Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Реферат на тему

УПА на Закерзонні

Окрему сторінку історії УПА становить боротьба Української Повстанської Армії в обороні українського населення т. зв. Закерзоння, - Холмщини, Посяння і Лемківщини, - перед терором польсько-большевицьких банд та перед злочинним, безоглядним виселюванням всього українського населення тих теренів з його прадідної землі.

Непримиримо ворожа постава поляків супроти українського населення, так замітна на Волині і в Галичині, набрала особливо гострих форм на Холмщині, Посянню та Лемківщині. Польське підпілля, однаково прокомуністичне як і протикомуністичне, спираючись на місцеве польське населення, починає вже 1942 р. застосовувати на цих теренах супроти українців варварський, кривавий терор. Від куль польських бандитів на Холмщині загинули в 1942 р. та в першій половині 1943 р. такі українські діячі, як полк. Я. Войнаровський, др. М. Струтинський, др. Павлюк, о. С. Захарчук, о. С. Малеша, учитель Шавала, та багато інших. Наближення німецько-большевицького фронту роззухвалює польських "повстанців" до тої міри, що на переломі 1943-44 рр. їхня "Армія Крайова", "Армія Людова" та "Баталіони Хлопське" переходять до відвертого масового винищування українських сіл.

Зимою 1943-44 польське підпілля, головно АК ("Армія Крайова") опановує всю Грубешівщину, Білгорайщину та Томашівщину, а весною 1944 теж райони Белзця й Чесанова. Весь свідомий національно й активний український елемент на тих теренах польське підпілля "засуджує" на кару смерти і, як тільки це йому вдається, винищує фізично, вбиваючи при тому теж їхніх жінок і дітей, а від решти українського населення вимагає заяв льояльности та піддержки польського повстанського руху.

Наближення фронту до польських етнографічних кордонів використовують большевики пропагандивно для створення польського "Комітету Народового" під керівництвом Ванди Васілєвської, як зав'язку польського уряду. У зв'язку з цією подією "міністер закордонних справ УССР" (тоді ще "народній комісар") Корнійчук виступає з офіційною вимогою прилучення Підляшшя, Холмщини, Засяння та Лемківщини до совєтської України. Але, якщо ця вимога Корнійчука й була щирою, то вона могла мати хіба тільки пропагандивне значення, бо ж про долю українських земель в тому випадку рішав не "уряд УССР", а тільки Москва. Між Московою ж і кандидатами на майбутній червоний уряд Польщі було вже 1944 р. складено умову про прийняття лінії Керзона як польсько-українського кордону, отже про залишення українських теренів Підляшшя, Холмщини, Посяння та Лемківщини під польською окупацією. Більше того: як доповнення до тієї умовини було додано постанову про "добровільне" виселення з тих теренів всього українського населення. Одержавши схвалення такої розв'язки справи українсько-польського державного кордону зі сторони західніх альянтів під час альянтської конференції на Криму в лютому 1945 р., Москва підписала й опублікувала офіційно договір з Польщею 16 серпня 1945 р. про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та про передбачене "добровільне" виселення приблизно одного мільйона українців з "Закерзоння", тобто Підляшшя, Холмщини, Посяння і Лемківщини.

Вістка про цей договір, укладений - як це ми зазначили - фактично ще 1944 р., додала полякам ще більшої охоти до протиукраїнських оргій на Закерзонню, що їх по приході большевиків продовжують офіційні чинники червоної польщі - польський уряд, польська армія, "Міліція Обивательська" (МО) та "Ужонд Безпєченьства Публічнего" (УБП). Польський терор беззастережно піддержує московське НКВД, щоб могти вказувати на нього і давати переслідуваним українцям єхидну "пораду": Тікайте перед польськими бандитами в Україну, переселюйтесь до УССР.

Керівництво революційно-визвольної боротьби українського народу розуміло, що українсько-польська боротьба лежить лише в інтересі Москви і тому робить все можливе, щоб її ліквідувати. По всіх теренах Закерзоння було масово поширено між польським населенням таке звернення:

Поляки ! Віковий Західній Сусіде !

"Спільна недоля, - московський та німецько-австрійський імперіялізми, - била вже нераз на протязі історії обидва сусідні народи. В цій імперіялістичній війні спільна доля спіткала нас уже з самого початку цієї війни. Як німецький, так і большевицький імперіялізми пішли відразу на знищення українського й польського народів. А тепер, коли кровожадний імперіялізм Кремля заливає та плюндрує наші й Ваші землі, обидва народи стогнуть спільно під важким большевицьким ярмом.

І якраз тепер, коли імперіялістична війна зближається до свого кінця, коли на горизонті вже яскраво зарисовується антиобольшевицький конфлікт, коли ідеєю національних революцій, що спалахнуть при кінці цієї війни, живуть усі поневолені народи, коли неминучий і близький уже розвал тюрми народів - СССР, деяка частина польського суспільства, а передусім на прикордонних польсько-українських землях, не розуміючи ваги сучасного епохального моменту, запрягли себе до імперіялістичного воза Кремля, накладає важкі кайдани рідному народові, тай нам, українцям, не дає жити. Де ж тут політичний розум у тих туполобих польських псевдополітиків, вірних слуг кровожадного Кремля? Їхній цілковитий політичний анальфабетизм, у загальному нічим неоправдана політична ненависть до українського народу, веде до згубних наслідків цілий польський нарід у сучасному, та може привести до катастрофальних наслідків у майбутньому.

Зв'язувати долю свого народу в такий епохальний час з тими, що ще вчора (а навіть і сьогодні) масово нищили польський нарід, з тими, що на їх руках не позасихала ще кров невинних польських жертв Катина, переповнених поляками в червні 1941 р. "Бригідок", "Замарстинова", "Лонцкого" та інших тюрем і далеких лагерів, коли то (червень-липень 1941 р.) помордовано десятки тисяч у нічому невинних українців та поляків; служити й прославляти ще й після цього катів свого народу, здібні хіба виродки, зрадники польського народу, за яких вже мусить зараз соромитися. Бо хоч як кремлівські сатрапи відпираються від цього, але жадна людина не сумнівається тепер у тому, що це діло кремлівських катів.

Поляки! Погляньте в недавне минуле. Пригадайте большевицьку окупацію 1939-41 років! Пригадайте собі ще пропам'ятну зиму 1940 року, коли у худоб'ячих вагонах при 20 і більше ступенях морозу масово вивожено поляків у далекий Казахстан, на Сибір, та інші табори СССР! А хто ж як не сучасні Ваші "визволителі" мають на своєму чорному сумлінні тисячі дітей, матерей та стариків, що позамерзали тоді в час транспорту в вагонах, десятки тисяч здорових, сильних, що опісля згинули з голоду й нелюдської праці, в далекому пустинному Казахстані та Сибіру? А хто, як не вони "визволителі", знищили опісля генерала Сікорського, що виступав за звільнення поляків з тюрем і таборів СССР, що знав прекрасно про умови поляків у Казахстані, що не міг дарувати большевикам Катина?! Спитайте очевидців і тих "білих круків", яким пощастило повернутись звідти, вони з сльозами на очах розкажуть Вам про ті звірячі облави, про кількатисячкілометрову їзду та про "щасливе-заможне" життя під сонцем сталінської конституції. Спитайте їх, кого туди висилали - магнатів, може чи шляхтичів? Повивозили туди, як самі добре знаєте, це передусім польських селян та трудову польську інтелігенцію. І в наявності всього того, зграя зрадників та запроданців польського народу служить конаючій Москві?! За допомогою тих же поляків НКВД проводить звірячі облави на польські села, гонить молодь гинути на фронтах за цілковите поневолення власного народу, за імперіялістичні інтереси Кремля!

Поляки! Пригляньтеся ближче до сучасної польської Міліції Обивательської та деяких урядовців адмінїстрації! Їхнє знущання над мирним українським населенням, безкарне грабування наших сіл, арешти та нелюдські тортури арештованих, тісна співпраця з ворогами, з НКВД, прибирає жахливих форм. Місцеве українство видержувало дотепер з надмірною терпеливістю у пасивній самообороні всі дотеперішні дошкульні удари розбещеної польської міліції. Та на жаль, наше терпеливе очікування інтерпретують собі як нашу слабість. Цим провокують вони нас до відплатних акцій, до непотрібного проливу крови, з чого, очевидно, скористає наш спільний ворог.

Тому ще раз апелюємо до тих поляків, яким дорога доля польського народу!

Опам'ятайте їх, бо вони не знають, що роблять!

Хай припинять всі протиукраїнські акції, хай покинуть вислужницьку роботу ворожому НКВД! Хай глянуть тверезими очима на сучасну дійсність. Хай послухають голосу польських народніх мас, що за цей короткий час большевицької окупації розшифрували всі замасковані ходи кремлівських імперіялістів!

Поляки! Ваші народні маси скажуть Вам, чи бажають вони собі цього "раю" та "щастя", що принесли їм кремлівські царі із своїм "визволенням". Нарід скаже Вам зараз одверто, якої польської держави він собі бажає.

Поляки! Знайте, що таку Україну, як зараз Ваша Польща, маємо ми вже 26 років. Були в нас теж знатні комуністи - українці. Та спитайте тепер нового кремлівського царя - де вони зараз?! Українським селянам теж роздавали поміщицькі та церковні землі у власність, та спитайте зараз наших "щасливих" та "заможних" колгоспників, скільки у них власної землі! Мають її тепер стільки, що й хатини нема де поставити. Гірше панщини закріпостили большевики все селянство. Тому вважайте, щоб не проклинали Вас колись Ваші діти, як ми нераз дорікаємо тепер деяким нашим батькам, що, збаламучені, дозволили здвигнути на своїх власних плечах оцю криваву прокляту владу.

Зближається кінець цієї імперіялістичної проклятої війни, а разом з цим щораз більше назрівають уже революційні повстанчі рухи в усіх окупованих большевиками країнах. Горить повстанням Україна, Кавказ, Білорусь, уся Прибалтія, Балкани, включається уже в протибольшевицький фронт боротьби і польський нарід. Своєю окупаційною політикою захоплюють зараз большевики всі заражені дотепер їхньою брехливою пропагандою народи Европи та самі включають ці ж народи у спільний революційний повстанський фронт. Цей протибольшевицький фронт міцніє з кожним днем.

Вже близький час, коли кожний нарід на своїй власній землі заживе своїм самостійним державним життям.

Хай живе згода, порозуміння та співпраця українського й польського народів у боротьбі з московським імперіялізмом!

За самостійні держави всіх поневолених народів! Свобода народам і людині!

Лютий, 1945 р.

