХІХпочатку ХХ ст. стоїть фігуравідомого українського громадсько-політичного діяча, ідеолога державної незалежності України, першого речника українського націоналізму М.Міхновського.

М.І.Міхновський народився 1873 р. у родині сільського православного священика у селі Турівка Прилуцького повіту на Полтавщині. Дитинство його пройшло у селянському оточенні серед мальовничої української природи народних дум, пісень, оповідань. Одержавши середню освіту у Прилуках він у 1890 р. став студентом юридичного факультету Київського університету. Людина енергійна і діяльна, він не міг обмежитися академічними заняттями і залишитись осторонь громадсько-політичного життя. У Києві, де суспільний тонус був особливо високий першокурсник міг стати членом студентської громади і включитися в культурницьку роботу, яку вела молодь під проводом українофілів старшого покоління. Існував в іншийроботах в “драгомановських” та соціалістичних гуртках, вплив яких швидко посилювався за рахунок українофільських. Микола не вагався: усім своїм попереднім життям він був підготовлений до вибору на користь національної ідеї. Він став членом української студентської громади, яка мала близькі стосунки з О. Кониським і В.Антоновичем. Але молодий Міхновський не сприйняв їхнє помірковане й аполітичне українофільство.

Радикально настроєний молодий студент шукав однодумців, і зовсім невипадково у 1891 р. він став активним чином таємної студент свої організації, яка оголосила своєю метою здобуття національної свободи, побудови власної державності. На честь Кобзаря організація була названа “Братством тарасівців”. Головними засадами цієї організації стали самостійна суверенна Україна соборна, ціла й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпатів по Кавказ, вільна між вільними без пана й без хама, в будучому без класової боротьби, федеративна всередині, гетьман, як президент, і пан”, “мета державна – передусім і понад усе; удержавлення поверхні і надр землі, грубою промислу й гуртового гандлю, загальна безплатна й обов’язкова школа, свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія, б-ба з зі свавільними утисками.

“Братство тарасівців” швидко опинилося в полі зору царської поліції, яка замах на “єдину і неділиму” сприймала як одинз найтяжчих державних злочинів. Частина “тарасівці” було заарештовано, інших вислали у села. Щоправда, Міхновському вдалося уникнути арешту і заслання. Він завершив курс навчання на юридичному факультеті і став працювати у одній з адвокатських контор Києва. У 1899 р. Міхновський переїздить до Харкова, де працює адвокатом, виступав як оборонець у політичних процесах і брав активну участь у громадському житті.

У лютому 1900 р. молодий харківський адвокат виступив перед молодіжною аудиторією на нелегальних шевченківських святах, де заявив “про необхідність збройної боротьби за права українського народу”.

Саме тоді на початку лютого, за ініціативою харківських студентів було ухвалено рішення про утворення Революційної української партії. Це була перша на Наддніпрянщині політична партія. Її керівництво прихильно поставилось до проголошених у промовах Міхновського ідей і запропонувало об’єднати їх у окремій брошурі того ж 1900 р. під назвою “Самотня Україна” промову Міхновського було опубліковано як офіційне видання РУП.

Головне завдання “Самостійної України” визначення шляхів національного визначення України. Автор відкидає і піддає нещаднісно критиці методиукраїнофілів – народників.

“Самостійна Україна” закликала до активної політичної боротьби за незалежність України. “....Українська інтелігенціястає до боротьби за свій нарід до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні і вона виповнить свій обов’язок. Вона вписує на своєму прапорі ці слова: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ!2 Вона віддає себе на служіння цьому великому ідеалові, і доки хоч на клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенція не покладе оружжя, доти всі покоління українців ітимуть на війну. Вона проводитиметься усіма засобами і боротьба культурна уважатиметься так само відповідною, як і боротьба фізичною силою.

Після відходу більшості членів РУП із самостійницьких позицій Міхновський був одним із організаторів Української Народної Партії (УНП), для якої склав “Десять заповідів” та “Програму” (1906), що обстоювала ідею самостійної української держави. Ці думки Міхновський популяризував у різних виданнях.

На початку революції 1917 р. Міхновський що під час І світової війни був військовим правником у Києві виступав речником державної самостійності України по утворення українського національного війська. Центром у творенні національно збройних сил був Київ. З початку березня 1917 р. Міхновський швидко налагоджує зв’язки з військовими, охоче виступає перед ними на різних зборах і нарадах. Він пропонує приступити до організації Першого українського охоче командного полку ім.. гетьмана Б.Хмельницького клубу ім. гетьмана П.Полуботка, від якого увійшов до ЦР. Був ініціатором повстання Полуботківців 18 липня 1917, що мало на меті проголошення самостійності української держави, але передчасне розкриття плану спричинилося до висилки Міхновського на румунський фронт.

У 1918 р. Міхновський зблизився з Українською демократичноюхліборобською партією, але після проголошення П.Скоропадським федерації з Росією взяв участь у протистантському повстанні. Після окупації українськими більшовиками Міхновський потрапив у тюрму, по звільненню, рятуючись від переслідувань, переїхав на Кубань, де працював у кооперації, а також у шкільництві. Доне розпорядження так, що свої останні дні Міхновський прожив у Києві.

Навесні 1924 р. він повернувся сюди і через деякий час його заарештували органи ДПУ. Після кількох днів допиту звільнили з-під арешту. А вже наступного дня, 3 травня 1924 р. трапилася трагедія, Міхновського не стало.

Міхновський залишив політичний слід в історії ук5ркаїнської політичної думки. Він перший серед діячів новітньої України закликав доборотьби за її самостійність. І обґрунтував необхідність, глибоку історичну обґрунтованість цієї боротьби. Уся його публіцистика, політологічні статті й програмні документи могли б уміститися в одному невеликому томі. А склали вони цілі епохи в історії української суспільно-політичної думки.

Його долю важко назвати щасливою. Він часто робив те, що більшості не подобалося. Усе свідоме життя Міхновському доводилося обстоювати ідеї, які більшість не сприймала. Усе життя він був приречений іти, проти течії. Робив він це гаряче, безкомпромісно, настійно. Багатьом здавалося, що це людина з далекого минулого, що вона випадково потрапила у ХХ ст. і безслідно щезне. І ось минув 71 р. після його трагічного смерті. Настає момент переосмислення, момент істини. І виявляється, що він значно ближче до сучасності ніж будь-хто з його політичних опонентів з національно-визвольного табору.

Література.

1. Курас І.Ф., Турчанко Ф.Г. Грищенко Т.С., М.Міхновський: постать на тлі епохи/ Укр..іст.журн.-1992.-№9.-с.77.

2. Курас І. Перший речник новітнього укр.самостійництва//Історія України. –2000.№16.-с.4.

3. Міхновський М.Самостійна Україна. –К.: Діокр.-2002.-с.13.