Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Реферат на тему

Музеї – “пам’ятники діянь на загальне добро”

Якщо намагатися встановити, скільки ж років існує саме поняття благодійництво взагалі, і, як його невід’ємна частина, меценатство – покровительство наукам і мистецтву, то перш за все з пітьми століть виринає постать Гая Цильнія Мецената. Саме ім’я цього багатого римлянина доби імператора Августа (I ст. до н.е.) стало загальним. Виходець зі знатного етруського роду, що належав до стану вершників (другого стану після сенаторів, з майновим цензом 400 тис. сестерціїв), Меценат, не маючи офіційних посад, був наближеним до імператора, виконував низку його політичних, дипломатичних та приватних доручень, у відсутність імператора Августа керував державними справами, тобто був найвпливовішим і найкращим його другом і помічником [16].

Як свідчили сучасники, Меценат був позбавлений почуття честолюбства, заздрості, недоброзичливості, був вільний від низькопоклонства й запобігання. Свою близькість до Августа він інколи використовував, щоб утримати неприборкані пориви імператора до здійснення незліченних страт. В історію ввійшов його вигук, звернений до Августа, готового підписати чергову серію смертних вироків: «Так годі ж тобі, м\\\\'ясник!» [22]. Саме у цього знатного римлянина знайшли заступництво кращі поети того часу – Вергілій, Горацій, Проперцій [19]. Він обдаровував їх маєтками, захищав від свавілля чиновників, усіляко опікував. Особисто він, віддаючись насолодам у такій мірі, що навіть розбещеним римлянам «віку Августа» вони здавалися надмірними, прилучав до цієї розкоші й достатку поетів, учених, музикантів і художників. Ім’я Мецената перетворилося на загальну назву людини - заступника наук і мистецтв. Поети присвятили йому цілий ряд своїх віршів, але й без цього справи Мецената, як висловився римський філософ Сенека, були красномовніші будь-яких слів. Таким чином, якщо брати діяльність Мецената за відлік, добродійність нараховує вже понад 2000 років, і продовжує залишатися актуальним явищем сучасності.

За минулі тисячоліття людство продемонструвало світу безліч прикладів «меценатства» й «діянь на загальне добро». Існує чимало досліджень, науково-популярних видань, присвячених історії благодійництва, колекціонування, меценатства. Історіографія з цієї проблеми охоплює видання ХІХ – поч. ХХІ ст. Серед них як книги узагальнюючого характеру [7; 10], так і ті, що висвітлюють діяльність окремих осіб у певних галузях життя або історію навчальних закладів, музеїв, медичних установ тощо. Деякі з них наведені у бібліографії. Окремі сторінки з історії благодійництва, меценатства, колекціонування в Катеринославській губернії висвітлені у статтях музейних співробітників, журналістів, краєзнавців Дніпропетровщини [20]. В Дніпропетровському історичному музеї зберігаються архівні матеріали (листи, дарчі акти, звіти), які дозволяють простежити історію меценатства в галузі музейної справи в краї.

Книги з історії музейної справи в Україні, про заснування й діяльність конкретних музеїв, містять значну інформацію щодо фактів меценатства й благодійництва [15]. Фактично ця галузь без приватного колекціонування й пожертвувань не мала б свого розвитку, бо історія кожного музею – це окрема і цікава сторінка меценатсько-подвижницької діяльності представників різних верств населення. Для окремих промисловців і купців, зокрема Російської імперії Х1Х – початку ХХ ст., меценатство, філантропія, добродійність ставали немов би фамільною справою, як, наприклад, для Бахрушиних (власників шкіряної й сукняної фабрик), Солдатенкових (купців-старообрядців), Щукіних (торговців бавовняною пряжею й тканинами), Третьякових (купців і льонопромисловців), Морозових (текстильних фабрикантів), Мамонтових (купців), Терещенків (українських землевласників і цукрозаводчиків), Симеренків, Ханенків, Тарновських, Скаржинських, Галаганів (українських землевласників) та інших [7; 10]. Тільки в часи незалежності в Україні розпочався процес повернення пам’яті про колишніх добродійників, меценатів, коштом і зусиллями яких створювались художні, історико-краєзнавчі, археологічні, церковні музеї у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Львові та інших містах і місцевостях.