Українські повстанці

Крім цієї відозви було видано в польській мові та масово поширювано між поляками багато інших, подібних змістом відозв, летючок та брошур, в яких представлялось спільну большевицьку небезпеку та закликалось поляків до опам'ятання й заперестання терору супроти українського населення.

Але, ограничуватись до політично-пропагандивної роботи було неможливо, бо польський терор шалів у неймовірно великих розмірах. Весною 1945 р. польські банди пограбили та спалили багато українських сіл на Закерзонню, вимордували при тому: 300 українців, - чоловіків, жінок і дітей, - в селі Павлокома, понад 200 осіб у селах Сівчина та Березці, 250 осіб у с. Малковичі, біля 200 осіб у Пискоровичах і стільки ж у Курилівці, понад 200 осіб у Люблинці, 130 осіб у Рахові, 135 у Гораниці, 115 У Скоповій, 30 у Кобильниці та сотки осіб по інших українських селах. В такій ситуації в обороні українського населення мусіла заговорити й зброя, щоб польські грабіжники й убивці могли зрозуміти, що писані на їх адресу звернення українців це справді холодний відклик до політичного глузду, а не вияв безсилля й безпомічности. Місцеві сили українського революційного підпілля були однак заслабі, щоб змірятись з польськими бандами. Ще за німецької окупації для підкріплення їм приходить (в квітні 1944 р.) з Волині на Холмщину два курені УПА із загону полк. Острожського і сотня "Вовки" під командуванням Ягоди-Черника, а з Карпат на Посяння сотня УПА з куреня "Сіроманці" під командуванням Яструба. На латинський Великдень 1944 р. частини УПА несподіваним нічним наскоком розгромлюють великий загін польської АК в с. Посадів і серед сутичок з іншими відділами викидають АК з пояса лісів між Томашовом і Бугом. Розгромлені поляки припиняють свої бандитські напади на українські села, де під керівництвом прибувших старшин УПА організуються Самооборонні Кущеві Відділи та місцеві відділи УПА. Та наближення фронту заставляє відділи УПА, згідно з інструкцією Головного Командування повертатись у лісові масиви Карпат та Волині. До Чорного Лісу в Карпати рейдує з Закерзоння і одинадцять Закерзонських сотень УПА під командуванням Рена, - три сотні куреня Рена, три сотні куреня Евгена та сотні: Байди, Громенка, Нечая, Остапа і Чорного.

Відсутність відділів УПА на Закерзонні заохочує поляків до відновлення терору проти українського населення. Користаючи з відходу УПА поляки закріплюють свою владу, розташовують по селах загони МО, а по містечках ВП (Войска Польскего), а большевики обсаджують украсько-польський кордон своїми погранвійськами та оперативними групами МВД. Польське підпілля висилає своїх людей до МО, УБП та ВП і вже разом з польськими "урядовими" бандами переводить весною 1945 р. згадані масакри українських сіл.

Вже осінню 1944 р. пробують повернутися на Холмщину сотня "Тигри" під комаидуванням Голуба і курінь Юрченка, але зараз після переходу Бугу попадають в оточення погранвійськ НКВД, з якого тільки сотні Голуба пощастило вирватись без більших втрат. Курінь Юрченка втратив більше як третину вбитими, решта розпорошилась; сам Юрченко попав живим у полон...

Щойно на провесні 1945 р. проривається на Холмщину зі своїм відділом к-р Ягода-Черник, а в травні 1945 р. відділи: "Кочовики" під командуванням Штиля, "Галайда ІІ", під командуванням Куліша, а після його смерти в бою з МВД в селі Сурмачівка на Ярославщині, під командуванням Ворона і відділ під командуванням Шумського.

На Посяння повертається згаданих 11 сотень УПА Закерзоння та три відділи ВО Маківка. До їхнього повороту, весною 1945 р. пройшла і по Лемківщині й у Перемищині така хвиля польського терору, як на Холмщині. З ініціятиви та під опікою польських комуністичних властей організуються відомі зі своїх звірств у відношенні до українського населення польські банди в польських селах: Волутянки, Климківка, Любатів, Дошно, Глубоке, Войтушова Довге. Під час погромницьких нападів тих банд замордовано: в с. Синява - 22 особи, в с. Вороблик - 15 осіб, в с. Босько - 10 осіб, в с. Одрехова - 6 осіб, в селі Вислічок - 5 осіб та велика кількість по інших селах. При пізніших зударах УПА з тими бандами було стверджено шляхом утотожнювання вбитих та переслухування полонених, що членами банд були теж члени польської МО, тобто державної поліції, а командирами банд дуже часто члени УВП - польського Уряду Публічної Безпеки. Характеристичне теж, що з бандами тісно співпрацювала АК, якої командантом на Сяніччину став літом 1945 р. пор. Коссаковскі, недавній повітовий шеф УБП в Сяноці.

Все це доказує, що урядові чинники червоної Польщі, польське підпілля та польське шумовиння тісно співпрацювали в тероризуванні всього українського населення Закерзоння. Тож коли заклики УПА на адресу поляків до опам'ятання не дали бажаних успіхів, УПА видає іншого рода звернення до поляків:

ПОЛЯКАМ !

Ліського й Сивіцького повітів - до загального відома.

Останнім часом здаввлося, що українсько-польські взаємини на цьому терені вже на добрій дорозі, що вже польське суспільство цього терену при допомозі чесних поляків-патріотів вплинула на поведінку розбещеної дотепер сучасної адміністрації, а головно "Міліції Обивательської" (МО); здавалось, що вже й тут, на місце сталінських агентів, прийшли до голосу поляки, яким дороге майбутнє їхнього народу.

Та, на жаль, воно не так!

Після короткої перерви, по наших відплатних акціях під Середнім Селом 7. 2. , у Завадці 5. 3., у Станковій 6. 3., та в Пашівському Лісі 5. 3. 1945 р., непоправні бандити з "Міліції Обивательської", вірні слуги кровожадного Кремля почали знову продовжувати грабіж і палення наших сіл: Березка 23. 3 і 10. 4., Бібрка 5. 4., а дня 13. 4. вандальським актом у Волі Матіяшовій (Ліський повіт) припечатали свою неминучу загибіль.

Тому ПОВІДОМЛЯЄМО все польське суспільство, що за вандалізм, який поповнили бандити з польської "Міліції Обивательської" дня 13. 4. У Волі Матіяшовій над раненим молодим українцем, жителем цього ж села (людину легко ранену в ногу, масакрували ці обер-бандити прикладами крісів й недобитого закопали в землю живцем) - за цей обер-бандитизм, за всі попередні та вище наведені грабіжницько-бандитські акції, проведені над українським населенням, оголошуємо "Міліції Обивательській" (МО)

ВІДПЛАТНУ АКЦІЮ

Цю акію переводитимемо масово і в залежності від потреби будемо стосувати всякі форми відплати (засідки, індивідуальний терор і інші). Постараємося карати тільки винних, та зазначуємо, що куля не розбирає, і що спеціяльних слідств теж вести не будемо, бо відповідалыпсть за ці звірства падає на цілу організацію, під маркою якої діють ці банди, а, передусім, на ті станиці "Міліції Обивательської", що за їх почином і на їхньому терені ці бандитські акції провадяться.

Будемо справедливі та при цьому консеквентні, чого можете бути певні. Тільки ще раз робимо застереження, що коли в часі наших відплатних акцій впали б випадково невинні, то хай польське суспільство не винує в цьому нас, тільки своїх бандитів-провокаторів.

Ми ж дня 9. 4. 1945 р. мали в Прелуках у своїх руках команданта станиці "Міліції Обивательської" з Волі Міхової і пустили його, бо був невинний. Спитайте його, спитайте міліциста з Гічви, Жолнярчика, спитайте команданта Міліції з Тарнави, спитайте поляків солдатів зі Станкової, Завадки, Безмігової і т. д. Спитайте нарешті всіх чесних поляків на терені Ліського й Сяніцького повітів, як поводяться з чесними поляками Українські Повстанці?

Тому закликаємо все польське суспільство цього терену на боротьбу з бандитами - агентами Москви, покидьками польського народу, з тими, що, будуючи 17-ту Радянську Республіку, дискредитують на міжнародньому форумі визвольну боротьбу польського народу і тим самим виключають польський нарід з могутнього протибольшевицького фронту і стоять на перешкоді упорядкування українсько-польських добросусідських взаємин.

14 квітня 1945 р.

Українські повстанці

Подібна змістом відозва була поширена в травні 1945 р. теж між поляками Перемиського, Ярославського, Любачівського, Томашівського, Грубешівського й сусідніх повітів, в якій м.і., українські повстанці писали:

"Ми свідомі того, що боротьба поміж українцями і поляками недоцільна і шкідлива для обох народів, бо це вода на млин нашого спільного ворога - Москви. Ми далі стоїмо на становищі співпраці з польським населенням і його революційними елементами та поєднання спільної боротьби проти кремлівських поневолювачів, при умові, що дитам. Тому оголошуємо, що за мордування українців, й поляки відповідять у нашу сторону тим самим. Але невинної крови українського народу ми не простимо бан-грабіж майна, палення сіл та інші акти терору, звернені проти українського населення, ми будемо проводити оборонні та караючі акції як проти, міліції, так і проти цивільних банд. Ці акції будемо проводити залежно від бандитських акцій з боку покидьків польського суспільства й застосуватимемо всякі форми відплати. Постараємося карати тільки винних, та застерігаємо, що в деяких випадках кулям тяжко вибирати, бо обставини на це не дозволяють. Відповідальність за все це падає на цілу організацію, під маркою якої діють усі банди та, передусім, на ті станиці поліції, що за їх почином і на їхньому терені ті бандитські протиукраїнські акції проводяться".

Вслід за повідомленням пішли заповіджені відплатні акції. Впродовж одного місяця, від 15 квітня до 15 травня 1945 р. відділи УПА розгромили понад 20 станиць польської міліції (Грозьова, Риботичі, Тисова, Вільшани, Жапалів, Старе Село, Брусно, Тирява, Сальна і ін.), спалено польські села Борівницю й В'язовницю та покарано мешканців того села за багатократну участь у мордуванні українців по сусідніх селах; обстріляно гарнізони ВП в Конюші, Берендьовичах. А одночасно майже в кожному мішаному селі переведено збори польського населення, на яких представники УПА давали український погляд на витворену ситуацію.

Усе це мало успіх. Польський терор притих, МО перестала грабувати по українських селах, а з польською антибольшевицькою підпільною організацією ВІН ("Вольносць і нєподлєглосць") заключено навіть договір про спільні акції проти большевиків. УПА опанувала ситуацію до тої міри, що від половини травня до серпня 1945 р. існувала на всьому Закерзонні т. зв. українська повстанська республіка, в якій ворог осмілювався появлятись на селах лише в асисті більших військових відділів.

