Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Курськабитва

Курська битва (5 липня - 23 серпня 1943 р.) стала одним із найважливіших етапів досягнення перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною. Одна з її завершальних операцій відбулася 18-22 серпня 1943 р. під Охтиркою.

Після поразки на Волзі, Північному Кавказі та в інших операціях зимової кампанії гітлерівське керівництво посилено шукало шляхи зміни стратегічної ініціативи, що складалась не на користь військово-політичного престижу Ні­меч­чини. Було вирішено провести влітку 1943 р. великий наступ у районі так званого Курського виступу, що дістав назву Курської дуги. Планувалося ударами могутніх угруповань із районів Орла на південь і Бєлгорода на північ (у загальному напрямі на Курськ) оточити й знищити війська Центрального та Воронезького фронтів і відтак захопити Москву.

З весни розгорнулася підготовка до втілення цього задуму. У районі Курська було зосереджено основну масу з’єднань вермахту на східному фронті – 20 танкових і моторизованих дивізій, 100 дивізій армійських груп «Центр» і «Південь», що складало майже половину загального числа дивізій противника, сконцентровано понад 55% літаків. План отримав кодову назву «Цитадель». В оперативному наказі Гітлера № 6 від 15 квітня 1943 р. щодо цього наступу го­во­рилося: «Наступ мусить дати в наші руки ініціативу на весну і літо поточного року. В зв’язку з цим усі підготовчі заходи необхідно провести з великою старанністю та енергією. На напрямах головних ударів належить використати найкращі з’єднання, найновішу і найпо­туж­нішу зброю, найдосвідченіші командні кадри. Кожен командир, кожен рядовий солдат зобов’язаний перейнятися усвідомленням вирішального значення цього наступу. Перемога під Курськом має стати смолоскипом для всього світу».

Готувалося до битви і радянське командування, використовуючи дворічний досвід війни, з урахуванням допущених раніше помилок. Робота йшла в двох напрямах: готувалися наступальний і оборонний варіанти дій наших військ. Створивши до літа 1943 р. великі резерви, зміцнивши технічну оснащеність військ, оволодівши стратегічною ініціативою, Ставка ВГК мала вже певну можливість вибору – наступати чи оборонятися.

Значну увагу було приділено розвідці. Директивою Генштабу Червоної армії від 3 квітня 1943 р. військам наказувалось постійно стежити за всіма змінами в угрупованнях противника, своєчасно визначати райони зосередження військ і особливо його танкових частин. Хоча гітлерівське командування всіляко приховувало підготовку до операції «Цитадель», задум противника був своєчасно розкритий. Припускалося, що головного удару буде завдано в напрямі Понирі – Золотухіно – Курськ. Тому основні сили радянських військ зосереджувалися на правому крилі Курської дуги. Планом Ставки ВГК, остаточно затвердженим у деталях на початку червня 1943 р., передбачалося в оборонних боях знекровити противника і, перейшовши в контрнаступ, розгромитийого.

З нашого боку військам вермахту протистояло 5 танкових армій, 23 танкових корпуси, 6 із 13 механізованих корпусів, майже 20 окремих танкових бригад, понад 60 окремих танкових і близько 30 окремих самохідно-артилерійських полків, 21 загаль­но­вій­сько­­ва армія п’яти фрон­тів, 6 повітряних армій. Прийнявши за основу літньої кампанії оборону, радянські війська протягом трьох місяців копали траншеї, прокладали ходи сполучення, споруджували бліндажі, командні пункти. Все сховалося під землю від ворожого ока та вогню, щоб зупинити лавину «тигрів», «пантер» і «фердинандів», витримати артилерійський шквал, бомбові удари літаків, атаки ворожої піхоти. Глибина оборони військ Центрального і Воронезького фронтів сягала 150–190 км. Усього було збудовано вісім оборонних смуг протяжністю 300 км.

Інтенсивно провадилось навчання військ ефективним методам боротьби з танками. Противник, за даними розвідки, мав уперше застосувати нові важкі Т-V («пантера»), Т-VI («тигр») і штурмові гармати «фердинанд». Це були бойові машини з броньованим захистом у 100 і навіть 200 мм, з більшим калібром гармати, яка в 2,5 раза перевищувала потужність гармат нашого основноготанка Т-34.

Безпосереднє керівництво підготовкою радянських фронтів здійснювали представники Ставки ВГК, які постійно перебували у військах, детально доповідали Верховному Головнокомандуючому про стан справ. 2 липня 1943 р. Ставка ВГК повідомила фронти про те, що очікується перехід німців у наступ між 3 і 6 липня. Тримісячна пауза скінчилася.

4 липня противник провів розвідку боєм. Після короткої артпідготовки й ударів авіації він впритул підійшов до переднього краю головної смуги оборони 6-ї гвардійської армії.

5 липня о 2 годині на ділянці 19-го танкового корпусу були захоплені в полон німецькі сапери. В районі Воронець і Верхнє Тагіно вони робили проходи для танків у своїх мінних полях. На допиті полонені розповіли, що вранці 6 бронетанкових німецьких дивізій перейдуть в наступ у напрямі на Курськ. Ця інформація негайно була передана командуванню Центрального та Воронезького фронтів. Щоб зірватираптовий напад противника, війська цих фронтів через 20 хвилин завдали могутнього артилерійського удару по бойових порядках, вогневих позиціях артилерії, командних і спостережних пунктах гітлерівців. Майже 600 гармат і мінометів 13-ї армії, проти якої планувався головний удар, 30 хвилин вели вогонь по ворогу.