Показовим прикладом меценатської й взагалі подвижницькоїдіяльності на благо культури й мистецтва було створення Московського музею образотворчих мистецтв ім. О.С.Пушкіна (в 1912 р.). Дітище професора історії І.В. Цвєтаєва, цей музей виник на пожертвування приватних осіб. Тільки заводчик, землевласник і аристократ Ю.С. Нечаєв-Мальцев витратив на його будівництво й придбання для нього колекцій більше 2 млн. рублів [9, с. 103]. Люди, які давали гроші, не часто жертвували за власним спонуканням, набагато частіше їх доводилося завзято й уміло переконувати. Однією зі знахідок І.В. Цвєтаєва в цьому плані було увічнення імен жертвувателів у назвах залів музею, створення яких вони фінансували. У такий спосіб вдалося одержати майже по 30 тис. рублів від фабриканта А.Арманда, дворянина Муромцева, двоюрідного брата Сави Морозова – Михайла Морозова, власника Нікольської мануфактури І.Колесникова [9, с. 99]. При відмовах у пожертвуванні І.В.Цвєтаєв не впадав у розпач, не складав рук, а дотримувався поради директора Політехнічного музею Богданова: «Не дають, ідітьдо сусіда». Особливо важко було “пробити” купців, які, як писав в одному із своїх листів Цветаєв, «пропивають і проїдають дивовижні гроші, а на мету просвітню жаль і п’ятиалтинного... Одяглися в оксамит, набудували палат..., а усередині грубі, як носороги» [9, 160]. Тому важливою була наявність такої ініціативної, високоосвіченої, культурної, переконаної і відданої справі освіти, науки й мистецтва людини, як І.В. Цвєтаєв.

У Катеринославі цю подвижницьку місію перебрав на себе відомий учений Д.І.Яворницький, що очолив в 1902 р. Обласний музей ім. О.М.Поля – нині Дніпропетровський історичний музей імені Д.І.Яворницького, вся 157-літня історія якого – яскравий приклад пожертвувань на благо освіти, збереження й відродження пам\\\\'ятників старовини, місцевої історії й культурних традицій [15].

Власне, заснування музею в 1849 р. пов’язане з особистістю катеринославського губернатора Андрія Яковича Фабра, який не маючи ніяких доходів, крім жалування, пожертвував у музей власні колекції старожитностей, зокрема єгипетські рідкісні експонати, серед яких була мумія жінки з дитиною й залишки саркофага I тис. .до н.е. (цей експонат і сьогодні зберігається в музеї). Згадавши про Фабра, чия діяльність протягом 10 років була пов’язана з нашим містом і краєм, варто зазначити, що Андрій Якович, будучи аматором і знавцем історії, збирачем колекції історичних і культурних цінностей, хоронителем природних багатств Півдня України, охоче дарував різні предмети в Одеський музей старожитностей, заснував в Одесі дендрологічний музей і сад, а, помираючи, заповідав 250 тис. рублів сріблом на створення сирітського будинку в Сімферополі, де він жив в останні роки (будинок був побудований в 1876 р.), а також зробив грошовий внесок «на вічні часи» для оплати податей за бідних і нужденних, незалежно від віросповідання [5; 6].

Не менш показовою була й діяльність директора місцевої класичної гімназії Якова Дмитровича Грахова – за сумісництвом директора першого громадського музею в Катеринославі. Він, як і Фабр, пожертвував музею свої колекції старожитностей та мінералів і за свій кошт придбав вітрини для музею [6].