Про цю "повстанську республіку" пише в своїх споминах Хрін, один із тодішніх командирів УПА на Закерзонні:

"В терені зорганізовано систему постачання. Встановлено постійні приділи харчування. Навіть проїзджі - кіньми, підводами чи роверами - повстанці отримували на приділові картки з магазинів харчі й інші предмети щоденного вжитку. Постали наші малі фабрики, що виробляли: тютюн з етикетками УПА, цигарки, пасту, мило й шкіру. Селяни виварювали сіль, робили мазила до обуви, зброї й возів. Працювали швальні білизни, мундирів, взуття, робітні скарпеток, панчіх, рукавиць, шаликів, светерів, бандажів, рушників тощо... Скрізь відбувалися військові вишколи, не тільки молоді, але й усієї мужви... Відбуваються санітарні вишколи дівчат... Працюють кузні й слюсарі, де направляють зброю, доробляють потрібні частини. Проводиться збірка всієї зброї й амуніції. Ведеться облік українського й польського населення. Вся мужва, спосібна носити зброю - зареєстрована. По селах відбуваються пописи хорів та театральних гуртків".

(С. Хрін: "Крізь сміх заліза", стор. 127-123)

Це закінчило добровільну "репатріяцію". Зимою 1944-45 і на провесні 1945 р. деяка кількість українського населення Закерзоння виїхала до СССР справді добровільно. Виїжджали тоді насамперед мешканці знищених фронговими діями сіл дуклянського поясу, мешканці холмських сіл, окружених польською більшістю, та члени й симпатики КПЗУ (Комуністичної Партії Західньої України) і москвофіли. УПА повела роз'яснювальну акцію проти масового виїзду, стаючи на становищі, що репатріяції польського напливового елементу, головно членів колишнього окупаційного апарату, з західньо-українських земель, не можна ніяк порівнювати з виселюванням українського населення Закерзоння з його прадідної землі.

До мешканців Лемківщини було видано таку відозву:

УКРАЇНЦІ ЛЕМКІВЩИНИ

На наших очах діється нечуване в культурному світі безправ'я. 45-мільйоновому Українському Народові відбирається право жити на власній, землі самостійним державним життям. Проти волі вікових власників західніх областей українських земель, кровожадна Москва торгує цією землею і життями соток тисяч українців.

Викидають Вас, дорогі Брати і Сестри, підступом і силою. Облесними обіцянками й кривавим терором.

Одним і другим керує справна рука НКВД. Ви ж самі переконані, що ті "приятелі" з переселенчих комісій, які зараз після нападу польської банди приїздять у Ваше село вихвалювати колгоспний рай, записати Вас на виїзд, самі ці банди організують і на Вас у села посилають. До цього часу ці "опікуни" - НКВДисти стріляли наших братів і сестер, грабували і палили наші оселі, ловили на облавах чоловіків у червону армію, гонили їх на фронт, а тепер, "по-приятельськи" намовляють Вас до переселення, щоб опісля, коли вже вирвуть Вас з рідного грунту, заморити голодом і важкою, надлюдською працею в колгоспах і фабриках.

За наказом Сталіна виганяють Вас з рідних хат, виривають власне поле і хліб та роблять з Вас бездомних бурлак і заставляють іти туди, де Сталін кине шматок хліба. Від Вас віднімуть усе найдорожче - Ваших дітей, віддадуть їх до захистів "Дєтяссел" і виховають з них яничар-енкаведистів, ворогів рідного народу.

Що така доля Вас чекає, про це найкраще говорять Вам сьогодні ті, що ще восени минулого року поїхали до того раю, а зараз полишали там жінок, дітей, рідних і все майно та втекли сюди назад, щоб тут, на рідній землі, загинути і того пекла більше на очі не бачити. Питайте їх! Вони розкажуть Вам всю правду. Ви мали також нагоду на власні очі бачити й говорити з тими, щасливцями захвалюваного колгоспного раю - червоноармійцями.

Погляньте, як опікуються інвалідами-червоноармійцями та їхніми родинами! Чи ж переселенці можуть сподіватися кращої опіки?

Там замість терору грабіжницьких польських банд, стрінете куди страшніший терор НКВД. Замість чепурної, скромної хижі - брудні бараки, голод, холод, стахановщину, норми й злидні. Чи ж варто міняти один терор на другий?

Прочитайте в польській пресі, як важко приходиться полякам зараз відбирати від німців і чехів готові загосподаровані, обсіяні, з живим і мертвим інвентарем прадавні свої землі, що й сьогодні не обсаджені та не замешкані ще поляками.

Чи сміли б Ви кидати на поталу рідну землю Прадідів Ваших, яку Ви віками обороняли і не зреклись та не покинули навіть перед страшними татарськими нападами і в часі довговікової неволі, але мужньо й по-геройськи зложили голови в її обороні?!

Тут кожний камінь, кожний предмет чи дерево, чи придорожній хрест, кожна могила шепче до Вас мовою століть - віків. Розказує про славу, бої та геройство - завзятих предків. І зараз Ви те все мали б кидати?... Мали б кидати всі святощі, розкішні, співучі потоки-ріки, оспівану в рідних піснях і переказах красу гір і лісів шумливих, красу - леліяну змалку в Ваших душах! Чи ж Вам не жаль? Чи остогидли Вам прадідні хижі - з кладовищем навколо святої церковці, що Вас хрестила, вінчала й прощала востаннє труни Ваших налближчих?

Ні, Ви ніколи не погодитесь і не покинете прадідної землі, щоб зажити життям бездомних собак, без віри, моралі, любови і без надії.

Бо Ви захочете колись зложити свої кості побіч Батьхів своїх і Дідів Ваших у рідну, Святу землю, а не безбатченками десь, у чужих землях, під чужим тином.

Українці Лемківщини! Ми віримо Вам, ми знаємо, що Ви не дасьте себе обдурити! Нікуди не виїжджайте! Не стягайте на себе прокляття сучасних і майбутніх поколінь! Бороніть рідну землю й рідні хати! Не шукайте щастя, спокою там, де його немає!

Умирайте там, де родились Ви і Ваші предки.

Творіть самооборону й захищайте рідні оселі від ворожих банд! Краще згинути, а не кидати рідної землі, бо тут і на шибениці буде Вас Бог благословити, а майбутні покоління збережуть на віки пам'ять про Вашу геройську боротьбу.

Ми віримо, що Ви не покинете Рідної Землі!

Вересень, 1945 р.

Українські повстанці

Одночасно, через окремих підпільних курієрів УПА всім закордонним представництвам у Варшаві було вручено такий меморіял, написаний в англійській, французькій та німецькій мовах:

Воля народам ! Воля людині ! Смерть тиранії !

ДО ЦІЛОГО КУЛЬТУРНОГО СВІТУ!

Відкритий лист українців, замешкалих за лінією Керзона

"Ми, - Народи Об'єднаних Націй сповнені рішучости знову утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй, та створити умови, при яких може додержуватися справедливість і повага до зобов'язань, що виходять із договорів і інших джерел міжнароднього права та сприяти соціяльному прогресові й поліпшенню умов життя при більшій свободі, і з цією метою проявляти терпеливість і жити разом у мирі, один з одним, як добрі сусіди, вирішили об'єднати наші зусилля для здійснення цих цілей". (Витяг із статуту міжнародньої Організації Об'єднаних Націй ухваленого на конференції в Сан-Франціско).

Ми, українці, мешканці української етнографічної території, положеної в горах Карпатах на захід від ріки Сяну, далі на північ над рікою Сяном і Солокією та на захід від ріки Буг, - території, яка рішенням Кримської Конференції осталась у рамах відновленої Польської Держави, звертаємось цією дорогою до амбасад і урядів Великої Британії, Споучених Штатів Америки, Франції, Швеції, Швайцарії, Туреччини та всіх інших Европейських і Позаевропейських Держав, звертаємось також особисто до Пана Президента Трумена, до Пана Прем'єра Етлі і їх Міністрів Закордонних Справ, які опрацьовували, ухвалювали і підписували статут Об'єднаних Націй, - звертаємось далі до всіх Голів і Достойників Християнських Церков, до Міжнароднього Червоного Хреста, до всіх Політичних і Гуманітарних Поступових Організацій у всіх краях і до сумління Цілого Прогресивного Людства з оцим відкритим листом в справі страшного безправ'я і насильства, яке чинять над нами, під керівництвом большевиків, військо і органи теперішнього польського уряду.

На основі рішення Кримської Конференції, згадана територія на північ і захід від лінії Керзона, має залишитися у рамках відновленої Польської Держави. Згідно з цим, українському населенню, яке в числі приблизно одного мільйона живе від найдавніших віків історії на цих теренах, мають прислуговувати всі конституційні й громадські права в польській державі.

Однак, теперішній польський уряд, виконуючи сліпо волю і вказівки совєтських властей, від яких він є залежний, не погодився на те, щоб признати українцям якінебудь людські й громадські права, але вирішив насильно виселити ціле українське населення з його дотеперішніх, батьківських відвічних осель.

Тутешнє українське населення не хотіло і не хоче під жодною умовою покинути свої землі і своїх дотеперішніх осель. Діється це з різних зрозумілих людських причин, але найголовніше тому, що в рамках Совєтського Союзу, куди нас хочуть вивозити і де мешкає вся решта Українського, понад 40-мільйонового народу, наш народ не має забезпечених жодних національно-політичних, релігійних ні соціяльних людських прав.

Український нарід терпить у рамках Совєтського Союзу нечуваний національно-політичний і соціяльний гніт. Совєтський режим, у якому доводиться жити українському і другим народам - це режим тотальної диктатури і тиранії, в якому наших братів позбавлено всіх людських прав.

Тому з цілого приблизно мільйона українців, які мешкають за лінією Керзона, майже ніхто не хотів і не хоче від'їжджати добровільно до Совєтського Союзу. Ціле українське населення цих теренів висловилось майже однодушно за те, що не хоче виїжджати, але хоче остатися на своїх дотеперішніх місцях, у своїх батьківських оселях і хоче користати з належних йому громадських прав.

Однак теперішній польський уряд, під натиском Москви, яка боїться залишити українців поза межами своїх безпосередніх нелюдських винародовлюючих експериментів, вирішив викинути українське населення насильно з його осель.

Офіційно ж в урядових договорах проголошено, що це є добровільие переселення.

Ми, українці, отже, дотримуємось цієї урядової постанови про добровільне переселення. Однак, представники польського й большевицького урядів намагаються перевести не добровільне переселення, а примусове виселення. Большевицько-польські переселенчі комісії проголошували впродовж цілого минулого року щораз нові реченці виїзду та провадили в цій цілі широку пропаганду, але майже ніхто з українців не хотів виїжджати. Тоді представники польського й большевицького урядів почали організувати з-поміж польського населення озброєні банди й наказувати їм нападати на українські села, щоб у цей спосіб змусити терором до виїзду.