5 липня 1943 року німецькі ударні угруповання за планом операції "Цитадель" почали настання на Курськ з районів Орла і Бєлгорода. З боку Орла наставало угруповання під командуванням генерал-фельдмаршала Г.Клюге (9 А и 2 ТА групи армій "Центр"). З боку Бєлгорода наставало угруповання під командуванням генерал-фельдмаршала Е.Манштейна (4 ТА й оперативна група "Кемпф" групи армій "Південь"). Задача відбити настання з боку Орла була возлжена на війська Центральний фронту (13, 48, 60, 65, 70 А, 2 ТА, 16 ВА, 9 і 19 від.тк), з боку Бєлгорода - Воронезького фронту (38, 40, 69 А, 6 і 7 гв.А, 1 ТА, 2 ВА, 35 гв.ск, 2 і 5 від.тк). У тилу Курського виступу був розгорнутий Степовий У (з 9 липня фронт) у складі 27, 47, 53 А, 4 і 5 гв.А, 5 гв.ТА, 5 ВА, 1 стрілецького, 3 танкових, 3 моторизованих і 3 кавалерійських корпусів.

12 липня в районі залізничної станції Прохоровка (56 км до півночі від Бєлгорода) відбувся самий великий зустрічний танковий бій другої світової війни між танковим угрупованням супротивника, що наставала, (4 ТА, оперативна група "Кемпф") і радянськими військами, що наносили контрудар, (5 гв.А, 5 гв.ТА). По обидва боки в бої брало участь до 1200 танків і самохідних установок. Авіаційну підтримку ударного угруповання супротивника здійснювала авіація групи армій "Південь". З радянської сторони удари з повітря наносили літаки 2, 17 ВА й АДД. За один день супротивник утратив близько 10 тис. чоловік і 400 танків і був змушений перейти до оборони.

У цей же день війська Брянського, Центрального і лівого крила Західних фронтів почали операцію "Кутузов", що мав мету розгромити орловське угруповання супротивника. 13 липня війська Західного і Брянського фронтів прорвали оборону супротивника на болховском, хотинецком і орловському напрямках і просунулися на глибину від 8 до 25 км. 16 липня війська Брянського фронту вийшли на рубіж ріки Олешня, після чого німецьке командування початок відвід своїх головних сил на вихідні позиції. ДО 18 липня війська правого крила Центрального фронту цілком ліквідували клин супротивника на курському напрямку. У цей же день у бій були уведені війська Степового фронту, що почали переслідування супротивника, що відступав.

Увечері 5 серпня 1943 року в Москві вперше прогримів артилерійський салют на честь звільнення Орла і Бєлгорода (12 залпів з 120 знарядь)

На Курській дузі тарани зробили: Агданцев А.Н., Алексєєв Н.М., Багиров В.Д., Вижунов М.І., Габуния І.М., Горобец І.Я., Горовец А.К., Графів І.А.,Гулаев Н.Д., Гусарів Н.М., Дердик А.С., Диденко В.К., Добродецкий А.В., Драченко І.Г., Карнач С.А., Ковбаса В.П., Коптівши Л.Г., Корольов П.Е., Котллов Н.С., Гачків Н.І., Кубишкин М.В., Кузенів І.П., Кузнєцов І.В., Лобинцев І.Е., Логинов А., Лозовский В.А., Маврин А.М., Мокрий І., Марьин В.А., М'ясників Н., Новосьолов К.В., Панів А.Б., Поляків В.К., Полянский Р.Ф., Потапов К.П., Радигер Л.С., Ратников П.П., Римша С.С., Самков А., Сидоров І.Д., Сотників І.І., Трофимов Е.О.

Перемогою під Курськом і виходом радянських військ до Дніпра завершився корінний перелом у ході війни. Радянська Армія після перемоги на Курській дузі розгорнула стратегічний наступ на всіх фронтах, головне завдання якого полягало у відвоюванні Лівобережної України. Масовий удар радянських військ на Україну здійснили 40 % піхотинців Червоної армії та 80 тис. танків. За даними західних істориків, Червона армія мала потрійну перевагу в загальній чисельності людей і — завдяки американським поставкам — майже п'ятикратну перевагу в техніці. Проте радянські джерела стверджують, що чисельна перевага була менш ніж двократною і що своїм успіхом контрнаступ завдячує скоріше звитязі та вмінню воїнів, ніж їхній переважаючій кількості.

В усякому разі, на відміну від блискавичної війни 1941 р., що дала змогу німцям за якихось чотири місяці захопити Україну, радянський «бульдозер» безупинно повз, захоплюючи одну область за іншою й виснажуючи противника методичними ударами.

Література

1. Великая Отечественная война 1941-1945: Словарь-справочник. / под ред. М.М.Кирьянова. - 2 изд., доп. - М.: Политиздат, 1988.

2. Великая Отечественная война 1941-1945: События. Люди. Документы. - М.: Политиздат, 1990.

3. Великая Отечественная война 1941-1945: Енциклопедия. - М.: "Советская энциклопедия", 1985.

4. СССР в Великой Отечественной войне. Краткая хроника. - М., 1970.

5. Субтельний О. Історія України. – К., 2000.

6. Словник-довідник з історії України. – К., 2001.

7. Тимохович І.В. Советская авиация в битве под Курском. - М.: Воениздат, 1959.