Надалі історія музейної справи в нашому місті пов\\\\'язана з ім’ям Олександра Миколайовича Поля – підприємця, громадського діяча, мецената й колекціонера. За останні роки була опублікована безліч статей і видано кілька книг про різні боки життя й діяльності цієї багатогранної і незрозумілої сучасникам особистості [12; 13; 14]. Помер він зненацька, не залишивши заповіту, і його колекція старожитностей, що оцінювалася в 200 тис. рублів сріблом, повинна була піти на розпродаж. Однак громадськість міста й краю, і особливо Д.І.Яворницький, доклали максимуму зусиль, щоб колекція Поля залишилася в Катеринославі, у музеї, що носив його ім\\\\'я. Майже п’ять тисяч музейних предметів стали надбанням місцевої громадськості, багато з них прикрашають зали музею й сьогодні.

Значну роль у появі Обласного музею ім. О.М.Поля і збереженні полівської колекції відіграв катеринославський губернатор Ф.Е.Келлер, незмінний учасник всіх засідань Наукового товариства, де розглядалися питання про створення музею в Катеринославі. Своїм авторитетом, енергійними діями, він сприяв якнайскорішому вирішенню організаційних, матеріальних проблем щодо створення музею, залучав до цієї справи місцевих впливових людей.

Директор музею Д.І.Яворницький, будучи подібним до І.В.Цвєтаєва, умів захопити своєю пристрастю до історії, археології, старовини, запорізьких козацьких старожитностей багатьох місцевих дворян, промисловців, землевласників, купців. Одні жертвували гроші на археологічні розкопки, придбання предметів; інші передавали в музей наявні в них коштовні колекції раритетів; давали гроші на виготовлення обладнання (вітрин) для музею й його охорони. Так, дружина О.М.Поля Ольга Семенівна виділила 100 рублів на придбання 3-х браунінгів для музейних сторожів [6].

Неоціненним джерелом інформації щодо розвитку колекціонування, благодійництва та меценатства, зокрема на Катеринославщині, є епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького, навколо якого оберталось культурне життя краю впродовж 1900-1930-х рр. Значна частина листів до вченого та його особистих епістолярій видана музеєм протягом 1997-2005 рр. у чотирьох збірниках і є доступною для дослідників [8].

У каталозі 1910 року зазначені прізвища майже 300 осіб, що були вкладниками музею, всіляко сприяли його нормальному функціонуванню зростанню музейної збірки. Серед них: місцеві поміщики Родзянки, Деконські, Іваненки, Алексеєнки, Магденки, Миклашевські, Гани, Струкови, Уварови, Урусови; власник тютюнової фабрики Й.І.Джигіт, видавець О.Г.Авчинніков, педагог і науковець І.Я.Акінфієв, художник П.Т.Окулов, земський лікар П.М.Сочинський, священик П.Капустянський та багато інших [1; 2; 3]. Зокрема, В.С.Деконська з Верхньодніпровського повіту подарувала музею колекцію плахт, поясів, українських килимів; зібрала гроші (336 карб.) на придбання козацької старовини [2]. Саме від родини Деконських надійшов до музею чумацький віз (куплений за 100 крб.), який і до сьогодні є прикрасою зали з історії козацтва.

На будівництво приміщення для музею, що розгорнулося в 1903-1905 р., було витрачено майже 100 тис. рублів, з них 40 тис. пожертвувані багатими людьми краю.

У просвітницькій діяльності Д.І. Яворницькому допомагав домовласник – інженер-технолог Володимир Миколайович Хрінников, чиє ім\\\\'я досить добре відоме жителям Дніпропетровська по збереженому на пр. К. Маркса (на перетині з вул. Короленка), побудованому ним у 1913 році, будинку – «Будинку Хрінникова» (нині гранд-готель «Україна»). Хрінников видавав газету «Запоріжжя», що редагувалася Д.І. Яворницьким, давав гроші на різні українські видання [21].

Перерваний радянським періодом процес меценатського служіння народу, його культурі відродився на сучасному етапі. І сьогодні повноцінне існування музею неможливе без участі спонсорів, друзів, меценатів. В музеях це добре розуміють і намагаються використати будь-яку можливість зав’язати дружні стосунки з різноманітними фондами, фірмами, компаніями, банками, приватними підприємствами, знайти з ними спільні соціально-культурні, освітньо-виховні проекти, програми, конкретні культурологічні, мистецькі заходи.