Наслідком цього упродовж останнього року, а головно на весні 1945 р. нападали на українські села чиспенні польські озброєні банди, яким явно помагапа урядова, державна міліція й інші урядові чинники. Ці озброєні банди, разом з міліцією і частинами війська, спалили впродовж минупого року на цих теренах кількадесять українських сіл, а багато більше пограбували і понищили. Діялись при тому страшні злочини масових мордів і вбивств. У деяких селах вбили банди й державна міліція по сто, двісті й більше людей впродовж одного дня. Били до крови, тортурували і вбивали також жінок, старих і дітей. Живих людей, часто навіть немовлят, кидали прямо в огонь.

Патронували тій людоїдській терористичній акції частини большевицьких прикордонних військ НКВД, які переходили часто в різних місцях новоутворений кордон між Польщею і УССР, стаціонували на цьому боці та помагали всіляким польським терористичним бандам ламати опір і оборону українського населення перед терором і виселенням.

Однак і цей довготривалий терор організованих банд державної міліції не зламав волі українського населення залишитись на своїй землі.

Під натиском нечуваного терору записався на виїзд тільки невеликий процент людей. Але й ті, які записувались, робили це під примусом. Виїжджати однак не хотіли, тікали й ховалися. А ті, яких таки вивезли, повертали часто вже по короткому часі через кордон, до своїх рідних осель, якщо їм вдалося втекти з концентраційних таборів, до яких большевики вивозять звідси українське населення.

Українське населення, доведене до крайности, зорганізувало власними силами загальну збройну самооборону проти цих польсько-большевицьких банд. Ціле населення стало солідарно до рішучої оборони. Збройні частини Української Повстанчої Арми (УПА) й самооборони відбивали з успіхом у багатьох випадках напади банд і міліції.

Також серед польсьхого народу відозвались з часом розумні голоси, які засуджували терористичні протиукраїнські напади, як ганебні й шкідливі для інтересів польського народу.

При допомозі завзятої збройної самооборони українського населення і, з другої сторони, під впливом усвідомленої акції розумвіших патріотичних кіл польської суспільности, вдалося по довшому часі у місяцях травні і червні 1945 р. зліквідувати в більшості випадків терористичні напади банд і криваву польсько-українську боротьбу.

Залишки терористичних банд діяли і діють досі тільки в тих не дуже численних місцевостях, де польське населення підлягає впливам урядового комуністично-большевицького табору. У великій більшості прикордонних українсько-польських теренів запанував влітку 1945 р. повний спокій. Мирне населення, як польське, так і українське, приступило перший раз за довгий час до нормальних польових робіт у взаємній сусідській згоді. З кожним днем наладнувались кращі відносини на цих теренах. На місце дотеперішньої боротьби, яка принесла шкоду обом народам, народжувалась приязнь і співпраця, які могли принести обом сторонам в майбутньому поважні користи. З сього ходу справ раділи всі чесні і розумні люди.

Але теперішній польський уряд, підлягаючи зовсім впливам і директивам червоної московської імперіялістичної політики, затривожився, що порозуміння та співпраця польських та українських національних чинників може вплинути дуже поважно на зміцнення визвольного протибольшевицького фронту поневолених народів СССР, які борються за своє визволення і державну приналежність. Тому в тих урядових большевицьких колах вирішили за всяку ціну виселити всіх українців, щоб тим розділити й порізнити обидва народи, бо це потрібне сьогодні імперіялістичній політиці Москви.

Коли не вдалася спроба перевести виселення українців при допомозі терору міліції й організованих цивільних банд, польський уряд кинув у місяці вересні 1945 р. великі частини війська до акції насильного виселення українців. В той спосіб розпочалася з початком вересня нова хвиля терору проти українського населення, тим разом уже зовсім явна, незамаскована заслоною невідповідальних банд, бо переводили цю акцію військові частини. Треба зазначити, що командирами цих частин польського війська є майже виключно большевицькі офіцери в польських мундирах. Військо те оточує ночами українські села, на взір сумної пам'яті гітлерівських душогубів в часі недавньої німецької окупації, і примушує опісля населення до виїзду.

Тому, що українці не хочуть ніде добровільно виїздити, вояки цього польського війська, за наказом згори, грабують усе майно, страшать масовими розстрілами, часто б'ють, гвалтують жінок, стріляють невинних жителів, силою викидають з хат та чинять всілякі інші насильства й злочини.

В місті Перемишлі арештували єпископа української греко-кат. Церкви, Коциловського, за прикладом і взірцем большевиків, які арештували у Львові й вивезли на Сибір митрополита греко-католицької Церкви, Йосифа Сліпого, та всіх єпископів і багато священиків, а греко-католицькі Церкви віддали православній Церкві, яка тепер не є взагалі вільною релігійною організацією, а замаскованою інституцією большевицької поліції (НКВД-НКГВ). Заразом з єпископом Коциловськиім арешгували також багато інших інтелігентів, щоб примусити терором також українську інтелігенцію виїхати до совєтського червоного "раю", якого всі наші люди бояться і ненавидять цілою душею, бо знають не з теорії комунізму, книжок і пропаганди, а зі страшного досвіду, який перейшов український народ, перебуваючи більше 25-ти років під большевицькою владою, що Совєтський Союз - це одна велика тюрма народів і система безконечних концентраційних таборів, розстрілів та інших найстрашніших форм терору, властивих усім тоталітарним диктаторським режимам, доведеним до максимальних форм звиродніння.

Діються всі ті безправства й злочини над нашим народом в той час, коли всьому світові проголошено засади Атлянтійської Хартії, чотири величні свободи президента Рузвелта, статут нової міжнародньої Організації Об'єднаних Націй, названий міністром Стеттніюсом "світлою інституцією нового вільного світу", коли Президент Трумен проголошує початок Золотого Віку Свободи Людства, а найвизначніші державні мужі Великої Британії проголошують ті самі величні засади й запевняють своїм словом і честю, що будуть стояти твердо на стороні права й справедливости в світі.

Тим часом у відношенні до Українського народу, як цілості, і до нас, мешканців, положених за лінією Керзона, зламано явно й потоптано не тільки зобов'язання, наложені статутом нової міжнародньої Організації Об'єднаних Націй, але знищено навіть найскромніші засади християнської моралі й примітивної людської гуманности. Нам відмовляють навіть того права, яке має забезпечене в культурних дехократичних країнах світу кожна звірина й кожна жива істота.

Нас викидають насильно з наших хат і сіл, б'ють до крови й до смерти жінок, дітей і старих, кидають у вогонь живих людей, навіть немовлят, відірваних від грудей матерів, арештовують наших священиків і єпископів, грабують наше майно, стягають з бідних сільських жінок останню подерту сорочку, змушують виїжджати проти нашої волі до Совєтського Союзу на поневіряння і загибіль. У нас є багато сіл, які цілими місяцями перебувають з усім своїм мізерним добром, з жінками й дітьми, у вогких лісах, де в землі, в дебрах і водах змушені ховатися від дикого нелюдського терору, як у час нападів середньовічних кочових орд.

А роблять всі оті страшні гітлерівсько-неронівські злочини саме ті, які кричать облудно в усьому світі про свою "прогресивність", "соціяльний поступ", "світову революцію", що намагаються грати ролю "спасителів" людства від усього лиха й злиднів.

Ми, українці, жителі теренів, положених за лінією Керзона, боремося разом з цілим українським народом всіма силами проти цих насильств, не жалуючи трудів і крови, глибоко переконані втому, що наші безсмертні жертви в цій жорстокій боротьбі вийдуть на добре й користь усього людства, загроженого небезпекою тотальної тиранії, тим разом мальованої на червоно.

Одночасно звертаємося оцмм відкритим листом до Всього Культурного Світу в надії, що всі свободолюбиві народи й усі культурні, гуманні люди, до яких дійде наш голос, відізвуться на нього та підтримають героїчну боротьбу нашого народу проти варварського, людоїдського знищення, яким грозять нам большевицькі й польсько-большевицькі тирани.

В першу чергу звертаємо наш голос до тих представників великих західніх демократичних потуг, які проголосили й підписали наведений у витягах, на початку цього листа, статут Організації Об'єднаних Націй, в якому урочисто обіцяють вони боронити права народів і права людини.

Звертаємось до них з протестом, скаргою та гарячим апелем, щоб допомогли вони своїми силами перевести в життя проголошені від них великі засади людської Свободи й Справедливості.

В місяці жовтні, 1945 р. Представники всіх верств українського населення за лінією Керзона

В липні й серпні 1945 р. пересунулась через терен Закерзоння хвиля червоноармійських частин, що повертались з фронтів. Згідно з дорученням УГВР, Головного Командування УПА та Проводу ОУН, частини УПА та боївки українського підпілля виминають усяких зударів з червоноармійськими частинами і замість цього поширюють між ними масово летючки: "До офіцерів войска польскєго" , "До жолнєжи войска польскєго", "Бійці і командири Червоної Армії, переможці гітлерівської Німеччини" (остання російською мовою) і ін. Зрозуміло, що роз'яснювальна пропаганда УПА й українського підпілля знаходила належний відгомін і серед польського вояцтва.

Та большевицькі верховоди Москви й Варшави, зустрівшись з відмовою українського населення Закерзоння від добровільного виїзду з прадідних земель, рішили перейти до безоглядного, примусового виселення всіх українців. Для підготови тієї акції, польський уряд висилає осінню 1945 р. на українські терени Закерзоння військові частини, завданням яких було - прочистити терен від УПА.

Настрої, які панували тоді на цих теренах, характеризує допис польського майора Е.Г. "Коли кінець бандам" в польсько-комуністичному тижневику "Нове Горизонти", видаваному в Перемишлі, з дати 4. серпня 1946 р.:

"Військова частина 2. полк. Попки прибула до Перемишля під кінець 1945 р... Багато завдань має вона, але найважніше й основне - боротьба з бандитами. Що ж, коли військо стрічає тут великі перешкоди і то, на жаль, зі сторони, з якої треба б сподіватися якраз чогось протилежного. Тією перешкодою є брак співпраці місцевого громадянства з військом".

Автор описує далі наскок УПА на Орхівці під Перемишлем, в якому, на його думку, брало участь 500 повстанців, і пише далі:

"Отже ж це не шпилька! Десь ці люди мали зброю, десь діяв їх штаб, десь вони збиралися, якимись дорогами ішли до цілі наскоку. Мусів їх хтось стрічати, бачити, знати про них. А чи хтось про це повідомив вчас? Ні! І коли прийшов з трудом зібраний відділ війська, то, на жаль, ніхто не подав йому якоїсь конкретної допомоги, не потрапив, чи не хотів показати якихсь слідів...