Велику роль у допомозі музеям відіграють різноманітні громадські благодійні фонди, які діють на основі конкурсного грантового програмно-цільового фінансування. В Україні існує навіть Форум грантодавців (УФГ) – професійна асоціація місцевих і міжнародних донорів, створена на початку 2004 р. сімома найбільшими українськими і закордонними фондами [11]. Одним з таких фондів в Україні є Міжнародний благодійний фонд “Відродження” (МФВ – фонд Дж. Сороса). Зокрема, Дніпропетровський історичний музей протягом 1997-2004 рр. отримав від МФВ 7 грантів, що дало можливість: видати книгу “Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького” (том 1); науковий збірник “Регіональне та загальне в історії”, присвячений 145-річчю від дня народження Д.І.Яворницького; провести ряд стажувань з проблем “Музей і діти”, “Музей і відвідувач”; зробити кольорові фотокопії і комп’ютерну версію понад 250 унікальних музейних предметів, які використовуються музеєм на виставках, у різноманітних друкованих виданнях; взяти участь у Московському міжнародному музейному фестивалі “Інтермузей-99”, отримати комп’ютерну техніку тощо.

У 2005 році в Україні почав діяти благодійний міжнародний фонд “Україна-3000” (голова наглядової ради фонду Катерина Ющенко), який започаткував ряд конкурсів та грантів для музейних установ. Фондом засноване друковане видання – інформаційний бюлетень “Український музей”, через який розповсюджується інформація щодо благодійних акцій, програм, конкурсів, започаткованих у галузі музейної справи. В середині 2005 р. фондом була розпочата робота по створенню громадської організації “Український центр розвитку музейної справи”, яка офіційно зареєстрована у листопаді 2005 р. Впродовж 2005-2006 рр. Дніпропетровський історичний музей взяв активну участь у діяльності фонду. Зокрема, співробітники музею стали членами Українського центру розвитку музейної справи, взяли участь у 2-х міжнародних семінарах з проблем музейного менеджменту та в кількох конкурсах на отримання грантів, премій у галузі музейної справи. У 2006 р. музей став переможцем конкурсу “Найкраща музейна подія 2005 р.” (1 місце). Такою подією всеукраїнським журі та фондом “Україна - 3000” був визнаний перший український музейний фестиваль “Музей третього тисячоліття” (7-12 листопада 2005 р.), присвячений 150-літтю від дня народження академіка Д.І.Яворницького. Музей отримав грошову премію у розмірі 10000 грн., які використав на придбання цінних музейних пам’яток. Грант від фонду “Україна – 3000” отримала і завідуюча відділом музею В.І.Лазебник на наукову розробку проекту реекспозиції зали № 4 історичного музею по темі: “Історія краю в 1861-1916 рр.”.

Важко переоцінити безкорисну допомогу музею (грошовими внесками, наданням автотранспорту, хімікатів, труб, лакофарбової продукції) від банків “Регіони України”, “Аваль”, “Причорномор’є”, “Прем’єр-Банк”, ВО “Південмаш”, ВО “Дніпропетровський машинобудівний завод”, ВАТ “Нижньодніпровський трубопрокатний завод”, ВАТ “Лакофарбовий завод”, фабрики “Славутич”, фірм “Беркут”, ООО “Кліо”, “Славута-Таксі”, “Комінфо”, “Київ-Стар”, страхової компанії “Оранта-Дніпро” в організації: археологічних експедицій, багатьох обмінних виставок з різними музеями України, відряджень в архіви та музеї Санкт-Петербургу, на ІІІ Красноярську музейну бієналє, першого українського музейного фестивалю “Музеї третього тисячоліття”, святкування 150-ліття від дня заснування музею, 150-ліття від дня народження академіка Д.І.Яворницького, а також на виготовлення виставкового обладнання, реставрацію окремих унікальних експонатів музею, різні ремонтні роботи.