Чому так діється, що до тепер, не зважаючи на переселення так великої кількости українців, - бандити дістають допомогу в багатьох селах, одержують провідників, постачальників, розвідчиків, шпигунів, зв'язкових, курієрів?

Чому такої допомоги не одержує (польське) військо від своїх земляків, від громадян, яких боронить? Гірше того: Чому так багато чесних поляків толерують, коли найгірші українські націоналісти підшиваються під польське громадянство? Чому не зголошують про знаних їм бандерівців? Терор українських фашистів є злим виправданням пасивности".

Акція польського війська не дала бажаних вислідів. Тоді польська влада стягає регулярні частини ВП, заступає їх спецвідцілами ВП, зложеними з комуністичного шумовиння і при їх допомозі починає 1. вересня 1945 р. переводити безоглядне примусове виселення. Збройні спецвідділи ВП окружують вибране село, силою викидають українське населення з хати і під дулами скорострілів відставляють їх до кордону, або до залізничних стацій. При тому важко побивано людей, а майно граблено.

УПА стає негайно в обороні українського населення. Акції відділів УПА були спрямовані на нищення й пошкодження шляхів комунікації, - зривання мостів, залізничих рейок, нишення залізничих стацій, - та на ліквідування переселенських комісій. Ось кілька прикладів тієї акції:

18. серпня 1945 р. у с. Ляхова зліквідовано відділ ВП, зложений з 20 бійців.

26. серпня 1945 р. на шляху біля Баряжа зліквідовано переселенчу комісію в складі 4-ох осіб.

1. вересня 1945 р. на шосі Белз-Баряж зліквідовано відділ МО, 19 польських поліцистів, разом з їхнім командантом.

15. вересня 1945 р. знищено міст на шосі Корониця - Будомир.

15. вересня 1945 р. розгромлено станицю ВП в Новій Греблі.

18. вересня 1945 р. пошкоджено міст на шосі Любачів - Рава.

19. вересня 1945 р. знищено міст біля Верхрати.

20. вересня 1945 р. знищено мости на шосі Чесанів - Брусно і Горнець - Брусно, залізничний міст на шляху Олешичі - Суховоля і два мости біля с. Тимці.

22. вересня 1945 р. перервано рейки на шляху Любачів - Ярослав і Олешичі - Нова Гребля.

25. вересня 1945 р. в с. Млинках зліквідовано трьох членів переселенчої комісії - полковника ВП і двох його співробітників.

5. жовтня 1945 р. відділи УПА зайняли залізничні стації Кристинопіль і Сокаль-Забуже. Стації і всі вагони, призначені на вивіз населения, знищено, а людей відіслано домів. На Бузі висаджено два мости, а в Кристинополі зліквідовано станицю польської міліції.

Мости знищено далі: 7. жовтня біля с. Загір'я, 12. листопада біля Жапалова, 21. листопада у Сухорові.

Більші акції проти ВП та МО переведено: 15. вересня 1945 - акція на містечко Олешичі; 28. вересня акція на станицю МО в Войтковій; 22. жовтня акція на Кузьмину і Вірчу; 28. жовтня на Ліщавку.

26. грудня 1945 р. відділи УПА обстріляли з гранатометів місто Перемишль.

Про розміри та значення цих акцій УПА говорить найкраще передана в "Нових Горизонтах" ч. 2. з датою 13. січня 1946 р. відповідь червоного маршалка Польщі Ролі-Жимєрського на інтерпеляцію посла Гловача, в якій він, признаючи, що закроєна на повне виселення українського населения Закерзоння акція останніх місяців 1945 р. піднесла відсоток виселених ледве до 65%, виправдував невдачу акціями "банд": "В часі акції ті банди, щоб перешкодити репатріяції населення, підняли боротьбу, знищуючи мости й залізничні рейки, а також спалюючи села. Дійшло до завзятих сутичок, у яких військо осягнуло дуже поважні висліди. Здобуття великої кількости зброї свідчить про серйозність тих боїв. Здобуто 31 машинових і 312 звичайних крісів, 179 автоматів, 110 пістолів і 1.768 гранат, велику кількість самоходів, возів, коней і корів".

А червоний прем'єр Осубка-Моравскі доповнив ці статистичні дані на сесії Краєвої Ради Народової: "У боях з бандами органи МО (Міліції Обивательської) понесли в 1945 р. такі страти: 1.411 міліціонерів убитих, 1.410 ранених і 940 полонених бандитами".

З початком 1946 р. дії УПА на Закерзонні кріпшають. Ось дещо з їх реєстру:

15. 2. 46 р. банда ВП напала на присілки с. Ваставне Храпи і Пискорі (Ярославщина) і зразу кинулася грабувати й арештувати українське населення. На польських бандитів зробив наскок вд Месники - 1. Сильним вогнем повстанцям пощастило виперти ворога із становищ, що він встиг був зайняти, та ввійти в село. Під час бою ворогові наспіла допомога силою 400 чоловік ВП, що квартирувало в с. Радава. Прибулі почали обстрілювати повстанців з важких кулеметів і гармат. Повстанці, утративши 3 убитими, відступили.

5. 3. 46 р. повстанці розігнали конвой із 70 вояків ВП, що вели на вивіз переселенців із сс. Тирява і Сільна і Самушова до Сянока. Селяни повернулися додому.

8. 3. 46 р. вд УПА провів бойову акцію на м. Любича (пов. Томашів), де в той час квартирувало щось із 900 чол. ВП. Повстанці, поділившись на три групи, виконали такі завдання: 1-ша група перетяла телефонічні сполучення, здобула залізничну станцію, звільнила велику групу переселенців, що перебували під ворожим конвоєм, спалила 80 вагонів; 2-га наскочила на головний військовий штаб, цілком знищила його приміщення, спалила урядові документи; 3-тя - вимінувала міст на лінії Рава Руська - Любачів та обстріляла густим вогнем сс. Тенетиська, Князі, де стаціонували Більші ворожі з'єднання. Ворожі втрати - 55 убитими, між ними 1 підполковник, 1 капітан, 4 поручники, 7 осіб переселенчої комісії, близько 70 поранених.

12. 3. 46 р. на залізничному шляху Олешичі - Нова Гребля повстанці пустили під укіс поїзд, яким їхало ВП з Ярослава до Томашова переселювати українців.

14. 3. 46 р. повстанці зробили на шляху Милків - Старе Село (пов. Любачів) засідку на банду ВП, що верталася, пограбувавши с. Милків. Ворог, утративши 16 убитими та 8 пораненими й залишивши частину пограбованого майна, панічно втік.

14. 3. 46 р. повстанці зробили засідку на шляху Ярослав - Любачів між присілками Бахурі - Томси. На засідку наїхало 2 автомашини пограничників; залоги їх зліквідовано. Ворог мав 17 убитих, між ними 1 майор енкаведист, 1 капітан, 2 поручники.

17. 3. 46 р. ВП заатакувало пвд УПА, що квартирував у с. Фельбах (пов. Любачів). Пвд відступив до лісу, де прийняв бій, в якому ворог утратив 17 убитими й багато пораненими. Пвд мав 1 убитого і 1 пораненого.

21. 3. 46 р. банда ВП напала на с. Улюч (Перемищина) та з місця почала його грабувати. В селі в цей час квартирували 2 відділи УПА, які зустріли бандитів вогнем. Убито 3 грабіжників і 1 поручника артилерії взято в полон. Повстанці перейшли до оточения ворога. Бандити зауважили це та почали панічно тікати в бік с. Добра Та тут чекала на них засідка, що вбила ще 5 бандитів.

25. 3. 46 р. пвд УПА знищив із засідки при гостинці Любачів - Горинець 8 бандитів ВП. Здобуто транспорт харчів.

28. 3. 46 р. вд Месники - 1 провів наскок на станицю (міліція обивательська) в с. Залусся (пов. Ярослав), де перебувало близько сотні польсько-большевицьких бандитів. Станицю цілком знищено і зруйновано. Ворог утратив 16 убитими. Відділ утрат не мав.

28. 3. 46 р. повстанці наскочили на станицю МО в с. Нове Брусно (пов. Любачів) і без власних утрат знищили 11 бандитів.

28. 3. 46 р. вд Месники - 2 наскочив на станицю МО в с. Лівча (пов. Любачів). Станицю знищено в бою, вбито 31 міліціянтів. Власні втрати 2 легко поранені.

28. 3. 46 р. повстанці наскочили на МО в с. Горинець (пов. Любачів) де перебували 22 польсько-большевицьких бандитів, між ними 7 енкаведистів. Після короткого бою ворог панічно відступив залишивши 13 убитих і 1 пораненого. Повстанці втрат не мали.

2. 4. 46 р. вд УПА зробив засідку на ВП з Бірчі, що постійно грабувало с. Тростянець. На засідку найшла група грабіжників, з якої у завзятому бою 14 убито й 16 поранено. У повстанців втрат не було.

15. 4. 46 р. пвд УПА зробив засідку б. с. Молодич (пов. Ярослав) на ВП, що попереднього дня палило українські хати у цьому селі. Із засідки знищено 10 бандитів, здобуто кулемет "Максим", кулемет МГ і іншу зброю.

16. 4. 46 р. повстанці зробили засідку на ВП на шляху Угнів - Річиця (пов. Томашів); знищено 12 бандитів.

16. 4. 46 р. повстанці без власних втрат знищили із засідки на шляху Угнів - Белз 12 польсько-большевицьких бандитів, між ними 1 поручник і 1 лейтенант НКВД.

18. 4. 46 р. 60 бандитів УБП (Ужонд Безпєченства Публічнего) напали на с. Конюша (пов. Перемишль), де заскочили 8 повстанців. Повстанців оточено. Вони боронилися до останнього набоя, і жоден не пішов в полон. У завзятому бою впали всі, крім важко поранених, з яких один зразу ж помер, а другого бандити замучили в Перемиській тюрмі. Не зважаючи на нелюдські тортури, він не тільки не зрадив жодних підпільних таємниць, а, скатований, плював опричникам у вічі.

22. 4. 46 р. вд УПА під командою к-ра Ш. провів бойову акцію на залізничну станцію в Угневі. В місті в цей час стаціонувало щось із 400 чоловік, ВП, крім цього на станції було близько 100 чоловік ВП. Повстанці підсунулися під самі ворожі стійки та бравурним наступом зайняли станцію і кілька прилеглих будинків, де стаціонувало ВП. Вояки ВП, більшість у самій білизні, панічно втекли. Повстанці спалили станційний будинок, будинки, де квартирувало ВП, і вагони на станції. Ворог мав щось 30 вбитих і кількадесять поранених. Здобуто багато зброї й амуніції. Повстанці мали 11 легкоранених.

24. 4. 46 р. вд Вовки зробили засідку на шосе Грубешів - Баряж на автоколону ВП. Із 18 авт ані одно не втекло від повстанців. Під час, коли після переможного бою з залогою цих авт, вбивши деяких з неї й деяких роззброївши, повстанці докінчували палити автомашини, над'їхало ще одне авто і танкетка, повні енкаведистів. Після завзятого бою повстанці розігнали енкаведистів і знищили танкетку. Ворог утратив 51 убитими. Здобуто зброю й амуніцію. Знишено 19 автомашин і танкетку. Повстанці втратили 1 убитого.

25. 4. 46 р. відділи УПА провели відплатну акцію на польське бандитське село В'язовницю (пов. Ярослав), де в цей час квартирувало 140 міліціянтів, 120 "штурмівки", 50 енкаведистів, 250 чоловік бандитської "самооборони", крім великого числа цивільних озброєних бандитів. Відділи повстанців під охороною власного сильного вогню вдерлися в село, де було зведено запеклі вуличні бої. У наслідок ворог був цілковито розгромлений, спалено 2/3 бандитського села. Знищено щось із 500 бандитів. Повстанці втратипи 8 убитими і 13 пораненими.

27. 4. 46 р. повстанці звільнили 8 фір переселенців із с. Команча (Лемківщина). Конвоїрів розігнано.

28. 4. 46 р. в лісі б. с. Шмітків (Грубешівщина), заскочені польсько-большевицькими бандами, пострілялися у безвихідній ситуації 11 повстанців з ройовим Дібровою. Два важко поранені, що попали в полон хоч зазнали недлюдських тортур, не зрадили жодних військових таємниць.

В квітні 1946 р. під містечком Плазів (Любачівщина) повстанці висадили в повітря поїзд оперативного відділу НКВД. Убито капітана НКВД і багато інших старшин і рядових енкаведистів.

5. 5. 46 р. повстанці наскочили на 300 бандитів ВП, що виселювали с. Хоробрів (Грубешівщина). Ворога цілком розгромлено. Він утратив 15 убитими, 5 попало в полон, яких звільнено. Здобуто багато зброї. Повстанці втрат не мали.

7. 5. 46 р. ВП найшло на табір цивільного населення в лісі б. с. Люблинець (Любачівщина). Повстанці, що також квартирували в цьому селі, стали в обороні мирної людности. Вони звели бій з ВП, в якому без власних втрат, знищили 16 польських бандитів та багато поранили. Ворог панічно втік.

9. 5. 46 р. групка українських повстанців та кілька місцевих селян прогнали сотню ВП, що грабувала с. Полянки (пов. Лісько).

12. 5. 46 р. вд УПА убив з засідки біля м. Балигород (пов. Лісько) 10 солдатів ВП і багато поранив.

12. 5. 46 р. повстанці на шляху Угнів - Корчів підмінували поїзд, в якому їхали енкаведисти. Було вбито щось 50 енкаведистів та знищено кілька везених гарматок і скорострілів. Крім цього в бою знищено ще трьох енкаведистів.

13. 5. 46 р. повстанці під ком. к-ра М. зробили засідку б. с. Габківці (пов. Лісько). На засідку наїхало авто з большевицькою переселенчою комісією. Авто спалено і знищено 19 польсько-большевицьких бандитів. Між ними 2 майорів і 2 поручників.

13. 5. 46 р. відділ УПА звів бій з сотнею військ НКВД і частиною кіннотників НКВД в Долгобичівському лісі (Грубешівщина). Ворога оточено і розгромлено. Він мав близько 30 убитих і багато ранених.

15. 5. 46 р. повстанці звільнили переселюваних селян із села Добра (Бірчавщина).

15. 5. 46 р. ВП спалило 41 господарсто в с. Ветлина (пов. Лісько). Вбито 1 селянина, масово пограбовано людей, пограбовано церкву. Вертаючись із села, звідки прогнала його місцева боївка, між селами Крива і Довжиця наскочило воно на засідку вд УПА під ком. к-ра М. Повстанці вбили понад 30 бандитів, понад 20 були поранені.

18. 5. 46 р. повстанці знищили із засідки на шляху Радава - Воля Гордянська (пов. Ярослав) 19 польсько-большевицьких бандитів, між ними 1 поручника і 1 капітана.

28. 5. 46 р. повстанці із засідки на шляху Гребенне - Потоки (пов. Томашів) знищили 10 енкаведистів і 10 поранили.

Вночі з 27. 5. 46 р. відділи УПА і військові частини польського підпілля провели спільний наскок на м. Грубешів. Здобуто міцно укріплені бльоки будинків НКВД і знищено їх. В бою з енкаведистами багато їх убито. Здобуто і знищено будинок УБП, а членів УБП повбивано або роззброєно, інші розбіглися; знищено приміщення пошти і інші урядові будинки. Звільнено в'язнів. Ворожі втрати вбитими понад 30 чоловік УБП і ВП, 1 майор НКВД, кілька працівників ППР, багато еикаведистів (числа годі було встановити, трупи НКВД вивозили критими автами вночі) та багато поранених. Здобуто різні документи. Втрати українських повстанців 1 вбитий, польських відділів - 4 вбитими і 3 пораненими.

28. 5. 46 р. частині відступаючих зі Грубешова вд УПА довелося вести бій у Метелинському лісі з великою бандою енкаведистів і ВП, що квартирувало недалеко лісу й тепер, опам'ятавшись, кинулося переслідувати відступаючих повстанців. У завзятому бою було вбито 32 енкаведистів і 6 чоловік ВП. У повстанців - 3 убиті, 5 ранених.

28. 5. 46 р. вд УПА звів великий бій з бандою ВП б. с. Воля Крецівська (Перемищина). У бою брали участь 2 ворожі літаки. В наслідок бою ворога було розбито. Він утратив б. 40 убитими і багато пораненими. Декількох вояків ВП полонено. Їх після пропагандивної гутірки звільнено.

29. 5. р. вд УПА заатакували ВП на постої б. с. Купна. Ворога розбито і переслідувано аж під Бірчу. Він утратив 15 убитими, між ними 1 поручник. У повстанців 1 убитий.

29. 5. 46 р. після наскоку на Грубешів ворогові наспіла сильна військова допомога з Холму, Люблина та Замостя. Одна з таких груп КБВ (Корпус безпєченства вевнентшнего) з Люблина зустрінулася з вд українських повстанців б. с. Діброва, а пізніше б. колонії Вишнів. В обох випадках з ворогом було зведено короткі запеклі бої, в яких він панічно залишив бойовище. Втрат ворога в першому бою не устійнено, в другому - близько 10 чоловік убитими. Повстанці втратили 2 убитими.

11. 6. 46 р. вд УПА звів бій з великою бандою ВП в околиці сіл Розпуття - Завадка (Лемківщина). В бою ворог утратив понад 10 убитими, повстанці - 7 убитими.

14. 6. 46 р. вд УПА взяв у полон 78 вояків з підстаршинської школи ВП. Після роззброєння їх, по кількагодинній гутірці, звільнено.

27. 6. 46 р. велика банда наскочила на табір підстаршинської школи УПА в лісі б. сс. Конюша - Корманичі (Перемищина). У завзятому бою було знищено (за даними ворога) 34 польсько-большевицьких бандитів. Між ними знищено 2 поручників і 3 підпоручників, багато взято в полон. Здобуто багато зброї.

Вночі з 5-6. 7. 46 р. повстанці зробили наскок на станицю МО (Міліція Обивательська) в с. Гладишів (пов. Горлиці). Спалено станицю і будинок волости. Знищено командпнта МО та його заступника. Міліціянтів роззброєно і після пропагандивної гутірки звільнено. Здобуто архів і зброю.

12. 6. 46 р. вд УПА звів бій з бандою ВП в долині між селами Ясенів - Поруби (Перемищина). Ворог залишив на бойовищі 6 убитих та 17 поранених.

24. 6. 46 р. відділи УПА звели великий бій з польсько-большевицькими бандитами в с. Явірник (Бірчанщина). Ворога розбито. Він мав 51 вбитих і 83 поранених. Втрати повстанців - вбитих і 16 поранених.

24. 7. 46 р. вд УПА зробив засідку на банду ВП в лісі б. с. Березовиць (пов. Сянік). Було вбито 8 бандитів, крім цього ворог мав 7 важко поранених, що померли в лічниці. Здобуто зброю, амуніцію і багато харчів. (За органом УГВР "Самостійність", 1946 р.)

Характер і форми цих боїв схоплює опис наступу на Грубешів, (поданий в краєвій літературі і передрукований в органі ЗЧ ОУН "Визвольна Політика" ч. 1-2, січень-лютий 1947 р. та в журналі "До Зброї" ч. 7-8, листопад-грудень 1946 р.), що його нижче подаємо:

ЗВІТ З АКЦІЇ НА МІСТО ГРУБЕШІВ

переведеної в ночі з 27 на 28 травня 1946 р.

На конференції представників УПА з пердставниками "ВІН"-у ("Вольносць і нєподлєглосць") дня 18. 5. 46 р. представники ВІН-у запроєктували спільну акцію на м. Грубешів, в цілі знищення тих ворожих інституцій, які шкодять обом народам та тероризують польське і українське населення і підпільні організації, й в цілі надання нашій співпраці конкретного характеру. Встановлено, що акція має відбутися з 27. на 28. 5. 1946 р. В акції в місті мали взяти участь відділи УПА, розвідку, застави і теренових провідників мав дати "ВІН". Представники "ВІН"-у настоювали головно на знищенні НКВД. Обіцяли взяти участь в акції в силі одної сотні Усталено збірний пункт і розпізнавальні знаки. Представники "ВІН"-у передали плян Грубешова з означенням ворожих об'єктів і подали стан ворожих сил.

1. НКВД - 150 люда квартирує в двох бльоках домів, обдротовані і підготовані окопи. Стійки від вулиці і від городів поза дротами. (Ці дані різнилися від наших даних про 250 НКВД-истів, які ми дістали на підставі зізнання НКВД-иста, зловленого в бою з УПА дня 14. 5. 1946.

2. УБП (Ужонд Безпєченства Публічнего - прим. Редакції) коло 60 осіб. Будинок мурований, обдротований від вулиці має мурований паркан - висота 2 метри.

3. МО (Міліція Обивательська - прим. Редакції) - до 60 осіб - 2 малі будинки.

4. Штурмівка - до 20 осіб.

5. Охорона команданта міста (штурмівка) - до 40 осіб.

6. Виселенча комісія - 12 осіб (з пістолями).