Дніпропетровське підприємство “Динамо – Силейр” у 1995 р. взяло на себе роботи (виготовлення обладнання, ремонтні роботи) по проведенню реекспозиції одного з експозиційних залів музею (зала № 6), в якому висвітлюється історія краю у 1920-1940-х рр., а також щорічно бере участь у обладнанні фондів та наукових відділів музею спеціальними шафами-сейфами тощо.

Музей розпочинався як громадська справа – кожний мешканець губернії, хто мав цінні реліквії минулого, передавав їх до музею. В цьому полягала меценатська місія усіх музейних вкладників – колекціонерів-аматорів, краєзнавців, “вітчизнознавців”, чиї прізвища містяться у вищезгаданому реєстрі, надрукованому у музейному каталозі. Незважаючи на сьогоднішні соціально-економічні реалії, негаразди сучасного українського буття, традиція приватних дарунків музею цінних історико-культурних реліквій і навіть цілих збірок різноманітних історичних пам’яток продовжується.

Серед дарителів музею перш за все слід назвати Анатолія Кузьмича Фоменка – історика, краєзнавця, професора, знаного в Україні й нашому краї колекціонера й мецената. Він подарував музею колекцію, у якій понад 2000 предметів (книги, медалі, екслібриси, малюнки на інш.), присвячених Т.Г.Шевченку; ряд книг Д.І.Яворницького, зокрема його монографію “Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу” (СПб., 1888) з авторськими рукописними нотатками, доповненнями й змінами. Близько 10 років цей примірник монографії вченого вивчався, дешифрувався науковими співробітниками музею. нарешті, була підготовлена до перевидання нова редакція монографії. у 2005 р. знайшлися меценати – Яловий Андрій Іванович та Зинов’єв Олексій Михайлович, які допомогли музею видати цю цінну і вельми потрібну книгу [23].

Велику збірку нумізматичних та фалеристичних матеріалів (майже 500 значків, знаків, пам’ятних медалей) подарували музею керівники дніпропетровської фірми “Мегазнак”, батько та сини Тарабакіни. Дана збірка відтворює всю різноманітну палітру символіки та геральдики Придніпров’я 1970-2000-х рр. Окрім того, Тарабакіни безкоштовно виготовили для збірки музею муляж (у металі) білогвардійського нагрудного знаку “За участь у Катеринославському поході” та музейний пам’ятний знак “За сприяння розвитку музею”.

У 2004 р. колишній співробітник Дніпропетровського історичного музею Василь Петрович Чумаченко поповнив музейні фонди майже двома сотнями ювілейних монет (серед яких є й срібні) СРСР та Російської федерації 1965-2000-х рр. Найбільшу цікавість викликають серійні випуски монет, присвячені подіям Великої Вітчизняної війни, ювілею російського флоту, різним олімпійським іграм та спортивним змаганням, релігійним пам’ятникам, рідкісним тваринам та рослинам з “Червоної книги” тощо [18].

Свій внесок у нумізматичну збірку музею зробив і дніпропетровський підприємець Дмитро Олександрович Пірко, подарувавши музею у 2006-2007 рр. ювілейні срібні та нікелеві монети України, що вийшли за останні кілька років і яких бракувало у музейній збірці.

Відомий дніпропетровський колекціонер і підприємець Михайло Ісаєвич Кейтельгіссер, давній друг і безкорисний помічник музею (йому завдячує музей щорічними виїздами на археологічні розкопки), передав до музейної збірки малюнок І.Ю.Рєпіна, зроблений олівцем, картину невідомого художника 1930-х років з життя українських селян з зображенням тризуба, зразки української порцеляни, археологічні предмети.

Серед сьогоднішніх дарителів музею підприємці, викладачі вузів, лікарі, колишні військові, аматори-краєзнавці, фотографи, художники, пересічні громадяни краю. Крім вже названих предметів, музею дарують й інші різноманітні предмети: кістки давніх тварин та залишки зброї, випадково знайдені на земельних ділянках; фрагменти античної кераміки з Криму; козацькі люльки; нагороди померлих родичів часів Великої Вітчизняної війни; різноманітні побутові речі й одяг, які залишились у сільських батьківських будинках, особисту зброю, меблі, книги.