7. ВП (Войско Польське - прим. Редакції) - за містом в кошарах - до 300 осіб.

8. Дім ППР (Польська Партія Робітнича - прим. Редакції).

Представники "ВІН"-у ствердили, що ВП участи в бої не візьме. Всі дані об'єкти були розположені в одній частині міста, дуже близько себе, що дуже ускладнювало оперування поодиноких груп.

Наша підготова

На відправі з к-диром В. дня 24. 5. постановлено акцію перевести. Акцію ускладнювало те, що наша розвідка донеспа, що "ВіН" голосно про цю акцію говорить, що багато польського населення знає про акцію і про замовлену на 24. 5. збірку членів АК. Це все грозило, що наші пляни ворог розшифрує.

На підставі вирішено, що на збірному, вихідному до акції пункті буде д. Пет. Дун. і спільно обговорить з представниками "ВіН"-у плян акції. - Д. Пет. відповідає за організування безпеки перед акцією. За переведення акцій відповідає д. Пр. Назначено збірний пункт відділів на день 25. 5., і боєві розпізнавальні знаки. Постановлено, щоб взяли участь в акції кращі вояки, добре одіті, належно пропагандивно підготовані, щоб гідно репрезентували наші збройні сили перед сусідами.

Дня 25. 5. 46. на збірному пункті зібралися відділи і б. СБ. (боївка Служби Безпеки - прим. Редакції). К-дир Б. перевів перегляд і спільно відсвятковано свято 23. травня. Ніччю перемаршовано на збірний пункт 6 км. від Грубешова, де мали бути відділи "ВіН"-у. Стріча з їхньою стежою мала бути на мості на р. Гучва, але там нікого не було. Розложено відділи в боєво-охоронному характері. Приготонано кулеметні гнізда. В лісі відділів, "ВіН"-у не було. Їх представник приїхав 27. 5. рано і сказав, що відділи є в дальших лісах, прийдуть вечером, а в 12 год. приїдуть к-дири "ВіН"-у для обговорення пляну наступу.

Стріча з сусідами і обговорення плану акції

Представники "ВіН"-у, офіцери, приїхали фірою на означений час. Представилися: Вк., довудца обводу, к-дир їхньго війська, кап. Вр. до усталення пляну, пор. М. - к-дир оперування в місті, пор. С. - к-дир застав поза містом. Всі вищі, як середнього росту. Вк. і Вр. вбрані в цивільне убрання, скромно. Пор. М. і Сьлєпи в військових уніформах, убрані скромно. Всі озброєні в пістолі, кап. Вр. - ППС, і М. - КБН.

Привітання відбулися в приязній атмосфері, взаємно частували себе тютюном. Скликано командирів поодиноких груп, постелено коци і розпочато укладання оперативного пляну. Представники "ВіН"-у представили теренові умовини і розклад ворога. Укладання оперативного пляну передали нашим представникам, кажучи, що не знають нищівної сили торпед і можливости іхнього поцілу. Заявили, що на себе беруть обезпечення поза містом, будуть брати участь в акції, самі хочуть нищити УБП, роззброїти МО, знищити ППР, і дадуть провідників по всіх інших опірних пунктах ворога. Гарантували, що ВП не візьме участи в бою в жоднім випадку, а буде сидіти тихо. Проєктів було багато, представники "ВіН"-у займали становище більш пасивне. Врешті укладено поверховий плян акції. К-дир Пр. з к-дирами відділів УПА встановили подрібний плян акції на НКВД, розміщення застав і інших бойових груп, і передано це до дискусії, що й прийнято. На УБП призначено ще одно технічне звено з торпедами.

Підвідділи УПА в силі:

120 осіб плюс 2 технічні торпедні звена плюс 30 люда резерви - наступ на НКВД, 15 люда, боївка Я. - обстріл з крила. К-дир наступу - Пр.

Воєва група "ВіН" - 25 люда плюс наше техн. торпедве звено на УБП. - К-дир пор. М.

МО роззброїть "ВіН" сам.

Виселенча комісія - 20 люда - б. СБ., к-дир О. (наші).

Приватні мешкання урядовців з УБП - 10 з "ВіН"-у, 2 наших.

Знищення пошти і застави, щоб нас не окружило НКВД - боївка Х.

Застава на холмськім мості - б. СБ.

Відділ к-дира Б. - забезпечення від ВП.

Застава в метеленському лісі і спалення мосту в Вербковичах - "ВіН" в числі 25 люда.

Застава від Холма - на роздоріжжі Грубешів - Холм - Городно - 25 люда "ВіН".

Черничин - застава від Сокаля - "ВіН" - 20 люда.

Дрібніші застави - "ВіН".

Подано боєві клички і боєві завдання поодиноких груп. Встановлено час наступу. Починає мала група, яка атакує НКВД. Враховано всякі евентуальності. З нашої сторони - к-дир акції Пр., з польської сторони - кап. Вк.

Представники "ВіН"-у від'їхали. З к-дирами поодиноких груп зроблено відправку і точно пояснено плян акції, розміщення ворога і завдання поодиноких груп. Опісля це саме зроблено з роєвими. Перед вечером зроблено збірку з усіма боєвими групами, повідомлено про акцію і назначено завдання поодиноких груп. Передано плян Грубешева кожному з к-дирів, і він познайомлював свою групу зокрема. Перед заходом сонця прибули відділи "ВіН"-у, зайшли на поляну, де була наша збірка, і дістали команду "свобідно". Посідали і курили. Веселі, убрані в військові уніформи ВП, або шиті з дреліху. Виглядали репрсзентативно. Наші відділи вже також мали "свобідно", і між стрільцями нашими і "ВіН"-у почалася розмова, пізнавали себе, оповідали про минулі стрічі - коли ми ще були ворогами. Варта підмітила, що зверхній вигляд відділів "ВіН"-у був більше репрезентативний, як наших. З польським відділом прибув політ. реф. з Варшави - П. О.

Кілька хвилин спочинку, останні накази. Відділи "ВіН"-у як розпізнавальні знаки насадили на рукави приготовані попередньо червоно-білі опаски. Наші стрільці зробили опаски з хустинок (білі). Відійшли. Перед Грубешовом остання розвідка - в місті спокій, ніхто нічого не сподівається.

Проведення акції

Всі боєві групи увійшли непомітно в місто. Ворожі варти погано пильнували і ніхто нічого не сподівався, в місті Зловлено 5 вояків МО і придержано (група Вовки І.). Відділи прийшли на призначене місце багато пізніше, як було передбачено (12,5 год.). До того провідннк "ВіН"-у, який проводив на означене місце групу "Вовки І", помимо кількакратного пояснення, де мав завести, завів її в таке місце, де грозив сильний обстріл ворога і своїх. (Ця група мала почати наступ). Група хотіла перейти з гори на призначене місце, але це було неможливо, зайняла більш вигідне місце, початок год.1,30.

НКВД: група УПА з півдня підсунулася під самі дроти, а деякі і в окопи НКВД. Поставлено торпедник на становищі. Наші становища були розложені півколом довкруги НКВД. Друга група, два рої, була з півночі (не згідно з пляном). Один рій, як охорона торпед, перед штабом НКВД, другий на становищах, на яких мав бути Яс. Перша торпеда вдарила в будинок, де було військо НКВД. Друга група, два рої, була з півночі міста. Будинки НКВД вкрив пил з розірваних торпедою мурів. Другу торпеду пустив стрілець В. і бунчужний - "Вовки ІІІ". - Також цільна. Ще пущено 4 торпеди, з цього дві цільні. Частина НКВД вибігла на становище з південної сторони і відкрила воронь з двох "Максимів" і іншої зброї, але їх зразу знищено перехресним кулеметним всгнем гранатами і "гарлачем". Вкінці стріляв лише один "Максим", але його становище було призначене на обстріл другої, східньої частини терену, і через погане поле обстрілу, не робив жодної шкоди нашим відділам. Північна група лише завважила, як деякі НКВД-исти втікали на схід, у місто. Другий рій, з відділу Зом. (кулеметчик С.) обстрілював втікачів з будинку УБП, два впало, три повернулися назад. Незабаром НКВД почало пускати ракети з міста. Як ми довідалися опісля, в місті було коло 20 авт ЧА, які верталися десь з Німеччини. Бій тривав коло 1,30 год. Як почало світати, дано знак до відступу.

УБП: з гуком першої торпеди група М. з б. СБ. В. почала наступ на будинок УБП. Заатаковані втікли нагору, де їх нищено кулеметним огнем, решта втекла з камениці, інших знищено в середині. Будинок здобуто наступом. Випущено в'язнів, а будинок із актами спалено. АК-івці билися дуже добре. МО - не розроблено, Виселенчої Комісії не знищено, тому, що там була сильна охорона з кулеметами, і вона не дала доступити до будинку, а розвідка "ВіН"-у донесла неправдиві відомості (з пістолями).

Приміщення ППР знищено, забрано документи, зліквідовано кілька працівників, які там були.

Знищено пошту. З нашої огорони був ранений інструктор - "Вовки ІІ", - Б., 2 з "ВіН"-у, один з б. СБ О. вбитий під час перестрілки з переселенчою комісією.

На знак ракети почато відступ. На холмському мості вбила група "Вовки І" - майора НКВД (пізнано по пагонах) та 3-ох вояків з ВП. Вони ранили роєвого П. Тут же танкетка заатакувала відступаючу групу пор. М. Був з нашої сторони вбитий В., підреф. СБ. зі сторони "ВіН"-у - чотири вбиті, три ранені. Задня частина "ВіН"-у розбіглася і одинцем пізніше пробилася додому.

Втрати ворога: УБП і ВП - понад 30 осіб.

Розброєно 5 МО. Вбито кілька працівників ППР.

НКВД: здемольовано торпедами майже цілі приміщення НКВД - жертв не устійнено. Розвалено будинки в двох місцях і частину бараку. Вбитих забрано ніччю, а не знати, що було в тих частинах будинку, які знищено.

Бій в Теребінському лісі

Найперше відступив відділ "Вовки І", опісля відступили інші відділи і б. СБ. На збірному пункті лишився ще д. Пр., д. Дун. і Г., бо не вернула ще б. СБ. Я. Коли Я., перейшов шосу в метеленському ліску, над'їхало кілька авт НКВД і ВП з Грубешова (Ворог уже вспів спам'ятатися і зорганізуватися) і обстріляли відділи. В тім місці не було доцільно приймати бою, і дано наказ до відступу в напрямі теребінського лісу, 2 км. від ліску ворог вже був на віддалі цільного стрілу і почав обстрілювати відсгупаючу розсгрільну. Відстрілюючись відступлено аж до території лісу. В часі відступу двох наших ранено - одного легко, другого тяжче. На краю лісу швидко привернено боєвий порядок і прийнято оборону. Наспіла ворожа танкетка. Наступ відбито, скоростріли на танкетці знищено. Тут також був відділ "Вовки І". В бою було три вбитих і 3 ранених, в тім к-дир Пр. Ворог заліг, обстрілював наші становища і не наступав. Відділи почали відв'язуватися. На кінець лишився ще відділ "Вовки" ІІ і ІІІ". Вони відступили коло 200 м. в ліс і залягли. За якийсь час зі сторони лісу, в напрямі нашої розстрільної, почав зближатися ворог, який хотів нас окружити. Ворога підпущено на близьку віддаль і прийнято гураганним вогнем. Ворог почав панічно втікати. Наші відділи відв'язалися в іншому напрямі. Бій тривав від 4,20 до 6,30.