На закінчення звертаємося до громадськості в такий спосіб. Як говорить народна мудрість, нове – це добре забуте старе, однак, є потреба в тім, щоб відроджувалося забуте не тільки в накопиченні грошей, розвитку підприємництва, але й у нарощуванні морального багатства народу, що обчислюється «пам’ятниками діянь на загальне добро», як зазначав у свій час В.О.Ключевський [7, с. 3].

Література

1. Абросимова С.В., Архипова Т.А., Степаненко Н.О. З історії меценатства та колекціонерства на Катеринославщині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Питання історії України. Історико-культурні аспекти: Збірник наук. праць. – Дніпропетровськ, 1992. – С. 64-71.

2. Алфавитный список г.г. жертвователей Екатеринославского обласного музея шимени А.Н.Поля, со свремени его возникновения по 1910 год // Каталог Екатеринославского обласного музея им. А.Н. Поля. – Екатеринослав, 1910.

3. Антонова Г. Колекціонер і меценат П.М.Сочинський // Під знаком Кліо. На пошану Олени Апанович: Збірник статей. – Дніпропетровськ, 1995. – С. 170-174.

4. Бальзак О. О художниках // Собр. соч. в 24 т. – М., 1960. – Т. 24. – С. 18-20.

5. Бекетова В.М. Памятник деяний на общее благо // Деловой мир Днепропетровска. – 2000, № 2. – С.34-35.

6. Бекетова В.М. Перший музей у Катеринославі. (До 150-річчя заснування)// Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. Вип. І: Матеріали міжрегіон. іст.-краєз. конф. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 272-277.

7. Боханов А.Н. Коллекционеры и меценаты в России. – М., 1989. – 192 с.

8. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. Вип. 1-4. /Упоряд.: Абросимова С.В. на інш. – Дніпропетровськ, 1997-2005. 9. Каган Ю.М. И.В.Цветаев. Жизнь. Деятельность. Личность. – М., 1987. – 192 с.

10. Ковалинский В.В. Меценаты Києва. – К., 1998. – 528 с.

11. Кокіна В. Благодійність – не дійна корова // Урядовий кур’єр. – 2006. – 19 грудня.

12. Кочергін І.О. Олександр Поль: мрії, справи, спадщина. – Дніпропетровськ, 2002. – 222 с.

13. Пам’яті О.М.Поля / Упоряд. В.І.Лазебник. – Дніпропетровськ, 1997. – 57 с.

14. Платонов В. Человек-легенда: Александр Поль. Днепропетровск, 2002. – 208 с.

15. Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України: Становлення і розвиток. – К., 1989.

16. Словарь античности / Пер. с нем. – М., 1994. –353 с.

17. Советская историческая энциклопедия. – М., 1966. – Т. 9. – С. 414.

18. Степаненко Н.О. Дарунок від щирого серця // Вісті Придніпров’я. – 2004. – 13 січня.

19. Хафнер Г. Выдающиеся портреты античности. – М., 1984. – 111 с..

20. Тележняк К.О. З історії колекціонування на Катеринославщині в кінці ХУІІІ – на початку ХХ ст. (історіографічний аспект) // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник. Вип. 3. – Дніпропетровськ: НГУ, 2006. – С. 165-169.

21. Чабан М.П. Меценат із Січеслава // Вічний хрест на грудях землі: Художньо-документальні нариси. – Дніпропетровськ, 1993. – С. 21-28.

22. Энциклопедический словарь изд. Ф.А. Блокгауза, И.А. Ефрона. – СПб., 1896. – Т. 19. – С. 221.

23. Яворницький Д.І. Запорожжя в залишках старовини й переказах народу /Підготовка тексту і наук.-довід.апарату С.В. Абросимової, Н.Є. Василенко; за заг.ред. Н.І.Капустіної. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. –Ч. І, ІІ.