Втрати ворога: 32 НКВД і 6 ВП вбиті (подали з "ВіН"-у). Наші втрати: 3 вбиті, 5 ранених.

29. 5. коло 8 год. ворог дістав підкріплення з Люблина, Холма та Замостя, і почав погоню за відділами, але не попав на сліди. Група Я., під командуванням Дум. і І., відступила в метеленський ліс. Під лісом почав хтось стріляти. д. І. вислав 4-ох боєвиків в розвідку на колонію, щоб розпитати, що діється довкола. Ворог був уже на краю ліса, і, коли стрільці вийшли на поле, почав по них вогонь. Тут згинуло 2-ох, в тім д. Горинь. Група відступила до лісу коло діброви, де получилася з частиною відділу Д. По обіді подано, що зближається ворог КБВ (з Люблина). Розложено розстрільну. Підпущено ворога на близьку віддаль. На наказ к-дира Д. ворога прийнято гураганним вогнем. Ворог почав панічно втікати. Відділ відв'язався. Як почало смеркати, відділ почав відступати в південний терен. Коло колонії Вишнів завважено, що в нашу сторону зближається ворог. Частина відділу залягла, частина ще стояла. Д-ий почав перекликатись з ВП, питаючи хто є з ВП. Відповіли, що КБВ "з Люблина" - "А то хто?". - "Войско Варевжа, пор. Дунайскі". Ворог не сподівався підступу, машерував дальше. Коли ворог підійшов на близьку віддаль, прийнято його гураганним вогнем. Ворог панічно втік, лишаючи 10 вбитих. Наші відділи відв'язалися.

Втрати ворога: (Перший бій не провірено). Другий бій - 10 вбитих.

На окрему згадку заслуговують три наступи на Бірчу, особливо ж третій наступ, переведений з'єднаннями УПА під командуванням полк. Коника 6-7. січня 1946 р., та бої відділів к-рів Хрена й Мирона з гарнізонами погранвійськ в березні 1946 р. Місто Бірчу перемінила була польська МО в свою випадову базу проти українського населення, оточивши місто з усіх сторін укріпленими бункрами, випосаженими тяжкою зброєю. В місті перебувало тоді 1.500 бійців ВП, МО та НКВД. Повстанці знищили сім ворожих бункрів, ввійшли в місто і нищать різні ворожі приміщення. Ворог втратив 70 вбитими і понад 150 раненими, по стороні повстанців впало 23 бійців, між ними й командир полк. Коник і сотенний Орський, а 22 було ранених.

Б боях з погран-військами ВП відділи Хрена й Мирона розбили в днях 28-31. березня 1946 р. всі гарнізони ВП на польсько-словацькому кордоні, понад 150 ворожих вояків взяли в полон; велика кількість польських вояків втекла на Словаччину, де їх роззброєно й інтерновано.

20. березня 1946 р. курінь Хрена та курінь Мирона спільно перевели наступ на Яселко, де зібрались були відділи погранвійськ та МО з Радошиць, Лупкова та Команчі. Ворога окружено й цілковито розгромлено. В бою вбито 24-ох вояків ВП, трьох ранено, а 79-ох, в тому 12 старшин і 32 підстаршин взято живими в полон. В архіві знайдено докладну характеристику кожного члена ВП; на підставі цих даних 20-ох полонених звільнено, решту, які вславились паленням і мордуванням українського населення, розстріляно. Здобуто 2 міномети і 120 стрілен до міномета, 8 кулеметів, 15 крісів-снайперів, 64 кріси, 40 автоматів, 10.000 штук амуніції, 20 пістоль, 37 пар коней, пограблених в селян та велику кількість білля, взуття й уніформів.

22. березня 1946 р. відділ Дідика перевів акцію на Команчу, але залога ВП силою 80 люда при появі УПА втекла до Лупкова. Повстанці зищили приміщення МО та ВП та залізничу стацію з 40 вагонами, призначеними для вивозу виселенців.

23. березня 1943 р. втекла теж при появі УПА залога Радошиць.

26. і 27. березня 1946 р. повстанці заатакували Лупків. Згрупованим у Лупкові погранзаставам ВП, силою 250 люда, вдалось аднак прорватись і втекти на Словаччину, де Їх інтерновано.

26. березня 1946 р. відділи Хрена і Мирона розгромили в Височавах, Кожушному і Щавнім відділ ВП, силою 180 люда. В бою вбито 31 ворога, понад 40 ранено і 31 вояків та 2 старшин взято в полон. Здобуто 6 кулеметів, 1 гранатомет, 25 крісів, 7 ППС та багато муніції й білля.

30. березня 1946 р. відділи Хрена й Мирона звели веллкий бій - з 32-им полком ВП в селах Середнє Велике і Лукове. В запеклому бою ворог втратив 31 вбитими й кількадесять раненими. Ворогові не вдалось окружити повстанців, які при появі літаків відступили в ліси.

Про всі ті дії писала, очевидно зі своїм підходом і в своєму насвітленні, польська преса, як от: "Дзєннік Жешовскі" з вересня 1946 р. (помістив інтерв'ю з ген. Роткевичем, командуючим військ, що боролись проти УПА. на Закерзонні); "Польска Збройна", 8. VІІІ. 1946 р. ("Конєц Дам'яна"); "Нове Горизонти", 25. VІІІ. 46. ("Посилені наскоки бандерівців"); "Дзєннік Польскі", 25. VІІІ. 46 р. ("Язва бандитизму в Горлицькому повіті"); "Глос Люду", 28. VІІІ. 1946 р. ("Ржешуф бореться з бандитизмом"); "Ржечпосполіта", 3. ІХ. 46 р. ("Про що мріє УПА"); "Дзеннік Ржешовскі", 2. ІХ. 46 р. ("Знищення радіовисильні УПА"); "Дзєннік Ржешовскі" , 12. ІХ. 46 р. ("Як розбито грізну банду Семена"); "Пшекруй", 15-21. ІХ. 46 р. (довгий репортаж: "По слідах бандерівців"); "Трибуна Роботніча", ч. 22, 1946 р. ("200 забитих - кількасот поранених. Акція військових відділів проти бандерівців"); "Нове Горизонти" 13. Х. 46 р. ("Успіхи в боротьбі з бандерівцями").

Ствердивши неуспіх акції примусового виселення, польський уряд проголошує 15. червня 1946 р. акцію "репатріяція" українців з Закерзоння закінченою і визначає решту населення, яка залишилася на 3акерзонні, польською.

Але, як скоро виявилось, це був лише тактичний маневр. Ворогові йшло про перегруповання сил та випрацювання й підгоговку нової тактики.

В березні 1947 р. на Закерзоння приїхав заступник Жимєрского, міністер Свєрчевскі, комуністичний герой еспанської війни, щоб на місці запізнатись з положенням і випрацювати новий плян дій проти УПА. Та 28. березня 1947 р. на шасі між Балигородом і Тісною відділ УПА під командуванням Хрена розбив охоронний відділ Свєрчевского і зліквідував його самого. (Свєрчевскому улаштовано в Варшаві державний похорон з участю офіційних представників всіх комуністичних держав).

Місяць після цього, 28. травня 1947 р. підписано в Варшаві польсько-чесько-московський договір про спільні військові дії Польщі, Чехословачини й СССР проти УПА. Ті дії пов'язано з новою акцією примусового виселення понад чверть мільйона українців, які ще залишились на Закерзонні.

Згідно з цим договором большевики кинули з Львівської воєнної округи одну панцерну дивізію та спеціяльні протипартизанські загони й забльокували погранвійськами українсько-польський кордон, чехи вислали одну гірську бригаду, а поляки моторизований корпус, зложений з трьох дивізій, та відділи КБП (Корпус Безпеченьства Публічнего, - польська намістка спец-відділів НКВД). Всі три військові з'єднання комуністичних держав мали в диспозиції всі роди зброї: артилерію, танки, літаки та панцерні вози. Офензивою керував сам червоний маршал Польщі Роля-Жимєрскі при допомозі ген. Моссора як командира військ і Радкевича, міністра польської поліції.

Акція була спрямована головно проти Лемківщини й Перемищини, що їх відрізано від польських теренів сильною смугою польських поліційних частин. Розташувавшись в терені, польські війська приступили до повного виселювання всього не лише українського, але и польського населення з терену дій. Українське населення відтранспортовувано під сильною військовою ескортою на "Зємє одзискане", в південну Прусію і на Шлеськ, а Польське населення вглиб Польщі.

Після місяця тієї акції вся Лемківщина, Перемищина й Ярославщина обернулась в безлюдну пустелю: цивільне населення цих теренів було виселено до одної душі. Всякі харчеві магазіини зліквідовано. Після цього приступлено до великих акцій на ліси. Відділи УПА ставили подивугідний спротив ворогові.

Та їхнє положення стало надзвичайно важким не лише із-за величезного насичення терену ворожими військами, але ще більше із-за повного обезлюднення терену, що надзвичайно ускладнило проблему прохарчування, тим, більше, що в новій ситуації відділи УПА були змушені до безустанних перемаршів.

Крім цього, повне виселення українського населення позбавило збройну боротьбу УПА на цих теренах основної цілі. Тому, Командування УПА дає доручення застановити дальшу збройну бортььбу на Закерзонні. Деякі відділи одержують завдання іти в рейди на захід, решта - повинна перейти на терени УССР.

Всі відділи на Закерзонню розчленовуються на менші підвідділи і серед надлюдських зусиль, в безнастанних боях з величезною перевагою ворога, видержуючи голод і труди далеких маршів, прориваються з ворожого перстня і переходять - одні в рейди на захід, а інші, безпосередньо або через Словаччину, до УССР.

Так заgінчилася геройська боротьба УПА на Закерзонні, якою не тільки вкрито славою українську зброю, але, насамперед, створено надзвичайно важливий історично-політичний документ боротьби українського, автохтонного населення Закерзоння проти злочинного, насильного виселювання його з його прабатьківської землі.